Ухвала суду № 78353978, 06.12.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6313/18

УХВАЛА

06 грудня 2018 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Катаєва Е.В., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до Комісії з розгляду земельних спорів Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, оформлене протоколом №18 від 20.09.2018 року,-

В С Т А Н О В И В:

До суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_1 до Комісії з розгляду земельних спорів Одеської міської ради (далі –Комісія ОМР), в якому позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення відповідача, оформлене Протоколом №18 від 20.09.2018року, щодо рекомендацій Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, територіальному органу Держгеокадастру м. Одесі Одеської області, при узгодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки розглянути, а в подальшому затвердити землевпорядну документацію щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0942 га за адресою: вул. Чернігівська, 23б, без погодження меж відведення земельної ділянки з суміжними землекористувачами: гр. ОСОБА_3 (Вул. Чернігівська, 23 а), гр.ОСОБА_1 (2-й Китобійний пер, 18), гр. ОСОБА_4 (2-й Китобійний пров, 16).

Позивач зазначив, що оскаржуване рішення було прийнято відповідачем за результатами розгляду заяви ОСОБА_5, яка просила Комісію розглянути її заяву та посприяти у вирішені питання приватизації земельної ділянки, у зв’язку з тим, що вона не може реалізувати своє право на приватизацію своєї земельної ділянки за адресою вул.Чернігівська, буд.23б., та посилається на те що власники земельних ділянок за адресою вул.Чернігівська, буд.23а, вул.Чернігівська, буд.23в, вул.Чернігівська, буд.23г, при проведені приватизації вище вказаних земельних ділянок не узгодили з нею, як з суміжним землекористувачем, земельні межи, а тому вважає що претензій до неї з їх боку відсутні стосовно границь її земельної ділянки. Заявниця вважає, що вище вказані власники та інші сусіди починаючи з 1968 року (50 років) ніколи не користувались спірним проїздом, який пролягає на її думку саме по її земельній ділянці, ним користувалась тільки вона сама особисто. ОСОБА_6 зазначає, що на вказаному проїзді пролягають тільки її комунікації, обслуговуванням проїзду займається лише вона сама, виходів з сусідніх земельних ділянок на її дорогу не має. Заявник вказує, що сусід ОСОБА_7 самовільно зняв свій паркан та встановив вхідні ворота.

Позивач вказав, що він надав відзив на заяву ОСОБА_5, зазначивши, що спірна земельна ділянка знаходилась не тільки в користуванні заявниці, а і інших суміжних землекористувачів, та є земельною ділянкою загального користування. Були надані інші документальні докази, які Комісія ОМР не взяла їх до уваги та прийняла незаконне рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, крім іншого, немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Позивач у позові зазначив, що дана позовна заява подається до Одеського окружного адміністративного суду відповідно до ст. 19 КАС України, якою чітко визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною 2 ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно приписів статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

На думку позивача, з наведених процесуальних норм вбачається, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте, ці рішення або бездіяльність за будь-яких обставин повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права, свободи або інтереси у сфері публічно-правових відносин. Адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача. Крім того, в розумінні КАС України, відповідно до приписів п. 8 ч.1 ст. 4, позивачем є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду. Отже, адміністративний позов подається особою для відновлення її прав, свобод та інтересів. Відповідно до ст. 158 Земельного кодексу України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, вирішує земельні спори щодо меж земельних ділянок за межами населених пунктів, розташування обмежень у використанні земель та земельних сервітутів.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Згідно ст. 161 Земельного кодексу України рішення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття. Оскарження зазначених рішень у суді призупиняє їх виконання.

Таким чином, позивач вважає, що спірні правовідносини повинні розглядатися у порядку адміністративного судочинства.

Пунктом 1 ч.1 ст.170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Вивчивши позов та надані до нього докази, суд дійшов висновку, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, а доводи позивача спростовуються наступним.

Згідно з п. 1, п.2 ч. 1 ст.4 КАС України адміністративна справа-переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст.4 КАС України)

Таким чином, необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору. Наявність у суб'єкта владних управлінських функцій означає, що він наділений адміністративною правосуб'єктністю, яка реалізується через певний обсяг конкретних прав і обов'язків (повноважень), необхідних для здійснення управлінської діяльності в тій чи іншій сфері публічної влади.

Статтею 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень оскарження його рішень, дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1 ч.1 ст.19 КАС України).

Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Вказані висновки зазначені також у рішенні ОСОБА_8 Верховного Суду від 13.06.2018 року по справі № 583/2715/16-ц щодо подобних правовідносин.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2018 року цивільну справу № 583/2715/16-ц за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Сільради, ОСОБА_5, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: управління Держгеокадастру в Охтирському районі Сумської області, ПП «Бюро землевпорядного проектування», про визнання незаконним та скасування висновку узгоджувальної комісії з питань вирішення земельних спорів, передано на розгляд ОСОБА_8 Верховного Суду з посиланням на ч.6 ст.403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд ОСОБА_8 Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції. ОСОБА_8 Верховного Суду ухвалою від 08.05.2018 року прийняла цю справу для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

ОСОБА_8 Верховного Суду у рішенні від 13.06.2018 року зазначила, система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів і свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

ОСОБА_8 палата Верховного Суду ще раз зауважила, що спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачено в ст.15 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій): суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічну норму закріплено й у ч.1ст.19 ЦПК України (у ред. від 03.10.2017 року).

Аналіз зміст у ст.15 ЦПК України та ст.17 КАС України (в редакції чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, в нинішній редакції відповідно ст.19 ЦПК та ст. 19 КАС) у сукупності дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, з яких виник спір.

За таких обставин ОСОБА_8 Верховного Суду дійшла висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, установивши, що звернення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 пов'язане із захистом права кожної з них на земельну ділянку, стосується перевірки законності розпорядчих дій Комісії як органу Сільради, що пов'язані з подальшим володінням, користуванням ОСОБА_5 земельною ділянкою, визначеною згідно із розробленою ПП «Бюро землевпорядного проектування» технічною документацією із землеустрою щодо встановлення її меж, тобто суміжного землекористування, дійшли правильного висновку про розгляд даної справи в порядку цивільного процесуального судочинства як такої, у якій відсутні ознаки публічно-правового спору. ОСОБА_6 ОСОБА_8 Верховного Суду погодилась з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для віднесення цієї справи до справ адміністративної юрисдикції.

Спір по даній справі за позовом ОСОБА_1 до Комісії ОМР виник із подібних земельних правовідносин.

Статтею158 ЗК України визначено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі згоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Таким чином, з аналізу вищенаведених правових норм слідує, що будь-які земельні спори можуть вирішуватись судом, а визначені у нормі закону окремі категорії земельних спорів, також і органами місцевого самоврядування або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. При цьому зацікавленій особі надано право вибору органу, до якого звернутися за вирішенням відповідного спору.

Водночас, зміст ч.5 ст.158 ЗК України дає підстави для висновку, що розгляд визначених категорій земельних спорів органами місцевого самоврядування або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, є альтернативною позасудовою формою вирішення спорів, яка не виключає можливість звернення зацікавленої особи за вирішенням цього спору у судовому порядку у випадку незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням цих органів.

Суд вважає, що належною формою захисту прав та інтересів власників землі або землекористувачів у разі виникнення земельного спору, розгляд якого попередньо здійснювався органами місцевого самоврядування або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин відповідно до гл.25 ЗК України, але з рішенням яких не погоджується сторона спору, є звернення до відповідного суду із позовом про вирішення такого земельного спору, у тому числі щодо оскарження рішень Комісій з вирішення земельних спорів у порядку цивільно-процесуального законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст.19 ЦПК суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних та земельних правовідносин.

Відповідно до ч.4 ст.11 ЦК України у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади АРК або органів місцевого самоврядування.

Отже, рішення суб'єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення/припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч.2 ст.16).

Суд дійшов висновку, що спір по даній справі має приватноправовий характер, стосується прав та інтересів землекористувачів щодо спірної земельної ділянки, а тому позовні вимоги позивача повинні розглядатися у порядку цивільного судочинства, оскільки спір не є публічно-правовим.

На підставі викладеного, керуючись ст.170 КАС України,-

У Х В А Л И В:

Відмовити ОСОБА_1 у відкритті провадження в адміністративній справі за його позовом до Комісіі з розгляду земельних спорів Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, оформлене протоколом №18 від 20.09.2018 року.

Адміністративний позов з додатками повернути позивачу.

Роз’яснити позивачу, що його позов повинен розглядатися у порядку цивільно-процесуального судочинства.

Ухвала суду може бути оскаржена у порядку та строки встановлені ст.ст.295-297 КАС України.

Суддя Е.В. Катаєва