Рішення № 78290269, 03.12.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 грудня 2018 року Чернігів Справа № 620/3289/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2доЧернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду Українипрозобов'язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту - також позивач, ОСОБА_1.) звернулась до суду в інтересах малолітньої ОСОБА_2 з позовом до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (надалі по тексту - також відповідач, Чернігівське ОУПФУ) про зобов'язання повернути заборгованість по пенсії у разі втрати годувальника позивачеві у сумі 8712 грн, а також звернути постанову суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення заборгованості до негайного виконання.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що вона у зв'язку з війною на Донбасі була вимушена залишити своє постійне місце проживання і переміститися до м. Чернігова з мамою і малолітньою дитиною, де були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи. У вересні 2017 року рішенням органу пенсійного забезпечення, всупереч чинному законодавству, її дитину позбавлено пенсії в разі втрати годувальника - її власності і єдиного джерела існування.

Відповідач на адресу суду в установлені строки направив відзив, у якому позовні вимоги не визнав, просив у їх задоволенні відмовити повністю, оскільки відповідно до інформації від 27.07.2017 № 07/9760 наданою управлінням праці та соціального захисту населення Новозаводської районної у місті Чернігові ради позивача було знято з обліку відповідно до п. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (внутрішньо переміщена особа подала заяву про відмову від довідки).

Таким чином, відповідач зазначає, що саме на підставі ст. 12 вказаного Закону у позивача було припинено дію довідки, що було підставою для припинення соціальної виплати. У свою чергу, повторне призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеній особі можливо лише через шість місяців після такого припинення і виконання всіх процедур, необхідних для їх призначення, передбачених законодавством. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Тобто виплата пенсії за минулий період з 01.09.2017 по 28.02.2018 вирішується на вказаних умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Ухвалою суду від 05.10.2018 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Позивач, ОСОБА_1, у зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції на Донбасі була вимушена залишити своє постійне місце проживання і переміститися до м. Чернігова з мамою і малолітньою дитиною ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (в інтересах якої звертається з даним позовом), де були взяті на облік як внутрішньо переміщені особи.

З огляду на наявні матеріали справи, відповідач надіслав позивачеві лист-повідомлення № 713/06/С-7 від 02.07.2018, в якому зазначає, що позивач перебуває на обліку в управлінні та отримує пенсію по втраті годувальника на доньку ОСОБА_2 з 15.09.2016 по 31.07.2017. Виплата пенсії була призупинена з 01.08.2017 в зв'язку з виїздом до Ріпкинського району. Згідно з рішенням комісії з питань надання населенню субсидій та соціальних допомог при Новозаводській районній в м. Чернігові ради від 06.04.2018 управлінням прийнято рішення про поновлення виплати пенсії з 01.09.2017 (а.с. 11).

Також в зазначеній відповіді вказано, що виплата пенсії за минулий період з 01.09.2017 по 28.02.2018 буде вирішуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Вважаючи невиплату пенсії протиправною позивач звернулась до суду за захистом прав своєї малолітньої дитини.

Надаючи нормативно-правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Згідно статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон №1058), за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені статтею 49 Закону № 1058.

Згідно з частини 1 статті 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Враховуючи наведені норми, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог частини 1 статті 49 Закону № 1058, оскільки з 01.08.2018 позивачеві припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав, а рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, не є таким рішенням у розумінні частини 1 статті 49 Закону № 1058. При цьому, слід підкреслити пріоритетність застосування положень статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України є безпідставними.

Крім того, суд враховує положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Оцінюючи спірні правовідносини суд застосовує положення Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення тощо.

Суд застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в діях відповідача містяться ознаки дискримінації відносно позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно діючого законодавства.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Завдання судочинства досягаються шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Одночасно, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна правова позиція у спорі, що розглядається, викладена в постановах Верховного Суду України від 16.09.2015 по справі № 21-1465а15 та від 20.02.2016 по справі № 804/14800/14, яка в силу вимог ч. 2 ст. 161 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для врахування судом при виборі та застосуванні правової норми.

Відповідно до повноважень суду при вирішенні справ, передбачених частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення адміністративного позову суду слід приймати рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

За таких обставин, з метою повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та задовольнити їх шляхом визнання дій відповідача протиправними в частини призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 по втраті годувальника на доньку ОСОБА_2.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача повернути заборгованість по пенсії у разі втрати годувальника у сумі 8712 грн суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь-які документи, які б підтвердили, що пенсія у спірний період повинна бути обрахована виходячі з 1452 грн на місяць, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов'язання відповідача здійснити виплату пенсії за минулий період, а саме з 01.09.2017 по 28.02.2018.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 22.03.2018 (справа №243/6391/17) за результатом розгляду аналогічного спору (припинення виплати пенсії особі, яка перемістилась з району проведення антитерористичної операції) дійшов висновку, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Вказана правова позиція підтверджується і постановою Верховного суду від 20.06.2018 у справі №408/3096/17-а, провадження №К/9901/5399/17.

Відповідно до вимог частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 у повному обсязі.

В частині вимоги позивача звернути постанову суду в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення заборгованості до негайного виконання суд зазначає таке.

Частиною другою статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 1 частини першої статті 371 цього ж Кодексу передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Наведені норми закону свідчать про обґрунтованість вимоги позивача щодо негайного виконання судового рішення в межах платежу за один місяць.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у зв'язку зі звільненням позивача від сплати судового збору, судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 в інтересах малолітньої ОСОБА_2 задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України щодо в частини призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 по втраті годувальника на доньку ОСОБА_2.

Зобов'язати Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 по втраті годувальника на доньку ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за минулий період, а саме з 01.09.2017 по 28.02.2018.

Звернути рішення у межах суми платежу за один місяць до негайного виконання.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 14037, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідач: Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України, просп. Миру, 44, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 40378209.

Дата складення повного рішення суду - 03.12.2018.

Суддя Ю. О. Скалозуб