Ухвала суду № 78345539, 03.12.2018, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

УХВАЛА

"03" грудня 2018 р. Cправа № 902/839/16

Господарський суд Вінницької області в складі: головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Поцалюк Н.В., розглянувши в режимі відеоконференції у приміщенні суду матеріали

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Ладижинський завод силікатної цегли" (код 00294020, вул. Промислова, 1, м. Ладижин, Вінницька область, 24321) в особі ліквідатора Темчишина Володимира Петровича (АДРЕСА_3)

до: ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

до : Приватного підприємства "Хімагродар" (вул. О. Мишуги, 3-В, м. Київ, 02140)

про визнання договорів недійсними та зобов'язання повернути майно

у межах справи № 902/839/16

за заявою: Гайсинської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області (код 39469566; пл. Миру, 5, м. Гайсин, Вінницька область, 23700)

до: Публічного акціонерного товариства "Ладижинський завод силікатної цегли" (код 00294020, вул. Промислова, 1, м. Ладижин, Вінницька область, 24321)

про банкрутство

за участю представників:

ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли": Мартинюк С.І., Книш С.В., за довіреністю, Темчишин В.П., ліквідатор

ОСОБА_2: ОСОБА_5, за договором

Гайсинської ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій області: Левчук А.М., за довіреністю

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа №902/839/16 про банкрутство ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли".

Ухвалою суду від 31.10.2016 року порушено провадження у справі про банкрутство приватного акціонерного товариства "Ладижинський завод силікатної цегли".

Постановою суду від 22.05.2017 року визнано ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців, призначено ліквідатором арбітражного керуючого Темчишина В.П.

14.09.2018 року до суду ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" в особі ліквідатора Темчишина В.П. надійшла позовна заява № 251 від 10.09.2018 року до ОСОБА_2 та ПП "Хімагродар" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та зобов'язання ПП "Хімагродар" повернути майно, одержане на виконання договору про передачу внеску власника (засновника) до статутного капіталу ПП "Хімагродар" від 21.06.2016 року, в межах справи № 902/839/16.

Вказана позовна заява мотивована тим, що в ході ліквідаційної процедури ліквідатором з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було з'ясовано, що 14.04.2015 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О. було посвідчено договори купівлі-продажу нерухомого майна ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" на користь фізичної особи ОСОБА_2

На запит ліквідатора нотаріусом було надано наступні копії договорів:

купівлі-продажу, реєстровий номер № 839, за яким було відчужено комплекс будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4, загальною площею 882,9 кв.м.;

купівлі-продажу, реєстровий номер № 838, за яким було відчужено комплекс будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_5, загальною площею 12 763,8 кв.м.;

купівлі-продажу, реєстровий номер № 837, за яким було відчужено комплекс будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_6, загальною площею 1 247,1 кв.м.;

купівлі-продажу, реєстровий номер № 834, за яким було відчужено земельну ділянку площею 1,2916 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7;

купівлі-продажу, реєстровий номер № 836, за яким було відчужено земельну ділянку площею 1, 7048 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8;

купівлі-продажу, реєстровий номер № 835, за яким було відчужено земельну ділянку площею 0,8706 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8;

купівлі-продажу, реєстровий номер № 833, за яким було відчужено земельну ділянку площею 1,7048 га, кадастровий номер НОМЕР_4, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_9.

Тобто, станом на сьогоднішній день, все нерухоме майно, що належало банкруту, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_10 відчужене фізичній особі, що унеможливлює виконання своїх зобов'язань перед кредиторами банкрута.

Оплата за даними договорами не здійснена по сьогоднішній день, тобто фактично було передане безоплатно, всупереч умовам вказаних договорів.

В подальшому, 21.06.2016 року ОСОБА_2 вказане вище майно внесено до статутного капіталу ПП "Хімагродар" відповідно до договору про передачу внеску власника (засновника) до статутного капіталу ПП "Хімагродар" від 21.06.2016 року.

Посилаючись на ст. 20 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ст.ст. 203, 215 ЦК України, ліквідатор просить визнати недійсними згадані вище договори та зобов'язати ПП "Хімагродар" повернути майно, одержане на виконання договору про передачу внеску власника (засновника) до статутного капіталу ПП "Хімагродар" від 21.06.2016 року.

Ухвалою суду від 18.09.2018 року вищевказану позовну заяву призначено до розгляду на 10.10.2018 року.

10.10.2018 року до суду від представника першого відповідача надійшло письмове пояснення б/н від 10.10.2018 року, в якому останній просить суд відмовити в задоволенні позову, з підстав наведених у поясненнях.

Ухвалою суду від 10.10.2018 року відкладено розгляд даної позовної заяви на 22.10.2018 року.

22.10.2018 року до суду від представника першого відповідача надійшло письмове пояснення б/н від 18.10.2018 року щодо позовної заяви.

Також, 22.10.2018 року до суду від представника першого відповідача надійшла заява б/н від 18.10.2018 року про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

Так, у заяві зазначено, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсними договорів від 14.04.2015 року лише 14.09.2018 року, тобто через три роки та п'ять місяців з моменту укладення оспорюваних договорів. Виходячи з положень ст.ст. 256, 257 ЦК України, позивач пропустив строк позовної давності.

При цьому, ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" було безсумнівно обізнано про укладання оскаржуваних правочинів з моменту їх укладання, оскільки їх укладання погоджувала Наглядова рада ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли", а виконавчий орган (керівник) останнього безпосередньо діяв від імені ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" під час такого укладання.

Посилання ліквідатора, тобто нового керівника юридичної особи, на те, що така юридична особа (ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли") дізналась про начебто порушення її прав лише після призначення ліквідатора, є безпідставними та необґрунтованими з урахуванням того, що про відповідні правовідносини були обізнані як Наглядова рада ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" так і попередній керівник останнього. При цьому дії ліквідатора банкрута є здійсненням прав і обов'язків юридичної особи - банкрута відповідно до положень статті 41 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та норм Глави 17 ЦК України. Подібні висновки зробив й Верховний Суд у постанові від 30.07.2018 року по справі № 5023/4200/11.

Ухвалою суду від 22.10.2018 року відкладено розгляд справи на 06.11.2018 року.

06.11.2018 року на електронну адресу суду від представника позивача надійшла заява б/н від 05.11.2018 року (вх. № 02.1-34/8732/18) про зміну підстав позову.

Так, позивач в якості підстав позову зазначає наступне.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 15.01.2013 року було порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" по справі №902/7913-г.

27.02.2015 року (під час перебування ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" у процедурі банкрутства) генеральний директор (на той час) ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" ОСОБА_8 за договором про відступлення прав вимоги відступає ОСОБА_2 своє право вимоги до боржника в розмірі 5 492 641,24 грн., що підтверджується ухвалами господарських судів у справі №902/79/13-г.

Згідно п. 1.3 вказаного договору, за відступлення права вимоги новий кредитор зобов'язується сплатити первісному кредитору кошти в сумі 5 492 647,24 грн. Протягом 20 днів з моменту одержання задоволення своїх вимог боржником, зокрема але не виключно, добровільної сплати боржником коштів на користь нового кредитора повністю або частково або їх стягнення у примусовому порядку відповідно до вимог чинного законодавства.

Постановою ВГСУ від 08.04.2015 року провадження у справі № 902/79/13-г про банкрутство ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" припинено.

14.04.2015 року (через шість днів) після закриття провадження у справі про банкрутство, коли, всупереч чинному законодавству, невідомою особою (органом) були зняті усі арешти, накладені на усе майно боржника, поки державна виконавча служба не встигла відновити зупинені провадження та накласти знову арешти на все майно боржника) генеральний директор ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" ОСОБА_8, знаючи про борг ОСОБА_2 перед ним на суму 5 492 647,24 грн. укладає з ним наступні договори купівлі продажу усього нерухомого майна ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли":

купівлі-продажу, реєстровий номер № 839, за яким було відчужено комплекс будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_4, загальною площею 882,9 кв.м.;

купівлі-продажу, реєстровий номер № 838, за яким було відчужено комплекс будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_5, загальною площею 12 763,8 кв.м.;

купівлі-продажу, реєстровий номер № 837, за яким було відчужено комплекс будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_6, загальною площею 1 247,1 кв.м.;

купівлі-продажу, реєстровий номер № 834, за яким було відчужено земельну ділянку площею 1,2916 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_7;

купівлі-продажу, реєстровий номер № 836, за яким було відчужено земельну ділянку площею 1, 7048 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8;

купівлі-продажу, реєстровий номер № 835, за яким було відчужено земельну ділянку площею 0,8706 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8;

купівлі-продажу, реєстровий номер № 833, за яким було відчужено земельну ділянку площею 1,7048 га, кадастровий номер НОМЕР_4, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_9.

Згідно п. 5 договорів купівлі-продажу від 14.04.2015 року, кошти за майно повинні бути перераховані на розрахунковий рахунок продавця протягом десяти банківських днів не пізніше 27.04.2015 року. Повний розрахунок між сторонами буде підтверджений заявою продавця, підпис на якій буде посвідчено нотаріально.

28.04.2015 року ОСОБА_2 направлено до ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" заяву про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Тобто, ОСОБА_2 одержує задоволення своїх вимог до ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли".

3 18.04.2015 у генерального директора ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" ОСОБА_8 виникає право вимоги до ОСОБА_2 на 5 492 647,24 грн. згідно п.1.3. договору про відступлення прав вимоги від 27.02.2015 року.

07.05.2015 року ОСОБА_8 від імені ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" підписує нотаріально завірену заяву про повний розрахунок за оспорюваними договорами купівлі-продажу від 14.04.2015 року, таким чином не оспорюючи та погоджуючись із заявою ОСОБА_2 про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

31.10.2016 року ухвалою Господарського суду Вінницької області було втретє порушено провадження у справі про банкрутство ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" по справі № 902/839/16.

Враховуючи викладене, використовуючи юридичні інструменти, майно було виведене (відчужене) із підприємства, що унеможливлює погашення заборгованості по заробітній платі працівників ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" та перед його чисельними кредиторами. ОСОБА_2 на сьогодні заборгував ОСОБА_8 5 492 647,24 грн.

На думку позивача, оспорювані договори купівлі-продажу від 14.04.2015 року були спрямовані на виведення майна з ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли", з метою уникнення виплати великої суми боргу по заробітній платі дев'яносто п'яти працівникам в порушення ст. 43 Конституції України, яка становить 2 024 488,97 грн., що підтверджується судовими рішеннями та матеріалами справи про банкрутство №902/839/16, та з метою уникнення оплати боргів перед чисельними кредиторами на загальну суму 97 540 137, 59 грн., що підтверджується реєстром вимог кредиторів у справі про банкрутство 902/839/16.

Усе нерухоме майно банкрута було навмисно відчужене після другої процедури банкрутства, знаючи про невідворотність мільйонних боргів та порушення нової справи про банкрутство.

Про умисне незаконне виведення (відчуження) усього майна банкрута на користь третьої особи свідчить і той факт, що покупець за договорами купівлі-продажу від 14.04.2015 року ОСОБА_2, який нібито взяв на себе зобов'язання оплатити протягом десяти днів з моменту укладення договорів 9 618 236,50 грн. є неплатоспроможною на таку велику суму особою, оскільки не є підприємцем та ніколи ним не був, ніколи не був директором чи засновником будь-якого підприємства, отримує субсидію на комунальні послуги за своїм місцем проживання.

При внесенні до статутного фонду ПП "Хімагродар" усього майна, придбаного за договорами купівлі-продажу від 14.04.2015 року, згідно умов договору про передачу внеску власника (засновника) до статутного капіталу ПП "Хімагродар" від 21.06.2016 року, ОСОБА_2 зазначив, що все майно придбане за особисті кошти, що суперечить дійсним обставинам, адже жодних коштів останній не платив по сьогоднішній день ні по договорах купівлі-продажу від 14.04.2015 року, ні по договору про відступлення права вимоги від 27.02.2015 року.

Крім того, на сьогоднішній день ОСОБА_2 не є засновником ПП "Хімагродар" та не відомо чи взагалі ним був, про що свідчить Витяг з ЄДР стосовно ПП "Хімагродар", де єдиним засновником є ОСОБА_9

Про умисне виведення усього майна з власності з банкрута на користь третьої особи та без зміни фігурантів, фактичних його власників - фізичних осіб, свідчить і те, що директором ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" (з грудня 2015 року) та особою, яка має право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, в т.ч. підписувати договори від імені юридичної особи ПП "Хімагродар" є одна і та ж особа - ОСОБА_10, про що свідчить витяг з ЄДР по ПП "Хімагродар".

Враховуючи викладене, договори купівлі-продажу від 14.04.2015 року призвели в подальшому до неплатоспроможності (банкрутства) товариства, адже останнє не має можливості погасити свої борги перед кредиторами, в т.ч. зарплати працівникам, що порушує публічний порядок, спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та незаконне заволодіння усім майном банкрута третьою особою - ОСОБА_10

Вказана заява прийнята судом, як така, що не суперечить приписами ст. 46 ГПК України.

Ухвалою суду від 06.11.2018 року закрито підготовче провадження та призначено позовну заяву арбітражного керуючого (ліквідатора ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли") Темчишина В.П. № 251 від 10.09.2018 року про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та зобов'язання повернути майно по справі №902/839/16 - до судового розгляду по суті на 03.12.2018 року.

Ухвалою суду від 21.11.2018 року вирішено судове засідання 03.12.2018 року провести в режимі відеоконференції; доручено Господарському суду Волинської області забезпечити проведення судового засідання в режимі відеоконференції за участю арбітражного керуючого Темчишина В.П.

21.11.2018 року до суду від арбітражного керуючого надійшло заперечення б/н від 20.11.2018 року на заяву про застосування строків позовної давності, в якому окрім іншого, зазначено про те, що ліквідатору Темчишину В.П., який діяв та діє в інтересах ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли", виключно після призначення його ліквідатором (як наслідок набуття повноважень керівника банкрута) та вжиття ним заходів щодо з'ясування обставин вибуття спірного нерухомого майна з володіння банкрута, стало відомо про наявність оспорюваних договорів купівлі-продажу від 14.04.2015 року, оскільки 05.07.2018 року від нотаріуса отримано копії таких договорів за його запитом.

А вже після пред'явлення позову про визнання недійсними укладених договорів купівлі-продажу від 14.04.2015 року з підстав несплати вартості відчужуваного нерухомого майна та надання покупцем ОСОБА_2 доказів так званої оплати стало відомо про осіб, що брали участь у незаконному виведенні майна з власності банкрута та спосіб такого виведення.

Таким чином, перебіг позовної давності для ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли", як юридичної особи в особі ліквідатора Темчишина В.П., який діє в інтересах юридичної особи, розпочався з того моменту, коли товариство дізналося про особу, яка порушила його права, а саме про те, що колишній генеральний директор ОСОБА_8 відчужив майно в своїх інтересах та інтересах новопризначеного замість нього генерального директора ОСОБА_10

Необхідність врахування такого початку перебігу позовної давності зумовлено і тим, що саме керівництво (представник) юридичної особи незаконно відчужило майно (ОСОБА_8.), а нове керівництво (ОСОБА_10.) вжило всіх заходів, щоб ніхто не дізнався про спосіб такого відчуження.

Відтак, за наведених обставин, на думку ліквідатора, строк позовної давності щодо пред'явлення даного позову не пропущено.

03.12.2018 року до суду від представника першого відповідача надійшли письмові пояснення щодо позову, в якому перший відповідач заперечує проти задоволення позову.

Так, у даних поясненнях перший відповідач узагальнив свою процесуальну позицію щодо позову та зазначив, окрім іншого, що норми ст. 20 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" не можуть бути застосовані до оскаржуваних правочинів, оскільки вони були укладені більше ніж за півтора року до порушення провадження у справі № 902/839/16 про банкрутство ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли";

рішення про відчуження нерухомого майна позивача було прийнято не ОСОБА_8 як виконавчим органом, а Наглядовою радою - колегіальним органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства і в межах компетенції здійснює управління останнім; ОСОБА_8 підписував оскаржувані правочини як виконавчий орган позивача, а не як представник в розумінні глави 17 ЦК України, та діяв в інтересах товариства, а не у власних; у момент укладання оскаржуваних правочинів сторонами були дотримані усі вимоги закону, що ставляться до договорів купівлі-продажу, жодних заборон, обтяжень або обмежень щодо відчуження нерухомого майна не існувало;

на підставі оскаржуваних правочинів, які за своєю природою є оплатними, було відчужено нерухоме майно позивача за ринковими цінами (які перевищують балансову вартість майна майже на 7 000 000,00 грн.), при цьому балансова вартість відчуженого нерухомого майна становила лише 5,5% від вартості усіх активів позивача;

зобов'язання щодо проведення розрахунків за оскаржуваними правочинами були припинені у передбачений законодавством спосіб шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, внаслідок чого кредиторська заборгованість позивача, існування якої не оскаржується, була зменшена на 9 618 236,50 грн.;

загальний розмір кредиторських вимог до позивача складає близько 100 000 000,00 грн., а тому твердження про те, що саме відчуження нерухомого майна на підставі оскаржуваних правочинів мало наслідком банкрутство позивача, є безпідставними, оскільки на момент відчуження балансова вартість нерухомого майна становила лише 2 984 208,51 грн. або 5,5% активів позивача, та в результаті укладення оскаржуваних правочинів зменшилась його кредиторська заборгованість на 9 618 236,50 грн.;

оскаржувані правочини не містять ознак фіктивності, оскільки обома їх сторонами були створені та досягнуті правові наслідки, які обумовлювалися цими правочинами; оскаржувані правочини не містять ознак нікчемності в розумінні положень ст. 228 ЦК України;

ОСОБА_2, набувши у встановленому законом порядку на підставі оскаржуваних правочинів право власності на нерухоме майно, мав повне право розпоряджатися ним на власний розсуд, зокрема, внести його до статутного капіталу ПП "Хімагродар"; внаслідок укладення оскаржуваних правочинів та подальшого відчуження нерухомого майна на користь ПП "Хімагродар" відбулися зміни фактичних власників такого майна і такі власники є відмінними та не пов'язаними між собою особами.

В судове засідання 03.12.2018 року з'явились представники позивача, першого відповідача та ініціюючого кредитора у справі про банкрутство.

Заслухавши пояснення представників сторін, оглянувши матеріали справи, надавши юридичну оцінку поданих до справи доказів, суд встановив наступне.

27.02.2015 року між ОСОБА_8 (первісний кредитор) та ОСОБА_2 (новий кредитор) укладено договір про відсутплення права вимоги, за умовами якого первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає (набуває) у повному обсязі право вимоги, що належить первісному кредитору та виникло із зобов'язань боржника - ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли", надалі по тексту - боржник, з правовідносин між первісним кредитором та боржником щодо надання поворотної фінансової допомоги на безоплатній основі, що витікають з квитанцій до прибуткового касового ордеру, що перелічені у договорі, а також, окрім того, договору про надання поворотної фінансової допомоги від 23.03.2009 року, договору про надання поворотної фінансової допомоги від 01.04.2009 року, договору про надання поворотної фінансової допомоги від 02.09.2009 року, договору про надання фінансової допомоги від 05.01.2010 року, договору про надання поворотної фінансової допомоги від 04.01.2011 року, у сумі 5 492 647,24 грн., далі по тексту - основне зобов'язання), що підтверджено ухвалою Господарського суду Вінницької області від 26.11.2013 року по справі № 902/79/13-г (яка набрала законної сили на час підписання даного договору), залишеною без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12.03.2014 року по справі № 902/79/13-г та постановою Вищого господарського суду України від 25.06.2014 року, якими визнано кредиторські вимоги первісного кредитора до боржника сумі 5 492 647,24 грн. основного боргу.

За цим договором відступлене право вимоги являє собою право первісного кредитора вимагати від боржника сплати заборгованості за основним зобов'язанням у сумі 5 492 647,24 грн. (п. 1.2. договору).

На виконання умов договору, між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 підписано акт прийому-передачі документів до договору про відступлення права вимоги від 27.02.2015 року.

Також, ОСОБА_8 надіслано на адресу боржника повідомлення від 05.03.2015 року про відступлення права вимоги.

31.03.2015 року між ЗАТ "Металл-Сервіс" (первісний кредитор) та ОСОБА_2 (новий кредитор) укладено договір про відсутпленя права вимоги, за умовами якого первісний кредитор передає (відступає), а новий кредитор приймає (набуває) право вимоги, що належить первісному кредитору та виникло із зобов'язань боржника - ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли", надалі по тексту - боржник, на підставі договору грошової позики № 19/06-12, укладеного 19.06.2012 року між ЗАТ "Металл-Сервіс" та ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" (далі по тексту - основне зобов'язання) у розмірі 4 234 963,86 грн., що підтверджено ухвалою Господарського суду Вінницької області від 28.08.2013 року по справі №902/79/13-г (яка набрала законної сили на час укладення даного договору), якою визнано кредиторські вимоги первісного кредитора до боржника сумі 4 234 963,86 грн.

За цим договором відступлене право вимоги являє собою право первісного кредитора вимагати від боржника сплати заборгованості за основним зобов'язанням у сумі 4 234 963,86 грн. (п. 1.2. договору).

На виконання умов договору, між ОСОБА_2 та ЗАТ "Металл-Сервіс" підписано акт прийому-передачі документів до договору про відступлення права вимоги від 31.03.2015 року.

Також, ЗАТ "Металл-Сервіс" надіслано на адресу боржника повідомлення від 03.04.2015 року про відступлення права вимоги.

14.04.2015 року між ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" в особі генерального директора ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено наступні договори купівлі-продажу, що посвідчені нотаріально та зареєстровані в реєстрі:

Договір купівлі - продажу (зареєстровано в реєстрі № 839), за умовами якого продавець продав, а покупець купив, належний продавцю на праві приватної власності комплекс будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_9), загальною площею 882,9 кв.м.

Продаж вчинено за 1 252 129,00 грн., які будуть перераховані на розрахунковий рахунок продавця, протягом десяти банківських днів не пізніше двадцять сьомого квітня дві тисячі п'ятнадцятого року. Повний розрахунок між сторонами буде підтверджений заявою продавця, підпис на якій буде посвідчено нотаріально (п. 5 договору).

Договір купівлі - продажу (зареєстровано в реєстрі № 838), за умовами якого продавець продав, а покупець купив, належний продавцю на праві приватної власності комплекс будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8, загальною площею 12763,8 кв.м.

Продаж вчинено за 6 430 147,00 грн., які будуть перераховані на розрахунковий рахунок продавця, протягом десяти банківських днів не пізніше двадцять сьомого квітня дві тисячі п'ятнадцятого року. Повний розрахунок між сторонами буде підтверджений заявою продавця, підпис на якій буде посвідчено нотаріально (п. 5 договору).

Договір купівлі - продажу (зареєстровано в реєстрі № 837), за умовами якого продавець продав, а покупець купив, належний продавцю на праві приватної власності комплекс будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_8, загальною площею 1247,1 кв.м.

Продаж вчинено за 1 432 519,00 грн., які будуть перераховані на розрахунковий рахунок продавця, протягом десяти банківських днів не пізніше двадцять сьомого квітня дві тисячі п'ятнадцятого року. Повний розрахунок між сторонами буде підтверджений заявою продавця, підпис на якій буде посвідчено нотаріально (п. 5 договору).

Договір купівлі - продажу земельної ділянки (зареєстровано в реєстрі № 834), за умовами якого продавець продав, а покупець зобов'язується прийняти у власність земельну ділянку площею 1,2916 га, кадастровий номер НОМЕР_1, що розташована за адресою: АДРЕСА_7 і зобов'язується сплатити відповідну грошову суму за вказану земельну ділянку визначену п.9 цього договору.

Продаж земельної ділянки здійснюється за 170 046,89 грн., які будуть перераховані на розрахунковий рахунок продавця протягом десяти банківських днів не пізніше двадцять сьомого квітня дві тисячі п'ятнадцятого року. Повний розрахунок між сторонами буде підтверджений заявою продавця, підпис на якій буде посвідчено нотаріально (п. 9 договору).

Договір купівлі - продажу земельної ділянки (зареєстровано в реєстрі № 836), за умовами якого продавець продав, а покупець зобов'язується прийняти у власність земельну ділянку площею 1,7048 га, кадастровий номер НОМЕР_2, що розташована за адресою: АДРЕСА_8 і зобов'язується сплатити відповідну грошову суму за вказану земельну ділянку визначену п.9 цього договору.

Продаж земельної ділянки здійснюється за 208 415,21 грн., які будуть перераховані на розрахунковий рахунок продавця протягом десяти банківських днів не пізніше двадцять сьомого квітня дві тисячі п'ятнадцятого року. Повний розрахунок між сторонами буде підтверджений заявою продавця, підпис на якій буде посвідчено нотаріально (п. 9 договору).

Договір купівлі - продажу земельної ділянки (зареєстровано в реєстрі № 835), за умовами якого продавець продав, а покупець зобов'язується прийняти у власність земельну ділянку площею 0,8706 га, кадастровий номер НОМЕР_3, що розташована за адресою: АДРЕСА_8 і зобов'язується сплатити відповідну грошову суму за вказану земельну ділянку визначену п.9 цього договору.

Продаж земельної ділянки здійснюється за 100 292,25 грн., які будуть перераховані на розрахунковий рахунок продавця протягом десяти банківських днів не пізніше двадцять сьомого квітня дві тисячі п'ятнадцятого року. Повний розрахунок між сторонами буде підтверджений заявою продавця, підпис на якій буде посвідчено нотаріально (п. 9 договору).

Договір купівлі - продажу земельної ділянки (зареєстровано в реєстрі № 833), за умовами якого продавець продав, а покупець зобов'язується прийняти у власність земельну ділянку площею 0,2143 га, кадастровий номер НОМЕР_4, що розташована за адресою: АДРЕСА_9 і зобов'язується сплатити відповідну грошову суму за вказану земельну ділянку визначену п.9 цього договору.

Продаж земельної ділянки здійснюється за 24 687,15 грн., які будуть перераховані на розрахунковий рахунок продавця протягом десяти банківських днів не пізніше двадцять сьомого квітня дві тисячі п'ятнадцятого року. Повний розрахунок між сторонами буде підтверджений заявою продавця, підпис на якій буде посвідчено нотаріально (п. 9 договору).

23.04.2015 року ОСОБА_2 звернувся до ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" з вимогою щодо виконання зобов'язань зі сплати на його користь грошових коштів у розмірі 9727611,10 грн., право вимоги за якими ОСОБА_2 набув на підставі вищевказаних договорів про відступлення права вимоги. Зазначену вимогу ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" отримало 23.04.2015 року та зареєструвало за вх. № 07-7.

У подальшому, у зв'язку з невиконанням ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" вимоги від 23.04.2015 року, ОСОБА_2 звернувся до останнього із заявою про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних (грошових) вимог від 28.04.2015 року, яка була отримана ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" 28.04.2015 року та зареєстрована за вх. № 09-1.

Після цього, на виконання положень оскаржуваних договорів купівлі-продажу від 14.04.2015 року, ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" відповідною заявою від 07.05.2015 року, підпис на якій посвідчено Курановою О.О., приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу, зареєстрованою в реєстрі за № 1064, було підтверджено повний розрахунок між сторонами за такими договорами купівлі-продажу.

Разом з тим, позивач просить визнати недійсними згадані вище договори купівлі-продажу, укладені між ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" та ОСОБА_2 та зобов'язати ПП "Хімагродар" повернути майно, одержане на виконання договору про передачу внеску власника (засновника) до статутного капіталу ПП "Хімагродар" від 21.06.2016 року, з тих підстав, що генеральний директор ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" ОСОБА_8 підписуючи від імені позивача вказані договори діяв у своїх власних інтересах, а отже такі договори є недійсними відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України; оспорювані договори згідно ст. 228 ЦК України є такими, що порушують публічний порядок, оскільки були спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина та незаконне заволодіння усім майном банкрута третьою особою - ОСОБА_10

Перший відповідач щодо позовних вимог заперечив, з підстав наведених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях.

Другий відповідач письмового відзиву на позовну заяву до суду не подав.

З врахуванням встановлених обставин, суд дійшов наступних висновків з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

В силу ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст. 67 ГК України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

При цьому, свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (п.3 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 601 ЦК України, зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до ст. 603 ЦК України, в разі заміни кредитора боржник має право пред'явити проти вимоги нового кредитора свою зустрічну вимогу до первісного кредитора. У разі заміни кредитора зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент одержання боржником письмового повідомлення про заміну кредитора, і строк вимоги настав до його одержання або цей строк не встановлений чи визначений моментом пред'явлення вимоги. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора, зарахування проводиться, якщо вимога виникла на підставі, що існувала на момент пред'явлення боржникові вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов'язок до пред'явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

Таким чином, законодавством прямо передбачена можливість припинення зобов'язань, у тому числі зобов'язань за договором купівлі-продажу в частині проведення розрахунків за придбане майно, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог на вимогу та за заявою однієї зі сторін зобов'язання.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому).

Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін. Це означає, що заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування. Заява про зарахування зустрічних однорідних вимог є односторонньою угодою (договором), яка оформляється заявою однієї з сторін, і якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі на підставі статті 16 ЦК України звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до суду.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що припинення зобов'язань ОСОБА_2 в частині проведення розрахунків за придбане на підставі оскаржуваних договорів купівлі-продажу від 14.04.2015 року нерухоме майно у загальному розмірі 9 618 236,50 грн. шляхом направлення на адресу ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" заяви про припинення зобов'язання зарахуванням зустрічних однорідних (грошових) вимог від 28.04.2015 року, повністю відповідало вимогам закону щодо порядку та способу припинення зобов'язань, а отже доводи позивача про безоплатність відчуження майна боржника, непроведення ОСОБА_2 розрахунків на підставі оскаржуваних договорів купівлі-продажу він 14.04.2015 року є безпідставними та необґрунтованими.

Також, судом враховано, що згідно ч.ч. 1-3 ст. 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 58 ЗУ "Про акціонерні товариства" (в редакції, чинній на моменту кладення оспорюваних договорів), виконавчий орган акціонерного товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. Виконавчий орган акціонерного товариства підзвітний загальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом. Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) або одноосібним (директор, генеральний директор).

Згідно ст. 52 ЗУ "Про акціонерні товариства" до компетенції наглядової ради належить вирішення питань, передбачених цим Законом, статутом, а також переданих на вирішення наглядової ради загальними зборами. До виключної компетенції наглядової ради належить, зокрема, прийняття рішення про вчинення значних правочинів у випадках, передбачених частиною першою статті 70 цього Закону.

Відтак, з аналізу вказаних норм матеріального права вбачається, що законодавець розмежовує поняття органів юридичних осіб, через які останні набувають та здійснюють цивільні права та обов'язки, та представників, які здійснюють представництво на підставах, визначених ст. 237 ЦК України. Органи юридичної особи, у тому числі виконавчий орган, не являються представниками юридичної особи в розумінні глави 17 "Представництво" ЦК України.

Так, як вбачається зі змісту оспорюваних договорів купівлі-продажу від 14.04.2015 року та наявних матеріалів справи, вказані договори від імені ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" підписано генеральним директором ОСОБА_8 на підставі статуту та протоколу від 10.04.2015 року.

Відповідно до протоколу засідання Наглядової ради ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" від 10.04.2015 року, Наглядовою радою прийнято рішення про реалізацію нерухомого майна, що належить ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" на праві приватної власності на підставі рішення виконкому Ладижинської міської ради від 26.08.2009 року № 413 (комплекси будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_11) та земельні ділянки, на яких розташовані згадані комплекси будівель та споруд; уповноважено генерального директора ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" ОСОБА_8 здійснити всі необхідні дії для реалізації зазначеного нерухомого майна та укласти відповідні договори у встановленому законодавством порядку.

Також, у протоколі зазначено, що загальна балансова вартість активів, що входять до складу вищевказаних комплексів будівель та споруд а також земельних ділянок, на яких вони розташовані становить 2 984 208,51 грн., що становить 5,5% загальної вартості активів ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли".

Відтак, ОСОБА_8 підписував оскаржувані договори купівлі-продажу як виконавчий орган, а не як фізична особа-представник за довіреністю чи на іншій підставі, та діяв при цьому в інтересах саме очолюваного ним на той час ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли", а не у власних чи інтересах третіх осіб.

При цьому, доводи позивача щодо того, що ОСОБА_8 укладаючи оспорювані договори від імені ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" діяв у свої власних інтересах та те, що таке відчуження майна призвело до банкрутства позивача ґрунтуються на припущеннях, не підтверджені документально та спростовуються наведеними вище обставинами.

Крім того, укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу через шість днів після закриття провадження у справі № 902/79/13-г про банкрутство ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли", на чому наголошує позивач, не суперечить чинному законодавству.

Також, суд наголошує на тому, що як вбачається з комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду", закриття провадження у справі № 902/79/13-г про банкрутство ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" відбулось без припинення юридичної особи.

Закриття провадження у справі про банкрутство жодним чином не обмежує товариство у веденні господарської діяльності та, зокрема, щодо можливості укладення будь-яких договорів з контрагентами, вибір яких є вільним, що передбачено ст. 627 ЦК України.

Крім того, суд звертає увагу, що суб'єкти господарювання мають право на отримання в користування грошових коштів у вигляді поворотної фінансової допомоги. Законодавством не заборонено отримання товариством поворотної фінансової допомоги як від учасників товариства, так і від його керівника.

Як зазначено вище, зобов'язання в частині проведення розрахунків за придбане на підставі оскаржуваних договорів купівлі-продажу нерухоме майно були припинені шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. Зараховані кредиторські вимоги до ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" первісно виникли у тому числі з правовідносин щодо надання останньому ОСОБА_8 поворотної фінансової допомоги на безоплатній основі у сумі 5 492 647,24 грн. Однак, на момент укладення оскаржуваних договорів купівлі-продажу (14.04.2015 року) та зарахування зустрічних однорідних вимог - 28.04.2015 року ОСОБА_8 кредитором ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" не являвся, оскільки відступив відповідне право вимоги на користь ОСОБА_2 на підставі договору про відступлення права вимоги від 27.02.2015 року, правомірність якого не оскаржується. Зазначене також свідчить про безпідставність доводів позивача про вчинення ОСОБА_8 оскаржуваних правочинів у своїх інтересах.

Щодо посилань позивача в обґрунтування заявлених вимог на ст. 228 ЦК України, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 ЦК України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Така ж правова позиція висвітлена і у постанову Верховного суду України у справі № 6-1528цс15 від 13.04.2016 року. Зазначене узгоджується також з позицією Верховного Суду, наведеній в постанові від 02.10.2018 року у справі № 910/5133/16.

Проте, Верховним Судом України саме в якості прикладу, зразку було зазначено про можливість, а не обов'язковість, бути таким доказом, в тому числі, але не виключно, вироку суду у кримінальній справі.

Поряд з цим, ст. 228 ЦК України, так само як і ст. 207 ГК України, не містять припису щодо обов'язкового встановлення умислу (наміру) сторін (сторони) правочину (господарського договору) "на незаконний результат" виключно під час досудового провадження справи і розгляду її в суді або у момент винесення постанови про адміністративне правопорушення, так само як не містять і положення про те, що доказом вини обов'язково має бути вирок суду у кримінальній справі, і що в іншій спосіб та іншими доказами наявність такого умислу (вини у формі умислу) чи наміру судом встановлюватися не може, у тому числі в розгляді господарської справи.

Питання, чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу особи, може також доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності з урахуванням вимог, визначених процесуальним законом.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 13.02.2018 року у справі № 910/1421/16, від 15.02.2018 року справі № 911/1023/17, від 17.04.2018 року у справі № 910/1424/16.

Також, суд наголошує на тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд, вирішуючи спір по суті, має виходити з належності та допустимості доказів поданих сторонами.

Разом з тим, оскаржувані договори купівлі-продажу не містять ознак нікчемності, передбачених ст. 228 ЦК України, та на порушення публічного порядку не посягають. В внаслідок їх укладення та виконання будь-які суспільні, економічні та соціальні основи держави порушені не були.

При цьому, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження доводів щодо порушення оскаржуваними договорами публічного порядку, зокрема, але не виключно і вироку суду у кримінальній справі, який би свідчив про неправомірність дій осіб щодо незаконного відчуження майна банкрута за оскражуваними договорами.

Також суд, не приймає доводи позивача щодо умисного виведення внаслідок укладення оскаржуваних договорів купівлі-продажу нерухомого майна з власності ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" без зміни фактичного власника такого нерухомого майна - фізичної особи ОСОБА_10

Так, на момент укладення оскаржуваних договорів купівлі-продажу власником відчуженого на їх підставі нерухомого майна було саме ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли", а не фізична особа ОСОБА_10

Також, на момент укладення оскаржуваних договорів купівлі-продажу ОСОБА_10 не являвся керівником (виконавчим органом) ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" та був призначений на таку посаду лише з 01.12.2015 року, тобто через сім з половиною місяців після укладання оскаржуваних договорів.

З матеріалів справи вбачається, що наразі власником відчуженого на підставі оскаржуваних договорів купівлі-продажу нерухомого майна являється ПП "Хімагродар".

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань єдиним учасником (власником) ПП "Хімагродар" являється ОСОБА_9, яка також обіймає й посаду керівника останнього з 27.07.2011 року, а ОСОБА_10 зазначений в якості підписанта.

Відтак, ОСОБА_10 не являвся власником нерухомого майна, яке було відчужено на підставі оскаржуваних правочинів, та/або виконавчим органом ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" на момент такого відчуження. Так само, ОСОБА_10 не має корпоративних прав засновника (власника), а також не являється керівником (виконавчим органом) ПП "Хімагродар", якому як юридичній особі наразі на праві власності належить нерухоме майно, відчужене на підставі оскаржуваних договорів купівлі-продажу. Саме лише зазначення ОСОБА_10 в якості підписанта ПП "Хімагродар" не надає йому жодних правомочностей власника належного ПП "Хімагродар" нерухомого майна.

Враховуючи наведені вище обставини та положення закону, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимоги щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Також суд принагідно звертає увагу на те, що оспорювані договори купівлі-продажу від 14.04.2015 року не можуть бути визнані недійсними і в порядку ст. 20 ЗУ Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки такі договори укладено більше ніж за півтора року до порушення провадження у справі № 902/839/16 про банкрутство ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли".

У зв'язку з встановленою судом відсутністю підстав для визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 14.04.2015 року, не підлягає задоволенню і похідна від таких вимог позовна вимога про зобов'язання ПП "Хімагродар" повернути на користь ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" усе майно, одержане на виконання договору про передачу внеску власника (засновника) до статутного капіталу ПП "Хімагродар" від 21.06.2016 року.

Стосовно поданої першим відповідачем заяви про застосування наслідків спливу строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України, позовна давність установлюється тривалістю в три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч.1 ст.258 ЦК України).

При цьому, позовна давність застосовується судом виключно коли позовні вимоги є обґрунтованими, за відсутності інших підстав для відмови в позові.

У п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" вказано, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Так, оскільки приймаючи рішення щодо вказаного позову, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, суд зазначає і про відсутність підстав для застосування позовної давності за заявою першого відповідача від 18.10.2018 року.

Зазначене узгоджується також з позицією Верховного Суду, наведеній в постанові від 17.07.2018 року у справі № 910/10056/17.

З урахуванням наведених положень закону, встановлених обставин справи та наданих доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" в особі ліквідатора Темчишина В.П. до ОСОБА_2 та ПП "Хімагродар" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та зобов'язання ПП "Хімагродар" повернути майно, одержане на виконання договору про передачу внеску власника (засновника) до статутного капіталу ПП "Хімагродар" від 21.06.2016 року, задоволенню не підлягають, у зв'язку з їх необґрунтованістю та безпідставністю.

Судові витрати з розгляду даної справи підлягають розподілу за правилами ст. 129 ГПК України та покладенню на позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 8, 9, 10 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. ст. 2, 3, 12, 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 234, 235, 236, 326 ГПК України, суд -

У Х В А Л И В :

1. В позові ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Темчишина В.П. до ОСОБА_2 та ПП "Хімагродар" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та зобов'язання ПП "Хімагродар" повернути майно, одержане на виконання договору про передачу внеску власника (засновника) до статутного капіталу ПП "Хімагродар" від 21.06.2016 року, в межах справи № 902/839/16, відмовити.

2. Копію ухвали направити сторонам та третім особам рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно ч. 1 ст. 235 ГПК України, ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом чи Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені ст.ст. 254-256, пп. 17.5 п. 17 ч. 1 перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тісецький С.С.

Віддрук. прим.:

1 - в справу;

2 - Гайсинській ОДПІ ГУ ДФС у Вінницькій обл. (площа Миру, 5, м. Гайсин, Вінницька обл., 23700);

3 - ПАТ "Ладижинський завод силікатної цегли" (вул. Промислова, 1, м. Ладижин, Вінницька обл., 24321);

4 - Арбітражному керуючому Темчишину В.П. (АДРЕСА_3);

5 - ОСОБА_2 (АДРЕСА_2);

6 - ПП "Хімагродар" (вул. О. Мишуги, 3-В, м. Київ, 02140)