Ухвала суду № 78273376, 03.12.2018, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/8004/13-к

Провадження № 1-кп/711/1/18

У Х В А Л А

03 грудня 2018 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого: судді Угорчука В.В.,

при секретарі Бак М.А.,

за участі прокурора Павленка О.А., обвинуваченого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2,

під час судового розгляду у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси кримінального провадження за звинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3,

в скоєнні злочинів, відповідальність за які передбачена ч. 4 ст. 368, ч.1 ст. 364 КК України, суд

встановив:

Суд на підставі ст. 349 КПК України (далі – КПК) своєю ухвалою визначив обсяг доказів, що підлягають дослідженню, та порядок їх дослідження і приступив до дослідження доказів, які надала суду сторона обвинувачення.

Сторона захисту звернулась до суду із клопотанням про визнання недопустимими доказів, здобутих органом досудового розслідування під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій відносно ОСОБА_1 у період з 16.06.2013 р. по 18.07.2013 р., мотивуючи наступним.

У цей період стосовно ОСОБА_1 проводилися негласні слідчі (розшукові) дії щодо здійснення аудіоконтролю за останнім, а також зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж.

Згідно ст. 214 КПК досудове розслідування розпочинається із моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР). Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до ЄРДР або без такого внесення не допускається і тягне собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з витягом із ЄРДР кримінальне провадження №42013250000000067 було розпочато 16 липня 2013 р., але проведення негласних слідчих (розшукових) дій відносно ОСОБА_1 працівниками Управління СБ України в Черкаській області було розпочато 16 червня 2013 року, тобто до початку досудового розслідування, що суперечить нормам КПК.

Крім того, згідно ст. 246 КПК негласні слідчі дії, передбачені статтями 260, 261, 262, 263, 264 цього Кодексу, проводяться на підставі ухвали слідчого судді виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій у рамках оперативно-розшукової справи без кримінального провадження суперечить вимогам КПК, положенням якого відповідно до вимог ч. 3 ст.9 цього Кодексу не можуть суперечити закони та інші нормативно-правові акти, зокрема і Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність».

Негласні слідчі (розшукові) дії стосовно ОСОБА_1 проводилися на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Черкаської області Демиденка А.І. №1486 т від 17.07.2013 р. (аудіоконтроль) та ухвали слідчого судді Бабенка В.М. №1287цт від 17.06.2013 р. (зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж).

Однак в матеріалах кримінального провадження №42013250000000067 відсутні вищезазначені ухвали суду, а всупереч положенням ст. 290 КПК ці судові рішення не були відкриті стороні захисту, тому згідно з ч. 12 ст. 290 КПК сторона обвинувачення не вправі посилатися на наявність цих рішень.

Без таких ухвал, які б дали суду можливість перевірити надання дозволу на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, на які саме дії, відносного кого, на який період тощо, одержані фактичні дані є недопустимими доказами.

У зв’язку з очевидною недопустимістю сторона захисту вважає за необхідне визнати недопустимими наступні докази:

-протокол №14/5136 від 28.08.2013 р. (зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, а саме мереж мобільного оператора «МТС» по номеру мобільного терміналу, який належить ОСОБА_1В.);

-протокол № 14/5139 від 28.08.2013 р. (аудіоконтроль за ОСОБА_1В.);

-протокол №14/5138 від 28.08.2013 р. (аудіоконтроль за ОСОБА_3М.);

-протокол № 14/5135 від 28.08.2013 р. (аудіоконтроль за ОСОБА_1В.);

-протокол № 14/5137 від 28.08.2013 р. (зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж, а саме мереж мобільного оператора «Київстар» по номеру мобільного терміналу, який належить ОСОБА_3М.).

Прокурор заперечував проти визнання доказів недопустимими, не мотивувавши своєї незгоди із клопотанням.

Суд в даному випадку при розгляді клопотання виходить з наступного.

Згідно із ст. 89 КПК:

1.Суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення.

2.У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

3.Сторони кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Водночас ст. 94 цього Кодексу передбачає, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Законодавством не визначено поняття «очевидної недопустимості доказу», тому воно є оціночним і вирішується в залежності від конкретних обставин кримінального провадження. Недопустимі докази умовно можна поділити на дві групи: перша – якщо вирішення питання про допустимість доказу не потребує його оцінки в сукупності з іншими доказами чи процесуальними документами (наприклад, проведення обшуку чи огляду житла без залучення понятих); друга – коли для прийняття рішення про допустимість доказу необхідно проаналізувати інші докази та матеріали кримінального провадження й дати їм оцінку.

В першому випадку суд може визнати доказ недопустимим на будь-якій стадії судового розгляду, в другому – під час ухвалення остаточного рішення з урахуванням всіх наданих для дослідження і оцінки доказів з урахуванням вимог, встановлених ст. 94 КПК.

Судом не досліджено всіх матеріалів кримінального провадження за звинуваченням ОСОБА_1, в яких містяться як докази, так і процесуальні документи, які стали правовою підставою проведення слідчих (розшукових) дій (ухвали, постанови, клопотання), в ході проведення яких здобуті докази.

Матеріали кримінального провадження складаються із кількох томів, які суд повністю не дослідив і не переконався в істинності твердження захисника і обвинуваченого в тому, що в цих матеріалах відсутні певні процесуальні документи. Крім того, в даному конкретному випадку суд вважає, що питання про допустимість доказів, законність одержання яких оспорюється, суд може правильно вирішити тільки шляхом співставлення їх з іншими доказами і процесуальними документами.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що клопотання про визнання доказів недопустимими до закінчення з’ясування обставин та перевірки їх доказами заявлено передчасно і підстав для його задоволення на стадії судового розгляду немає.

Керуючись ст. ст. 89, 350 КПК України, суд

у х в а л и в :

Відмовити в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 адвоката ОСОБА_2 про визнання доказів недопустимими під час судового розгляду.

Ухвала апеляційному оскарженню не підлягає.

Суддя: ОСОБА_4