Постанова № 78296127, 04.12.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2018 р. м. ХарківСправа № 2040/5688/18Харківський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів:

головуючого судді: Русанової В.Б.

суддів: Присяжнюк О.В. , Курило Л.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2018 року, (суддя Бідонько А.В., повний текст складено 10.09.2018 року) по справі № 2040/5688/18

за позовом ОСОБА_1

до Міністерства оборони України , Харківського обласного військового комісаріату

про визнання дії протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив :

- визнати протиправною відмову Міністерства оборони України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей";

- скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум - про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, оформлене пунктом 21 протоколу № 60 від 15.06.2018 року;

- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету міністрів України № 975 від 25.12.2013 р.. у зв'язку з встановленням йому першої групи інвалідності в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01.01.2017 р. та надіслати вказане рішення Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1;

- зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України;

- зобов'язати Міністерство оборони України подати звіт про виконання судового рішення протягом 45 днів з дня набрання ним чинності.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2018р. відмовлено у задоволенні позову.

Позивач, не погодившись із рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на не вірне встановлення обставин справи, не врахування, що позивач є особою, якій інвалідність встановлена після її звільнення з військової служби внаслідок захворювань, які стали наслідками поранення та контузії, пов'язаних з виконанням ним обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, а тому має право відповідно до ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей" на одноразову грошовому допомогу.

Міністерством оборони України, Харківським обласним військовим комісаріатом (далі - відповідачі) відзивів на апеляційну скаргу не надано.

Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін ( у письмовому провадженні), а тому відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядається в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 в період з 12.11.1985 р. по 04.12.1987 р. проходив строкову військову службу в Прикордонних військах КДБ СРСР у складі військової частини 2042, під час проходження якої приймав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан, що підтверджується військовим квитком, архівною довідкою, витягом з протоколу комісії Міністерства оборони України (а.с. 10-11).

Захворювання ОСОБА_1 пов'язані із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, травм, каліцтв № 2501 від 19.09.2017 р. (а.с. 12).

15.11.2017 року позивачу встановлено вперше ІІІ групу інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, що підтверджується довідкою МСЕК серія 12ААА № 682317 від 15.11.2017 року (зворотна сторона а.с. 12).

Позивач подав до Харківського ОВК заяву із пакетом документів про призначення йому та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей".

Пунктом 21 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення № 60 від 15.06.2018 року ОСОБА_1 відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що на день звільнення з військової служби заявник проходив службу в Прикордонних військах КДБ СРСР, Міністерство оборони України не здійснювало розрахунок під час звільнення з Прикордонних військ КДБ СРСР, а тому витрати, пов'язані з виплатою одноразової грошової допомоги особам, які проходили службу в Прикордонних військах мають здійснюватися Державною прикордонною службою України (витяг з протоколу № 60 від 15.06.2018р.)(а.с.9)

Позивач, вважаючи протиправною відмову та рішення відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для відмови в виплаті одноразової грошової допомоги є незаконними, проте права позивача оскаржуваним рішенням відповідача не порушені .

Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 " Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві".

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відповідно до ст. 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Згідно ст. 1 Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 3 Закону № 2011-ХІІ дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Відповідно до ст. 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно п. 4 ч. 2 ст. 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті.

Відповідно до ст. 23 Закону № 2011-ХІІ фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Відповідно до ст.16-4 Закону № 2011-ХІІ призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що єдиною підставою для відмови в виплаті одноразової грошової допомоги позивачу зазначено відсутність обов'язку Міністерства оборони України нести витрати по виплаті вказаної допомоги, оскільки позивач проходив військову службу прикордонних військах, а тому зазначені витрати повинні здійснюватися Державною прикордонною службою України.

Колегія суддів погоджується з висновками суд першої інстанції, що зазначена обставина не є законодавчо встановленою для відмови в призначені одноразової грошової допомоги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 21.03.1989 №10224-ХІ Про виведення із складу Збройних Сил СРСР прикордонних, внутрішніх і залізничних військ - прикордонні, внутрішні і залізничні війська виведені зі складу Збройних Сил СРСР.

Отже, на день звільнення позивача із строкової служби прикордонні війська входили до складу Збройних Сил СРСР.

Відповідно до п. п. 1, 2 Постанови Верховної Ради України від 24.08.1991 р. «Про військові формування на Україні» Верховна Рада України постановила підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території республіки, Верховній Раді України. Утворено Міністерство оборони України.

Згідно ст. 4 Закону України «Про правонаступництво», органи держави влади і управління, органи прокуратури, суди та арбітражні суди, сформовані на підставі Конституції (Основного Закону) Української РСР, діють в Україні до створення органів державної влади і управління, органів прокуратури, судів та арбітражних судів на підставі нової Конституції України.

Згідно п. 2 постанови КМУ від 02.01.1992 року № 3 «Питання Державного комітету у справах державного кордону України» Державний комітет у справах охорони державного кордону України є правонаступником колишнього Управління військ Західного прикордонного округу КДБ СРСР.

Отже, Державний комітет у справах охорони державного кордону України (нині Державна прикордонна служба України) у 1992 р. став правонаступником лише тієї частини прикордонних військ КДБ СРСР, що базувалась на території України.

Судом встановлено, що позивача призвано на строкову службу наказом Міністра оборони СРСР, перебував він на військовому обліку у Вовчанському районному військовому комісаріаті Харківської області.

Отже, враховуючи, що позивач проходив службу саме у Збройних Силах СРСР, які на той час були підпорядковані та знаходились на фінансовому забезпеченні Міністерства оборони СРСР, правонаступником якого в подальшому стало Міністерство оборони України, та в силу ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і Порядку № 975 обов'язок щодо призначення та виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням групи інвалідності внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, покладений саме на Міністерство оборони України.

Колегія суддів зазначає, що визначений в ст.16-4 Закону № 2011-ХІІ перелік підстав для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги є вичерпним та не містить такої підстави як відсутність обов'язку виплачувати одноразову грошову допомогу, з підстав проходження служби в прикордонних військах, суд першої інстанції встановивши зазначені обставини, вірно зазначив про необґрунтованість підстав такої відмови, проте дійшов до помилкового висновку при оцінці правовірності оскаржуваного рішення від 15.06.2018р.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення Комісії від 15.06.2018р. прийнято не в спосіб встановлений законом, є неправомірним та підлягає скасуванню, судове рішення в цій частині скасуванню , а позов - задоволенню.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною відмови в призначені одноразової грошової допомоги, колегія суддів зазначає, що оскільки зазначена відмова оформлена відповідачем у вигляді рішення комісії від 15.06.2018р., яке і є предметом судового оскарження, а тому належним способом захисту є скасування саме рішення Комісії, а тому в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Висновки суду про не порушення прав позивача рішенням відповідача, колегія суддів вважає передчасними, оскільки відповідачем , у встановлений законом спосіб, не вирішувалося питання щодо наявності або відсутності у позивача права на виплату одноразової грошової допомоги.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням йому першої групи інвалідності та надіслати вказане рішення Харківському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги позивачу, колегія суддів зазначає наступне.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим Кодексом адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З наведених вище норм права вбачається, що Міністерство Оборони України має виключні повноваження на вирішення питання щодо призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

Наведеними положеннями чинного законодавства чітко визначені, як підстави, порядок, строки, процедура розгляду відповідачем питання про призначення одноразової грошової допомоги, так і чітко визначені для відповідача порядок, строки, відповідна процедура та підстави для відмови у її призначені.

На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не мають втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Отже призначення одноразової грошової допомоги є дискреційним повноваженням Міністерства оборони України. Адміністративний суд не може підміняти орган державної влади і перебирати на себе повноваження з вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу.

Згідно з ч.2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи, що відповідачем за заявою позивача не прийнято рішення у відповідності до Закону № 2011-ХІІ, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача, є зобов'язання Міністерство Оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення одноразової грошової допомоги, з прийняттям вмотивованого рішення.

Так, ч.2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання прийнятого на користь позивача рішення суду протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, законом надано право, а не встановлено обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення, шляхом зобов'язання подати звіт про його виконання.

Колегія суддів не вбачає достатніх підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по вказаній адміністративній справі, оскільки судове рішення є обов'язковим до виконання, у тому числі, в примусовому порядку, а за невиконання рішення суду передбачена відповідальність.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно п. 2 ч.1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення, у разі неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Із врахуванням вищевикладеного, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2018р. підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 317. 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2018 по справі № 2040/5688/18 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум - про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, оформлене пунктом 21 протоколу № 60 від 15.06.2018 року.

Зобов'язати Харківський обласний військовий комісаріат повторно направити документи ОСОБА_1 щодо призначення одноразової грошової допомоги розпоряднику бюджетних коштів - Міністерству оборони України.

Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату йому одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей".

В іншій частині у задоволенні позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Курило