Рішення № 78331260, 05.12.2018, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/5119/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2018 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши в підготовчому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 селищної ради Овідіопольського району Одеської області про визнання права на завершення приватизації та одержання правовстановлюючого документу на земельну ділянку та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом, –

В С Т А Н О В И В :

5 листопада 2018 року, ОСОБА_1 звернулася до суду з названим позовом, в якому просила суд, визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3, померлої 04.02.2002 р. право на закінчення приватизації та отримання на її ім'я правовстановлюючого документу на земельну ділянку загальною площею 0,14 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: Одеська області, Овідіопольський р-н, с. Прилиманське, вул. Нижня, 65, яка за життя розпочала приватизацію землі, замовивши технічну документацію із землеустрою щодо складення державного акту на право власності на вказану земельну ділянку, не встигнувши отримати правовстановлюючі документи на них у зв’язку зі смертю, і спадщину за законом після смерті якої вона прийняла, подавши до нотаріуса відповідну заяву від 06.07.2011 р., що стало підставою для відмови нотаріусом у видачі їй свідоцтва про право на спадщину за законом на вищевказану спадкову земельну ділянку за відсутності правовстановлюючих документів на землю, а також просила суд, визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3, померлої 04.02.2002 р. на житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, загальною площею 74,4 кв.м, житловою 48 кв.м, що розташований за адресою: Одеська області, Овідіопольський р-н, с. Прилиманське, вул. Нижня, 65 з посиланням на письмову відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на спадковий будинок у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на нього, в якому до дня своєї смерті проживала і була зареєстрована, як позивачка, так і спадкодавець ОСОБА_3, на ім’я якої був виданий технічний паспорт на будинок КП «Овідіопольське РБТІ».

В підготовче судове засідання позивачка не з`явилася, про дату, час та місце засідання була повідомлена належним чином, що підтверджується особистою розпискою з підписом, причини неявки не повідомила, надіславши на адресу суду письмову заяву, в якій повністю підтримала свої позовні вимоги та з посиланням на ч. 4 ст. 223, п. 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, просила суд, слухати справу за її відсутності та задовольнити позов (а.с. 38,69-70).

Представник відповідачів ОСОБА_2 с/р в підготовче судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, однак на електронну адресу суду та поштою надіслав заяви, в яких повністю визнав позов та просив суд слухати справу без його участі (а.с. 65-68).

З урахуванням вимог ч. 3 ст. 200 ЦПК України, відповідно до якої, за результатами розгляду підготовчого провадження, суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем, суд вважає необхідним ухвалити рішення в підготовчому судовому засіданні.

Дослідивши матеріали цивільної справи та спадкової справи № 114/2011, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов’язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов’язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду – є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Статтею 1217 ЦК України передбачено – спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У відповідності з ч. 1 ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Як передбачає стаття 1225 ЦК України – право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини, з умовою чи із застереженням.

Статтею 1270 ЦК України унормовано шестимісячний строк для прийняття спадщини, який починається з часу відкриття спадщини. Час відкриття спадщини підтверджується свідоцтвом органу реєстрації актів цивільного стану про смерть спадкодавця і є днем смерті особи.

Згідно ст. 1269 ЦК України для прийняття спадщини необхідно подати заяву про прийняття спадщини.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Статтею 1297 ЦК України передбачено – спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов’язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна, як те передбачено ст. 1299 ЦК України.

Згідно із ч. 2 п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 р. № 7 „Про судову практику у справах про спадкування”, відповідно до статті 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

У відповідності до ст. 125 ЗК України (в редакції Закону № 1066-VI від 05.03.2009) - право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із ст. 126 ЗК України (в редакції Закону № 1066-VI від 05.03.2009; із змінами, внесеними згідно із Законами № 3521-VI від 16.06.2011, № 5059-VI від 05.07.2012; в редакції Закону № 3613-VI від 07.07.2011) -право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

На думку суду, якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі ст. 125 ЗК, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування – права на завершення приватизації та одержання державного акту про право власності на землю на ім’я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

На підставі п. 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Отже, якщо видача державного акту про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування - до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку. Зазначений порядок встановлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації громадянами (ч. 3 ст. 116 ЗК України).

У разі набуття права власності на земельну ділянку з інших підстав, передбачених законодавством України відповідно до ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст.125 в редакції Закону України від 05 березня 2009 № 1066-VI) або ж державної реєстрації документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку (в редакції ст. 125 ЗК України до внесення змін зазначеним Законом).

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 р. № 7 - свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в установленому порядку. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Враховуючи відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті на нерухоме майно, позивачка обґрунтовано звернулася до суду.

Суд встановив, що після смерті спадкодавця ОСОБА_3, померлої 04.02.2002 р., донькою якої є позивачка, залишилося спадкове майно, яке складається з житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, загальною площею 74,4 кв.м., житловою 48 кв.м., допоміжною (підсобною) 26,4 кв.м. та земельна ділянка, площею 0,14 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарчих будівель та споруд, що розташовані за адресою : Одеська область, Овідіопольський район, с. Прилиманське, вул. Нижня, 65, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-ЖД № 288254 від 04.02.2002 р., свідоцтвом про народження позивачки серії ІІІ-БВ № 300333 виданого повторно 03.07.1990 р., свідоцтвом про укладення шлюбу позивачки серії ІІІ-ЖД № 253925 від 20.10.1990 р., яка до одруження мала прізвище ОСОБА_3, а після одруження ОСОБА_1 та матеріалами спадкової справи № 114/2011, заведеної після смерті ОСОБА_3 щодо майна померлої (а.с. 6-8,40-64).

Спадкоємцем всієї спадщини за законом I черги є позивачка, яка подала до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини за законом від 06.07.2011 р. № 270, в чому їй було відмовлено нотаріусом з підстав відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно, яке за життя не отримала спадкодавець (а.с. 41,63).

Суд встановив, що відповідно до Виписки з протоколу засідань виконкому Сухолиманської сільської ради депутатів від 07.10.1976 року було розглянуто рішення директора радгосп «Авангард», про виділення ОСОБА_3 земельної ділянки під будівництво житлового будинку за адресою: вул. Нижня б. 27, с. Прилиманське Овідіопольського району, Одеської області (а.с. 31).

Згідно Довідки від 31.10.2018 року № 48, виданої ТОВ «АВАНГАРД-Д», радгосп «Авангард» Овідіопольського району Одеської області декілька разів реорганізовувався шляхом перетворення в КСП «Авангард», в ЗСАТ «Авангард» і ТОВ «Авангард-Д» та є правонаступником всіх його прав та обов’язків (а.с. 28).

Відповідно до Довідки від 31.10.2018 року № 39, виданої ТОВ «АВАНГАРД-Д», надання копій протоколів про виділення земельних ділянок на території селища Прилиманське радгоспом «Авангард» Овідіопольського району Одеської області за 1976 рік, є неможливим у зв’язку з тим, що архіви за цей період часу на підприємстві не збереглися (а.с. 29).

На житловий будинок № 65 за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Прилиманське, вул. Нижня, КП «Овідіопольське РБТІ» на ім’я спадкодавця ОСОБА_3 видано технічний паспорт, відповідно до якого спадковий житловий будинок був побудований у 1972 р., а допоміжні приміщення (будівлі та споруди) побудовані в період з 1970 р. по 1982 р. (а.с. 20-24).

Згідно будинкової книги для прописки громадян, що мешкають у будинку за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, с. Прилиманське, вул. Нижня б. 65 -домовласником зазначено голову господарства ОСОБА_3 від 10.10.1979 року (а.с. 11-15,17-19).

У відповідності до Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України «Про внесення змін до п. 3.2 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна» від 09.08.2012 р. № 404, зареєстрованого в Мінюсті України 05.09.2012 р. за № 1538/21850 та набрав чинності з дня його офіційного опублікування – не належать до самочинного будівництва для будинків садибного типу, дачних та садових будинків, зокрема : індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року.

Згідно із Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» - житлові будинки, які побудовані до 05.08.1992 р. не потребують введення в експлуатацію, а відповідно до п. 3.1 «Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, громадських будинків та будівель і споруд сільськогосподарського призначення І та ІІ категорії складності, які збудовані без дозволу на виконання будівельних робіт, і проведення технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж», затвердженого Наказом Мінрегіонбуду № 95 від 19.03.2013 р. – документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05.08.1992 р. індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно - є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації.

Крім того, відповідно до Інструкції «Про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу УРСР» від 31.01.1996 р., затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР від 31.01.1966 р., яка діяла до 13.12.1995 р. – реєстрації підлягають всі будинки і домоволодіння в межах міст і селищ міського типу УРСР, що належать місцевим Радам депутатів трудящих, державним, кооперативним і громадським установам, підприємствам і організаціям, а також ті будинки і домоволодіння, які належать громадянам на праві особистої власності. Не підлягають реєстрації будинки і домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах. У випадках включення в міську (селищну) смугу сільських населених пунктів або у випадках їх перетворення в міста або селища міського типу : а) при наявності погосподарських книг сільської Ради депутатів трудящих, бюро технічної інвентаризації складає списки будинків та домоволодінь, які належать громадянам або колгоспним дворам.

Пунктом 62 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами УРСР», підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Відповідно до виписки із погосподарської книги за 1991-1995 р.р., особовий рахунок № 365 наданої виконавчим комітетом ОСОБА_2 селищної ради №1768 від 29.10.2018 року, згідно запису в погосподарській книзі селищної ради Овідіопольського району Одеської області за 1991-1995рр., особовий рахунок № 365 було відкрито на ОСОБА_3 (померла) по вул. Нижня, № 65, с. Прилиманське, Овідіопольського району, Одеської області. Земельна ділянка площею 0,14 га на якій розташований житловий будинок, побудований до 1992 року (а.с. 16).

Відповідно до довідки Прилиманської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 04.08.2011 року № 1051, з ОСОБА_3 за адресою: Одеська область, Овідіопольський р-н, с. Прилиманське, вул. Нижня б. 65, проживали однією сім’єю, вели спільне господарство та були прописані донька з 20.06.1994 року ОСОБА_1, зять з 03.05.1995 року ОСОБА_4 – ІНФОРМАЦІЯ_1, по день смерті 04.02.2002 року гр. ОСОБА_3 (а.с. 27).

Таким чином, враховуючи, що позивачка проживала зі спадкодавцем однією сім’єю по день смерті – вважається такою що прийняла спадщину за законом в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України та беручи до уваги те, що позивачка не має можливості оформити в установленому, актами цивільного законодавства, порядку спадщину та отримати свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно, її права та інтереси підлягають судовому захисту.

Судом при розгляді даної справи враховуються роз'яснення ВССУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 року № 24-753/0/13, відповідно до п.3.5 яких, спори про визнання права власності на земельну ділянку та права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, зокрема у випадках, якщо відсутній отриманий спадкодавцем державний акт про право власності на земельну ділянку, зареєстрований належним чином, якщо спадкодавцем не був отриманий державний акт про право власності на земельну ділянку, або в державному акті є неточності, які підлягають виправленню, розглядаються судами з урахуванням вимог закону та роз'яснень, викладених в пунктах 10, 11 Постанови Пленуму ВСУ від 30 травня 2008 року № 7 про те, що відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Відповідно до ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності:

- ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки;

- виготовлення технічної документації на земельні ділянки;

- визначення меж земельної ділянки в натурі;

- погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами;

- одержання у встановленому порядку Державного акта на землю;

- реєстрація права власності на земельну ділянку.

Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до ст. 1216 ЦК не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія п. 1 розділу X "Перехідні положення" ЗК України.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі ст. 125 ЗК України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім'я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Не підлягають задоволенню позовні вимоги спадкоємців про визнання права власності на земельну ділянку, щодо якої спадкодавцем розпочато, але не завершено процедуру приватизації.

Якщо видача державного акта про право власності на землю здійснюється на підставі рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийнятого органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету КМУ від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок», до спадкоємців переходить право отримати державний акт про право власності на земельну ділянку. Зазначений порядок встановлений законодавством у разі набуття права власності на земельні ділянки шляхом їх приватизації (ч.3 ст. 116 ЗК). Визнається правильною практика судів, які задовольняють вимоги спадкоємців, що звернулися до суду з позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім'я спадкоємця.

Відповідно до Законів України «Про державний земельний кадастр» та «;Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» з 1 січня 2013 року державні акти на право власності на земельну ділянку не видаються. Натомість, згідно із статтею 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», правовстановлюючим документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, яка передана фізичним та юридичним особам шляхом безоплатної передачі із земель державної чи комунальної власності за рішеннями органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, є свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Вищевказане дає суду підстави стверджувати, що життя спадкодавця ОСОБА_3, померла 04.02.2002 р. остання розпочала процедуру приватизації відносно вказаної спадкової земельної ділянки, яку не завершила у зв’язку зі смертю, що підтверджується вищенаведеними доказами по справі, а отже у позивачки виникло законне право в порядку спадкування за законом на завершення приватизації та одержання правовстановлюючих документів на вказану земельну ділянку на своє ім`я, як спадкоємця за законом після смерті матері ОСОБА_3, померлої 04.02.2002 р.

За таких обставин, позивачка ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті спадкодавця, набула право на спадкування усіх його прав та обов'язків, що йому належали, у тому числі право на приватизацію земельної ділянки, переданої спадкодавцю за життя відповідним рішенням органу місцевого самоврядування, однак за відсутності правовстановлюючого документу на ім'я померлої, згідно з положеннями статті 67 Закону України «Про нотаріат», позивачка позбавлена можливості одержати у нотаріуса свідоцтво про право на цю спадщину, тому захищаючи охоронювані законом права позивачки, таке право в порядку спадкування за законом слід визнати за ним рішенням суду, як і визнати право власності в порядку спадкування за законом на вищевказаний спадковий житловий будинок з господарчими будівлями і спорудами, який був побудований в період з 1970 р. по 1982 р., що підтверджується вищенаведеним технічним паспортом, а згідно із Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» житлові будинки, які побудовані до 05.08.1992 р. не потребують введення в експлуатацію.

Аналізуючи приписи норм вищевказаного законодавства та статті 1218 ЦК України, суд дійшов висновку – до складу спадщини входять лише ті права та обов’язки, носієм яких за життя був сам спадкодавець і які належали йому на законних підставах, тому, не набуття права власності на річ спадкодавцем – не дає законних підстав для виникнення такого права у спадкоємців померлого.

Таким чином, суд вважає, що спадкодавець ОСОБА_3, померла 04.02.2002 р. у відповідності до Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України «Про внесення змін до п. 3.2 розділу 3 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна» від 09.08.2012 р. № 404, зареєстрованого в Мінюсті України 05.09.2012 р. за № 1538/21850 та згідно із Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» - за життя набула право власності на нерухоме майно вищевказаного житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, і відповідно позивачка, як єдиний спадкоємець, після смерті своєї матері має право на спадкування вищевказаного нерухомого майна у виді житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, а тому вказаний позов є обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню, з урахуванням визнання позову відповідачем.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та необхідності його задоволення.

В порядку ст. 141 ЦПК України питання про розподіл судових витрат позивачкою перед судом не ставляться, а тому судом не вирішуються.

Керуючись ст. ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,89,95,133,141,174,200,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273ЦПК України, ст.ст. 1217,1218,1222,1225,1234,1258,1262,1268,1297 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 р. „Про судову практику у справах про спадкування”, суд, –

В И Р І Ш И В :

1.Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 селищної ради Овідіопольського району Одеської області про визнання права на завершення приватизації та одержання правовстановлюючого документу на земельну ділянку та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом – задовольнити ;

2.Визнати за ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_1) в порядку спадкування за законом після смерті її матері ОСОБА_3, померлої 04.02.2002 р. - право на завершення приватизації та одержання правовстановлюючих документів на земельну ділянку загальною площею - 0,14 га, призначену для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: Одеська область, Овідіопольський р-н, с. Прилиманське, вул. Нижня, 65 ;

3.Визнати за ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_1) в порядку спадкування за законом після смерті її матері ОСОБА_3, померлої 04.02.2002 р. на спадкове майно у виді - житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, загальною площею 74,4 кв.м, житловою 48 кв.м, підсобною 26,4 кв.м, який знаходиться за адресою : Одеська область, Овідіопольський р-н, с. Прилиманське, вул. Нижня, буд. 65.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено та підписано 05.12.2018 р.

Суддя Гандзій Д.М.