Рішення № 78355090, 04.12.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2018 року м. Чернігів Справа № 620/3660/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Д'якова В.І.,

за участю секретаря - Федорок К.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом громадянина Бангладеш ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області про визнання неправомірним та скасування рішення,

В С Т А Н О В И В:

Громадянин Бангладеш ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (далі - Управління ДМС України в Чернігівській області, відповідач), в якому просить: скасувати наказ УДМС України у Чернігівській області № 98 від 31.10.2018, зобов'язати Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області прийняти рішення про оформлення документів про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в Україні відповідно до вимог чинного законодавства.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що відмова в оформленні документів для вирішення питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту порушує статтю 28 Конституції України, статті 2, 3, 5 та 13 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, статтю З Конвенції ООН «Проти катувань та інших жорстоких або нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання» 1984 року є необґрунтованість та безпідставною, прийнятою з порушенням відповідачем принципів пропорційності та обґрунтованості.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 12.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи. Судове засідання призначене на 04 грудня 2018 року на 10:00 год.

Позивач у судове засідання 04.12.2018 не з'явився належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомив.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином. До суду від відповідача, надійшов відзив, та заява, в якій він просить розглядати справу за відсутності його представника, та просить відмовити в задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позов.

За таких обставин у відповідності до ст. 205 КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

10.10.2018 позивач звернувся до УДМС України в Чернігівській області із заявою - анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі -заява).

У вищезазначеній заяві позивач просить визнати його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у зв'язку з тим, що він мав суперечку з братом через продаж батьківської землі, внаслідок чого брат погрожував його вбити.

Під час процедури розгляду заяви для вирішення питання щодо визнання біженцем або

особою, яка потребує додаткового захисту стосовно позивача встановлено, що позивач:

- є громадянином Народної Республіки Бангладеш, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце народження - Народна Республіка Бангладеш, регіон Сілхет, поліцейська станція Бішанат, с. Рампур;

- не має оригіналів документів, що посвідчують його особу та підтверджують громадянство (надав лише незасвідчені копії двох сторінок паспорта та незасвідчену копію свідоцтва про народження);

- з 12.07.2018 до 28.08.2018 перебував у Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні Державної міграційної служби України (далі - ПТПІ) (згідно довідки Чернігівського ПТПІ від 28.08.2018);

- за національністю бенгалець, за віросповіданням - мусульманин (сунніт);

- покинув територію Народної Республіки Бангладеш 20.06.2018 (зі слів позивача);

- 01.07.2018 нелегально перетнув державний кордон України поза пунктами пропуску у пішому порядку з метою пошуку кращих умов життя в країнах Західної Європи (зазначені обставини встановлені та не оспорені Дзержинським районним судом міста Харкова (рішення від 04.07.2018) та Харківським апеляційним адміністративним судом (постанова від 17.08.2018) по справі № 638/9365/18);

- із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся 10.10.2018, лише через 3 місяці після незаконного перетину державного кордону України та звільнення з Чернігівського ПТПІ;

- ні він, ні члени його родини ніколи не перебували в жодних політичних, релігійних, військових, етнічних, громадських організаціях, їх доручення не виконували, в акціях участі не брали;

- не має жодних доказів та документів, які би підтверджували факти переслідування або погрози переслідування;

- до приїзду в Україну перебував у третій безпечній країні - Російській Федерації, де за захистом не звертався.

31.10.2018 головним спеціалістом Федоренко Т.Л. був складений висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, згідно якого останній вважає за доцільне відмовити громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту, на підставі частини 6 статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" як особі, заява якої є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови зазначені у пунктах 1 та 13 частини 1 статті 1 цього Закону.

За результатами розгляду матеріалів справи позивача відповідачем було прийнято наказ від 31.10.2018 № 98 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" як особі, заява якої є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови зазначені у пунктах 1 та 13 частини 1 статті 1 цього Закону, дане рішення було направлено позивачу.

