Рішення № 78353440, 27.11.2018, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2018 року справа № 1140/2799/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Петренко О.С.

за участі секретаря судового засідання – Толстової О.І.,

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1,

до відповідача: Військової частини А1469,

про визнання протиправною бездіяльності та стягнення понесених на відрядження витрат,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1469 (код – 26614745) по невиплаті компенсації понесених на відрядження витрат ОСОБА_1;

- стягнути з військової частини А1469 (код – 26614745) на користь ОСОБА_1 (ін. код – НОМЕР_1) понесені витрати на відрядження у розмірі 5847,11 грн.

Ухвалою судді від 23.10.2018 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом осіб.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його права на отримання витрат, понесених на відрядження.

Представник відповідача у відзиві до позову просив відмовити позивачу в його задоволені з підстав законності дій відповідача та відповідності вимогам Закону України "Про оплату праці", нормам трудового законодавства (а.с.43-44).

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в письмовому відзиві.

На підставі ч. 3 ст. 243 КАС України в судовому засіданні 27.11.2018 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що сторонам оголошено в судовому засіданні після проголошення вступної та резолютивної частини рішення з урахуванням вимог ст.243 КАС України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши у судовому засіданні надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності на підставі наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.

Встановлено, що капітан ОСОБА_1 з 08.12.2015 року проходив військову службу у військовій частині А1469 на посаді старшого помічника керівника польотами групи управління польотами.

08.08.2018 року на підставі наказу командира військової частини А1469 (по стройовій частині) №165 позивач звільнений з військової частини та виключений з списків особового складу військової частини та знятий із всіх видів забезпечення.

Після звільнення з позивачем проведено розрахунок по грошовому забезпеченню, виплачена одноразова грошова допомога, однак не сплачено компенсаційні кошти в зв'язку з службовими відрядженнями.

Наказом командира військової частини А1469 від 24.03.2017 року ОСОБА_1 направлений у відрядження до військової частини А2488 (м. Миколаїв) на 53 дні (з 27 березня по 18 травня 2017 року) для проходження навчання на курсах підготовки фахівців групи керівництва польотами (а.с.33).

В судовому засіданні позивач пояснив, що фактично він перебував у відрядженні з 27 березня по 29 квітня 2017 року включно, що підтверджується відповідними відмітками у посвідченні про відрядження №144 від 24.03.2017 р. (а.с.12).

Наказом ТВО командира військової частини А0820 від 12.06.2017 року продовжено термін відрядження на період з 15 червня по 30 червня 2017 року до військової частини А1356(м.Миргород) старшого помічника керівника польотами капітана ОСОБА_1

До посвідчень про відрядження(а.с. 12,17,34,40) позивачем додано проїзні документи (а.с.14,19,36,42), рахунок за проживання в гуртожитку на суму 1524,60 грн. (а.с.15,37), акт про проживання №92 від 25.04.2017р. (а.с.16,38) та звіт про використання коштів, виданих на відрядження на суму 5847,11 грн. (а.с.13,18,35,41).

Зазначені посвідчення були подані позивачем до Військової частини А1469, однак відповідач не здійснив відшкодування позивачеві витрат на відрядження згідно зазначених документів.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із ч.ч. 6,9 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Витрати, пов'язані з перевезенням військовослужбовців та членів їх сімей, їх особистого майна залізничним, повітряним, водним і автомобільним (за винятком таксі) транспортом, бронюванням місць у готелях при направленні військовослужбовців у відрядження, відшкодовуються за рахунок коштів Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 13 Постанови Кабінету Міністрів України "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів" від 02.02.2011 № 98, в редакції, що діяла до 22.11.2017р. тобто на момент перебування позивача у відрядженні, було визначено, що особливості направлення у відрядження військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, а також інших працівників органів внутрішніх справ, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, які проходять службу в органах і підрозділах цивільного захисту, визначаються за погодженням з Міністерством фінансів відповідно Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Управлінням державної охорони, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації.

Наказом Міністерства оборони України від 20 лютого 2017 року N 105 затверджено Інструкцію про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України (далі Інструкція).

Відповідно до п. 2 Інструкції відрядження - направлення військовослужбовців Збройних Сил України (далі - військовослужбовці) за наказом командира (начальника, керівника) на певний строк в іншу місцевість для виконання службових завдань поза місцем постійної (тимчасової) дислокації військової частини (підрозділу).

Згідно із п.п.4,5 Інструкції, строк відрядження визначається командиром (начальником, керівником), але не може перевищувати в межах України 30 календарних днів з урахуванням часу перебування в дорозі (крім випадків, коли інші строки відрядження визначаються законодавчими та іншими нормативно-правовими актами).

Військовослужбовці для виконання службових завдань можуть направлятися у відрядження до Міністерства оборони України, Генерального штабу Збройних Сил України та інших органів військового управління строком не більше 5 днів, не враховуючи часу перебування в дорозі, за письмовим рішенням відповідного командира (начальника, керівника) вищого рівня.

Зазначений строк може бути продовжено за письмовим рішенням відповідного командира (начальника, керівника) вищого рівня з обов'язковим повідомленням військової частини (установи, організації), яка направляла військовослужбовця у відрядження.

Аналіз наведеного свідчить про те, що строк відрядження військовослужбовця визначається командиром не може перевищувати 30 днів, а в разі відрядження до органів військового управління строк відрядження може бути продовжено за письмовим рішенням відповідного командира вищого рівня.

