Рішення № 78319455, 04.12.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2018 року Справа № 280/4412/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя про зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

19 жовтня 2018 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (далі - відповідач), в якому позивач просив суд зобов’язати відповідача виплатити позивачу пенсійні виплати за період з 19.06.2017 по 20.12.2017.

Ухвалою суду від 23.10.2018 вищевказану позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 12.11.2018 відкрито спрощене (письмове) позовне провадження у справі.

Крім того, ухвалою суду від 29.11.2018 відмовлено у розгляді справи з викликом сторін.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що Центральним ОУПФУ м. Запоріжжя позивачу була призначена пенсія за віком з 21.12.2017, проте, вважаючи протиправними дії Пенсійного фонду в частині призначення пенсії з 21.12.2017, а не з дати звернення за призначенням пенсії – 19.06.2017, позивач звернувся з позовом до суду, в якому просив суд призначити пенсію саме з 19.06.2017. Вказує, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.03.2018 по справі №335/15945/17 відповідача було зобов’язано призначити позивачу пенсію з 19.06.2017. Зазначає, що Пенсійним фондом рішення суду було виконано та призначено пенсію ОСОБА_1 з 19.06.2017. Проте, незважаючи на наявність рішення суду, яким зобов’язано призначити пенсію з 19.06.2017, відповідачем не було проведено виплату заборгованості по пенсійних виплатах за період з 19.06.2017 по 20.12.2017. Позивач вважає, що відповідачем безпідставно не було проведено виплату пенсії за період з 19.06.2017 по 20.12.2017, у зв’язку з чим просить задовольнити позовні вимоги.

28 листопада 2018 року від представника відповідача до суду надійшов відзив, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень відповідач посилається на те, що предметом розгляду адміністративної справи №335/15945/17 не було питання виплати заборгованості з виплати пенсії за період з 19.06.2017 по 20.12.2017. Крім того, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.03.2018 по справі №335/15945/17 не містило приписів зобов’язального характеру щодо проведення пенсійних виплат за спірний період. Також, відповідач вказав на те, що у жовтні 2018 року відповідачем проведено перерахунок пенсії позивачу на виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15.03.2018 по справі №335/15945/17, а сума недоотриманої пенсії за період з 19.06.2018 по 20.12.2018 у розмірі 6858,41 грн. буде виплачена позивачу в грудні 2018 року. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на пенсійному обліку в Центральному об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України м. Запоріжжя та отримує пенсію за віком.

Також встановлено, що первинно позивачу пенсія за віком була призначена з 21 грудня 2017 року.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.03.2018 по справі №335/15945/17, яке набрало законної сили 01.06.2018, зобов’язано Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя призначити ОСОБА_1 трудову пенсію з 19.06.2017.

З матеріалів справи встановлено, що Центральним об’єднаному управління Пенсійної фонду України м. Запоріжжя проведено перерахунок пенсії позивачу в частині призначення пенсії з 19.06.2017.

Разом з тим, з матеріалів адміністративної справи встановлено, що станом на момент розгляду адміністративної справи позивачу пенсія за період з 19.06.2017 по 20.12.2017 виплачена не була.

Позивач не погодившись з діями відповідача щодо невиплати пенсії за період з 19.06.2017 по 20.12.2017, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

За приписами статті 8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція України є нормами прямої дії.

Згідно ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Суд зазначає, що Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» розроблений на розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом (далі – Закон №1058).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №1058, пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно ч.1 ст.1 Закону №1058, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною 1 статті 47 Закону №1058 визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено, з матеріалів адміністративної справи та не заперечувалось сторонами, ОСОБА_1 пенсію за віком було призначено з 21.12.2017 та відповідно з зазначеної дати розпочато нарахування та виплату належної суми пенсії.

Проте, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.03.2018 по справі №335/15945/17, яке набрало законної сили 01.06.2018, зобов’язано Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя призначити ОСОБА_1 трудову пенсію з 19.06.2017.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання.

Згідно ч.1 ст.14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Частиною 2 статті 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.

Суд зазначає, що в даному випадку рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.03.2018 по справі №335/15945/17, яке набрало законної сили 01.06.2018, визначено право позивача на призначення пенсії за віком з 19.06.2017, відповідно і на нарахування та виплату пенсії з зазначеної дати.

При цьому, суд вважає безпідставними твердження Пенсійного фонду на те, що в рішенні Запорізького окружного адміністративного суду від 15.03.2018 по справі №335/15945/17 не було вирішено питання виплати позивачу пенсії з 19.06.2017, оскільки судове рішення регулює лише певні правовідносини, які є спірними і перебувають на розгляді суду.

В інших випадках суспільні правовідносини регулюються нормативно-правовими актами (законами, підзаконними актами), у зв’язку з чим суд при прийнятті рішення не зобов’язаний визначити весь ланцюг дій, які суб’єкт владних повноважень зобов’язаний вчинити, оскільки якщо в рішенні не визначено конкретних дій для відповідача, то суб’єкт владних повноважень повинен діяти в силу Закону, який регулює спірні правовідносини.

В даному випадку, порядок виплати пенсії визначений статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому відповідач, після набрання законної сили рішенням суду по справі №335/15945/17 зобов’язаний був провести перерахунок пенсії позивача з 19.06.2017 та нарахувати і виплатити заборгованість по виплаті пенсії починаючи з 19.06.2017 по 20.12.2017 включно, що не було зроблено і станом на момент вирішення справи по суті.

Суд зазначає, що статтею 49 Закону №1058 визначено вичерпний перелік підстав за яких виплата пенсії припиняється, проте, відповідачем до суду не надано жодних доказів на підтвердження наявності об’єктивних підстав для не виплати позивачу пенсії з 19.06.2017 по 20.12.2017, після набрання законної сили рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.03.2018 по справі №335/15945/17.

Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Частиною 2 статті 6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: «50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов’язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.06.2004р. у справі «Півень проти України» судом вказано, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Конвенції, захищає також виконання остаточних та обов’язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін. Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року у справі Шмалько проти України (заява №60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь - яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду. У рішенні від 17 травня 2005 року у справі Чіжов проти України (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно Рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997р. у справі "Горнсбі проти Греції", Європейським судом наголошено, що відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

Європейський суд також зазначив, що адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено правомірність дій щодо не виплати позивачу пенсії за період з 19.06.2017 по 20.12.2017, що зумовлює висновок суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (69001, м. Запоріжжя, бул. ШевченкаАДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) до Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя (69057, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, 2-Б, код ЄДРПОУ 41248629) про зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити.

Зобов’язати Центральне об’єднане управління Пенсійного фонду України м.Запоріжжя виплатити ОСОБА_1 пенсійні виплати за період з 19.06.2017 по 20.12.2017.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі виготовлено та підписано 04.12.2018.

Суддя І.В. Новікова