Рішення № 78273238, 21.11.2018, Монастирищенський районний суд Черкаської області

Справа № 702/1047/17

Провадження № 2/702/35/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 листопада 2018 року місто Монастирище

Монастирищенський районний суд Черкаської області

під головуванням судді: Мазай Н. В.

за участю секретаря судових засідань : ОСОБА_1

представників позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3 ( в режимі відеоконференції)

представника відповідача : ОСОБА_4

відповідач ОСОБА_5 не з»явилася

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Монастирище в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

В грудні 2017 року ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” звернувся до Монастирищенського районного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості у розмірі 61373 грн 25 коп за кредитним договором № б/н від 02.02.2011, у тому числі 1830 грн 66 коп заборгованості за кредитом, 51688 грн 75 коп заборгованості по процентах за користування кредитом, 4455 грн 11 коп заборгованості за пенею та комісією, а також штраф в розмірі 500 грн (фіксована частина) і 2898 грн 73коп (процентна складова).

Крім іншого, просив віднести на рахунок відповідача понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1600 грн.

Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що 02.02.2011 між позивачем та ОСОБА_5 укладено договір №б/н, згідно якого відповідач отримала кредит у розмірі 2000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 відсотків на рік за користування ним на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Зазначає, що договірні правовідносини між сторонами виникли внаслідок приєднання відповідача до запропонованого позивачем договору, який був розміщений на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, шляхом підписання заяви. Заява разом із “Умовами та правилами надання банківських послуг”, “Правилами користування платіжною карткою”, затверджених наказом №СП-2010-256 від 06.03.2010, та “Тарифами Банку” складає кредитний договір. З моменту отримання банківської картки і до 31.10.2017 відповідач користувалася рахунком, знімала та перераховувала кошти. Позивач свої зобов»язання за договором виконав повністю та надав відповідачу кредит у розмірі, який встановлений договором.

З посиланням на статті 526, 527, 530, 610, 615, 629 ЦК України вважає, що порушення відповідачем ОСОБА_6 та правил надання банківських послуг та невиконання взятих на себе зобов'язань є підставою для стягнення заборгованості за кредитним договором у визначеному розрахунком розмірі, який приєднаний до позовної заяви.

Відповідач ОСОБА_5 заявлені вимоги не визнала повністю і у поданому 05.01.2018 її представником відзиві зазначила, що між нею та позивачем договірні відносини відсутні, оскільки кредитний договір №б/н з ПАТ КБ “ПРИВАТБАНК” не укладався.

02.02.2011 ОСОБА_5 підписала лише анкету-заяву про приєднання до ОСОБА_6 та правил надання банківських послуг з бажаним кредитним лімітом в 1000 грн. Будь- яких інших умов, у тому числі істотних, притаманних кредитному договору, підписана заява не містить. ОСОБА_5 підписувала анкету-заяву про своє бажання оформити платіжну картку Кредитка «Універсальна», а не заяву про видачу їй кредиту. При видачі платіжної картки відповідач не була ознайомлена із Умовами, правилами та тарифами банку, тобто відсутні відомості про дотримання письмової форми кредитного договору, наслідком чого є його нікчемність.

На підставі підписаної 02.02.2011 заяви ОСОБА_5 було встановлено кредитний ліміт в розмірі 600 грн, а не 2000 грн, як зазначає позивач. 30.05.2012 надання банківських послуг позивачем припинено, шляхом анулювання встановленого кредитного ліміту. Не дивлячись на відсутність будь-яких заяв зі сторони відповідача, 02.10.2012 позивач без відома ОСОБА_5 встановив їй 2000 грн кредитного ліміту, яким вона ніколи не користувалась.

Припускає, що колишній чоловік ОСОБА_7, у розпорядження якого вона передала отриману 02.02.2011 картку, приховав її у себе і продовжував використовувати, без відому відповідача.

За переконанням відповідача заявлена Банком вимога не підтверджена належними і допустимими доказами, приєднаний розрахунок є неналежним доказом по справі, оскільки підписаний не уповноваженою особою. Позивач не надав доказів, які б підтверджували сам факт отримання кредиту в розмірі 2000 грн відповідачем, доказів того, що надані позивачем в додатку до позовної заяви ОСОБА_6 та Правила надання банківських послуг діяли в 2011 році.

Вимога про стягнення із відповідача пені, комісії та штрафу за порушення зобов'язання суперечить ст. 61 Конституції України, яка забороняє притягувати особу двічі до одного й того ж виду юридичної відповідальності за одне й те саме порушення. ОСОБА_5 стосовно нарахованих процентів, штрафних санкцій такі умови з Банком не погоджувала та не підписувала, що свідчить про відсутність обов»язку їх сплати.

Крім іншого, відповідач зазначив про порушення позивачем строків загальної і спеціальної позовної давності. Виходячи з ОСОБА_6 та Правил надання банківських послуг, на які посилається позивач, Банк встановив строк погашення заборгованості до 25-го числа кожного календарного місяця та остаточне повернення коштів до останнього дня місяця, вказаного на банківській картці. Банківську картку ОСОБА_5 було видано 02.02.2011, із зазначеним строом її-три роки, до 28.02.2014. З наведених у розрахунку боргу відомостей випливає, що право на звернення з позовом до суду у банку виникло з 27.02.2014 ( останній вчинений відповідачем платіж на погашення кредитного ліміту). Поряд з цим, позовна заява подана до суду 04.12.2017, тобто з пропуском трьохрічного строку позовної давності.

Нарахування Банком пені ОСОБА_5 за чотири роки, суперечить ч. 2 ст. 258 ЦК України.

09.01.2018 ОСОБА_5 подала до суду заяву про застосування наслідків пропуску банком строків загальної і спеціальної позовної давності.

У поданій 29.01.2018 відповіді на заперечення відповідача позивач заперечив проти доводів відповідача і вказав, що 02.02.2011 з відповідачем згідно ст. 634 ЦК України укладено запропонований Банком договір, до умов якого відповідач приєдналась, про що підписала заяву і на виконання його умов отримала банківську карту. Відсутність підпису відповідача на самих ОСОБА_6 та Правилах надання банківських послуг, не свідчить про те, що вона не була ознайомлена з ними, не означає відсутність договірних правовідносин між сторонами та відсутність заборгованості. Підпис відповідач поставила саме в заяві позичальника, яким засвідчила те, що повністю згодна з умовами кредитування та отриманням кредиту саме на таких умовах. Існування спірних правовідносин підтверджує факт користування відповідачем кредитними коштами, здійснення операцій з ними через термінали банку в касах магазинів, що також підтверджує і отримання відповідачем кредитної картки «Універсальна», без наявності якої вказані операції не можливі.

Розрахунок заборгованості позивач вважає належним і допустимим доказом, оскільки він не спростований розрахунком відповідача або висновоком судово-економічної експертизи.

Факт встановлення 02.10.2012 відповідачу кредитного ліміту в 2000 грн на банківську картку підтверджує фото ОСОБА_5 з банківською карткою, зроблене 27.09.2012 у відділенні банку. Позивач вважає, що доводи відповідача про використання картки колишнім чоловіком, не є підставою для відмови у задоволенні заявленої вимоги, оскільки саме ОСОБА_5 мала своїм обов'язком зберігати платіжну карту, контролювати рух коштів по ній та повідомляти емітента про операції, які не виконувались держателем карти.

На переконання позивача, заборона на застосування у спірних правовідносинах одночасно пені та штрафу прямо не випливає із закону та дозволяє здійснити відповідне врегулювання в договорі. Застосовані банком штраф і пеня є окремими видами неустойки, оскільки штраф застосовується за порушення виконання зобов'язання, а пеня - за несвоєчасність виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штраф і пеня не є взаємовиключними видами неустойки, а тому не є подвійним притягненням до відповідальності, що виключає порушення зі сторони Банку норм ст. 61 Конституції України.

Вважає, що строк позовної давності банком не пропущений, зважаючи на те, що його перебіг починається з часу закінчення строку дії перевипущеної картки, яким є 05.2017, а тому строк повернення кредиту в повному обсязі спливає 31.05.2017. Позивач звернувся в суд з позовом 27.11.2017, тобто в межах трирічного строку позовної давності. Одночасно позивач зазначив, що строк дії картки не припиняє строку дії договору, який відповідно до пункту 1.1.7.12 ОСОБА_6 та Правил надання банківських послуг складає 12 місяців із дня його підписання і який автоматично пролонговується на цей же строк за відсутності заяв сторін про його припинення.

У поданому 20.02.2018 запереченні на відповідь, представник відповідача ОСОБА_4 вказав, що позивач доказів укладення кредитного договору із ОСОБА_5 та отримання нею платіжної картки з кредитним лімітом у 2000 грн суду не надав. Наведені у відзиві доводи відповідача на спростування заявлених вимог повторно підтвердив.

29.03.2018 ОСОБА_5 звернулася до суду з заявою відповідно до якої при розгляді справи просить не брати до уваги п. 5 відзиву на позовну заяву стосовно порушення позивачем її права на судовий захист, оскільки вона отримала переклад всіх додатків та роз»яснено їх зміст.

04.04.2018 представник позивача ОСОБА_8 надала суду відповідь на заперечення, в якій фактично підтримала раніше подані позивачем заяви по суті справи та зазначила, що відповідачу на підставі поданої заяви, яка разом з Умовами та Правилами зі зразками підписів та відбитком печатки, Тарифами, що розміщені на офіційному сайті банку і разом складає Договір про надання банківських послуг, було відкрито картковий рахунок №5577212702185359, ключем до якого є пластикова картка, яку отримав відповідач, та мобільний телефон, вказаний в заяві. Отже банк забезпечив відповідачу доступ до карткового рахунку, чим виконав умови кредитного договору, а ОСОБА_5 була обізнана про свої обов'язки та відсоткові ставки, які виникли у зв'язку з використанням кредитних коштів.

Ухвалою суду від 23.04.2018 визнано явку представника позивача в судове засідання обов»язковою.

Ухвалою суду від 29.05.2018 за клопотанням відповідача ОСОБА_5 для підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором у справі призначена судова економічна експертиза, провадження у справі зупинено до її виконання та отримання висновку експерта судом.

У зв'язку з відмовою відповідача ОСОБА_9 оплатити судову економічну експертизу, ухвала суду про її призначення залишена без виконання, матеріали цивільної справи повернуті для продовження розгляду.

12.11.2018 суд поновив провадження у справі, про що цього ж дня постановив ухвалу.

У судовому засіданні представник позивача ( в режимі відеоконференції) заявлену вимогу підтримав повністю і просив її задовольнити, обґрунтовуючи свою позицію викладеними у позові, відповіді на відзив та запереченнями доводами.

Представник відповідача ОСОБА_4 проти позову заперечив і просив відмовити у задоволенні заявлених вимог. Вважає, що позивач не довів заявлені вимоги належними і допустимими доказами і пропустив строк для звернення з позовом до суду.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з»явилася. Про дату час та місце розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку. Представництво своїх інтересів довірила представнику ОСОБА_4

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ “Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ “Про судоустрій і статус суддів", районні, міжрайонні, районні у містах, міські, міськрайонні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши викладені у заявах по суті справи обставини та безпосередньо дослідивши письмові докази, суд встановив такі фактичні обставини і відповідні їм правовідносини.

02.02.2011, ознайомившись з Умовами та Правилами надання банківських послуг, відповідач підписала анкету-заяву про приєднання до ОСОБА_6 та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, в якій просила оформити на її ім'я платіжну картку кредитка “Універсальна” з бажаним кредитним лімітом 1000 грн (том 1 а.с.6).

На підставі анкети - заяви 03.02.2011 відповідачу надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту в розмірі 300 грн. Відразу після встановлення кредитного ліміту в 300 грн, він збільшений ще на 300 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (том 1 а.с.99, 116).

За умовами кредитного договору ОСОБА_5 було відкрито картковий рахунок та видано платіжну картку кредитка «Універсальна» 5577212702185359.

Статтею 204 Цивільного Кодексу України ( далі ЦК України) встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Своїм підписом ОСОБА_5 підтвердила, що зобов'язується виконувати умови і правила надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПАТ КБ «ПриватБанк», та погодилася, що анкета-заява про приєднання до ОСОБА_6 і Правил надання банківських послуг разом із Тарифами банку та Умовами і правилами надання банківських послуг становлять кредитний договір.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частини першої статті 530 ЦК України).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

В оцінці застосування наведених норм суд приходить до висновку, що 02.02.2011 на підставі поданої анкети - заяви про приєднання до ОСОБА_6 та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку відповідачу на платіжну картку кредитка "Універсальна" встановлено кредитний ліміт у 600,00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості.

Платіжну картку 5577212702185359 суду не надано.

За даними довідки № 20171127/0290 від 02.04.2018 відповідач ОСОБА_5 згідно кредитного договору б/н від 02.02.2011отримала картки 5577212702185359, 4149605911447266, остання з них мала термін дії до 05.2017 ( том 1 а.с. 180).

Пунктом 1.1.7.12 ОСОБА_6 та правил надання банківських послуг, затверджених наказом від 06.03.2010 №СП- 2010- 256, визначено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо упродовж цього строку ні одна із сторін не проінформує другу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на той самий строк (том 1 а.с. 19).

За змістом пункту 2.1.1.4.6. ОСОБА_6 та правил надання банківських послуг у випадку невиконання Клієнтом обов»язків по погашенню заборгованості перед Банком протягом 90 днів з моменту виникнення таких поушень, Банк має право змінити умови кедиту і встановити строк його повернення на 91-й день з моменту невиконання Клієнтом зобов»язання по погашенню кредиту і вимагати від Клієнта повернення кредиту, виплати винагородии, комісії і процентів за користування ним, виконання інших зобов»язань за кредитом в повному обсязі. При цьому згідно зі статтями 212, 611, 651 ЦК України по зобов»язаннях, строк виконання не настав, вважаєьбся,що строк настав на 91-й день з моменту невиконання Клієнтом зобов»язання по погашенню заборгованості за кредитом (том 1 а.с. 26).

За правилами пункту 2.1.1.12.5. ОСОБА_6 та правил надання банківських послуг (том 1 а.с. 29) строк повернення Кредиту в повному обсязі не пізніше останнього дня місяця, вказаного у платіжній картці.

Отже, судом встановлено, що сторони погодили як строк дії договору з можливістю його пролонгації, так і строки виконання зобов'язань шляхом здійснення щомісячного мінімального обов'язкового платежу, розмір якого встановлений умовами договору, що спростовує посилання відповідача на відсутність договірних відносин з позивачем.

Разом з тим, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Спеціальну позовну давність для окремих видів вимог, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), згідно ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України скорочено до одного року.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) (ст. 266 ЦК України).

За загальними правилами ст.ст. 253-255, 260 ЦК України перебіг строку позовної давності починається з наступного календарного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України).

Доказів продовження строку дії платіжної картки 5577212702185359 в межах кредитного договору від 02.02.2011 матеріали справи не містять і перед судом таких обставин не доведено.

Так з розрахунку заборгованості за договором встановлено, що станом на 31.10.2017 кошти з кредитного рахунку по платіжній картці № 5577212702185359 знімались з 03.02.2011 по 30.05.2013. Погашення кредиту після останнього зняття грошових коштів, тобто після 30.05.2013 відбувалось шляхом їх автоматичного списання з картки 4405...5362 (том 1 а.с. 118-120).

Платіжну картку № 4149605911447266 суду не надано, докази її отримання відповідачем у справі відсутні.

Згідно виписки по особовому рахунку відповідача останній платіж за карткою № 4149605911447266 в розмірі 6,71 гривень був внесений 04.07.2014 шляхом автоматичного списання з платіжної картки 4405.....5362 (том 1 а.с. 118).

