Рішення № 78319616, 05.12.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 грудня 2018 року Справа № 0840/3524/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження матеріали адміністративної справи

за позовною заявою: ОСОБА_1 (69006, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

до: Головного управління ДФС у Запорізькій області (69001, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ 39396146)

про: визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

27.08.2018 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_2В.) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (надалі - відповідач, ГУ ДФС у Запорізькій області), в якому позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Запорізькій області форми "Ф" №0000205-5002-0828 від 08.05.2018, №0011113-5002-0828 від 08.05.2018, №0000206-5002-0828 від 08.05.2018, №0011117-5002-0828 від 08.05.2018.

Ухвалою суду від 29.08.2018 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 24.09.2018.

В судовому засіданні оголошувалась перерва до 01.10.2018.

Ухвалою суду від 01.10.2018 провадження у справі №0840/3524/18 зупинено за клопотанням сторін для примирення до 12.11.2018.

Ухвалою суду від 12.11.2018 провадження у справі поновлено.

В судовому засіданні оголошувалась перерва до 27.11.2018.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, направили на адресу суду клопотання від 27.11.2018 про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч.4 ст.229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо можливості розгляду справи за відсутності представників сторін в порядку письмового провадження на підставі наявних в матеріалах справи доказів, зміст та обсяг яких достатній для вирішення спору по суті.

Обґрунтування позовних вимог викладено у позовній заяві від 20.08.2018, відповіді на відзив від 25.09.2018 та додаткових поясненнях від 22.11.2018. Зокрема зазначено, що у відповідності до ч. ґ) пп.266.7.1. п.266.7. ст.266 Податкового кодексу України, за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку). При цьому, позивач зазначає, що площа його житлового будинку складає 396,8 кв.м. (загальна площа), з яких 202.4 кв.м є житловою площею, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, технічним паспортом №489 від 11.06.2018 та актом БТІ №1 від 11.06.2018.

Таким чином, житловий будинок стосовно якого було винесено податкові повідомлення-рішення не є об'єктом оподаткування, адже його площа менша, аніж передбачено Податковим кодексом України для такого податку.

Крім того, позивач зауважив, що враховуючи, що бюджетний період для всіх бюджетів становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року, бюджетним періодом, в якому починає застосовуватися податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначених відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" від 24.12.2015 № 909- VIII Рішенням Мелітопольської міської ради Запорізької області №2/6 від 29.01.2016, є 2017рік.

Отже, оскільки податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, був запроваджений у м. Мелітополі пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, можна дійти висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення з огляду на неможливість зміни елемента податку пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.

Позивач зазначив також, що у відповідності до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507, об'єкту, який розташований за адресою: м. Мелітополь, вул. Шмідта, 6.71/1, присвоєно код 1252.9 "Склади та сховища інші" та код 1220.9 "Будівлі для конторських та адміністративних цілей інші".

Таким чином, оскільки згідно із ДК БС 018-2000 "Промислові будівлі та склади" віднесені до класу 125, підкласом якого є 1252 "Резервуари, силоси та склади", до якого, у свою чергу, належить 1252.9 "Склади та сховища інші", то вищезазначений об'єкт належить до будівель промисловості, а отже не є об'єктом оподаткування відповідно до положень Податкового кодексу України.

З огляду викладене, просив позов задовольнити у повному обсязі та скасувати спірні податкові повідомлення-рішення.

У відповідності до відзиву на позовну заяву від 21.09.2018 відповідачем зазначено, що згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 31.12.2016 ОСОБА_3 є власником 2-х об'єктів житлової нерухомості (у т.ч. житлового будинку за адресою: Запорізька область, Запоріжжя, вул.Набережна, буд.17д, загальною площею 537,8 кв. м., на підставі свідоцтва про право власності №31959146 від 30.12.2014) та 3-х об'єктів нежитлової нерухомості (у т.ч. комплекс, загальною площею 2571,9 кв. м. за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул.Шмідта, буд. 71/1, на підставі договору дарування №597 від 28.04.2011). Станом на 31.12.2017 у власності ОСОБА_1 перебували 2 об'єкти житлової нерухомості (у т.ч. вищезазначений будинок) та 4 об'єкти - нежитлової нерухомості (у т.ч. вищезазначений комплекс). Враховуючи вищенаведене платнику були визначені податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та сформовані податкові повідомлення-рішення за 2016-2017 роки.

