Рішення № 78288682, 21.11.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2018 р. справа № 2040/5910/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Лук'янчук О.І.,

за участю: позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Красноградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувсь до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

- скасувати рішення Красноградського об'єднаного управління пенсійного фонду України Харківської області № 86 від 04.07.2018 року про відмову про врахування періоду з 07.07.1982 року по 03.11.1987 перебування на інвалідності по захворюванню, отриманому під час проходження військової служби до страхового стажу під час перерахунку пенсії на пільгових умовах за списком №2;

- зобов'язати Красноградське об'єднане управління пенсійного фонду України в Харківській області врахувати періоду з 07.07.1982 року по 03.11.1987 перебування на інвалідності по захворюванню, отриманому під час проходження військової служби до страхового стажу під час перерахунку пенсії на пільгових умовах за списком №2.

В обґрунтування позовних вимог, позивач вказав, що відповідно до п. «е» ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» ОСОБА_1 має право на зарахування до пільгового страхового стажу період перебування на інвалідності (тимчасова непрацездатність), що почалася у період роботи, оскільки така тимчасова непрацездатність розпочалася у період проходження строкової військової служби. З огляду на зазначене, позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача через канцелярію суду надав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що до спірних правовідносин має застосовуватись саме ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а не п. «е» ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Так, представник відповідача вважає, що позивач необґрунтовано ототожнює період перебування на інвалідності в результаті захворювання в період проходження військової служби, з часом перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням, який зараховується до страхового стажу, а також до стажу роботи із шкідливими умовами.

У судовому засіданні 21.11.2018 року позивач підтримав свою правову позицію.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не прибув, через канцелярію суду надав клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, Постановою Красноградського районного суду Харківської області від 20.03.2017 року по справі № 626/337/17, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2017 року, позов ОСОБА_2 задоволено частковою. Зобов'язано Красноградське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області розглянути заяву ОСОБА_1 пор перерахунок пенсії по списку № 2 та прийняти відповідне рішення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Красноградського ОУ ПФУ Харківської області від 10.05.2017 року № 76 ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії, з огляду на відсутність на те підстав, які передбачені ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Постановою Краноградського районного суду Харківської області від 15.08.2017 ркоу по справі № 626/2222/16-а, адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов'язано Красноградське ОУ ПФУ Харківської області зарахувати період тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання, отриманого під час проходження військової служби з 07.07.1982 року по 03.11.1987 року. Зобов'язано перерахувати раніше призначену пенсію через збільшення показника середньої заробітної "плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, на коефіцієнт, що відповідає не менш як відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено 7ахові внески, порівняно з 2015 роком. Зобов'язано Красноградське об'єднане управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплатити перераховану пенсію за ОСОБА_1 з моменту звернення 05 -грудня 2016 року. В задоволені інших вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2017 року апеляційні скарги ОСОБА_1, Красноградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області задоволено частково.

Постанову Красноградського районного суду Харківської області від 15.08.2017р. по справі № 626/2222/16-а скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1, задовольнити частково.

Зобов'язано Красноградське об'єднане управління Пенсійного фонду України Харківської області нарахувати та виплатити на підставі заяви ОСОБА_1, від 01.08.2016р. пенсію з урахуванням показника середньої заробітної плати по Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки що передують зверненню за призначенням пенсії.

В іншій частині в задоволені позову відмовлено.

27.06.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Красноградського ОУ ПФУ Харківської області із заявою, в якій просив провести перерахунок пенсії з додаванням стажу перебування на інвалідності по захворюванню, отриманому під час проходження військової служби з 07.07.1982 року по 03.11.1987 року до страхового стажу трудової пенсії на пільгових умовах за списком № 2.

04.07.2018 року Красноградським ОУ ПФУ Харківської області прийнято рішення № 86. Яким відмовлено ОСОБА_1 у перерахунку пенсії з посиланням на ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», приймаючи до уваги, що право на призначення пенсії на пільгових умовах виникає лише у випадку інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням.

Позивач, не погоджуючись з таким рішенням відповідача, звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи працівникам, зайнятим повний робочий день на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, і результатами атестації робочих місць чоловікам після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 26 років 6 місяців, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах. В разі, якщо за Списком №2 відпрацьовано не менше половини необхідного стажу, то пенсія на пільгових умовах призначається зі зменшенням пенсійного віку на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.

Як вбачається з розпорядження Красноградського ОУ ПФУ Харківської області № 146265 від 30.08.2016 року загальний стаж ОСОБА_1 складає 31 рік 11 місяців та 24 дні, у т.ч. робота за списком № 2 - 8 років 2 місці та 26 днів, а відтак ОСОБА_1 має право на пенсію згідно згідно п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Відповідно до абз.2 ч.2 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року № 2148-VIII, який набрав чинності з 11.10.2017 року, зазначено, що у разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для обчислення страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу відповідно до цього Закону, страховий стаж обчислюється на підставі довідки про проходження військової служби та про сплачені суми страхових внесків.

Згідно з пп.2 пп3-1 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року № 2148-VIIIзазначено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди проходження військової служби по 31 грудня 2017 року включно.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з ч. 3 ст.24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Для того, щоб установити, чи зараховується до вислуги років позивача перебування у відпустці по догляду за малолітніми дітьми, необхідно з'ясувати зміст таких понять, як «трудовий стаж», «спеціальний стаж» та «вислуга років».

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Однак частиною четвертою цієї ж статті передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема у Законі України «Про пенсійне забезпечення», йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «стаж страховий», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.

Так, згідно зі ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Крім того, відповідно до частини третьої цієї ж статті до стажу роботи, що дає право на призначення трудових пенсій, зараховуються також періоди, коли особа не працювала, наприклад, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, що почалася у період роботи.

Спеціальний стаж - це період роботи в певних умовах праці чи на посадах, з якими законодавець пов'язує пільгове (або за особливими правилами) пенсійне забезпечення.

Вислуга років є видом спеціального стажу. Це період виконання особливого роду трудової діяльності або державної служби, коли до особи, яка її здійснює, пред'являють особливі вікові, а також підвищені психічні та фізичні вимоги, при тривалому виконанні якої особа втрачає відповідну професійну працездатність.

Так, ст. 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачає, що пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Отже, закон пов'язує встановлення особливих правил призначення пенсії за вислугу років саме з неможливістю продовжувати роботу чи службу на певних посадах або в певних умовах праці у зв'язку з втратою професійної працездатності особи або її придатності до настання пенсійного віку.

Верховний Суд України висловив таку правову позицію у постанові від 05.11.2013 (справа № 21-289а13).

Також, відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, в тому числі і спеціальний, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» також передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Так, відповідно до записів в трудовій книжці ОСОБА_1, останній 23.07.1979 року прийнятий електрослюсарем КИПиП-3р.

19.10.1979 року ОСОБА_1 звільнений, у зв'язку з мобілізацією в Радянську армію, в період з 28.10.1979 по 17.02.1981 року перебував на службі в Радянській армії.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 29.11.1980 року по 17.12.1981 перебував на строковій військовій службі у складі в/ч пп33513, що підтверджується даними військового квитка НОМЕР_2

Відповідно до довідки МСЕК серії 12 ААА № 683339, ОСОБА_1 встановлено повторно ІІІ групу інвалідності з 01.10.2017 року. Причина інвалідності - захворювання, отримані в період проходження військової служби.

Факт того, що ОСОБА_1 є інвалідом по захворюванню отриманому в період порходження військової служби з 07.07.1982 року (інвалід ІІІ групи), з 23.02.1983 року (інвалід ІІ групи) підтверджується листом Красноградської ММСЕК від 14.01.2014 року.

Суд зазначає, що оскільки тимчасова непрацездатність у позивача розпочалася у період проходження строкової військової служби у 1982 році, до цих правовідносин слід застосовувати Закон, який діяв на той час.

Так, згідно п. «д» ст.3 Закону СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян у СРСР» до осіб, які мають право на трудову пенсію відносяться особи, які стали інвалідами у зв'язку з виконанням державних або суспільних обов'язків чи у зв'язку з виконанням обов'язку громадянина СРСР з рятування людського життя, з охорони державної, колективної власності, власності громадян СРСР та правопорядку.

Таким чином, приймаючи до уваги, що ОСОБА_1 до призову на строкову військову службу працював та був звільнений у зв'язку із службою в Радянській армії, а також те, що тимчасова непрацездатність розпочалась у позивача у 1982 році у період проходження строкової військової служби, то суд приходить до висновку про наявність підстав для зарахування періоду тимчасової непрацездатності з 07.07.1982 року по 03.11.1987 року до страхового стажу під час перерахунку пенсії на пільгових умовах за списком № 2, а відтак рішення відповідача № 86 від 04.07.2018 року підлягає скасуванню.

Окрім того, як вбачається із заяви позивача від 27.06.2018 року ОСОБА_1 просив зробити саме перерахунок (а не призначення) пенсії, а підставою для такого звернення, як встановлено в ході судових засідань, позивачем обрано саме пункт «е» ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», однак відповідач у своєму рішенні № 86 від 04.07.2018 року як на підставу відмови у призначенні пенсії посилався на ст. 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд також враховує, що відповідно до положень ст.9 Конституції України, ст. 6 КАС України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно зі ст.1 Протоколу №1 до вказаної Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Борги розглядаються у сенсі поняття власності, яке міститься у ч.1 ст.1 Протоколу №1 до Конвенції і яке не обмежене власністю на фізичні речі та залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як майнові права і, таким чином, як власність.

Відповідно до пункту d Декларації про майбутнє Європейського суду з прав людини від 26.04.2011 р.: Установити і зробити передбачуваними для всіх сторін публічні правила стосовно застосування статті 41 Конвенції, включаючи рівень справедливого відшкодування, котрого слід очікувати за різних обставин.

Як зазначив ЄСПЛ у справі «Andrejeva v. Latvia» (п.77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18.02.2009 р.) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачам вимогам.

У справі «Будченко проти України» (рішення від 24 квітня 2014 року, заява № 38677/06) ЄСПЛ також нагадав, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.

ЄСПЛ неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України» від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо).

Це, звичайно, не означає, що суд має приймати рішення на користь людини кожного разу, коли вона про це просить, але суд повинен оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними, іншими словами, людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав навіть теоретично.

Щодо посилання відповідача на те, що вимоги п. " е" ст. 56 Закону України, на які посилається позивач, не містять прямого посилання на необхідність зарахування до страхового стажу період тимчасової непрацездатності, що сталось під час проходження військової служби, то суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що «принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії».

З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 6-9, 14, 243-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Красноградського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Харківської області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Скасувати рішення Красноградського об'єднаного управління пенсійного фонду України Харківської області № 86 від 04.07.2018 року про відмову в перерахунку пенсії від стажу ОСОБА_1 згідно до поданої заяви від 27.06.2018 року за період з 07.07.1982 року по 03.11.1987 року.

Зобов'язати Красноградське об'єднане управління пенсійного фонду України в Харківській області (вул. Бєльовська, буд. 90,м. Красноград,Харківська область,63304, код ЄДРПОУ 40381122) врахувати період з 07.07.1982 року по 03.11.1987 перебування ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 63304, код НОМЕР_1) на інвалідності по захворюванню, отриманому під час проходження військової служби до страхового стажу під час перерахунку пенсії на пільгових умовах за списком №2.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, 63304, код НОМЕР_1) сплачений судовий збір у розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Красноградського об'єднаного управління пенсійного фонду України в Харківській області (вул. Бєльовська, буд. 90, м. Красноград, Харківська область,63304, код ЄДРПОУ 40381122).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 3 грудня 2018 року.

Суддя Горшкова О.О.