Рішення № 78348643, 19.11.2018, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 19.11.2018

Справа № 334/6127/18

Провадження № 2/334/3432/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2018 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Козлової Н.Ю.

при секретарі Манюхіні О.О.

за участю адвоката Желєзняк В.К.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля та стягнення коштів

в с т а н о в и в:

До Ленінського районного суду м.Запоріжжя звернувся ОСОБА_2 з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля та стягнення 40 000 гривень вказавши у позові, що відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належав автомобіль ВАЗ модель 21103, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, який був зареєстрований на ОСОБА_3. Згодом подружжя виставило даний автомобіль на продаж, а позивач виявив намір його купити. Домовившись з відповідачем ОСОБА_3 щодо вартості автомобіля та інших умов купівлі - продажу, позивач 28.09.2012 року передав ОСОБА_3 40 000 гривень в рахунок вартості автомобіля, а ОСОБА_3 передав позивачу автомобіль ВАЗ модель 21103, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та нотаріально посвідчену довіреність від 28.09.2012 року для вчинення від його імені певних дій щодо автомобіля.

Після 28.09.2012 року автомобіль з обліку в органах державтоінспекції не знімався для продажу, договір купівлі-продажу автомобіля у передбаченому законодавством порядку не укладався, на ім'я іншої особи автомобіль не переоформлявся. Позивач користувався автомобілем на підставі довіреності ОСОБА_3 від 28.09.2012 року. А 21.10.2017 року в м. Запоріжжі поліцейський РЗБЗ УПП в м. Запоріжжя ОСОБА_5 тимчасово вилучив у позивача автомобіль марки ВАЗ модель 21103, 2003 року випуску, кузов НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 та пояснив, що на автомобіль накладено арешт за борги ОСОБА_3 по сплаті аліментів ОСОБА_4

Надалі Ленінський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області продав автомобіль на публічних торгах, а виручені гроші направив на погашення заборгованості по аліментам ОСОБА_3 перед ОСОБА_4, а також на погашення виконавчих витрат.

Позивач звернувся до суду з позовом про витребування на підставі ст. 1212 ЦК України грошей в сумі 40 тис. грн у відповідачів, як набуті безпідставно за неукладеним договором купівлі- продажу автомобіля. Проте, рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 13.03.2018 р. у цивільній справі залишеним без змін постановою апеляційного суду Запорізької області від 30.07.2018 року у позові було відмовлено. Суди вважають, що 28.09.2012 р. між позивачем та Хандригами було укладено договір купівлі-продажу автомобіля, у зв'язку з чим положення ст. 1212 ЦК України не підлягають застосуванню, а належить повернення грошей вирішувати в інший спосіб.

Таким чином, позивач вважає, що договір купівлі-продажу автомобіля, укладений між ним та Хандригами, належить визнати недійсним, стягнувши з відповідачів на користь позивача грошові кошти в сумі 40 000,00 грн.

У судовому засіданні позивач наполягаючи на фактах, викладених у позовній заяві просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник позивача підтримав позицію свого довірителя.

Відповідач у судовому засіданні не заперечував проти того факту, що від дійсно продав позивачу автомобіль марки ВАЗ модель 21103, 2003 року випуску, кузов НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1, проте він був впевнений, що позивач, скористається своїм правом та переоформить даний автомобіль на своє ім'я. Чому позивач не переоформлював автомобіль він не знає. Відповідач не вважає себе боржником по даному договору, оскільки він передав автомобіль позивачу та отримав за це грошові кошти. Просив суд ухвалити рішення на розсуд суду.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача та відповідача, оцінивши та дослідивши у сукупності усі надані сторонами докази суд приходить до наступних висновків.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обовязку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

У відповідності до ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

В ході судового розгляду було встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_3 - відповідач по справі є власником транспортного засобу автомобіль марки ВАЗ модель 21103, 2003 року випуску, кузов НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1.

28.09.2012 року позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 здійснили купівлю-продаж даного автомобілю. За наслідками договору, позивач передав ОСОБА_3 40 000 гривень в рахунок вартості автомобіля, а ОСОБА_3 передав позивачу автомобіль ВАЗ модель 21103, 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 та нотаріально посвідчену довіреність від 28.09.2012 року для вчинення від його імені певних дій щодо автомобіля, що підтверджується розпискою.

