Ухвала суду № 78361185, 03.12.2018, Центральний районний суд м. Миколаєва

Центральний районний суд м. Миколаєва

_______________03.12.2018

Справа № 490/4409/18

н\п 1-кп/490/562/2018

У Х В А Л А

03 грудня 2018 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Чернієнка С.А.

при секретарі Тихонюку В.В.

за участю прокурора Іванова А.О.,

потерпілого ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2,

обвинуваченого ОСОБА_3, його захисника ОСОБА_4

під час судового розгляду на підставі обвинувального акту, складеного за результатами досудового розслідування обставин кримінального провадження № 12017150020004453, за обвинуваченням:

ОСОБА_3, який народився 01 червня 1989 року у м. Миколаєві, є громадянином України, одруженим, в силу ст. 89 КК України раніше не судимим, має повну загальну середню освіту, працює з 04 липня 2018 року барменом у ФОП ОСОБА_5, проживає та зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, -

В С Т А Н О В И В :

За обвинувальним актом суть обвинувачення, пред'явленого ОСОБА_3, полягає у тому, що 10 жовтня 2017 року, близько 23 год. 00 хв., він, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись біля магазину "Путьовий", розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Архітектора Старова, 6/4, розв'язав конфлікт із ОСОБА_1, що переріс у бійку, в процесі якої, діючи умисно з метою спричинити останньому тілесні ушкодження, діставши ніж, наніс ним удар в область черева з лівого боку знизу догори, а після того, як він та ОСОБА_1, який також дістав ніж і став ним захищатися, упали на землю - іще декілька ударів ножем в область тулубу, стегна та сідниці потерпілого, чим спричинив ОСОБА_1, крім іншого, тілесні ушкодження у вигляді рани в лівій клубовій області з рановим каналом, що проникає до черевної порожнини (без пошкодження внутрішніх органів), геморагічного шоку 3-го ступеня, що виник внаслідок напруженої кровотечі з колото-різаних ран, які за ступенем тяжкості належать до категорії тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя.

Такі, вчинені за ствердженням сторони обвинувачення, дії ОСОБА_3 стороною обвинувачення кваліфіковано за ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне тяжке тілесне ушкодження, яке є небезпечним для життя в момент заподіяння.

До обвинуваченого ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення застави.

Строк тримання обвинуваченого під вартою спливає 09 грудня 2018 року.

Як випливає зі змісту ст. 331 КПК України, до спливу строку тримання під вартою обвинуваченого незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження цього строку, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Прокурор під час вирішення вказаного питання вважав за необхідне продовжити строк тримання під вартою обвинуваченого, обґрунтовуючи свою позицію тим, що ризики, задля запобігання яким до обвинуваченого було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, не перестали існувати і не зменшилися та інші запобіжні заходи, менш суворі ніж тримання під вартою, не зможуть запобігти цим ризикам.

Зокрема, крім іншого, прокурор послався на те, що обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні зазначеного вище злочину є обґрунтованим, він обвинувачується у вчиненні злочину, за який, в разі визнання його судом винуватим, йому загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, не має постійного місця роботи та джерел доходів, а також існують передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України:

- ризик переховування обвинуваченого від органів розслідування та суду, на що вказує той факт, після вчинення злочину він з місця постійного проживання зник, було оголошено його розшук і лише через чотири місяці затримано;

- ризик незаконного впливу на потерпілого і свідків, оскільки він знає місце розташування роботи потерпілого, його домашню адресу, адреси проживання свідків, номери телефонів останніх, зокрема послався на показання свідка ОСОБА_6, який під час допиту у суді повідомив, що ОСОБА_3 телефонував цьому свідку і погрожував йому та членам його родини фізичною розправою;

- ризик вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення, на що вказує неодноразове притягнення ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності та перебування у суді кримінального провадження щодо вчинення ОСОБА_3 іншого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Обвинувачений та його захисник заперечували проти продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, пославшись на те, що на їх думку прокурором не доведено ризиків, на які він посилається як на підставу продовження цього строку. Також, захисником ОСОБА_4 подано клопотання про зміну запобіжного заходу, застосованого до обвинуваченого, на інший, не пов'язаний із позбавленням волі.

В обґрунтування свого клопотання захисник послалася на те, що прокурором не доведено існування вказаних вище ризиків, на те, що ОСОБА_3 у той період, як був звільненим під заставу працевлаштувався, страждає на хронічне захворювання, позитивно характеризується сусідами за місцем проживання, має на утриманні хворих та непрацездатних родичів - бабусю, дядька, тітку та батька, які проживали з ОСОБА_3 за однією адресою, та за якими він доглядав.

Вислухавши доводи сторін щодо вказаного вище питання і клопотання захисника, вивчивши надані ними документи, суд дійшов наступного.

