Рішення № 78288542, 04.12.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

04 грудня 2018 р. № 520/9138/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Рубан В.В.,

за участі секретаря судового засідання - Абояна І.І.,

представника позивача -ОСОБА_1,

представника відповідача - Бардіна І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 (61009, АДРЕСА_4 РНОКПП НОМЕР_1) до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області (61001, м-н Захисників України, 7/8, 7 поверх) про визнання протиправною та скасування постанов,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області, в якому просить суд :

- визнати протиправною постанову заступника начальника Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Бардіна І.С. від 01.10.2018 року про арешт майна боржника, а саме : про арешт усього майна ОСОБА_3, у тому числі автомобіля SUZUKI GRAND VITARA, 2005 року випуску, ДНЗ - НОМЕР_2 та квартири АДРЕСА_1 у виконавчому провадженні № 57328613;

- скасувати постанову заступника начальника Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Бардіна І.С. від 01.10.2018 року про арешт майна боржника, а саме : про арешт усього майна ОСОБА_3, у тому числі автомобіля SUZUKI GRAND VITARA, 2005 року випуску, ДНЗ - НОМЕР_2 та квартири АДРЕСА_2 у виконавчому провадженні № 57328613;

- судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що заступником начальника Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Бардіним І.С. в рамках виконавчого провадження № 57328613 винесено постанову про арешт усього майна ОСОБА_3, у тому числі автомобіля SUZUKI GRAND VITARA, 2005 року випуску, ДНЗ - НОМЕР_2 та квартири АДРЕСА_3. Позивач вважає дану постанову незаконною та необґрунтованою, посилаючись на то, що вказане майно перебуває в заставі та іпотеці, що виникли раніше обставин, які стали підставою для відкриття провадження у ВП № 57328613, також вказала, що відповідачем не додержано вимог ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» та не враховано положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», у зв`язку з чим просила суд постанову скасувати.

Представник позивача у судовому засідання просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні та у письмовому відзиві на позов зазначив, що доводи позовної заяви є безпідставними та помилковими, а позов не підлягає задоволенню, оскільки твердження позивача, викладені в позовній заяві ґрунтуються лише на припущеннях, не містять правового обґрунтування та достатніх доказів, позивач ухиляється від своєчасного виконання рішень органів державної виконавчої служби, зловживає своїми правами шляхом подання скарг та позовів.

Суд вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, встановив наступне.

01.10.2018 року заступником начальника Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Бардіним І.С. винесено постанову про стягнення з ОСОБА_3 на користь держави виконавчого збору у розмірі 351 932 в рамках виконавчого провадження № 52317833.

01.10.2018 року заступником начальника Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Бардіним І.С. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 57328613 про стягнення із ОСОБА_3 на користь держави 351 932 грн. 60 коп. виконавчого збору.

01.10.2018 року заступником начальника Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області Бардіним І.С. в рамках виконавчого провадження № 57328613 винесено постанову про арешт майна боржника, а саме: про арешт всього майна ОСОБА_3 у тому числі автомобіля SUZUKI GRAND VITARA, 2005 року випуску, ДНЗ - НОМЕР_2 та квартири АДРЕСА_1, у межах суми стягнення 351932,6 грн. Вищевказані постанови ОСОБА_3 отримано поштою 05.10.2018 року.

Крім того, судом встановлено, що 04.11.2005 року між ПАТ "БАНК ФОРУМ" та ОСОБА_3 було укладено валютний кредитний договір № 0129/05/12-А. В забезпечення вказаного договору 04.11.2005 року між ПАТ "БАНК ФОРУМ" та ОСОБА_3 було укладено договір застави № 0129/05/12-А (Z). Предметом застави за цим договором став автомобіль: марка SUZUKI, модель GRAND VITARA, 2005 рік випу ску, чорний колір, реєстраційний номер НОМЕР_2.

14.03.2018 року між ПАТ "БАНК ФОРУМ" та ТОВ "ФК "ЖЕНЕВА" укладено договір № 1050-Ф про відступлення права по кредитному договору № 0129/05/12-А від 04.11.2005 року з ОСОБА_3 Станом на 20.08.2018р. сума заборгованості ОСОБА_3 на користь ТОВ "ФК "Женева" становить 163291,58 грн.

Крім того, 25.07.08р. між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № ML704/115/2008, згідно якого ОСОБА_3 отримав кредит, у сумі 81000 доларів США з кінцевим строком повернення 25.07.2023р. На забезпечення виконання зобов'язань позивача за вказаним договором було укладено договір іпотеки. Предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1.

05.07.2017р. між ТОВ «ОТП Факторінг Україна» та ТОВ «АНСУ» укладений договір факторінгу № 07/2017-1, згідно якого відбулась передача права вимоги за кредитним договором № ML704/115/2008 від 25.07.08р.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п.5. ч.1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору.

Заходи примусового виконання рішень перелічені у статті 10 Закону України "Про виконавче провадження".

Так, заходами примусового виконання рішень є зокрема:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові, права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

Відповідно до ч.ч 1, 2 ст. 27 вказаного Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Згідно з ч. 1 ст. 48 вказаного Закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Суд звертає увагу, що в даному адміністративному позові позивачем оскаржується лише постанова про арешт майна боржника від 01.10.18р. у ВП № 57328613, яка на думку позивача порушує його права.

Відповідно до ч.ч 1, 3 та 7 ст. 51 вказаного Закону для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі, якщо:

1) право застави виникло після ухвалення судом рішення про стягнення з боржника коштів; 2) вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю; 3) наявна письмова згода заставодержателя.

Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі.

Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ч 5 ст. 51 вказаного закону за рахунок коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, здійснюються відрахування, передбачені пунктами 1 і 2 частини першої статті 45 цього Закону, після чого кошти перераховуються заставодержателю та стягується виконавчий збір. Якщо заставодержатель не є стягувачем у виконавчому провадженні, йому виплачуються кошти після належного підтвердження права на заставлене майно. У разі задоволення в повному обсязі вимог заставодержателя залишок коштів використовується для задоволення вимог інших стягувачів у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про заставу» від 2.10.92 року N 2655-XII застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до ст. 575 ЦК України окремим видом застави є іпотека.

Відповідно до статті 1 Закону України від 05.06.2003 № 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з часинами 5 та 6 статті 3 Закону № 898-IV іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Частиною першою статті 33 Закону № 898-IV визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

З наведеного випливає, що іпотека як правовий інститут виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання, тобто спрямований на те, щоб гарантувати кредитору-іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна за наявності у боржника заборгованості перед кредитором переважно перед іншими кредиторами.

Переважне, однак не виключне, право іпотекодержателя на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки передбачено також частиною шостою та сьомою статті 3 Закону №898-ІV.

Разом з тим, звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (частина третя статті 33 Закону № 898-ІV).

Згідно з частиною першою статті 35 Закону № 898-IV, у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Нормами статей 36, 37, 38 цього Закону також передбачено право сторін договору іпотеки визначати інші позасудові способи задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, іпотека виконує забезпечувальну функцію виконання боржником основного зобов'язання і спрямована на те, щоб гарантувати кредитору - іпотекодержателю право на задоволення його вимог за рахунок певного, заздалегідь визначеного сторонами майна, за наявності в боржника заборгованості перед кредитором.

Відповідно до частин 1, 2 та 3 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Таким чином, суд приходить до висновку, що арешт майна боржника сам по собі, не є зверненням стягнення на майно боржника, та застосовується відповідно до Закону «Про виконавче провадження» для забезпечення реального виконання рішення.

Більш того, чинним законодавством не передбачено заборони накладення арешту на майно, що є предметом застави та іпотеки.

Однак, суд зазначає, що відповідач приймаючи рішення про арешт майна боржника, здійснював дотримання вимог ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження», так, ним направлялися вимоги до заставодержателів божника, з'ясовувалось вартість майна та сума богу позивача перед заставодержателями. Копії постанов направлялися на адреси заставодержателів. Крім того ТОВ «Женева» листами від 21.08.18р. та 01.10.18р. надала згоду на подальше звернення стягнення на заставне майно боржника, а ТОВ «АНСУ» 17.09.18р. надало заяву, в якій заперечень щодо звернення стягнення на майно, що перебуває в іпотеці не зазначало.

Щодо посилання позивача на неврахування відповідачем положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд зазначає наступне: статтею 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника /майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

У свою чергу, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

При цьому, положеннями цього Закону не встановлено, що іпотека припиняється, а лише передбачено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна.

Таким чином, положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлена загальна заборона примусового стягнення такого майна без згоди власника (незалежно від суб'єкта, який здійснює таке стягнення).

У позові, позивачем зазначено, що згоди на звернення стягнення на квартиру, що являється предметом іпотеки, та на яку поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не надавав.

При цьому позивачем не надано доказів, що на дане майно поширюється дія мораторій.

Зокрема відсутність докази, що вказана квартира використовується як місце постійного проживання позивача, а інше нерухоме майно у позивача відсутнє.

Крім того, суд повторно зазначає, що оскаржувана постанова стосується лише арешту майна боржника та питання здійснення стягнення на майно в ній не порушується.

Отже, суд приходить до висновку, що в даному випадку права позивача, як власника майна, внаслідок накладення державним виконавцем арешту на заставне майно та майно, яке є предметом іпотеки не порушені.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС україни вствнолено, що кожна особа має право в порядку, вствноленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо, вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю субєкта владних пововажень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Таким чином, захисту підлягають саме порушені права, свободи або законні інтереси позивача.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, оцінюючи наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні на предмет належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності, проаналізувавши норми матеріального права, які належить застосувати до спірних правовідносини, суд вважає, що дії відповідача, щодо накладення арешту на майно боржника, відповідають положенням Закону України "Про виконавче провадження", тому, підстави для скасування постанови про арешт майна боржника від 01.10.2018р. у ВП № 57328613 відсутні, отже позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Основ`янському та Слобідському районах міста Харків Головного територіального управління юстиції у Харківській області про визнання протиправною та скасування постанов - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Рубан В.В.