Рішення № 78345976, 23.11.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.11.2018Справа № 910/31767/15

Господарський суд міста Києва у складі судді Баранова Д.О., за участю секретаря судового засідання Зарудньої О.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Міністерства оборони України

Київського квартирно-експлуатаційного управління

до Київської обласної державної адміністрації

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Кабінет Міністрів України

за участю військової прокуратури Дарницького гарнізону України

про скасування розпорядження

Представники сторін:

від позивача-1, 2: Сажієнко І.О. - представник

від відповідача: не з'явився

від третьої особи: Кривов'яз О.В. - представник

від Прокуратури: Козлов А.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

17.12.2015 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління з вимогами до Київської обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження виконуючого обов'язки глави Київської обласної державної адміністрації представника Президента України від 12.10.1993 № 412 "Про наслідки інвентаризації земель оборони та інших відомств на території області" в частині припинення права користування землями по Міністерству оборони України загальною площею 4 885,33 га.

Позовна заява мотивована тим, що Розпорядження прийняте без згоди Міністерства оборони України, тобто за відсутності встановленого погодження уповноваженого на розпорядження землями оборони органу, що є порушенням вимог статей 27, 31 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року). Крім того під час передачі земельної ділянки не були оформлені документи приймання і передачі земельної ділянки, як це було передбачено пунктом 50 "Керівництва по обліку озброєння, техніки, майна та інших матеріальних цінностей у збройних силах СРСР", затверджених наказом Міністра оборони СРСР № 260 від 1979 року, чинного на момент прийняття оскаржуваного розпорядження).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2016, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2016 судові рішення попередніх судових інстанцій з даної справи скасовано; справу №910/31767/15 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.04.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2017, позов задоволено, визнано недійсним Розпорядження виконуючого обов'язки глави Київської обласної державної адміністрації представника Президента України.

Постановою Верховного Суду від 03.04.2018 рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 у справі № 910/31767/15 скасовано, справу № 910/31767/15 передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/31767/15 передано на розгляд судді Плотницькій Н.Б.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.2018 справу № 910/31767/15 прийнято до свого провадження суддею Плотницькою Н.Б., постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.05.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.05.2018 у відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання відкладено на 14.06.2018.

У підготовчому засіданні 14.06.2018 оголошено перерву до 27.06.2018.

Відповідно до п. 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду у зв'язку із закінченням терміну повноважень судді Плотницької Н.Б., на підставі розпорядження керівника апарату суду № 05-23/1028 від 27.06.2018 справу № 910/31767/15 направлено на повторний автоматизований розподіл.

За наслідками проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 910/31767/15, визначено суддю Баранова Д.О. для подальшого її розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.07.2018 справу № 910/31767/15 прийнято до свого провадження суддею Барановим Д.О. підготовче засідання призначено на 10.08.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2018 продовжено строк розгляду справи у підготовчому провадженні на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 12.09.2018 за клопотанням позивачів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2018 відкладено підготовче засідання у порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу України на 28.09.2018.

28.09.2018 до Господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення від позивачів-1,2.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.09.2018 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 24.10.2018.

24.10.2018 до Господарського суду міста Києва надійшли письмові пояснення Київської обласної державної адміністрації.

У судових засіданнях неодноразово оголошувались перерви з 24.10.2018 до 09.11.2018, з 09.11.2018 до 23.11.2018.

У судовому засіданні 23.11.2018 представник позивача 1 та 2 підтримав позовні вимоги та просив суд про їх задоволення.

Представник прокуратури також підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити позов.

Представник третьої особи надав пояснення з приводу позовних вимог.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився про місце, дату та час судового розгляду повідомлявся під розписку в минулому судовому засіданні.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 23.11.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача 1 та 2, прокуратури та третьої особи, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Пунктом 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 406/2011, Міноборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до пункту 1 Положення з обліку озброєння, техніки, майна та інших матеріальних засобів у Збройних силах СРСР, затвердженого наказом Міністерства оборони СРСР від 18.10.1979 № 260 (далі - Положення № 260; дане Положення втратило чинність у зв'язку із набранням чинності Тимчасового керівництва з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 24.12.2010 № 690), передбачено, що всі види озброєння, бойової та іншої техніки, ракети, боєприпаси, паливо, пальне, продовольство, речове, інженерне, хімічне та інше майно, матеріали та спеціальні рідини різного призначення, казармено-житловий фонд і комунальні споруди, а також земельні ділянки (далі - матеріальні цінності), які використовуються Збройними силами СРСР у мирний і воєнний час, є державною власністю.

Приписами пункту 6 Положення № 260 організація і ведення обліку матеріальних засобів здійснюється з дотриманням вимог відповідних наказів Міністра оборони СРСР з забезпечення збереження державної і військової таємниці.

Згідно з пунктом 51 Положення № 260 облік будівель, споруд і земельних ділянок в органах квартирно-експлуатаційної служби ведеться в установленому для них обсязі.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 № 563-XII "Про земельну реформу" доручено місцевим Радам народних депутатів, Раді Міністрів Української РСР до 15.03.1991 провести інвентаризацію земель усіх категорій, визначивши ділянки, що використовуються не за цільовим призначенням, нераціонально або способами, які призводять до зниження родючості ґрунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки, а також зобов'язано місцеві Ради народних депутатів на підставі матеріалів інвентаризації земель та відповідно до статті 27 Земельного кодексу Української РСР вирішити питання про припинення права користування ділянками, що використовуються не за цільовим призначенням, з порушенням встановлених вимог, а також нераціонально, і передачу їх до складу земель запасу для наступного надання у першочерговому порядку громадянам для організації селянських (фермерських) господарств, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва.

Разом з тим, пунктом 1 Положення про місцеву державну адміністрацію, затвердженого Указом Президента України від 14.04.1992 № 252, передбачено, що відповідно до Закону України "Про Представника Президента України" державна виконавча влада в областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах міст Києва і Севастополя здійснюється місцевими державними адміністраціями - обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними, районними в містах Києві та Севастополі.

Так, на виконання вказаної постанови та доручення Кабінету Міністрів України від 22.01.1993 № 829/4 у Київській області проведено інвентаризацію земель оборони.

Враховуючи результати проведеної інвентаризації, Розпорядженням припинено право користування Міноборони України землями площею 5 765 га, які використовуються не для своїх потреб та не за цільовим призначенням.

При цьому, відповідно до статті 6 Закону України "Про Представника Президента України" Представник Президента України на відповідній території, зокрема: забезпечує реалізацію законів України, указів Президента України, постанов Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, інших актів законодавчої і виконавчої влади; організує розробку проектів бюджету, програм економічного і соціального розвитку відповідної території, місцевих екологічних програм, подає їх на затвердження відповідної Ради, забезпечує виконання бюджету і цих програм, за рішенням Ради у встановлений нею строк звітує перед Радою про їх виконання, а також з інших питань, пов'язаних із здійсненням місцевою державною адміністрацією повноважень, переданих їй Радою; забезпечує підготовку на розгляд відповідної Ради необхідних матеріалів з питань регулювання земельних відносин, управління комунальною власністю, з інших питань економічного і соціального розвитку території та виконання прийнятих Радою рішень.

Згідно з частинами четвертою і сьомою статті 19 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-ХІІ (в редакції, чинній на момент винесення Розпорядження) обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки: із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд; в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п'ятою цієї статті.

Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок.

Так, в Управлінні обліковувались земельні ділянки оборонного відомства загальною площею 4 885,33 га, а саме:

- земельна ділянка площею 965,9 га відведена в користування для державних потреб оборонного відомства на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 03.06.1949 № 1351-066;

- земельна ділянка площею 40 га відведена в користування для державних потреб оборонного відомства на підставі рішення міського виконавчого комітету від 25.05.1948 № 6-е (розташована в межах Дроздівської селищної ради, в/м 52, на даний час використовується для потреб оборони та закріплена за військовою частиною 29221 (А 2791));

- земельна ділянка площею 105,7 га відведена в користування для державних потреб оборонного відомства на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 03.06.1949 № 1351-066;

- земельна ділянка площею 215,8 га відведена в користування для державних потреб оборонного відомства на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 03.06.1949 № 1351-066;

- земельна ділянка площею 84,5 га відведена в користування для державних потреб оборонного відомства на підставі рішення Київського обласного виконавчого комітету депутатів трудящих від 10.11.1947 № 2191-с;

- земельна ділянка площею 34 га відведена в користування для державних потреб оборонного відомства на підставі рішення Київського обласного виконавчого комітету депутатів трудящих від 10.11.1947 № 2191-С "Про відновлення права користування ВПС КВО (Військово-повітряні Сили Київського воєнного округу) земельною ділянкою площею 1 135 га, відведеної до Вітчизняної війни під аеродром "Бориспіль" та авіамістечко" із земель основного масиву військового аеродрому (розташована межах Бориспільського району Київської області, на даний час використовується для потреб оборони та закріплена за військовою частиною 64324 (А 2215);

- земельна ділянка площею 0,8 га відведена в користування для державних потреб оборонного відомства на підставі рішення Ради Міністрів УРСР від 03.12.1984 № 644;

- земельна ділянка площею 2,1 га відведена в користування для державних потреб оборонного відомства на підставі рішення Ради Міністрів УРСР № 644 від 03.12.1984 (розташована межах Броварського району Київської області, на даний час використовується для потреб оборони та закріплена за військовою частиною 27309 (А 2860 (А 1880));

- земельна ділянка площею 34 га відведена в користування для державних потреб оборонного відомства на підставі рішення Київської обласної ради від 28.08.1947 № 1624 та постанови Ради Міністрів УРСР від 06.02.1958 № 54;

- земельна ділянка площею 2 га відведена в користування для державних потреб оборонного відомства на підставі рішення Київської обласної ради від 28.08.1947 № 1624 та постанови Ради Міністрів УРСР від 06.02.1958 № 54;

- земельна ділянка площею 76,3 га відведена в користування для державних потреб оборонного відомства із землекористувань Макарівського та Києво-Святошинського районів Київської області на підставі розпоряджень Ради Міністрів СРСР від 11.09.1967 № 1015-РС та від 23.10.1968 № 1051-РС і попередніх розпоряджень (на даний час використовується для потреб оборони);

- земельна ділянка площею 2 314,4 га відведена в користування для державних потреб оборонного відомства на підставі Державного акта серії Б № 027573 від 1978 року (розташована в межах Фастівського району, с. Триліси, на даний час використовується для потреб оборони та закріплена за військовою частиною 07224 (А 2167);

- земельна ділянка площею 156 га відведена в користування для державних потреб оборонного відомства на підставі постанови Ради Міністрів УРСР від 03.06.1949 № 1351-066;

- земельна ділянка площею 4,33 га відведена в користування для державних потреб оборонного відомства на підставі рішення Міського виконавчого комітету від 25.08.1948 № 6-с;

- земельна ділянка площею 0,35 га відведена в користування для державних потреб оборонного відомства на підставі рішення Міського виконавчого комітету від 25.08.1948 № 6-с;

- земельна ділянка площею 2 га відведена в користування для державних потреб оборонного відомства на підставі Державного акта від 24.05.1988 серії Б № 027065 (розташована в межах Броварського району в/м 201, на даний час використовується для потреб оборони та закріплена за військовою частиною А 2860, А 1880);

- земельна ділянка площею 3,25 га відведена в користування для державних потреб оборонного відомства на підставі розпорядження Ради Міністрів УРСР від 28.07.1969 № 772 РТ (розташована в межах Броварського району, в/м 161, на даний час використовується для потреб оборони);

- земельна ділянка площею 7 га відведена в користування для державних потреб оборонного відомства на підставі Постанови Ради Міністрів УРСР від 17.11.1997 № 001395;

- земельна ділянка площею 8,1 га відведена в користування для державних потреб оборонного відомства на підставі розпорядження Ради Міністрів СРСР від 07.02.1953 № 2903-рс (розташована в межах Києво-Святошинського району, с. Гореничі, на даний час використовується для потреб оборони);

- земельна ділянка площею 769,1 га відведена в користування для державних потреб оборонного відомства із землекористувань Макарівського та Києво-Святошинського районів Київської області на підставі розпоряджень Ради Міністрів СРСР від 11.09.1967 № 1015-РС та від 23.10.1968 № 1051-РС і попередніх розпоряджень (на даний час використовується для потреб оборони);

- земельна ділянка площею 57,1 га відведена в користування для державних потреб оборонного відомства на підставі рішення Ради Міністрів УРСР від 03.12.1984 № 644.

Таким чином, спірні земельні ділянки за цільовим призначенням відносяться до земель оборони, а за формою власності - до державної.

Згідно з інвентаризацією земель оборони та інших відомств на території області від 08.10.1993 № 1-498, проведеною Управлінням земельних ресурсів Київської обласної державної адміністрації Державного комітету України по земельним ресурсам, останнім встановлено, що:

- станом на 01.01.1993 в користуванні військових частин, підрозділів і установ рахується 15 034,7 га земель (сільськогосподарських угідь - 4 226,3 га, лісових площ - 4 733,4 га, інших земель - 6 075 га);

- в ході інвентаризації земель встановлено, що за цільовим призначенням використовується - 9 226,2 га (сільгоспугідь - 1 227,9 га, лісових площ - 2 557,6 га, інших земель - 5 440,7 га); не використовується для потреб оборони 5 808,5 га (сільгоспугідь - 2 998,2 га, лісових площ - 2 175,8 га, інших земель - 634,3 га);

- комісії внесли пропозиції припинити право користування землею на площі 5 765 га і повернути їх в народне господарство, зарахувавши до земель запасу з подальшим їх перерозподілом.

На підставі вказаної інвентаризації Розпорядженням припинено право користування Міноборони України землями площею 5 765 га.

Разом з тим, відповідно до пункту 8 частини першої статті 27 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-ХІІ (в редакції, чинній на момент винесення Розпорядження) право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб.

Так, ч. 1 ст. 31 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття Розпорядження) передбачено, що вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям провадиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих Рад народних депутатів.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття Розпорядження) за межами населених пунктів, крім випадків надання земель для будівництва лінійних об'єктів (частина п'ята статті 31), вилучення ріллі, земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями, для несільськогосподарських потреб, земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, заказників (крім мисливських), курортів, а також лісів першої групи та лісів з особливим режимом лісокористування (лісопарки, лісопаркові частини зелених зон, протиерозійні ліси) для цілей, не пов'язаних із веденням лісового господарства, допускається, як виняток, за рішенням Верховної Ради України.

Поряд з тим, Управлінням земельних ресурсів Київської обласної державної адміністрації Державного комітету України по земельним ресурсам при проведенні інвентаризації земельних ділянок, які перебували у користуванні Міноборони України, не було взято до уваги положення пункту 8 частини першої статті 27 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття Розпорядження), та не встановлено, що Міноборони України не використовувало земельні ділянки, право на використання яких припинено Розпорядження, протягом одного року (земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва), і протягом двох років (земельної ділянки, наданої для несільськогосподарських потреб).

Крім того, у разі встановлення вказаним управлінням невикористання Міноборони України земельних ділянок протягом зазначених строків, прийняти рішення щодо припинення права користування спірними земельними ділянками мала право виключно Верховна Рада України за згодою із землекористувачем.

Таким чином, суд приходить до висновку, що враховуючи, що на момент прийняття Розпорядження Представником Президента України було перевищено межі своїх повноважень, визначених Законом України "Про Представника Президента України", тому Розпорядження від 12.10.1993 № 412 "Про наслідки інвентаризації земель оборони та інших відомств на території області" в частині припинення права користування землями по Міністерству оборони України загальною площею 4 885,33 га. є незаконним і підлягає скасуванню.

В той час, скасовуючи рішення Господарського суду міста Києва від 10.04.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2017 у справі № 910/31767/15 Верховний Суд у своїй постанові від 03.04.2018 вказав про те, що місцевим та апеляційним господарськими судами не виконані вказівки Вищого господарського суду України, а висновки судів за результатами нового розгляду справи прийняті за неповної перевірки та встановлення усіх істотних обставин справи, надання їм належної правової оцінки у сукупності оскільки, під час нового розгляду справи судами попередніх інстанцій не враховано приписи частини 1 статті 261 ЦК України, за якою перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто згідно з положеннями наведеної норми у визначенні початку перебігу строку позовної давності має значення не лише встановлення коли саме особа, яка звертається за захистом свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу, довідалася про порушення цього права або про особу, яка його порушила, а й коли ця особа об'єктивно могла дізнатись про порушення цього права або про особу, яка його порушила. Наведеного судами попередніх інстанцій не враховано, а висновки судів щодо початку перебігу строку позовної давності наведеній нормі не відповідають та не ґрунтуються на повно перевірених та встановлених обставинах справи. Так, пославшись на наявність в матеріалах справи заяви про ознайомлення з матеріалами справи № 810/6041/14, суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали належної правової оцінки зазначеному доказу згідно з приписами статей 33, 43 ГПК України, в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій. Крім того поза увагою судів попередніх інстанцій залишились перевірка та надання оцінки запереченням відповідача щодо відсутності пропуску строку позовної давності, зокрема поясненням щодо стану використання земельних ділянок, які були предметом спірного Розпорядження.

Так, частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст. 316 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

В той час, виконуючи вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції від 03.04.2017, слід зазначити наступне.

Отже, в матеріалах справи міститься заява відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог позивачів.

Крім того, 24.10.2018 відповідачем подані письмові пояснення в яких останній вказує про те, що Міністерство оборони України, як центральний орган виконавчої влади не могло не знати про заходи, які здійснювалися в рамках проведення земельної реформи та про результати їх здійснення, протягом 23 років з дня видання вказаного Розпорядження мало об'єктивну можливість дізнатись про нього та оскаржити, але таким правом не скористалось.

Так, позивачами оскаржується Розпорядження, прийняте 12.10.1993.

Разом з тим, як свідчать матеріали справи, позивачі звернулися до суду з позовною заявою 14.12.2015 (згідно із штемпелем відділення поштового зв'язку), яка надійшла до суду 17.12.2015 (відповідно до печатки канцелярії суду).

У позовній заяві позивачами зазначено, що про існування оскаржуваного Розпорядження їм стало відомо у 2015 році під час розгляду Київським окружним адміністративним судом справи № 810/6041/14 заступника військового прокурора Дарницького гарнізону в інтересах держави в особі Міноборони України, Управління, Військової частини А 2215 до Бориспільської міської ради Київської області, третя особа: приватне акціонерне товариство "Агробудмеханізація", про скасування рішення від 29.05.2008 № 3898-34-V "Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки площею 0,5226 га в оренду закритому акціонерному товариству "Агробудмеханізація" під будівництво багатоповерхового житлового будинку в соцмістечку (навпроти житлового будинку №160) у м. Борисполі (землі житлової та громадської забудови)" та скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Крім того, у поданих 28.09.2018 позивачами письмових поясненнях останні вказують наступне.

Проведення інвентаризації та її наслідки самі по собі, без законодавчо встановленої процедури, не тягло за собою та не могло тягти наслідки у вигляді припинення права користування земельними ділянками оборонного відомства. З урахуванням вказаного Міністерству оборони України та Київському квартирно-експлуатаційному управлінню не було та не могло бути відомо, що за результатами інвентаризації земель оборони у 1993 році Київська обласна державна адміністрація прийняла чи могла прийняти таке Розпорядження, яким припинила право користування землями оборони. Вказане оскаржуване Розпорядження приймалося без участі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління, до останніх не доводилося. Доказів протилежного з боку відповідача суду не надано.

Посилання Київської обласної державної адміністрації на підстави та саму процедуру проведеної у 1993 році інвентаризації земель оборони, як на підставу правомірності дій відповідача, не спростовують доводів та обґрунтувань позивачів, оскільки в жодному випадку не підміняють законодавчий порядок вилучення чи припинення права користування земельними ділянками оборонного відомства.

Окрім вказаного в контексті вищезазначеного, слід звернути увагу на те, що початок перебігу строку звернення до суду щодо відновлення порушених прав оборонного відомства ніяк не міг почати свій відлік з періоду проведення самої інвентаризації у 1993 році, оскільки, по суті, інвентаризація - це перевірка фактичної наявності майна і співставлення отриманих даних з відповідним внутрішнім обліком. Процедура проведення внутрішньої інвентаризації не передбачає участі в ній державної адміністрації чи суміжного користувача земельної ділянки. Проведення внутрішньої інвентаризації саме по собі не свідчить про те, що спірне розпорядження облдержадміністрації було передано позивачам, або вони були повідомлені про його існування. За таких обставин, проведення інвентаризації саме по собі не свідчить про те, що позивачі за результатами такої процедури могли та повинні були дізнатися про дії, які були самостійно вчинені щодо спірних земельних ділянок, іншими особами, без повідомлення землекористувача.

Відтак, суд в контексті викладеного погоджується з твердженнями позивачів, що доводи відповідача в частині пропуску строку позовної давності не підтверджені жодними належними доказами у справі, а містять лише оціночні суб'єктивні судження. Будь-яких документів та/або інформації, з яких би Міністерству оборони України та Київському квартирно-експлуатаційному управлінню могло бути відомо про прийняття оскаржуваного Розпорядження раніше, ніж 27.08.2015, суду не надано та відповідно доводів позивача не спростовано.

При тому, суд звертає увагу на те, що на Міністерство оборони України та Київське квартирно-експлуатаційне управління не покладено обов'язок контролювати діяльність органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади, а також перевіряти їх рішення на предмет їх наявності (в т. ч. рішень, в яких реалізовано незаконні дії відповідача, що взагалі не входили до його повноважень та не були передбачені законодавством на той час) та дотримання вимогам законодавства.

Крім того, суд зазначає про те, що облік земель Міністерства оборони України на території Київської області ведеться у Київському квартирно-експлуатаційному управлінні на підставі інвентаризації земель, яка проводилась у 1993 році та затверджена спільною постановою Державного комітету України по земельних ресурсах та Міністерства оборони України від 23.11.1993 № 8/11 "Про підсумки інвентаризації земель Міністерства оборони України". Вказаною постановою було постановлено затвердити: - перелік земельних ділянок Міністерства оборони України загальною площею 879,67 га, які за наслідками інвентаризації підлягають передачі в народне господарство (з надісланням такого переліку земельних ділянок до відповідних органів для припинення права користування визначеними земельними ділянками) згідно з додатками до вказаної постанови; - перелік земельних ділянок Міністерства оборони України загальною площею 4885,33 га запропонованих до передачі в народне господарство, які підлягали залишенню у тимчасовому користуванні Міністерства оборони України.

З урахуванням зазначеного, з проінвентаризованих земельних ділянок підлягали залишенню у тимчасовому користуванні Міністерства оборони України земельні ділянки оборонного відомства загальною площею 4885,33 га, які станом на час прийняття оскаржуваного у справі Розпорядження за цільовим призначенням відносилися до земель оборони, а за формою власності - до державної.

Як про це вказує позивач та що у свою чергу не спростовано відповідачем безумовним доказом необізнаності Міністерства оборони України про оскаржуване Розпорядження 1993 року слугують наступні факти.

У відповідності з рішенням Віце-прем'єр-міністра, Міністра оборони України від 13.04.1995 була створена спільна комісія за участю представників Міністерства оборони України і Київської обласної ради народних депутатів для відпрацювання пропозицій щодо можливості передачі місцевим органам влади земельних ділянок, розташованих у Київській області, які відповідно до спільної постанови Державного комітету України по земельних ресурсах та Міністерства оборони України від 23.11.1993 № 8/11 "Про підсумки інвентаризації земель Міністерства оборони України" підлягали залишенню у тимчасовому користуванні Міністерства оборони України строком до 3 років. На виконання вказаного, на нараді в Київській облраді, яка відбулась 29.05.1995 було відпрацьовано графік роботи комісії (на підтвердження вказаного свідчить копія листа начальника розквартирування військ та капітального будівництва - начальника Головного управління Збройних Сил України від 30.05.1995 за № 163/1/233).

Відповідно до листа начальника розквартирування військ та капітального будівництва - начальника Головного управління Збройних Сил України від 02.08.1995 за № 144/1/350, що спрямована начальнику Квартирно-експлуатаційного відділу м. Києва, було повідомлено, що Міністр оборони України Шмаров В.М. розглянув підсумки повторної інвентаризації земель, що знаходяться у користуванні Збройних Сил України в Київській області і прийняв рішення щодо передачі деяких земельних ділянок до народного господарства, а щодо решти - залишення в користуванні оборонного відомства. У підтвердження вказаного свідчить копія листа начальника розквартирування військ та капітального будівництва - начальника Головного управління Збройних Сил України від 02.08.1995 за № 144/1/350.

Тобто, стосовно земельних ділянок загальною площею 4885,33 га, які підлягали залишенню у тимчасовому користуванні Міністерства оборони України строком до 3 років по результатам спільної постанови Державного комітету України по земельних ресурсах та Міністерства оборони України від 23.11.1993 № 8/11 "Про підсумки інвентаризації земель Міністерства оборони України", та які у 1993 році стали об'єктом незаконного спірного Розпорядження, в той час, як у 1995 році Міністерство оборони України приймало участь у проведенні повторної інвентаризації вказаних земель оборони, по результатам якої відпрацьовувались пропозиції щодо доцільності та можливості передачі місцевим органам влади деяких із вищевказаних земельних ділянок.

Вказане є безумовним доказом необізнаності Міністерства оборони України про оскаржуване розпорядження 1993 року, оскільки деякі із земельних ділянок, що стали об'єктом оскаржуваного у справі Розпорядження ще у 1993 році, були об'єктами пізнішої інвентаризації (повторної) як землі оборони, та були об'єктами розгляду щодо можливості/неможливості передачі деяких із них у встановленому порядку за результатами повторної інвентаризації у 1995 році до народного господарства. Оскільки Міністерство оборони України не надавало ніякої згоди щодо припинення права користування спірними земельними ділянками станом на 1993 рік, то у останнього були відсутні жодні підстави вважати, що право на спірні земельні ділянки вже було незаконно припинено у 1993 році.

Доказом необізнаності Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління про оскаржуване Розпорядження 1993 року також слугує той факт, що земельні ділянки по Київській області, що стали об'єктом оскаржуваного у справі Розпорядження ще у 1993 році, були включені до Пропозицій щодо можливості (неможливості) передачі до місцевих органів влади земельних ділянок, які залишаються у тимчасовому користуванні Міністерства оброни України строком до 3 років за матеріалами інвентаризації земель 1993 року (містяться в матеріалах справи), які складались у 1995 році.

Тобто, у разі якби Міністерство оборони України було обізнане з оспорюваним Розпорядженням у 1993-1995 роках, то останнє не могло б приймати участь у проведенні повторної інвентаризації цих земель, як земель оборони, приймати відповідні рішення та вирішувати долю земель оборони у 1995 році, права на які були припинені ще у 1993 році спірним Розпорядженням.

Поміж іншого, суд вважає за доцільне відмітити, що спірне Розпорядження до відома позивачів не доводилось, що також підтверджує той факт, що вони не могли знати про його існування, а дізналися лише у 2015 році під час ознайомлення із матеріалами адміністративної судової справи № 810/6041/14 про скасування рішення Бориспільської міської ради V скликання Київської області від 29.05.2008 № 3898-34- V "Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки площею 0,5226 га в оренду закритому акціонерному товариству "Агробудмеханізація" під будівництво багатоповерхового житлового будинку в соцмістечку (навпроти житлового будинку № 160) у місті Борисполі (землі житлової і громадської забудови)".

Крім того, як про це вказують позивачі та що у свою чергу не спростовано відповідачем, частина спірних земельних ділянок до теперішнього часу не вилучалась і перебуває в фактичному користуванні військових частин.

Суд вказує про те, що в контексті даних спірних правовідносин, сам факт тривалого проміжку часу, що минув з моменту прийняття оскаржуваного Розпорядження (22 роки) не дає підстав для достовірного і безумовного висновку щодо обізнаності, зокрема, Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління про порушення свого права на спірну земельну ділянку з 1993 року.

Так, у відповідності до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами третьою, четвертою, п'ятою статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, оскаржуване Розпорядження приймалося без участі Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління, та до останніх не доводилося. Вказаних тверджень відповідачем не спростовано.

В той час, як про це вже вказувалось вище, про існування оскаржуваного розпорядження Міністерству оборони України та Київському квартирно-експлуатаційному управлінню стало відомо у 2015 році під час розгляду судової справи № 810/6041/14 за адміністративним позовом Заступника військового прокурора Дарницького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київського квартирно-експлуатаційного управління, військової частини А 2215 до Бориспільської міської ради Київської області про скасування рішення Бориспільської міської ради V скликання Київської області від 29.05.2008 за № 3898-34-V "Про затвердження проекту землеустрою та передачу земельної ділянки площею 0,5226 га в оренду Закритому акціонерному товариству "Агробудмеханізація" під будівництво багатоповерхового житлового будинку в соцмістечку у м. Борисполі (землі житлової та громадської забудови)". Копія судового рішення по вказаній справі міститься в матеріалах справи та відомості про нього внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень. Предметом судової справи № 810/6041/14 була частина однієї із земельних ділянок, право користування якою припинено оскаржуваним Розпорядженням.

Саме в рамках вказаної адміністративної справи судом було вжито заходи щодо витребування з державних архівів копії оскаржуваного розпорядження. Лише після витребування вказаного розпорядження з архіву та ознайомлення з його змістом - позивачі у справі довідалися про порушення своїх прав на спірні земельні ділянки.

В процесі розгляду адміністративної справи № 810/6041/14 Київським окружним адміністративним судом одним із відповідачів - Бориспільською міською радою Київської області було повідомлено суд, що земельна ділянка, яка передана в оренду Закритому акціонерному товариству "Агробудмеханізація", в 1993 році стала об'єктом Розпорядження від 12.10.1993 № 412.

Протокольною ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.08.2015 було прийнято рішення про звернення до Державного архіву Київської області для надання належним чином завіреної копії розпорядження представника Президента України Київської обласної державної адміністрації "Про наслідки інвентаризації земель оборони та інших відомств на території області" від 12.10.1993 № 412.

З метою перевірки вказаних обставин, Київським окружним адміністративним судом було здійснено запит до Державного архіву Київської області.

Відповідно до п. 12-13 копії технічної фіксації судового засідання від 27.08.2015, в судовому засіданні суддя Київського окружного адміністративного суду повідомив учасникам процесу про те, що провадження у справі поновлено та про те, що на запит суду надійшла копія Розпорядження представника Президента України Київської обласної державної адміністрації "Про наслідки інвентаризації земель оборони та інших відомств на території області" від 12.10.1993 № 412.

15.09.2015 представником Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Сажієнко І.О. було здійснено ознайомлення з матеріалами судової справи та отримано фотокопію оскаржуваного у справі Розпорядження.

З урахуванням вказаних дійсних обставин, що склалися, датою, коли Міністерство оборони України та Київське Київського квартирно-експлуатаційне управління дізналося про існування оскаржуваного у справі Розпорядження Президента України Київської обласної державної адміністрації від 12.10.1993 № 412 - є 27.08.2015 під час судового засідання у справі № 810/6041/14. Безпосередня обізнаність з копією оскаржуваного Розпорядження представником Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління Сажієнко І.О. відбулася 15.09.2015 під час ознайомлення в суді.

Разом з вказаним, предметом розгляду даної справи є незаконність розпорядження представника Президента України Київської обласної державної адміністрації від 12.10.1993 № 412, тобто, дій відповідача у 1993 році. Подальші події (в тому числі рішення Віце-прем'єр-міністра, Міністра оборони України від 13.04.1995, яким була створена спільна комісія за участю представників Міністерства оборони України і Київської обласної ради народних депутатів для відпрацювання пропозицій щодо можливості передачі місцевим органам влади земельних ділянок, розташованих у Київській області, які відповідно до спільної постанови Державного комітету України по земельних ресурсах та Міністерства оборони України від 23.1 1.1993 № 8/11 підлягали залишенню у тимчасовому користуванні Міністерства оборони України; проведення повторної інвентаризації вказаних земель за участю Міністерства оборони України у 1995 році, розгляд підсумків повторної інвентаризації земель і прийняття рішення щодо передачі деяких земельних ділянок саме по результатам повторної інвентаризації у 1995 році) не були предметом розгляду вказаної справи та не оскаржувались.

Таким чином, суд вказує, що наявна в матеріалах справи заява Управління про ознайомлення з матеріалами справи № 810/6041/14, яка зареєстрована канцелярією адміністративного суду 15.09.2015, а також додані позивачами до письмових пояснень від 28.09.2018 документи, а саме, копії: судового запиту від 05.08.2015 у справі № 810/6041/14, ухвали Окружного адміністративного суду від 05.08.2015 у справі № 810/6041/14 та технічної фіксації судового засідання від 27.08.2015 є належними та допустимими доказами в розумінні Господарського процесуального кодексу України в контексті даних спірних правовідносин, що підтверджують факт того, що Міністерству оборони України та Київському квартирно-експлуатаційному управлінню стало відомо про існування Розпорядження 05.08.2015 саме під час судового засідання зі справи № 810/6041/14, а з текстом Розпорядження Управління ознайомилось 15.09.2015.

Вказані докази додатково підтверджують факт необізнаності позивачів про порушення їх прав спірним Розпорядженням відповідача раніше 27.08.2015, та в сукупності з іншими обставинами справи спростовують твердження відповідача стосовно того, що Міністерство оборони України та Київське квартирно-експлуатаційне управління звернулись до суду з позовом з пропуском строку позовної давності.

Доказів того, що про оспорюване розпорядження було доведено до відома позивачів до 27.08.2015 матеріали справи не містять.

Так, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 16.11.2016 у справі № 487/10132/14-ц, за якою пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"). Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Таким чином, з огляду на викладені вище доводи позивачів, суд дійшов висновку, що Міністерством оборони України та Київським квартирно-експлуатаційним управлінням доведено факт того, що останні не знали та не могли дізнатися про порушення свого цивільного права раніше аніж 27.08.2015, в той час, як відповідачем не доведено факту того, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Відтак, з моменту коли позивачі дізнались про порушення їх прав, строк позовної давності не минув, у зв'язку з чим підстави вважати строк позовної давності пропущеним відсутні. У зв'язку з чим, суд вважає, що у даному випадку строк позовної давності не пропущено.

За таких підстав позивачами не було пропущено строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, з огляду на викладене вище, та з врахуванням наведених правових норм та встановлених судом обставин та беручи до уваги, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів у розумінні статей 76, 77 ГПК України наявності обставин, які б у своїй сукупності дали б змогу дійти протилежного висновку, то за таких підстав позовні вимоги Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління підлягають задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Міністерства оборони України та Київського квартирно-експлуатаційного управління - задовольнити.

2. Визнати недійсним Розпорядження виконуючого обов'язки глави Київської обласної державної адміністрації представника Президента України від 12.10.1993 № 412 "Про наслідки інвентаризації земель оборони та інших відомств на території області" в частині припинення права користування землями по Міністерству оборони України загальною площею 4 885,33 га.

3. Стягнути з Київської обласної державної адміністрації (01196, м. Київ, пл. Лесі Українки, буд. 1; ідентифікаційний код 00022533) на користь Київського квартирно-експлуатаційного управління (01015, м. Київ, вул. Івана Мазепи, буд. 38; ідентифікаційний код 22991617): 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. судового збору за подання позовної заяви; 1 515 (одну тисячу сто п'ятнадцять) грн. 80 коп. судового збору за подання апеляційної скарги і 1 653 (одну тисячу шістсот п'ятдесят три) грн. 60 коп. судового збору за подання касаційної скарги.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 03.12.2018

Суддя Д.О. Баранов