Постанова № 78296240, 04.12.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Кухар М.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2018 р. Справа № 2040/6438/18Харківський апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача: Бершова Г.Є.,

суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2018, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, м. Харків, 61004, по справі № 2040/6438/18

за позовом ОСОБА_2

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_2, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом, в якому просить суд: зобов'язати Головне управління ПФУ в Харківській області перераховувати належну позивачу пенсію на картковий рахунок позивача № НОМЕР_1, який відкрито в АТ "Укрсиббанк", МФО 351005, а у разі зміни позивачем установи банку - в інший банк, який буде зазначений позивачем у заяві.

В обґрунтування позову посилався на невідповідність дій відповідача Конституції України та невідповідність положень ст. 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, та деяких інших осіб» стосовно визначення банку для виплати пенсій Конституції України з огляду на їх дискримінаційність.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2018 року у задоволенні позову було відмовлено.

Позивач не погодився із таким рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Відповідно до приписів ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач є пенсіонером МВС з березня 1998 року, отримував пенсію відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Після підвищення пенсій військовослужбовців та колишніх працівників органів внутрішніх справ позивач повернувся на пенсійне забезпечення до відповідача та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, та деяких інших осіб» (надалі Закон № 2262- XII).

При поданні документів для оформлення пенсії 05.06.2018 року відповідач відмовив позивачу у праві отримувати пенсію в інших банках, крім ПАТ «Державний ощадний банк України». Внаслідок вказаних дій відповідача позивач був змушений відкрити рахунок в ПАТ «Державний ощадний банк України».

Позивач, не погодившись з вказаним порядком виплати пенсії тільки через установи ПАТ «Державний ощадний банк України», 09.08.2018 року звернувся із заявою до відповідача про виплату належної йому пенсії через ПАТ «Укрсиббанк», після чого прийшов на прийом до керівництва відповідача. За наслідками розгляду звернення позивача йому було відмовлено у задоволенні його заяви в усній формі.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови позивачу виплачувати пенсію на банківський рахунок ПАТ "Укрсиббанк" є правомірними.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на таке.

Колегія суддів зазначає, що умови призначення та виплати пенсій відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є різними за своєю природою з огляду на різний правовий статус осіб, право на пенсію яких вони регулюють. Для вказаних категорій осіб передбачені різні умови та порядок призначення та виплати пенсій з огляду на різницю в їх статусі та обставин, які обумовили особливості правового регулювання пенсійного забезпечення вказаних категорій осіб.

За таких умов, принцип рівності та заборони обмеження прав не є порушеним, оскільки різниця в порядку та умовах призначення та виплати пенсій в даному випадку є засобом забезпечення рівноваги між вказаними категоріями громадян та іншими категоріями громадян, з огляду на особливості умов праці, проходження служби та рівня обмежень, яких зазнавали вказані категорії підчас своєї професійної чи трудової діяльності порівняно з іншими категоріями.

З матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивач самостійно, без будь-якого тиску, перейшов з одного виду пенсійних виплат, призначених відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» на інший, передбачений Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» .

Вказані закони передбачають різний порядок призначення та виплати пенсій відповідним категоріям громадян.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 52 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсіонерам з числа військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання пенсіонера, незалежно від реєстрації місця проживання. Іншим особам, які мають право на пенсійне забезпечення згідно з цим Законом, пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду України через установи відкритого акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" за місцем фактичного проживання пенсіонера на підставі відповідних документів, що оформляються органом Пенсійного фонду України. За бажанням пенсіонера доставка пенсії може здійснюватися через підприємства зв'язку за місцем його фактичного проживання незалежно від реєстрації місця проживання.

Зазначений вище Закон, а також його норми, зокрема стаття 52, є чинними, не визнані неконституційними та не скасовані у встановленому законом порядку.

Обираючи вид пенсійного забезпечення, визначений Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», позивач свідомо погодився на умови та порядок призначення та виплати вказаного виду пенсії.

Відповідно до пункту 1 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою КМУ від 30.08.1999 №1596, цей Порядок визначає механізм виплати пенсій та грошової допомоги їх одержувачам управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями (далі - органи Пенсійного фонду), головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення), а також інших грошових виплат, що фінансуються органами соціального захисту населення за рахунок відповідних бюджетів (далі - пенсія та грошова допомога), шляхом зарахування на поточні рахунки одержувачів пенсії та грошової допомоги (далі - одержувачі) в уповноважених банках.

Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що уповноваженими банками є банки, визначені переможцями конкурсу на право виплати пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ через поточні рахунки відповідно до Порядку проведення конкурсного відбору банків, через які здійснюється виплата пенсій, грошової допомоги та заробітної плати працівникам бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 1231 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2016 р. № 662).

Згідно з абзацом 2 пункту 3 Порядку виплата і доставка пенсій та грошової допомоги здійснюється уповноваженими банками на умовах, визначених цим Порядком, та на підставі договорів, що укладаються між уповноваженими банками та органами Пенсійного фонду, а у разі централізованого нарахування пенсій - між уповноваженими банками та головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві та органами Пенсійного фонду, у разі централізованого фінансування пенсій - між уповноваженими банками та головними управліннями Пенсійного фонду України в областях, м. Києві.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивач отримує пенсію відповідно до норм законодавства, які є чинними, а тому порушення прав позивача з боку органу пенсійного фонду немає.

Щодо посилань позивача на дискримінацію пенсіонерів, які отримують пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Згідно ч. 3 ст. 6 вказаного закону не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Відповідно до ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

При цьому, конвенція не передбачає загального зобов'язання не допускати дискримінації. Захист, що гарантується у статті 14, доповнює інші основні права, які вміщені в Конвенції.

Так, у справі «Сейдич і Фінці проти Боснії і Герцеговини» Європейський суд з прав людини зазначив, що «ст. 14 не забороняє Договірним державам поводитися з одними групами населення інакше, ніж з іншими, з метою виправлення "фактичної нерівності" між ними.."

Вказане трактування ст. 14 Конвенції кореспондує положенням преамбули до Протоколу №12, ратифікованого Україною Законом N 3435-IV ( 3435-15 ) від 09.02.2006, відповідно до якої принцип недискримінації не стоїть на заваді державам-учасницям уживати заходів для сприяння повній та реальній рівності, якщо ці заходи є об'єктивно й обґрунтовано виправданими.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови позивачу виплачувати пенсію на банківський рахунок ПАТ "Укрсиббанк" є правомірними, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 243, 250, 311 , 315, 316 , 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2018 по справі № 2040/6438/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач Г.Є. Бершов Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов