Рішення № 78344189, 22.11.2018, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/8418/17

Провадження № 2/522/1423/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2018 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого судді Домусчі Л.В.,

за участі секретаря судового засідання - Вадуцкої В.І.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, стягнення відсотків за договором та пені, -

В С Т А Н О В И В:

До суду 10.05.2017 року надійшов позов ОСОБА_1, пред'явлений до ПАТ КБ «Приватбанк», за яким просила стягнути на її користь за прострочення грошового зобов'язання за депозитним договором №SAMDN80000733002369 від 12.02.2013 року кошти на суму 13 275, 30 дол. США; за прострочення грошового зобов'язання за заробітною карткою НОМЕР_2 всього 625 360, 52 грн..

В обґрунтування зазначила, що 12.02.2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» в м. Севастополь та позивачкою був укладений депозитний договір № SAMDN80000733002369, відповідно до якого сума банківського вкладу складала 100,00 дол. США, на яку нараховуються відсотки у розмірі 8% річних, вклад оформлюється на 366 днів по 12.12.2014 року включно, відсотки по вкладу нараховуються на рахунок № НОМЕР_3; у випадку, якщо по закінченню строку вкладу, клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку, вклад автоматично рахується продовженим ще на 6-ть місяців (п.7 договору); строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта в банк (п.8 договору). Станом на момент окупації АРК на вказаному рахунку позивача зберігаються грошові кошти в сумі 515,22 дол. США. Крім того, ПАТ КБ «ПриватБанк» було випущено та видано позивачу зарплатну картку № НОМЕР_4, на якій зберігаються грошові кошти в сумі 23829,01 грн.. Посилалась на те, що після окупації АРК вона, прибувши до м. Одеси. не змогла повернути собі грошові кошти, які знаходились на вказаних картці та рахунку у зв'язку з тим, що їх було заблоковано ПАТ КБ «Приватбанк».

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14.06.2016 року та ухвалою суду апеляційної інстанції від 06.12.2016 року у цивільній справі №522/10882/15-ц було задоволено її позов та зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути їй, ОСОБА_1, грошові кошти у розмірі 515, 22 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ на 14 червня 2016 року становить 12 864 грн. 36 коп., які зберігаються на депозитній картці № НОМЕР_3 за депозитним договором № SAMDN80000733002369, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» 12 лютого 2013 року, та грошові кошти у розмірі 23 829 грн 01 коп., які знаходяться на зарплатній карті № НОМЕР_4 ОСОБА_1 у ПАТ КБ «ПриватБанк».

Посилалась на те, що до теперішнього часу вищевказане рішення суду не виконане та грошові кошти не повернуті. За вказаних обставин вважає, що банк, окрім суми боргу, повинен також виплатити відсотки за депозитним вкладом № SAMDN80000733002369 у розмірі 101,19 дол. США, 3% річних у розмірі 36, 00 дол. США згідно положень ч.2 ст. 625 ЦК України та пеню у розмірі 13 138.11 дол. США на підставі ч.5 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів». Також, на думку позивачки, на її користь підлягають стягненню інфляційні збитки у сумі 16 055,99 грн. та 3% річних у сумі 1 664,77 грн.. за заробітною карткою НОМЕР_2.

Дана справа, в порядку ст. 11-1 ЦПК України, була передана судді ОСОБА_3. для розгляду та ухвалою суду від 15.05.2017 року було відкрито провадження.

У зв`язку з рішенням Дисциплінарної палати від 22.08.2017 року № 2503/0дп/15-17 про притягнення до дисциплінарної відповідальності та внесення подання Вищої Ради Правосуддя про звільнення ОСОБА_3 з посади судді Приморського районного суду м. Одеси, на підставі наказу в. о. керівника апарату суду Чукова Л.В. від 06.09.2017 року № 151/а про передачу нерозглянутих справ, та на підставі службової записки консультанта суду - Полегенького В.С., з метою дотримання розумних строків розгляду справи, недопущення порушень законних прав та інтересів громадян та законних інтересів сторін по справі, здійснено повторний авто розподіл справи.

Справа надійшла до провадження судді Домусчі Л.В.. Ухвалою суду від 14.02.2018 року її прийнято до провадження та ухвалено розглядати у порядку загального позовного провадження з призначенням підготовчого судового засідання на 19.03.2018 року.

До суду 14.03.2018 року надійшов відзив від представника відповідача, згідно якого позовні вимоги не визнали та просили відмовити. Вважають наданий позивачем розрахунок помилковим, а визначення періоду нарахування процентів, інфляційних збитків та 3% річних, пені з 31.12.2014 року по 30.04.2017 року безпідставним та необґрунтованим. Посилались на незрозумілість відсоткової ставки 8% річних, яку позивач використовує для свого розрахунку. Стверджували, що договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов'язання за цим договором після закінчення терміну його дії. Також, вважають, що позивачкою не доведено наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності для стягнення коштів за ст. 625 Ц;К України, вважають необґрунтованим наданий позивачкою розрахунок. Також, посилалась на строки спеціальної позовної давності та просили їх застосувати до спірних правовідносин (а.с.65-71, а.с.74-79).

Ухвалою суду від 19.03.2018 року по справі було закрито підготовче засідання та справу призначено до судового розгляду на 23.05.2018 року.

21.05.2018 року до суду надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив банку, згідно якого посилалась на те, що період нарахування заявлених сум встановлений рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14.06.2016 року та ухвалою суду апеляційної інстанції від 06.12.2016 року у цивільній справі №522/10882/15-ц. на її звернення від 31.12.2014 року банком було відмовлено у розблокування картки та депозитного рахунку. Також, посилалась на те, що відсоткова ставка за депозитним рахунком була встановлена договором, договір розірвано не було, та факт нарахування саме таких відсотків за депозитним був встановлений саме у вищевказаних рішеннях суду по справі №522/10882/15-ц. Також вважає, що строки позовної давності нею не були пропущені (а.с.89-93).

23.05.2018 року розгляд справи був відкладений на 05.09.2018 року у зв'язку з неявкою сторін.

До суду 04.06.2018 року надійшли письмові заперечення банку на відповідь ОСОБА_1, згідно яких додатково посилалась на те, що договір банківського вкладу № SAMDN80000733002369 від 12.02.2013 року, є достроковим розірваним у зв'язку з направлянням позивачкою відповідних заяв про повернення банківських вкладів, тому нарахування процентів за відсотковою ставкою 8% річних вважають неправомірним. Наполягали на те, що вимоги позивачки щодо нарахування та стягнення пені є незаконною, оскільки подані із пропущенням строків позовної давності та неправильно визначено період нарахування пені (а.с.118-122).

05.09.2018 року розгляд справи був відкладений на 08.10.2018 року у зв'язку з неявкою сторін. 08.10.2018 року розгляд справи був відкладений на 22.11.2018 року у зв'язку з неявкою позивача.

У судове засідання 22.11.2018 року позивачка не з'явилась, була сповіщена про час та місце розгляду справи належним чином, причини неявки суду не повідомила. У матеріалах справи наявні її заяви від 08.06.2017 року, від 15.03.2018 року, від 21.05.2018 року, згідно яких просила справу розглядати за її відсутності та задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача - Пучкова Л.А. (по довіреності від 07.11.2017 року) у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила відмовити. Підтримала їх позицію, викладену у відзиві та письмових запереченнях на відповідь позивача. До 3% річних та пені просила застосувати строки позовної давності, також посилалась на те, що після анексії АРК відсотки за депозитними вкладами були зменшена та вони всіх про це повідомляли. Посилалась на те, що рішення суду про стягнення депозитного вкладу та заробітної плати ними оскаржувалось до касаційної інстанції, а тому досі не виконане.

Суд, з урахуванням вимог ст. 223 ЦПК України, за згодою представника відповідача та за наявності заяви від позивача, ухвалив слухати справу за відсутності позивача, належним чином сповіщеної.

Суд дослідивши матеріали цивільної справи, заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши докази в їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 12.02.2013 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» в м. Севастополь та ОСОБА_1 був укладений депозитний договір № SAMDN80000733002369, відповідно до якого сума банківського вкладу складала 100,00 дол. США, на яку нараховуються відсотки у розмірі 8% річних, вклад оформлюється на 366 днів по 12.12.2014 року включно, відсотки по вкладу нараховуються на рахунок № НОМЕР_3; у випадку, якщо по закінченню строку вкладу, клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку, вклад автоматично рахується продовженим ще на 6-ть місяців (п.7 договору); строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта в банк (п.8 договору). Станом на дату судового розгляду даної справи на вказаному рахунку позивача зберігаються грошові кошти в сумі 515,22 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ (24,968681 грн. 1 дол. США) на 14 червня 2016 року становить 12864,36 грн..

Крім того, ПАТ КБ «ПриватБанк» було випущено та видано позивачу зарплатну картку № НОМЕР_4, на якій зберігаються грошові кошти в сумі 23829,01 грн..

Судом обох інстанції було встановлено, що навесні 2014 року, у зв'язку з тимчасовою окупацією Криму, позивач із членами своєї сім'ї переїхала з окупованої території Автономної Республіки Крим, а саме з м. Севастополь до м. Одеси, та у вересні 2014 року, у грудні 2014 року та в березні 2015 року зверталася до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявами про розблокування її зарплатної картки та депозитного рахунку й повернення грошових коштів, але отримала відмову, з посиланням на складнощі з обслуговування депозитів і рахунків, відкритих у кримських відділеннях ПАТ КБ «ПриватБанк», які виникли через політичні події в країні та окупацію території Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, що зробило неможливою роботу банківської системи з регіонів.

Вказані обставини повністю підтверджуються рішеннями судів першої та апеляційної інстанції, прийнятих за розглядом справи №522/10882/15-ц за позовом ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк».

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 14 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 06 грудня 2016 року, позов задоволено.

Зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути їй, ОСОБА_1, грошові кошти у розмірі 515, 22 доларів США, що в еквіваленті по курсу НБУ на 14 червня 2016 року становить 12 864 грн. 36 коп., які зберігаються на депозитній картці № НОМЕР_3 за депозитним договором № SAMDN80000733002369, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» 12 лютого 2013 року, та грошові кошти у розмірі 23 829 грн. 01 коп., які знаходяться на зарплатній карті № НОМЕР_4 ОСОБА_1 у ПАТ КБ «ПриватБанк» (а.с.17-21).

Відповідно до ст. 2 Закону України від 7 грудня 2000 р. № 2121-III «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу.

Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу.

Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1061 ЦК України Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до змісту статей 526 та 1058 ЦК України зобов'язання банку з повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на свій розсуд (наприклад, перерахування на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, з якого вкладник може зняти кошти чи проводити ними розрахунки з допомогою платіжної банківської картки).

За таких обставин, саме на відповідача покладається обов'язок довести належне виконання своїх зобов'язань за договорами банківського вкладу, а саме доказів того, що кошти були повернуті вкладникові, а також про відсутність коштів на депозитних рахунках позивача. Проте, банком таких доказів під час розгляду справи не надано.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України можна зробити висновок про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання й не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України, а також сплату боржником процентів, належних кредитору відповідно.

У суду відсутні докази щодо виконання відповідачем вказаного рішення Приморського районного суду м. Одеси від 14.06.2016 року. Відтак, суд вбачає, що у банку наявні зобов'язання щодо виконання договірних зобов'язань перед позивачем.

Суд не приймає до уваги твердження представника позивача щодо достроково розірвання депозитного договору, оскільки позивачка не зверталась до банку із заявами про розірвання договорів, а лише просила розблокувати її заробітку карту та депозитний рахунок і повернути грошові кошти.

Отже, у суду відсутні відомості щодо припинення між сторонами відносин.

Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 щодо вимог про стягнення з банку нарахованих процентів за депозитним вкладом №SAMDN80000733002369 від 12.02.2013 року.

З огляду на те, що виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором чи проценти на банківський вклад (статті 1054, 1061 ЦК) в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Згідно розрахунку суду, 8% річних за договором банківського вкладу №SAMDN80000733002369 від 12.02.2013 року за період з 31.12.2014 року по 30.04.2017 року становить 96, 10 дол. США.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів515.2231.12.2014 - 30.04.20178528 %96.10

Саме такий розмір відсотків за депозитним договором був встановлений у рішенні суду від 14.06.2016 року по справі № 522/10882/15-ц та не спростований належними та допустимими доказами з боку банку.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У випадку перерахування коштів на поточний банківський рахунок вкладника в цьому ж банку, однак ненадання вкладнику можливості користуватися цими коштами, зобов'язання банку з повернення вкладу не вважається виконаним і до банку слід застосувати відповідальність за порушення грошового зобов'язання, передбачену частиною другою статті 625 ЦК України.

Водночас формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід враховувати, що, попри подібність правової природи ч. 3 ст. 549 ЦК (щодо сплати пені) та ст. 625 цього Кодексу (щодо сплати трьох процентів річних), які в обох випадках застосовуються як відповідальність за порушення грошового зобов'язання, ці правові норми є різними за своєю правовою природою.

Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Зважаючи на те, що передбачені ч. 2 ст. 625 ЦК наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання не є неустойкою, положення про скорочену позовну давність в один рік стосується лише вимог про стягнення неустойки і не регулює стягнення боргу з урахуванням відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК. Відповідно до позовних вимог щодо застосування відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК, встановлений загальний строк позовної давності тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

За викладених обставин, зважаючи на те, що відповідачем прострочені грошові зобов'язання за депозитним рахунком та за заробітною карткою, позивачка обґрунтовано заявляє вимоги щодо стягнення з банку на її користь 3% річних за депозитним вкладом та заробітною карткою, а також інфляційних збитків за картковим рахунком.

Сума боргу (дол..США)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів515.2231.12.2014 - 30.04.20178523 %36.04Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 23829.0131.12.2014 - 30.04.20178523 %1666.73

Таким чином, загальна сума 3% річних за депозитним договором складає 36.04 дол. США.

Таким чином, загальна сума 3% річних за заробітною карткою складає 1666.73 грн..

Розрахунок суми боргу по зарплатній карточці з урахуванням індексу інфляції

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період?Інфляційне збільшення суми боргу?Сума боргу з врахуванням індексу інфляції?31.12.2014 - 30.04.201723829.011.68916416.7740245.78

Проте позивач просить стягнути інфляційні збитки у розмірі 16 055,99 грн.

Таким чином суд погоджується з вимогою позивача ( не виходячи за предмет позову) що інфляційні збитки за картковим рахунком позивача НОМЕР_2 за період з 31.12.2014 року по 30.04.2017 року становлять 16 055, 99 грн. (шістнадцять тисяч п'ятдесят п'ять гривень 99 копійок).

Також, у відповідності до Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.04.1996 року №5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" до відносин, які регулюються Законом України "Про захист прав споживачів", належать, зокрема: відкриття і ведення рахунків, проведення розрахункових операцій.

Стаття 1 Закону України від 12 травня 1991 р. № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п. 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (п. 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п. 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (п. 3).

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України від 12 травня 1991 р. № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів», у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену ч. 5 ст. 10 Закону України від 12 травня 1991 р. № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК).

Неустойка має подвійну правову природу.

До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а в разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті окрім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.

Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.

Правова природа пені, яка сплачується за кожен день прострочення, полягає в тому, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожним днем (місяцем) нарахування пені. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Нормою частини третьої статті 267 ЦК України встановлено, що суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Виходячи з основних засад цивільного права, які характеризуються загальним підходом до певної групи цивільних правовідносин, а також принципу рівності правового регулювання окремого виду правовідносин та аналізу норми розділу V ЦК України "Строки та терміни. Позовна давність" у їх сукупності, можна зробити висновок про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Отже, можливість застосування як загальної, так і спеціальної позовної давності пов'язана лише з наявністю про це заяви сторони. Заява сторони про застосування позовної давності може бути викладена як у письмовій, так і усній формі.

Стороною відповідача до суду було заявлено клопотання про застосування у спірних правовідносин строків позовної давності, про що неодноразово зазначалось у відзиві банку та його заперечені на відповідь ОСОБА_1.

Таким чином, суд приходить до висновку про обґрунтованість клопотання представника банку та до вимог ОСОБА_1 про стягнення пені у розмірі 3% за картковим рахунком позивача НОМЕР_2 вважає за можливе застосувати строки позовної давності за один рк..

Згідно розрахунку банку, сума пені по Закону України "Про захист прав споживачів" за 1 рік позовної давності становить 261642.53 грн..

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір пені за кожний день простроченняСума пені за період прострочення23829.0110.05.2016 - 10.05.20173663 %261 642.53

Між тим у відповідності до ч.3 ст.551 ЦК розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Аналіз указаних норм матеріального права дає підстави для висновку, що за змістом частини третьої статті 551 ЦК України під розміром збитків слід розуміти суму, на яку нараховано неустойку, а не будь-яку іншу суму збитків.

Таким чином, чинне законодавство передбачає неустойку в якості засобу виконання зобов'язань й міру майнової відповідальності за їх невиконання або неналежне виконання, а правом на пом'якшення неустойки наділений суд задля усунення явної її неспіврозмірності й подальшого порушення зобов'язань.

Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов'язань, кодекс допускає виплату кредитору такої компенсації його втрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про зменшення неустойки, суд повинен встановити співрозмірність неустойки невиконаному зобов'язанню відповідачем та врахувати інтереси обох сторін.

Крім того, положення ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та п. 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у реалізації їхніх прав, дає право суду виходячи з принципу розумності та справедливості, зменшити розмір неустойки за умови, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією, висловленою у постановах Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 14 вересня 2016 р. у справі N 6-473цс16 та від 3 вересня 2014 р. у справі N 6-100цс14.

При цьому необхідно зазначити, що суд при зменшенні розміру неустойки не обмежений тільки розміром основної заборгованості, оскільки законодавчого обмеження по такому зменшенню не встановлено. Таким чином, суд за наявності обставин встановлених ч. 3 ст. 551 ЦК України за власним переконанням може зменшити розмір неустойки до будь-якого розміру.

Отже, зважаючи на те, що розмір пені значно перевищує суму боргу за картковим рахунок (яка становить 23 829,01 грн.) майже в 10 разів, керуючись правом, наданим йому частиною третьою ст. 551 ЦК України, та виходячи із засад розумності та справедливості, суд приходить до висновку щодо необхідності зменшення суми пені з 261 642, 53 грн. до 12 000 грн..

При цьому при вирішення спору суд враховує практику ЄСПЛ, згідно якої концепція "майна" не обмежувалась існуючим майном, але також могла охоплювати активи, включаючи вимоги, стосовно яких можна було би довести, що заявник принаймні мав "законні сподівання" щодо отримання можливості ефективного володіння правом на власність (див. рішення у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" [ВП], заява N 42527/98, п. 83, ЕСПЛ 2001-VIII).

Суд враховує, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі "Копецький проти Словаччини" [ВП], заява N 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX).

Суд враховує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави

Після всебічного, повного дослідження, оцінки наявних матеріалів та обставин справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

На підставі викладеного, керуючись ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ст.ст.. 1, 3, 15, 16, 256-258, 261, 321, 509, 524-526, 530, 533, 610-612, 625, 626-629, 631, 638-639, 1058, 1061 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 2, 3-13, 44, 49, 64, 76, 81, 89, 95, 133, 141, 241, 247, 256, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д) про захист прав споживачів, стягнення відсотків за договором та пені - задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) заборгованість за депозитним договором №SAMDN80000733002369 від 12.02.2013 року у розмірі 132 (сто тридцять дві долари США 14 центи), з яких:

- 96,10 дол. США (дев'яносто шість доларів США 10 центів) - річні відсотки;

- 36,04 дол. США (тридцять шість доларів США 04 центи) - 3% річних.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) заборгованість за заробітною карткою НОМЕР_2 у розмірі 29 720, 76 грн. (двадцять дев'ять тисяч сімсот двадцять гривень 76 копійок), з яких:

- 1 664, 77 грн. (одну тисячу шістсот шістдесят чотири гривень 77 копійок) - 3% річних;

- 16 055, 99 грн. (шістнадцять тисяч п'ятдесят п'ять гривень 99 копійок) - інфляційні збитки;

- 12 000 грн. (дванадцять тисяч гривень 00 копійок) - пеня.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження: м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д) на користь держави судовий збір у розмірі 704, 80 грн. (сімсот чотири гривень 80 копійок).

Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Одеської області протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Повний текст рішення суду виготовлено 03.12.2018 року.

Суддя Л.В.Домусчі