Рішення № 78345521, 27.11.2018, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 листопада 2018 р. Справа №903/740/18

за позовом: Заступника керівника Володимир-Волинської місцевої прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Нововолинської міської ради

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Рабченюка Петра Миколайовича

про стягнення 188170, 33 грн. збитків. Суддя Шум М.С.

секретар с/з Кобись Є.О.

Представники сторін: н/з

В судовому засіданні взяла участь прокурор: Присяжнюк І.Б.

Суть спору: Заступник керівника Володимир-Волинської місцевої прокуратури Волинської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Нововолинської міської ради з позовною заявою про стягнення з фізичної особи-підприємця Рябченюка Петра Миколайовича 188170,33 грн. збитків, нанесених безоплатним користуванням земельною ділянкою площею 0,2897 га, яка розташована за адресою: Волинської області, м. Нововолинськ, вул. Сонячна, 3.

Ухвалою суду від 06.11.2018р. розгляд справи по суті призначено на 27.11.2018р.

В судовому засіданні прокурор позов підтримала, вимоги просила зодоволити.

Згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за ідентифікаційним номером НОМЕР_1 зареєстровано РАБЧЕНЮКА ПЕТРА МИКОЛАЙОВИЧА(АДРЕСА_1).

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає за необхідне проводити розгляд справи із врахуванням правильного прізвища відповідача, а саме Рабченюка П.М..

Беручи до уваги приписи ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, враховуючи обмеження процесуальним строком розгляду справи, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора, господарський суд, -

встановив:

Статтею 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Пунктом 2.4 рішення Нововолинської міської ради Волинської області № 6/29 від 12.09.2006 «Про затвердження матеріалів погодження місця розташування земельної ділянки, надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки» підприємцю Рабченюку П.М. надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2897 га по вул. Сонячній, 3 для обслуговування приміщення хімчистки та пральні.

В подальшому, п.1.2 рішення Нововолинської міської ради Волинської області № 11/9 від 29.05.2007 «Про надання земельних ділянок в оренду» підприємцю Рабченюку П.М. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а згідно п. 2.2 вказаного рішення, підприємцю Рябченюку П.М. надається в оренду земельна ділянка площею 0,2897 га по вул. Сонячній, 3 для обслуговування приміщення хімчистки та пральні терміном на 1 рік. Відповідно до п.4 вищенаведеного рішення орендарів зобов'язано укласти договори оренди вказаних земельних ділянок.

Підприємець Рябченюк П.М. 31.05.2006 з Нововолинською міською радою уклав договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу комунального підприємства «Об'єднання хімчистки і пральні», який складається з будівлі пральні і хімчистки А-2 загальною площею 926, 1 кв.м., будівлі гаража Б-1 загальною площею 162,7 кв.м. та будівлі шкіряного цеху В-1, загальною площею 50, 5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Нововолинськ, вул. Сонячна, 3. До того ж, вказане підтверджується даними інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 119163704 від 30.03.2018.

Для обслуговування вказаних приміщень використовується земельна ділянка площею 0,2897 га.

Однак, підприємець Рябченюк П.М. договору оренди на земельну ділянку площею 0,2897 га не уклав.

Факт використання земельної ділянки без правоустановлюючих документів підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 20.09.2018 №10-3-02220-6380/2-18, що є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства, який реалізує державну політику у топографогеодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Крім цього, згідно інформації Головного управління ДФС у Волинській області №10203/10/03-20-13-01 від 06.06.2018 орендна плата за період 2015-2018 роки за використання земельної ділянки, яка розташована під об'єктом нерухомого майна за адресою: м. Нововолидськ, вул. Сонячна, 3 Рабченюком П.М. не сплачувалась.

Використання вищевказаних приміщень з метою здійснення підприємницької діяльності підтверджується інформацією Головного управління ДФС у Волинській області № 16180/10/03-20-13-01-06 від 13.09.2018 та поданими Рабченюком П.М. податковими деклараціями.

Згідно вказаного листа, ФОП Рабченюк П.М. перебуває на обліку, як фізична особа-підприємець в Нововолинському відділенні Володимир-Волинської ОДПІ ГУ ДФС у Волинській області з основним видом діяльності - прання та хімічне чищення текстильних і хутряних виробів.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним.

Згідно з пунктом 14.1.147 ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - це обов'язків платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Плата за землю відповідно до пункту 10.2 цього Кодексу належить до місцевих податків, які згідно зі ст.69 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

Як передбачено ст.63 Бюджетного кодексу України місцевий бюджет містить надходження і витрати на виконання повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати становлять єдиний баланс відповідного бюджету.

Нормативно грошова оцінка земельної ділянки площею 0,2897 га, що використовується для обслуговування приміщення хімчистки та пральні за 2015 рік становить - 1305978 грн., за 2016 рік - 1871451,77 грн., а за 2017 рік - 1983616,44 грн., вказане підтверджується витягами з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки сформованими Міськрайонним управлінням в Іваничівському районі та м. Нововолинську ГУ Держгеокадастру у Волинській області від 17.09.2018р..

Рішенням виконавчого комітету Нововолинської міської ради від 15.05.2018 №153 затверджено акт комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам на території Нововолинської міської ради від 29.03.2018р., яким визначено збитки за використання вказаної земельної ділянки підприємцем Рабченюком П.М. у розмірі 232247,12 грн.

Однак, Нововолинським відділом Володимир-Волинської місцевої прокуратури пред'явлення позову здійснюється в межах строку позовної давності, що становить 3 роки, а тому сума, яку останні просять стягнути з підприємця Рабченюка П.М. становить 188170, 33 грн.

Про затвердження акту та необхідність сплатити нараховані збитки Рабченюку П.М. повідомлено листом комісії(Нововолинської міської ради) визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам на території Нововолинської міської ради. Більш того, вищевказане повідомлення про відшкодування збитків разом із копією акта з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 29.03.2018 та договором про добровільне відшкодування збитків у 2-х примірниках направлено рекомендованим листом від 22.05.2018.

У зв'язку з тим, що відповідач добровільно вказану суму коштів у місячний термін не відшкодував виникла необхідність звернення до суду з позовом.

Відповідно до ч.3 ст. 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому матеріальної шкоди.

Відповідно до загальних положень законодавства про відшкодування завданої шкоди таке відшкодування є мірою відповідальності. Разом з тим обов'язок набувача повернути безпідставно набуте (збережене) майно потерпілому не належить до заходів відповідальності, оскільки боржник при цьому не несе жодних майнових втрат - він зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно утримував (зберігав). На відміну від зобов'язань, які виникають із завдання шкоди, для відшкодування шкоди за пунктом 4 частини третьої статті 1212 ЦК вина не має значення, оскільки важливий сам факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Фактично користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Таким чином, із часу виникнення права власності на нерухоме майно (19.06.2006) у підприємця Рабченюка П.М. виник і обов'язок укласти та зареєструвати договір оренди на вказану земельну ділянку. Цього обов'язку відповідач не виконав, а отже без законних підстав зберігав у себе майно - кошти за оренду землі.

Прокурор вважає, що земельна ділянка, на якій розташовані будівлі, що належать підприємцю Рабченюку П.М., відноситься до комунальної власності та належить Нововолинській міській раді, внаслідок безоплатного використання цим підприємцем вищевказаної земельної ділянки без правовстановлюючих документів, власник землі - Нововолинська міська рада позбавлена можливості використання та розпорядження земельною ділянкою, що призводить до ненадходження земельного податку, коштів за її використання, та, як наслідок, неможливості реалізації соціально-економічних і культурних програм відповідного рівня.

Згідно з ч.1 ст.12 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержання земельного законодавства.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів міських рад належить справляння плати за землю, здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, використанням і охороною земель.

Таким чином, Нововолинська міська рада є органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - брати участь у реалізації державної політики у сфері земельних відносин та здійснювати контроль за використанням та охороною земель, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про стягнення коштів за фактичне використання земельної ділянки.

Прокурор у позові зазначав про те, що звернення останніх до суду зумовлене порушенням інтересів держави, які полягають у не своєчасному отриманні коштів, не зарахування до місцевого бюджету неодержаних доходів внаслідок порушення підприємцем Рабченюком П.М. вимог земельного законодавства. Прокурор вказує, що Нововолинською міською радою не вжито дієвих заходів до стягнення коштів за безоплатне використання земельної ділянки, що свідчить про неналежне виконання нею покладених на неї повноважень.

Прокурор звернувся з даним позовом відповідно до вимог ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 зі справи №806/1000/17).

Водночас пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Підстави представництва прокурором інтересів держави з'ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

У разі вирішення спору по суті безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави може бути підставою для відмови у позові, коли законних підстав для такого представництва явно не було, що свідчить про порушення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України.

Суд вважає, що прокурором не доведено та не надано належних та допустимих доказів не здійснення захисту інтересів держави саме зі сторони Нововолинської міської ради, тобто не доведено усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб'єкта владних повноважень, та у зв'язку з цим необхідність здійснення судового захисту інтересів держави прокурором.

В матеріалах справи наявні пояснення Нововолинської міської ради(а.с.103, 107), згідно яких дослівно: «Оскільки згідно ст. 22 Бюджетного Кодексу України, міська рада не може бути головним розпорядником коштів міського бюджету і у зв'язку з цим Нововолинська міська рада не могла сплатити судовий збір за подання позовної заяви до суду, то з метою вжиття заходів представницького характеру у суді для примусового відшкодування збитків власнику землі Нововолинська міська рада звернулась до заступника керівника Володимир-Волинської місцевої прокуратури з метою вжиття заходів, спрямованих на поновлення порушених прав територіальної громади у сфері земельних відносин».

Тобто, Нововолинська міська рада повідомили суд про неможливість звернення до суду (через несплату судового збору), та у зв'язку з чим звернулася до прокуратури.

Разом з цим, Нововолинською міською радою вчинялися дії щодо підготовки позовних матеріалів, велася претензійна робота до відповідача зокрема про, що свідчить лист останніх №01-67/1461 від 07.062018р.(а.с.44).

Твердження прокуратури, що нарахування збитків за використання земельних ділянок на території м. Нововолинська відбулось лише після втручання органів прокуратури; що комісія з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам на території Нововолинської міської ради була утворена тільки після скерування численних листів на адресу Нововолинської міської ради; що Нововолинська міська рада з позовом до суду не зверталась, хоч і мала таку можливість, не приймаються судом, оскільки Нововолинська міська рада з 2016р. вела активну переписку з органами прокуратури щодо можливого подання позову до відповідача саме зі сторони останніх, та спрямувала свої дії на представлення необхідних матеріалів до прокуратури, а не самостійного подання позову, що свідчить про активну, а не пасивну поведінку міської ради.

З огляду на викладене, суд приходить висновку про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладені обставини, беручи до уваги наявні в матеріалах справи документи та пояснення, господарський суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.73-79, 86, 129, 130, 185, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено

05.12.2018

Суддя М. С. Шум