Рішення № 78278509, 03.12.2018, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 4/115/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2018 Справа № 908/1978/18

м. Запоріжжя Запорізької області

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Тармс», (53304, Дніпропетровська область, м. Покров, вул. Центральна, буд. 24, а/с 684)

до відповідача Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», (01011, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3) в особі Відокремленого підрозділу «Атоменергомаш» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», (71503, Запорізька область, м. Енергодар, а/с 306)

про стягнення 27038,16 грн. основного боргу, 657,80 грн. 3 % річних та 1433,02 грн. інфляційних витрат

суддя Зінченко Н.Г.

секретар судового засідання Петриченко А.С.

Без участі представників сторін

28.09.2018 на адресу господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Тармс», м. Покров Дніпропетровської області до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», м. Київ в особі Відокремленого підрозділу «Атоменергомаш» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», м. Енергодар Запорізької області про стягнення 27038,16 грн. основного боргу, 657,80 грн. 3 % річних та 1433,02 грн. інфляційних витрат.

28.09.2018 автоматизованою системою документообігу господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 908/1978/18 розподілено судді Зінченко Н.Г.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 03.10.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1978/18, справі присвоєно номер провадження справи 4/115/18, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та ґрунтуються на ст., ст. 205, 207, 530, 610, 612, 625, 692, 712 ЦК України та ст., ст. 181, 193 ГК України. Позов пред'явлений позивачем з підстав невиконання відповідачем зобов'язань щодо оплати товару, отриманого за видатковою накладною № 130 від 08.12.2017 та товарно-транспортною накладною № 08/12 від 08.12.2017. У зв'язку із невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару, позивач просить суд стягнути з ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», м. Київ в особі ВП «Атоменергомаш» ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» 27038,16 грн. основного боргу, 657,80 грн. 3 % річних та 1433,02 грн. інфляційних витрат. Також позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь 1762,00 грн. судового збору та 1000,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 03.10.2018 у справі № 908/1978/18 відповідачу запропоновано у строк до 20.10.2018 подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання.

Відзив на позовну заяву (№ 4892 від 22.10.2018) з доданими до нього документами від ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», м. Київ в особі ВП «Атоменергомаш» ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» надійшов до канцелярії суду 24.10.2018 за вх. № 08-08/19047/18.

За приписами ч., ч. 4 і 7 ст. 116 ГПК України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові коти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.

Як вбачається з конверту, в якому відзив на позовну заяву (№ 4892 від 22.10.2018) надійшов до канцелярії господарського суду Запорізької області, на пошту він був зданий 22.10.2018, про що свідчить відбиток календарного штемпеля відділення поштового зв'язку м. Енергодар Запорізької області.

Таким чином, оскільки 20.10.2018 припадає на вихідний день, суд вважає, що відповідач вчасно надав суду відзив на позов.

Відповідач у відзиві на позов проти факту отримання від позивача товару за видатковою накладною № 130 від 08.12.2017 та товарно-транспортною накладною № 08/12 від 08.12.2017 на суму 27038,16 грн. не заперечив. Проте відповідач не погоджується з твердженням позивача, що в силу приписів ст. 692 ЦК України обов'язок з оплати отриманого товару у нього виник з моменту отримання товару, тобто 08.12.2017. Натомість, відповідач вважає, що договір поставки (у спрощеній формі) укладено між сторонами на умовах оплати до 15.12.217, що мотивує наявністю виставленого позивачем рахунку № 173 від 07.12.2017 на оплату товару на суму 27038,16 грн., в якому зазначено, що строк його оплати складає 7 днів. З урахуванням цих заперечень відповідач вважає, що позивачем невірно виконані розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат (нарахування повинно здійснюватися з 15.12.2017, а не з 08.12.2017). Крім того, відповідач зазначає, що нарахування 3 % річних позивачем здійснено станом на 01.10.2018, тоді як позовна заява подана 26.09.2018. Також відповідач вважає, що позивачем невірно виконаний розрахунок інфляційних втрат, оскільки при розрахунку сумарного індексу інфляції за період з грудня 2017 по червень 2018 позивачем не включені періоди коли відповідні індекси інфляції були менше одиниці. Крім того, позивачем помилково зазначено індекс інфляції за грудень 2017 в розмірі 101,1 % замість 101 %. Стосовно витрат на оплату послуг адвоката в розмірі 1000,00 грн., то відповідач вважає, що ці витрати є недоведеними позивачем і не відповідають вимогам ст. 126 ГПК України. З урахуванням викладеного, відповідач просить суд відмовити позивачу в стягненні інфляційних втрат в частині суми в розмірі 170,34 грн., відмовити позивачу в стягненні 3 % річних в частині суми в розмірі 91,11 грн. та відмовити повністю у стягненні 1000,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін суду не надходило.

Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 03.12.2018.

Розглянувши матеріали справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до частини 2 цієї ж статті підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно з положеннями статей 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Стаття 181 ГК України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач поставив відповідачу товар «Інші прутки та бруски з корозійностійкої (нержавіючої) сталі 08х18Н10Т ГОСТ5949-75 круг 36 немірної довжини загартування» у кількості 0,141 тонни на загальну суму 27038,16 грн. з ПДВ грн., що підтверджується видатковою накладною № 130 від 08.12.2017 р. та товарно-транспортною накладною № 08/12 від 08.12.2017, які підписані та скріплені печатками сторін.

Таким чином, між позивачем та відповідачем укладений договір поставки у спрощеній формі, відповідно до якого позивач зобов'язувався поставити товар, а відповідач оплатити поставлений товар.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. (ч. 2 ст. 692 ЦК України)

Враховуючи викладене, у відповідача з моменту приймання товару, поставленого за видатковою накладною № 130 від 08.12.2017 р. та товарно-транспортною накладною № 08/12 від 08.12.2017 на суму 27038,16 грн., виникло зобов'язання його оплатити.

При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Як зазначено у відзиві на позовну заяву, відповідач вважає, що строк оплати товару, отриманого за видатковою накладною № 130 від 08.12.2017 р. та товарно-транспортною накладною № 08/12 від 08.12.2017, сторонами встановлено до 15.12.2017, про що свідчить виставлений позивачем рахунок № 173 від 07.12.2017 на оплату товару на суму 27038,16 грн., в якому зазначено, що строк його оплати складає 7 днів.

Наведені доводи відповідача судом відхиляються як безпідставні виходячи з того, що строк виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений спеціальною нормою права - ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Зважаючи на те, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки, за яким сторони не визначали строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар, то в такому випадку слід керуватися вищевказаною нормою Цивільного кодексу України (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

За усталеною практикою господарських правовідносин товаророзпорядчий документ - це документ, який підтверджує право власності його держателя на речі, які зазначені в цьому документі, та надає йому право розпоряджатися цими речами шляхом розпорядження самим документом.

Крім того, згідно з роз'ясненнями Міністерства фінансів України, наданими у листах від 27.11.2006 № 31-34000-20-23/25136 і від 09.07.2007 № 31-34000-20/23-4579/4800, рахунок не є первинним документом бухгалтерського обліку, бо має лише інформативний характер і не фіксує будь-яку господарську операцію, розпорядження або дозвіл на проведення господарської операції. До того ж форма рахунка не належить до типових форм, затверджених Держкомстатом, а його застосування не передбачене нормативно-правовими актами. Але коли підприємство у своїй діяльності використовує рахунок, то при його складанні варто керуватися нормами ст. 9 Закону про бухгалтерський облік та фінансову звітність.

З урахуванням вище викладеного, матеріалами справи доведено, що відповідач в порушення вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України за видатковою накладною № 130 від 08.12.2017 у встановлений строк (08.12.2017) не розрахувався, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у сумі 27038,16 грн.

29.05.2018 позивачем на адресу відповідача було направлено лист-вимогу № 1 від 25.05.2018, в якому він просив сплатити заборгованість, в тому числі за видатковою накладною № 130 від 08.12.2017, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком від 29.05.2018 № 300389594.

Відповідачем вказаний лист був отриманий, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, однак залишений без відповіді та задоволення.

Згідно з приписами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 27038,16 грн. за поставлений позивачем товар на підставі видаткової накладної № 130 від 08.12.2017 р. та товарно-транспортної накладної № 08/12 від 08.12.2017, станом на час прийняття рішення не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи, то позовна вимога про стягнення з відповідача 27038,16 грн. основного боргу підлягає задоволенню судом.

В силу статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Нормами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання з оплати товару, поставленого за видатковою накладною № 130 від 08.12.2017 р. та товарно-транспортною накладною № 08/12 від 08.12.2017, вимоги про стягнення з нього 3 % річних та інфляційних втрат заявлено позивачем обґрунтовано.

Так, позивачем заявлена вимога про стягнення 657,80 грн. 3 % річних, які розраховані за період з 08.12.2017 по 01.10.2018 (за 296 днів).

Судом було перевірено розрахунок 3 % річних за вказаний вище період, наданий позивачем, та встановлено, що даний розрахунок позивачем виконаний не вірно.

Зокрема, нарахування 3 % річних позивач починає з 08.12.2017, тоді як необхідно - з 09.12.2017, оскільки 08.12.2017 у відповідача тільки виникло зобов'язання оплатити товар, отриманий за видатковою накладною № 130 від 08.12.2017 р.

Також суд погоджується з доводами відповідача, що позивачем безпідставно здійснено нарахування 3 % річних по 01.10.2018, тоді як позовну заяву складено та направлено до суду 26.09.2018.

Отже, стягненню з відповідача підлягає 648,92 грн. 3 % річних за порушення строків розрахунку за товар за період з 09.12.2017 по 26.09.2018 (за 292 дні).

З урахуванням викладеного, вимога про стягнення з відповідача 3 % річних задовольняється частково в сумі 648,92 грн. В іншій частині вимог про стягнення 3 % річних судом відмовляється в задоволенні позову.

Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.

Позивачем заявлена вимога про стягнення 1433,02 грн. інфляційних втрат, які розраховані за період грудень 2017 - червень 2018.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.

Судом було перевірено розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, та встановлено, що даний розрахунок виконаний не вірно. Як вбачається з розрахунку позивача, ним невірно визначений індекс інфляції за грудень 2017 (вказано 101,1 % замість правильного 101,0%), тому в цій частині суд погоджується з запереченнями відповідача. Крім того, в порушення вищезазначених рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції позивачем нарахування інфляційних втрат здійснено окремо за кожний місяць прострочення платежу без вирахування сукупного індексу інфляції за весь період прострочення.

Доводи відповідача, що позивачем невірно виконаний розрахунок інфляційних втрат, оскільки не включені періоди коли відповідні індекси інфляції були менше одиниці, судом відхиляються як безпідставні, виходячи з наступного. Індекс інфляції менше одиниці був в липні 2018 (99,3 %), однак позивач нарахування інфляційних втрат обмежив періодом по червень 2018 року включно і це є правом позивача визначити період, за який ним будуть нараховані інфляційні нарахування на суму боргу в межах періоду прострочення.

Таким чином, за період з грудня 2017 по червень 2018 розмір інфляційних втрат на суму простроченого платежу в розмірі 27038,16 грн. становить 1463,32 грн.

У відповідності до приписів ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасником справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За таких обставин, вимога про стягнення з відповідача інфляційних втрат заявлена позивачем обґрунтовано та підлягає задоволенню в заявленому позивачем розмірі - 1433,02 грн.

Заперечення відповідача стосовно того, що позивачем невірно виконані розрахунки 3 % річних та інфляційних втрат в тій частині, що нарахування повинно здійснюватися з 15.12.2017, а не з 08.12.2017, суд вважає хибними з підстав, які вже раніше наведені судом в цьому рішенні.

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню частково в частині стягнення з відповідача на користь позивача 27038,16 грн. основного боргу за поставлений товар, 1433,02 грн. інфляційних втрат та 648,92 грн. 3 % річних.

Що стосується судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч., ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (п. 4 ст. 126 ГПК України).

Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Зі змісту ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

В підтвердження витрат на послуги адвоката в сумі 1000,00 грн., позивачем додано до матеріалів справи: копію Ордеру на надання правової допомоги Серія ДП № 230 від 27.06.2018; копію акту № 1 від 21.09.2018 приймання-здачі виконаних робіт згідно договору № 15 від 19.06.2018; копію опису наданих послуг адвокатом Скибою В.В.; копію рахунку № 1 від 21.09.2018 на суму 1000,00 грн.; копію квитанції до приходного касового ордеру № 12 від 21.09.2018 на суму 1000,00 грн., що підтверджує понесення (оплату) позивачем витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Детальний опис послуг, наданих адвокатом Скибою В.В. ТОВ «НВФ «Тармс» відповідно до договору про надання правової допомоги № 15 від 19.06.2018, викладений в акті № 1 від 21.09.2018 приймання-здачі виконаних робіт згідно договору № 15 від 19.06.2018 і в описі наданих послуг адвокатом Скибою В.В.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивач довів належними та допустимими доказами понесення ним судових витрат на правничу допомогу в розмірі 1000,00 грн.

Приймаючи до уваги нескладність спору між сторонами (до стягнення заявлено основний борг за однією накладною на поставку товару, інфляційні втрати та 3% річних), невеликий обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт (відповідно до акту приймання-здачі виконаних робіт № 1 від 21.09.2018 і опису наданих адвокатом послуг), ціну позову (29128,98 грн.), враховуючи що дана справа є малозначною справою та розглядалась в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання, суд дійшов висновку, що розмір адвокатських витрат в сумі 1000,00 грн. є співрозмірним категорії спору та наданому об'єму адвокатських послуг.

Стосовно заперечень відповідача, що витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 1000,00 грн. є недоведеними позивачем і не відповідають вимогам ст. 126 ГПК України, то судом ці заперечення відхиляються як безпідставні.

Зокрема, посилання відповідача на той факт, що в документах, якими позивач підтверджує понесені ним витрати на правничу допомогу, вказано про надання правової і юридичною допомоги, що суперечить ст. 126 ГПК України, суд вважає формалізмом, оскільки сутність наданих послуг відповідає поняттю правничої допомоги.

Акт № 1 від 21.09.2018 приймання-здачі виконаних робіт згідно договору № 15 від 19.06.2018, опис наданих послуг адвокатом Скибою В.В., рахунок № 1 від 21.09.2018 і квитанція до приходного касового ордеру № 12 від 21.09.2018 містять посилання, що адвокатом Скибою В.В. надавалася правнича допомога саме по звертанню до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», м. Київ в особі ВП «Атоменергомаш» ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» про стягнення заборгованості, 3 % річних та інфляційних втрат за накладною № 130 від 08.12.2017.

Наведені відповідачем доводи, що документи у підтвердження факту оплати наданих послуг адвоката складені невірно, не спростовують того факту, що ці витрати позивачем були понесені.

Щодо відсутності в матеріалах справи належного підтвердження повноважень адвоката на представництво інтересів ТОВ «НВФ «Тармс», то це спростовуються тим, що в матеріалах справи наявна копія Ордеру на надання правової допомоги Серія ДП № 230 від 27.06.2018.

За вимогами ч. 3 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ГПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Отже, в господарському судочинстві згідно з вимогами ГПК України допустимим доказом повноважень адвоката, як особи, що підписала касаційну скаргу, є виключно довіреність або ордер.

Частиною 4 ст. 129 ГПК України унормовано, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови від позову - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

До інших судових витрат належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (ч. 3 ст. 123 ГПК України)

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають судові витрати на послуги адвоката в розмірі 999,70 грн., який пропорційний розміру задоволених позовних вимог. В іншій частині витрати на послуги адвоката покладаються на позивача.

Згідно зі ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст., ст. 129, 233, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Тармс», м. Покров Дніпропетровської області до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», м. Київ в особі Відокремленого підрозділу «Атоменергомаш» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», м. Енергодар Запорізької області задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», (01011, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, код ЄДРПОУ 24584661) в особі Відокремленого підрозділу «Атоменергомаш» Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», (71503, Запорізька область, м. Енергодар, а/с 306, код ЄДРПОУ 26444970) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Тармс», (53304, Дніпропетровська область, м. Покров, вул. Центральна, буд. 24, а/с 684, код ЄДРПОУ 36276371) 27038 (двадцять сім тисяч тридцять вісім) грн. 16 коп. основного боргу, 1433 (одну тисячу чотириста тридцять три) грн. 02 коп. інфляційних втрат, 648 (шістсот сорок вісім) грн. 92 коп. 3 % річних, 1761 (одну тисячу сімсот шістдесят одну) грн. 46 коп. судового збору та 999 (дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 70 коп. витрат на правничу допомогу. Видати наказ.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне судове рішення складено "03" грудня 2018.

Суддя Н. Г. Зінченко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.