Постанова № 783267, 02.07.2007, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ПОСТАНОВА

02.07.07 Справа№ 5/750-13/113А

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Станька Л.Л., при секретарі Малюшевському А.П., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: ТзОВ „Сокме", с.м.т.Жвирка Сокальського району Львівської

області

до відповідача: ДШ у Сокальському районі, м.Сокаль

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення від 20.03.07р.

№000299233/0 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від

20.03.07р. №000299231/0

За участю представників сторін:

Від позивача: Дубас В.М. - представник, Бомко В.В. - директор

Від відповідача: Сольвар О.М. - зав.юр.сектору

Адміністративний позов заявлено товариством з обмеженою відповідальністю «Сокме»до Державної податкової інспекції у Сокальському районі Львівської області про визнання нечинними податкового повідомлення –рішення від 20.03.07 року №000299231/0 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 20.03.07 року №000300231/0.

Ухвалою від 02.04.07 року в даній справі було відкрито провадження та призначено її розгляд на 10.05.07 року, який за заявою сторін було продовжено до 02.07.07 року. За згодою сторін в судовому засіданні 02.07.07 року було оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Представниками позивача у судових засіданнях позовні вимоги підтримано, мотивуючи їх тим, що висновки відповідача щодо заниження податкових зобов’язань із податку на прибуток та порушення норм щодо застосування реєстраторів розрахункових операцій суперечать Законам України «Про податок на прибуток підприємств»та «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», а також спростовуються фактичними обставинами справи.

Представник відповідача позов не визнав з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, де зазначено про те, що донарахування податкових зобов’язань та застосування штрафних (фінансових) санкцій є правомірними.

З”ясовано:

в лютому –березні 2007 року відповідачем проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.04 року по 30.09.06 року, за наслідками чого було складено акт від 20.03.07 року №235/231/32051454.

Як, зокрема, зазначено у тексті та висновках цього акту, позивачем порушено такі норми законодавства України: 1) пункт 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у редакції від 22.05.97 року із наступними змінами та доповненнями шляхом заниження валових доходів на 31250,00 грн., що призвело до заниження податкових зобов’язань із податку на прибуток підприємств на загальну суму 7813 грн.; 2) пункт 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» у редакції від 01.06.00 року із наступними змінами шляхом проведення розрахунків через касу підприємства на суму 380,00 грн. без застосування реєстратора розрахункових операцій (РРО).

На підставі цього акту, відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення від 20.03.07 року №000299231/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання із податку на прибуток підприємств в розмірі 7813 грн. та штрафної санкції з цього податку в розмірі 3839 грн.; а також рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 20.03.07 року №000300231/0, в якому була застосована штрафна санкція в розмірі 1900,00 грн.

Дослідивши подані докази, заслухавши пояснення представників сторін і вияснивши всі фактичні обставини справи, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов до висновку про задоволення позову, виходячи із такого:

1. В пункті 3.1.1 акту під назвою «Валовий дохід»відповідачем зокрема зазначено, що позивачем було занижено скоригований валовий доход за перевірений період на загальну суму 31250,00 грн., в тому числі по періодах: 4-й квартал 2004 року –6563 грн., 2005 рік –10000 грн. та 3-и квартали 2006 року –14688 грн.

Такий висновок було зроблено відповідачем із посиланнями на пункт 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»на підставі того, що позивачем за видатковою накладною від 25.10.04 року №251004 було придбано у товариства з обмеженою відповідальністю «Агенція «Рейдер»буклети інформаційні меблеві в кількості 5000 шт. на загальну суму 31250,00 грн. без врахуванням податку на додану вартість (ПДВ).

Пізніше відповідно до актів на списання матеріалів ці буклети інформаційні були списані позивачем в листопаді 2004 року в кількості 1000 шт. на суму 6250,00 грн., в грудні 2004 року - 50 шт. на суму 312,50 грн., в березні 2005 року - 100 шт. на суму 625,00 грн., в червні 2005 року - 100 шт. на суму 625,00 грн., у вересні 2005 року - 200 шт. на суму 1250,00 грн., в листопаді 2005 року - 1000 шт. на суму 6250,00 грн., в грудні 2005 року - 200 шт. на суму 1250,00 грн., в березні 2006 року - 200 шт. на суму 1312,50 грн., в червні 2006 року - 1300 шт. на суму 8125,00 грн., у вересні 2006 року - 840 шт. на суму 5250,00 грн. При цьому відповідач зазначив, що таке списання призвело до заниження залишків матеріальних цінностей при розрахунку приросту (убутку) запасів, внаслідок не проведення коригування валових витрат при списанні каталогів по актах списання при безоплатній роздачі даної продукції, оскільки позивач не відображав відповідні суми у графі 4 додатка К 1/1 до декларації про прибуток підприємств, що й призвело до заниження валових доходів за перевірений період.

Отже, за змістом наведеного вище відповідач вважав необхідним відображення позивачем вартості придбаних рекламних буклетів у графі 4 додатку К 1/1 до декларації про прибуток підприємств «Розрахунок приросту (убутку) балансової вартості запасів»як «Запаси, використані не в господарській діяльності».