Враховуючи, що належних і допустимих доказів на підтвердження строку дії виданої відповідачу кредитної картки № 5577212702185359 за договором від 02.02.2011 суду не надано, а останній платіж на погашення заборгованості відповідач здійснила 30.05.2013, суд приходить до висновку про обґрунтованість заяви відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності.

Проте факт пропуску строку для звернення з позовом до суду не може бути підставою для відмови у задоволенні заявлених вимог, оскільки відмовити у позові необхідно з мотивів його безпідставності.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Під час оцінки спірних правовідносин суд застосовує системний аналіз норм матеріального права, які їх регулюють.

Доводи позивача про те, що відповідачу спершу було видано картку № 5577212702185359, а потім картку № 4149605911447266, не заслуговують на увагу, оскільки у разі закінчення строку дії кредитної лінії для продовження кредитних відносин між банком та клієнтом, що виникли внаслідок видачі попередньої кредитної картки, має переукладатися кредитний договір на таких самих умовах, на яких він був укладений, з видачею нової платіжної картки під підпис позичальника про її отримання.

Проте доказів, які б ототожнили платіжні картки як такі, що видані в межах дії одного й того ж договору кредиту, з врахуванням змісту Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, позивач суду не надав.

Крім іншого, надана позивачем довідка від 02.04.2018 (том 1 а.с. 180), не є належним доказом на підтвердження строку дії кредитної картки № 5577212702185359 від 03 лютого 2011 року достатнім та допустим доказом її перевипуску.

Суд критично оцінює надану позивачем виготовлену друкованим способом, не засвідчену у визначеному законом порядку, створену 27.09.2012 електронну інформацію із зображенням особи жіночої статі з карткою в руках.

Згідно з вимогами частини третьої ст. 100 ЦПК України учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Згідно розрахунку заборгованості, наданого позивачем, 30.05.2012 позивач анулював встановлений відповідачу кредитний ліміт, а 02.10.2012 встановив кредитний ліміт в розмірі 2000,00 грн. При цьому позивач не надав суду належних та допустимих доказів отримання позивачем вказаних коштів за її заявою.

Суд критично оцінює наданий позивачем на підтвердження суми боргу за кредитним договором розрахунок заборгованості, оскільки позивач не довів перед судом спосіб її обчислення, дату та підстави зміни в односторонньому порядку розміру відсоткової ставки та відомості про доведення до відповідача інформації про такі зміни.

З урахуванням того, що відповідач та її представник заперечували факт зняття коштів за карткою № 4149605911447266 та факт внесення коштів на погашення зазначеної заборгованості, а позивач не надав належних і допустимих доказів на спростування цих доводів відповідача, суд приходить до висновку про безпідставність заявленого позову, оскільки з матеріалів справи, зокрема з фотографії і виписки по рахунку, встановити правомірність вимог позивача неможливо.

Згідно з ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд вважає, що посилання відповідача на те, що карткою користувався її колишній чоловік, а тому в неї відсутній обов»язок по поверненню коштів, які вона не отримувала не є підставою для задоволення позову оскільки обов»язок інформувати Банк і правоохоронні органи про втрату карти, ПІНа чи про отримання інформації щодо їх незаконного використання на Клієнта покладає пункт 2.1.1.5.11. ОСОБА_6 та правил надання банківських послуг (том 1 а.с.26 ).

Отже на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, ураховуючи що банк не був позбавлений можливості довести свої вимоги належним чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку про достатність правових підстав для відмови у задоволенні заявлених вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 2-7, 9-13, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

В задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення через районний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" : код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № 29092829003111, МФО № 305299, адреса: 01001 м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д.

Відповідач: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, паспорт серії НЕ № 598518, виданий 26.03.2010 Монастирищенським РВ ГУМВС України в Черкаській області, зареєстрована: ІНФОРМАЦІЯ_2 м Монастирище Черкаської області.

Повний текст рішення складено 30 листопада 2018 року.

Суддя: Н. В. Мазай