Позивач автомобіль з обліку в органах ДАІ не знімав, та на своє імя' не реєстрував.

21.10.2017 року в м. Запоріжжі поліцейський РЗБЗ УПП в м. Запоріжжя ОСОБА_5 тимчасово вилучив у позивача автомобіль марки ВАЗ модель 21103, 2003 року випуску, кузов НОМЕР_2, реєстраційний номер НОМЕР_1 та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 та пояснив, що на автомобіль накладено арешт за борги ОСОБА_3 по сплаті аліментів ОСОБА_4 Надалі Ленінський відділ державної виконавчої служби міста Запоріжжя ГТУЮ у Запорізькій області продав автомобіль на публічних торгах, а виручені гроші направив на погашення заборгованості по аліментам ОСОБА_3 перед ОСОБА_4, а також на погашення виконавчих витрат.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно з п. 3 ч.1 ст. 208 ЦК України в письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує у двадцять та більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. У тексті договору повинні бути вказані його сторони, предмет і зміст угоди, інші істотні умови договору.

Письмова форма договору купівлі-продажу автомобіля передбачена і постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1338, якою затверджені Правила державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин на шасі, автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок (далі - Правила), згідно з п. 2 яких вони є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб.

За п. 4 зазначених Правил перед відчуженням транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ.

Згідно ч. 1 ст. 116 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ст. 210 ЦК України).

Згідно ч. 1, 4 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Закон не вимагає обов'язкового нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу автомобіля, однак п. п. 7, 8 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей. причепів, напівпричепів та мотоколясок (далі - Правила). Затверджених постановою КМУ № 1388 від 07 вересня 1998 року, передбачено, що власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати їх протягом 10 діб після придбання або митного оформлення, чи тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника, поданої особисто, і документів, що посвідчують його особу, правомірність придбання транспортного засобу, оцінку його вартості; правомірність придбання транспортних засобів, складових частин, які мають ідентифікаційні номери, підтверджуються документами, скріпленими підписом відповідної посадової особи і печаткою. виданими суб'єктами підприємницької діяльності, які реалізують транспортні засоби та видають довідки-рахунки, митними органами, судами. нотаріусами, органами соціального захисту населення, підприємствами - виробниками транспортних засобів та підрозділами ДАІ, а також угодами, укладеними на товарних біржах.

Для реєстрації транспортних засобів, що перебували в експлуатації і зареєстровані в підрозділах ДАІ, крім названих вище документів, додається свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) з відміткою підрозділу ДАІ про зняття транспортного засобу з обліку. Перед відчуженням, передачею, такий транспортний засіб повинен бути знятий з обліку в підрозділі ДАІ. Відчуження, передача власником придбаних транспортних засобів не зареєстрованих у підрозділах ДАІ, не проводиться. Доказами, що підтверджують наявність у позивача права власності на майно є правовстановлюючі документи. Перелік таких документів щодо рухомого майна наведено, зокрема , у зазначених вище Правилах державної реєстрації та обліку автомобілів.

Ч.3ст.244 ЦК України передбачено, що довіренністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобовязана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, які є представницькими відносинами.

Договір купівлі-продажу це угода, за якою продавець (одна сторона) зобовязується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобовязується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

В судовому засіданні встановлено, позивач здійснив купівлю автомобіля з порушенням вимог п. 8 Правил, відповідно до якого перед відчуженням автотранспортного засобу здійснюється його зняття з обліку в органах державної автоінспекції.

Договір купівлі-продажу спірного автомобіля не укладався, цей автомобіль не знятий з обліку в уповноваженому органі МВС та не зареєстрований за позивачем, тому визнати недійсним договір який не укладався та застосувати наслідки недійсності не укладеного договору купівлі-продажу неможливо.

Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 15,16 ЦК України, та у відповідності до ст. 4,5,12,13,76-81,89,258,263-265,274-279 ЦПК України, ст.. 208, 210, 237 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля та стягнення коштів - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду області шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення виготовлено 26 листопада 2018 року.

Суддя: Козлова Н. Ю.