Як слідує зі змісту ст. 199 КПК України, суд продовжує строк тримання обвинуваченого під вартою, якщо на момент розгляду клопотання про продовження цього строку ризики, враховані при застосуванні такого запобіжного заходу, не зменшилися.

При цьому, виходячи зі змісту ч. 1 ст. 194 КПК України, суд зобов'язаний встановити , чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:

1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;

3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Щодо обґрунтованості підозри.

З огляду на відомості про обставини, викладені в обвинувальному акті стороною обвинувачення, їх конкретність та деталізацію, показання допитаного судом свідка ОСОБА_6, зміст досліджених судом протоколів огляду місць подій та висновок судово-медичної експертизи № 1604 від 19.10.2017 щодо тілесних ушкоджень, виявлених у потерпілого ОСОБА_1, суд вважає підозру ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, про який йдеться в обвинувальному акті, обґрунтованою. Крім цього, на обґрунтованість підозри ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, вказують й висновки Апеляційного суду Миколаївської області в ухвалі від 04.06.2018, якою скасовано ухвалу слідчого судді від 25.05.2018 в частині застосування застави в сумі 88 100 грн. та продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_3 до 24 червня 2018 року без визначення застави.

Щодо наявності ризиків та неможливості їх запобігання шляхом застосування інших запобіжних заходів, менш суворих ніж тримання під вартою.

Як вбачається з зазначеної вище ухвали апеляційного суду, продовжуючи строк тримання ОСОБА_3 під вартою без визначення застави, суд врахував наявність відомостей про особу обвинуваченого, а саме те, що він є раніше судимим вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 09.12.2008 за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, до трьох років позбавлення волі та звільнився з місць позбавлення волі 02 вересня 2011 року, те, що станом на теперішній час у провадженні Центрального районного суду м. Миколаєва на розгляді перебуває обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, в якому обвинувачений перебував під вартою, факт переховування обвинуваченого від правоохоронних органів після подій, про які йдеться в обвинувальному акті, що є предметом цього судового розгляду, яке тривало до його затримання чотири місяці.

З огляду на таке, апеляційний суд визнав наявними ризики переховування ОСОБА_3 від орану досудового розслідування та суду, а також ризик вчинення ним нового насильницького злочину.

Станом на теперішній час обставини, враховані судом при останньому застосуванні до ОСОБА_3 запобіжного заходу, не зникли. Відповідно, зазначені вище ризики не зменшилися.

Крім цього, враховуючи дані про особу обвинуваченого та відомості про його поведінку, що характеризують його як відчайдушну, непередбачувану людину, здатну на будь-які жорсткі дії задля досягнення своєї мети, показання допитаного судом свідка ОСОБА_6, якій підтвердив, що ОСОБА_3 мав з ним телефонну розмову, в ході якої погрожував йому та його близьким родичам фізичною розправою у разі давання тим показань, суд погоджується із ствердженням прокурора про наявність ризику незаконного впливу обвинуваченого на потерпілого та свідків, причому надзвичайно високого ступеню.

У той же час, жоден з інших запобіжних заходів, менш суворих ніж тримання під вартою, не зможе запобігти ризику незаконного впливу ОСОБА_3 на потерпілого і свідків, оскільки жоден з альтернативних запобіжних заходів не позбавить його можливості спілкуватися з цими особами за допомогою телефонного зв'язку, Інтернету або через інших осіб тощо. Разом з цим, суд вважає саме цей ризик найбільш значущим та таким, що достатньо обґрунтовує виправданість продовження стоку тримання обвинуваченого під вартою без визначення застави, зокрема до того часу, коли потерпілий і усі свідки, яких необхідно допитати для встановлення обставин, що є предметом судового провадження, будуть допитані судом.

Ті обставини, що ОСОБА_3 працевлаштувався, позитивно характеризується сусідами за місцем проживання, страждає на хронічне захворювання, має на утриманні хворих та непрацездатних родичів - бабусю, дядька, тітку та батька, які проживали з ОСОБА_3 за однією адресою, і за якими він доглядав, на ступінь саме ризику незаконного впливу ним на потерпілого та свідків не впливають, а, відповідно, небезпеки такого незаконного впливу не усувають і не зменшують.

Таким чином, прокурором під час розгляду вказаного питання доведено існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, та неможливість запобігання саме ризику, передбаченому п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, шляхом застосування до обвинуваченого запобіжних заходів, менш суворих ніж тримання під вартою, що відповідно до ст.ст. 183, 194, 199 КПК України є підставою для продовження строку його тримання під вартою без визначення застави.

Відповідно, клопотання сторони захисту про зміну застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу на інший задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 183, 194, 199, 331 КПК України, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні клопотання сторони захиступро зміну застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу на інший відмовити.

Строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 без визначення розміру застави продовжити до 31 січня 2019 року включно.

Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення проти неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками кримінального провадження.

Головуючий: