Постанова № 78296204, 29.11.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 р. м. ХарківСправа № 816/353/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів:

головуючого судді: Русанової В.Б.

суддів: Курило Л.В. , Присяжнюк О.В.

за участю секретаря судового засідання - Патової Д. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.09.2018 року, (суддя І.С. Шевяков, повний текст складено 01.10.2018 р.), по справі № 816/353/18

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 26 травня 2016 року № Д1603003188 про стягнення сум пенсії, виплачених надміру;

- зобов'язати відповідача повернути кошти, утримані з пенсії позивача на підставі рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 26.05. 2016 року № Д1603003188 .

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.09.2018 року відмовлено у задоволенні позову.

ОСОБА_1, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та прийняти нове, яким задовольнити позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, та неповне з'ясування судом обставин та недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими. Також апелянт зазначає, що рішення пенсійного органу про утримання надміру виплачених сум пенсій є незаконним, обмежує право позивача на отримання раніше призначеної пенсії в повному обсязі.

Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (відповідач) надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило залишити апеляційну скаргу без задоволення. В обґрунтування зазначає, що оскільки позивачу виплачувалася пенсія, під час перебування на посаді на умовах передбачених Законом України" Про державну службу", на нього поширювалося обмеження щодо отримання пенсії відповідно до Закону України " про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", що призвело до зайво виплаченої пенсії за період з 07.11.2015р. по 29.02.2016р. Доводи позивача щодо порушення його прав на отримання пенсії є необґрунтованим, оскільки він не був позбавлений пенсії, а виплата її лише тимчасово зупинена відповідно до Закону № 911-УІІІ від 24.12.2015р.

Сторони в судове засідання не з'явилися , про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, позивач просив розглядати справу за його відсутності. Відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що позивач з 07.06.1982р. по 27.11.2009р. проходив службу в органах внутрішніх справ, звільнений у відставку, з 2009 року є пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Полтавській області, отримує довічну пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

З 31.12.2009р. по 06.11.2015р. працював на вільнонайманих посадах в органах внутрішніх справ України, зокрема на посаді начальника управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУМВС України в Полтавській області - головного бухгалтера.

З 07.11.2015 року позивач обіймав посаду начальника управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Полтавській області - головного бухгалтера , є членом ліквідаційної комісії УМВС в Полтавській області та виконує повноваження посадової особи з правом підпису розпорядчих документів щодо фінансових операцій та операцій по переміщенню товарно-матеріальних цінностей на період ліквідації органу внутрішніх справ МВС України, що підтверджується довідками від 26.02.2016р. № 67/115/12/01/15-2016 , 15.01.2017 року № 60 (а.с.71).

З 01.03.2016р. Головним управлінням ПФУ у Полтавській області позивачу припинено виплату пенсії в зв'язку з несвоєчасним повідомленням про обставини, що впливають на виплату пенсії та повідомлено ОСОБА_1 про обов'язок повернення на рахунок відповідача зайво виплаченої пенсії за період з 07.11.2015 року по 29.02.2016 року у сумі 25708,86 грн., що вбачається з листа від 12.03.2016р. № 1632/03-24/1 (а.с.73).

З урахування уточнень, сума переплати пенсії позивачу за період з 07.11.2015 року по 29.02.2016 року становить 23158,98 грн., про що пенсійний орган повідомив позивача листом від 21.06.2016 р. (а.с.75).

12.01.2017 року позивач звернувся до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії як працюючому пенсіонеру у 2016-2017р.р. з 01.03.2016 року (а.с. 72).

За результатами розгляду якої, відповідач повідомив про поновлення виплати пенсії позивачу в повному обсязі з 20.12.2016 року відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016р. № 7-рп/2016 та відсутності підстав для поновлення пенсії з більш раннього строку, оскільки це не передбаченого ст.54 Закону України " Про пенсійне забезпечення осіб , звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", що вбачається з листа від 09.02.2017р. № 48/71-03. (а.с.78-79).

26.05.2016 року ГУ ПФУ в Полтавській області прийнято рішення про повернення ОСОБА_1 переплати пенсії за період з 07.11.2015 року по 29.02.2016 року в розмірі 23158,98 грн, яка підлягає поверненню шляхом стягнення 20% пенсії позивача щомісячно до повного погашення переплати (а.с.15).

Позивач, не погоджуючись з рішенням відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідача прийнято в межах повноважень, у порядку та спосіб, передбачені чинним законодавством.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції Україні органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» ( далі - Закон №2262-ХІІ) ( в редакції що діяла станом на 07.11.2015р. ) тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року, особам, яким пенсія призначена відповідно до цього Закону (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України "Про статус народного депутата України", "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються. Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється.

Таким чином, пенсія, призначена за Законом № 2262-XII не виплачується у період з 01 квітня по 31 грудня 2015 року особам, працюючим на посадах відповідно до Закону України "Про державну службу".

Закон України № 213-VIII, ст.54 Закону № 2262-ХІІ щодо обмеження виплати пенсії працюючим державним службовцям у період з 01 квітня по 31 грудня 2015 року є діючими, рішенням Конституційного Суду України чи іншим законом скасовані не були, а тому підлягають обов'язковому застосуванню органами Пенсійного фонду України.

Оскільки позивач в період з 07.11.2015р. по 31.12.2015р. працював на посаді та умовах, передбачених Законом України "Про державну службу", то дія Закону України № 213-VIII в частині встановлення обмеження щодо отримання пенсії особами у період служби в органах державної влади поширюється на нього в повному обсязі.

Вирішуючи питання про правомірність отримання позивачем пенсії в період з 01.12.2016р. по 29.02.2016р. , суд першої інстанції правильно зазначив, що Законом України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України " № 911 -УІІІ від 24.12.2015р внесено зміни до ст.54 Закону № 2262-ХІІ перше речення частини першої викладено в такій редакції : "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статут суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються. ; у частині другій цифри " 2016" замінено цифрами " 2017" .

Отже, з 01.01.2016р. по 29.02.2016р. призначені пенсії не виплачуються , у разі роботи осіб на посадах та на умовах, передбаченими законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статут суддів".

Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній в постановах Верховного Суду від 25.05.2018 року по справі № 554/5275/15-а, від 31.07.2018 року по справі № 127/4952/17.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 визнано неконституційним, перше речення ч. 1 ст. 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", відповідно до якого тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, особам (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни III групи, ветеранів військової служби та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), які працюють на посадах та на умовах, передбачених законами України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статут суддів", призначені пенсії/щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в період з 07.11.2015р. по 29.02.2016р. статтею 54 Закону № 2262-XII було встановлено законодавче тимчасове обмеження виплати призначеної пенсії, та враховуючи, що в цей період позивач працював на посаді начальника управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Полтавській області, виконував повноваження посадової особи з правом підпису розпорядчих документів, на яку поширюється дія Закону України «Про державну службу», своєчасно не повідомив пенсійний орган про роботу на посаді, що призвело до надмірної переплати йому пенсії в розмірі 23 158,98 грн.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про неправомірність рішення пенсійного органу від 26.05.2016р. є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги, що посада , яку обіймав позивач в спірний період, не давала права на призначення пенсій відповідно до норм Закону України " Про державну службу", спростовуються матеріалами справи, зокрема довідками УМВС України в Полтавській області від 20.03.2015р., з якої вбачається, що ОСОБА_1 працював на посаді начальника управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку -головного бухгалтера, займає 9 ранг державного службовця та ГУ НП в Полтавській області від 26.02.2016р.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності законодавчо встановленого права примусового стягнення вже виплачених пенсій, виплата пенсії в меншому розмірі, звуження існуючих прав, а саме гарантованого права на пенсію, визначеного ст.46 Конституції України права на пенсію, колегія суддів вважає помилковими з наступних підстав.

Порядок утримання надмірну виплачених сум пенсій та відрахувань з пенсій визначений ст. 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до ст. 50 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Відрахування з пенсії провадяться в установленому законом порядку на підставі судових рішень, ухвал, постанов і вироків (щодо майнових стягнень), виконавчих написів нотаріусів та інших рішень і постанов, виконання яких відповідно до закону провадиться в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Розмір відрахування з пенсії обчислюється з суми, що належить пенсіонерові до виплати.

З пенсії може бути відраховано не більш як 50 відсотків її розміру: на утримання членів сім'ї (аліменти), на відшкодування збитків від розкрадання майна підприємств і організацій, на відшкодування пенсіонером шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також у зв'язку зі смертю потерпілого, на повернення переплачених сум заробітної плати в передбачених законом випадках.

З усіх інших видів стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.

Відповідно до ст.103 Закону України " Про пенсійне забезпечення" суми пенсії, надміру виплачені пенсіонерові внаслідок зловживань з його боку (в результаті подання документів з явно неправильними відомостями, неподання відомостей про зміни у складі членів сім'ї тощо), стягуються на підставі рішень органу, що призначає пенсії.

Відрахування на підставі рішень органу, що призначає пенсії, провадяться в розмірі не більше 20 процентів пенсії понад відрахування з інших підстав.

Отже законодавством встановлено право пенсійного органу у випадку надмірно виплачених сум, проводити стягнення вже виплачених пенсій .

Колегія суддів зазначає, що утримуючи виплату позивачеві переплаченої пенсії, відповідач за наявності передбачених законами України підстав, право позивача на отримання пенсії не порушив.

З огляду на викладене, втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії Суд вважає таким, що ґрунтується на Законі.

Доводи апелянта щодо звуження його прав колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ч.1 ст. 46 Основного Закону України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на зазначене вище законодавче регулювання, звуження права позивача на отримання пенсії не відбулося.

В рішенні від 03.06.2014 у справі "Великода проти України" (заява №43331/12) Європейський суд з прав людини підтвердив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції є найважливішою функцією держави. Отже, зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 310, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.09.2018 по справі № 816/353/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. РусановаСудді Л.В. Курило О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 04.12.2018 року