Рішення № 78307397, 27.11.2018, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/10266/16-ц

Провадження №: 2/752/436/18

РІШЕННЯ

іменем України

27 листопада 2018 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору, -

ВСТАНОВИВ:

в липні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору № 00007003835229 від 22.09.2013 року та застосувати наслідки недійсності правочину, зобов'язавши її повернути банку суму залишкової заборгованості у розмірі 5 503,43 грн. у термін, що передбачався сторонами для погашення кредиту.

Свої вимоги мотивувала тим, що 22.09.2013 року між нею та банком шляхом заповнення заяви № 00007003835229, на визначених в ній умовах та умовах, що визначені Правилами надання банківських послуг при здійсненні кредитування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк» та Тарифами Банку, укладено Договір (про надання кредиту на купівлю товару (послуг) та прийняття цього товару в заставу банку).

Відповідно до умов цього договору їй було надано кредитні кошти у розмірі 9 413,43 грн. на строк 36 місяців зі сплатою 0,01% річних за користування коштами.

Зазначила про те, що при укладенні договору їй не було надано інформації відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», чим також не дотримано Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року, крім того, оформлення договору відбулось за час, який не давав можливості ознайомитися з усіма документами, а їх виконання (дрібним шрифтом) ускладнює спосіб прочитання; обставини укладення договору є такими, що вводить в оману.

Зауважила, що договір містить умову, відповідно до якої позичальник здійснює плату за обслуговування заборгованості, що суперечить Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Крім того, що договір містить третейське застереження, що суперечить Законам України «Про третейські суди» та «Про захист прав споживачів».

До того ж, умови договору не відповідають положенням Закону України «Про захист персональних даних».

В судове засідання учасники цивільного процесу не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

В матеріалах справи (а.с. 20) наявна заява про розгляд справи за відсутності позивача.

Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за її відсутності та зазначенням прохання про відмову у позові.

Третя особа явку свого представника не забезпечила, про час та місце розгляду повідомлялась в установленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомила.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Судом установлено, що 22.09.2013 року між ОСОБА_1 та банком шляхом заповнення заяви № 00007003835229, на визначених в ній умовах та умовах, що визначені Правилами надання банківських послуг при здійсненні кредитування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк» та Тарифами Банку, укладено Договір (про надання кредиту на купівлю товару (послуг) та прийняття цього товару в заставу банку).

Відповідно до умов цього договору їй було надано кредитні кошти у розмірі 9 413,43 грн. на строк 36 місяців зі сплатою 0,01% річних за користування коштами (а.с. 10-19).

Істотними умовами кредитного договору, відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України та ст. 1054 ЦК України, є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі, розмір, порядок нарахування та виплата процентів, відповідальність сторін.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Зміст правочину становить собою сукупність умов, які направлені на досягнення відповідного та очікуваного для всіх сторін правочину правового ефекту у спосіб, який би не суперечив законодавству. Під змістом правочину, умови якого не суперечать законодавству, слід розуміти умови договору про його предмет і мету.

Відповідно до ч. 1 ст. 268 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року, встановлюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту.

Ці Правила є практичною деталізованою інструкцією щодо реалізації у сфері банківської діяльності положень ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Статтями 15 та 23 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено відповідальність суб'єкта господарювання, яка не містить положень про такі наслідки як недійсність договору.

Тому, доводи позивача про ненадання інформації про умови кредитування не є такими, з якими закон пов'язує недійсність правочину.

До того ж, з матеріалів справи убачається, що позичальник у належний спосіб ознайомилась із вказаною інформацією, що посвідчила особистим підписом.

Так, відповідно до п. 2.3. заяви, підписанням заяви ОСОБА_1 засвідчила, що до цього ознайомлена в письмовій з інформацією про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, відповідно до законодавства України.

Зазначене відповідає п. 2.4 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені Постановою Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року, який визначає, що банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією.

Посилання на те, що укладення договору відбулось протягом часу, який не надавав достатньої можливості ознайомитися з його умовами, а також на оформлення договору дрібним шрифтом, суд вважає необґрунтованими, через що не приймає до уваги, оскільки відповідно до даних заяви позивач до оформлення правовідносин ознайомилась із його умовами.

Щодо невідповідності положенням законодавства умов договору про плату за обслуговування заборгованості по кредиту, то суд вважає наступне.

Відповідно до п. 2.5 заяви установлено розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості: 0,00% від суми кредиту, що вказана в п. 6.2. частини 6 заяви.

Пунктом 6.14.2 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» (зі змінами та доповненнями), затвердженими Рішенням Ради Директорів АТ «Дельта Банк» Протокол № 14 від 20.03.2015 року, визначено, що плата за обслуговування кредитної заборгованості нараховується Банком щомісячно в останній робочий день місяця, починаючи з дня надання Кредиту, на повну суму Кредиту, наданого Клієнту, незалежно від фактичної кількості днів користування Кредитом в періоді нарахування. Періодом нарахування вважається календарний місяць, який обчислюється з дня, що відповідає даті укладення Договору, в поточному місяці по день, який припадає на дату, відповідну даті укладення Договору, в наступному місяці

Частиною 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Тому, суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що вказана умова договору є несправедливою та тягне за собою недійсність кредитного договору через суперечливість актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, оскільки остання є недійсною в силу закону, бо не є послугою. Зокрема, така правова позиція висловлена Верховним Судом України у справі № 6-1746цс16 (постанова від 16.11.2016 року).

А визнання нікчемного правочину судом недійсним законом не вимагається, тобто для сторін правочину він не спричиняє правових наслідків, крім наслідків його недійсності. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 19.12.2012 року у справі № 6-87цс12.

Недійсність в силу закону цієї умови не впливає на дійсність правочину в цілому.

Критично оцінюється судом й позиція позивача щодо несправедливості умов кредитного договору в частині посилань позивача на те, що під час укладення кредитного договору її було примушено в порушення вимог законодавства до укладення договору добровільного страхування з посиланням на те, що без останнього кредит вона не отримує, та було нав'язано для цього ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал». До вказаного висновку суд приходить, виходячи з наступного.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

У ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначений приблизний (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей.

Частиною 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Згідно положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

З аналізу умов кредитного договору № 00007003835229 від 22.09.2013 року дає підстави суду вважати, що умови договору не є несправедливими по відношенню до позичальника.

Крім того, підписуючи кредитний договір, позивач чітко засвідчила факт ознайомлення з його умовами та свою згоду на отримання послуги на цих умовах, зокрема на укладення договору страхування.

До того ж, як вбачається із заяви на отримання кредиту, позичальнику відомо, що укладення договору страхування не є обов'язковою умовою отримання кредиту в банку, що таку послугу обрано позичальником за власною ініціативою, відносини за договором страхування виникають виключно між страхувальником та страховиком - ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал».

Отже, вказана позиція позивача судом до уваги не приймається з огляду на недоведеність в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України.

Стосовно недійсності кредитного договору через включення до нього третейського застереження, суд не приймає до уваги вказане твердження сторони позивача, вважаючи його надуманим, з огляду на таке.

Пункт 18.1 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» (зі змінами та доповненнями), затвердженими Рішенням Ради Директорів АТ «Дельта Банк» Протокол № 14 від 20.03.2015 року, дійсно містить третейське застереження.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про третейські суди» третейський суд - недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та/або юридичних осіб у порядку, встановленому цим Законом, для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Відповідно до ст. 5 цього Закону юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Законом України № 2983-VI від 03.02.2011 року «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» ч. 1 ст. 6 Закону України «Про третейські суди» доповнено пунктом 14.

Згідно вказаного пункту третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Відповідно до прикінцевих та перехідних положень Закону України № 2983-VI від 03.02.2011 року після набрання чинності цим Законом третейські суди припиняють розгляд справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки), розгляд яких було розпочато до дня набрання чинності цим Законом, про що виноситься мотивована ухвала.

Зазначений Закон набрав чинності 12.03.2011 року.

Законом України «Про третейські суди» визначається, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Таким чином, спори у справах щодо захисту прав споживачів підлягають вирішенню виключно державними судами.

Вказане й передбачено у п. 18.2. Правил банківського обслуговування фізичних осіб у Публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк», який визначає, що у випадку настання обставин, що процесуального унеможливлюють судовий захист прав і законних інтересів Сторін у порядку, визначеному п. 18.1 цих Правил, або у випадку, якщо конкретний продукт, на реалізацію якого сторонами укладається відповідний договір за продуктом банку, не передбачає третейський порядок розгляду судових спорів, то судовий захист прав і законних інтересів сторін здійснюється в порядку, передбаченому в Україні чинним законодавством.

Щодо посилань позивача на те, що п. п. 2.13.18, 2.13.19.2 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк» не відповідають Закону України «Про захист персональних даних», суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до цих умов використання наявної у банку інформації про персональні дані позичальника обумовлено його письмовою згодою, що відповідає ст. 2, ч. ч. 5, 6 ст. 6, ч. 1 ст .10, ч. 1 ст. 14, ч.1 ст.16 Закону України «Про захист персональних даних» та ч. 3 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Використання інформації про персональні дані диктується умовами правовідносин сторін.

Пунктом 11 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначено право суб'єкта персональних даних відкликати згоду на обробку персональних даних.

Пунктом п. 2.13.19.2 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк» передбачено, що одночасно Клієнт надає безвідкличну згоду на збір, зберігання, використання та поширення Банком через бюро кредитних історій інформації щодо себе та своїх зобов'язань, на отримання Банком з бюро кредитних історій своєї кредитної історії, а також на отримання від бюро кредитних історій додаткової актуальної інформації, порівняно з внесеною до анкетних даних, щодо Клієнта та його майна від державних реєстрів в особі їх уповноважених органів (держателів, розпорядників, адміністраторів), а також з інших дозволених законом джерел. Наданий Клієнтом дозвіл не обмежений в часі та не буде відкликаний ним. Із змістом Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» в чинній редакції Клієнт ознайомлений.

Пункт п.2.13.18 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк» місить положення про те, що згода клієнта на обробку персональних даних є безумовною, безвідкличною і не обмежена строком дії.

Відповідно до ч. 3 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту.

Персональні дані, одержані від споживача або іншої особи у зв'язку з укладенням та виконанням договору про надання споживчого кредиту, можуть використовуватися виключно для оцінки фінансового стану споживача та його спроможності виконати зобов'язання за таким договором.

Не є порушенням положень абзацу другого цієї частини повідомлення кредитодавцем відомостей про споживача Бюро кредитних історій, яке займається збиранням, обробленням, зберіганням, захистом і використанням інформації відповідно до законодавства про формування і ведення кредитних історій.

Пункт 2.13.19.2 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк» стосується повідомлення кредитодавцем відомостей про споживача Бюро кредитних історій.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» метою цього Закону є врегулювання суспільних відносин, що виникають у сфері збору, оброблення, зберігання, захисту та використання інформації про виконання особами грошових зобов'язань, функціонування інституцій, пов'язаних з обміном інформацією про грошові зобов'язання та забезпеченням прав та інтересів суб'єктів кредитної історії.

Відповідно до ст. 3 цього Закону кредитна історія - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону.

Кредитна історія є покажчиком добросовісності та платоспроможності позичальника у грошових зобов'язаннях та її метою є виявлення фінансових ризиків.

Отже, використання даних про фінансовий стан клієнта обумовлена Законом України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» та може використовуватися кредитодавцем, що також не заборонено ч. 3 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Проте, положення договору в тій частині, що згода клієнта на обробку персональних даних є безвідкличною і не обмежена строком дії, є такими, що суперечать вимогам п. 11 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про захист персональних даних» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), тому суд погоджується з твердженням позивача щодо недійсності такої умови.

Разом з тим, на думку суду, недійсність цієї умови також не впливає на дійсність правочину в цілому.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на наведене, приймаючи до уваги вимоги позивача про визнання кредитного договору № 00007003835229 від 22.09.2013 року недійсним в цілому та застосування наслідків недійсності правочину, виходячи із принципу диспозитивності, закріпленого ст. 13 ЦПК України, про те, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, надходить до висновку про те, що позов задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1-19, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 354, 417 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», третя особа Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування» про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.С. Хоменко