Рішення № 78290424, 03.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 грудня 2018 року № 826/9721/17

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області про стягнення середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу .

Позов обґрунтовано тим, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними та скасовано підпункт 2.6 пункту 2 наказу № 987 та наказ № 75-о. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ДПІ. Стягнуто з ДПІ на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 15 524,28 грн. Допущено до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника ДПІ та стягнення з ДПІ на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4059,71 грн. Проте, постанова в частині поновлення на роботі не виконана, а вимушений прогул триває.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та позов просив задовольнити з підстав викладених в позовній заяві.

Відповідач письмового заперечення проти адміністративного позову та відповідних доказів до суду не надав.

Представник відповідача в судове засідання 26.10.2017 року не з'явився, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, причини не прибуття суду не повідомив.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній станом на 26.10. 2017 року) (далі по тексту - КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи наведене, в судовому засіданні 26.10.2017 року суд ухвалив про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Враховуючи те, що 15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція КАС України, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Беручи до уваги те, що станом на дату прийняття рішення у справі, вона знаходить на стадії розгляду у письмовому провадженні, відповідно її розгляд продовжено у письмовому провадженні з урахуванням положень п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 та ч. 5 ст. 250 КАС України в редакції з 15 грудня 2017 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення присутніх представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними та скасовано підпункт 2.6 пункту 2 наказу № 987 та наказ № 75-о. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ДПІ. Стягнуто з ДПІ на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 15 524,28 грн. Допущено до негайного виконання постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника ДПІ та стягнення з ДПІ на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 4059,71 грн.

Як стверджує позивач та не спростовано відповідачем, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2016 року, в частині поновлення ОСОБА_1 не виконана.

Предметом розгляду в даній справі є позовна вимога про стягнення з Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Згідно ч. 1-3 ст. 5 Закону України "Про державну службу" правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Вказаним Законом особливості поновлення на посаді державних службовців не визначено, тому це питання регулюється трудовим законодавством.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Згідно статті 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 236 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Зазначена вище стаття Кодексу законів про працю України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України Судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно частини другої статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року №9, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України, який у справі №21-63-15 в ухвалі від 23 червня 2015 року під час розгляду справи у подібних правовідносинах дійшов висновку про те, що оскільки "постанова Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року в частині поновлення ОСОБА_1 на державній службі добровільно виконана ДМСУ шляхом прийняття наказу лише від 02 жовтня 2012 року №1967-к "По особовому складу митних органів", позивач має право відповідно до статті 236 КЗпП на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення."

Вищезазначене рішення Верховний Суд України прийняв не дивлячись на те, що позивач не вчинив необхідних дій, спрямованих на примусове виконання постанови Волинського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2010 року.

Враховуючи те, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2016 року у справі №826/2101/16 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника ДПІ не виконана, суд приходить до висновку, що відповідач не виконував вказане судове рішення, що вказує на протиправну бездіяльність та є підставою для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді.

В частині розміру середнього заробітку, який належить стягнути на користь позивача за час затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді суд зазначає про наступне.

Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю в Україні у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Середній заробіток працівника згідно з частиною першою статті 27 Закону України "Про оплату праці" визначається за правилами, закріпленими у порядку.

Із пункту 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі по тексту - Порядок), вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом першим пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідно до абзацу третього пункту 8 Порядку середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 14 січня 2014 року №21-395а13.

Також суд звертає увагу на наступну обставину.

Згідно змісту постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 липня 2016 року, залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 жовтня 2016 року справі №8236/2101/16, у ній наведено розрахунок присудженої до стягнення суми 15 524,28 грн.

Зокрема, згідно постанови зазначено наступне.

Відповідно до довідки про доходи від 21.04.2016 №823/с/10-13-05-33, середній заробіток за вересень, листопад, грудень 2015 року (останні повні відпрацьовані три місяці, що передують звільненню) середньомісячний розмір заробітної плати позивача становить 4059,71 грн., середньоденний заробіток - 133,83 грн. Отже позивачу належить до стягнення 15 524,28 грн.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 133,83 грн. за 1 календарний день.

Оскільки питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу вже було предметом дослідження, рішення якого набуло законної сили і виконане, суд приймає до увагу середній заробіток позивача, обрахований судом раніше, в розмірі 133,83 грн.

Як вбачається з матеріалів справи останнім днем, за який на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу є 12.07.2016 року, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.07.2016 року у справ №826/2101/16 станом на момент винесення рішення не виконана , то стягненню підлягає середній заробіток за час затримки виконання рішення за період з 13.07. 2016 року по 03.12.2018 року, що становить 600 робочих днів.

Таким чином, сума середнього заробітку, що підлягає виплаті за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді, становить 80 298,00 грн. (133,83 грн. х 600).

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з частиною 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог і наявність підстав для їх задоволення.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України суд,

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Стягнути з Києво-Святошинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 13.07.2016 року по 03.12.2018 року у розмірі 80 298,00 грн.

3. Рішення в частині стягнення середнього заробітку за один місяць підлягає до негайного виконання.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги).

Суддя Н.Г. Вєкуа