Рішення № 78354333, 05.12.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2018 р. № 2040/8284/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мороко А.С., розглянувши в загальному порядку у письмову провадженні в приміщенні суду у м. Харкові адміністративну справу № 2040/8284/18 за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про стягнення заробітної плати, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- стягнути з держави в особі Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області повну заробітну плату за серпень - грудень 2014 року;

- стягнути з держави в особі Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області моральну шкоду за не виплачену заробітну плату у розмірі 10000,00 грн.

В обґрунтування позовних позивач зазначив, що 18.07.2014 добровільно вступив на службу до патрульної служби міліції особливого призначення "Азов" Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Київській області. 18.08.2014 ОСОБА_1 відкомандировано до м. Маріуполь Донецької області, де пробув там до 09.12.2014. Проте, будь-яких грошових коштів за вказаний період не отримував. У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, в клопотанні від 13.11.2018 просив суд слухати справу без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, 06.11.2018 через канцелярію суду подав клопотання про слухання справи без його участі. У запереченнях на адміністративний позов проти задоволення позовних вимог заперечував, просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, суд встановив наступне.

Наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області № 656 о/с від 18.07.2014 ОСОБА_1 призначено міліціонером батальйону патрульної служби міліції особливого призначення "Азов" Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області.

У зв'язку з передачею полку патрульної служби міліції особливого призначення "Азов" у підпорядкування Національної гвардії України, наказом начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області № 1157 о/с від 18.12.2014 молодшого лейтенанта міліції ОСОБА_1, інспектора батальйону патрульної служби міліції особливого призначення "Гарпун" звільнено з органів внутрішніх справ у запас за п. 64 "з" (у зв'язку з переводом у встановленому порядку на роботу в інші міністерства і відомства (організації).

Відповідно до довідки про суми грошового забезпечення та інших виплат, що були нараховані та виплачені Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області № 861 від 30.11.2018 позивачу за період із серпня 2014 року по грудень 2014 року належить до виплати грошові кошти в розмірі 42052,45 грн.

Щодо правового регулювання спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 43 частини 7 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно статтею 1 Закону України "Про оплату праці", статтею 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про оплату праці" до структури заробітної плати відноситься: основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата, це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Частиною 1 статті 115 КЗпП України передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до статті 24 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до абзацу 2 статті 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У запереченнях від 29.10.2018 представник відповідача зазначив, що кошти ОСОБА_1 були отримані матеріально - відповідальною особою під звіт відповідно до договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.

На підтвердження вказаного представником Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області надано до суду доручення за підписом командира БПСМОП "Азов" ГУ МВС України в Київській області ОСОБА_2

Проте, зазначене доручення не може слугувати доказом, який би свідчив про отримання позивачем грошових коштів з липня 2014 року, оскільки не міститься підпису ОСОБА_1

Окрім того, надані відповідачем розрахункові листи за липень - грудень 2014 року можуть лише підтвердити факт нарахування позивачу грошового забезпечення за спірний період, а не факт того, що ОСОБА_1 отримав грошове забезпечення.

В свою чергу, позивач зазначає, що із доказів про нараховані доходи за спірний період має лише довідку про щомісячні додаткові види грошового забезпечення за період з 01.08.2014 по 18.12.2014, яка видана управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області № 701 від 03.11.2017. Проте, в ній зазначено лише про премію. Будь-які відомості про нараховану та виплачену заробітну плату за період з серпня 2014 року по грудень 2014 року у ОСОБА_1 відсутні.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності

Проте, в порушення вказаної правової норми під час судового розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів виплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з липня 2014 року по грудень 2014 року.

Суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення ( постанова Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі 826/4418/14).

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 р. (остаточне) по справі "ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ" (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява N 28924/04) констатував: "50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. theUnitedKingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах "Мултіплекс проти Хорватії" (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та "Кутіч проти Хорватії" (Kutic v. Croatia), заява N 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)".

Враховуючи викладене та показники, визначені в довідці Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області № 861 від 30.11.2018 про суми грошового забезпечення та інших виплат, що були нараховані та виплачені позивачу, суд вважає за необхідне стягнути з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Київській області на користь ОСОБА_1 не виплачену заробітну плату за серпень - грудень 2014 року в розмірі 42052,45 грн.

Щодо стягнення з держави в особі Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області моральної шкоди за не виплачену заробітну плату у розмірі 10000,00 грн суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статей 23 та 1167 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок душевних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до підпункту 2 ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Таким чином, виходячи з наведених норм матеріального права, суд вважає, що обставинами справи не підтверджено та позивачем не надано належних обґрунтувань, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір заявленої до відшкодування моральної шкоди.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності ((пункт 13 в редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 р. N 5).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (Абзац 2 пункту 5 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 р. N 5).

Враховуючи те, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а судом таких фактів при розгляді справи по суті встановлено не було, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні адміністративного позову в частині позовних вимог позивача про стягнення з держави в особі Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Київській області моральної шкоди за не виплачену заробітну плату у розмірі 10000,00 грн.

Згідно з частинами першою, другою статті 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, який застосовує з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у справі «Кечко проти України», заява № 63134/00, пар. 23, 26, рішення від 08.11.2005, зазначив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Бурдов проти Росії», № 59498/00, пар. 35, ECHR 2002-ІІІ).

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Приписами ч. 2 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання - АДРЕСА_1, 61091, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області (місцезнаходження - вул. Володимирська, буд. 15, м. Київ, 01601) про стягнення заробітної плати, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на користь ОСОБА_1 не виплачену заробітну плату за липень - грудень 2014 року в розмірі 42052,45 (сорок дві тисячі п'ятдесят дві) грн 45 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справа розглядалась в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.С. Мороко