Рішення № 78360998, 06.12.2018, Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 483/1752/18

Провадження № 2/483/625/2018

РІШЕННЯ

Іменем України

06 грудня 2018 року м. Очаків

Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:

головуючого – судді Казанлі Л.І.,

за участю секретаря Гречки С.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави в особі Державної казначейської служби України, третя особа – Очаківське об’єднане управління Пенсійного фонду України Миколаївської області, про відшкодування шкоди, завданої внаслідок прийняття Верховною Радою України закону, визнаного неконституційним, –

В С Т А Н О В И В :

24 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом до держави в особі Державної казначейської служби України. Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що змінами, внесеними до Податкового кодексу України в частині оподаткування пенсійних виплат, що перевищують визначений розмір, в 2014 році звужено всупереч ст.22 ОСОБА_2 України, її права як судді у відставці. Посилаючись на викладені обставини, просила стягнути на свою користь 96 286 грн 54 коп. майнової шкоди, завданої внаслідок прийняття Верховною радою Країни закону, визнаного неконституційним.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з’явилися, надавши заяви, в яких просили розглянути справу без їхньої участі; позивачка, крім цього, зазначила, що повністю підтримує заявлені вимоги. В письмовому відзиві відповідача на позов зазначено, що він просить відмовити у його задоволенні, оскільки жодним нормативно-правовим актом України не передбачено, що Казначейство повинно нести відповідальність за дії інших органів державної влади. В поясненнях третьої особи зазначено, що вона не згодна з вимогами позивачки та просить відмовити у задоволенні позову, оскільки положення Податкового кодексу в частині оподаткування пенсійних виплат визнані неконституційними та втратили чинність з моменту ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року. Положення ст. 1175 ЦК України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. У випадку, коли закони чи інші нормативно-правові акти або їх окремі положення визнаються Конституційним Судом України неконституційними та у зв'язку з цим втрачають чинність, вказана норма не підлягає застосуванню.

Дослідивши письмові докази, суд дійшов такого.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити в своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ч. 2 ст. 5 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (ч. ч. 4,5 ст. 12 ЦПК України)

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування (ч. 3 ст. 82 ЦПК України).

Статтею 152 ОСОБА_2 України визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Частиною 3 цієї статті фізичним або юридичним особам гарантоване право на відшкодування державою у встановленому законом порядку матеріальної чи моральної шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними.

Відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до ОСОБА_2 України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Відповідно до ст. 22 ЦК України, гарантовано право особі на відшкодування збитків завданих у результаті порушення її цивільного права. Частиною 2 цієї статті визначено, що збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Отже, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. Збитки позивача полягають не в його реальних втратах, яких він зазнав або зазнає, а в тих доходах, які позивач недоотримав або недоотримає внаслідок порушення його цивільного права, про що зазначив Верховний Суд України у постанові № 6-237цс16 від 18 травня 2016 року.

Згідно ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до статті 56 ОСОБА_2 України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх службових повноважень.

Відповідно до ст. ст. 22, 1166, 1173, 1175 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, які особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода).

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Держава України в особі управління Державної казначейської служби правильно визначена відповідачем у справі, враховуючи Положення про Державну казначейську службу України, та правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 10 січня 2018 року, справа № 454/1642/16-ц.

Таким чином, за умовами даного делікту, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди органом державної влади, суду необхідно з’ясувати наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме встановити факт наявності незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності, шкідливого результату такої поведінки (шкоди), причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою.

Згідно зі ст. 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Вищезазначена норма є спеціальною по відношенню до положення ст. 1173 ЦК України, оскільки для її застосування необхідні певні особливі умови, а саме: завдання шкоди в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта та визнання такого нормативно-правового акту незаконним та його скасування.

Під невідповідністю нормативно-правового акту актам вищої юридичної сили слід розуміти суперечність між нормами оскаржуваного нормативно-правового акту та нормами встановленими актами вищої юридичної сили.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року визнано таким, що не відповідає ОСОБА_2 України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII (далі - Закон № 1166) пункт 164.2 статті 164 Кодексу доповнено новим підпунктом 164.2.19, яким передбачено включення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.

Після запровадження у законодавстві України з 01 липня 2014 року оподаткування пенсій упродовж двох років Верховна Рада України тричі вносила зміни.

Встановлення Верховною Радою України у законодавстві України оподаткування пенсій та зміни суми, з якої починається таке оподаткування, суперечить таким елементам конституційного принципу верховенства права, як правова визначеність, правова передбачуваність, правомірні очікування та справедливість, тому положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу не відповідає частині першій статті 8 ОСОБА_2 України.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_2 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_2 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_2 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_2 України гарантується (ст.8 ОСОБА_2 України).

Конституційний Суд України констатував, що правове регулювання у сфері оподаткування пенсій певних категорій осіб спотворює сутність обов’язку держави щодо гарантування права застрахованих осіб на пенсію, оскільки не узгоджується з принципом рівності, а також з обумовленою ним вимогою збалансування прав та обов’язків. Застосований законодавцем підхід до визначення категорій (груп) пенсіонерів, пенсії яких підлягають оподаткуванню, свідчить про порушення такого принципу.

Реалізація положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу створює умови, за яких громадянин, розмір пенсії якого перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), повинен сплачувати податок, а громадянин, розмір пенсії якого є нижчим, звільнений від такого оподаткування. Тобто платники, які сплачували більші соціальні внески протягом трудової діяльності, відповідно до оспорюваного положення Кодексу повинні додатково сплачувати податок у розмірі, встановленому пунктом 167.4 статті 167 Кодексу.

Викладене дає підстави для висновку, що оподаткування пенсій, починаючи від певної суми (більше десяти розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у розрахунку на місяць), є порушенням конституційного принципу рівності за ознакою майнового стану.

Крім того, у Європейській соціальній хартії 1996 року (переглянутій), яка була ратифікована Україною, передбачено, що держави-сторони зобов'язані вживати заходів для забезпечення рівності між власними громадянами у сфері реалізації прав на соціальний захист, які надаються законодавством про соціальне забезпечення, докладати зусиль для поступового піднесення системи соціального забезпечення на більш високий рівень (стаття 12). Тобто, утверджуючи та забезпечуючи права осіб на соціальний захист, держава повинна в процесі виконання своїх соціальних обов'язків вживати заходів для забезпечення рівності між пенсіонерами.

Внаслідок прийняття Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» від 27 березня 2014 року № 1166-VII пункт 164.2 статті 164 Кодексу доповнено новим підпунктом 164.2.19, відбулось фактичне звуження змісту та обсягу прав позивача на майно, зокрема, пенсійні виплати, на які він міг очікувати відповідно до норм законодавства чинного на момент виникнення відповідних прав. Після запровадження у законодавстві України в липні 2014 року оподаткування пенсій упродовж двох років Верховна Рада України тричі вносила зміни.

Вищезазначені положення визнані неконституційними.

Норми абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2. статті 164 Податкового кодексу втратили чинність з 27 лютого 2018 року, з моменту прийняття Рішення Конституційного Суду України. Суд підтвердив неконституційність норми Податкового кодексу, що існувала з 2014 року, тобто мав місце факт триваючого порушення прав позивача, що припинено після 27 лютого 2018 року, зупинено здійснення відрахувань з пенсійних виплат, що підтверджено в судовому засіданні.

В той же час, важливо акцентувати увагу, що позивачка недоотримала дохід у вигляді утриманого податку з пенсійних виплат, що, зокрема, підтверджується діями третьої особи, що перестала здійснювати відрахування податкових зобов’язань з пенсійних виплат позивачки після визнання вищезазначеного акту неконституційним.

Діями відповідача, третьої особи було порушено конкретно право позивачки на майно, яке розглядається як автономне поняття в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та полягає в правомірному очікуванні, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, в приватних власних інтересах, встановлених національним законодавством. Мається на увазі, що набувши право на відставку, позивачка мала право очікувати отримання пенсійних виплат у розмірі визначеному законодавством на дату виникнення такого права. Зміни в законодавстві нівелюють право позивача на майно, можливість правомірного очікування доходу.

Внаслідок здійснених відрахувань з 01 липня 2014 року по лютий 2018 року позивачці завдано шкоду, що оцінюється в грошовому виразі, виходячи із сукупної суми відрахувань 96 286 грн 54 коп..

Таким чином, суд вважає вимоги позивачки обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Судовий збір слід віднести на рахунок держави, оскільки у відповідності п. 13 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади судовий збір не справляється.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, ч. 3 ст. 200, 259, 263-265 ЦПК України, –

В И Р І Ш И В :

Цивільний позов ОСОБА_1 до держави в особі Державної казначейської служби України, третя особа – Очаківське об’єднане управління Пенсійного фонду України Миколаївської області, про відшкодування шкоди, завданої внаслідок прийняття Верховною Радою України закону, визнаного неконституційним – задовольнити повністю.

Стягнути на користь ОСОБА_1 з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень 96 286 (дев’яносто шість тисяч двісті вісімдесят шість) гривень 54 копійки в рахунок майнової шкоди, завданої внаслідок прийняття Верховною радою України закону, визнаного неконституційним.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Очаківський міськрайонний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: