Рішення № 78355404, 05.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 грудня 2018 року № 754/3403/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до 1) Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у

місті Києві державної адміністрації

2) Департаменту соціальної політики Виконавчого органу Київської міської ради

(Київської міської державної адміністрації)

3) Міністерства соціальної політики України

4) Міністерства фінансів України

5) Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулась до Деснянського районного суду в м. Києві з адміністративним позовом Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації (далі по тексту - відповідач 1), Департаменту соціальної політики Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі по тексту - відповідач 2) з наступними позовними вимогами: витребувати у відповідача 1 справу позивача; визнати бездіяльність відповідача 1 та відповідача 2 у вигляді не нарахування коштів для компенсації позивачу безоплатного проїзду за 2016 рік в межах України; зобов'язати відповідача 1 вчинити дії щодо нарахування коштів для компенсації позивачу безплатного проїзду за 2016 рік в межах України; зобов'язати відповідача 2 вчинити дії щодо виплати позивачу коштів щодо компенсації безплатного проїзду за 2016 рік в межах України.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 16 березня 2017 року відкрито провадження у справі та призначено судове засідання.

Клопотанням від 29 червня 2017 року позивач просить суд розглядати справу за його відсутності.

06 червня 2017 року та 03 липня 2017 року від відповідача 2 надійшли заперечення на позовну заяву, з яких вбачається, що Департамент соціальної політики ВО КМР (КМДА) не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки відсутні правові підстави для задоволення позову з огляду на те, що право безоплатного проїзду один раз на рік до будь-якого пункту в Україні і назад громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи надано Законом, компенсація такого проїзду була можлива за умови внесення відповідних змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік».

30 червня 2017 року віл відповідача 1 надійшли заперечення, з яких вбачається, що Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» відповідні видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам не були передбачені.

У судовому засіданні 29 серпня 2017 року за клопотанням представника позивача здійснено залучення у якості співвідповідачів Міністерство соціальної політики України (далі по тексту - відповідач 3) та Міністерство фінансів України (далі по тексту - відповідач 4).

25 вересня 2017 року від позивача надійшов уточнений адміністративний позов з наступними позовними вимогами:

- визнати бездіяльність відповідача 1 в особі керівника у вигляді не нарахування коштів для компенсації позивачу безплатного проїзду за 2016 рік в межах України протиправною;

- визнати дії відповідача 2 в особі керівника у вигляді відмови від нарахування та виплати позивачу коштів для компенсації безплатного проїзду за 2016 рік в межах України через відсутність бюджетних призначень на вказані цілі неправомірними;

- зобов'язати відповідача 1 в особі керівника вчинити дії - нарахувати позивачу компенсацію безплатного проїзду за 2016 рік в межах України;

- зобов'язати відповідача 2 в особі керівника вчинити дії - виплатити позивачу кошти по компенсації безплатного проїзду за 2016 рік в межах України;

- визнати дії відповідача 3 в особі керівника щодо не передбачення в планах діяльності на планові та наступні за плановими два бюджетні періоди бюджетних призначень на виплату компенсації безплатного проїзду за 2016 рік в межах України неправомірними;

- визнати дії відповідача 3 в особі керівника щодо неотримання бюджетних призначень шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України протиправними;

- зобов'язати відповідача 3 в особі керівника вчинити дії - організувати та скоординувати роботу відповідача 2 щодо виплати позивачу коштів по компенсації безплатного проїзду за 2016 рік в межах України;

- зобов'язати відповідача 3 в особі керівника вчинити дії - здійснити внутрішній контроль за взяттям відповідачем 2 бюджетних зобов'язань на виплату позивачу коштів по компенсації безплатного проїзду за 2016 рік в межах України;

- зобов'язати відповідача 4 в особі керівника вчинити дії - внести зміни до бюджетного розпису Міністерства соціальної політики України на рік ухвалення судового рішення шляхом зменшення фінансування фонду преміювання Міністерства соціальної політики України на суму нарахованих Управлінням праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації коштів для компенсації позивачу безплатного проїзду за 2016 рік в межах України.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що позивачу положеннями Закону України «Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» надано право на безоплатний проїзд один раз на рік до будь-якого пункту України і назад автомобільним або повітряним, або залізничним транспортом. Положеннями Постанови КМУ від 20 вересня 2005 року №936 визначено, що виплата компенсацій та допомоги певних видів, передбачених Законом, проводиться центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних і районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах, крім м. Києва рад за місцем фактичного проживання.

21 вересня 2017 року від відповідача 3 надійшов лист про розгляд справи без його участі, в якому зазначено, що Мінсоцполітики є неналежним відповідачем у справі.

26 вересня 2017 року від відповідача 4 надійшли заперечення, з яких вбачається, що Міністерство фінансів України не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки, виходячи з норм ст.91 Бюджетного кодексу України питання відшкодування витрат за пільговий проїзд окремих категорій громадян у 2016 році розглядається місцевими органами виконавчої влади за рахунок виділених з відповідних місцевих бюджетів коштів на вказану мету.

01 листопада 2017 року від відповідача 2 у зв'язку з тим, що до його компетенції не належить безпосередньо нарахування та виплата компенсацій і допомог, надійшло клопотання про заміну відповідача 2 на належного - Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, а також заперечення проти позову.

08 листопада 2017 року від відповідача 3 надійшов лист про розгляд справи за його відсутності.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 17 листопада 2017 року справу направлено за підсудністю до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 січня 2018 року справу розподілено на суддю Аверкову В.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 січня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні 20 лютого 2018 року, яке відкладалося до 13 березня 2018 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 березня 2018 року залучено до участі у справі у статусі відповідача 5 Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 березня 2018 року закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті 17 квітня 2018 року.

23 березня 2018 року від відповідача 4 надійшов відзив на позовну заяву, в якому містяться пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях проти позову від 26 вересня 2017 року.

16 березня 2018 року та 02 квітня 2018 року від відповідача 3 надійшли листи, з яких вбачається, що позиція Мінсоцполітики є незмінною з проханням розглядати справи без участі представника Мінсоцполітики.

У судовому засіданні 17 квітня 2018 року відповідачем 5 подано відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідач не погоджується з позовними вимогами, оскільки ним здійснюється виплата різних видів допомоги та компенсацій згідно з рішеннями управлінь праці та соціального захисту населення районних у м. Києві державних адміністрацій. Оскільки розпоряджень від Управління не надходило, відповідач 5 не вчиняв у відношенні позивача жодних неправомірних дій. Крім того, відповідні виплати станом на момент виникнення спірних відносин здійснювалися за рахунок відповідних субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетом. У Законі України «Про Державний бюджет на 2016 рік» видатки у вигляді субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг послуг зв'язку, інших передбачених законодавством пільг та компенсацій за пільговий проїзд окремих категорій громадян не передбачалося.

15 травня 2018 року від позивача, представників відповідача 2, відповідача 4, відповідача 5 надійшли клопотання про розгляд справи без їх участі у порядку письмового провадження.

Зважаючи на неявку сторін у судове засідання, на підставі ч.9 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України суд завершив розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Відповідно до наявної у матеріалах справи довідки №777 від 07 жовтня 2015 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Деснянському управлінні праці та соціального захисту населення згідно Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Тобто, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, що підтверджується посвідченням серії А № 416313.

У 2016 році позивачем було понесено витрати на оплату проїзду, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями квитків. Так, позивачем за власні грошові кошти сплачено вартість проїзду з м. Одеса до м. Київ та з м. Київ до м. Одеса всього у розмірі 804,71 грн., з яких: 373,55 грн. - вартість проїзду залізничним транспортом 30 липня 2016 року, сполученням Одеса-Головна - Київ-Пасажирський, сервісний збір за придбання електронного квитка через сервіс «КийАвіа» в розмірі 35 грн. та вартість додаткових послуг в розмірі 10,44 грн.; 340,28 грн. - вартість проїзду залізничним транспортом 12 липня 2016 року, сполученням Київ-Пасажирський - Одеса-Головна, сервісний збір за придбання електронного квитка через сервіс «КийАвіа» в розмірі 35 грн. та вартість додаткових послуг в розмірі 10,44 грн. На підтвердження долучено копії посадочних документів №6Л9-Н1-1264253-1606 та №ИЯЮ-Н1-0990308-2905 (а.с.181-183).

Заявою від 04 серпня 2016 року позивач звернулася до відповідача 1 про оплату проїзду згідно квитків Київ-Одеса-Київ 12 липня 2016 року - 30 липня 2016 року у зв'язку з отриманням лікувальної путівки в ДП «Клінічний санаторій Пирогова» №620398 як інваліду ЧАЕС І категорії.

Листом від 08 серпня 2016 року №36-2059 відповідачем 1 за наслідками розгляду заяви повідомлено, що в Законі України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» відповідні видатки у вигляді субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам не були передбачені, з урахуванням чого відшкодувати вартість проїзду на підставі поданої заяви немає можливості.

Листом від 01 листопада 2016 року №КЦ 11-192 (УГЛ) у відповідь на звернення позивача, яке надійшло до Урядової «гарячої лінії» від 28 жовтня 2016 року з проханням надати роз'яснення щодо виплати компенсації безоплатного проїзду один раз на рік повідомлено, що, оскільки Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» відповідні видатки у вигляді субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам не передбачені, компенсація проїзду один раз на рік до будь-якого пункту України і назад автомобільним або повітряним, або залізничним, або водним транспортом відповідно до Закону можлива за умови внесення відповідних змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік».

Не погоджуючись з діями відповідачів, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Цей Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Згідно п.19 ч.1 ст.19 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: безплатний проїзд один раз на рік до будь-якого пункту України і назад автомобільним або повітряним, або залізничним, або водним транспортом з правом першочергового придбання квитків.

Механізм використання, обліку, звітності і контролю за використанням коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, головним розпорядником яких є Мінсоцполітики визначено Порядком використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 вересня 2005 року №936 (далі по тексту - Порядок №936).

Згідно п.2 Порядку №936 розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня за програмами визначаються Міністерство соціальної політики Автономної Республіки Крим, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім мм. Києва та Севастополя) рад, Фонд соціального захисту інвалідів.

Пунктом 3 Порядку №936 визначено, що призначення громадянам компенсацій, допомоги певних видів та надання пільг здійснюється за єдиною заявою відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 р. №1146 «Про вдосконалення механізму надання соціальної допомоги». Органи соціального захисту населення, що проводять нарахування та виплати, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон), звіряють у разі потреби отриману від громадян інформацію щодо правомірності нарахування компенсаційних виплат з відділами персоніфікованого обліку згідно з Єдиним автоматизованим реєстром осіб, які мають право на пільги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року №117. Виплата компенсацій, допомоги певних видів та надання пільг у разі, коли вперше встановлено відповідний статус постраждалої особи і видано відповідне посвідчення, проводиться з дня подання громадянином заяви, але не раніше ніж з дня видачі йому посвідчення встановленого зразка.

Згідно п.13 Порядку №936 відшкодування громадянам один раз на рік вартості проїзду міжміським транспортом до будь-якого населеного пункту України та у зворотному напрямку (без врахування пересадок) здійснюється за рахунок відповідних субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетом та за місцем реєстрації громадян на підставі проїзних квитків, пред'явлених управлінню (відділу) праці та соціального захисту населення райдержадміністрації, виконкому міських, районних у містах рад.

При цьому сума відшкодування вартості проїзду залізничним транспортом не повинна перевищувати вартості проїзду у плацкартному або купейному вагоні швидкого поїзду, а також у вагонах другого класу швидкісного поїзду.

Відшкодування витрат на надання пільг громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для оплати житлово-комунальних послуг, придбання палива, послуг зв'язку та транспортних послуг, передбачених законодавством, здійснюється за рахунок відповідних субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам.

Судом не приймається до уваги посилання відповідача 1 на положення постанови Кабінету міністрів України від 26 жовтня 2016 року №759, як підставу для відмови позивачу у відшкодуванні коштів витрачених на оплату проїзду за 2016 рік, оскільки вказана постанова прийнята після виникнення спірних відносин, а також гарантоване право осіб, постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи на компенсацію безплатного проїзду один раз на рік до будь-якого пункту України і назад в повному обсязі визначено п.19 ч.1 ст.20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Посилання відповідача 1 як на підстави для відмови у задоволенні позову на заборону з 01 січня 2016 року приймати документи, необхідні для відшкодування вказаного виду пільг та на відсутність виділених з Державного бюджету коштів, а також відсутність механізму надання у готівковій формі компенсації вартості проїзду як на причини невиконання покладеного на нього обов'язку по проведенню компенсації вартості квитків за проїзд за 2016 рік не приймаються судом до уваги, оскільки відсутність механізму проведення вказаної компенсації не позбавляє особу наданого їй Законом права на її отримання, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх обов'язків, що узгоджується з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (рішення в справах «Кечко проти України», «Бурдов проти Росії»).

При цьому, як вбачається з пояснень, викладених у запереченнях проти позову, відповідачем 1 не заперечується наявність у даному випадку підстав для здійснення позивачу компенсації вартості проїзду.

Суд зазначає, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Таким чином, враховуючи гарантоване право осіб, постраждалих від наслідків Чорнобильської катастрофи на компенсацію безплатного проїзду один раз на рік до будь-якого пункту України і у зворотному напрямку, у зв'язку з наявністю в діях відповідача 1 ознак протиправності, для належного захисту порушених прав позивача суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання бездіяльності відповідача 1 в особі керівника у вигляді не нарахування коштів для компенсації позивачу безплатного проїзду за 2016 рік в межах України протиправною, зобов'язати відповідача 1 в особі керівника вчинити дії - нарахувати позивачу компенсацію безплатного проїзду за 2016 рік в межах України шляхом визнання бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації у вигляді не нарахування коштів для компенсації ОСОБА_1 безплатного проїзду залізничним транспортом у 2016 році в межах України у розмірі 804,71 грн. протиправною, зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію безплатного проїзду залізничним транспортом у 2016 році в межах України у розмірі 804,71 грн.

Щодо позовних вимог визнати дії відповідача 2 в особі керівника у вигляді відмови від нарахування та виплати позивачу коштів для компенсації безплатного проїзду за 2016 рік в межах України через відсутність бюджетних призначень на вказані цілі неправомірними та зобов'язати відповідача 2 в особі керівника вчинити дії - виплатити позивачу кошти по компенсації безплатного проїзду за 2016 рік в межах України, визнати дії відповідача 3 в особі керівника щодо не передбачення в планах діяльності на планові та наступні за плановими два бюджетні періоди бюджетних призначень на виплату компенсації безплатного проїзду за 2016 рік в межах України неправомірними; визнати дії відповідача 3 в особі керівника щодо неотримання бюджетних призначень шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України протиправними, суд зазначає наступне.

Право на судовий захист, гарантоване статтею 55 Конституції України і конкретизоване в інших законах, передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб ствердження про порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення).

Тобто, встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим під час судового розгляду.

Таким чином, підставами для визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень та зобов'язання його вчинити певні дії є невідповідність дій/бездіяльності вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу.

При цьому, обов'язковою умовою визнання протиправними дій є наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі та якщо таке порушення відбулось у сфері публічно-правових відносин.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Вказана правова позиція викладена в ухвалах ВАС України від 14 березня 2017 року у справі № 810/3931/16 та від 27 вересня 2017 року у справі № 813/2398/16.

Під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів позивача, адже без цього неможливо виконати завдання судочинства.

В контексті наведеного суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження вчинення Міністерством соціальної політики України у відношенні позивача неправомірних дій.

Суд зазначає, що порушення має бути реальним. При цьому, звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Оскільки у даному випадку позивачем не доведено наявності у відношенні нього протиправних дій зі сторони відповідача 3, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання дій відповідача 3 в особі керівника щодо не передбачення в планах діяльності на планові та наступні за плановими два бюджетні періоди бюджетних призначень на виплату компенсації безплатного проїзду за 2016 рік в межах України неправомірними, визнання дій відповідача 3 в особі керівника щодо неотримання бюджетних призначень шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України протиправними задоволенню не підлягають.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії листа відповідача 2 від 01 листопада 2016 року №КЦ 11-192 (УГЛ), позивач звернулася до Урядової «гарячої лінії» 28 жовтня 2016 року з проханням надати роз'яснення щодо виплати компенсації безоплатного проїзду один раз на рік. Вказаним листом відповідачем 2 надано відповідні роз'яснення. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження здійснення відповідачем 2 дій щодо відмови від нарахування та виплати позивачу коштів для компенсації безплатного проїзду за 2016 рік в межах України через відсутність бюджетних призначень на вказані цілі неправомірними, з урахуванням чого суд вважає, що позивачем не доведено наявність порушених прав відповідачем 2, з огляду на що суд приходить до висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог у частині визнання дій відповідача 2 в особі керівника у вигляді відмови від нарахування та виплати позивачу коштів для компенсації безплатного проїзду за 2016 рік в межах України через відсутність бюджетних призначень на вказані цілі неправомірними. Оскільки позовна вимога зобов'язати відповідача 2 в особі керівника вчинити дії - виплатити позивачу кошти по компенсації безплатного проїзду за 2016 рік в межах України є похідною, суд дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідно до вимог статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

При цьому, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 5 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Виходячи з зазначених положень, адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти будь-яке рішення.

Аналогічна правова позиція підтверджується численною судовою практикою, зокрема, постановою Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2010 року №П-278/10, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 липня 2014 року у справі №К/800/62158/13.

Виходячи з зазначеного, адміністративний суд не наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідачів організовувати та скоординовувати роботу щодо виплати компенсації безплатного проїзду в межах України, здійснювати внутрішній контроль за взяттям бюджетних зобов'язань на виплату компенсації безплатного проїзду, вносити зміни до бюджетного розпису Міністерства соціальної політики України на рік ухвалення судового рішення шляхом зменшення фінансування фонду преміювання на суму нарахованих коштів для компенсації безплатного проїзду.

Враховуючи викладене, суд вважає, що у даному випадку відсутні підстави для задоволення позовних вимог зобов'язати відповідача 3 в особі керівника вчинити дії - організувати та скоординувати роботу відповідача 2 щодо виплати позивачу коштів по компенсації безплатного проїзду за 2016 рік в межах України; зобов'язати відповідача 3 в особі керівника вчинити дії - здійснити внутрішній контроль за взяттям відповідачем 2 бюджетних зобов'язань на виплату позивачу коштів по компенсації безплатного проїзду за 2016 рік в межах України; зобов'язати відповідача 4 в особі керівника вчинити дії - внести зміни до бюджетного розпису Міністерства соціальної політики України на рік ухвалення судового рішення шляхом зменшення фінансування фонду преміювання Міністерства соціальної політики України на суму нарахованих Управлінням праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації коштів для компенсації позивачу безплатного проїзду за 2016 рік в межах України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Із системного аналізу вказаних норм вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

На підставі викладеного, зважаючи на те, що позивачем частково доведено правомірність пред'явленого позову, а відповідачем не спростовані доводи позовної заяви у цій частині, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню в частині визнання бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації у вигляді не нарахування коштів для компенсації ОСОБА_1 безплатного проїзду залізничним транспортом у 2016 році в межах України у розмірі 804,71 грн. протиправною, зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію безплатного проїзду залізничним транспортом у 2016 році в межах України у розмірі 804,71 грн.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог, з урахуванням обставин зазначених вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації у вигляді не нарахування коштів для компенсації ОСОБА_1 безплатного проїзду залізничним транспортом у 2016 році в межах України у розмірі 804,71 грн. протиправною, зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію безплатного проїзду залізничним транспортом у 2016 році в межах України у розмірі 804,71 грн.

Керуючись статтями 77, 78, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (02232, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) - задовольнити частково.

2. Визнати бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації (02232, м. Київ, вул. Закревського, 87-Д, код ЄДРПОУ 37501611) у вигляді не нарахування коштів для компенсації ОСОБА_1 безплатного проїзду залізничним транспортом у 2016 році в межах України у розмірі 804,71 грн. протиправною.

3. Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації (02232, м. Київ, вул. Закревського, 87-Д, код ЄДРПОУ 37501611) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (02232, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) компенсацію безплатного проїзду залізничним транспортом у 2016 році в межах України у розмірі 804,71 грн (вісімсот чотири гривні 71 копійок).

4. У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова