Рішення № 78354214, 21.11.2018, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2018 р. Справа № 1840/3219/18

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Опімах Л.М.

за участю секретаря судового засідання - Бондаренко Л.В.,

представника позивача - адвоката ОСОБА_1,

представника 1-го та 2-го відповідача - ОСОБА_2,

представника 2-го відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 ОСОБА_5 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про скасування рішення та повідомлення, зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі – відповідач, ДМС України), Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (далі – відповідач 2, УДМС України в Сумській області), в якому просить скасувати рішення ДМС України від 27.06.2018 р. за № 207-18 та повідомлення УДМС України в Сумській області від 10.06.2018 р. № 18 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та зобов'язати Управління Державної міграційної служби України у Сумській області повторно розглянути заяву від ОСОБА_4 ОСОБА_5 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_4 ОСОБА_5 є громадянином ОСОБА_6 ОСОБА_4, був членом політичної партії BNP, прибув до України в січні 2018 року та не може повернутися на батьківщину через переслідування, яких він може там зазнати. 22.01.2018 р. позивачем було подано до УДМС в Сумській області заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач отримав повідомлення УДМС в Сумській області від 10.08.2018 р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, складене на підставі рішення Державної міграційної служби України від 27.06.2018 р. № 207-18, відповідно до якого щодо позивача не встановлено умов, передбачених п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Вказане рішення позивач вважає необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити.

У судовому засіданні представники відповідача позов не визнали, зазначили, що підставою для надання статусу біженця позивач зазначив, що боїться повертатися до країни громадянської належності через побоювання бути підданим незаконному та політично вмотивованому покаранню у вигляді довічного ув’язнення та загрозу вбивства прихильниками урядової партії. На запитання, що може статися в разі повернення до ОСОБА_4, зазначив, що може зазнати несправедливого покарання за злочин, якого він не скоював. При цьому заявник не надав доказів того, що йому загрожувала небезпека, оскільки він не звертався до поліції у своїй країні. У ході перевірки встановлено, що вагомі підстави вважати, що в разі повернення до ОСОБА_4 буде існувати загроза життю, безпеці та свободі позивача, відсутні. Тому факти, повідомлені позивачем, не є підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Крім того, не бажаючи бути підданим незаконному покаранню та побоюючись за своє життя, у жовтні 2015 році він відкрив туристичну візу та виїхав з ОСОБА_4 спочатку до Індії, а потім нелегально – до Китаю, звідки – до Російської Федерації. За твердженням позивача він в’їхав до Російської Федерації з метою отримання політичного притулку. На запитання, чому він не звертався за захистом в Російської Федерації, зазначив, що не знав про таку можливість, крім того, в цій країні погано ставляться до іноземців. При цьому, перетнувши незаконно державний кордон України в березні 2017 року, він також не звертався до міграційної служби із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 28.06.2018 р. позивач був виявлений та затриманий прикордонним нарядом під час спроби нелегального перетину державного кордону України в Словацьку ОСОБА_6 у складі групи осіб. Даний факт свідчить про спроби позивача домогтися тимчасової легалізації, у свою чергу, реальні побоювання стати жертвою переслідувань у країні національної належності в позивача відсутні. Просили в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи й оцінивши докази у справі, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 22.01.2018 р. ОСОБА_4 ОСОБА_5, громадянин ОСОБА_6 ОСОБА_4, звернувся до управління Державної міграційної служби України в Сумській області з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.10).

УДМС України в Сумській області складено висновок від 08.05.2018 р. про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина ОСОБА_6 ОСОБА_4 ОСОБА_5 (т.1 а.с.41-53).

Рішенням Державної міграційної служби України від 27.06.2018 р. № 207-18 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.1 а.с.40).

Правовою підставою для прийняття спірного рішення стала відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходить з наступного.

Пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі – Закон) визначені критерії віднесення особи до категорії біженців чи осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Відповідно до п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону біженець – особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Особа, яка потребує додаткового захисту, – особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу 1967 року та статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка подала клопотання про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому особисто вона побоюється стати жертвою переслідувань. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати докази цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за вказаними ознаками.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторони. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

При цьому слід зазначити, що згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Докази переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань в матеріалах справи відсутні, не надані при розгляді УДМС в Сумській області заяви позивача про визнання його біженцем чи особи, яка потребує додаткового захисту.

Позивач взагалі не надав відповідачу 2 доказів того, що він підпадає під визначення особи, яка потребує додаткового захисту, оскільки докази того, що ОСОБА_4 ОСОБА_5 змушений був прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього насильницьких дій чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, відсутні.

Позивач також не підпадає під ознаки особи, яка потребує тимчасового захисту, оскільки в контексті п. 14 ч. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 18 Закону такими особами є іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту та прибувають на територію України з країни, яка має спільний кордон з Україною, у зв'язку з подіями, зазначеними в пункті 14 частини першої статті 1 цього Закону, а саме внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.

Так, у судовому засіданні представник позивача зазначив, що ОСОБА_4 ОСОБА_5 змушений залишитися в Україні внаслідок загрози його життю, безпеці та свободі в ОСОБА_6 ОСОБА_4 через побоювання стати жертвою актів насильства на політичному підгрунті, терористичних атак з використанням вибухових пристроїв, бути підданим незаконному та політично вмотивованому покаранню у вигляді довічного ув’язнення за злочин, якого він не скоював, а також боїться загинути внаслідок загальнопоширеного насильства та систематичного порушення прав людини. Він не може і не бажає повернутися до ОСОБА_6 ОСОБА_4 внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з даними, що містяться в заяві про визнання біженцем, протоколі співбесіди, та наданими поясненнями в судовому засіданні представником позивача позивач виїхав з країни без будь-яких перешкод, що також свідчить про відсутність будь-якого переслідування в країні його громадянської належності.

Зазначене свідчить про те, що доводи позивача є надуманими, а причини, які він має, щоб залишитися в Україні, не пов'язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за певними ознаками проблем в країні, а необхідні для тимчасової легалізації та можливої економічної міграції. Так, згідно з протоколом співбесіди в березні 2017 року позивач прибув в Україну, з березня по червень 2017 року проживав у м. Києві, але за захистом в Україні не звертався.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме протоколу співбесіди від 02.02.2018 р., основними підставами визнання біженцем позивач зазначав, що в разі повернення в ОСОБА_4 щодо нього як представника опозиції може бути винесено вирок про довічне позбавлення волі, бо суд знаходиться під впливом урядової партії, також він може постраждати, оскільки ситуація в країні зараз неспокійна (т.1 а.с.185-191).

Проте всупереч ч. 7 ст. 7 Закону доказів на підтвердження факту погроз або інших протиправних дій позивач не надав. До правоохоронних органів позивач не звертався.

У свою чергу, суд погоджується з твердженням відповідача 2, викладеним у висновку, стосовно того, що у зв'язку з відсутністю у справі безперечних доказів, які б підтверджували дійсність розповіді позивача щодо побоювань стати жертвою переслідувань при поверненні на батьківщину, окрім усних заяв позивача, слід врахувати, що на підставі аналізу інформації, повідомленої заявником, у нього відсутні переслідування або загроза переслідування за ознаками, передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Крім того, спроба потрапити до Словацької ОСОБА_6 та відмова звернутися за захистом в Російській Федерації – країні, де перебував тривалий час після виїзду з ОСОБА_4, та в Україні, де перебуває з березня 2017 року та був затриманий у результаті спроби незаконного перетину державного кордону, також свідчить про спроби позивача домогтися тимчасової легалізації, у свою чергу, реальні побоювання стати жертвою переслідувань у країні національної належності в позивача відсутні.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, та беручи до уваги, що позивач без будь-яких перешкод з боку влади країни походження покинув її територію, не звертався за захистом до органів влади безпечних для нього країн, позивач не підпадає під ознаки поняття "біженець", встановлені п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а письмовий висновок відповідача 2 відповідає фактичним обставинам справи щодо позивача.

Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення Державної міграційної служби України від 27.06.2018 р. № 207-18 про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_4 ОСОБА_5 (АДРЕСА_1, 40000) до Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470, вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001), Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (код ЄДРПОУ 37846270, вул. Герасима Кондратьєва, 27, м. Суми, 40000) про скасування рішення та повідомлення, зобов'язання вчинити дії – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М. Опімах

Повне рішення складене 03 грудня 2018 року.