Рішення № 78346784, 05.12.2018, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/13399/18

Провадження № 2/263/2674/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

З А О Ч Н Е

05 грудня 2018 року м. Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі: головуючого судді Шевченко О.А., при секретарі Лапоног Т.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу в порядку спрощеного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів та заборгованості по аліментам,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду з даним позовом до відповідача вказуючи, що виконавчого документа, який знаходиться на виконанні у Центральному ВДВС міста Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій, № 2-7264-10 виданий 08.06.2010 року, стягнуто з відповідача на її користь аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку відповідача щомісячно. Починаючи з 20.02.2013 року відповідач взагалі не виконував свій обов’язок щодо сплати аліментів, та станом на травень 2018 року розмір заборгованості по аліментам становить 38224,62грн., тому просить стягнути з відповідача на її користь неустойку за період з 20.02.2013 року по 30.05.2018 року у розмірі 20001,52 грн. Також зазначила, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у розмірі 6000 грн., що складається з витрат на правову допомогу, розрахованих як 4000 грн. за підготовку позовної заяви (ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, викладення змісту заявлених вимог, розрахунок пені) і по 500 грн. за годину роботи кожного з представників у судовому розгляді в суді першої інстанції (орієнтовно 2 засідання), та просила судові витрати покласти на відповідача.

В судове засідання позивачка не з’явилась, надала суду заяву з проханням про розгляд даного позову за її відсутності, його задоволення, та не запереченням проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач повідомлявся про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, не сповістивши суд про причини неявки, проте наслав на адресу суду заперечення, відповідно до яких у нього на утриманні є ще одна малолітня дитина ОСОБА_3, 2015р.н., на користь якого також стягнено аліменти у розмірі ? частини заробітку щомісячно, відповідно до рішення Жовтневого районного суду від 01.08.2017р. Відповідача 19.02.2013р. було звільнено з ПАТ «МК ім. Ілліча» та він звернувся до Маріупольського міського центру занятості та 23.06.2013р. йому була розпочата виплата. З нарахованої суми Маріупольським міським центром занятості відраховувались на користь позивача 50%доходу. Але весь час, навіть коли відповідач не працював, він сплачував мінімальний розмір аліментів щомісяця. Зауважує, що його цивільна дружина відповідача ОСОБА_4 після народження їх сумісної дитини ОСОБА_3, 11.04.2015р.н.,знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до 3-х років, тобто малолітня дитина та дружина також знаходились на його утриманні, 16.05.2018р. він був прийнятий до ПрАТ «ММК ім.Ілліча» у горячий цех різальником, та починаючи з червня у нього відраховується 50% від заробітної плати на користь позивача аліменти. Протягом 2014 року відбулася істотна зміна обставин в країні, а в тому числі і у Донецькій області, було прийнято ЗУ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», тому відповідач не міг довгий час працевлаштуватись, але при цьому постійно сплачував позивачу мінімальну суму аліментів. Просив застосувати при розгляді даної справи строки позовної давності в один рік відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України. Зазначені позивачкою суми судових витрати надуманими та завищеними, оскільки складання шаблонної позовної заяви не може коштувати 4000грн.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що 08.06.2010 року Жовтневим районним судом міста Маріуполя було видано виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього доньки – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини з усіх видів його доходів (заробітку), але не менш ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 22.04.2010 року та до повноліття дитини.

Згідно довідки Центрального відділу державної виконавчої служби ГУТУ юстиції в Донецькій області від 30.08.2018 року за №530 16/1/38238557, заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 по сплаті аліментів за період з лютого 2013 по травень 2018 року становить 38224,62 грн.

Вирішуючи позов по суті, суд виходить з наступного.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а незалежних від відповідача обставин, в результаті яких дана заборгованість виникла, судом не встановлено, отже наявна вина відповідача у виникненні заборгованості є підставою для стягнення неустойки (пені).

Відповідно до статті 195 СК України заборгованість за аліментами присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається держаним виконавцем виходячи з фактичного заробітку (доходу), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не провадилося, або одержуваного ним на момент визначення розміру заборгованості. Якщо боржник у цей період та на час визначення заборгованості не працював, така заборгованість визначається виходячи із середньої заробітної плати для даної місцевості. У разі спору розмір заборгованості визначається судом. На підставі чого і був виданий державним виконавцем Центрального відділу державної виконавчої служби ГУТУ юстиції в Донецькій області вказаний розрахунок заборгованості відповідача по аліментам.

Згідно зі ст. 196 Сімейного кодексу України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки ( пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Відповідно до зазначеного, неустойка нараховується на щомісячну заборгованість від суми несплачених аліментів за кожен день за весь час прострочення по день добровільного погашення боргу або на момент стягнення.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосуванням судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» передбачена ст. 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилась з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

За загальним правилом (ч.1 ст.13 ЦПК України) суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, кожна з яких відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

При суд не бере до уваги посилання відповідача, як на підставу звільнення його від сплати пені за прострочення сплати аліментів, щодо тяжкого матеріально стану, у зв’язку з його звільненням, пресуванням на обліку як безробітний, утриманню ще однієї неповнолітньої дитини та його цивільної дружина, а також прийняттям Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на підставі наступного.

Згідно відомостей трудової книжки ОСОБА_6, останній 19.02.2013р. був звільнений з ПАТ «МК ім. Ілліча» за власним бажанням, а 29.09.2017 року був звільнений у ФОП ОСОБА_7 за згодою сторін, отримував виплати по безробіттю, що також підтверджується довідками Маріупольського міського центру зайнятості.

Також відповідачем в порушення вимог ст. 81 ЦПК України не доведено факт перебування на його утриманні як цивільної дружини, так і неповнолітньої дитини – ОСОБА_3, рішення про стягнення з нього аліментів на утримання останнього було ухвалено лише 01.08.2017 року, а прийняття Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не позбавляє обов’язку відповідача на утримання його неповнолітньої дитини.

Оскільки будь-яких обґрунтованих обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, за яких можливо було б звільнити відповідача від неустойки за прострочення сплати аліментів суду не надано, тому суд вважає, що ОСОБА_2 повинен понести відповідальність, передбачену ст. 196 СК України, оскільки це буде відповідати насамперед інтересам дитини.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов'язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.

Отже загальна сума пені за несплату або несвоєчасну сплату аліментів має розраховуватися за формулою:

?p=(A1?1%?Q1)+(A2?1%?Q2)+……….(An?1%?Qn), де:

?p - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову;

A1- нарахована сума аліментів за перший місяць;

Q1- кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць;

A2- нарахована сума аліментів за другий місяць;

Q2- кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць;

An- нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову;

Qn- кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.

Пеня за заборгованість по сплаті аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.

Отже, зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду від 25 квітня 2018 року № 14-37цс18.

На підставі вказаного суд погоджується з розрахунком пені, наданим позивачем, так як він узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року № 6-81цс13, яка узгоджується з правовою позицією Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 14-37цс18, оскільки сума пені розрахована вірно та становить 51452,11 грн., а тому саме сума пені в розмірі 20001,53 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача судових витрат, якими зі змісту позову є судові витрат у розмірі 6000 грн., що складається з витрат на правову допомогу, розрахованих як 4000 грн. за підготовку позовної заяви (ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження, викладення змісту заявлених вимог, розрахунок пені) і по 500 грн. за годину роботи кожного з представників у судовому розгляді в суді першої інстанції (орієнтовно 2 засідання), то слід зауважити наступне.

Статтею 133 ЦПК України визначені види судових витрат, до яких відносяться витрати зі сплати судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи,з окрема витрати на правничу допомогу.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Відповідно ч.3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У п. 48 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17.10.2014р. «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» зазначено, що витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а і у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов’язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відповідно до п. 1 ч. 2 та ч. 8ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв’язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) . Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п’яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно ч. 1ст. 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, заявлена вимог про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, є необґрунтованою, оскільки позивач документально не підтвердив та не довів витрати в зазначеному розмірі, а також не вказав про поважність причин неподання зазначених доказів до закінчення судових дебатів, а тому дана вимога не може бути задоволена судом.

Відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави в сумі 704,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7, 8, 10, 166, 180, 195, 196 СК України, ст.ст. 11,15,550 ЦК України, ст. ст4, 5, 13, 247 ч.2, 263-265, 280-289 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів та заборгованості по аліментам – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів за період з 20 лютого 2013 року по 30 травня 2018 року у сумі 20001,53 гр.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір на користь держави у розмірі 704,80 грн.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Заочне рішення суду може бути переглянуто судом, який його ухвалив за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду.

Суддя: Шевченко О.А.