Рішення № 78354036, 27.11.2018, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 754/14304/17

провадження у справі №2/0285/1132/18

27 листопада 2018 року м. Новоград-Волинський

Новоград - Волинський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Сташківа Т.Б. за участі секретаря судового засідання Медяної І.В. та осіб, які беруть участь у справі:

позивач: представник не прибув

відповідач: не прибув

розглянувши заочно у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Київського міського центру зайнятості до ОСОБА_1 про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року Київський міський центру зайнятості (далі - центр зайнятості) звернувся до Деснянського районного суду міста Києва із зазначеним позовом, у якому просить стягнути з відповідача кошти в розмірі 16637 грн. 67 коп.

В обґрунтування позовних вимог центр зайнятості зазначає, що з 10.08.2016 року по 24.03.2017 року відповідач перебував на обліку в центрі зайнятості. З 17.08.2016 року йому було призначено допомогу по безробіттю, як особі яку було звільнено з останнього місця роботи за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням у зв'язку з переїздом в іншу місцевість, тому виплату допомоги було розпочато з 8 календарного дня після реєстрації в центрі зайнятості. Однак, перевіркою встановлено, що ОСОБА_1 звільнений з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, тому така допомога, згідно вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», повинна була виплачуватись відповідачу лише з 91-го календарного дня, відтак з ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню безпідставно отримані кошти в розмірі 16 637 грн. 67 коп.

Ухвалою Деснянського районного суду від 04.12.2017 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду.

17.05.2018 ухвалою цього ж суду справу передано до Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області, за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача: АДРЕСА_1.

Ухвалою судді від 30.07.2018 року справу прийнято до провадження.

Представник позивача у судове засідання не прибув, подав письмову заяву, в якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просив справу розглянути без його присутності.

Відповідач в судове засідання не прибув повторно, про час і місце судового розгляду був повідомлений вчасно та належним чином, однак про причини неявки суду не повідомив, відзив проти позову та клопотань про розгляд справи за його відсутності та/або про відкладення розгляду справи не подавав.

За таких обставин, керуючись ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи неявку в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи та подані докази, з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в позові з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 працював на посаді слюсаря-ремонтника 50 розряду ТРЦ/Ремонтно-механічні майстерні № 2 «Острів» Державного підприємства «Управління забезпечення функціонування об'єктів Чорнобильсьої АЕС» (далі - Державне підприємство).

25.07.2016 року ОСОБА_1 звернувся до директора Державного підприємства із заявою про звільнення його з роботи з 29.07.2016 року за власним бажанням у зв'язку із зміною місця проживання (а.с. 67).

Наказом Державного підприємства від 27.07.2016 року ОСОБА_1 звільнено з роботи 29.07.2016 року з посади слюсаря-ремонтника Державного підприємства, за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України. При цьому, вказаний наказ не містив причини звільнення відповідача, яка була зазначена у його заяві про звільнення за власним бажанням - «у зв'язку із зміною місця проживання» (а.с.68).

Наказом Київського міського центру зайнятості від 12.08.2016 року ОСОБА_1 надано статус безробітного. Наказом Київського міського центру зайнятості від 17.08.2016 року ОСОБА_1 призначено виплату допомоги по безробіттю з 17.08.2016 року (а.с. 4, 5).

Наказом Київського міського центру зайнятості від 28.03.2017 року ОСОБА_1 було припинено реєстрацію безробітного з 24.03.2017 року у зв'язку з початком зайнятості (а.с.5).

У процесі обміну інформацією між Державною службою зайнятості та Пенсійним фондом України, за результатом розслідування, що підтверджується актом №180 від 19.05.2017 року, було встановлено розбіжність в статті звільнення ОСОБА_1, а саме: згідно трудової книжки його було звільнено за власним бажанням у зв`язку з переїздом в іншу місцевість, однак за даними Пенсійного фонду України - відповідача звільнено за власним бажанням без поважних причин (а.с. 6).

Відповідно до довідки позивача № 1400-05 від 19.05.2017 року, за період з 17.08.2016 року по 14.11.2016 року ОСОБА_1 отримав допомогу по безробіттю в сумі 16637, 67 грн. (а.с. 10).

У листі Державного підприємства від 17.10.2018 року зазначено, що ОСОБА_1 25.07.206 року подав заяву про звільнення з роботи за власним бажанням у зв'язку зі зміною місця проживання, але жодних підтверджуючих документів до заяви додано не було, тому Державне підприємство видало наказ про його звільнення за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України без зазначення причин звільнення щодо зміни місця проживання (а.с. 65).

Статтею 38 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника.

За змістом ч. 1 зазначеної статті КЗпП України у разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу, зокрема, переїздом на нове місце проживання, власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Разом з тим, ч. 4 ст. 23 цього Закону передбачено, що виплата допомоги по безробіттю особам, які звільнилися з останнього місця роботи за власним бажанням без поважних причин, починається з 91-го календарного дня.

Отже, аналіз ст. 38 КЗпП України, ч. 3 ст. 22 та ч. 4 ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» дає підстави для висновку, що в разі звільнення особи за власним бажанням із зазначенням причини такого звільнення, які передбачені ч. 1 ст. 38 КЗпП, зокрема, у зв'язку з переїздом у іншу місцевість - виплата допомоги по безробіттю такій особі призначається з 8 дня після її реєстрації в державній службі зайнятості. У разі ж звільнення особи за власним бажанням без зазначення причин звільнення, передбачених ч. 1 ст. 38 КЗпП України, - виплата допомоги по безробіттю такій особі призначається з 91-го календарного дня.

Відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», - фонд має право стягувати відповідно до закону кошти Фонду, виплачені особам, зареєстрованим як безробітні, у вигляді матеріального забезпечення на випадок безробіття та витрачені на надання соціальних послуг безробітним у разі встановлення факту їх отримання на підставі недостовірних відомостей, поданих особою.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» - сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до ч.1 ст. 1212 ЦК України, - особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

В той же час статтею 1215 ЦК України передбачені випадки за яких безпідставне набуте майно не підлягає поверненню. Так, не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Таким чином в результаті аналізу статей 1212, 1215 ЦК України, статей 34, 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», суд приходить до висновку, що безпідставно виплачена допомога по безробіттю підлягає примусовому стягненню із набувача за умови недобросовісності останнього, зокрема подання ним недостовірних даних для отримання такої допомоги або умисного приховання відомостей, які впливають на призначення допомоги.

Однак, позивачем не доведено факт подання ОСОБА_1 недостовірних даних для отримання допомоги по безробіттю або вчинення умисного приховання відомостей, які впливають на призначення допомоги. В матеріалах справи відсутні докази вини відповідача в підробленні або наданні завідомо підробленого документа позивачу.

Як вбачається із змісту заяви ОСОБА_1 про звільнення від 25.06.2016 року, останній просив звільнити його з роботи за власним бажанням у зв'язку із зміною місця проживання. Та обставина, що у наказі Державного підприємства від 27.07.2016 року про звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням, не зазначено причини його звільнення, а саме - «у зв'язку із зміною місця проживання», не може свідчити про умисне невиконання ним своїх обов'язків та зловживання ними, а відтак відсутні правові підстави для стягнення з відповідача суми виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг згідно ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Крім того, Наказом Держкомстату України №489 від 05.12.2008 року затверджено типові форми наказів первинної облікової документації підприємств, у тому числі типову форму наказу про припинення трудового договору, у якому не передбачено зазначення доказів, як підстави для звільнення працівника з роботи (Типова форма № П-4).

Дані обставини підтверджуються наданими до матеріалів справи та дослідженими у судовому засіданні доказами.

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (стаття 263 ЦПК України).

Виходячи з викладеного, керуючись статтями 12, 13, 76-83, 89, 258, 259, 264-265, 268, 280-284 ЦПК України, ст. 1212, 2015 ЦК України, ст.22, 23, 34, 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», - суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Київського міського центру зайнятості (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 47-Б, МФО 820019, код 03491091) до ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1) про стягнення коштів - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого Цивільним процесуальним кодексом України та може бути переглянуте судом, який його постановив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляці йного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвалу суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подають учасниками справи через відповідні суди, а саме Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області.

Рішення складено в повному обсязі та підписано 06 грудня 2018 року.

Суддя Т.Б. Сташків