Рішення № 78307492, 19.11.2018, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/721/18

Справа №754/5719/17

РІШЕННЯ

Іменем України

19 листопада 2018 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого - судді Галась І.А.,

при секретарі - Ленській Т.

за участі позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Коєва М.С.

розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 до Іноземного Підприємства «Кока-кола Беверіджиз Україна», 3-тя особа: ОСОБА_5 про стягнення шкоди,

ВСТАНОВИВ:

03 травня 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до відповідача Іноземного Підприємства «Кока-кола Беверіджиз Україна», 3-тя особа: ОСОБА_5 про стягнення шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано наступним.

05.07.2016 року о 13:00 год. в м. Києві на перехресті вул. М. Закревського та вул. Сабурова водій ОСОБА_5, керуючи автомобілем НОМЕР_1 не був уважний, не зайняв відповідної смуги для проїзду перехрестя, та проїхав на заборонений сигнал світлофора внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_2, що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Автомобіль Skoda н.н. НОМЕР_1 належить ІП «Кока-кола Беверіджиз Україна» на праві власності і під час ДТП був під управлінням водія ОСОБА_5

Автомобіль Mercedes д.н. НОМЕР_3, належить йому - ОСОБА_1 на праві власності і під час ДТП був за кермом.

Відповідно до протоколу АП1 №143301, складеного співробітниками ДПС Національної поліції м. Києва, дорожньо-транспортна пригода сталася з вини водія ОСОБА_7, який порушив вимоги п.2.3б; п.8.7.3.б; 5.16д Правил дорожнього руху України.

Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 23.08.2016 року водія ОСОБА_5 визнано винним у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, встановлено, що ДТП сталася з його вини та притягнуто його до адміністративної відповідальності.

На час ДТП ОСОБА_5 був працівником ІП «Кока-кола Беверіджиз Україна».

Згідно Звіту про визначення вартості матеріального збитку №13214 від 16.09.2016 року, сума матеріальної шкоди спричиненої власнику автомобіля НОМЕР_2, складає 145 117,65 грн.

Згідно Звіту №13214 від 16.09.2016 року вартість відновлювального ремонту (155 817,60 грн.) перевищує вартість автомобіля до ДТП (145 117,65 грн.), а тому згідно вимог ст. 30.1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» автомобіль вважаться фізично знищеним. Згідно Звіту №13214/1 вартість пошкодженого автомобіля складає 48 297,17 грн.

Вважає, що матеріальна шкода спричинена ОСОБА_1, як власнику автомобіля НОМЕР_2 складає 96820,48 грн. (145 117,65 грн. - 48297,17 = 96820,48 грн.). Крім того, ним (позивачем) понесені витрати на проведення оцінки матеріального збитку у розмірі 2 400,00 грн. та щодо проведення оцінки пошкодженого КТЗ - Звіту №13214/1 у розмірі 1 200,00 грн.

Зазначає, що відшкодовувати шкоду у добровільному порядку відповідач категорично відмовляється, таким чином невідшкодований матеріальний збиток заподіяний позивачу винними діями водія відповідача стан ость 100 420,48 грн.

Зазначає, що з моменту пошкодження автомобіля НОМЕР_2 в ДТП від 05.07.2016 року, минуло 296 днів, тому вважає за необхідне стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних від суми 100420,48, а саме: стягнути з відповідача інфляційні втирати в розмірі 11 789,36 грн., 3% річних в розмірі 2 443,09 грн.

Крім того, позивач наголошує, що причинені йому моральні страждання неможливо відшкодувати в матеріальній формі. Проте певна грошова компенсація може в деякій мірі зменшити вплив цих негативних наслідків на його особисте життя. Розмір такої компенсації з урахуванням характеру заподіяних збитків і ступеня провини відповідача оцінює в 20 000,00 грн.

На підстав викладеного, позивач просить суд:

1.стягнути з ІП «Кока-кола Беверіджиз Україна» на користь ОСОБА_1 114 652,93 грн. матеріальної шкоди в тому числі і інфляційні втрати та 3 % річних;

2.стягнути з ІП «Кока-кола Беверіджиз Україна» на користь ОСОБА_1 20 000,00 грн. моральної шкоди;

3.стягнути з ІП «Кока-кола Беверіджиз Україна» на користь ОСОБА_1 судові витрати.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 10 травня 2017 року відкрито провадженні у цивільній справі та призначено судове засідання (а.с.12).

12 вересня 2017 року представник відповідача Іноземного Підприємства «Кока-кола Беверіджиз Україна» - Коєва Маргарита Сергіївна подала до суду письмові заперечення (а.с.78-80), в яких зазначила, що ІП «Кока-кола Беверіджиз Україна» заперечує проти позовних вимог позивача в повному обсязі, у зв'язку з їх необґрунтованістю, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, зважаючи на наступне.

По-перше, позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, однак дані положення застосовуються передусім до договірних зобов'язань та не застосовуються до деліктних зобов'язань, які виникли між позивачем і відповідачем.

Зазначає, що між сторонами немає розміру суми відшкодування, затвердженого судовим рішенням, яке набрало законної сили, а тому не можливо застосовувати положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, а посилання позивача на постанову ВСУ від 01.10.2014 року у справі №6-113цс14, де, як зазначає позивач, вказано, що «будь-яке зобов'язання, яке зводиться до сплати грошей, є грошовим зобов'язанням незалежно від правових підстав його виникнення і в разі його порушення підлягає застосуванню ч. 2 ст. 625 ЦК України», водночас, як вбачається з тексту цієї постанови, предметом спору у цій справі є стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасне виконання вироку суду в частині задоволення цивільного позову про стягнення матеріальної та відшкодування моральної шкоди, тобто, розмір суми відшкодування встановлений і затверджений судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Представник відповідача наголосила, що передумовою для стягнення інфляційних втрат та 3% річних є чітко встановлена сума відшкодування заподіяної шкоди, встановлена договором, законом, або вже встановлена судовим рішенням, яке набрало законної сили. Водночас, жодної з цих підстав не існує, оскільки немає узгодженої між позивачем і відповідачем суми відшкодування, затвердженої рішенням суду.

По-друге, позивач заявляє про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 20 000,00 грн. Водночас, доводи позивача є його суб'єктивною думкою, ним не наведено доказів, які б підтверджували необхідність відшкодування моральної шкоди на заявлену у позові суму та не зазначено, з яких саме розрахунків він при цьому виходив. В обґрунтування цієї суми позивач посилається, зокрема на те, що відповідач грубо відмовляється компенсувати спричинену матеріальну. Водночас, позивачем до позовної заяви не надано доказів його неодноразового звернення до відповідача у досудовому порядку з відповідними вимогами про відшкодування шкоди, а також грубих відмов відповідача у компенсації позивачеві моральної шкоди. Позивачем також не вказано, чи звертався він до страховика відповідача. Отже, до моменту отримання позовної заяви відповідачеві не було відомо про суму грошових коштів, яку позивач вважає розміром відшкодування шкоди, і що він бажає їх стягнути саме з нього, а не зі страховика відповідача.

По-третє, відповідач не погоджується з розміром матеріальної шкоди, спричиненої позивачу, у зв'язку з відсутністю повної копії звіту про визначення вартості матеріального збитку № 13214 від 6.09.2016 року та звіту №13214/1 щодо визначення вартості пошкодженого ТЗ, на які посилається позивач, відсутністю інформації про те, чи здійснювала оцінку ТЗ іншими компаніями, в т.ч. страховиком відповідача, а також враховуючи те, що відповідні звіти не є висновками експертів в розумінні положень ЦК України.

З огляду на викладене, сторона відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В судовому засіданні 07 грудня 2017 року, позивач заявив клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи, з метою визначення розміру матеріального збитку, оскільки на даний час є спірним розмір шкоди, завданої останньому.

В судовому засіданні 07 грудня 2017 року, представник відповідача - Коєва М.С. подала суду письмове клопотання про призначення судової автотоварознавчої експертизи, мотивуючи його тим, що відповідач не згоден з наданим позивачем звітом, який попередньо проводився експертом-оцінювачем, оскільки відповідач не був повідомлений про час та місце проведення огляду пошкодженого транспортного засобу, також відповідач вбачає з матеріалів звітів певні суперечності, а тому вважає за необхідним призначення та проведення судової експертизи.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 07 грудня 2017 року призначено по справі судову автотоварознавчу експертизу, на розгляд якої поставити наступні питання: 1.Яка вартість матеріального збитку (шкоди), завдана власнику легкового автомобіля «Mercedes-benz E300D», державний номер НОМЕР_3 внаслідок скоєння ДТП 05 липня 2016 року? 2. Яка вартість легкового автомобіля «Mercedes-benz E300D», державний номер НОМЕР_3 станом на момент після ДТП 05 липня 2016 року? (а.с.108).

15 грудня 2017 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного процесуального кодексу України Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03.10.2017, № 2147-VIII, яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Відповідно до Перехідних положень Цивільного процесуального Кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. Заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання ним чинності, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

13 квітня 2018 року на виконання ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 07 грудня 2017 року надано висновок №680/18-54 судової атотоварознавчої експертизи від 27 березня 2017 року (а.с.111-129).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 25 вересня 2018 року закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Іноземного Підприємства «Кока-кола Беверіджиз Україна», 3-тя особа: ОСОБА_5 про стягнення шкоди. Призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.154).

В судовому засіданні представник позивача, позивач позовні вимоги за позовом підтримали в повному обсязі, вважають їх законними і обґрунтованими, такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав наведених в позовній заяві.

Представник відповідача ІП «Кока-кола Беверіджиз Україна» - Коєва М.С. заперечувала проти позовних вимог в повному обсязі, у зв'язку з їх необґрунтованістю, просила відмовити в задоволені позову.

Третя сторона, ОСОБА_5 до судового засідання неодноразово не з'являвся. У відповідності до ст. 128 ЦПК України про розгляд справи повідомлений належним чином. Поштова кореспонденція, надіслана відповідачу в порядку ст. 130 ЦПК України не вручена з відміткою - «за закінченням встановленого строку зберігання».

Відзив на позовну заяву, в порядку ст. 178 ЦПК України подано не було.

Відповідно до ч.3 ст.211 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Вислухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов такого висновку.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

За вимог Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Як встановлено судом та вбачається з письмових матеріалів справи, 05.07.2016 року в 13:00 год. в м. Києві ОСОБА_5 керував автомобілем «Skoda» з номерним знаком НОМЕР_1 по вул. Сабурова, при наближені до перехрестя з вул. Закревського порушив вимоги пунктів 2.3б; 8.7.3е ПДР і дорожнього знаку 5.16 «Напрямки руху по смугах», не зайняв відповідної смуги руху для проїзду перехрестя, виїхав на перехрестя на забороняючий червоний сигнал світлофора, що призвело до зіткнення з автомобілем «Мерседес» з номерним знаком АА9418ІХ під керування ОСОБА_1 і до пошкодження автомобілів, чим вчинив правопорушення передбачене ст. 124 КУпАП.

Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 23 серпня 2016 року визнано винним ОСОБА_5 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян в доход держави (340 грн.) (а.с.4).

Постанова суду не оскаржувалась та набрала законної сили.

Відповідно до частини четвертої ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на викладене та відповідно до положення частини четвертої ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України, суд не піддає сумніву та доказуванню обставини, встановлені постановою Деснянського районного суду м. Києва від 23 серпня 2016 року, згідно засад інституту доказування у цивільному судочинстві, яка не оскаржувалась та набрала законної сили, відповідно до якої ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні ДТП.

Отже, з огляду на викладене вина ОСОБА_5 у скоєній дорожньо транспортній пригоді є доведеною.

На час скоєння дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_5 був співробітником ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна», що не заперечувалось стороною відповідача.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що транспортний засіб Skoda» з номерним знаком НОМЕР_1 належить ІП «Кока-Кола Беверіджиз Україна».

На підставі ст.1172 ЦК України юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їх працівником під час виконання ним своїх трудових обовязків. При чому, це стосується як майнової так і моральної шкоди, про що зазначено в п.8 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» від 31.03.1995р. № 4. А відповідно висновку ВСУ №6-2808цс15 від 10.01.2016р. право потерпілого на відшкодування шкоди є абсолютним і не може бути обмежено або припинено наявністю Полісу обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

Автомобіль Mercedes-Benz E300D, державний номер НОМЕР_3 на праві власності належить ОСОБА_1

Відповідно до ст. 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Позивач скористався таким правом.

Так, згідно Звіту №13214/1 від 16.09.2016 року «Про незалежну оцінку вартості майна», складеного ФОП ОСОБА_9, незалежний оцінювач ОСОБА_9, об'єкт оцінки легковий автомобіль Mercedes-Benz, державний номер НОМЕР_3, власник об'єкта оцінки ОСОБА_1 - ринкова вартість легкового автомобіля Mercedes-Benz E300D, 1994 року випуску, державний номер НОМЕР_3, станом на момент після ДТП 05.07.2016 року, розраховано витратно-порівняльним підходом становить 48297,17 грн. (а.с.27-52).

Згідно Звіту №13214 від 16.09.2016 року «Про визначення вартості матеріального збитку», складеного ФОП ОСОБА_9, незалежний оцінювач ОСОБА_9, об'єкт оцінки легковий автомобіль Mercedes-Benz, державний номер НОМЕР_3, власник об'єкта оцінки ОСОБА_1 - вартість матеріального збитку, заподіяного власнику КТЗ Mercedes-Benz E300D, 1994 року випуску, державний номер НОМЕР_3 складає 145117,65 грн. (а.с.53-77).

В ході розгляду справи сторони заявили клопотання про призначення у справі судової автотоварознавчої експертизи (а.с.97, 99-101).

Відповідно до ст. 103 ЦПК України, суд призначає експертизу у справі для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 07 грудня 2017 року призначено по справі судову автотоварознавчу експертизу. Проведення експертизи доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (м. Київ, вул. Смоленська, 6).

На виконання зазначеної ухвали суду було виконано Висновок експерта за результатами проведення автотоварознавчої експертизи №680/18-54 від 27.03.2018 року (а.с.112-129) - вартість матеріального збитку (шкоди) завдана власнику легкового автомобіля «Мercedes-Benz E300D, державний номер НОМЕР_3 внаслідок скоєння ДТП 05 липня 2016 року, складає: 104961,42 грн. Вартість легкового автомобіля «Мercedes-Benz E300D, державний номер НОМЕР_3 станом на момент після ДТП 05 липня 2016 року, складала: 36490,56 грн.

Відповідно до вимог ст. 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Беручи до уваги ту обставину, що експерт Береговий С.В. у Висновку від 27.03.2018 року №680/18-54 попереджений про кримінальну відповідальність за ст.ст. 384,385 КК України, суд бере до уваги даний доказ, як такий, що узгоджується з положеннями ст.ст. 77,78,79 ЦПК України та покладає його в основу визначення матеріальних збитків, які підлягають стягненню з відповідача.

Суд звертає увагу на те, що сторони, у випадку незгоди або недовірою до Висновку, не скористались своїми правами і не заявляли клопотання про проведення додаткової або повторної експертизи, а тому при визначені вартості матеріального збитку завданого власнику легкового автомобіля «Мercedes-Benz E300D, державний номер НОМЕР_3, внаслідок скоєння ДТП 05 липня 2016 року, суд бере до уваги виконано Висновок експерта за результатами проведення авто товарознавчої експертизи №680/18-54 від 27.03.2018 року, відповідно до якого вартість матеріального збитку складає: 104961,42 грн.

За таких обставин, суд не бере до уваги наданий стороною позивача Звіт № 13214/1 від 16.09.2016 року «Про незалежну оцінку вартості майна» та Звіт №13214 від 16.09.2016 року «Про визначення вартості матеріального збитку».

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Згідно з ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до статті 1166 ЦК України майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Відповідно до частини першої статті 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів.

Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням).

Відповідно до ч. 2 ст. ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки,відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» (далі в тексті - Постанова) особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Відповідно до ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Як закріплено ст.1192 ЦК України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

З огляду на зазначені положення ЦК України факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання.

Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року «Про Практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» відшкодування збитків повинно здійснюватись винною особою відповідно до реальної вартості втраченого майна.

Частиною 3 ст. 386 ЦК України передбачено, що власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, вказана правова позиція висловлена Верховним судом України у постанові від 20 січня 2016 року в справі 6-2808цс15.

Статтею 28 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, це шкода, зокрема, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

При цьому в Законі України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено порядок розрахунку шкоди, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу. Так, відповідно до статті 29 цього Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.

Такий розрахунок здійснюється згідно з Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі - Методика).

Відповідно до пунктів 1.6, 8.1 та 8.3 Методики відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту. Вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрати товарної вартості.

Тому вартість відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП транспортного засобу більша за вартість матеріального збитку, а вартість матеріального збитку - це та сума, яку за Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» має сплатити страховик як страхове відшкодування.

Саме такий правовий висновок навів Верховний Суд України у своїй постанові від 31 травня 2017 року у справі №6-2969цс16.

Таким чином, судом об'єктивно встановлено, щовартість матеріального збитку,

згідно Висновку експерта за результатами проведення автотоварознавчої експертизи №680/18-54 від 27.03.2018 року, становить 104961,42 грн.

Однак, відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» відповідно до статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статті 1 ЦПК ( 1618-15 ) та з урахуванням положення частини четвертої статті 10 ЦПК( 1618-15 ) вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено) суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом. Наприклад, суд має право вийти за межі заявлених вимог і з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину одночасно з позбавленням батьківських прав (частина другастатті 166 Сімейного кодексу України) ( 2947-14 ); застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину (частина п'ята статті 216 Цивільного кодексу України ( 435-15 ).

Таким чином, враховуючи, що суд не міг вийти за межі заявлених вимог позивача, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог сторони позивача в частині стягнення матеріальної шкоди в розмірі 96820,48 грн., яка була заявлена позивачем.

Щодо стягнення збитків, які понесені позивачем на проведення оцінки матеріального збитку у розмірі 2 400 грн. та щодо проведення оцінки пошкодженого КТЗ Звіту №132/1 у розмірі 1 200 грн. суд вважає за необхідне відмовити в цій частині, оскільки стороною позивача в судовому засіданні не надано доказів сплати на рахунок виконавця робіт вищевказаної суми, що свідчить про ненадання суду належних та допустимих доказів, що відповідно до приписів ч.1 ст. 81 ЦПК України є його обов'язком.

При вирішенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній чи юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31.03.1995 р. - під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно з п.5 даної постанови Пленуму обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Згідно пункту 9 Постанови Пленуму ВСУ "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з врахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено спричинення моральної шкоди, в чому полягали психічні та фізичні страждання, та необґрунтовано розмір моральної шкоди. Тому суд відмовляє в цій частині позовних вимог.

Щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат, то суд приходить до наступного висновку.

У частині другій статті 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Однак, положення статті 625 ЦК України не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, адже відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, яке виникає із зобов'язальних відносин.

Постановою №4 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» надано правовий висновок, та відповідно до п.4 вказаної постанови зазначено, що положення статті 625 ЦК України не застосовується до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, яке виникає з договірних зобов'язань. Винятком є відповідальність страховика (стаття 992 ЦК), тобто мова йде про випадки укладення між сторонами добровільного страхування, а в даному випадку між сторонами деліктні правовідносини.

Права та обов'язки сторін по справі - між позивачем та відповідачем, в спірних правовідносинах, виникли з позадоговірних відносин.

Виходячи із зазначеного, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Враховуючи вищевикладене, надані суду письмові докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав до часткового задоволення даного позову.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Положеннями ст. 80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно вимог ч.ч.1, 5, 6, 7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з Іноземного Підприємства «Кока-кола Беверіджиз Україна» підлягає стягненню судовий збір на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 968 гривень 20 копійок.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, ст. ст. 22, 23, 1166, 1187, 1188, 1192 ЦК України

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Іноземного Підприємства «Кока-кола Беверіджиз Україна», 3-тя особа: ОСОБА_5 про стягнення шкодизадовольнити частково.

Стягнути з Іноземного Підприємства «Кока-кола Беверіджиз Україна» (код ЄДРПОУ 21651322, Київська область, Броварський район, смт Велика Димерка, 51 кв. Ст.-Петербурзького шосе) на користь ОСОБА_1 (ІІН НОМЕР_5, АДРЕСА_1) матеріальний збиток, завданий внаслідок дорожньої транспортної пригоди в розмірі 96820 гривень 48 копійок.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути з Іноземного Підприємства «Кока-кола Беверіджиз Україна» (код ЄДРПОУ 21651322, Київська область, Броварський район, смт Велика Димерка, 51 кв. Ст.-Петербурзького шосе) на користь ОСОБА_1 (ІІН НОМЕР_5, АДРЕСА_1) судовий збір в розмірі 968 гривень 20 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: