Рішення № 78278325, 03.12.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.12.2018р. Справа №905/1888/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерра", м.Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК "Східенерго", м.Курахове

про стягнення заборгованості в сумі 38860,61 грн.

Суддя Левшина Г.В.

при секретарі судового засідання Хохуля М.С.

Представники сторін:

від позивача: Гайдак О.В. - адвокат

від відповідача: Жуков А.О. - по дов.

В засіданні суду брали участь:

В судовому засіданні оголошувались

перерви з 30.10. по 12.11.2018р.,

з 12.11. по 03.12.2018р.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Катерра", м.Київ, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК "Східенерго", м.Курахове, про стягнення заборгованості в сумі 38860,61 грн., у тому числі основний борг в сумі 36000,00 грн., інфляція в сумі 430,36 грн., три проценти річних в сумі 630,25 грн. та пеня в сумі 1800,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору поставки №1167-ВЭ від 24.10.2016р. в частині повного та своєчасного постачання товару, специфікацію та додаткову угоду до неї №1 від 22.12.2017р., видаткову накладну №РН-0000018 від 06.11.2017р., наряд на отримання матеріальних цінностей №3.228 від 03.11.2017р., рахунок-фактуру №РФ-0000018 від 06.02.2018р.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 10.10.2018р. відкрите провадження у справі №905/1888/18, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

29.10.2018р. від відповідача до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на наступне:

- спірний договір №1167-ВЭ від 24.10.2016р. є недійсним та таким, що не підлягає виконанню, оскільки в процесі використання отриманого від позивача товару, відповідачем було виявлено невідповідність заявлених останнім показникам якості товару - добавки технологічної до вуглецевого палива «KATWILL», його хімічного складу та ефективності;

- розрахунок штрафний санкцій, представлений позивачем є невірним, оскільки 31.03.2018р. строк дії договору скінчився, а строк виконання зобов'язання починає перебіг з моменту пред'явлення вимоги згідно статті 530 Цивільного кодексу України.

30.10.2018р. від позивача до канцелярії суду надійшов лист про долучення документів до матеріалів справи.

07.11.2018р. від позивача до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначив про безпідставність та необґрунтованість обставин, викладених відповідачем у відзиві.

В судовому засіданні 03.12.2018р. відповідачем заявлене клопотання про витребування у позивача документів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України, ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

24.10.2016р. між сторонами укладено договір поставки №1167-ВЭ, згідно з яким позивач (постачальник) зобов'язався поставити у власність покупця товар виробничо-технічного призначення, добавка технологічна до вуглецевого палива, в асортименті, кількості, в строки, по ціні та якісними характеристиками, погодженими сторонами та специфікаціях, а відповідач (покупець) взяв на себе зобов'язання прийняти та оплатити поставлений товар у відповідності до умов договору (п.п.1.1-1.2 договору).

За умовами п.4.1 договору поставка продукції здійснюється партіями в асортименті, кількості, за цінами, з якісними характеристиками та в строки, погоджені сторонами в даному договорі. Під партією продукції сторони розуміють будь-яку кількість продукції, однорідної за своїми якісними характеристиками, що супроводжується одним документом про якість та/або одним товаросупровідним документом.

Згідно з п.4.2 договору умовами поставки продукції є DDP, згідно (Інкотермс 2010), з урахуванням умов та поправок, що містяться у договорі.

Погоджене місце призначення поставки вказується сторонами у відповідних специфікаціях до договору.

Постачальник несе всі витрати, пов'язані з поставкою продукції, до моменту її поставки її поставки в погоджене місце призначення поставки.

Датою поставки товару є дата вказана представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником. При поставці автомобільним транспортом, датою поставки вважається дата, вказана представником у видатковій накладній (п.4.7 договору).

Згідно п.8.1 договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.03.2018р., а в частині виконання зобов'язань - до повного та належного виконання сторонами своїх обов'язків (з урахуванням додаткової угоди №1 від 22.12.2017р.).

Згідно з наявною в матеріалах справи специфікацією до договору поставки №1167-ВЭ від 24.10.2016р., сторонами узгоджено асортимент, кількість та умови поставки товару, а саме: найменування продукції - добавка технологічна до вуглецевого палива «KATWILL», в кількості 10400,00 л, загальною вартістю 12480000,00 грн.; умови та місце призначення поставки: DDP, згідно (Інкотермс 2010), ДТЕК «Луганська ТЕС», 91482, м.Щастя, Луганської обл., вул.Гагаріна,1 «О».

За змістом видаткової накладної №РН-0000018 від 06.11.2017р. позивачем поставлено, а відповідачем прийнято на підставі наряду на отримання ТМЦ №3.228 від 03.11.2017р. товар за договором №1167-ВЭ від 24.10.2016р. на загальну суму 720000,00 грн.

Факт отримання від позивача товару на вказану суму за договором з боку відповідача не спростований та не заперечується.

В судовому засіданні 03.12.2018р. відповідачем заявлене клопотання про витребування у позивача доказів по справі (зокрема, сертифікатів якості).

Щодо вказаного клопотання, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Як встановлено, згідно п.4.3 договору позивач зобов'язується передати відповідачу наступні документи: рахунок, видаткову накладну, податкову накладну, сертифікати якості, технічну документацію, інструкції з експлуатації тощо. Документи постачальник надає покупцю разом з поставленою продукцією.

У випадку постачання продукції без товаросупровідних документів, покупець має право відмовитися від приймання продукції (п.4.4 договору).

Згідно з положеннями ст.666 Цивільного кодексу України якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві.

Відповідачем всупереч вимог ст.ст.13, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України не надано доказів на підтвердження наявності заперечень під час прийняття товару щодо відсутності документів, встановлення позивачу строку для передання документів, що стосуються товару, визначених умовами договору, доказів відмови від прийняття товару, відмови від договору, повернення позивачу товару.

За таких обставин, суд дійшов висновку про належне виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем за договором №1167-ВЭ від 24.10.2016р. з передачі документів, що стосуються товару та, відповідно, відсутність підстав для задоволення клопотання відповідача про витребування доказів по справі.

Згідно вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до п.5.4 договору №1167-ВЭ від 24.10.2016р. розрахунки за поставлену продукцію за даним договором здійснюються покупцем в порядку та в терміни погоджені сторонами у відповідних специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору. Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця. Кінцеві розрахунки між покупцем та продавцем здійснюються на підставі даних про якість, кількість, асортимент та комплектність продукції, визначених у відповідності з розділом 2 даного договору (п.5.5 договору).

Згідно з п.5 специфікації до договору поставки №1167-ВЭ від 24.10.2016р. розрахунки за поставлену продукцію здійснюються покупцем шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 5 робочих днів з 120 календарного дня з дати поставки продукції на підставі врученого покупцем рахунку за умови надання постачальником належно оформленої податкової накладної та документів, передбачених умовами договору.

Таким чином, за висновками суду, відповідач мав сплатити вартість отриманого від позивача товару за видатковою накладною №РН-0000018 від 06.11.2017р. в строк до 15.03.2018р.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі укладеного між ТОВ «Катерра» (позивач, клієнт) та ПАТ «Перший міжнародний банк» (фактор) договору факторингу з регресом від 17.06.2016р. №Ф-КІЕ-253 та додаткової угоди до нього, фактор 17.07.2017р. сплатив позивачу авансовий платіж в сумі 684000,00 грн. за товар поставлений згідно видаткової накладної №РН-0000018 від 06.11.2017р.

Як наслідок, свої зобов`язання щодо своєчасної та повної сплати позивачу грошових коштів в сумі 36000,00 грн. всупереч ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України відповідач належним чином не виконав.

При цьому, суд відхиляє посилання відповідача на відсутність в нього обов'язку з оплати отриманого від позивача товару у зв'язку з неналежною якістю останнього, а саме невідповідністю заявленим показникам його хімічного складу та ефективності, оскільки доказів наявності претензій, звернень відповідача до позивача з приводу кількості, якості отриманого товару, складання відповідного акту в присутності представника позивача згідно з вимогами розділу 2 договору №1167-ВЭ від 24.10.2016р. або повернення товару до матеріалів справи не надано.

Крім того, згідно із ст.678 Цивільного кодексу України покупець, якому переданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару. У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.

Тобто, у випадку отримання товару неналежної якості покупець набуває відповідних прав, захист яких може здійснюватися у судовому порядку. Жодних вимог щодо відмови від укладеного договору, заміни товару відповідачем не заявлено.

Твердження відповідача щодо недійсності спірного правочину суд не враховує. Так, за приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Тобто, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

При розгляді спорів про визнання угод недійсними господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, зокрема, відповідність змісту угоди вимогам закону, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Всупереч вимог ст.ст.13, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України відповідачем підстав для визнання недійсним спірного правочину до матеріалів справи не надано (зокрема, позивачем не доведено ані незаконність змісту правочину, ані недотримання форми, ані невідповідність волі та волевиявлення).

Так, визначені відповідачем обставини, пов'язані саме з виконанням договору, проте, не його підписанням.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та пред'явлено до стягнення три проценти річних в сумі 630,25 грн. за період з 07.03.2018р. по 05.10.2018р. та інфляційні витрати в сумі 430,36 грн. за період з березня 2018р. по серпень 2018р.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох процентів річних, суд визнає його невірним, оскільки позивачем невірно визначено дату виникнення прострочення виконання зобов'язання. Так, з урахуванням вищевстановлених умов оплати, останнім робочим днем оплати поставленого товару є 15.03.2018р.

Крім того, щодо вимог про стягнення інфляції за березень 2018р. суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Відповідно до п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Як наслідок, за результатами проведеного судом перерахунку стягненню з відповідача на користь позивача підлягає інфляція в сумі 33,99 грн. за період з квітня 2018р. по серпень 2018р. та три проценти річних в сумі 603,62 грн. за період з 16.03.2018р. по 05.10.2018р., а решта вимог в цій частині підлягає залишенню без задоволення.

За приписом ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ст.551 Цивільного кодексу України та ст.230 Господарського кодексу України предметом неустойки є грошова сума, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 2 ст.551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки встановлюється договором або актом цивільного законодавства, при цьому розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

За змістом п.6.8 договору №1167-ВЭ від 24.10.2016р. в разі несвоєчасної оплати продукції покупець, за письмовою вимогою постачальника, виплачує неустойку у вигляді пені, в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від вартості несвоєчасно оплаченої продукції, проте не більше 5% від вартості несвоєчасно оплаченої продукції.

Згідно вказаного пункту договору, у зв'язку з тим, що сума пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з 14.03.2018р. по 13.09.2018р. перевищує 5% від вартості неоплаченої продукції в розмір 36000,00 грн., позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача неустойки в сумі 1800,00 грн.

Суд враховує ті обставини, що період нарахування пені позивачем визначено невірно, з порушенням вимог п.6 ст.232 Господарського кодексу України.

Проте, приймаючи до уваги обмеження розміру пені 5% від вартості несвоєчасно оплаченої продукції за умовами договору, вимоги позивача про стягнення пені в сумі 1800,00 грн. підлягають задоволенню за період з 16.03.2018р. по 16.09.2018р.

При цьому, посилання відповідача на закінчення строку дії договору, судом до уваги також не приймаються, оскільки відповідно до п.8.1 договору з урахуванням змін внесених додатковою угодою від 22.12.2017р., договір №1167-ВЭ від 24.10.2016р. діє до повного належного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Одночасно, умов щодо обмеження нарахування штрафних санкцій, договором №1167-ВЭ від 24.10.2016р. не встановлено.

Аналогічні приписи закріплено у статті 631 Цивільного кодексу України, згідно з якими закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

З урахуванням викладеного, виходячи з того, що позов доведений позивачем та обґрунтований матеріалами справи, проте, в частині вимог щодо стягнення інфляції в сумі 396,37 грн. та трьох процентів річних в сумі 26,63 грн. є неправомірним, позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 38860,61 грн. підлягають частковому задоволенню в сумі 38437,67 грн., у тому числі основний борг в сумі 36000,00 грн., пеня в сумі 1800,00 грн., три проценти річних в сумі 603,62 грн. та інфляція в сумі 33,99 грн.

Судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.13, 74, 76, 129, 165, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерра", м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК "Східенерго", м.Курахове про стягнення заборгованості в сумі 38860,61 грн., у тому числі основний борг в сумі 36000,00 грн., інфляція в сумі 430,36 грн., три проценти річних в сумі 630,25 грн. та пеня в сумі 1800,00 грн., задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК "Східенерго" (85612 Донецька область, м.Курахове, вул.Енергетиків, 34, ЄДРПОУ 31831942) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Катерра" (03142 м.Київ, вул.Кржижановського, б.4, оф.4, ЄДРПОУ 40262490) основний борг в сумі 36000,00 грн., пеню в сумі 1800,00 грн., три проценти річних в сумі 603,62 грн. та інфляцію в сумі 33,99 грн., всього заборгованість в сумі 38437,67 грн., судовий збір в сумі 1744,38 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти вимог відмовити.

В судовому засіданні 03.12.2018р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 03.12.2018р.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя Г.В. Левшина