Рішення № 78286254, 28.11.2018, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2018 року м. Кропивницький Справа № 1140/2661/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Петренко О.С.

за участю секретаря судового засідання Толстової О.І.,

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Великої С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до відповідача: Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості

про визнання в частині рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить:

1. визнати протиправним в частині наказ Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості №нт180424 від 24.04.2018 року в призначені йому допомоги по безробіттю в мінімальному розмірі;

2. зобов'язати Кіровоградський МРЦЗ нарахувати та виплатити йому допомогу по безробіттю, відповідно до наказу від 15 червня 2018 року №613, яким затверджено Порядок надання допомоги по безробіттю, на підставі п.9 ч.1 ст. 36 КЗпП України, за період з 24.04.2018 по 23.07.2018 року.

Ухвалою суду від 04.10.2018 року вказаний позов залишено без руху, в зв'язку з невідповідністю його вимогам ст. 160 КАС України.

Ухвалою судді від 16.10.2018 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з викликом осіб.

Позов мотивовано тим, що відповідачем протиправно призначено позивачу допомогу з безробіття в мінімальному розмірі, оскільки підставою для такої виплати є наслідком звільнення за грубе порушення трудової дисципліни. Разом з тим, позивач звільнений на підставі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за порушення Закону під час прийняття судового рішення. Отже, позивачу повинна бути призначена допомога з безробіття розрахунку чотирикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У зв'язку з викладеним, позивач просив задовольнити позов.

Представник відповідача у відзиві до позову просив відмовити позивачу в його задоволені, в зв'язку з тим, що позивач звільнений з посади судді за вчинення істотного дисциплінарного проступку, що є несумісним зі статусом судді. Вказана обставина є підставою для призначення та виплати допомоги з безробіття в мінімальному розмірі на підставі ч.2 ст.22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". Тому, просив відмовити у задоволенні позову (а.с.52-54).

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в письмовому відзиві.

На підставі ч. 3 ст. 243 КАС України в судовому засіданні 28.11.2018 р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що сторонам оголошено в судовому засіданні після проголошення вступної та резолютивної частини рішення з урахуванням вимог ст.243 КАС України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши у судовому засіданні надані сторонами докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності на підставі наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.

Постановою ВРУ від 09.09.2010 року за №2512-VI "Про обрання суддів", ОСОБА_1 обрано на посаду судді Ленінського районного суду м. Кіровограда безстроково.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 15.02.2018 року №490/0/15-18 звільнено ОСОБА_1 з посади судді Ленінського районного суду м. Кіровограда на підставі п.3 ч.6 ст.126 Конституції України (а.с. 23).

Наказом Ленінського районного суду м. Кіровограда від 30.03.2018року №52-к відраховано ОСОБА_1 зі штату суду (а.с.24).

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26.06.2018 р. зобов'язано Ленінський районний суд м. Кіровограда внести зміни до наказу №52-к від 30.03.2018 року в частині звільнення ОСОБА_1 зі штату Ленінського районного суду м. Кіровоград 07.04.2018р.

Наказом відповідача від 24.04.2018 року №НТ180424 надано позивачу статус безробітного, а наказом від 14.04.2018 року призначено позивачу допомогу по безробіттю в мінімальному розмірі на підставі ч.2 ст.22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

На підставі п.1 ч.1 ст.43 Закону України 05.07.2012р. №5067-VI "Про зайнятість населення" особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи може набути статусу безробітного.

Згідно з ч.1 ст.22 Закону України від 02.03.2000р. №1533-ІІІ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (далі - Закон №1533-ІІІ) право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Частинами 3-4 ст.22 Закону №1533-ІІІ визначено, що допомога по безробіттю виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону та абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", - 180 календарних днів.

При цьому, допомога по безробіттю особам, зазначеним у частині другій статті 22 цього Закону, виплачується у мінімальному розмірі, який встановлюється правлінням Фонду (ч.3 ст.23 Закону №1533-ІІІ).

Ч.2 ст.22 Закону №1533-ІІІ визначено, що застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, а також з аналогічних підстав, визначених іншими законами, особи, зазначені у частині другій статті 6 цього Закону, особи, зазначені в абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.

Так, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

- систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;

- прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння;

- вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу.

Згідно зі ст.41 Кодексу законів про працю України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках:

- одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами;

- винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно або в розмірах, нижчих від установленого законом розміру мінімальної заробітної плати;

- винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу;

- вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи;

- перебування всупереч вимогам Закону України "Про запобігання корупції" у прямому підпорядкуванні у близької особи;

- припинення повноважень посадових осіб.

Крім того, відповідно до ст.45 Кодексу законів про працю України на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори і угоди, Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

Так, в судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивачем під час реєстрації в якості безробітного надано трудову книжку, яка містить запис про звільнення «Відрахований зі штату Ленінського районного суду м. Кіровограда, в зв'язку з звільненням з посади на підставі п.3 ч.6 ст.126 Конституції України».

Представник відповідача зазначив, що при видані наказу від 24.04.2018 р. №НТ180424 та призначені допомоги по безробіттю, центр діяв відповідно до вимог ч.2 ст. 22 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та абз. 3 п.2 розділу ІІ Порядку. Отже, враховуючи факт звільнення ОСОБА_1 за п.3 ч.6 ст.126 Конституції України - вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Звільнення судді з посади у разі вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування обов'язками узгоджується з нормами ст. 115 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", де встановлено, що відповідно до п. 3 ч. 6 ст.126 Конституції України вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, є підставою для звільнення судді з посади. Факти, що свідчать про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді, мають бути встановлені Вищою радою правосуддя (її відповідним органом).

До матеріалів справи додано рішення Вищої ради правосуддя від 15.02.2018 року №490/0/15-18 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Ленінського районного суду м. Кіровоград на підставі п. 3 ч.6 ст.126 Конституції України" та рішення Першої дисциплінарної палати ВРП від 22.06.2017 року №1755/1дп/15-17 "Про притягнення судді Ленінського районного суду м. Кіровограда ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності".

Вказаний факт не оспорюється позивачем.

Так, згідно з п.22 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 року №9 розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу на підставі пп. 3,4,7,8 ст. 40 та п.1 ст.41 КЗпП є звільнення як захід дисциплінарного стягнення.

Підсумовуючи вищевикладене, встановивши, що ОСОБА_1 звільнений з останнього місця роботи на підставі п.3 ч.6 ст.126 Конституції України (за вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов'язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді) є безспірним та заходом дисциплінарного стягнення, а отже, в розумінні Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", є аналогічною підставою, визначеною іншими законами для отримання допомоги по безробіттю в мінімальному розмірі, як особам, що звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених пп. 3,4,7 та 8 ст. 40 КЗпП України.

Суд погоджується з позицією відповідача, що записи в трудовій книжці позивача не містять посилання на п.9 ст.36 КЗпП України, тому його вимога про те, що відповідач повинен нарахувати та виплатити допомогу по безробіттю на підставі саме цієї статті Кодексу є необґрунтованою та такою, що не відповідає нормам законодавства про зайнятість та страхування на випадок безробіття. Оскільки центр зайнятості зобов'язаний вносити персональні дані про безробітну особу, використовуючи відомості про останнє місце роботи або вид діяльності, підстави для припинення трудових відносин, відповідно до записів в трудовій книжці або іншого виду діяльності, що підтверджено документально (абз.2 п.3 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу).

Питання зміни статті звільнення в трудовій книжці віднесено трудовим законодавством до компетенції роботодавця, а згідно з ст.235 КЗпП України - зміна формулювання причин звільнення є ознакою трудового спору.

Так, відповідно до ч.3 ст.235 КЗпП України, у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Таким чином, суд приходить до висновку, що при наданні ОСОБА_1 статусу безробітного та призначення йому допомоги по безробіттю, відповідач не прирівнював підставу звільнення до норм Кодексу законів про працю України, застосувавши норми Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", що передбачено ч.2 ст.22 цього закону, а саме з аналогічних підстав, визначених іншими законами.

Отже, з огляду на викладені обставини, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем в межах його повноважень та компетенції, відповідає вимогам чинного законодавства, а тому адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Питання щодо розподілу судових витрат, в порядку ч.5 ст. 139 КАС України, судом не вирішується, оскільки позивача звільнено від сплати судового збору й ним, як і відповідачем, не понесено судових витрат у цій справі.

Керуючись ст.ст. 243-246 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості про визнання в частині рішення протиправним та зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.

Повний текст рішення складено та підписано - 03.12.2018 року.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.С. Петренко