Рішення № 78319604, 05.12.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2018 р. Справа№200/11995/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1)

до Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (85500, Донецька область, смт. Велика Новосілка, вул. Центральна, 103)

про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язати вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у невиплаті пенсії за травень та червень 2018 року в сумі 6900 грн., зобов'язання відповідача сплатити заборгованість за травень та червень 2018 року в сумі 6900 грн.

7 листопада 2018 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі. Одночасно, суд відстрочив позивачу сплату судового збору в розмірі 704 грн. 80 коп. до ухвалення судового рішення протягом тридцяти днів з дня винесення ухвали про відкриття провадження в адміністративній справі. На виконання зазначеної ухвали, 23 листопада 2018 року засобами поштового зв'язку надійшла квитанція про сплату позивачем судового збору у розмірі 704 грн. 80 коп.

За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що він є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку у відповідача та регулярно отримував пенсійні виплати, проте, у 2018 році порядок був порушений та ним не отримано пенсію за травень та червень 2018 року, що порушує його конституційні права.

В установлений судом строк відповідачем через відділ документообігу та архівної роботи Донецького окружного адміністративного суду було надано відзив на адміністративний позов позивача, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача та просив суд відмовити у їх задоволені в повному обсязі. Справу просив розглянути в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 5 грудня 2018 року суд відмовив відповідачу у задоволенні заявленого клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Обґрунтовуючи подані заперечення, відповідач наголошував на тому, що реалізація прав внутрішньо переміщених осіб на пенсійне забезпечення здійснюється з урахуванням актів Кабінету Міністрів України. Так, відповідач зазначив, що у зв'язку з опрацюванням механізму, передбаченого Порядком здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державних бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового соціального страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 136 позивача не було включено до виплатних відомостей з 1 травня 2018 року. Також, відповідач зазначив, що розпорядженням від 6 червня 2018 року відповідно до пункту 4 протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 5 червня 2018 року № 106 позивачу було відновлено виплату пенсії, з урахуванням пункту 15 Порядку № 365.

На підтвердження обставин, на яких ґрунтуються подані заперечення, відповідачем до суду надано наступні документи: довідку від 27 листопада 2018 року № 653/02-28, згідно якої ОСОБА_1 знаходиться на обліку в управлінні і отримує пенсію по інвалідності за квітень 2018 року; копію розпорядження управління від 2 лютого 2015 року № 13723 про взяття на облік пенсійної справи; копію заяви позивача від 22 грудня 2014 року «Про виплату пенсії» та запит пенсійної справи; лист про не включення позивача до виплатних відомостей з 1 травня 2018 року; копію розпорядження пенсійного органу від 6 червня 2018 року про поновлення виплати пенсії. Інших доказів, зокрема, довідку про розмір нарахованої та фактично отриманої пенсії у 2018 році суду не надано, отже, згідно вимог статті 162 КАС України суд розглядає справу на підставі наявних матеріалів справи та в межах заявлених позивачем вимог.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_3, виданого Амвросіївським РВ УМВС України в Донецькій області 15 лютого 2006 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1. Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується довідкою від 22 грудня 2014 року № НОМЕР_2.

Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що позивач є пенсіонером та перебуває на обліку у відповідача як отримувач пенсії по інвалідності.

Згідно листа начальника відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій ОСОБА_2 та головного спеціаліста відділу з питань призначення, перерахунку та виплати пенсій ОСОБА_3, адресованого заступнику начальника управління ОСОБА_4 пенсійну виплату ОСОБА_1 не включено до виплатних відомостей з 1 травня 2018 року у зв'язку з опрацюванням механізму, передбаченого Порядком здійснення верифікації та моніторингу достовірності інформації фізичними особами для нарахування та отримання соціальних виплат, пільг, субсидій, пенсій, заробітної плати, інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів державних бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов'язкового соціального страхування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2016 року № 136. Проте, зі змісту зазначеного документу суд не вбачає, що саме стало підставою для не включення пенсії позивача до виплатних відомостей у травні 2018 року. Суд зауважує, що такої підстави для припинення виплати пенсії як «у зв'язку з опрацюванням механізму» норми чинного законодавства не передбачають.

Розпорядженням відповідача від 6 червня 2018 року відповідно до пункту 4 протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 5 червня 2018 року № 106 ухвалено взяти до відома таких, що пройшли додаткову перевірку згідно порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, зокрема, ОСОБА_1.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви, спірними питанням у справі є правомірність припинення виплати пенсії позивачеві.

Суд зазначає, що за наслідками апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду набрало законної сили рішення Верховного Суду від 03 травня 2018 року у зразковій справі № 805/402/18 (Пз/9901/20/18) за позовом ОСОБА_5 до Бахмутського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій, зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень частини десятої статті 290 КАС України у рішенні суду, ухваленому за результатами розгляду зразкової справи, Верховний Суд додатково зазначає:

1) ознаки типових справ;

2) обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм;

3) обставини, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі.

У своєму рішенні від 03 травня 2018 року Верховний Суд дійшов висновку, що в контексті цієї зразкової адміністративної справи ознаками типових, визначених п. 21 ч. 1 ст. 4 КАС України справ, є такі (пункт 113 рішення):

1) позивач у цій категорії справ є пенсіонер, якому/якій призначено пенсію згідно із Законом № 1058-ІV та який/яка є внутрішньо переміщеною особою;

2) відповідачем є територіальний орган Пенсійного фонду України, на пенсійному обліку якого перебуває позивач;

3) спір виник з аналогічних підстав у відносинах, що регулюються одними нормами права (у зв'язку з припиненням територіальними органами Пенсійного фонду України виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам з підстав, які не передбачені п. 1, 3- 5 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV);

4) позивачі заявили аналогічні позовні вимоги (по-різному висловлені, але однакові по суті: визнати неправомірними дії щодо припинення виплати пенсії та зобов'язати відповідача відновити виплату пенсії).

Окрім того, Верховним Судом було визначено обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права. А саме - у пункті 114 рішення зазначено, що висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах, в яких позивач:

1) є громадянином України;

2) має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується довідкою органів соціального захисту населення про взяття її на облік, як внутрішньо переміщеної особи;

3) є пенсіонером та отримує пенсію, призначену їй відповідно до Закону № 1058-IV.

Поновлення виплати пенсії потребує здійснення додаткових дій позивачем.

Відповідач право позивача на отримання пенсії не заперечує.

На підставі досліджених матеріалів адміністративної справи № 200/11995/18-а суд доходить висновку, що вона відповідає ознакам типової справи, наявні обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права. Обставини, які виключають типове застосування норм матеріального права та порядок застосування таких норм - відсутні. Отже, зазначена справа розглядається як типова.

Суд зазначає, що в силу вимог частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 (справа №243/6391/17) за результатом розгляду аналогічного спору дійшов висновку, зокрема, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених стеттею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV. Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.

При цьому, слід підкреслити пріоритетність застосування положень статті 49 Закону № 1058-IV, тому, доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, є безпідставними.

Окрім того, суд зауважує, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена управлінням без законних на те підстав.

У рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).

Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки «на умовах передбачених законом» і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів для припинення виплати пенсії позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

З огляду на вищевикладене, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача, отже, позов підлягає задоволенню шляхом незнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов'язання відповідача сплатити заборгованість з пенсійних виплат, що утворилась внаслідок незаконного припинення виплата пенсії позивача у травні та червні 2018 року. При цьому, розмір такої заборгованості судом не обчислюється, з огляду на виключну компетенцію пенсійного органу та відсутність у матеріалах справи документів, на підтвердження суми заборгованості в розмірі, визначеному позивачем у позовній заяві. У зв'язку з чим, суд відмовляє у задоволенні вимог позивача в частині зобов'язання відповідача сплатити заборгованість у розмірі 6900 грн. 00 коп.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що у такому випадку відповідач не може посилатися на відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій, оскільки порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.

Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду щодо зобов'язання сплатити заборгованість за весь період, підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп.

Згідно з положеннями частини 1 зазначеної статті при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (85500, Донецька область, смт. Велика Новосілка, вул. Центральна, 103) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язати вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) пенсії за травень та червень 2018 року.

Зобов'язати Великоновосілківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області сплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) заборгованість за травень та червень 2018 року.

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області сплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) заборгованість за травень та червень 2018 року - у межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Великоновосілківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп. на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1).

Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 5 грудня 2018 року. Повне судове рішення складено 5 грудня 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Смагар С.В.