Військова частина (установа, організація), що відряджає військовослужбовця, забезпечує його коштами для здійснення поточних витрат під час відрядження (авансом). Аванс відрядженому військовослужбовцю може видаватися готівкою або перераховуватися в безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток (п. 6 Інструкції).

Відповідно до п. 9-11 Інструкції, підтвердними документами, що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат, є розрахункові документи відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та Податкового кодексу України.

Окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесені у зв'язку з таким відрядженням).

Добові витрати відшкодовуються в єдиній сумі незалежно від статусу населеного пункту.

За кожний день (включаючи день вибуття та день прибуття) перебування військовослужбовця (крім військовослужбовців строкової служби) у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові й неробочі дні та час перебування в дорозі (разом з вимушеними зупинками), йому виплачуються добові в межах сум, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 лютого 2011 року N 98.

Сума добових визначається із урахуванням наказу про відрядження та відповідних первинних документів.

Згідно із п.п.19,20 Інструкції, забороняється здійснювати виплату добових та відшкодовувати витрати на найм житлового приміщення за посвідченнями про відрядження, виданими з порушенням порядку їх оформлення.

Виплата добових та відшкодування витрат на найм житлового приміщення здійснюються за наявності на посвідченні про відрядження засвідчених печаткою відміток про дати прибуття військовослужбовця в пункт (пункти) відрядження та вибуття з нього (з них).

Враховуючи наведені норми суд приходить до висновку про те, що оскільки військова частини А 1469 відряджала позивача у відрядження, то саме ця військова частина повинна здійснювати відшкодування добових втрат на відрядження ОСОБА_1 на підставі відповідних первинних документів, тобто на підставі посвідчень про відрядження та звіти про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт. Наявність таких документів була встановлена судом під час судового засідання.

Відповідач вважає, що компенсація витрат на відрядження не відноситься до фонду оплати праці, тому правові підстави для такого відшкодування відсутні.

Крім того, суд вважає безпідставними посилання відповідача на п.24 Інструкції про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 20 лютого 2017 року N 105.

Так, відповідно до п.24 Інструкції про відрядження військовослужбовців Збройних Сил України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 20 лютого 2017 року N 105, виплата добових військовослужбовцям, у тому числі за час перебування в дорозі, не здійснюється під час відряджень:

у складі військових частин (крім відряджень, зазначених в абзацах другому, третьому, сьомому, восьмому пункту 22 цієї Інструкції);

у складі підрозділів (крім випадків, передбачених у пункті 22 цієї Інструкції);

для ознайомлення з новою технікою або театрами колишніх воєнних дій (для слухачів і курсантів військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів);

пов'язаних зі вступом та навчанням на заочній формі навчання в цивільних навчальних закладах;

на навчальні збори з підготовки до вступних іспитів у вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів;

пов'язаних зі складанням вступних іспитів до ад'юнктури при вищих військових навчальних закладах, наукових та науково-дослідних установах, а також з підготовкою та складанням іспитів з кандидатського мінімуму, написанням і захистом дисертацій;

для вивчення нової техніки в навчальних центрах, за штатами яких утримується змінний склад військовослужбовців, які навчаються;

військовослужбовців, направлених в інші населені пункти на медичний огляд військово-медичними комісіями в амбулаторному порядку;

військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, прийнятих на навчання з числа цивільної молоді, ліцеїстів та військовослужбовців строкової військової служби.

Військовослужбовцям, тимчасово прикомандированим з дозволу Міністра оборони України, першого заступника Міністра оборони України, начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, командувачів видів Збройних Сил України до інших військових частин, або тим, які перебувають у розпорядженні відповідних командирів (начальників), оплата добових за період перебування в пунктах прикомандирування або в розпорядженні не здійснюється.

Аналіз наведеної норми свідчить про те, що відрядження позивача до військової частини А 2488 та А1356 у зв'язку з службовою необхідністю(практичних стажувань), не підпадає під жоден вид відрядження, визначений в п. 24 Інструкції.

Крім того, суд не вважає, що ОСОБА_1 був прикомандирований до жодної з військових частин, наведених в цьому пункті військових частин. Адже, як зазначено у наказі №61 від 23.04.2017р., №175/11/209/83 від 12.06.2017р. та посвідченнях про відрядження позивача мова йде саме про відрядження.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про те, що у військової частини А 1469 відсутні підстави для відмови позивачу у відшкодуванні витрат на відрядження та суми цих витрат підлягає стягненню з військової частини на користь позивача.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Щодо вимог про стягнення понесених позивачем витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Згідно частин другої та третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини п'ятої зазначеної статті розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як вбачається із матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано лише квитанцію до прибуткового касового ордеру №3/18 від 12.10.2018 року на суму 1200 грн. (а.с.22)

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 КАС України).

Однак позовна заява не містить ні договору, який укладений з адвокатом, ні розрахунку витрат на правову допомогу.

Як вбачається з наданих до матеріалів справи документів, позивачем на підтвердження, що ним витрачено 1200 грн. на правову допомогу, не надано, а тому у вказаній частині слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 704,80 грн.

Отже, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку про те, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.243- 246 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1469 (код – 26614745) по невиплаті ОСОБА_1 компенсації понесених на відрядження витрат.

Стягнути з військової частини А1469 (код – 26614745) на користь ОСОБА_1 (ін. код – НОМЕР_1) понесені витрати на відрядження у розмірі 5847,11 грн.

Присудити на користь ОСОБА_1 (ін. код – НОМЕР_1) понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А1469 (код – 26614745).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 03.12.2018 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду ОСОБА_3