Рішення № 78278280, 16.11.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

16.11.2018 Справа № 905/1331/18

Господарський суд Донецької області у складі:

Судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Мартинчук М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДОНУГЛЕПОСТАВКА» (85301, Донецька область, місто Покровськ, вулиця Поштова, будинок № 20; код ЄДРПОУ - 34500531)

до товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (84310, Донецька область, місто Родинське, ДП «ВК «Краснолиманська»; код ЄДРПОУ - 32281519)

про стягнення 1 102 997,86 гривень,-

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність №18//12 від 18.12.2017)

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 99/3 від 07.08.2018)

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОНУГЛЕПОСТАВКА» звернулось до господарського суду Донецької області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» про стягнення 1 102 997,86 гривень заборгованості, а саме:

- 645 278,28 гривень заборгованості за виконані роботи за лютий 2013 року;

- 457 719,60 гривень заборгованості за виконані роботи за березень 2013 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору підряду №1507 від 15.07.2011, внаслідок чого за останнім утворилась заборгованість у заявленому розмірі

Ухвалою господарського суду Донецької області від 23.07.2018 відкрито провадження по справі №905/1331/18, вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 27.08.2018.

На адресу господарського суду Донецької області 27.08.2018 надійшло від відповідача клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Від представника позивача 27.08.2018 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 27.08.2018 відкладено підготовче судове засідання на 20.09.2018.

Від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а також клопотання про витребування доказів.

На адресу суду 18.09.2018 надійшов відзив на позову заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позову у зв’язку зі спливом позовної давності

На електронну адресу суду 18.09.2018 надійшла відповідь на відзив

У судовому засіданні 20.09.2018 відмовлено у клопотанні позивача про витребування доказів, продовжено строк підготовчого провадження та оголошено перерву до 11.10.2018.

Від відповідача 08.10.2018 від відповідача надійшли заперечення на відповідь та заяву про застосування строків позовної давності, а також клопотання про долучення до матеріалів справи витребуваних ухвалою суду від 20.09.2018 документів.

10.10.2018 від представника відповідача надійшла заява про поновлення строку позовної давності.

У судовому засіданні 11.10.2018 судом оглянуто оригінали сертифікатів ТПП України, оголошено перерву до 18.10.2018.

18.10.2018 на адресу господарського суду Донецької області від відповідача надійшли заперечення на заяву про поновлення строку позовної давності.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 18.10.2018 закрито підготовче провадження у справі, призначено розгляд справи по суті на 16.11.2018.

30.10.2018 від позивача надійшли доповнення до заяви про поновлення строку позовної давності.

14.11.2018 від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів.

У судовому засіданні 16.11.2018 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, наполягав на задоволенні заяви про поновлення строку позовної давності.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позову у зв’язку з пропуском строку позовної давності

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд –

В С Т А Н О В И В

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права і обов'язки.

Згідно із ч.2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом частин першої, другої статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Господарські зобов'язання можуть виникати: зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч.1 ст.174 ГК України).

15.07.2011 між товариством з обмеженою відповідальністю «Краснолиманська» та товариством з обмеженою відповідальністю «Донуглепоставка» було укладено договір підряду №1507, за змістом п.1.1. Замовник доручає, а підрядник приймає на себе виконання в межах договірної ціни, робіт по проходженню заїзду на вентиляційний штрек 5 південної лави ухилу№1 пласту т.4/2, вентиляційного штреку 5 південної лави ухилу №1 пласту т4/2, похилого повітряподавального квершлагу засбросової частини пластуL3 у відповідності з графіком будівництва об’єкту та проектно-кошторисної документації, складеної Підрядником і затвердженої Замовником, вимогам ПБ, ПТЕ.

Виконання робіт, не передбачених даним договором, необхідність яких виникає в процесі виконання договору, оформлюється додатковими угодами сторін у письмовому вигляді і є невід’ємними частинами договору(п.1.2 договору).

Відповідно до п.2.1. договору вартість робіт, які доручаються підряднику за цим договором, визначається договірною ціною у відповідності до проектно-кошторисної документації та кошторисом витрат на проходження гірничої виработки, складеної Підрядником і затвердженої Замовником.

Договірна ціна є динамічною та переглядається в процесі виконання робіт в залежності від зміни умов оплати праці, змін гірничо-геологічних умов, змін технологічного паспорту та інших факторів, що впливають на вартість робіт за договором, що узгоджується сторонами у додаткових угодах (п.2.2 договору).

За визначенням п.п.2.3, 2.5 договору Підрядник виконує роботи із матеріалів Замовника. Сторонами за договором допускається виконання Підрядником робіт із своїх матеріалів за умови додаткового письмового узгодження із Замовником вартості таких матеріалів. Роботи виконуються з використанням обладнання Підрядника.

Розділи 3-4 договору встановлюють права та обов'язки сторін.

Приймання виконаних робіт здійснюється щомісячно сумісною комісією сторін з обов’язковим складенням і підписанням акту виконаних робіт (п.5.1. договору).

За приписами п.п.6.1.-6.2. договору оплата за виконані роботи проводиться на підставі акту приймання виконаних робіт за формою КБ-2в, затвердженої сторонами.

Замовник здійснює оплату виконаних робіт шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Підрядника за виставленими рахунками не пізніше 19 числа місяця, наступного за звітним.

Строк дії договору з моменту його підписання і до повного виконання робіт згідно графіка будівництва об’єкта, який є невід’ємною частиною договору (п.7.1. договору).

Розділ 8 визначає відповідальність сторін за порушення умов договору.

Шляхом укладення додаткових угод сторони змінювали умови договору.

Додатковими угодами №1 від 20.10.2011 та №2 від 01.11.2011 змінювався предмет договору; Додатковою угодою №3 від 17.08.2012 змінено реквізити сторін; Додатковою угодою №4 від 12.11.2012 змінено строк дії договору.

Додатковою угодою №5 від 21.02.2013 сторони узгодили, що з 01.03.2013 роботи по проведенню вентиляційного штреку5 південної лави ухилу №1 пласту m4/2 вважати припиненими.

Підряднику провести демонтаж обладнання не пізніше 01.04.2013 згідно графіка (п.2 Додаткової угоди).

З 01.04.2013 договір №1507 від 15.07.2011 вважати розірваним (п.3 Додаткової угоди).

Укладений договір за своїм змістом та правовою природою є договором підряду, а тому спірні правовідносини, що виникли між сторонами, за правилами абз.2 ч.1 ст.193 Господарського кодексу України - до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, - регулюються відповідними нормами глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, договір є укладеним.

Згідно із ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За змістом ст.632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін та зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. При цьому, якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається, виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

Відповідно до ч.7 ст.180 Господарського кодексу України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Згідно з пунктом 1 статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Дослідивши зміст зазначеного договору, суд дійшов висновку, що сторони дійшли згоди щодо предмету договору, умов та строку виконання робіт, права та обов'язки сторін, вартість робіт, розмір оплати та порядок розрахунків, визначили умови приймання-передачі виконаних робіт; відповідальність сторін; умови щодо форс-мажорних обставин, порядку вирішення спорів та інші умови, до яких віднесено, у тому числі строк дії договору.

Відповідно до ст.207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, а також якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Приймаючи до уваги наведені норми, даний договір у розумінні наведених приписів чинного законодавства України є таким, що укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Донуглепоставка» та товариством з обмеженою відповідальністю «Краснолиманська».

Договір складено та підписано уповноваженими представниками сторін, підписи скріплено печатками підприємств.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Таке визначення поняття розкриває сутність зобов'язання як правового зв'язку між двома суб'єктами (сторонами), відповідно до якого на одну сторону покладено обов'язок вчинити певну дію (певні дії) чи утриматись від її (їх) здійснення; іншій стороні зобов'язання надано право, що кореспондує обов'язку першої. Обов'язками боржника та правами кредитора вичерпується зміст зобов'язання (ст.510 Цивільного кодексу України).

Приписами ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Отже, договір підряду складається із двох взаємопов'язаних між собою зобов'язань: 1)правовідношення, в якому виконавець має виконати роботу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов'язку; 2) правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити виконану роботу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Належною підставою для виникнення у замовника обов'язку оплатити виконану виконавцем роботу за договором, відповідно до чинного законодавства, є прийняття замовником виконаних робіт, підтверджене відповідними доказами.

Приймання виконаних робіт здійснюється щомісячно сумісною комісією сторін з обов’язковим складенням і підписанням акту виконаних робіт (п.5.1. договору).

Як свідчать матеріали справи сторонами підписано акти приймання виконаних будівельних робіт (ф.КБ-2в):

- №б/н б/д за лютий 2013 року на суму 1 810 636,80 гривень;

- №б/н від 31.03.2013 за березень 2013 року на суму 457 719,60 гривень.

В означених актах міститься посилання на договір №1507 від 15.07.2011, що свідчить про виконання робіт на підставі вказаного договору.

Документи підписані та скріплені печатками з обох сторін за відсутності заперечень стосовно обсягу виконаних робіт або їх якості.

Відповідач не надав суду доказів на підтвердження виявлення недоліків у виконаних роботах.

Виходячи з викладеного, підписані сторонами акти приймання виконаних робіт форми №КБ-2в є належними та допустимими доказами факту виконання позивачем прийнятих на себе зобов'язань за договором №1507 від 15.07.2011.

За приписами ч.1 ст.854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

За приписами п.п.6.1.-6.2. договору оплата за виконані роботи проводиться на підставі акту приймання виконаних робіт за формою КБ-2в, затвердженої сторонами.

Таким чином, враховуючи положення п6.2. договору та норм ст.254 Цивільного кодексу України, з огляду на підписання актів приймання-передачі виконаних будівельних робіт, Замовник мав сплатити вартість виконаних Підрядником робіт до 19.03.2013 та 19.04.2013 відповідно.

Приймаючи до уваги відомості представлені позивачем, що не спростовані у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, відповідач за первісним позовом частково розрахувався за виконані будівельні роботи.

Залишок несплаченої заборгованості склав 1 102 997,86 гривень, який не заперечується відповідачем.

З огляду на приписи ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.525, 615 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із зазначеною нормою кореспондується й частина 1 статті 193 Господарського кодексу України, відповідно до якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Разом з тим, ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України встановлює, що якщо в зобов'язанні встановлений строк (дата) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (дату).

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Відтак, матеріалами справи доведено факт виконання позивачем за первісним позовом своїх зобов'язань у відповідності до зазначеного вище договору, строк виконання зобов'язання відповідача за первісним позовом на момент звернення з позовом настав, з огляду на що у товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманська» виникло зобов'язання здійснити оплату вартості виконаних робіт на суму 1 102 997,86 гривень.

Проте, як вбачається з обставин справи, грошове зобов'язання Замовника перед Підрядником у сумі 1 102 997,86 гривень у встановлені договором строки не виконано.

Доказів, що свідчать про сплату цієї суми заборгованості в повному обсязі чи частково у період розгляду або до початку розгляду справи суду не представлено.

Проте, під час судового розгляду спору, відповідачем було надано суду заяву про застосування наслідків порушення строків позовної давності, з цього приводу суд зазначає наступне.

За приписами ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст 257 ЦК України), перебіг якої, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. (ст.267 ЦК України).

У цьому разі суд з посиланням на докази у справі та норми законодавства, має встановити (обрахувати), чи мав місце пропуск строку позовної давності.

Як визначено вище, судом встановлено наявність порушеного права позивача на отримання грошових коштів, які йому зобов’язаний сплатити відповідач за результатом виконання будівельних робіт першим та прийняття їх останнім за договором підряду №1507 від 15.07.2011

Тобто, має місце порушення прав позивача у розглядуваному спорі.

Враховуючи положення п.6.2. договору, відповідач мав сплатити вартість виконаних позивачем робіт за актом приймання виконаних будівельних робіт (ф.КБ-2в) №б/н б/д за лютий 2013 року у сумі 1 810 636,80 гривень не пізніше 19.03.2013 та за актом №б/н від 31.03.2013 за березень 2013 року на суму 457 719,60 гривень не пізніше 19.04.2013.

У розумінні ст.257 Цивільного кодексу України, поряд із приписами п.1 ст.261 Цивільного кодексу України, загальний строк позовної давності щодо вимог за приведеними зобов’язаннями спливає 20.03.2016 та 20.04.2016 відповідно.

Стаття 264 Цивільного кодексу України визначає, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Досліджуючи матеріали справи слідує, що останній платіж (дія, що свідчить про визнання відповідачем свого боргу) за спірним договором був здійснений відповідачем 31.07.2014, тобто перебіг позовної давності перервано та з урахуванням цього спливає 01.08.2017.

Днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява, а в разі подання її безпосередньо до господарського суду - дату реєстрації цієї заяви в канцелярії суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява позивачем надіслана 12.07.2018, про що свідчить відповідний штамп поштового відправлення на конверті, у якому означений позов надійшов.

Так, на момент подачі позову строк позовної давності сплинув.

Разом з цим, позивач вказує на поважність пропуску строку позовної давності та надав заяву №б/н від 05.10.2018, у якій просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності для звернення до суду за захистом свого порушеного права, відновити пропущений строк позовної давності та задовольнити вимоги.

Поважність причин пропуску строку позовної давності позивачем визначена у наступному.

Так, останній вказує на настання обставин непереборної сили для ТОВ «Краснолиманське» з 01.10.2014 при здійсненні господарської діяльності на території Донецької області.

Зазначає, що відповідач, у зв’язку з наведеним, тимчасово зупинив здійснення фінансово-господарської діяльності та поновив її лише з січня 2018 року, що на думку позивача, перешкоджало зверненню із позовом до ТОВ «Краснолиманське» та з посиланням на п.1 ч.1 ст.263 Цивільного кодексу України, вважав строк позовної давності зупиненим на весь період існування форс-мажору.

Наголошує на тому, що позовні вимоги неможливо було пред’явити до відповідача, оскільки всі листи повертались, господарська діяльність ТОВ «Краснолиманське» не здійснювалась.

Звертає увагу на ту обставину, що 05.09.2014 невідомими озброєними особами відбулося збройне захоплення ДП «ВК «Краснолиманська», на території якого здійснювало свою діяльність ТОВ «Краснолиманське», в результаті чого відбулося захоплення майна останнього.

Витягом з кримінального провадження від вересня 2014 року підтверджено, що за фактом протиправних дій третіх осіб порушено кримінальне провадження за правовою кваліфікацією ст. 341 КК України та внесено до ЄРДР 11.09.2014 №1201405000000546. Крім того, за твердженням позивача, після захоплення підприємства відповідача, його керівник в телефонному режимі повідомив керівника підприємства позивача про настання вказаних обставин та неможливість на той час виконати зобов’язання за договором.

І хоча сертифікати ТТП України №1348 від 04.11.2014, №2024 від 01.12.2014 стосуються продовження граничних строків для подання податкової декларації; справляння, та сплати податків та обов’язкових платежів, викладені в них обставини засвідчують настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) для відповідача на період з 01.10.2014.

Про наведені обставини позивачу було відомо, а тому, як тільки у квітні 2018 року він дізнався про поновлення господарської діяльності відповідача, на адресу останнього було надіслано претензію, а в подальшому й подано позов.

Окрім того, позивач зауважує на тому, що він сам здійснює свою господарську діяльність у зоні проведення АТО, на виконання вимог рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій і Луганській областях», введеного в дію Указом Президента від 15.11.2014, вжито заходів із перереєстрації товариства з м.Донецьк на територію м.Красноармійськ (Покровськ), підконтрольного владі України. Ці обставини спричинили значні труднощі в роботі підприємства взагалі, зокрема виникли проблеми у документообігу, в отриманні поштових відправлень, а також при розміщенні офісу і працівників. Фінансова ситуація значно ускладнилась, фінансовою можливістю звернутись раніше до суду із відповідним позовом та сплатити при цьому судовий збір, не було.

Таким чином, під час тривання строку позовної давності та до дати подання розглядуваного позову існували об’єктивні обставини, що свідчать про неможливість позивача звернутись до суду за захистом свого порушеного права раніше.

Відповідач заперечував проти поновлення строку позовної давності з огляду на те, що наведені позивачем обставини не є поважними, а форс-мажорні обставини, засвідчені сертифікатами ТТП, не стосуються даних правовідносин.

Дослідивши дане питання, суд відзначає таке.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, з огляду на таке вимога позивача в частині відновлення пропущеного строку позовної давності підлягає залишенню без задоволення.

Але за приписом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів.

Таким чином, застосування наслідків спливу позовної давності у вигляді відмови у позові можливе лише за умови відсутності поважних причин її пропуску.

Оцінюючи поважність причин пропуску строків позовної давності, суд виходить також з висновків Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), що визначають позовну давність, як законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (п.570 рішення від 20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22.10.1996 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, ЄСПЛ сформовано практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб’єктивні, а об’єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Отже, дотримуючи баланс між наявним правом на судовий захист, гарантованим ст.55 Конституції України, що має наслідком відновлення порушеного права особи, та правом правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності на підставі доказів, які зі спливом часу не можуть встановити дійсність та повноту фактичних обставин, а також, чи буде забезпечено юридичну визначеність і остаточність, захист відповідача, тобто виправдання мети застосування строків позовної давності за своєю суттю у спірному випадку, за висновками суду слід звернути увагу на час, що сплинув, імовірність недостовірності та неповноти доказів через сплив часу у розглядуваних правовідносинах, ступень вини у пропущенні позовної давності і саме обставини, які зумовили останнє.

Дослідивши представлені позивачем докази, суд вважає підтвердженими обставини, які покладено позивачем у підґрунтя поважності причин пропуску строку позовної давності. Окрім того, беручи до уваги пояснення позивача, останній мав сподівання на мирне врегулювання спору та очікував відновлення господарської діяльності відповідачем, розцінюючи встановлене Торгово-промисловою палатою України настання обставин непереборної сили товариству з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» та припинення функціонування останнього, як підставу для зупинення перебігу позовної давності відповідно до п.п.1 п.1 ст.263 Цивільного кодексу України.

Як свідчить наказ товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» №1 від 01.11.2017, з 01.11.2017 поновлено господарську діяльність підприємства частково та постановлено приступити до відновлення первинної бухгалтерської, кадрової та іншої організаційно-розпорядчої документації підприємства. Наказом №2 від 15.01.2018 поновлено господарську діяльність підприємства у повному обсязі.

Сертифікатом №8127 від 08.05.2018 засвідчено період дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) з 01.10.2014 по 31.10.2017.

Проте, слід зазначити, що п.п.1 п.1 ст.263 Цивільного кодексу України випадком зупинення перебігу позовної давності визначена перешкода у пред’явленні позову за надзвичайних або невідворотних за даних умов подій (непереборна сила).

У контексті приведених норм матеріального права та Господарського процесуального кодексу України пред’явлення позову є дією позивача, і наявність таких обставин повинна мати місце саме у нього. Тому, слідує висновок, що припинення функціонування підприємства відповідача, як і настання для нього форс-мажорних обставин, не є тією перешкодою, мова про яку йдеться у п.п.1 п.1 ст.263 Цивільного кодексу України, а отже, посилання позивача на припис приведеної норми є помилковим, як і висновок про зупинення перебігу позовної давності.

Одночасно, з огляду на обставини, що існували починаючи з 2014 року по 2018р., як для відповідача, так і для позивача, таке невірне розуміння норми не може розцінюватись як волевиявлення ТОВ «Донуглепоставка», пов’язане з ухиленням або бездіяльністю відносно вчасної реалізації права на судовий захист свого порушеного права.

З огляду на спірні правовідносини та допустимість і належність доказів у них, не встановлено імовірності їх недостовірності та неповноти через сплив часу. Факт виконання позивачем робіт, наявність боргу у заявленій сумі не заперечується та під сумнів відповідачем не ставиться.

Також, слід врахувати і визначену відповідачем у наказі №1 від 01.11.2017 необхідність відновлення первинної бухгалтерської, кадрової та іншої документації та завершення процесу її відновлення та іншої організаційно-розпорядчої документації підприємства станом на 15.01.2018, що вбачається з наказу №2 від 15.01.2018, та дає підстави дійти висновку про те, що до відновлення документації у відповідача не було можливості визнати або спростувати дійсні обставини, визначити проведені підприємством господарські операції та наявність заборгованості за ними, а отже ґрунтовно відповідати, у тому числі у межах спірних правовідносинах.

За цих обставин, а також беручи до уваги відновлення господарської діяльності відповідачем з 15.01.2018, не можна стверджувати про однозначну визначеність та остаточність на дату спливу строку позовної давності, та поряд із датою подання позову, не має місця переслідування правопорушника.

Вирішуючи питання щодо поважності причин позивачем пропуску строку позовної давності та враховуючи наявні фактичні дані про обставини, на які посилається позивач, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання поважними причин пропуску позивачем строків позовної давності, що є підставою для захисту судом його порушеного права згідно частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України.

Так, за змістом частини п'ятої статті 267 Цивільного кодексу України, якщо при розгляді спору судом буде встановлено, що право позивача, про захист якого він просить, порушено і строк позовної давності пропущено ним з поважних причин, позивач вправі отримати судовий захист, у разі визнання судом поважними причин пропуску строку позовної давності.

Правила щодо застосування позовної давності, передбачені чинним законодавством, визначають її тривалість, обчислення, початок її перебігу, наслідки її спливу, але поряд з цим й можливість позивача, право якого порушене, клопотати про визнання поважними причин її пропуску.

Конституційним Судом України у мотивувальній частині рішення від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 вказано, що строки звернення до суду як складова механізму реалізації права на судовий захист є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників правовідносин.

Частиною 1 ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» від 29 червня 2004 року № 1906-IV чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовуються вони у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Міжнародні договори України, які набрали чинності у встановленому законом порядку та встановлюють інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідних актах законодавства України, мають перевагу над внутрішньодержавними законодавчими актами. Так, особливе місце серед міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана ВРУ, належить Конвенції, ратифікованій Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції».

Відповідно з моменту приєднання до Конвенції Україна взяла на себе низку зобов’язань у сфері захисту прав людини. Частиною таких зобовязань відповідно до статей 32, 46 Конвенції є визнання Україною юрисдикції ЄСПЛ, яка поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, а також виконання остаточних рішень ЄСПЛ у справах проти України.

У ст. 17 Закон України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі Закон № 3477-ІV) наголошується, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ стверджує, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Суду у справі «Пелевін проти України», № 24402/02, від 20.05.2010). Так, ЄСПЛ наголошує, що зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.

У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. рішення Суду у справі «Мушта проти України», № 8863/06, від 18.11.2010).

Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення ЄСПЛ у справах «Христов проти України», № 24465/04, від 19.02.2009, «Пономарьов проти України», № 3236/03, від 03.04.2008).

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України №2» наголошується на принципі рівності сторін; одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні, в тому числі реалізації права звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення ЄСПЛ від 20 грудня 2007 року у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Таким чином, наведені позивачем обставини щодо причини пропуску строку позовної давності в їх сукупності та надані на їх підтвердження докази, дають підстави суду дійти висновку, що у даному випадку має місце наявність обставин, які об'єктивно унеможливлювали звернення позивача з даним позовом, а тому порушене право позивача підлягає захисту.

З огляду на наведені вище обставини, враховуючи факт невиплати позивачу вартості прийнятих підрядних робіт, які включають витрати на оплату заробітної плати робітників, що є порушенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача, які підлягають захисту в обраний ним спосіб, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача вартості прийнятих та неоплачених підрядних робіт.

Відповідно до частини першої статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 12, 73, 74, 76-79, 86, 91, 96, 129, 165, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

В И Р I Ш И В

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ДОНУГЛЕПОСТАВКА» до товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» про стягнення 1 102 997,86 гривень - задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (84310, Донецька область, місто Родинське, ДП «ВК «Краснолиманська»; код ЄДРПОУ - 32281519) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ДОНУГЛЕПОСТАВКА» (85301, Донецька область, місто Покровськ, вулиця Поштова, будинок № 20; код ЄДРПОУ - 34500531) 1 102 997,86 гривень заборгованості, а також 16 544,97 гривень судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 16.11.2018 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 26.11.2018.

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «ДОНУГЛЕПОСТАВКА» (85301, Донецька область, місто Покровськ, вулиця Поштова, будинок № 20; код ЄДРПОУ - 34500531)

Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «КРАСНОЛИМАНСЬКЕ» (84310, Донецька область, місто Родинське, ДП «ВК «Краснолиманська»; код ЄДРПОУ - 32281519)

Суддя С.М. Фурсова