Суд виходив із того, що такі висновки відповідача є повністю незаконними, оскільки вони суперечать нормам податкового законодавства України та спростовуються документальними даними податкового обліку позивача, згаданими в самому акті.

Так, за пунктом 5.9 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно. Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається. Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді. Для виробників сільськогосподарської продукції, визначених статтею 14 цього Закону, норми цього пункту застосовуються для податкового періоду, що дорівнює дванадцяти календарним місяцям, починаючи з 1 липня поточного звітного (бюджетного) року. Якщо платник податку приймає рішення про уцінку (дооцінку) запасів згідно з правилами бухгалтерського обліку, то така уцінка (дооцінка) з метою податкового обліку не змінює балансову вартість запасів та валові доходи або валові витрати такого платника податку, пов'язані з придбанням таких запасів. З метою податкового обліку платник податку за своїм вибором здійснює оцінку вибуття запасів за одним з таких методів бухгалтерського обліку, визначених у відповідному стандарті: ідентифікованої вартості відповідної одиниці запасів; середньозваженої вартості однорідних запасів; вартості перших за часом надходження запасів (ФІФО); нормативних затрат; ціни продажу запасів (виключно для запасів, що реалізуються через роздрібну торгівлю). Для всіх одиниць податкового обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів. У разі обрання платником податку методу оцінки вартості вибуття запасів зміна такого методу протягом податкового року для цілей податкового обліку не дозволяється. Податковий облік приросту (убутку) балансової вартості запасів, які використовуються з метою виробництва електроенергії за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України, здійснюється за наслідками звітного (податкового) року, а решта запасів підлягає коригуванню в загальному порядку.

Отже, наведеними вище нормами пункту 5.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не встановлено буд-якого зв’язку між податковим обліком приросту (убутку) запасів та веденням платниками податків господарської діяльності, оскільки ними визначено правило, за яким для цілей податкового обліку платниками визначається виключно різниця у балансовій вартості запасів на початок та кінець одного і того ж звітного періоду, яка впливає на суму їх валових доходів чи валових витрат незалежно від причин виникнення такої різниці.

Також суд виходив із того, що пунктами 5.1 та 5.2.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті. Крім того, пунктом 1.32 статті 1 цього ж Закону визначено, що господарська діяльність –це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Із наведеного вище видно, що за Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»вважається, що всі фактично здійснені витрати платника податку є прямо пов’язані із такою діяльністю, про що свідчить те, що законодавець у тексті наведених вище норм Закону вжив слова «будь-які витрати». Лише у разі, якщо у пунктах 5.3-5.8 цього Закону містяться певні обмеження чи є пряма заборона щодо включення певних витрат до складу валових витрат, то таке включення є неправомірним, що видно із вжитого словосполучення «з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті». Проте в пунктах 5.3-5.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не встановлено жодних обмежень щодо віднесення до складу валових витрат інформаційних рекламних буклетів.

Крім того, пунктом 5.4.4 статті 5 того ж Закону зокрема є визначено, що до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку, а статтею 1 Закону України «Про рекламу»у редакції від 11.07.03 року є визначено термін «реклама»як інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. Пунктом 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»також визначено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Як видно із матеріалів даної справи та змісту акту відповідача, позивачем в податковому обліку господарську операцію із придбання інформаційних рекламних буклетів було відображено в складі валових витрат, як витрати звичайної діяльності в четвертому кварталі 2004 року, а саме у рядку 04.1 «Витрати на придбання товарів (робіт, послуг)» декларації з податку на прибуток підприємства за 2004 рік.

Проте як пояснили представники позивача, одночасно вартість цих же буклетів була відображена у рядку 01.2 тієї ж декларації та рядку А1 графи 5 «На кінець звітного періоду»додатку К1/1 до тієї ж декларації про прибуток підприємств за 2004 рік в складі запасів на складах на кінець звітного періоду, що призвело до збільшення суми приросту балансової вартості запасів в графі 6 цього додатку К1/1 та, в свою чергу, призвело до збільшення (а не до зменшення) валових доходів за 2004 рік на суму 31250,00 грн. згідно наведених вище норм пункту 5.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». В подальшому позивачем на кінець кожного звітного періоду визначалась вартість залишків невикористаних рекламних буклетів, що впливало на розмір приросту (убутку) балансової вартості запасів на кінець цих звітних періодів, що не призводило до заниження валових доходів, а відтак не суперечило вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Таким чином, наведені вище обставини повністю спростовують всі висновки відповідача щодо заниження позивачем валових доходів.

2) В пункті 3.3.1 акту під назвою «Дотримання норм з регулювання обігу готівки»відповідачем також зазначено, що позивачем було допущено порушення пункту 1 статті 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»(за яким суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов'язані, зокрема, проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок) шляхом проведення розрахунків за товари, які не є товарами власного виробництва, через касу підприємства на суму 380,00 грн. без застосування реєстратора розрахункових операцій (РРО).

Такий висновок було зроблено відповідачем на підставі накладної від 28.09.06 року №28/09-5 та прибуткового касового ордеру від 28.09.06 року №107, за яким від покупця Заліска В.С. позивачем була отримана готівка за меблі (у тому числі й матрац вартістю 380,00 грн.) на загальну суму 3113,40 грн.

В рішенні ж про застосування штрафних (фінансових) санкцій зазначено, що санкція застосована відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»(за яким за порушення вимог цього Закону до суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції, зокрема, у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність - у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг), у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі не роздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки).

Суд виходив із того, що такі висновки відповідача не відповідають нормам чинного законодавства України, а також повністю спростовуються матеріалами справи.

Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»у редакції від 01.06.2000 року із наступними змінами та доповненнями не містить у собі норм про те, що будь-які розрахунки готівкою, незалежно від характеру здійсненої господарської операції, повинні проводитись через РРО або реєструватись у книзі обліку розрахункових операцій (КОРО).

Так, статтею 1 цього Закону України визначено, що реєстратори розрахункових операцій застосовуються фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності або юридичними особами (їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами) (далі - суб'єкти підприємницької діяльності), які здійснюють операції з розрахунків у готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також уповноваженими банками та суб'єктами підприємницької діяльності, які виконують операції купівлі-продажу іноземної валюти.

В статті 2 того ж Закону України наведено визначення терміну «розрахункова операція» як приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки –оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця, а також терміну «місце проведення розрахунків» як місця, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

Із цих визначень витікають основні ознаки будь-якої розрахункової операції, яка за законом підлягає реєстрації у РРО, а саме: а) операції із розрахунками готівкою здійснюються виключно за договорами купівлі-продажу, оскільки лише у таких договорах однією із сторін є покупець; б) ці операції повинні здійснюватись виключно у місцях реалізації товарів (послуг) і при цьому повинні видаватись певні розрахункові документи; в) такі операції підлягають реєстрації у РРО виключно у сфері торгівлі, громадського харчування і громадських же послуг.

Крім того, пунктом 3 нової редакції Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування населення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.06 року №833 визначено, що торговельна діяльність провадиться суб'єктами господарювання у сфері роздрібної та оптової торгівлі, а також ресторанного господарства. Там же в пункті 2 визначено, що у цих Порядку та правилах терміни вживаються у значенні, наведеному у ДСТУ 4303-2004 «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять»і ДСТУ 4281-2004 «Заклади ресторанного господарства. Класифікація».

В ДСТУ 4303-2004 «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять»є визначено, що «роздрібна торгівля —це вид економічної діяльності в галузі товарообороту, який охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачу і надання йому торгових послуг»та «оптова торгівля —це вид економічної діяльності в галузі товарообороту, який охоплює купівлю-продаж товарів за договорами поставки партіями для подальшого їх продажу кінцевому споживачу через роздрібну торгівлю або для виробничого споживання і надання пов’язаних із цим послуг».

Проте в пункті 2.7 акту відповідачем зазначено, що у перевірений період позивач здійснював діяльність з виробництва меблів, зокрема кухонних наборів, спалень, віталень, та не зазначено будь-яким чином про фактичне здійснення діяльності у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. При цьому суд вважає безпідставними посилання відповідача на отримання позивачем патентів на право здійснення роздрібної торгівлі, оскільки за змістом згаданої вище накладної від 28.09.06 року №28/09-5 позивач продав матрац як складову частину меблів (спального гарнітуру), виробником яких є він, а не як окремий товар.

Виходячи із наведеного вище, позивач не належить до підприємств сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, а відтак вчинений ним продаж матраца як комплектуючого виробу меблів не підлягав проведенню через РРО і тому застосування відповідачем штрафної санкції у даному випадку є необґрунтованим.

Суд також виходив із того, що відповідно до пункті 1 статті 17 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», фінансові санкції застосовується виключно у п'ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність. Проте у даному випадку позивачем було повністю документально оприбутковано суму готівки, одержану при продажу меблів, чим спростовуються висновки відповідача щодо невідповідності такої суми, яка могла би бути підставою для застосування санкції.

Крім того суд врахував, що відповідно до пункту 1 статті 9 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», реєстратори розрахункових операцій та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі, громадського харчування та послуг, у разі проведення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку. За пунктом 7 статті 17 того ж Закону у разі порушення встановленого у пункті 1 статті 9 порядку проведення розрахунків через каси підприємств, установ і організацій, в яких ці операції повинні проводитися з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою у встановленому порядку застосовується фінансова санкція у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Керуючись ст.ст.122-124,127,130,135,143,151-154,160,161,163,167 КАС України, суд,-

постановив:

1 .Позов задоволити повністю.

2.Визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 20.03.07р. №000299231/0 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 20.03.07р. №000299231/0.

3.Строк і порядок набрання постановою законної сили та її оскарження здійснюються згідно вимог ст.ст. 186 та 254 КАСУ.

Суддя