Відповідачем зазначено, що в даному випадку застосуванню підлягають положення п.4 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 24.12.2015 №909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", що набрав чинності 01.01.2016, яким встановлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності", які ані на час прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, ані на час вирішення спору між сторонами в установленому порядку неконституційними не визнані. Враховуючи вищевикладене, вважає, що оскаржувані рішення винесені відповідно до норм діючого законодавства, а тому просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Дослідивши матеріали справи, обставини якими обґрунтовуються позовні вимоги, перевіривши їх доказами, судом встановлено наступне.

ОСОБА_2 є власником об'єктів житлової нерухомості, у т.ч. житлового будинку за адресою: Запорізька область, Запоріжжя, вул.Набережна, буд.17д, загальною площею 396,8 кв.м, на підставі свідоцтва про право власності №31959146 від 30.12.2014 (а.с.22-24, 66-71) та об'єктів нежитлової нерухомості, у т.ч. комплекс, загальною площею 2571,9 кв.м. за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул.Шмідта, буд. 71/1, на підставі договору дарування №597 від 28.04.2011) (а.с.25-28, 66-71).

08.05.2018 Головним управлінням ДФС у Запорізькій області згідно з пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України ОСОБА_1 були визначені податкові зобов'язання податковими повідомленнями-рішеннями:

-№0000205-5002-0828, яким визначені суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у сумі 35458,52 грн.(а.с.12,63);

-№0011113-5002-0828, яким визначені суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік у сумі 36734,70 грн.(а.с.13,63);

-№0000206-5002-0828 яким визначені суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 рік у сумі 26477,71 грн.(а.с.14,63);

-№0011117-5002-0828, яким визначені суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2017 рік у сумі 30698,20 грн.(а.с.15,63).

Вважаючи прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення протиправними позивач звернувся до суду із даним позовом про їх скасування.

Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Згідно зі статтею 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України № 2755-VI від 02.12.2010 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Податковий кодекс України).

Відповідно до пункту 6.1 статті 6 Податкового кодексу України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 16.1 статті 16 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов'язаний, зокрема, сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно приписів ст. 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.

У пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України зазначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до пп.10.1.1 п.10.1 ст.10 Податкового кодексу України до місцевих податків належить податок на майно.

Як зазначено у п.8.3 ст.8 Податкового кодексу України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

У пп.266.6.1 п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України зазначено, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

У ч.1 ст.3 Бюджетного кодексу України зазначено, що бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

З 01 січня 2016 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році" №909-VІІІ від 24.12.2015, згідно з яким підпункт 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 2016 рік) викладено у такій редакції: ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує три відсотки розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.

А з 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" №1791-VIII від 20.12.2016, згідно з яким максимальну ставку податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості зменшено з "трьох відсотків" до "1,5 відсотка".

Пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України визначені повноваження сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо встановлення місцевих податків та зборів.

Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України встановлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Таким чином, законодавець встановив чіткий строк до якого органами місцевого самоврядування необхідно прийняти рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Відповідно до рішення 66 сесії Мелітопольської міської ради Запорізької області VI скликання від 29.05.2015 №2/6 затверджено Положення про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості на території м. Мелітополя Запорізької області (а.с. 74-79).

Рішенням 4 сесії Мелітопольської міської ради Запорізької області VII скликання №2/6 від 29.01.2016 "Про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості на території м. Мелітополя, на 2016 рік та втрату чинності рішення 66 сесії Мелітопольської міської ради Запорізької області VI скликання від 29.05.2015 №2/6 "Про затвердження Положень про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості" міська рада вирішила встановити на території міста Мелітополя податок на нерухоме майно на 2016 рік. Елементи податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки для об'єктів житлової та нежитлової нерухомості на території м. Мелітополя вирішено визначити відповідно до норм ст.266 Податкового кодексу України (а.с.80-81).

Разом з тим, пунктом 4 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 24.12.2015 №909-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році", що набрав чинності 01.01.2016, установлено, що в 2016 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів на 2016 рік не застосовуються вимоги, встановлені підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України та Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Пунктом 4 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" №1791-VIII від 20.12.2016, установлено, що в 2017 році до прийнятих рішень органів місцевого самоврядування про встановлення місцевих податків і зборів, які прийняті на виконання цього Закону, не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпункту 12.3.4 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 та пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Таким чином, суд дійшов висновку, що в даному випадку застосуванню підлягають положення наведених вище п.4 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 24.12.2015 №909-VIII, та п.4 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 20.12.2016 №1791-VIII, які ані на час прийняття контролюючим органом спірних податкових повідомлень-рішень, ані на час вирішення спору між сторонами в установленому порядку неконституційними не визнані.

Такий же висновок щодо застосування п.4 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 24.12.2015 за №909-VІІІ висловлений і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 08.05.2018 у справі №825/1403/17.

Таким чином, суд не бере до уваги доводи позивача про недотримання порядку застосування рішень органів місцевого самоврядування.

Об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп.266.2.1 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України).

Базою оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 Податкового кодексу України).

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (пп.266.3.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп.266.4.1 п.266.4 ст.266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів. Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

Ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування (пп.266.5.1 п.266.5 ст.266 Податкового кодексу України).

Згідно з підпунктом 266.7.1 "г" пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку - за наявності у власності платника податку об'єкта (об'єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартир) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а" - "г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об'єкт житлової нерухомості (його частку).

Згідно абзацу 2 підпункту г підпункту 266.7.1. пункту 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.

Згідно підпункту 266.10.3. пункту 266.10. ст. 266 Податкового кодексу України податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України.

Згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на 31.12.2016, ОСОБА_3 є власником 2-х об'єктів житлової нерухомості (у т.ч. житлового будинку за адресою: Запорізька область, Запоріжжя, вул.Набережна, буд. 17д, загальною площею 537,8 кв.м., на підставі свідоцтва про право власності №31959146 від 30.12.2014) та 3-х об'єктів нежитлової нерухомості (у т.ч. комплекс, загальною площею 2571,9 кв. метри за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул.Шмідта, буд. 71/1, на підставі договору дарування №597 від 28.04.2011) та, станом на 31.12.2017, у власності ОСОБА_1 перебували 2 об'єкти житлової нерухомості (у т.ч. вищезазначений будинок) та 4 об'єкти - нежитлової нерухомості (у т.ч. вищезазначений комплекс) (а.с.66-71, 94-97).

Заперечуючи проти податкових повідомлень-рішень №0000205-5002-0828 та №0011113-5002-0828, якими визначено податкові зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 та 2017 роки, стосовно нерухомого майна за адресою: м.Запоріжжя, вул.Набережна, буд.17д, позивач зазначав, що даний житловий будинок не може бути об'єктом оподаткування, оскільки його площа складає 396,8 кв.м. (загальна площа), з яких 202,4 кв.м є житловою площею. В обґрунтування позивачем надано суду: технічний НОМЕР_2 від 11.06.2018 (а.с.16-21), акт БТІ №1 від 11.06.2018 (а.с.23).

Однак, суд оцінює критично таке твердження позивача, оскільки податкові повідомлення-рішення сформовано відповідачем 08.05.2018 на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а державна реєстрація змін щодо загальної площі нерухомого майна (з 537,8 кв.м. на 396,8 кв.м.) відбулась лише 13.06.2018 (а.с.23,71).

Отже, нараховуючи податкове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2016 та 2017 роки, відповідач діяв у відповідності та на виконання приписів чинного законодавства.

Крім того, позивачем у позові вказано, що він є власником нежитлової будівлі, розташованої за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Шмідта, буд. 71/1, яка відноситься до будівель промисловості, а отже, враховуючи приписи п.п. "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не належить до категорії об'єктів оподаткування з огляду на пільги із сплати податку. Обґрунтовуючи вказане твердження, позивач зазначив, що об'єкту, що розташований за адресою: м. Мелітополь, вул. Шмідта, 6уд.71/1, присвоєно код 1252.9 "Склади та сховища інші" та код 1220.9 "Будівлі для конторських та адміністративних цілей інші". Тому, оскільки згідно із ДК БС 018-2000 "Промислові будівлі та склади" віднесені до класу 125, підкласом якого є 1252 "Резервуари, силоси та склади", до якого, у свою чергу, належить 1252.9 "Склади та сховища інші", то вищезазначений об'єкт належить до будівель промисловості, а отже не є об'єктом оподаткування відповідно до положень Податкового кодексу України.

Суд зазначає, що пп. "є" пп.266.2.2. п.266.1 ст.266 Податкового кодексу України визначено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

При цьому, системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами "е" та "і", на відміну від пункту "є". Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и"), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо).

В той же час, буквальний аналіз п."є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст.266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як "будівлі промисловості промислових підприємств".

Законодавцем використано у даному випадку прислівник "зокрема", який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

Як передбачено приписами пп.14.1.1291 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ").

При цьому, згідно із положеннями п.5.3 ст.5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Як передбачено Державним класифікатором будівель та споруд ДК 018-2000, який затверджено наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

В той же час, нормами діючого законодавства не передбачено правової норми, якою надано визначення поняттю "промислове підприємство".

При цьому, як передбачено Національним класифікатором України ДК 009:2010, який затверджено наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

В той же час, класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".

Суд зазначає, що промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

При цьому, як визначено положеннями ст. 62 Господарського кодексу України підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

З огляду на вищевикладені положення слід дійти висновку, що застосування п. "є" пп.266.2.2 п.266.2 ст. 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

Зазначеного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 15.05.2018 у справі №806/2461/17.

Позивач, зокрема, посилається на те, що об'єкту, що розташований за адресою: м. Мелітополь, вул. Шмідта, 6уд.71/1, присвоєно код 1252.9 "Склади та сховища інші" та код 1220.9 "Будівлі для конторських та адміністративних цілей інші". Тому, оскільки згідно із ДК БС 018-2000 "Промислові будівлі та склади" віднесені до класу 125, підкласом якого є 1252 "Резервуари, силоси та склади", до якого, у свою чергу, належить 1252.9 "Склади та сховища інші", то вищезазначений об'єкт належить до будівель промисловості.

Проте, як вбачається з вищезазначеного класифікатора в підкласі 1251 "Будівлі промисловості" зазначено, що цей клас не включає "резервуари, силоси та склади (1252)", на що посилається позивач.

При цьому, суд зазначає, що до суду не надано доказів здійснення позивачем промислової діяльності або ж належності спірної нежитлової будівлі до об'єктів промисловості, а отже вказані доводи позивача не можуть бути враховані судом. Матеріалами справи встановлено, що спірний об'єкт є фактично комплексом АТП з офісними та складськими приміщеннями.

Відтак, об'єкт нерухомості (комплекс), який на праві власності належить позивачу не підпадає під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп.266.10.3 п.266 ст.266 Податкового кодексу України податкове зобов'язання з цього податку може бути нараховано за податкові (звітні) періоди (роки) в межах строків, визначених пунктом 102.1 статті 102 цього Кодексу.

Згідно з п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. У разі якщо грошове зобов'язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв'язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов'язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним (п.102.4 ст.102 Податкового кодексу України).

Враховуючи, що наведені норми ст.ст.54, 102 Податкового кодексу України були чинними у 2016, 2017 роках, то, відповідно, суд вважає, що відповідач міг нарахувати податкові зобов'язання за 2016, 2017 рік за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власникам об'єкту.

У суду відсутні зауваження щодо нарахування, калькуляцій податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості, здійсненого контролюючим органом відповідно до пп.266.7.1 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України за податковими повідомленнями-рішеннями: №0000205-5002-0828 від 08.05.2018, №0011113-5002-0828 від 08.05.2018, №0000206-5002-0828 від 08.05.2018, №0011117-5002-0828 від 08.05.2018.

З урахуванням приписів ч.2 ст.2 КАС України суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення №0000205-5002-0828 від 08.05.2018, №0011113-5002-0828 від 08.05.2018, №0000206-5002-0828 від 08.05.2018, №0011117-5002-0828 від 08.05.2018 прийняті відповідачем обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, розсудливо, а отже є правомірними.

У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи з'ясовані обставини, досліджені матеріали справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають. Доводи позивача не приймаються судом до уваги виходячи з вищезазначеного.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (69006, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69001, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000205-5002-0828 від 08.05.2018, №0011113-5002-0828 від 08.05.2018, №0000206-5002-0828 від 08.05.2018, №0011117-5002-0828 від 08.05.2018, - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 05.12.2018.

Суддя І.В. Садовий