Рішення № 78286208, 30.11.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 листопада 2018 року справа № 810/3151/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М. розглянувши в м. Києві за правилами загального позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ТОВ "Українська молочна компанія" до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська молочна компанія" з позовом до ГУ ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.03.2018 № 0006761412.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 26.02.2018 податковим органом проведено позапланову документальну перевірку дотримання вимог податкового законодавства щодо здійснення позивачем фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Шибенський маслопереробний завод» і ТОВ «Маслозавод «Єва-Олеум ЛТД», за результатами якої складено Акт від 26.02.2018 № 128/10-02-14-12/34099131 .

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.03.2018 № 0006761412.

Позивач вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки господарські відносини з ТОВ «Шибенський маслопереробний завод» та ТОВ «Маслозавод «Єва-Олеум ЛТД» мали реальний характер. Ці факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності, отже, оскаржуване податкове повідомлення рішення є протиправним, а тому просить його скасувати.

Представник відповідача надав суду письмовий відзив на позов, в якому заперечує проти його задоволення з тих підстав, що аналіз фінансово-господарської діяльності позивача та його контрагентів відповідно до наявної інформації вказує на здійснення нереальних (безтоварних) операцій у зв`язку з відсутністю необхідних умов для здійснення такої діяльності у контрагентів.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.06.2018 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.08.2018 продовжено процесуальний строк підготовчого провадження.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2018 закрито підготовче провадження та прийнято рішення про подальший розгляд справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що ТОВ «Українська молочна компанія» зареєстрована Згурівською районною державною адміністрацією 14.04.2006 № 506, код ЄДРПОУ 34099131, взято на податковий облік 14.04.2006 № 506, є платником податку на додану вартість.

Відповідно п.п. 75.1.2 п .75.1 ст. 75, п.п. 78.1.4. п. 78.1 ст. 78 ПК України, наказу ГУ ДФС у Київській області від 12.02.2018 № 308 на підставі направлення від 13.02.2018 № 312 головним державним інспектором Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області Шевченком С.І. проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Українськ молочна компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово - господарських взаємовідносин з ТОВ «Шибенський маслопереробний завод» за період з 01.05.2017 по 30.06.2017, ТОВ «Маслозавод «Єва-Олеум ЛТД» за червень 2017 та ПП «Фенікс-Агро» за період з 01.02.2017 по 31.03.2017.

За результатами перерірки складено акт від 26.02.2018 № 128/10-02-14-12/34099131.

Перевіркою встановлено порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198.1 п. 198.6 ст. 198 ПК України, в результаті чого встановлено завищення суми відємного значення податку на додану вартість у сумі 1327953, 92 грн., у тому числі за травень 2017 у сумі 186910, 59, за червень 2017 у сумі 1141043, 33 грн.

На підставі акту перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 16.03.23018 № 0006761412.

Не погоджуючись із зазначеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з скаргою від 23.03.2018 до ДФС України.

Рішенням ДФС України від 23.05.2018 № 17794/6/99-99-11-01-02-25 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 16.03.23018 № 0006761412 - без змін.

Не погоджуючись з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Як зазначено в Акті перевірки, позивачем укладено з ТОВ «Шибенський маслопереробний завод» та ТОВ «Маслозавод «Єва-Олеум ЛТД» договори від 12.04.2017 № 120717-ШБН-УМК та від 31.05.2017 № 31/1-05/17 про придбання соєвого жмиху відповідно. На виконання умов договорів, контрагентами позивача на його адресу виписано видаткові та податкові накладні.

Суми ПДВ включено позивачем до податкового кредиту декларації за травень 2017 року на суму 186 910,60 грн., за червень 2017 року на суму 1 141 043,33 грн. та відображено у реєстрах отриманих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкових декларацій з ПДВ та зареєстровані в єдиному реєстрі податкових накладних.

Висновки податкового органу про порушення позивачем вимог закону ґрунтуються на тому, що згідно наявної податкової інформації у постачальників ТОВ «Шибенський маслопереробний завод» і ТОВ «Маслозавод «Єва-Олеум ЛТД» відсутні трудові та матеріальні ресурси, виробничі потужності, транспортні засоби, що свідчить про фізичну неможливість здійснення господарської діяльності з постачання соєвого жмиха.

На думку відповідача, договори, укладені між контрагентами позивача та їхніми контрагентами, не спричиняють реального настання правових наслідків та суперечать інтересам держави та суспільства. Також, постачальники позивача ТОВ «Шибенський маслопереробний завод» і ТОВ «Маслозавод «Єва-Олеум ЛТД» мали ознаки фіктивності, були засновані та придбані з метою надання протиправної вигоди реального сектору економіки.

На підставі викладеного, податковий орган дійшов висновку, що операції, відображені позивачем з ТОВ «Шибенський маслопереробний завод» та ТОВ «Маслозавод «Єва-Олеум ЛТД» за травень та червень 2017 року не є господарською діяльністю підприємства.

Суд не погоджується з такими висновками податкового органу, з огляду на наступне.

Так, 31.05.2017 між позивачем і ТОВ «Маслозавод «Єва-Олеум ЛТД» укладено договір поставки № 31/1-05/17, згідно якого ТОВ «Маслозавод «Єва-Олеум ЛТД» продало, а позивач придбав 85,00 тон соєвого жмиху.

Між позивачем і ТОВ «Шибенський маслопереробний завод» укладено 12.04.2017 06.06.2017 договори поставки № 12.0417-ШБН -УМК (12.04.2017) та № 060617-ШБН -УМК (06.06.2017) відповідно, згідно яких ТОВ «Шибенський маслопереробний завод» продав, а позивач купив 586,00 тон соєвого жмиху.

Судом встановлено, що на час вчинення правочинів та складання податкових накладних зазначені контрагенти позивача були зареєстровані платниками податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку та знаходились за основним місцем обліку.

Реальне здійснення спірних господарських операцій, обумовлених вказаними правочинами, та фактичне отримання придбаної позивачем продукції у ТОВ «Шибенський маслопереробний завод» і ТОВ «Маслозавод «Єва-Олеум ЛТД» підтверджується відповідними документами (копії договорів, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), податкових накладних, видаткових накладних, платіжних доручень, товаро-транспортних накладних).

Отриманий товар (соєвий жмих) був використаний позивачем у власній господарській діяльності, про що, зокрема, свідчать копії відомостей витрат кормів за квітень-серпень 2017 року та Раціон годівлі корів на травень-червень 2017 року.

Крім того, між ТОВ «Маслозавод «Єва-Олеум ЛТД» і фізичною особою ОСОБА_1 були укладені Договора оренди від 06.04.2017 № 1 -ОБ та № 2 -ОБ, між ТОВ «Маслозавод «Єва-Олеум ЛТД» та фізичною особою ОСОБА_2 договір оренди нежитлового приміщення від 06.04.2017 № 0604-17, договір оренди від 10.06.2016 № 3-ОБ.

Про реальність господарських операцій свідчать і первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, а саме:

- Договори поставки між позивачем і ТОВ «Маслозавод «Єва-Олеум ЛТД» від 17.05.2017 № 17/1-05/17 та від 31.05.2017 № 31/1-05/17;

- податкові накладні від ТОВ «Маслозавод «Єва-Олеум ЛТД»:

від 06.06.2017 № 1 - зареєстрована 30.06.2017;

від 16.06.2017 № 2 - зареєстрована 30.06.2017;

від 19.06.2017 № 4 - зареєстрована 13.07.2017;

від 23.06.2017 № 5 - зареєстрована 13.07.2017 ;

- платіжні доручення позивача за соєвий жмих ТОВ «Маслозавод «Єва-Олеум ЛТД» по договору від 31.05.2017 № 31/1-05/17 :

від 11.07.2017 № 8159 у розмірі 150000,00 грн., згідно рахунку від 06.06.2017 № 1 у т.ч ПДВ - 25000,00 грн.;

від 13.07.2017 № 8211 у розмірі 313071,80 грн. , згідно рахунку від 06.06.2017 № 1 у т.ч ПДВ - 521 78, 63грн.;

від 18.07.2017 № 8263 у розмірі 35764,08 грн. , згідно рахунку від 13.06.2017 № 3 у т.ч ПДВ - 5960,68 грн.;

від 01.08.2017 № 8460 у розмірі 143045,80 грн. , згідно рахунку від 19.06.2017 № 4 у т.ч ПДВ - 23840,97 грн.;

від 08.08.2017 № 8532 у розмірі 100000, 00 грн. , згідно рахунку від 19.06.2017 № 4 у т.ч ПДВ- 16666,67 грн.;

від 14.08.2017 № 8590 у розмірі 50000, 00 грн. , згідно рахунку від 19.06.2017 № 4 у т.ч ПДВ - 8333, 33 грн.;

від 18.08.2017 № 8627 у розмірі 55000,00 грн., згідно рахунку від 19.06.2017 № 4 у т.ч ПДВ - 9166,67 грн.;

від 29.08.2017 № 8800 у розмірі 95000, 00 грн., згідно рахунку від 19.06.2017 № 4 у т.ч ПДВ - 15833,33грн.;

від 01.09.2017 № 8884 у розмірі 59418,32 грн., згідно рахунку від 23.06.2017 № 5 у т.ч ПДВ - 9903,05грн.

Також реальне здійснення господарських операцій підтверджується ТТН № Р1 від 06.06.2017, ТТН № Р2 від 13.06.2017, ТТН № РЗ від 19.06.2017, ТТН № Р5 від 23.06.2017.

Між позивачем і ТОВ «Шибенський маслопереробний завод» укладено договори поставки, а саме: № 040517 ШБН-УМК від 04.05.2017, № 060617 ШБН-УМК від 06.06.2017, № 120617 ШБН-УМК від 12.06.2017 та № 090617 ШБН-УМК від 09.06.2017.

На виконання зазначених договорів виписано видаткові накладні про передачу товару між позивачем та ТОВ «Шибенський маслопереробний завод» № 1 від 06.06.2017; № 2 від 13.06.2017; № 3 від 19.06.2017; № 5 від 23.06.2017 та податкові накладні:

від 03.05.2017 № 1 - зареєстрована 26.05.2017;

від 04.05.2017 № 2- зареєстрована 26.05.2017;

від 10.05.2017 № 5 - зареєстрована 26.05.2017;

від 10.05.2017 № 6 - зареєстрована 26.05.2017;

від 10.05.2017 № 7- зареєстрована 26.05.2017;

від 14.06.2017 № 2- зареєстрована 23.06.2017;

від 14.06.2017 № 3 - зареєстрована 26.06.2017;

№ 4 від 14.06.2017- зареєстрована 29.06.2017;

Також реальність господарських операцій підтверджують видаткові накладні про передачу товару між позивачем та ТОВ «Шибенський маслопереробний завод» від 03.05.2017 № 62; від 04.05.2017 № 63; від 10.05.2017№ 66; від 10.05.2017 № 67; від 10.05.2017 № 68; від 23.06.2017 № 78; від 27.06. 2017 № 79; від 30.06.2017 № 80; від 07.07.2017№ 82; від 13.07.2017 № 84.

Позивачем на виконання зазначених договорів було перераховано кошти відповідно до платіжних доручень:

від 10.10.2017 № 54 у розмірі 114999,98 грн. по накладній № 68 від 10.05.2017 у т. ч ПДВ - 19166,66 грн.;

від 10.10.2017 № 55 у розмірі 409634, 08 грн. по накладній № 69 від 12.05.2017 у т.ч ГІДВ - 68272,35 грн.;

від 10.10.2017 № 56 у розмірі 261951,18 грн. по накладній № 71 від 15.05.2017 у т.ч ПДВ-43658,53 грн.;

від 05.12.2017 № 10323 у розмірі 32121,95 грн. по накладній № 128 від 09.11.2017 у т.ч ПДВ -5353.66 грн.;

від 14.06.2017 № 7881 у розмірі 1948320, 00 грн., тому числі ПДВ - 324720, 00 грн., № 7882 у розмірі 1948320, 00 грн. у тому числі ПДВ - 324720, 00 грн. та № 7883 у розмірі 1948320,00 грн. у тому числі ПДВ - 324720, 00 грн.

Також реальне здійснення господарських операцій підтверджується ТТН № Р62 від 03.05.2017, ТТН № Р63 від 04.05.2017, ТТН № Р67 від 10.05.2017, ТТН № Р66 від 10.05.2017, ТТН № Р78 від 23.06.2017, ТТН № Р79 від 27.06.2017, ТТН № Р80 від 30.06.2017, ТТН № Р82 від 07.07.2017, ТТН № Р84 від 13.07.2017.

Згідно п. 3 Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727 акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до п.5 цього ж Порядку факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших субєктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

На порушення наведеного положення перевіряючими в Акті перевірки викладені висновки про порушення без врахування всіх первинних документів наданих до перевірки, а порушення висвітлені нечітко, необ'єктивно та не у повній мірі, Акт не містить систематизованого викладу виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового законодавства саме об'єктом перевірки (позивачем).

На переконання суду, вищезазначені висновки є необ'єктивними та зроблені без урахування всіх визначальних факторів, оскільки перевіряючими безпідставно не надано належної оцінки первинним документам, що підтверджують реальність господарських операцій, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства та були надані в ході перевірки. Натомість констатовано, що ці документи не доводять реальності операції. Такі твердження перевіряючих аргументовано можна назвати оціночними судженнями, які, в свою чергу, не містять фактичних даних і не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані. У зв'язку з цим оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості і у будь-кому разі не можуть слугувати підставою для невизнання наслідків господарських операцій платника податків.

Тому суд не погоджується з вказаними висновками Акту перевірки, на підставі яких прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення, та дослідивши реальність господарських операцій, їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, дійшов висновку про обґрунтованість формування позивачем показників податкової звітності.

Суд зазначає, що в Акті перевірки висновки про фіктивний характер відносин позивача та його контрагентів ґрунтуються на припущеннях та не підтверджені посиланнями на будь-які первинні документи, які б спростовували надані позивачем документи та свідчили на користь висновків податкового органу.

Суд також враховує висновок Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладений у постанові № 21-511а14 від 9 грудня 2014 р. про те, що висновки, викладені у акті, є відображенням дій податкових інспекторів, не породжують правових наслідків для платника податків і, відповідно, інформація, що надійшла за результатами податкового контролю, використовується для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу.

Присутні в Акті перевірки висновки побудовані на припущеннях співробітників податкового органу. Сумніви перевіряючих самі по собі не можуть бути покладені в основу заперечення реальності господарських операцій, адже судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірності відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Так, припущенням перевіряючих є те, що контрагенти позивача не мали достатніх потужностей для здійснення спірних господарських операцій у перевіряємий період, оскільки цей висновок ґрунтується виключно на відомостях баз даних податкового органу без підтвердження цього належними та допустимими доказами та за відсутності належного дослідження наданих позивачем первинних документів.

Слід зазначити, що позивачем надані до матеріалів справи первинні документи (договори, платіжні доручення, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні), якими підтверджується проведення господарських операцій.

При цьому ПК України встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна, митна декларація, товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ), на підставі яких у платника податків вникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

З матеріалів справи слідує, що позивачем достовірно відображено отримання податкових накладних від контрагентів, які у свою чергу були зареєстровані платником ПДВ, установчі документи юридичних осіб не були визнані недійсними, операції відбулися на підставі укладених договорів про надання послуг (поставки), належне виконання яких підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, а оплата - платіжними дорученнями.

Відповідно до пп. 4.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - це сума будь яких витрат платника податків у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податків, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку інші особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Податковий кредит звітного періоду, згідно вимог п. 198.3 ст. 198 ПК України, визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.5 ст.198 ПК України визначено, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) та місце постачання яких розташоване за межами митної території України; в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу); в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Згідно з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п.44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Документом, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, є первинний документ, який складається під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно п. 44.2 ст.44 ПК України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суд зазначає, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких встановлена судом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (п.110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції") суд визначив, що "... адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.".

Відповідні положення про податкові штрафи передбачають певні засоби захисту, які ґрунтуються на суб'єктивних ознаках, що вимагає від суду враховувати нюанси і не бути занадто рестриктивним в оцінці кожної конкретної справи щодо наявності в ній підстав для скасування податкового штрафу чи звільнення від його сплати.

У той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції і при цьому містять дані, що, зокрема, дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні такої операції.

Господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

При цьому доцільно керуватись принципом "поза розумним сумнівом", зміст якого сформульований у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14 лютого 2008 року у справі "Кобець проти України". Зокрема, доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Дослідивши надані позивачем копії первинних документів, суд вважає, що позивачем підтверджено документально здійснення господарських операцій з контрагентами ТОВ «Шибенський маслопереробний завод» та ТОВ «Маслозавод «Єва-Олеум ЛТД».

Суд погоджується з аргументами позивача про те, що застосування одних лише інформаційних баз даних податкового органу, які можуть містити помилки та в подальшому можуть бути спростовані, не може бути використане в якості належного та єдиного доказу порушень вимог податкового законодавства платником податків.

Так, у силу пп.83.1.2 п. 83.1 ст. 83 ПК України податкова інформація є однією, але не єдиною підставою для висновків під час проведення перевірок.

Таким чином, сама по собі наявність податкової інформації щодо контрагентів платника податків може свідчити лише про можливі порушення ними норм Податкового кодексу України, цивільного та/чи господарського законодавства, однак спростовувати реальність господарських операцій відповідно платника податків не спроможна.

Необґрунтованість податкової вигоди настає у разі використання платником штучних форм господарської діяльності, які не відповідають дійсному економічному змісту господарської операції, з метою одержання податкової економії без відповідних економічних підстав.

Використання платником нелегальних способів ухилення від оподаткування податковою перевіркою не виявлено. Доказів на підтвердження домінування податкової мети (зниження податкового навантаження, одержання податкових пільг та переваг тощо) над комерційною метою, що притаманна даному виду господарських операцій, податковою інспекцією не надано.

Вирішуючи спір, суд враховує, що будь-яке перевищення повноважень державним органом в аспекті оцінювання наданих документів є несумісними з його обов'язком відповідати принципам нейтральності та безсторонності.

Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Позивачем як до перевірки, так і до суду надано первинні документи у розумінні ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні та Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 на підтвердження фактичного здійснення спірних господарських операцій за перевіряємий період.

Суд враховує, що первинна документація містить достовірну і несуперечливу інформацію. Натомість, позиція відповідача спростовується дослідженими первинними документами, які підтверджують фактичне постачання товарів (надання послуг) та дійсність яких нічим наразі не спростовується.

Отже, враховуючи, що всі документи в сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності товариства (матеріали справи містять договори, видаткові накладні, ТТН тощо), а також враховуючи висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, які фактично обґрунтовано лише відсутністю у контрагентів необхідних умов для ведення господарської діяльності та несвоєчасне звітування, а також принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування та добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що презюмується податковим законодавством, зокрема, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

У даному випадку суб'єктом владних повноважень, який заперечує проти адміністративного позову, не спростовано доводів сторони позивача та не доведена правомірність оскаржуваного рішення.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності оскаржуваного рішення, а тому останнє підлягає скасуванню.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у розмірі 19 919 грн. 32 коп. (платіжне доручення від 31.05.2018 № 12714).

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у розмірі 19 919 грн. 32 коп.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 239, 242, 244, 245, 246, 250 КАС України, суд,-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби України у Київській області від 16.03.2018 №0006761412.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська молочна компанія» (ідентифікаційний код 34099131) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а, ідентифікаційний код 39393260) судові витрати у розмірі 19 919 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот дев'ятнадцять) грн. 32 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного судупротягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лапій С.М.