Повідомленням № 70 позивача повідомлено про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вважаючи рішення відповідача протиправним позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з приписами частини другої статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин (частина сьома статті 7 цього Закону).

Згідно частини першої статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

В силу частини першої статті 8 цього Закону, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (частина четверта статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту").

Згідно частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року.

Відповідно до Директиви Європейського Союзу від 29.04.2009 "Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається", яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутності поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

У відповідності до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

В матеріалах справи міститься висновок від 31.10.2018, яким рекомендовано відмовити позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

При проходженні співбесіди та заповнення реєстраційного листа та анкети-заяви позивач зазначив, що він не був членом жодної релігійної, військової чи громадської організації, утисків на батьківщині за релігійною чи гендерною ознаками не зазнавав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач з 10.07.2018 перебував у Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України.

Розпорядженням Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні ДМС України від 28.08.2018 № 512 враховуючи постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.08.2018, якою скасовано рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 04.07.2018 по справі № 638/9365/18, позивача звільнено з Чернігівського ПТПІ.

Крім того, суд враховує, що перебуваючи в Україні з 10.07.2018, звільнившись з ПТПІ 28.08.2018, позивач звернувся з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, тільки 10.10.2018, лише після затримання співробітниками УДМС України в Чернігівській області, оскільки позивач перебував на території України без документів, що посвідчують його особу та документів, які дають право на перебування в Україні та своєчасно не звернувся за продовженням строку перебування в Україні з 29.08.2018.

Як вбачається з матеріалів справи, протоколом про адміністративне правопорушення УДМС України в Чернігівській області ПР МЧГ 023114 від 10.10.2018 встановлено порушення позивачем правил перебування в Україні, а саме перебування на території України без документів, які дають право на перебування в Україні після закінчення терміну перебування з 29.08.2018.

З пояснень позивача до вказаного протоколу вбачається, що позивач визнає, що вчинив порушення правил перебування на Україні.

За порушення правил перебування в Україні постановою про накладення адміністративного стягнення ПН МГЧ 023114 від 10.10.2018 на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700, 00 грн.

Позивачем не була доведена поважність причин неподання заяви про міжнародний захист відразу після прибуття.

Позивачем в позовній заяві не надано жодних конкретних фактів його особистого переслідування або погрози переслідування в країні свого постійного проживання, а також жодного достовірного доказу на підтвердження цих фактів.

З анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та протоколу співбесіди, наявного в матеріалах справи, суд вважає, що державні органи та політичні, релігійні, військові, етнічні, громадські організації не загрожували життю позивача, він ніколи не був членом жодної релігійної, військової чи громадської організації, утисків на батьківщині за релігійною чи гендерною ознаками не зазнавав, а тому не може вважатися жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Крім того, позивачем не наведено жодних обставин, які б вказували про можливість визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту.

З викладеного слідує, що відповідачем при прийнятті рішення було проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань в країні походження є реальними, а тому обґрунтовано прийнято наказ від 31.10.2018 № 98 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, а отже суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимоги позивача про скасування наказу УДМС України у Чернігівській області № 98 від 31.10.2018.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання Управління Державної міграційної служби України у Чернігівській області прийняти рішення про оформлення документів про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в Україні відповідно до вимог чинного законодавства, то суд зазначає, що вона є похідної від першої - у задоволенні якої судом було відмовлено, а отже також задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідачем доведена правомірність винесеного рішення про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, а позивачем не доведена наявність обставин, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" необхідних для задоволення його заяви, а тому в задоволенні позовних вимог громадянина Бангладеш ОСОБА_2 необхідно відмовити повністю.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, враховуючи відсутність судових витрат позивача, їх розподіл не здійснюється.

Керуючись статями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову громадянина Бангладеш ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області (вул. Шевченка, 51-а,м.Чернігів,14000, код ЄДРПОУ 37804450) про визнання неправомірним та скасування рішення - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повне рішення складено 06 грудня 2018 року.

Суддя В.І. Д'яков