Рішення № 78288361, 23.11.2018, Борщівський районний суд Тернопільської області

Справа № 607/5170/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2018 року

Борщівський районний суд Тернопільської області

у складі: головуючого Зушман Г. І.

з участю секретаря Кушнір Т.І.

позивача ОСОБА_1

представника позивача - адвоката ОСОБА_2

відповідачки ОСОБА_3

представника відповідачки ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Борщеві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 у березні 2018 року звернувся до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області з позовом, у якому просить стягнути з відповідачки ОСОБА_3 в його користь 1/2 частину сплачених ним боргових зобов’язань за кредитним договором №127 від 11 листопада 2004 року в сумі 12 840, 83 доларів США, що станом на 27 березня 2018 року становить 337 270,50 грн., вказуючи, що 24 жовтня 1991 року між ним та відповідачкою було зареєстровано шлюб. 10 листопада 2004 року він уклав договір купівлі - продажу із ОСОБА_5, згідно якого придбав квартиру №11 по вулиці За Рудкою, 14а в місті Тернополі. В інтересах сім’ї, для придбання квартири та погашення заборгованості перед ОСОБА_5 він 11 листопада 2004 року уклав кредитний договір № 127 із акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» про отримання кредиту на суму 13 000 доларів США, що із нарахованими відсотками становило 25 481,66 доларів США.

11 листопада 2004 року між відповідачкою та акціонерним комерційним інноваційним банком « УкрСиббанк» підписано договір поруки №1, згідно якого відповідачка зобов’язалася перед кредитором відповідати солідарно в повному обсязі, що виникає із кредитного договору про отримання кредиту №127 із нарахованими відсотками на загальну суму 25 481,66 доларів США. Згоду на отримання кредиту із нарахованими відсотками на загальну суму 25 481,66 доларів США відповідачка дала у заяві 23 лютого 2005 року, яку посвідчено нотаріусом і зареєстровано у реєстрі за № 2196.

01 березня 2006 року між ним та відповідачкою було розірвано шлюб. 13 липня 2016 року рішенням Тернопільського міськрайонного суду визнано за відповідачкою право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя, виходячи із презумпції рівності часток, яке 01 грудня 2016 року апеляційним судом Тернопільської області залишено без змін.

Посилаючись на те, що після розлучення станом на 14 травня 2012 року він повністю погасив (сплатив) борг по кредитному договору № 127 із нарахованими відсотками на загальну суму 25 481,66 доларів США своїми особистими коштами, будь-яких коштів у рахунок погашення спільного боргу за зобов’язаннями відповідачка не вносила, яка в період погашення боргу з 18 березня 2006 року по 13 квітня 2014 року перебувала за кордоном, крім права спільної сумісної власності на придбану квартиру також виникло і зобов’язання в інтересах сім’ї у вигляді повернення позиченої грошової суми, виконання якого подружжя здійснює як солідарні боржники, позивач просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 квітня 2018 року, залишеною постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 15 червня 2018 року без змін, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення коштів передано на розгляд Борщівському районному суду Тернопільської області за територіальною підсудністю за зареєстрованим місцем проживання відповідачки.

Ухвалою Борщівського районного суду від 10 липня 2018 року відкрито провадження у справі за даним позовом та призначено справу до розгляду у підготовчому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Борщівського районного суду від 17 серпня 2018 року постановлено закрити підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник відповідачки ОСОБА_3 – ОСОБА_4 подав відзив на позовну заяву (а.с.108 т.1)., зазначивши, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки до них слід застосувати позовну давність, так як шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 розірвано 01 березня 2006 року, а 14 травня 2012 року ТзОВ «Кей – Колект» надіслало на адресу ОСОБА_1 повідомлення про анулювання боргу, тому просить відмовити в позові. Розрахунок майбутніх судових витрат також вважає безпідставним, оскільки не подано будь-якого розрахунку на підтвердження вказаних сум.

Позивач ОСОБА_1 у відповіді на відзив (а.с.115-116, т.1) вказав, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 13 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 01 грудня 2016 року, за відповідачкою визнано право власності на ? частину квартири АДРЕСА_2 в порядку поділу спільного майна подружжя. Після розлучення своїми особистими коштами він повністю погасив борг по кредитному договору № 127 із нарахованими відсотками на загальну суму 25 481,66 доларів США, тому вважає, що перебіг позовної давності розпочався з моменту набрання законної сили вищенаведеним рішенням суду. Щодо відшкодування судових витрат позивач вважає, що попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує його у доведенні іншої фактичної суми витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали та просять його задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві. Пояснили, що сторони з січня 1993 року проживали окремо. Шлюб між ними було розірвано 01 березня 2006 року у добровільному порядку. Позивач купив квартиру за кредитні кошти. Відповідачка будь-яких коштів не вносила. Позивач же повністю погасив борг за наданим кредитом достроково одним платежем 14 травня 2012 року. За кредитним договором також було нараховано пеню та штрафи.

Позивач ОСОБА_1 крім того надав суду письмові пояснення (т.1 а.с.134-136), в яких, зокрема, зазначив, що з січня 1993 року з відповідачкою практично спільно не проживав, спільного господарства, спільних коштів не було. В подальшому для того щоб жити окремо від відповідачки він купив собі квартиру за позичені гроші. Після розлучення він повністю погасив (сплатив) борг по кредитному договору № 127 із нарахованими відсотками на загальну суму 25 481,66 доларів США своїми особистими коштами. Будь-яких коштів в рахунок погашення спільного боргу за зобов’язаннями відповідачка не вносила, в період погашення боргу, з 18 березня 2006 року по 13 квітня 2014 року перебувала за кордоном. При поділі майна враховуються борги подружжя та правовідносини за зобов’язаннями, що виникли для придбання цього майна. Оскільки відповідачка в судовому порядку поділила квартиру і суд визнав це майно спільною сумісною власністю, то він просить задовольнити його позовні вимоги.

Позивач також просить відмовити в задоволенні заяви відповідачки ОСОБА_3 про застосування позовної давності, оскільки перебіг позовної давності починається 01 грудня 2016 року, а до того часу він вважав квартиру особистою власністю, яку придбав за особисті кошти (т.2 а.с.139-142).

Відповідачка та її представник у судовому засіданні позов не визнали, просять відмовити у задоволенні позовних вимог у зв’язку з їх недоведеністю. Пояснили, що з часу розірвання шлюбу претензій зі сторони позивача до відповідачки не було. У 2014 році винесено судове рішення про поділ квартири, яку було придбано у матері відповідачки ОСОБА_5 10 листопада 2004 року, а кредитний договір позивач уклав 11 листопада 2004 року, після придбання квартири. Кредит позивач отримав для зайняття підприємницькою діяльністю на заготівлю деревини, придбання пилорами, а не в інтересах сім’ї. Коли позивач не зміг платити за кредитом, було укладено договір іпотеки. Також вважають, що позивач пропустив строк звернення до суду з позовом, оскільки в даному випадку перебіг позовної давності розпочався з дня розірвання шлюбу між сторонами.

Дослідивши та оцінивши докази по справі суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні до них правовідносини.

10 листопада 2004 року між позивачем ОСОБА_1 з однієї сторони (покупцем) та ОСОБА_5, від імені якої діяв на підставі довіреності ОСОБА_7, з іншої сторони (продавцем) було укладено договір купівлі – продажу квартири, посвідчений 10 листопада 2004 року приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №14143 (а.с.5-6 т.1), предметом якого є двокімнатна квартира №11, що знаходиться в будинку №14а, розташованому по вулиці За Рудкою в місті Тернополі.

Як зазначено в п.3 договору купівлі-продажу, продаж квартири вчинено за 118 800,00 грн., які покупець передав представнику продавця повністю до підписання цього договору.

Договір купівлі-продажу зареєстровано приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу в Державному реєстрі правочинів 10 листопада 2004 року за реєстраційним номером 260184, що підтверджується витягом про реєстрацію №292385 від 10 листопада 2004 року (а.с.7,т.1).

11 листопада 2004 року між позивачем ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» укладено кредитний договір № 127 (а.с.14-20), за умовами якого позивач ОСОБА_1 отримав кредит (грошові кошти) у іноземній валюті в сумі 13 000,00 доларів США на термін 180 місяців, зі встановленою процентною ставкою в розмірі 12,5 % річних, які зобов’язався повернути у терміни, встановлені графіком погашення кредиту.

Згідно пункту 1.4 кредитного договору цільове призначення (мета) кредиту є купівля двокімнатної квартири.

Графіком погашення кредиту, що є додатком №1 до кредитного договору №127 від 11 листопада 2004 року (а.с.18-20) банком розраховано суми щомісячних платежів на погашення кредиту позивачем з кінцевим терміном сплати 10 листопада 2019 року. Сума нарахованих банком платежів на погашення заборгованості за кредитом складає 13 000,00 доларів США, за відсотками – 12 481,66 доларів США. Загальна сума до сплати -25 481,66 доларів США.

11 листопада 2004 року між відповідачкою ОСОБА_3 та акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» укладено договір поруки №1 (а.с.25-26 т.1), згідно якого відповідачка зобов’язалася перед кредитором солідарно відповідати за виконання позичальником всіх його зобов’язань в повному обсязі, що виникають із кредитного договору №127 від 11 листопада 2004 року про надання банком позичальнику ОСОБА_1 кредиту в сумі 13 000,00 доларів США. Договір набирає чинності з дати його укладення та діє до повного виконання позичальником зобов’язань, які виникають на підставі кредитного договору (п.3.1).

23 лютого 2005 року між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» укладено договір іпотеки (а.с.9-13, т.1), за умовами якого іпотекодавець ОСОБА_1 передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме двохкімнатну квартиру №11 , що знаходиться в будинку №14а, розташованому по вулиці За Рудкою в місті Тернополі, вартість якої за домовленістю сторін складає 116 738,60 грн. і яка є власністю іпотекодавця ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу 10 листопада 2004 року по реєстру за №14143.

Згідно п.1.3 договору іпотеки, іпотекою забезпечуються вимоги іпотекодержателя, які виникають з кредитного договору №127 від 11 листопада 2004 року, згідно з яким іпотекодержатель видає іпотекодавцю кредит в сумі 13 000,00 доларів США. Договір набирає чинності з моменту нотаріального посвідчення і підлягає державній реєстрації.

Договір іпотеки зареєстровано приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу в Державному реєстрі іпотек 24 лютого 2004 року за реєстраційним номером 1710232 і на час розгляду справи обтяження є чинним , що підтверджується витягом про реєстрацію №2633403 від 24 лютого 2005 року (а.с.23,т.1), інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №136811289 від 06 вересня 2018 року (а.с.131 т.1) .

Відповідачка ОСОБА_3 у заяві від 23 лютого 2005 року, посвідченій приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу, зареєстрованій в реєстрі за №2196 (а.с.23, т.1) дала згоду на передачу в іпотеку її чоловіком ОСОБА_1, на умовах за його розсудом, придбану ними спільно під час зареєстрованого шлюбу квартиру №11, розташовану в м.Тернопіль, вул.За Рудкою,14а, в забезпечення кредитного договору №127 від 11 листопада 2004 року в сумі 13 000,00 доларів США, укладеного між її чоловіком ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк».

Згідно листа АТ «УкрСиббанк» від 16 березня 2018 року №26-08/15156 (а.с.35, т.1) АТ «УкрСиббанк» відступило право вимоги за зобов’язаннями за кредитним договором від 11 листопада 2004 року №127 (в облікових системах банку №10303000000) ТОВ «Кей-Колект».

За даними повідомлення ТОВ «Кей-Колект» про анулювання боргу від 14 травня 2012 року №075-2593, (а.с.34, т.1) станом на 10 травня 2012 року за позивачем обліковувалась заборгованість в сумі 5762,26 доларів США 26 центів, що складало 46040,46 грн. по курсу НБУ станом на 11 травня 2012 року.

Відповідно до повідомлення ТОВ «Кей-Колект» від 14.05.2012 року №075-2573 за кредитним договором №10303000000 від 11.11.2004 року в позичальника ОСОБА_1 станом на 14.05.2012 року кредитна заборгованість перед ТОВ «Кей-Колект» відсутня (а.с.156 т.2).

Позивачем ОСОБА_1 на підтвердження сплати ним кредиту додано до матеріалів справи копії квитанцій за період з 11 листопада 2004 року по 10 травня 2012 року на загальну суму 147227,71 грн.( а.с.2-138 т.2).

Як встановлено судом, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який згідно свідоцтва про розірвання шлюбу серії 1-ИД №006920 (а.с.33, т.1) між ними було розірвано 01 березня 2006 року, про що відділом реєстрації актів цивільного стану Тернопільського міського управління юстиції Тернопільської області складено відповідний актовий запис за №122.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 липня 2016 року у цивільній справі №607/7557/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, третя особа ПАТ «УкрСиббанк», про визнання права власності на спільне майно подружжя та усунення перешкод у користуванні майном (а.с.117-118, т.1), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 01 грудня 2016 року (а.с.119-122, т.1), позов ОСОБА_3 задоволено та визнано за ОСОБА_3 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя.

За даними інформації про державну реєстрацію обтяжень (а.с.132 т.1) на квартиру АДРЕСА_4, що зареєстрована за ОСОБА_1, накладено арешт на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, виданої 24 липня 2015 року Першим відділом державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

З роз'яснень, даних Пленумом Верховного Суду України в пунктах 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то цивільні права та обов’язки за цим договором виникають у обох із подружжя.

Згідно вимог ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивач ОСОБА_1 в обгрунтування позову посилається на те, що кошти за укладеним під час шлюбу кредитним договором №127 від 11 листопада 2004 року він використав для придбання квартири АДРЕСА_4, а оскільки рішенням суду вищевказана квартира визнана об’єктом спільної сумісної власності подружжя, і при розподілі майна подружжя за відповідачкою визнано право власності на ? частину квартири, то у відповідачки, крім права спільної сумісної власності на придбану квартиру за рахунок кредитних коштів внаслідок укладення кредитного договору виникло також і зобов’язання в інтересах сім'ї у вигляді повернення грошової суми, виконання якого подружжя мало б здійснювати як солідарні боржники, так як кредитний договір, укладений позивачем в інтересах сім’ї, створив обов’язок і для відповідачки.

Однак, досліджені в судовому засіданні докази вказують на те, що квартира була придбана 10 листопада 2004 року, а кредит позивачем отримано 11 листопада 2004 року.

Як встановлено з договору купівлі-продажу квартири від 10 листопада 2004 року, купівлю квартири вчинено 10 листопада 2004 року за 118 800,00 грн., які покупець ОСОБА_1 передав представнику продавця ОСОБА_5 – ОСОБА_7 повністю до підписання цього договору

Вказане свідчить, що договір купівлі-продажу квартири укладався позивачем раніше, аніж він отримав кредит. У зв'язку з чим, суд критично оцінює пояснення позивача, що такий кредит брався на купівлю квартири в інтересах сім’ї.

Крім того, ні у кредитному договорі, ані в інших матеріалах справи не міститься доказів на підтвердження того, що кредит брався саме на придбання квартири №11, розташованої в м.Тернопіль, вул.За Рудкою,14а, яка являлася предметом спору в справі № 607/7557/14-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спільне майно подружжя та усунення перешкод у користуванні майном.

Отже твердження позивача, з приводу того, що купівлю квартири ним було здійснено за кредитні кошти є безпідставними.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.72 ЦК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Суд вважає доводи відповідачки та її представника про застосування позовної давності до позовних вимог безпідставними, оскільки при визначенні початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з 01 грудня 2016 року, коли набрало законної сили вищенаведене рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області в справі №607/7557/14-ц .

Таким чином, враховуючи вищенаведене, оцінивши подані сторонами докази, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити за безпідставністю.

Відповідно до ст.141 ЦПУ України судові витрати по справі слід покласти на сторони в тій частині, в якій вони їх понесли.

На підставі викладеного, а також ст.ст.61, 65, 72 СК України, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 263, 265, п.15.5 Перехідних положень ЦПК України, суд –

У Х В А Л И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1, місце проживання : ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, до ОСОБА_3, місце проживання : ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2, про стягнення коштів, відмовити.

Судові витрати покласти на сторони в тій частині, в якій вони їх понесли.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення через Борщівський районний суд Тернопільської області до Тернопільського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 03 грудня 2018 року.

Головуючий: