Рішення № 78278914, 27.11.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2018 р. м. Київ

Справа № 911/1562/18

Господарський суд Київської області у складі:

судді Ейвазової А.Р.

при секретарі судового засідання Калиновському Ю., розглянувши справу за позовом C.P. Inertrade Co., LTD до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика бакалейних продуктів» про стягнення заборгованості, за участю представників від:

позивача – ОСОБА_1 (ордер серії КВ №402520 від 12.07.2018);

відповідача – ОСОБА_2 (довіреність №8 від 09.01.2018)

встановив:

C.P. Inertrade Co., LTD. (Таїланд) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Фабрика бакалейних продуктів” (далі – ТОВ “Фабрика бакалейних продуктів”) про стягнення 38 129,38доларів США, у т.ч. 34320грн основної заборгованості, 3809,38доларів США процентів за період з 18.11.2014 по 13.03.2018.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов’язань в частині оплати товару – 75 000кг рису, поставленого відповідно до рахунку – накладної №АЗЕ1400179 від 15.07.2014, у встановлений строк – 90 днів після пред’явлення коносаменту (т.1 а.с.3-11).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.07.2018 відкрито провадження за вказаним позовом, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами позовного провадження та встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій (т.1 а.с.1-2).

Копія вказаної ухвали суду отримана відповідачем – 02.08.2018 (повідомлення про вручення поштового відправлення №0103264812350 /т.1 а.с.190/).

Ухвалою від 25.07.2018 задоволено заяву позивача та вжито заходів до забезпечення позову у вигляді арешту у сумі 38 129,38 доларів США (станом на 12.07.2018 за курсом НБУ – 1000030,60грн) на грошові кошти, що належать ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів», а також зобов’язано позивача протягом 10 днів внести на депозитний рахунок суду зустрічне забезпечення у розмірі 65540 грн (т.1 а.с.145-146).

Ухвалою від 03.08.2018 судом відмовлено у продовженні строку, встановленого судом для надання зустрічного забезпечення (т.1 а.с.153-154).

Ухвалою від 20.08.2018, у зв’язку з не поданням доказів внесення зустрічного забезпечення, скасовано вжиті судом заходи до забезпечення позову у даній справі (т.1 а.с.184-188).

У відзиві на позов, який подано з дотриманням встановленого строку - здано відділенню зв’язку №40 м. Києва 17.07.2018, відповідач не погоджується з інформацією та вимогами, вказаними у позові, та повідомляє, що звернувся до певних осіб для отримання інформації та документів щодо неправомірності формування суми заборгованості та нарахування процентів (т.1 а.с.192-193).

27.08.2018 позивачем подано заяву про зміну предмету позову, відповідно до якої позивач фактично не змінює предмет позову, а змінює вид валюти, у якій заявлені вимоги щодо стягнення процентів. Так, позивач просить стягнути з відповідача 99 909,75грн процентів, не змінюючи при цьому період нарахування – з 18.11.2014 по 13.03.2018 (т.1 а.с.18-201, т.2 а.с.40-43).

Відповідна заява долучена до матеріалів справи в попередньому засіданні 29.08.2018, про що зазначено у протоколі (т.1 а.с.214-215, т.2 а.с.46).

29.08.2018 позивачем подано відповідь на відзив, між тим, у подальшому, заявивши клопотання (т.1 а.с.213), позивач просив її не враховувати та залишити без розгляду.

Ухвалою від 29.08.2018, яка занесена до протоколу, залишено без розгляду клопотання про відкладення розгляду справи, подане від імені відповідача, оскільки таке клопотання надійшло електронною поштою, між тим, в силу п.17.1 ч.1 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюється у паперовій формі.

При цьому, відповідне клопотання не засвідчено електронним підписом, фактично є сканкопією паперового клопотання, яке до суду так і не надійшло.

29.08.2018 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 12.09.2018 (т.1 а.с.214-215), а 12.09.2018 до 03.10.2018 (т.2 а.с.45-48).

12.09.2018 відповідачем подано заяву про залишення без розгляду позову на підставі п.7 ч.1 ст.226 ГПК України. У поданому клопотанні відповідач вказував, на те, що відносини сторін з поставки рису, заборгованість за який просить стягнути позивач, виникли на підставі контракту №08/08 від 08.08.2012, що укладений сторонами та ТОВ «Південьмортранс», який передбачає, що спори за таким контрактом вирішуються у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України (т.2 а.с.25-26).

Представник позивача просив у задоволенні відповідного клопотання відмовити, заперечуючи факт укладення контракту та наполягаючи на тому, що відносини сторін виникли на підставі усної домовленості. Окрім того, позивач вказував у поданому запереченні на відповідну заяву про пропущення строку для подання такої заяви (т.2 а.с.51-53).

Ухвалою, яка занесена до протоколу підготовчого засідання від 19.10.2018 (т.2 а.с.168-173), у задоволенні відповідного клопотання відмовлено з наступних підстав.

Підстави заявленого позову визначає позивач, який категорично заперечує щодо того, що відносини сторін врегульовані зазначеним контрактом та у відповідній позовній заяві не посилається як на підставу своїх вимог на факт не виконання зобов’язань за вищевказаним контрактом; підстави позову позивач не змінював. При цьому, вимоги судом розглядаються з огляду на заявлений предмет та підстави позову; відповідно до ч.2 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Окрім того, в силу п.7 ч.1 ст.226 ГПУ України, суд залишає без розгляду позов, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Між тим, відповідна заява подана відповідачем до початку розгляду справи по суті, однак, вже після подання ним першої заяви по суті спору, якою для відповідача, в силу ч.2 ст.161 ГПК України, є відзив на позов.

Ухвалою від 17.09.2018 відмовлено у задоволенні заяви позивача про застосування заходів до забезпечення позову, про що прийнято ухвалу від 17.09.2018 (т.2 а.с.67-69).

19.10.2018 відповідачем подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Компанію «VIVTEKS» LTD (т.2 а.с. 152-153).

Вимоги поданої заяви обґрунтовані тим, що для того, щоб розрахуватись за поставку, що було неможливо внаслідок санкцій, ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» замінено на Компанію «VIVTEKS» LTD (Вівтекс ЛТД), яка і здійснила часткову оплату продукції, що прийнята позивачем. На думку відповідача, залучення відповідної особи допоможе об’єктивно вирішити спір і прийняте правомірне рішення.

Представник позивача щодо заявленого клопотання заперечував.

Ухвалою, яка занесена до протоколу підготовчого засідання від 19.10.2018, у задоволенні відповідного клопотання відмовлено з наступних підстав (т.2 а.с.168-173).

В силу ч.1,2 ст.50 ГПК України, суд залучає третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору у разі, якщо рішення у справі може вплинути на права або обов’язки такої особи щодо однієї із сторін.

Разом з тим, оскільки позивач заперечує факт укладення контракту сторонами та посилається, як на підставу позову, на те, що поставка мала місце за усною домовленістю сторін, рішення у даній справі не може вплинути на права та обов’язки сторін у справі, оскільки зазначена особа є стороною за контрактом, вимоги за яким не є предметом спору у даній справі. При цьому, факт заміни осіб у зобов’язанні у даному випадку може бути підставою для заміни сторони, а не залучення третьої особи; заміна відповідача та залучення співвідповідача, як визначено ст.48 ГПК України, можливі лише за клопотанням позивача.

25.10.2018 підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.11.2018. В судовому засіданні з 09.11.2018 по 27.11.20108 оголошувалась перерва (т.2 а.с.201).

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги та просив їх задовольнити, представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.

Після надання вступного слова сторонам представником позивача надані письмові пояснення, до яких додані додаткові доказі, а саме копії електронного листування щодо поставки товару.

Зазначене пояснення долучено до матеріалів справи, однак, подані докази до розгляду не прийняті з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.80 ГПК України, позивач має подати докази разом із позовною заявою. В силу ч.8 відповідної норми, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Так, відповідні докази надані позивачем вже під час розгляду справи по суті, без вказівки у письмових поясненнях про причини неподання таких доказів своєчасно. При цьому, у судовому засіданні представник позивача заявив, що отримав відповідні документи від позивача нещодавно, а потреба у їх наданні виникла під час судового засідання. Однак, суд не може вважати визначені причини не подання доказів у встановлений строк поважними, оскільки вважає, що такі докази позивач міг подати разом із позовом та посилатись на них як на підставу заявлених вимог.

В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав з підстав, заявлених у позові, відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані у справі докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з рахунку-фактури №АЗЕ1400179, який підписано сторонами, вони узгодили:

- поставку 75 000кг рису тайського білого довгозернистого, загальною вартістю 42000доларів США та рису тайського пропареного категорії «В» у кількості 75 000кг, загальною вартістю 43500доларів США;

- строк поставки – початок 2014 року або після виконання контракту;

- спосіб доставки – морем з Банкоку (Таїланд) до Іллічівська (Україна).

При цьому, умови оплати в різних частинах такого документу визначені по-різному: у верхній частині – оплата банківським переказом упродовж 90 днів з дати коносаменту; у нижній частині – 100 % оплата готівкою без вирахувань на підставі комерційного рахунку-фактури максимум упродовж 90 днів з дати коносамента після надання фотокопій документів (т.1 а.с.25-26).

Як вбачається з комерційного рахунку-фактури №14/02082 від 19.08.2014, його виставлено щодо оплати рису пропареного тайського категорії «В» у кількості 1500 мішків, загальної вартістю 43500доларів США. При цьому, у відповідному комерційному рахунку-фактурі є посилання на рахунок фактуру №АЗЕ1400179 (2) та «контр. 08/08 від 08.08.2012», а також визначено кінцеву дату платежу – 17.11.2014 (т.1 а.с.28,42).

Відповідно до коносаменту №MSCUBP986611Ю, що видано перевізником «Медітерреніен шіппінг компані С.А.», відправником – позивачем у даній справі на замовлення відповідача замовлено перевезення з порту Лаем (Таїланд) до порту Іллічевськ (Україна) вантажу – тайського пропареного рису у кількості 75180 кг (брутто)/75000кг (нетто). При цьому, одержувачем вантажу відповідно до вказаного коносаменту є ТОВ «Югмортранс» (т.1 а.с.45-58).

20.02.2017 позивач звернувся до відповідача з вимогою про погашення заборгованості у розмірі 36295доларів США за поставлений рис (т.1 а.с.59).

У відповідь на звернення, відповідач, не заперечуючи наявність не виконаного зобов’язання за контрактом №08/08 від 08.08.2014 в частині оплати 38500доларів США, повідомив про готовність виконати зобов’язання після зняття санкцій з позивача ОСОБА_3 економічного розвитку і торгівля України або, у разі скасування тимчасових обмежень на валютному ринку України, зможе здійснити оплату через інший суб’єкт господарювання (т.1 60-62, 64-66).

Також, у наступному листі відповідач повідомив, що не мав можливості погасити заборгованість у період з 08.10.2014 по 09.11.2016 у зв’язку із спеціальними санкціями у формі індивідуального режиму ліцензування і призупинення зовнішньоекономічної діяльності, застосованими до суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності на території України, а також повідомив про оплату 7205дол США платежами від 03.09.2015, 26.12.2016, 17.02.2017та гарантував повністю погасити борг (т.1 а.с.63,67).

22.01.2018 листом за вих.№12-22-01 позивач в особі представника звернувся до відповідача з претензією та просив протягом семи днів з дня отримання претензії сплатити 34 320дорларів США та 3 659доларів США – 3% річних (т.1 а.с.68-72). Факт направлення відповідної претензії підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист №0411618091996 (а.с.74).

Вимоги у даній справі заявлені у зв’язку з не виконання відповідачем зобов’язань з оплати поставленого рису, про поставку якого сторони, як посилається позивач, домовились в усній формі.

Однак, під час розгляду спору у справі, відповідач наполягав на тому, що відносини сторін врегульовані контрактом №08/08 від 08.08.2012.

Відповідно до наданого відповідачем у копії контракту №08/08 від 08.08.2012 (т.1 а.с.28-31), який підписано від імені сторін у справі та ТОВ «Югмортранс», його сторони домовились про поставку позивачем товару орієнтовною ціною 3 000 000доларів США. При цьому, ст.3 відповідного контракту визначено, що вартість кожної конкретної партії вантажу зазначається в інвойсах до контракту. Окрім того, ст.2 контракту передбачено, що відносини між відповідачем та ТОВ «Югмортранс» регулюються договором комісії №187/10 від 28.10.2010.

Як визначено у п.10.2 ст.10 контракту, якщо сторони не можуть дійти згоди протягом 30 днів з дня перших переговорів, для вирішення розбіжностей сторони будуть звертатися до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України у м. Києві, який і прийме остаточне рішення. При цьому, п.10.4 ст.10 контракту визначено, що при вирішенні спору застосовується матеріальне право України.

За додатковою угодою до такого контракту, строк його дії продовжується до 31.12.2014 (т.2 а.с.32).

Позивач заперечував факт укладення сторонами контракту у редакції, яка надана у копії відповідачем, у підтвердження чого посилався на те, що відтиск печатки компанії відрізняється від проставленого на контракті, копія якого надана відповідачем (т.2 а.с.71, 81-82). Також, на підтвердження відповідних посилань позивачем надано довідку ОСОБА_3 торгівлі Таїланду від 24.09.2018 №1-1104-61-4-070562 (т.2 а.с.90-107).

За клопотанням позивача, суд зобов’язав відповідача надати оригінал відповідного контракту та додаткової угоди та інших документів, про що прийнято ухвалу, занесену до протоколу засідання (т.2 а.с.168-173).

У подальшому відповідач з клопотанням від 17.10.2018 №17/10-02 надав копію контракту №08/08, який за текстом не відрізняється від копії, наданої раніше, однак, містить інший відтиск печатки, проставленої від імені позивача. При цьому, у підготовчому засідання позивачем надано оригінал відповідного документа, який оглянуто судом та учасниками (т.2 а.с.118-121).

Додаткова угода №1 від 25.11.2013, якою строк дії контракту №08/08 від 08.08.2012 продовжується до 31.12.2014 (т.2 а.с.32), в оригінали надана не була. При цьому, відповідач пояснив, що укладений контракт передбачає, що факсові копії мають таку ж юридичну силу як і оригінали документів (п.11.4 контракту), у зв’язку з чим просив прийняти такий документ як доказ.

Окрім того, відповідачем надано додаткову угоду №6 до контракту, сторонами якої зазначено позивача, відповідача та Компанію «Вінтекс ЛТД», за якою відповідача – ТОВ «Фабрика бакалейних продуктів» як платника замінено на Компанію «Вінтекс ЛТД» (т.2 а.с.122-123). З відповідною заявою, відповідачем надано також ряд документів, у підтвердження інших поставок того ж продукту – рису за контрактом №08/08 від 08.08.2012 (т.2 а.с.129-142).

Також, позивачем надано свідоцтво Департаменту торгово-промислового розвитку ОСОБА_3 торгівлі Таїланду від 24.09.2018 за №100461000461 про осіб, які з 15.12.2011 по 10.04.2018 були директорами компанії та могли підписуватись від імені компанії. Зазначена довідка надана на підтвердження посилань позивача на те, що особа, яка підписала контракт, копія якого надана відповідачем, а також додаткові угоди до нього не була уповноважена на вчинення відповідних дій (т.2 а.с.183-194).

Посилаючись на відповідний документ, позивач вказує, на те, що примірник контракту, який оглянуто в судовому засіданні, а також додаткова угода до нього, підписані особою, яка не мала відповідних повноважень діяти від імені позивача.

У відповідній довідці зазначено, що з 14.12.2001 по дату видачі довідки від імені позивача мають повноваження підписувати документи, що є обов’язковими для компанії Сумет Джіараванон, Ванлоп Чіаравононт, Прасерт Поонгкумарн, Мін Тієанворн, Тхірают Пхітуаісаракул, Пхонгтхеп Чіаравононт, Еам Нгамдамрон. При цьому, двоє з цих директорів разом підписують та ставлять печатку компанії.

При цьому, текст контракту та додаткова угода щодо заміни платника, наданий відповідачем, від імені позивача підписано Сумех Лаоморафорн.

Також, позивач в судовому засіданні посилався на те, що відповідні документи не можуть бути прийняті судом як докази, оскільки складені російською мовою і не надано їх переклад на українську – мову здійснення судочинства.

Дослідивши зібрані у справі докази, вислухавши пояснення представників сторін суд вважає, що позов у даній справі не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Оскільки у документах, наданих позивачем у підтвердження поставки рису (комерційному інвойсі /т.1 а.с.28/, рахунку фактурі /т.1 а.с.25/), є посилання на контракт, в т.ч. №08/08 від 08.08.2012 і на відповідну обставину посилається також відповідач, суд вважає достовірною ту обставину, що сторонами укладено контракт щодо поставки такого товару №08/08 від 08.08.2012 і поставка за відповідними документами здійснювалась саме на виконання умов такого контракту.

Також, суд вважає встановленим та доведеним сам факт поставки рису у відповідній кількості та за вказаною у наданих позивачем документах ціною, що відповідач не оспорював.

Між тим, зважаючи на те, що позивач оспорює факт укладення контракту з додатковими угодами до нього у редакціях, наданих відповідачем, посилаючись, зокрема, на підписання таких документів від його імені неуповноваженою на те особою, суд, розглядаючи дану справі, дослідив наступні обставини.

Так, у вищевказаному свідоцтві Департаменту торгово-промислового розвитку ОСОБА_3 торгівлі Таїланду від 24.09.2018 за №100461000461 не вказано, що Сумех Лаоморафорн, яка зазначена як особа, що підписала контракт №08/08 від 08.08.2012 (т.2 а.с.118-121) та додаткову угоду №6 від 01.03.2017 (т.2 а.с.122), є особою, яка має право ставити підпис на документах від імені позивача.

Посилання представника відповідача у судовому засіданні на свідоцтво Управління з реєстрації партнерства і компаній Департаменту розвитку бізнесу ОСОБА_3 торгівлі (т.1.а.с.21-22), надане позивачем суду разом із позовною заявою не змінює висновку суду, про те, що відповідач не довів наявність у такої особи повноважень діяти від імені відповідача.

У вказаному свідоцтві зазначено 10 директорів позивача, у т.ч. Сумех Лаоморафорн. Між тим, у такому свідоцтві зазначено, що діяти від мені відповідача можуть лише 7 осіб, зазначених у такому свідоцтві, до яких не включено Сумех Лаоморафорн.

При цьому, відповідачем не надано жодних документів на підтвердження того, що відповідна особа уповноважувалась позивачем на підписання зазначеного контракту та додаткової угоди.

Разом з тим, оцінюючи чи був укладений відповідний контракт між сторонами суд виходить також з наступних обставин.

Сторонами відносин, які склались і щодо яких наявний спір, є: позивач – особа, яка є нерезидентом; відповідач – резидент.

Діяльність яка здійснювалась сторонами, у т.ч. відповідачем, який має дотримуватись чинного законодавства України, має характер зовнішньоекономічної.

Так, відповідно до ст.1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

За змістом відповідної норми, зовнішньоекономічний договір (контракт) - домовленість двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Як визначено ст.3 Закону, суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є, зокрема, юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності.

Як визначено ст.6 Закону ( у редакції, чинній на момент здійснення поставки рису та дату укладення контракту), зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України; суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону, зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом; повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать цьому Закону; дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Отже, для зовнішньоекономічного договору відповідно до законодавства України, визначена форма – проста письмова.

Нормами, визначеними Законом України «Про міжнародне приватне право» (далі – Закон) встановлено порядок урегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок.

Так, як визначено ч.1 ст.7 Закону, при визначенні права, що підлягає застосуванню, суд чи інший орган керується тлумаченням норм і понять відповідно до права України, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ст.2 Закону, відповідний Закон застосовується, зокрема, до такого питання, що виникає у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом: як визначення застосовуваного права.

В силу ч.1 ст.4 Закону, право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. При цьому, чч.2,3 вказаної норми визначено, що якщо згідно з частиною першою цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв'язок із приватноправовими відносинами; визначене згідно з частиною першою цієї статті право, як виняток, не застосовується, якщо за всіма обставинами правовідносини мають незначний зв'язок з визначеним правом і мають більш тісний зв'язок з іншим правом (це положення не застосовується, якщо сторони (сторона) здійснили вибір права відповідно до частини першої цієї статті).

Визначення права, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин на підставі колізійних норм, не здійснюється, якщо міжнародним договором України передбачено застосування до відповідних відносин матеріально-правових норм, що передбачено ч.5 ст.4 Закону.

Як зазначено у ч.1,2,3,4 ст.5 Закону, у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин; вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом; вибір права може бути здійснений щодо правочину в цілому або його окремої частини; вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути явно вираженим.

З урахуванням іноземного елементу у відносинах щодо яких виник спір, відсутності міжнародного договору щодо відповідних відносин з державою Таїланд, суд здійснює вибір права, який підлягає застосуванню до контракту №08/08 від 08.08.2012 відповідно до норм вказаного Закону.

Як визначено ст.31 Закону, якщо інше не передбачено законом, форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення, а якщо сторони правочину знаходяться в різних державах, - права місця проживання сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором. При цьому, ч.3 цієї норми (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) встановлено, що зовнішньоекономічний договір, якщо хоча б однією стороною є громадянин України або юридична особа України, укладається в письмовій формі незалежно від місця його укладення, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України.

Отже, на момент вчинення правочину, він, оскільки його стороною є юридична особа України, а міжнародний договір з державою Таїланд України не укладено щодо відповідних відносин, мав укладатись у письмовій формі, що прямо визначено ч.3 ст.31 Закону. При цьому, надаючи пояснення щодо форми договору, який на думку позивача, укладено в усній формі, позивач зазначає ч.3 ст.31 Закону у редакції, яка не діяла на момент поставки рису – у 2014 році.

Відповідно до чч.1,2 ст.32 Закону, зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом; у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. При цьому, як визначено ч.3 відповідної норми, якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, у якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту правочину, має своє місце проживання або місцезнаходження.

Так, п.1 ч.1 ст.44 Закону визначено, що, у разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є, зокрема, продавець - за договором купівлі-продажу.

Отже, у разі не укладення договору, відсутності міжнародного договору та згоди сторін у належній формі щодо застосованого права, до правочинів купівлі-продажу з іноземним елементом підлягає застосуванню право країни продавця.

Разом з тим, у поданому контракті сторонами визначено, що для вирішення спору застосовується матеріальне право України (п.10.4 контракту).

Таким чином, і до змісту, і до форми відповідного договору підлягає застосуванню матеріальне право України. При цьому, не зважаючи на те, що відповідний контракт підписано від імені позивача особою, наявність у якої повноважень на це, не підтверджена доказами, такий контракт є підставою для виникнення, зміни та припинення прав та обов’язків, визначених ним.

Так, відповідно до ст.241 ЦК України, яка підлягає застосуванню до відносин сторін, з огляду на застереження, включене до контракту, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання; наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

З огляду на те, що надані докази вчинення позивачем дій, направлених на виконання відповідного контракту, у т.ч. поставки за рахунком-фактурою №АЗЕ1400179 та комерційним рахунком-фактурою, інших поставок з посиланням на відповідний контракт, прийняттям оплат, суд дійшов висновку про те, що відповідний контракт є підставою для зміни, виникнення цивільних прав та обов’язків у його сторін, оскільки дії особи, яка підписала контракт від імені позивача не маючи повноважень на це у подальшому були схвалені позивачем шляхом здійснення поставок товару за таким контрактом визначеній контрактом особі та прийняттям оплати за ним. При цьому, оскільки позивач, в спростування доводів відповідача, що контракт та додаткова угода до нього №6 від 08.08.2012 укладені саме у наданій позивачем редакції, не надав доказів існування іншого тексту такого документу, суд вважає, що відповідний контракт та додаткова угода укладені сторонами саме у поданій відповідачем редакції.

Посилання позивача на те, що відповідний контракт укладено до 31.12.2013, як визначено його п.11.2, тому його положення не можуть застосовуватись до сторін, а додаткова угода №1 від 25.11.2013, якою подовжено строк дії, надана відповідачем у копії, не може бути прийнята судом до уваги відповідно до ч.6 с т.91 ГРК України, відхилені судом.

Так, сторонами узгоджено, що факсові копії мають таку саме юридичну силу як і оригінали документів (п.11.4 договору), а дії сторін щодо поставки товару за контрактом та укладення до нього додаткової угоди № 6 щодо зміни сторони у контракті після 31.12.2013 свідчать, що за взаємною згодою відповідна умова договору ними змінена.

Таким чином, зважаючи на те, що підставою заявленого позову є виконання зобов’язань з оплати поставки за рахунком-накладною №АЗЕ 1400179 від 15.07.2014 та комерційним рахунком, однак, під час розгляду справи судом встановлено, що відносини сторін з поставки відповідного товару врегульовані контрактом №08/08 від 08.08.2012, на який позивач не посилається як на підставу виникнення відповідних вимог, і який містить певні умови поставки, а також зважаючи на те, що відповідача за таким контрактом замінено іншою особою, заявлені вимоги задоволенню не підлягають. Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог суд виходив також з того, що суд вирішує спір у відповідності з тими підставами, які заявлені позивачем. При цьому підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, тобто це; юридичні факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення, а також доказові факти, тобто ті, що тісно пов’язані з фактами матеріально-правового характеру і на підставі яких можно зробити висновок про їх наявність чи відсутність.

Посилання позивача на неможливість прийняття копій доказів, оригінали яких надано для огляду, що складені російською мовою не прийняті до уваги судом з наступних підстав.

В силу ст.10 ГПК України, господарське судочинство в судах здійснюється державною мовою; суди забезпечують рівність прав учасників судового процесу за мовною ознакою; суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють; учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом.

Отже, відповідна норма не визначає те, якою мовою мають складатись договори, у т.ч. зовнішньоекономічні, інвойси, декларації тощо – тобто документи, які можуть у подальшому використовуватись під час розгляду справи в суді як докази; ГПК України не містить положень про те, що докази мають бути складені виключно українською мовою. Зазначена норма встановлює вимоги щодо мови саме судочинства, порядок здійснення якого визначається ГПК України. Таким чином, клопотання, пояснення, заяви, які подаються під час здійснення судочинства складаються державною мовою, а у випадках, визначених ч.4 ст.10 ГПК України – рідною мовою учасників судового процесу з використанням послуг перекладача.

При цьому, оскільки зміст документів, викладених російською мовою суду зрозумілий і учасники судового процесу, зокрема, позивач в особі представника, не вказував, що не володіє такою мовою у обсязі, достатньому для сприйняття інформації, що містить відповідний доказ, вони прийняті судом без перекладу на українську.

Також, у поданій позовній заяві позивач просив відшкодувати йому за рахунок відповідача 5 000доларів США витрат на правничу допомогу, 500грн поштових витрат, 6 392,16грн. вартості послуг з перекладу та засвідчення підпису перекладача, 5 571,95долраів США в рахунок відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором, 898,98грн в рахунок відшкодування судового збору, сплаченого із заяви про забезпечення позову.

Зважаючи на те, що заявлені позивачем вимоги судом не задоволені, відповідні витрати, за змістом ст.129 ГПК України, підлягають покладенню на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 233, 237-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову С.Р. Intertrade Co., LTD (Сі Пі Тауер, 18-й поверх, 313 ОСОБА_4 Банграк, Банкок 10500, Таїланд) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика бакалейних продуктів» (ідентифікаційний код 35995595; вул. Залізнична, 8, м. Сквира, Сквирський район, Київська область, 09000) про стягнення основної заборгованості у розмірі 34 320 доларів США (що станом на 12.07.2018 за офіційним курсом НБУ становить 900 120,94грн) та 99 909,75грн процентів.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, визначеному ст.257 ГПК України, з урахування підпункту 17.5 пункту 17 ч.1 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено – 03.12.2018.

Суддя А.Р. Ейвазова