Вирок № 78272630, 03.12.2018, Златопільський міськрайонний суд Харківської області (до 25.04.2025 - Первомайський міськрайонний суд Харківської області)

Первомайський міськрайонний суд Харківської області

18 м. Первомайський Первомайський район Харківська область Україна 64107

Справа № 632/595/16-к

провадження № 1-кп/632/8/18

03 грудня 2018 р.

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2018 року м. Первомайський

Первомайський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого Васяновича Г.М., за участю секретарів судового засідання: Боровок Т.П., Первушиної Г.С., Задорожньої Є.О., Ляшенко Ю.С., прокурорів: Жорняка М.С., Алєхіної К.О., Глєбова О.О., Коваленка Ю.В., представника потерпілої ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2, обвинувачених: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, захисників - адвокатів: Сала В.М., Шинкарчука А.В., ОСОБА_8, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження щодо:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця міста Глухова Сумської області, громадянина України, з вищою освітою, який проходить службу на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції патрульної поліції Первомайського ВП ГУНП в Харківській області, старшого лейтенанта поліції, мешканця АДРЕСА_1, не одруженого, не судимого, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 365, ч. 2 ст. 127 КК України, -

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця та мешканця АДРЕСА_2, громадянина України, з неповною вищою освітою, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_5, обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 365, ч. 2 ст. 127 КК України, -

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_8, уродженки міста Первомайський Харківської області, громадянки України, з професійно – технічною освітою, не працюючої, мешканки АДРЕСА_4, одруженої, не судимої, обвинуваченої у вчиненні злочинів. передбачених ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 365, ч. 2 ст. 127 КК України, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3, маючи спеціальне звання лейтенанта міліції, згідно із наказом № 475о/с від 24 грудня 2013 року проходив службу на посаді дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Первомайського районного відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області (далі - СДІМ Первомайського РВ ГУМВС України в Харківській області).

Згідно з функціональними обов'язками дільничного інспектора міліції Первомайського РВ ГУМВС України в Харківській області, затвердженими начальником зазначеного відділу міліції 02 січня 2015 року, основними завданнямиБуряченка О.А., як дільничного інспектора міліції були: проведення загальної та індивідуальної профілактичної роботи серед жителів адміністративної дільниці; охорона громадського порядку та забезпечення громадської безпеки на території, що обслуговується; робота з населенням та громадськими формуваннями на адміністративній дільниці щодо охорони громадського порядку та громадської безпеки, профілактики правопорушень та боротьби зі злочинністю; участь разом з іншими службами та підрозділами органів внутрішніх справ у виявленні, попередженні, припиненні адміністративних правопорушень та злочинів, а також у розкритті злочинів, учинених на території адміністративної дільниці, основними функціями: забезпечення прав і свобод людини, її безпеки та захист від протиправних посягань, надання у межах своїх повноважень правової, соціальної допомоги та інших послуг населенню; налагодження співпраці з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, населенням і громадськими формуваннями з охорони громадського порядку у зміцненні правопорядку та профілактиці правопорушень; всебічне, повне й об'єктивне дослідження причин та умов, які призводять до вчинення правопорушень.

Відповідно до Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі МВС України, затвердженого наказом МВС України № 550 від 11 листопада 2010 року (що діяло на час вчинення злочинів) та своїх функціональних обов'язків ОСОБА_3, як дільничний інспектор міліції у своїй діяльності повинен був керуватися Конституцією України, законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, Загальною декларацією прав людини, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та цим Положенням, а свою діяльність здійснювати згідно із принципами, окрім іншого, законності, гуманізму, поваги до особи.

Обіймаючи вказану посаду ОСОБА_3 при виконанні покладених на нього завдань та службових обов'язків, окрім іншого, був наділений правом:

вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці усні попередження особам, які допустили малозначні адміністративні порушення, а в разі невиконання зазначених вимог застосовувати передбачені законодавством України заходи примусу;

доставляти до міськрайоргану і затримувати осіб, які вчинили адміністративне правопорушення, якщо вичерпані інші заходи впливу;

проводити особистий огляд, огляд речей, вилучення речей і документів, застосовувати інші передбачені законодавством заходи забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення;

застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю в порядку, установленому Законом України «Про міліцію».

Крім того, ОСОБА_3 як співробітник міліції, мав наступні обов'язки та повноваження:

- згідно зіст. 5 Закону України«Про міліцію»був повинен виконувати свої завдання неупереджено, у точній відповідності з законом. Не допускати ні за яких виняткових обставин або вказівок службових осіб будь-яких незаконних дій або бездіяльності. Для забезпечення громадського порядку, як працівник міліції, був зобов'язаний вживати заходів незалежно від свого підпорядкування.

Поважати гідність особи та виявляти до неї гуманне ставлення, захищати права людини незалежно від її соціального походження, майнового та іншого стану, расової та національної належності, громадянства, віку, мови та освіти, ставлення до релігії, статі, політичних та інших переконань.

У взаємовідносинах з громадянами виявляти високу культуру і такт;

- відповідно до ст. 10 Закону України«Про міліцію», мав обов'язок виявляти, запобігати і припиняти кримінальні правопорушення;

- у відповідності до ст. 11 Закону України «Про міліцію», для виконання покладених на нього обов'язків мав права: вимагати від громадян і службових осіб, які порушують громадський порядок, припинення правопорушень та дій, що перешкоджають здійсненню повноважень міліції, виносити на місці усні попередження особам, які допустили малозначні адміністративні порушення, а в разі невиконання зазначених вимог застосовувати передбачені цим Законом заходи примусу; перевіряти у громадян при підозрі у вчиненні правопорушень документи, що посвідчують їх особу, а також інші документи, необхідні для з'ясування питання щодо додержання правил, нагляд іконтроль за виконанням яких покладено на міліцію;викликати громадян і службових осіб у зв'язку з матеріалами, що знаходяться в його провадженні;на затримання і тримання у спеціально відведених для цього приміщеннях осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, осіб, які перебували у громадських місцях у стані сп'яніння,в порядку та на підставах, передбачених чинним законодавством, та вчиняти відносно зазначених осіб дії, передбачені пунктами 6-9, 11 - 14 зазначеної статті;

- входити безперешкодно у будь-який час доби в приміщення громадян, до житла чи іншого володіння особи, яка перебуває під домашнім арештом або адміністративним наглядомз метою, в порядку та на підставах, передбачених чинним законодавством.

У разі опору, вчинення протидії - вживати заходів до їх подолання, передбачених цим Законом;

- в силу статті 12 Закону України «Про міліцію» - мав право застосовувати заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальну зброю у випадках і в порядку, передбачених цим Законом.

Застосуванню сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї повинно було передувати попередження про намір їх використання, якщо дозволяють обставини. Без попередження фізична сила, спеціальні засоби і зброя могли застосовуватися, якщо виникла безпосередня загроза життю, здоров'ю громадян чи працівників міліції. У разі неможливості уникнути застосування сили вона не повинна була перевищувати міри, необхідної для виконання покладених на міліцію обов'язків і мала зводитись до мінімуму можливості завдання шкоди здоров'ю правопорушників та інших громадян. При завданні шкоди міліція забезпечує подання необхідної допомоги потерпілим в найкоротший строк;

- в силу статті 14 Закону України «Про міліцію» мав право застосовувати наручники, гумові кийки у випадках захисту громадян і самозахисту від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров'ю; для затримання і доставки в міліцію або інше службове приміщення осіб, які вчинили правопорушення, а також для конвоювання і тримання осіб, затриманих і підданих арешту, взятих під варту, якщо зазначені вище особи чинять опір працівникам міліції або якщо є підстави вважати, що вони можуть вчинити втечу чи завдати шкоди оточуючим або собі.

Таким чином, ОСОБА_3, займаючи посаду дільничного інспектора міліції СДІМ Первомайського РВ ГУМВС України в Харківській області відповідно до ст. 1 Закону України «Про міліцію» був представником державного озброєного органу виконавчої влади та працівником правоохоронного органу, і відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язаний був діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однак ОСОБА_3 перевищив владу і службові повноваження, тобто умисно вчинив дії, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, що супроводжувалися насильством.

Крім того, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, діючи за попередньою змовою групою осіб вчинили катування -умисно заподіяли ОСОБА_10 сильний фізичнийбіль, фізичне і моральне страждання шляхом нанесення побоїв, мучення,інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого вчинити дії, що суперечилийого волі - отримати від нього зізнання у підпалі автомобілю та покарати ОСОБА_10 за дії, у скоєнні яких він підозрювався, а також з метою його залякування, за наступних обставин.

Так, 23 серпня 2015 року між п'ятою і шостою годинами у дворі будинку АДРЕСА_6 вогнем був пошкоджений автомобіль «Тойота Ауріс», реєстраційний номер НОМЕР_1, який належав ОСОБА_11

Вранці цього ж дня, після звернення із відповідною заявою до Первомайського РВ, на підставі якої було зареєстроване кримінальне провадження, ОСОБА_11 повідомила ОСОБА_3, на адміністративній дільниці якого сталося пожежа, про те, що у підпалі зазначеного транспортного засобу вона підозрює ОСОБА_10

23 серпня 2015 року близько восьмої години ОСОБА_3, будучі працівником правоохоронного органу, якому достеменно відомо про порядок реєстрації та розслідування злочинів, при встановленні обставин правопорушення, пов'язаного із підпалом автомобілю ОСОБА_11, діючи умисно, перевищуючи владу та службові повноваження, порушив право ОСОБА_10 на недоторканість житла, гарантоване ст. 30 Конституції України, без згоди його володільця, із застосуванням фізичної сили разом із ОСОБА_4, проник до житла потерпілого - в квартиру АДРЕСА_8 Харківської області, де без наявності будь-яких законних підстав, з метою примусити ОСОБА_10 визнатисвоюпричетність до вчинення підпалу вказаного транспортного засобу, застосувавши до потерпілого фізичне насильство повалив його на підлогу, після чого застосував до нього спеціальний засіб - наручники.

Продовжуючи знаходитись у житлі потерпілого ОСОБА_3 і ОСОБА_4, діючи за попередньою змовою групою осіб, з метою примусити ОСОБА_10вчинити дії, що суперечили волі останнього, а саме -визнати себе винним у підпалі автомобілю та покарати його за ці, як вони вважали, вчинені потерпілим дії, протягом години застосовували до ОСОБА_10, який лежав на підлозі із руками, заведеними за спину та закутими у кайданки, фізичне насильство, у вигляді спільного нанесення множинних ударів руками і ногами по різних частинах тіла, чим спричинялипотерпілому сильний фізичний біль, та мучаючиостаннього, одягалийому на головуполіетиленові пакети, не даючи дихати, чим завдавалиОСОБА_10 фізичні і моральні страждання, душевні переживання та ображали його людську гідність.

Крім того, 23 серпня 2015 року між двадцять третьою і двадцять четвертою годинами ОСОБА_3, будучі працівником правоохоронного органу, продовжуючи здійснювати дії по встановленню обставин правопорушення, пов'язаного із підпалом зазначеного транспортного засобу, обумовлені його службовим становищем, діючи умисно, перевищуючи надані йому владу і службові повноваження, порушуючи право потерпілого на недоторканість житла, разом із ОСОБА_4 і ОСОБА_5, після нанесення останньою ОСОБА_10 удару дерев'яною палицею по голові, знову проник до зазначеної вище квартири, де, після нанесення ОСОБА_5 потерпілому множинних ударів цією ж палицею по голові, без будь-яких правових підстав знову застосував до ОСОБА_10 фізичне насильство та спеціальні засоби - наручники.

Знаходячись у квартирі 89 будинку 26, розташованому у 3-му мікрорайоні міста Первомайський Харківської області ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, діючи за попередньою змовою групою осіб, з метою примусити ОСОБА_10 визнати себе винним у підпалі автомобілю та покарати його за дії, у яких вони його підозрювали, а також з метою залякування, спільно застосували до потерпілого, який лежав на підлозі із руками, заведеними за спину та закутими у наручники, фізичне насильство у вигляді нанесення множинних ударів руками і ногами по різних частинах тіла, а також неодноразово підіймали йогоза кисті рук від підлоги, викручуючи їх догори, внаслідок чого ОСОБА_10 відчував сильний фізичний біль та кричав.

У зв'язку із цим та з метою придушення волі потерпілого до опору, приниження і залякування, обвинувачені обмотали йому голову липкою стрічкою - скотчем та продовжили його побиття і мучення.

У подальшому, в ніч на 24 серпня 2015 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, продовжуючи реалізовувати свій спільний злочинний умисел, на автомобілі «ВАЗ - 21099» під керуванням ОСОБА_4 супротив волі ОСОБА_10 вивезли останнього у лісопосадку поблизу села Михайлівка Первомайського району Харківської області, де утримували його до ранку, продовжуючи катувати - спільно наносили потерпілому удари руками, ногами та дерев'яною палицею по різних частинах тіла, внаслідок чого ОСОБА_10 відчував сильний фізичний біль, фізичні і моральні страждання, приниження та страх за своє здоров'я і життя.

Внаслідок насильства, застосованого ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 до ОСОБА_10 останньому були заподіяні легкі тілесні ушкодження:забійна рана на лобі справа,синець на передній правій поверхні грудної клітини, два синці на правій боковій поверхні грудної клітини, синець на передній лівій поверхні грудної клітини, синець в області правого надпліччя, синець на тильній поверхні лівої кисті, десять саден по всім поверхням нижніх третин правого та лівого передпліч, одна з яких з поверхневою різаною раною.

В судовому засіданні обвинувачені винними себе у вчиненні інкримінованих їм злочинів не визнали та показали суду, кожний окремо,про наступне.

Так, обвинувачений ОСОБА_3 показав, що він проходив службу на посаді дільничного інспектора міліції СДІМ Первомайського РВ ГУМВС України в Харківській області, мав спеціальне звання - лейтенант міліції, окрім іншого, обслуговував територію 3-го мікрорайону.

Вранці 23 серпня 2015 року він після чергування знаходився за місцем свого мешкання. Близько п'ятої години, побачивши, що горить автомобіль «Тойота Ауріс», який належав ОСОБА_11, вийшов у двір будинку.

Після того, як пожежа була ліквідована, повернувся у житло, де знаходився протягом дня.

Між двадцять другою і двадцять третьою годинами до нього у гості прийшла ОСОБА_12

Приблизно о пів на першу 24 серпня 2015 року він вийшов у магазин, де зустрів свою тітку - ОСОБА_5, якій на її прохання передав у тимчасове користування свій мобільний телефон, після чого повернувся додому.

Близько другої години ліг спати, а близько п'ятої проводив гостей, у тому числі ОСОБА_12

У цей же день, приблизно о сьомій, до нього прийшла ОСОБА_5, яка повернула йому мобільний телефон.

Також обвинувачений показав, що станом на зазначені дати, за ним була закріплена лише вогнепальна зброя та набої до неї, які зберігалися у Первомайському РВ. Спеціальні засоби - наручники за ним закріплені не були, однак він їх періодично отримував для участі у заходах.

23 і 24 серпня 2015 року він був вихідний і будь-яких службових обов'язків, у тому числі за дорученням керівництва, не виконував.

Участі у встановленні обставин підпалу автомобіля ОСОБА_11 не брав.

Обвинувачений ОСОБА_4, заявивши, що будь-яких протиправних дій він відносно ОСОБА_10 не вчиняв, а кримінальне провадження щодо нього сфальсифіковане, показав, що рано вранці 23 серпня 2015 року він знаходився за місцем свого мешкання, де від ОСОБА_11 дізнався про те, що горить належний їй автомобіль «Тойота - Ауріс», який стояв біля під'їзду будинку № 7 у 3-му мікрорайоні міста Первомайський.

Після того, як у його присутності пожежа була ліквідована, він разом із батьком їздив по місту, вживаючи заходів щодо збереження транспортного засобу. Об 11 год.35 хв. зустрів ОСОБА_5, яка повернулася із міста Харкова, і разом із нею та дочкою останньої до вечора знаходився вдома.

Також обвинувачений показав, що протягом дня йому систематично телефонував ОСОБА_10, із яким у нього на протязі тривалого часу були дружні стосунки.

Оскільки ОСОБА_10 не переставав телефонувати, він вирішив з'ясувати із ним всі питання на місці, у зв'язку із чим близько двадцять четвертої години прибув до його житла - в квартиру 89 у будинку 26, що розташований у 3-му мікрорайоні, де в нього із ОСОБА_10, який перебував у стані алкогольного сп'яніння, відбулася розмова з приводу підпалу автомобіля.

При цьому ОСОБА_4 показав, що до під'їзду будинку, в якому знаходилося житло ОСОБА_10, під'їхав наавтомобілі «ВАЗ - 21099», оскільки мав намір у подальшому поставити цей транспортний засіб на автомобільну стоянку.

Розмовляючи із ОСОБА_10 він повідомив останньому про те, що впевнений у його причетності до підпалу автомобілю.

ОСОБА_10, заперечуючи ці звинувачення, виявив бажання поспілкуватися із ОСОБА_11 Оскільки це було недоречно, він, обвинувачений, зателефонував ОСОБА_5, яку і запросив прийти до них.

Під час спілкування ОСОБА_10 виявив бажання негайно їхати до наркологічної клініки, яка знаходиться в м. Харкові,з метою лікування від алкогольної залежності, у зв'язку із чим почав збиратися.

Взуваючись у коридорі, впав на підлогу. Коли він, обвинувачений, його підіймав, до квартири зайшов ОСОБА_13, який у подальшому допоміг йому вивести ОСОБА_10 із будинку та посадити у автомобіль. Належний останньому мобільний телефон ОСОБА_13 залишив про собі для підтримання зв'язку.

При слідуванні в місто Харків на вимогу ОСОБА_10 вони поїхали у село Михайлівка, оскільки той виявив бажання взяти гроші для оплати лікування у знайомого, який знаходився у цьому селі. ОСОБА_5 їхала разом із ними.

Коли вони через тривалий час приїхали до зазначеного населеного пункту, оскільки ОСОБА_10 по дорозі постійно вживав горілку, останній категорично відмовся їхати на лікування, висловивши бажання, щоб він, обвинувачений, знаходився разом із ним до того часу, коли пройдуть наслідки від тривалого вживання алкоголю.

Вранці 24 серпня 2015 року вони повернулися в місто Первомайський, де він спочатку завіз додому ОСОБА_5, а потім ОСОБА_10, із яким на протязі дня знаходився у його житлі, де останній постійно вживав алкоголь, а також користувався його мобільним телефоном.

Вдень на прохання ОСОБА_10 він,купуючийому продукти харчування та ліки, продовжував знаходитись у нього вдома, де знову зустрівся із ОСОБА_13, який приніс належний ОСОБА_10 телефон.

Вечором цього ж дня йому зателефонував ОСОБА_10 і повідомив, що він знаходиться у місті Харкові.

Розуміючи, що останній продовжить вживати алкоголь, він висловив йому своє невдоволення, у зв'язку із чим між ними виникла сварка, під час якої він, обвинувачений, повідомивОСОБА_10., що буде вживати всіх заходів, щоб його притягли до відповідальності за підпал.

Під час описаних подій а ні він, а ні ОСОБА_5 фізичне насильство, предмети, пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень, кайданки та скотч до ОСОБА_10 не застосовували.

Крім того, ОСОБА_4 показав, що 23 серпня 2015 року він бачив ОСОБА_3 лише тоді, коли останній був присутній при пожежі. Протягом дня вони багато разів розмовляли по телефону.

24 серпня 2015 року ОСОБА_3 він не бачив, спілкувався з ним лише по телефону.

ОСОБА_14, заявивши про те, що будь-яких протиправних дій вона стосовно ОСОБА_10 не вчиняла, показала, що 23 серпня 2015 року близько дванадцятої години, приїхавши у місто Первомайський, дізналася про підпал автомобілю, який належить її дочці.

Протягом дня знаходилася у квартирі АДРЕСА_7.

Вечором ОСОБА_4 направився до місця мешкання ОСОБА_10, із яким перебував у дружніх стосунках, оскільки той йому систематично телефонував.

У період часу між 23 годиною 23 серпня і 1 годиною 24 серпня вона також пішла до ОСОБА_10, оскільки він виявив бажання поспілкуватися із нею.

По дорозі, на прохання ОСОБА_10, зайшла у магазин, де зустріла ОСОБА_3, у якого взяла мобільний телефон із ліхтарем для освітлення дороги та спілкування.

Біля будинку, в якому мешкав ОСОБА_10, стояв автомобіль, яким керував ОСОБА_4

Під час спілкування у житлі ОСОБА_10 останній звернувся до неї та ОСОБА_4 з проханням відвезти його до наркологічної клініки, яка знаходиться у місті Харкові. Бажаючи йому допомогти, вони погодились.

Збираючись ОСОБА_10 у коридорі сів на стілець, з якого впав. В цей момент, близько другої години, в квартиру зайшов ОСОБА_13

Останньому вони пояснили, що везуть ОСОБА_10 в місто Харків зі вказаною вище метою. У зв'язку із цим ОСОБА_13 допоміг ОСОБА_4 вивести ОСОБА_10 із будинку та посадити його у автомобіль. При цьому останній передав ОСОБА_15 свій мобільний телефон для підтримання зв'язку.

Рухаючись на автомобілі під керуванням ОСОБА_4 вони на прохання ОСОБА_10 поїхали у село Михайлівка Первомайського району, де останній мав намір взяти у знайомого гроші для оплати лікування.

По дорозі ОСОБА_10 вживав алкогольні напої, які знаходилися у неї, а потім відмовився їхати у місто Харків, висловивши бажання, щоб ОСОБА_4 знаходився разом із ним та допоміг йому припинити вживати алкоголь і подолати наслідки його тривалого вживання.

У зв'язку із цим вони 24 серпня 2015 рокуміж шостою і сьомою годинамиприїхали у місто Первомайський.

ОСОБА_4 залишився із ОСОБА_10, а вона, повернувшись додому, з мобільного телефону ОСОБА_3 зателефонувала ОСОБА_13 - на мобільний телефон потерпілого, та розповіла про поведінку ОСОБА_10

Під час описаних вище подій ОСОБА_3 не було, фізичне насильство, палки, ножі, кайданки, скотч до ОСОБА_10 ніхто не застосовував.

Крім того, обвинувачена показала, що ОСОБА_3 вона бачила близько сьомої години 24 серпня, коли повертала йому мобільний телефон.

Незважаючи на невизнання обвинуваченими своєї вини у вчиненні інкримінованих їм злочинів, винуватість ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в обсязі обвинувачення, визнаного судом доведеним, підтверджується сукупністю наступних, досліджених судом доказів.

Показаннями свідка ОСОБА_13, згідно із якими він на протязі тривалого часу був знайомий з ОСОБА_10 і між ними склалися приятельські відносини.

З ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 знайомий не був, однак знав, що останній є співробітником міліції і дільничним інспектором 3-го мікрорайону.

22 серпня 2015 року протягом дня він і ОСОБА_10 знаходилися на рибалці у с. Ржавчик, видимих тілесних ушкоджень у останнього не було. В ніч на 23 серпня 2015 року він привіз ОСОБА_10 до місця його мешкання, де той і знаходився.

23 серпня 2015 року близько двадцять третьої години ОСОБА_10 по телефону звернувся до нього з проханням привезти йому цигарки.

При цьому свідок показав, що це прохання потерпілого він сприйняв як привід не залишатися на самоті, оскільки у ОСОБА_10 були побоювання з приводу погроз на його адресу та того, що до нього можуть прийти особи, які їх висловлювали, про це потерпілий розповів йому особисто.

У цей же день близько двадцять четвертоїгодини він прибуву житло потерпілого - квартиру АДРЕСА_8, де у коридорі побачив ОСОБА_10, який лежав на підлозі. Руки останнього були скуті позадунаручниками, його голова по колу -від потилиці до рота, замотана прозорою липкою стрічкою.Потерпілий стогнав. До того ж на голові у ОСОБА_10 була кров. Поряд із останнім лежав поліетиленовий пакет для сміття чорного кольору.

В цьому ж приміщенні поруч із ОСОБА_10 знаходилися ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, яка тримала кухонний ніж та вела себе агресивно по відношенню до потерпілого. Обвинувачені були збентежені його візитом, ОСОБА_3 пояснив, що ОСОБА_10 влаштував підпал автомобілю, у зв'язку із чим вони прийшли до нього з'ясовувати обставини цієї події.

Те, що обличчя ОСОБА_10 було обмотане липкою стрічкою, а руки закуті у кайданки, ОСОБА_3пояснив тим, щотількизастосувавши саме ці засоби вдалося вгамувати потерпілого, оскількитой бешкетував та намагався вчинити бійку.

Він, свідок, став вимагати у обвинувачених зняти з ОСОБА_10 кайданки і скотч та попередив, що викличе міліцію, якщо вони не виконають його вимоги.

На що ОСОБА_3, який був у цивільному одязі,представився йому співробітником міліції і пояснив, що вони самостійно з'ясують обставини підпалу автомобіля, у зв'язку із чим міліцію викликати не потрібно.

Після того, як ОСОБА_3 зняв з ОСОБА_10 кайданки, відімкнувши їх наявним у нього ключем, та липку стрічку, обвинувачені,запевнивши його, свідка, що нададуть ОСОБА_10 медичну допомогу та відвезуть останнього на лікування від алкогольної залежності,посадилийогов автомобіль «ВАЗ - 21099» темного кольору - на пасажирське сидіння спереду. За кермом був ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_5 сіли позаду.

При цьому свідок пояснив, що він також допомагав потерпілому йти сходами, оскільки не був обізнаний про те, що відбувається у дійсності, та був впевнений, що ОСОБА_10 доставлять в медичний заклад, у тому числі під супроводомспівробітника міліції ОСОБА_3

Також свідок ОСОБА_13 показав, що між першою і другою годинами 24 серпня 2015 року він обмінявся із ОСОБА_3 номерами телефонів шляхом виклику на телефон останнього для з'ясування у подальшому обставин щодо лікування ОСОБА_10 При цьому ОСОБА_3 запевнив, що повідомить йому про доставку потерпілого до лікувального закладу. Після чого зазначені особи поїхали у невідомому йому напрямку.

Мобільний телефон ОСОБА_10, який був у одного із обвинувачених, на вимогу потерпілого залишився у нього, свідка.

Оскільки у цих подіях приймав участь ОСОБА_3, який представився співробітником міліції, поводив себе відповідно, тобто, на його, свідка, думку був при виконанні своїх службових обов'язків, він до правоохоронних органів не звернувся.

Рано вранці 24 серпня 2015 року йому зателефонував ОСОБА_3 та повідомив, що їм не вдалося відвезти ОСОБА_10 на лікування.

У денний час він прибув до житла ОСОБА_10, щоб повернути останньому телефон. У квартирі знаходились потерпілий, що спав,і поруч із ним ОСОБА_4

Ввечері цього ж дня він знову прибув до місця мешкання потерпілого,де ОСОБА_10 розповів йому, що обвинувачені спочатку застосували до нього фізичне насильство, в тому числі у виді побиття та ударів палкою по голові, а потім, минулої ночі вивезли у лісосмугу, де,звинувачуючи у підпалі автомобіля, прив'язали до дерева, та знущаючисьз нього і,застосовуючи фізичне насильство, вимагали, щоб він передав їм право власностіна належні йому квартиру та автомобіль.

Показаннями свідка ОСОБА_16,із якихвбачається, що в ніч на 24 серпня 2015 року вона проходила повз будинок 26 у 3-му мікрорайоні міста Первомайський, у дворі якого, поруч із під'їздом № 3 побачила легковий автомобіль темного кольору, біля якогознаходилися ОСОБА_10,а також ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_13Оскільки їй здалося, що ці особи перебувають у стані алкогольного сп'яніння, саме так вона сприйняла їх поведінку, то вирішила до них не наближатися.

Приблизно через місяць зі слів ОСОБА_10 їй стало відомо, що перед тим, як вона проходила у дворі згаданого будинку, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 побили його у нього в квартирі, звинувачуючи у підпалі автомобілю, при цьому застосовували кайданки, у яких він лежав на підлозі.

Показаннями свідка ОСОБА_17 -особи,що тривалий час перебувала у фактичних шлюбних стосунках із ОСОБА_10, а з 2013 року підтримувала із ним дружні відносини,яка показала суду, що є сусідкою ОСОБА_4 і ОСОБА_11

23 серпня 2015 року вона була очевидцем пожежі, що виникла між п'ятою і шостою годинами - горів автомобіль, який належав ОСОБА_11 Біля транспортного засобу знаходилися власниця та ОСОБА_4 ОСОБА_3 вона бачила після пожежі, коли він заходив у житло ОСОБА_11Одразу після цієї події остання,звинувачуючи у підпалі ОСОБА_10, повідомила їй, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 зараз підуть до нього для з'ясування обставин підпалу автомобілю.

Також свідок показала, що про пожежу ОСОБА_10, а також про те, що у підпалі автомобілю підозрюють його, повідомила саме вона, у зв'язку із чим той намагався поспілкуватися із ОСОБА_11

Вдень у телефонній розмові ОСОБА_10 розповів їй, що вранці до нього приходили ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які у зв'язку із цією подією застосували до нього фізичне насильство, нанісши множинні удари, висловлювали на його адресу погрози розправою та вимагали відшкодування завданих збитків.

Вечором 24 серпня 2015 року,дізнавшись від ОСОБА_10під час телефонної розмови, що обвинувачені із застосуванням фізичного насильства знущалися над ним, прибула до місця мешкання останнього, де побачила ОСОБА_10 з тілесними ушкодженнями, а саме: у ньогобула пошкоджена голова, на передній поверхні грудної клітини та руках були синці, а на зап'ястках були сліди від наручників у виді паралельних саден, на одежі були плями крові.У квартирі вона побачила замиті сліди крові, на підлозі лежав пакет для сміття.

При цьому ОСОБА_10 розповів їй, що ці тілесні ушкодження йому спільно заподіяли ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які проникли до нього у житло пізно ввечері 23 серпня 2015 року, до цього ж остання була із ножем.

Звинувативши його у підпалі автомобіля ОСОБА_11 та вимагаючи відшкодування збитків, обвинувачені застосували до нього фізичне насильство, ОСОБА_3 закував його у кайданки, після чого, катували - надягали на голову пакет для сміття та душили.

У подальшому,замотавши йому обличчя липкою стрічкою, обвинувачені намагалися витягти його із квартири, однак цьому завадив ОСОБА_13, який з'явився несподівано для них.

Також ОСОБА_10 розповів їй, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5,ввели ОСОБА_13 в оману, повідомивши, що застосували до нього кайданки та скотч, щоб заспокоїти у зв'язку з нападом білої гарячки та везуть на лікування від алкоголізму.

На вимогу ОСОБА_13 вони зняли з ОСОБА_10 кайданки і скотч, однак у подальшому в нічний час вивезли його до лісу - у район села Михайлівка, де прив'язали до дерева та продовжили катувати - застосовували фізичне насильство, били, у тому числі дерев'яною палицею, заливали до рота алкоголь.

Тільки після того, як ОСОБА_10 пообіцяв обвинуваченим, що передасть їм у власність частину належного йому майна, ці особи привезли його додому.

Вранці 25 серпня 2015 року ОСОБА_5 за участі ОСОБА_4 примушувала її до того, щоб вона в рахунок відшкодування збитків, завданих нібито потерпілим в результаті підпалу автомобіля, на підставі наявної у неї довіреності від ОСОБА_10 на належний останньому автомобіль марки «Нива», вчинила дії щодо передачі цього транспортного засобу у власність членів родини ОСОБА_5.

До цих подій вона, свідок, бачила ОСОБА_10 21 серпня 2015 року, видимих тілесних ушкоджень у останнього не було.

Крім того, свідок показала, що після звернення ОСОБА_10 у зв'язку із описаними подіями до правоохоронних органів, у її присутності ОСОБА_4 просив потерпілогопосприяти у закритті справи,переконуючи останнього, що будь-яких протиправних дій вони, обвинувачені, щодо нього не вчиняли.

Оцінивши показання свідків - ОСОБА_13, ОСОБА_16 і ОСОБА_17суд доходить висновку, що вони є конкретними, послідовними, узгоджуються між собою та доповнюють одне одного.

Крім того, винуватість ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, за обставин, встановлених судом, підтверджується даними, які містять у собі письмові джерела доказів та речові докази, що узгоджуються із показаннями свідків, які наведені вище.

Так, із відповідного протоколу вбачається, що 26 серпня 2015 року ОСОБА_10 звернувся до Первомайського РВ ГУМВС України в Харківській області із заявою, в якій зазначив, що 24 серпня 2015 року між двадцять першою і двадцять другою годинами ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 зайшли до його житла - квартири АДРЕСА_8, де заподіяли йому тілесні ушкодження (т. 3 а.с. 9).

При цьому, 25 вересня 2015 року ОСОБА_10 знову звернувся до правоохоронного органу - Управління внутрішньої безпеки в Харківській області ДВБ МВС України із заявою, у якій, уточнивши дату, вказав, що 23 - 24 серпня 2015 року ДІМ Первомайського РВ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, діючи спільно, проникли до його житла - зазначеної вище квартири, де заподіяли йому тілесні ушкодження, закували у кайданки, одягнули на голову поліетиленовий пакет і на протязі доби катували, спричиняючи фізичний біль, у тому числі з використанням дерев'яної палиці, примушуючи зізнатися у підпалі автомобілю, що належить ОСОБА_11

Також ОСОБА_10 зазначив, що його катували як у нього в житлі, так і у нічний часв лісопосадці поблизу села Михайлівка Первомайського району Харківської області, цими діями керував дільничний інспектор міліції ОСОБА_3

Крім того, ОСОБА_10 вказав, що на час звернення із цією заявою вже була проведена судово - медична експертиза щодо нього (т. 3 а.с. 14, 15).

Таким чином, ОСОБА_10 у своїх заявахпрямо вказав на ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, як на осіб, які вчинили щодо нього злочини, а також зазначив обставини, за яких вони були вчинені.

При цьому, однією з причин звернення до Управління внутрішньої безпеки в Харківській області ДВБ МВС України стало те, що ОСОБА_10 було достовірно відомо, що ОСОБА_3 є співробітником правоохоронного органу.

Із повідомлення та довідки КП «Жилсервіс» вбачається, що ОСОБА_10 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (т. 3 а.с. 71, 97, 102, 104).

Згідно із наказом начальника ГУМВС України в Харківській області № 475 о/с від 24 грудня 2013 року ОСОБА_3 був призначений на посаду дільничного інспектора міліції СДІМ Первомайського РВ ГУМВС України в Харківській області з 27 грудня 2013 року (т. 3 а.с. 211).

Наказом начальника Первомайського РВ № 189 за ОСОБА_3 як дільничним інспектором міліції була закріплена територія 3-го мікрорайону до будинку АДРЕСА_9 (т. 4 а.с. 128 - 130).

Згідно із функціональними обов'язками дільничного інспектора міліції ОСОБА_3, затвердженими 02 січня 2015 року, останньому було надано ряд повноважень, крім того на нього було покладено ряд завдань і обов'язків,про які зазначено вище(т. 4 а.с. 120 - 127).

Наказом т.в.о. начальника ГУНП в Харківській області № 50 о/с від 11 лютого 2016 року ОСОБА_3 призначено дільничним офіцером поліції сектору превенції патрульної поліції Первомайського відділу поліції ГУНП в Харківській області.

За повідомленням УПД ГУНПУкраїни в Харківській області власником транспортних засобів - автомобілів «Тойота - Ауріс», реєстраційний номер НОМЕР_1, та «ВАЗ - 21099», реєстраційний номер НОМЕР_2, є ОСОБА_11 (т. 3 а.с. 112).

Із відповідного витягу вбачається, що 23 серпня 2015 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015220400000849, на підставі заяви ОСОБА_11, внесені відомості про вчинення злочину, із попередньою правовою кваліфікацією за ч. 2 ст. 194 КК України.

При цьому у фабулі зазначено, що у цей же день близько п'ятої години не встановлена особа за адресою: АДРЕСА_10, умисно, шляхом підпалу пошкодила автомобіль марки «Тойота Ауріс», який належить ОСОБА_11

У заяві про вчинене кримінальне правопорушення, із якою остання звернулася до Первомайського районного відділу міліції 23 серпня 2015 року о 05 год. 30 хв., ОСОБА_11 вказала, що у вчиненні злочину підозрює ОСОБА_10, однак причин для цього не зазначила (т. 4 а.с. 3, 7, 8).

З відповідного акту, складеного за участю ОСОБА_11 вбачається, що пожежу було виявлено о 05 год. 14 хв., а ліквідовано о 05 год. 53 хв.(т. 4 а.с. 28, 29)

23 серпня 2015 року проведення досудового розслідування було доручене слідчому СВ Первомайського РВ ОСОБА_18 (т. 4 а.с. 4, 5).

Крім того, із матеріалів кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12015220400000849, вбачається, що під час його розслідування слідчі і процесуальні дії, а саме: огляд місця події; залучення ОСОБА_11 у якості потерпілої; призначення експертиз; збирання письмових доказів; надання доручень про проведення слідчих (розшукових) дій, здійснював слідчий Кіпоть О.В., що підтверджується відповідними протоколами та документами, у тому числі процесуальними, клопотаннями і дорученнями (т. 4 а.с. 10 - 62).

Згідно із протоколом пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 05 жовтня 2015 року, фототаблиці та довідки до нього ОСОБА_10 у присутності понятихОСОБА_38 та ОСОБА_19 впізнав ОСОБА_3 і вказав на останнього як на особу, яка заподіяла йому тілесні ушкодження (т. 3 а.с. 16 - 24).

Сторона захисту заявила про визнання цього протоколу недопустимим доказом з тих підстав, що запис «…а саме ОСОБА_3» зроблений хоча і чорнилами синього кольору, але іншими за відтінком, ніж ті, якими зробленаінша частина рукописного тексту; слідчий не навів більш точні ознаки, за якими ОСОБА_10 впізнав ОСОБА_3, як особу, що заподіяла йому тілесні ушкодження, та не навів обставин, за яких ОСОБА_10 бачив ОСОБА_3; на фотознімках, які надавалися потерпілому для впізнання, відсутні підписи понятих, що викликає сумніви, що саме ці фотознімки надавалися для впізнання; у протоколі не зазначено про те, що він має додатки у виді фототаблиць.

Суд визнає ці заяви неспроможними та не приймає їх до уваги, виходячи з наступного.

Так, свідок ОСОБА_20 - слідчий, який проводив зазначену слідчу дію, показав суду, що 05 жовтня 2015 рокуу приміщенні Первомайської міжрайонної прокуратури ним за участю понятихОСОБА_38. і ОСОБА_19 та потерпілого ОСОБА_10 було проведено пред'явлення особи для впізнання за фотознімками.

Хід і результати цієї слідчої дії фіксувалися як у відповідному протоколі, так і шляхом здійснення фотозйомки. Після її завершення, перед підписанням відповідного протоколу поняті і ОСОБА_10 були ознайомлені із його змістомшляхом оголошення і особистого прочитання.

Поняті і ОСОБА_10 мали можливість внести до зазначеного протоколу зміни і доповнення, про що свідчать їх власноручні підписи, однак не зробили цього, оскільки були згодні з його змістом.

Щодо зазначення у протоколі та додатках до нього прізвища потерпілого як «ОСОБА_10», свідок пояснив, що при написанні його прізвища він допустив помилку.

Крім того, ОСОБА_20 показав, що рукописний текст у протоколі, в тому числі чорнилами синього кольору, які мають інший відтінок, виконаний ним власноруч при складанні протоколу за результатами слідчої дії і відповідає фактичним обставинам її проведення.

Свідки ОСОБА_21 і ОСОБА_19, кожен окремо, показали суду, що вони були запрошені у якості понятих для участі у проведенні слідчої дії - пред'явленні особи для впізнання за фотознімками, під час якої потерпілий ОСОБА_10 у їх присутності за одним із пред'явлених фотознімків впізнав особу, яка заподіяла йому тілесні ушкодження, вказавши на фотографію із зображенням ОСОБА_3

Хід і результати зазначеної слідчої дії фіксувалися у протоколі, із яким перед його підписанням ознайомилися особисто. Оскільки вони, поняті, були згодні зі змістом відповідного протоколу - зафіксовані у ньому дані відповідали дійсності, то засвідчили це власноручними підписами.

Будь-яких зауважень щодо проведення цієї слідчої дії та змісту протоколу від ОСОБА_10 не надходило.

Крім того, свідки показали, що проводилася фотофіксація вказаної слідчої дії, ознайомившись із відповідним додатком до протоколу підтвердили, що зображене на ній також відповідає фактичним обставинам.

Оцінивши дані, отримані під час проведення пред'явлення особи для впізнання за фотознімками за участю потерпілого ОСОБА_10 у сукупності з наведеними показаннями свідків ОСОБА_20, ОСОБА_21 і ОСОБА_19, враховуючи те, що слідча дія проведена уповноваженою на те особою, у відповідності до вимог ст. ст. 104, 107, 223, 228, 231 КПК України, суд доходить висновку, що цей доказ є належним і допустимим.

При цьому, при співставленні фотознімків, які пред'являлися для впізнання, та фотознімків, зафіксованих у фототаблиціпроведення цієї слідчої дії, вбачається, що вони є ідентичними.

Всупереч твердженню сторони захисту, про відсутність посилання на наявність фототаблиці, у протоколі зазначено, що вказана слідча дія фіксувалася шляхом здійснення фотозйомки.

Крім того, суд доходить висновку, що слідча дія була проведена саме за участю потерпілого ОСОБА_10, що підтверджується у тому числі і його власноручним записом свого прізвища та особистим підписом, а при написанні його прізвища слідчим була допущена помилка.

З урахуванням викладеного, наявність у протоколі записучорнилами синього кольору, що мають інший відтінок,зробленого слідчим, який проводив цю слідчу дію, не є підставою для визнання цього доказу недопустимим.

Щодо заяви захисника Сала В.М. про те, що у проведенні пред'явлення особи для впізнання за фотознімками приймали участь поняті, які є друзями слідчого ОСОБА_20, то вона не відповідає дійсності, оскільки ОСОБА_21 і ОСОБА_19 показали, що зі слідчим ОСОБА_20 вони лише знайомі і не перебувають із ним у жодних стосунках.

Крім того, сторона захисту не навела жодного доводу, що ОСОБА_21 і ОСОБА_19 є особами, заінтересованими у результатах кримінального провадження у розумінні ст. 223 КПК України.

Щодо заяв сторони захисту про те, що у проведенні цієї слідчої дії приймала участь особа, яка не зазначена у протоколі, що також є підставою для визнання цього доказу недопустимим, то суд також вважає їх неспроможними та відкидає, оскільки дані відповідного протоколу у сукупності з показаннями свідків ОСОБА_20, ОСОБА_21 і ОСОБА_19 вказують на те, що при проведенні впізнання осіб, які б приймали у ньому участь, але не зазначені у протоколі, не було. Перед початком цієї слідчої дії був присутній співробітник прокуратури, який лише надав кабінет для її проведення і участі у ній не брав.

Як слідує із протоколу проведення слідчого експерименту від 09 лютого 2016 року, під час цієї слідчої дії потерпілий ОСОБА_10 детально розповів про обставини вчинення злочинів щодо нього ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, та на місці відтвориві послідовно продемонстрував спосіб заподіяння йому обвинуваченими тілесних ушкоджень та їх локалізацію.

Згідно із даними, зафіксованими у протоколі зазначеної слідчої дії, відповідному відеозаписі та фототаблиці, рано вранці 23 серпня 2018 року ОСОБА_10 від ОСОБА_17 стало відомо, що стався підпал автомобілю, який належав ОСОБА_11

Також ОСОБА_17 повідомила ОСОБА_10, що у зв'язку із цим, для з'ясування обставин, до нього пішли ОСОБА_4 і ОСОБА_3

У цей же день, через незначний проміжок часу до житла ОСОБА_10 - квартиру АДРЕСА_10,проникли ОСОБА_3 і ОСОБА_4 Перебуваючи у вказаній квартирі останні повалили ОСОБА_10 на підлогу, після того, як ОСОБА_3 закував його руки, заведені за спину, у кайданки, обвинувачені спільно понад одну годину наносили ОСОБА_10 множинні удари руками і ногами по різних частинах тіла. При цьому ОСОБА_3 і ОСОБА_4 надягали йому на голову поліетиленові пакети, не даючи можливості дихати.

Після чого, знявши кайданки, обвинувачені залиши житло ОСОБА_10

Пізно вечором 23 серпня 2015 року до житла потерпілого проникли ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, при цьому остання нанесла ОСОБА_10 удар дерев'яною палицею по голові, від якого він впав у коридорі. ОСОБА_22 ще нанесла потерпілому множинні удари палкою по голові. До того ж вона мала при собі ніж.

Після того, як ОСОБА_10 вдруге закували руки у кайданки за спиною, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 нанесли йому множинні удари ногами і руками по різних частинах тіла, а потім обвинувачені стали підіймати його за кисті рук від підлоги, викручуючи їх догори. Внаслідок цих дій ОСОБА_10 відчував сильний фізичний біль та кричав, у зв'язку із чим обвинувачені обмотали йому голову стрічкою - скотч, від чого потерпілий, задихаючись, втратив свідомість. Його привели до тями та заклеїли лише рота.

У цей час до квартири зайшов ОСОБА_13, який, побачивши у ОСОБА_10 на обличчі стрічку - скотч та те, що його руки були закуті укайданки, заявив про те, що викличе міліцію. Однак ОСОБА_3 сказав йому, що цього робити не потрібно, представився співробітником міліції,пред'явивши при цьому своє службове посвідчення та пояснив, що приймає участь у забезпеченні порядку.

На вимогу ОСОБА_13 ОСОБА_3 зняв кайданки та липку стрічку.

Потім обвинувачені вивели ОСОБА_10 із будинку, усадили в автомобіль, при цьому ОСОБА_3, який сидів позаду, тримав його за шию, та вивезли у лісопосадку поблизу села Михайлівка, де, утримуючи приблизно до 06 години 24 серпня 2015 року, продовжили його побиття, наносячи удари руками, ногами, та дерев'яною палицею по різних частинах тіла, після чого доставили його додому. Внаслідок протиправних дій обвинувачених ОСОБА_10, як при застосуванні до нього насильства, так і тривалий час по тому, відчував сильний фізичний біль.

У свою чергу свідок ОСОБА_13 в ході слідчого експерименту на місці відтворив і продемонстрував обставини, за яких були вчинені злочини щодо ОСОБА_10

Так, в ніч на 24 серпня 2015 року ОСОБА_13 прибув у житло ОСОБА_10, де побачив, що останній лежить на підлозі у коридорі квартири із руками, скутими за спиною наручниками, його обличчя було заклеєне липкою стрічкою - скотчем, а на лобі було тілесне ушкодження. Поруч із ОСОБА_10 знаходилися два чоловіки, одного із яких він знав, як дільничного інспектора міліції, і жінка, що тримала ніж.

При цьому чоловіки і жінка пояснили ОСОБА_13, що вони є друзями потерпілого та прибули з'ясовувати у ОСОБА_10 обставини вчиненого ним підпалу автомобіля, однак оскільки останній намагався вчинити бійку, вони, застосувавши до потерпілого кайданки і скотч, таким чином припинили його агресивні дії.

На його вимогу з потерпілого зняли кайданки і липку стрічку, при цьому присутні пояснили, що вони везуть ОСОБА_10 до лікувального закладу для надання медичної допомоги, та успеціалізовану клініку для лікування від алкоголізму.

При цьому ОСОБА_3,представившись ОСОБА_13 співробітником міліції, запевнив його, що він як працівник правоохоронного органу контролює обстановку, забезпечить правопорядок і будь-яких протиправних дій, у тому числі щодо ОСОБА_10 вчинено не буде, а останнього вони доставлять у медичний заклад.

Потім обвинувачені посадили ОСОБА_10 в автомобіль «ВАЗ - 21099» та увезли в невідомому напрямку(т. 3 а.с. 48 - 63).

Стороною захисту заявлено про визнання недопустимим доказом протоколу слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_10 і свідка ОСОБА_13, а також додатків до нього - фототаблиці та ДВД - диску з відеозаписом зазначеної слідчої дії, оскільки до протоколу не долучений і суду не був наданий для дослідження флеш - носій, про який йдеться у протоколі, у зв'язку із чим виникає сумнів, що на ДВД - диску міститься саме той відеозапис, який був зроблений на відеокамеру під час згаданої слідчої дії.

Визнаючи ці заяви сторони захисту безпідставними, та такими, що не приймаються до уваги, суд виходить з того, що слідчий експеримент був проведений уповноваженою особою у порядку, визначеному ст. 240 КПК України, хід і результати якого зафіксовані, як у протоколі, так і шляхом здійснення відеозапису, що проведений і долучений до нього відповідно до ст. ст. 103 - 107, 240 КПК Україниі є його невід'ємним додатком, а не самостійним джерелом доказу.

Аналіз даного протоколу і відеозапису вказаної слідчої дії у їх сукупності свідчить проте, що дані, зафіксовані у них мають один зміст, при цьому у відеозаписі слідчий експеримент зафіксований у динаміці, з максимальною повнотою і наочністю.

Крім того, всупереч твердженням захисника Шинкарчука А.В., у протоколі зазначені дані прокурора, який приймав участь у слідчому експерименті, що повністю дозволяють ідентифікувати його особу, а також підпис останнього.

За висновками судово-медичних експертиз №№ 188-ПР/15, 38-ПР/16 у потерпілого ОСОБА_10 у зв'язку із застосованим до нього обвинуваченими насильством мали місце: забійна рана на лобі справа, синець на передній правій поверхні грудної клітини, два синці на правій боковій поверхні грудної клітини, синець на передній лівій поверхні грудної клітини, синець в області правого надпліччя, синець на тильній поверхні лівої кисті, десять саден по всім поверхням нижніх третин правого та лівого передпліч, одна з яких з поверхневою різаною раною.

Забійна рана на лиці виникла від дії твердого предмету з подовженою травмуючою поверхнею; синці на грудній клітині, правому надпліччі та лівій кисті виникли від дії твердих предметів, характері особливості яких в ушкодженнях не відобразилися; садна в області нижніх третин правого та лівого передпліччя виникли від неодноразової дії повздовжнього предмету (предметів), що охвачував передпліччя по периметру (циркулярно) з чітко визначеними ребрами та шириною травмуючою поверхні до 0,5 - 0,6 см., яким (якими) могли бути наручники.

Наведені тілесні ушкодження, як по одинак, так і в комплексі, відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Всі вищевказані тілесні ушкодження у ОСОБА_10 могли утворитися при тому способі, на який він посилається під час проведення слідчого експерименту від 09 лютого 2016 року (т. 3 а.с. 27-33, 64 - 65).

Допитаний у якості свідка ОСОБА_23- колишній експерт Первомайського РВ ХОБСМЄ показав суду, що на підставі процесуальних рішень слідчого він проводив судово-медичні експертизи та склав висновки № 188-ПР/15 від 02 вересня 2015 року і № 38-ПР/16 від 18 лютого 2016 року. При проведенні зазначених експертиз він керувався вимогами КПК України, наказом МОЗ України № 6 від 17 січня 1995 року, а саме «Правилами судово - медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», які регламентують порядок проведення відповідної експертизи, науковими даними, що містяться у спеціальних джерелах.

Під час проведення первинної експертизи ним був опитаний та оглянутий ОСОБА_10, особу якого він встановив на підставі наявних у останнього документів. Виявлені у ОСОБА_10 тілесні ушкодження, їх характер та локалізація були описані у дослідницькій частині, до того ж зафіксовані ним у фототаблиці, долученій до висновку.

Комплекс встановлених у ОСОБА_10 тілесних ушкоджень був ним, свідком, згрупований по видах, оскільки всі тілесні ушкодження були однотипні по групах, мали схожий механізм утворення та були спричинені у короткий проміжок часу.

Другу експертизу він проводив за матеріалами кримінального провадження.

При її проведенні він використовував дані, отримані під час первинної судово-медичної експертизи, дані слідчого експерименту щодо дій учасників даної події стосовно заподіяння ОСОБА_10 тілесних ушкоджень.

Щодо виправлення, яке міститься у висновку експерта № 188-ПР/15 ОСОБА_23 показав, що воно зроблене ним у зв'язку із технічною помилкою в даті події, допущеної у постанові слідчого.

Однак свідок показав, що при проведенні експертиз враховувались ті строки і спосіб заподіяння тілесних ушкоджень, які вказав ОСОБА_10 під час проведення первинної судово - медичної експертизи і які уточнив під час проведення слідчого експерименту за його участі 09 лютого 2016 року.

При цьому ОСОБА_23 пояснив, що строки виникнення тілесних ушкоджень визначалися також і на підставі їх характеру.

Складання частин висновків російською мовою свідок пояснив відсутністю офіційних словників судово - медичної термінології українською мовою.

Відсутність у висновку відповіді на питання слідчого «Чи відповідають показання ОСОБА_10 по даному кримінальному провадженню?» свідок ОСОБА_23 пояснив тим, що у компетенцію судово-медичного експерта не входить надання оціночних суджень про достовірність показань під час проведення слідчих дій.

Сторона захисту заявила про визнання недопустимим доказом показань ОСОБА_23, оскільки суд допитав його не як експерта, а у якості свідка.

Суд визнає ці заяви безпідставними та відкидає їх, тому що на час розгляду кримінального провадження ОСОБА_23 вже був звільнений, тобто не обіймав посади експерта, а тому не міг бути допитаний у порядку ст. 356 КПК України, яка регламентує допит особи, що є діючим експертом.

Оскільки сторони наполягали на допиті ОСОБА_23 щодо наданих ним висновків, то останній, відповідно до вимог КПК України, міг бути допитаний тільки у якості свідка.

Суд також вважає безпідставними заяви обвинувачених та їх захисників про те, що зазначенівисновки експерта є недопустимими доказами,оскільки у висновку № 188-ПР/15: міститься виправлення у даті події згідно з постановою слідчого; невірно вказано прізвище потерпілого, що дає підстави вважати, що експертизу проведено відносно іншої особи; дослідницька частина висновку складена російською мовою, виходячи з такого.

Так, експертизи проведені у порядку, визначеному ст. ст. 242, 243 КПК України (в редакції, що діяла на час їх проведення). Висновки експерта складені уповноваженою особою - з вищоюмедичноюосвітою,кваліфікацією судово-медичного експерта,працювала у Первомайському РВ ХОБСМЄ та була попереджена про кримінальну відповідальність за ст. ст. 384, 385 КК України за завідомо неправдивий висновок, та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Крім того, форма і зміст зазначених вище висновків судово-медичних експертиз відповідає вимогам, передбаченим ст. ст. 101, 102 КПК України, у тому числі в них зазначено: докладний опис проведених досліджень; отримані результати та їх експертна оцінка.

При цьому у висновку № 188-ПР/15, вказано, що він має додатки у вигляді фототаблиць.

Оцінивши наведені вище показання свідків, дані, що містяться у зазначених документах і протоколах: слідчого експерименту за участю ОСОБА_10 і ОСОБА_13, пред'явлення особи для впізнання за фотознімками; висновках судово - медичних експертиз у їх сукупності, враховуючи постанову слідчого про призначення експертизи від 27 серпня 2015 року, суд вважає встановленим, щосудово - медична експертиза була проведена саме відносно потерпілого ОСОБА_10, тобто, при складанні висновку у прізвищі останнього була допущена помилка, а виправлення у даті події жодним чином не вплинула на об'єктивність висновків експерта.

Щодо доводів сторони захисту про відсутність у наведених висновках назв наукових праць, використаних під час проведення експертиз, то суд також вважає їх безпідставними, оскільки вимога про їх включення до змісту висновку експерта у відповідних статтях КПК України не передбачена.

Стосовно посилань захисника Шинкарчука А.В. на те, що для проведення експертиз експертові не були надані матеріали кримінального провадження, то у відповідності до ч. 3 ст. 69 КПК України ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та витребування додаткових матеріалів, пов'язаних із проведенням експертизи, є правом, а не обов'язком експерта.

До того ж зі змісту наведених висновків та показань свідка ОСОБА_23 вбачається, що при проведенні первинної судово-медичної експертизи ним був оглянутий ОСОБА_10, чого було достатньо для надання обґрунтованого та об'єктивного висновку на поставлені йому запитання, а при проведенні експертизи № 38-ПР/16 були дослідженні матеріали кримінального провадження у обсязі, необхідному для проведення експертизи та надання висновку.

Відповідно до протоколу обшуку від 10 грудня 2015 року та відеозапису вказаної слідчої дії,на підставі ухвали слідчого судді(т. 4 а.с. 73, 74)за участю понятих, володільця транспортного засобу ОСОБА_11, представника власника автостоянки ОСОБА_24,співробітника оперативного підрозділу ОСОБА_25 слідчим ОСОБА_39 був проведений обшук у автомобілі «ВАЗ - 21099», реєстраційний номер НОМЕР_2, який знаходився на автостоянці за адресою: АДРЕСА_11.

Під час обшуку у салоні автомобіля, під переднім пасажирським сидінням, був виявлений та вилучений фрагмент прозорої стрічки - скотч з плямами бурого кольору(т. 4 а.с. 75 - 80).

Сторона захисту заявила про визнання недопустимим доказом протоколу обшуку зазначеного транспортного засобу, оскільки у ньому не містяться відомості щодо співробітника оперативного підрозділу, який безпосередньо приймав участь у проведенні цієї слідчої дії.

Крім того, сторона захисту заявила про визнання недопустимим доказом диску, на якому зафіксований відеозапис обшуку з тих підстав, що відеозапис вказаної слідчої дії не був відкритий у порядку ст. 290 КПК України та до протоколу не долучений, і суду не був представлений флеш - носій, про який йдеться у протоколі, а тому досліджений у суді відеозаписне є оригіналом.

Визнаючи ці заяви сторони захисту безпідставними, та відкидаючи їх, суд виходить з того, що обшук був проведений у порядку, визначеному ст. ст. 233, 234, 236 КПК України (в редакції, що діяла на час проведення слідчої дії), хід і результати якого зафіксовані, як у протоколі, так і шляхом здійснення відеозапису, що проведений і є його невід'ємним додатком, відповідно до ст. ст. 103-107, 236 КПК України, а не самостійним джерелом доказу, тому не може бути досліджений і оцінений окремо від протоколу.

Аналіз даного протоколу обшуку і відеозапису у їх сукупності свідчить проте, що дані, зафіксовані у них відображають зміст проведення однієїі тієї ж самої слідчої дії, при цьому у відеозаписі обшук зафіксований з максимальною повнотою і наочністю.

За таких умов представлення суду відеозапису даної слідчої дії на диску само по собі не є підставою для визнання протоколу обшуку недопустимим доказом.

Під час виконання 29 лютого 2016 року вимог ст. 290 КПК України, при закінченні досудового розслідування, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх захисникам було надано доступ до матеріалів досудового розслідування.

Із відповідних протоколів (т. 4 а.с. 161 - 169) вбачається, що обвинувачені та їх захисники ознайомилися з матеріалами досудового розслідування, при цьому будь-яких зауважень, клопотань та доповнень зазначені особи не мали.

Тобто, стороні захисту було надано доступ до доказів, отриманих під час проведення досудового розслідування, а відтак і до даних, зафіксованих у протоколі обшуку транспортного засобу та додатку до нього, які сторона обвинувачення надала суду для доведення вини ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованих їм злочинів.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

Статтею 87 цього ж Кодексу передбачено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Судом встановлено, що у протоколі обшуку транспортного засобу дійсно відсутні відомості про співробітника оперативного підрозділу, який, згідно з додатком - відеозаписом,приймав участь у проведенні цієї слідчої дії та особу якого було встановлено перед її початком.

ОСОБА_25 до уваги те, що обшук був проведений на підставі ухвали слідчого судді, відповідно до порядку, визначеному наведеними вище нормами КПК України, відомості, не внесені до протоколу, містяться у його додатку, суд доходить висновку, що вказаний недолік не є істотним порушенням прав та свобод людини, і не тягне за собою визнання протоколу обшуку транспортного засобу недопустимим доказом.

Щодо зауважень обвинувачених та їх захисників про невірну тактику проведення обшуку та його фіксацію на відеозапис, то суд розцінює їх лише як суб'єктивні думки, і не приймає до уваги.

За клопотанням сторони захисту був допитаний свідок ОСОБА_24, який показав суду, що він за зверненням ОСОБА_4 неодноразово, від двох до чотирьох разів на місяць, мив його автомобіль та виконував чистку салону пилососом. Предмети, схожі на фрагменти стрічки - скотчу, у автомобілі не знаходив.

У серпні 2015 року він приймав участь у проведенні обшуку автомобіля «ВАЗ - 21099», реєстраційний номер НОМЕР_2, як знайшли у ньому фрагмент стрічки - скотчу не бачив.

При цьому свідок показав, що співробітників правоохоронного органу, які проводили цю слідчу дію, було четверо, двоє із яких одягнені у формений одяг - жінка, яка займалася оформленням документів, мала звання «капітан міліції», чоловік мав звання «лейтенант міліції». Обшук проводили двоє осіб - один, який відчинив двері автомобілю, одягнений у формений одяг, другий був у цивільному одязі.

Фрагмент стрічки - скотчу був виявлений з лівої сторони заднього сидіння.

Крім того, свідок заявив, що він підписав перший аркуш протоколу, своє прізвище і ініціали на останньому аркуші також зробив власноруч, однак підпис від його імені, що знаходиться поряд із цим записом, зроблений не ним.

Оцінюючи показання свідка ОСОБА_24 суд доходить висновку, що вони в частині - про надання ОСОБА_4 послуг з прибирання автомобілю є неконкретними та суперечать об'єктивним даним, отриманими під час обшуку, згідно із якими автомобіль брудний, його салон і багажник захаращені,а в частині щодо проведення слідчої дії-недостовірні, оскільки спростовуються об'єктивними даними, що містяться у протоколі обшуку транспортного засобу та відеозаписі цієї слідчої дії, із яких вбачається, що вона була проведена 10 грудня 2015 року,одягнутими у цивільний одяг слідчим прокуратури, за участю співробітника оперативного підрозділу, двох понятих, всі - чоловічої статі, а також ОСОБА_11Фрагмент стрічки-скотчу був виявлений не у тому місці, на яке вказав свідок.

У зв'язку із наведеним суд не приймає до уваги при ухваленні рішення показання свідка ОСОБА_24 та відкидає їх.

Крім того, суд не приймає до уваги та відкидає заяву ОСОБА_24, що другий підпис у протоколі виконаний не ним, оскільки згідно з відеозаписом цієї слідчої дії свідок був присутній до її закінчення, у тому числі під час оголошення протоколу слідчим.

Будь-яких зауважень від учасників слідчої дії, у тому числі від ОСОБА_24, не надійшло.

Таким чином, з урахуванням того, що свої прізвище та ініціали ОСОБА_24 написав особисто, суд доходить висновку, що протокол підписаний саме ним, а не іншою особою.

Виявлений і вилучений під час обшуку фрагмент липкої стрічки-скотчу буввизнаний речовим доказом у даному кримінальному провадженні (т. 4 а.с. 153,154) та досліджений судом.

Під час огляду цього речового доказу захисники заявили про визнання його недопустимим, оскільки вважають, що сліди крові на ньому утворилися не від потерпілого, а внаслідок їх нанесення сторонньою особою, так як плями мають чіткі контури.

Суд відкидає ці заяви захисників, оскільки у їх обргунтування не наведено жодних даних, а тому вони носять характер припущення.

За висновками судово-медичних імунологічних експертиз №№ 3093-И/15, 26-И/16 кров ОСОБА_10 відноситься до групи О з ізогемагглютинінами анті - А і анті - В.

На фрагменті стрічки - скотчу, вилученій 10 грудня 2015 року під час обшуку у автомобілі «ВАЗ - 21099», який належить ОСОБА_11, виявлена кров людини, походження якої від потерпілого ОСОБА_10 не виключається (т. 3 а.с. 35, 41, 42).

Оцінивши данні, що містяться у наведених вище висновках судово - медичних імунологічних експертиз, в їх сукупності з іншими зібраними у справі доказами, наведеними у вироку, суд вважає встановленим, що обвинувачені, під час катування ОСОБА_10 використовували липку стрічку-скотч, якою обмотали потерпілому голову, заклеївши рота, оскільки він кричав, після чого, продовжуючи свої спільні злочинні дії,перевезли ОСОБА_10 на зазначеному автомобілі у лісопосадку біля села Михайлівка Первомайського району, як про це показали свідкиОСОБА_17., ОСОБА_13та зафіксовано у протоколі слідчого експерименту за участю останнього і потерпілого ОСОБА_10

За таких обставин суд вважає встановленим, що сліди крові на фрагменті стрічки - скотчу утворилися саме від ОСОБА_10,внаслідок застосування до нього насильства обвинуваченими, оскільки потерпілому були заподіяні тілесні ушкодження, які супроводжувалися кровотечею.

Враховуючи викладене суд вважає безпідставними заяви сторони захисту про те, що сліди крові на фрагменті липкої стрічки могли утворитися не від ОСОБА_10, а від іншої людини, та відкидає їх.

19 жовтня 2015 року ухвалою слідчого судді надано дозвіл на тимчасовий доступ до інформації про зв'язок кінцевого обладнання споживачів телекомунікаційних послуг без розкриття змісту розмов і повідомлень оператора мобільного зв'язку «МТС» ПрАТ «МТС Україна» та отримати у паперовому та електронному вигляді відомості про з'єднання абонентів НОМЕР_3; НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, НОМЕР_7, НОМЕР_8, НОМЕР_9, окрім іншого з наданням відомостей з прив'язкою до базових станцій із розшифруванням адреси знаходження цих станцій з 01 серпня по 01 жовтня 2015 року (т. 4 а.с. 105-107).

Проаналізувавши та оцінивши інформацію про з'єднання абонентів, що користувалися наведеними вище номерами мобільних телефонів, а саме: НОМЕР_3 - ОСОБА_10; НОМЕР_4 - ОСОБА_13; НОМЕР_5 - ОСОБА_3; НОМЕР_6 - ОСОБА_4, НОМЕР_7 - ОСОБА_5; НОМЕР_8- ОСОБА_17; НОМЕР_9 - ОСОБА_11, яка міститься на носії, наданому оператором мобільного зв'язку на виконання згаданої вище ухвали, що був оглянутий у судовому засіданні в якості речового доказу, та протоколі огляду предметів від 25 лютого 2016 року у період часу з 23 по 24 серпня 2015 року (т. 3 а.с. 200, 201, т. 4 а.с. 131-152), у сукупності з наведеними вище доказами, враховуючи те, що обвинувачені не заперечували факту користування саме цими абонентськими номерами, суд встановив, що 23 серпня 2015 року о 5 год. 21 хв. ОСОБА_5, знаходячись у м. Харкові, зателефонувала ОСОБА_11 та повідомила останній про пожежу.

У свою чергу близько шостої години ОСОБА_17, телефонуючи ОСОБА_10 повідомила йому про цю ж подію, а також про те, що у підпалі автомобілю звинувачують саме його.

О 6 год. 23 хв. у зв'язку із наведеним ОСОБА_11 зателефонувала ОСОБА_10, який знаходився за місцем свого мешкання, після чого той неодноразово намагався поспілкуватися із нею, що йому вдалося зробити лише о 06 год. 37 хв.

О 07 год. 05 хв. ОСОБА_10 знову зателефонувала ОСОБА_17 та повідомила йому, що до нього пішли ОСОБА_3 і ОСОБА_4 для з'ясування обставин вчиненого нібито ним, потерпілим, підпалу.

Отримавши цю інформацію ОСОБА_10 у період з 07 год. 07 хв. по 07 год. 13 хв. 20 разів намагався поспілкуватися із ОСОБА_11

Відсутність телефонної активності з боку ОСОБА_10 з 07 год. 14 хв. по 09 год. 18 хв. та здійснений ним о 10 год. 04 хв. зі свого житла виклик на телефон оператора «Служби - 102» підтверджує показання свідка ОСОБА_17 та дані, отримані під час слідчого експерименту за участю потерпілого про те, що у цей період часу до житла останнього проникли ОСОБА_4 і ОСОБА_3, де останній застосував до ОСОБА_10 насильство та наручники, після чого вони, діючи спільно, за попередньою змовою групою осіб понад одну години катували потерпілого, а саме: наносили удари по різних частинах тіла та душили, використовуючи поліетиленові пакети, які одягали йому на голову.

О 09 год. 09 хв. ОСОБА_4, знаходячись в зоні дії базової станції, покриття якої розповсюджується на територію 3-го мікрорайону, у тому числі будинок, де мешкав ОСОБА_10 отримав СМС - повідомлення від ОСОБА_11

З 10 годині 17 хв. по 11 год. 30 хв. ОСОБА_3, знаходячись у місті Первомайський спілкувався по телефону із ОСОБА_11

23 серпня 2015 року у період часу з 11 год. 23 хв. до 19 год. 03 хв. ОСОБА_10 неодноразово спілкувався по телефону із ОСОБА_17, якій у тому числі повідомив про вчинення щодо нього протиправних дій ОСОБА_4 і ОСОБА_3

При цьому, протягом дня ОСОБА_10 неодноразово намагався поспілкуватися із ОСОБА_4 по телефону для з'ясування вранішньої події, що йому вдалося о 17 год. 57 хв., 18 год. 53 хв., 22 год. 57 хв. і 23 год. 07 хв.

Під час розмов, що відбулися між ними ОСОБА_4 і ОСОБА_10 домовилися про зустріч за місцем мешкання потерпілого.

З 21 год. 19 хв. по 21 год. 43 хв. зафіксовані з'єднання між ОСОБА_4 і ОСОБА_11

О 21 год. 27 хв. і 31 хв. зафіксовані з'єднання між ОСОБА_4 і ОСОБА_5

О 22 год. 35 хв. та о 22 год. 41 хв. ОСОБА_3 зроблено два виклики на телефон ОСОБА_4

Показання свідка ОСОБА_13 та дані слідчого експерименту підтверджуються даними про те, що о 23 год. 01 хв. між ним і ОСОБА_10 відбулася телефонна розмова, у який останній просив його приїхати до нього.

З 23 год. 23 хв. 23 серпня по 00 год. 34 хв. 24 серпня 2015 року ОСОБА_3 знаходячись у 3-му мікрорайоні систематично спілкувався з ОСОБА_11

О 23 год. 43 хв. зафіксоване з'єднання між ОСОБА_4 і ОСОБА_5

Оскільки у період часу з 23 год. 47 хв. 23 серпня по 00 год. 18 хв. 24 серпня 2015 року ОСОБА_13 не зміг додзвонитися ОСОБА_10, він прибув у житло до потерпілого.

24 серпня 2015 року у 00 год. 49 хв. та 55 хв. ОСОБА_4 двічі спілкувався з ОСОБА_11, знаходячись у місті Первомайський.

Виклики нульової тривалості о 01 год. 46 хв. і 47 хв. підтверджують показання свідка ОСОБА_13 про те, що він таким чином обмінявся номерами телефонів із ОСОБА_3

24 серпня 2015 року о 04 год. 14 хв. на телефонний номер, яким користувався ОСОБА_3 отримано вхідне СМС - повідомлення в зоні дії базової станції, розташованої у селі Правда Первомайського району Харківської області, зона покриття якої розповсюджується у тому числі і на село Михайлівка та передмістя.

О 04 год. 27 хв. і 28 хв. та 04 год. 35 хв. ОСОБА_4, який перебував у зоні покриття цієї ж базової станції, зроблені виклики, у тому числі, на телефон ОСОБА_11

Все ще перебуваючи у зоні покриття вказаної базової станції о 04 год. 35 хв. ОСОБА_4 отримав СМС - повідомлення, у цей же час здійснив виклик. У 04 год. 46 хв.і 05 год. 01 хв. останній прийняв вхідні дзвінки.

О 05 год. 41 хв. зафіксоване з'єднання між ОСОБА_11 і ОСОБА_4, який вже перебував у зоні дії базової станції, встановленої у селі Олексіївка Первомайського району, покриття якої розповсюджується на територію міста Первомайський.

Дані про отримання ОСОБА_3 і ОСОБА_4 СМС - повідомлень та про телефонні виклики останнього та виклики на його телефон у період з 04 год. 14 хв. по 05 год. 01 хв. 24 серпня 2015 року в зоні дії базової станції, розташованої у селі Правда Первомайського району Харківської області, зона покриття якої розповсюджується у тому числі і на село Михайлівка та передмістя, об'єктивно підтверджують показання свідків ОСОБА_13 і ОСОБА_17, а також дані, отримані під час слідчого експерименту за участю ОСОБА_10 про те, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в ніч на 24 серпня 2015 року, діючи спільно на вказаному вище транспортному засобі вивезли потерпілого до лісопосадки поблизу вказаного населеного пункту де, утримуючи до ранку цього ж дня, продовжили його катування.

Дані, отримані в ході слідчого експерименту за участю ОСОБА_10 про те, що після вчинення щодо нього злочинів обвинувачені вранці 24 серпня 2015 року привезли його у місто Первомайський, а також показання свідка ОСОБА_13 про те, що йому у цей же час зателефонував ОСОБА_3 та повідомив, що потерпілий відмовився від лікування, підтверджується з'єднанням між телефонами ОСОБА_13 і ОСОБА_3 о 06 год. 06 хв. 24 серпня 2015 року в зоні дії базової станції у місті Первомайський.

О 06 год. 17 хв. знову зафіксоване з'єднання між ОСОБА_11 і ОСОБА_4, який перебував у зоні дії базової станції, встановленої у місті Первомайський.

Відсутність телефонної активності номеру ОСОБА_10 з 23 год. 29 хв. 23 серпня по 15 год. 17 хв. 24 серпня 2015 року підтверджує показання свідка ОСОБА_13 про те, що мобільний телефон потерпілого знаходився у нього і він повернув його ОСОБА_10 вдень 24 серпня 2015 року.

Факт розмов між ОСОБА_10 і ОСОБА_17 ввечері 24 серпня 2015 року, про якій йдеться у її показаннях, що наведені вище, підтверджується з'єднаннями у період з 18 год. 44 хв. до 19 год. 38 хв.

Сторона захисту заявила про визнання протоколу огляду предмету від 25 лютого 2016 року недопустимим доказом, оскільки він ґрунтується на даних, отриманих з порушенням порядку, встановленого ст. 165 КПК України, тому що процесуальна дія, яка є заходом забезпечення кримінального провадження, була проведенанеуповноваженою особою.

Відповідно до ст.ст. 131, 132 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 159 КПК України, тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку).

Тимчасовий доступ до електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку здійснюється шляхом зняття копії інформації, що міститься в таких електронних інформаційних системах або їх частинах, мобільних терміналах систем зв'язку, без їх вилучення.

Тимчасовий доступ до речей і документів здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду.

ОСОБА_25 до уваги те, що дані, про які йдеться вище, фактично отримані слідчим, якому надано дозвіл згідно з ухвалою слідчого судді, оскільки вони мали суттєве значення для встановлення важливих обставин кримінального провадження, у той період досудового розслідування, коли був визначений статус лише ОСОБА_10,і у подальшому представлені цією ж особою в якості доказу вини обвинувачених у цьому ж кримінальному провадженні, то за таких обставин суд вважає, що отримання оптичного диску з цими даними за постановоюслідчого слідчим, який фактично виконав суто технічну дію, що підтверджується відповідним протоколом та описом від 19 листопада 2015 року (т. 4 а.с. 108-111), не призвело до істотного порушення прав і свобод обвинувачених.

Крім того, суд встановив, що дані, які проаналізовані у цьому протоколі, та на яких він ґрунтується, відповідають тим даним, які надані оператором мобільного зв'язку і містяться на диску (т. 4 а.с. 112).

За таких обставин суд доходить висновку про відсутність підстав для визнання протоколу огляду предмету від 25 лютого 2016 року недопустимим доказом.

Стосовно посилань сторони захисту на те, що цей протокол був складений до внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР, на що вказує дата його складання - «25 лютого 2015 року», то суд визнає їх безпідставними, оскільки кримінальне провадження було зареєстроване 26 серпня 2015 року, хронологія проведення слідчих та процесуальних дій - складання відповідних документів, вказує на те, що ця слідча дія була проведена саме 25 лютого 2016 року, що також підтверджується реєстром матеріалів досудового розслідування, тобто у даті складання протоколу допущена технічна помилка.

10 грудня 2015 року на підставі ухвали слідчого судді (т. 4 а.с. 63, 64) у присутності понятих ОСОБА_26 і ОСОБА_27 був проведений обшук за місцем проживання ОСОБА_3 - у квартирі АДРЕСА_12.

Відповідно до протоколу обшуку та фототаблиці до нього, під час вказаної слідчої дії, окрім іншого, були виявлені та вилучені металеві наручники з інвентарним номером 12289.

Зауважень від учасників обшуку і понятих не надійшло (т. 4 а.с. 65 - 72).

Свідки ОСОБА_26 і ОСОБА_27, кожний окремо, показали суду, що вони були присутні у якості понятих під час проведення обшуку у квартирі АДРЕСА_12.

В ході проведення цієї слідчої дії, окрім інших предметів, були виявлені та вилучені наручники.

Хід і результати проведення обшуку були відображені у відповідному протоколі. Вилучення наручників фіксувалося за допомогою фотозйомки. Оскільки вонибулизгодні з порядком проведення слідчої дії, складанням протоколу та його змістом, то засвідчили це власноручними підписами в даному документі.

Також свідки показали, що виявлені гроші і цінності не вилучалися, однак вони були описані у протоколі. Після завершення обшуку зазначена квартира, гроші та цінності, що у ній знаходилися, були передані під зберігання співробітнику міліції, про що останній написав відповідну розписку.

Щодо заяв сторони захисту про визнання протоколу обшуку житла ОСОБА_3, а відповідно і наручників, вилучених в ході його проведення, недопустимими доказами з тих підстав, що: у протоколі не наведений детальний опис технічного пристрою, на який здійснювалося фіксування зазначеної слідчої дії та вилучених наручників; обшук проведений за відсутності власника житла, а також члена сім'ї обвинуваченого - його батька, який нібито був присутній з початку проведення цієї слідчої дії, то суд визнає ці заяви неспроможними та не приймає, з наступних підстав.

Так, відповідно до ст. 234 КПК України обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді.

Стаття 236 цього ж Кодексу передбачає, що ухвала про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи може бути виконана слідчим.

У разі відсутності осіб у житлі копія ухвали повинна бути залишена на видному місці у житлі. При цьому слідчий зобов'язаний забезпечити схоронність майна, що знаходиться у житлі чи іншому володінні особи, та неможливість доступу до нього сторонніх осіб.

Слідчий під час проведення обшуку має право відкривати закриті приміщення, якщо обшук здійснюється за відсутності особи, яка володіє житлом.

При обшуку слідчий має право проводити фотографування, оглядати і вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження.

Як зазначалося вище, обшук був проведений слідчим, який мав відповідні повноваження при розслідуванні даного кримінального провадження, на підставі ухвали слідчого судді, у порядку, визначеному вказаними нормами КПК України.

При цьому наведені вище докази свідчать про те, що ця слідча дія була проведена без особи, яка володіє житлом, у зв'язку із її відсутністю у житлі.

Доводи захисників та обвинуваченого ОСОБА_3 про присутність на початок обшуку батька останнього є надуманими, оскільки не тільки не ґрунтуються на доказах, але й спростовуються сукупністю даних відповідного протоколу, показаннями свідків ОСОБА_26 і ОСОБА_27 про те, що як на початок, так і протягом слідчої дії були присутні лише вони у якості понятих, співробітники правоохоронних органів та працівник комунального підприємства, а також тим, що після завершення обшуку слідчий з метою забезпечення схоронності майна, виявлені гроші і цінності, а також квартиру передав під зберігання співробітнику міліції ОСОБА_28, який прибув наприкінці обшуку, що також підтверджується відповідною розпискою (т. 4 а.с. 71).

Примірник протоколу обшуку був залишений у квартирі на видному місці.

Крім того, у протоколі зазначені вид і назва фотоапарату, що був використаний під час наведеної слідчої дії, а також індивідуальні ознаки виявлених і вилучених наручників, які дозволяють їх ідентифікувати, долучений відповідний фотознімок.

Виявлені і вилучені під час обшуку наручники були визнані речовим доказом у даному кримінальному провадженні (т. 4 а.с. 153,154) та досліджені у судовому засіданні.

За висновком судово-цитологічної експертизи №1390-Ц, на наручниках, вилучених під час обшуку, слідів крові та потожирових виділень не виявлено (т. 3 а.с. 44-47).

Обвинувачений ОСОБА_3 пояснив, що ці наручники йому не належать.

Із відповідних листіввід 11 квітня і 22 липня 2016 року вбачається, що спеціальні засоби, а саме - кайданки за № 12289 за ОСОБА_3 не закріплені, за обліками Первомайського відділу поліції не значаться, та на обліку ГУНП в Харківській області не перебувають (т. 11 а.с. 144, 147, 148).

Відповідно до рапорту і картки обліку озброєння від 23 липня 2014 року, за ОСОБА_3 закріплені та рахуються лише табельна вогнепальна зброя - пістолет Макарова і бойові припаси до нього - 16 патронів (т. 3 а.с. 116, 117, т. 11 а.с. 150).

Згідно з Книгою нарядів і Книгою видач й приймання озброєння та спецзасобів дільничний інспектор міліції СДІМ Первомайського РВ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_3 у період з 15 по 31 серпня 2015 року для несення служби у складі слідчо-оперативної групи та охорони громадського порядку на території міста Первомайський та Первомайського району, отримував лише табельну вогнепальну зброю - пістолет Макарова, 2 магазини та 16 набоїв (т. 3 а.с. 115, 119 - 134).

Оцінивши у сукупності наведені вище докази, суд доходить висновку, що ОСОБА_3, вчиняючи злочини за встановлених судом обставин, дійсно застосовував до ОСОБА_10 спеціальний засіб - наручники. Однак, оскільки досліджений речовий доказ - наручники, були виявлені і вилучені більш ніж через три з половиною місяці після вчинення злочинів, не містять на собі слідів їх застосування до ОСОБА_10, у суду немає підстав дійти висновку, що саме вони були застосовані до потерпілого під час вчинення злочинів, у зв'язку із чим визнає їх неналежним доказом.

10 грудня 2015 року на підставі ухвали слідчого судді (т. 4 а.с. 96, 97) був проведений обшук у службовому кабінеті ОСОБА_3

При цьому у протоколі обшуку зафіксовано, що під час вказаної слідчої дії був виявлений та вилучений ключ від наручників, який знаходився на особистій зв'язці ключів ОСОБА_29, що також підтверджується відеозаписом цієї слідчої дії(т. 4 а.с.98 - 103).

Сторона захисту заявила про визнання протоколу обшуку службового кабінету ОСОБА_3 недопустимим доказом, оскільки особам, присутнім під час проведення цієї слідчої дії не були роз'яснені їх права та обов'язки.

Суд визнає цю заяву безпідставною, та не приймає її, виходячи з наступного.

Так, із відповідного протоколу вбачається, що обшук був проведений у присутності співробітників міліції ОСОБА_28 і ОСОБА_3, яким була надана для ознайомлення ухвала слідчого судді, а також ОСОБА_30 і ОСОБА_31 При цьому зазначені особи на час проведення цієї слідчої дії не мали статусу учасників кримінального провадження, яким слідчий був зобов'язаний роз'яснити їх права та обов'язки. Щодо понятих, то до початку обшуку їм були роз'яснені права та обов'язки, що підтверджується їх особистими підписами у протоколі, та тим, що будь-яких заяв і зауважень з приводу проведення слідчої дії ані від них, ані від інших учасників слідчої дії не надходило.

Крім того, сторона захисту заявила про визнання недопустимим доказом ДВД-диску із відеозаписом обшуку службового кабінету з тих підстав, що наданий диск не є оригіналом відеозапису, не оформлений належним чином як додаток до протоколу та не був відкритий у порядку ст. 290 КПК України.

Визнаючи ці заяви сторони захисту безпідставними, суд виходить з того, що обшук був проведений у порядку, визначеному наведеними вище нормами КПК України (в редакції, що діяла на час проведення слідчої дії), хід і результати якого зафіксовані, як у відповідному протоколі, так і шляхом здійснення відеозапису, про що зазначено у протоколі, і є його невід'ємним додатком, а не самостійним джерелом доказу, тому підлягає дослідженню і оцінці разом із протоколом.

Аналіз даного протоколу і відеозапису у їх сукупності свідчить про те, що дані, зафіксовані у них, мають один зміст, є достовірними, при цьому у відеозаписі вказана слідча дія зафіксована з максимальною повнотою і наочністю.

За таких умов надання додатку до протоколу - відеозапису на диску само по собі не є підставою для визнання протоколу обшуку недопустимим доказом.

29 лютого 2016 року, під час виконання вимог ст. 290 КПК України, у зв'язку із закінченням досудового розслідування, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та їх захисникам було надано доступ до матеріалів досудового розслідування.

Згідно з відповідними протоколами обвинувачені та їх захисники ознайомилися з матеріалами досудового розслідування, при цьому будь-яких зауважень, клопотань та доповнень вони не мали.

Тобто, стороні захисту було надано доступ до доказів, зібраних під час досудового розслідування, а відтак і до даних, зафіксованих у протоколі обшуку службового кабінету та додатку до нього, які сторона обвинувачення мала намір надати та надала суду для доведення вини обвинувачених у вчиненні інкримінованих їм злочинів.

Виявлений і вилучений під час обшуку ключ від наручників був визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні (т. 4 а.с. 153,154) та досліджений у судовому засіданні.

Однак, оскільки досліджений речовий доказ - ключ, був виявлений і вилучений більш ніж через три з половиною місяці після вчинення злочинів, слідчий зробив висновок, що він є ключем від наручників тільки згідно з поясненнями ОСОБА_3, який у суді, заперечуючи їх, показав, що це ключ від борсетки, враховуючи ті факти, що ключ не підійшов до кайданок, які були надані суду у якості речового доказу, свідок ОСОБА_13 його не впізнав, а ОСОБА_3, як на час вчинення злочинів, так і на момент вилучення ключа, спеціальних засобів, які перебували на обліку у райвідділі міліції, не отримував, стороною обвинувачення не надано жодних доказів, які підтверджують, що цей ключ є ключем саме від наручників, суд доходить висновку, що цей речовий доказ є неналежним доказом.

Під час допиту свідок ОСОБА_13 наполягав, що за наведених вище обставин він бачив на руках у ОСОБА_10 наручники темного кольору, які мали округлу форму.Форма оглянутих у суді кайданок відповідає формі тих кайданок, що були на руках у потерпілого.

Оцінюючи показання свідка ОСОБА_13 у цій частині, в сукупності з наведеними вище доказами, незважаючи на те, що речовий доказ - наручники визнаний неналежним, суд доходить висновку, що до ОСОБА_10 під час насильства, як знаряддя злочинів,дійсно були застосовані наручники, які ОСОБА_3, вживаючи заходів, щоб уникнути відповідальності за вчинене, знищив.

До того ж, при неналежному освітленні у коридорі квартири ОСОБА_10 під час описаних подій були відсутні належні умови для визначення ОСОБА_13 достовірного кольору застосованих наручників.

Враховуючи викладене, суд вважає, що заяви сторони захисту про те, що свідок ОСОБА_13 у судовому засіданні надавав завідомо неправдиві показання, є безпідставними.

Суд критично відноситься до посилання сторони захисту на наявність протиріч у показаннях свідків обвинувачення щодо наявності браслету у ОСОБА_10 та одягу ОСОБА_3.

Так, ОСОБА_13 показав, що обвинувачений був у цивільному, а ОСОБА_16 - що у кітелі співробітника міліції, а на руці у потерпілого був браслет.

Оскільки ОСОБА_13 за наведених обставин безпосередньо спілкувався з ОСОБА_3 і ОСОБА_10, тому його показання у цій частині є об'єктивними.Щодо показань ОСОБА_16, яка у темний час доби, при недостатньому освітленні серед іншихпобачила ОСОБА_10 і ОСОБА_3,на яких не зосередила уваги, сприйнявши, що вони перебувають у стані алкогольного сп'яніння, знаючи, що потерпілий мав відповідну прикрасу, а ОСОБА_3 є співробітником міліції, її сприйняття саме щодо цього носило суб'єктивний характер.

За таких обставин ці розбіжності не є значущими і жодним чином не ставлять під сумнівдостовірність як показань свідка ОСОБА_13, так і показань свідка ОСОБА_16, що наведені вище.

ОСОБА_25 до уваги те, що показання свідків ОСОБА_13, ОСОБА_16 і ОСОБА_17, конкретні, послідовні, узгоджуються між собою та доповнюють одне одного, а також узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_23, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_19, даними, що містяться у наведених вище доказах: документах, протоколах слідчих дій: пред'явлення особи для впізнання, слідчого експерименту, обшуку, огляду предмету, висновками судових експертиз, речовими доказами, суд доходить висновку про те, що родинні та дружні стосунки свідків ОСОБА_13, ОСОБА_16 та ОСОБА_17 із ОСОБА_10, який на час їх допиту помер, не вплинули на об'єктивність показань зазначених свідків, тому суд визнає їх достовірними і бере в основу вироку.

Відповідно до ч. 2 ст. 97 КПК України суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів незалежно від можливості допитати особу, яка надала первинні пояснення, у виняткових випадках, якщо такі показання є допустимим доказом згідно з іншими правилами допустимості доказів.

ОСОБА_25 рішення щодо допустимості доказів - показань свідківОСОБА_13., ОСОБА_16 і ОСОБА_17 в частині їх показань зі слів ОСОБА_10, суд враховує те, що вони мають значення для з'ясування обставин вчинення злочинів; інші докази щодо обставин вчинення злочинів, надані стороною обвинувачення; обставини надання первинних пояснень від потерпілого, які викликають довіру щодо їх достовірності; переконливість відомостей щодо факту надання первинних пояснень; співвідношення показань з чужих слів з інтересами осіб, які надали ці показання -вказані свідки були допитані після смерті потерпілого, що виключає його вплив на них, і будь - якої заінтересованості уїх наданні вони не мають; а такожнеможливість допиту потерпілого, який надав первинні пояснення - ОСОБА_10,так як він помер 16 грудня 2016 року, згідно із свідоцтвом про смерть, виданим Харківським міським відділом ДРАЦС ГУТУЮ у Харківській області 20 грудня 2016 року (т. 7 а.с. 199).

Суд вважає такими, що не заслуговують на увагу, заяви сторони захисту про недопустимість показань свідків ОСОБА_13, ОСОБА_16 і ОСОБА_17, оскільки вони були надані з чужих слів - потерпілого ОСОБА_10, виходячи з наступного.

По-перше, показання цих свідків не є показаннями з чужих слів у повній мірі, оскільки ці особи були також і очевидцями.

По-друге, відповідно до ст. 97 КПК України, суд має право визнати допустимим доказом показання з чужих слів за мотивів, наведених вище, і згоди сторін, зокрема захисту, у даному випадку не потребує.

Обвинувачені та їх захисники, оспорюючи висунуте обвинувачення, посилалися на свідків ОСОБА_11, ОСОБА_32, ОСОБА_28, ОСОБА_33, ОСОБА_34 і ОСОБА_35Ці свідки були допитані судом.

Свідок ОСОБА_11 - особа, яка перебуває у фактичних шлюбних стосунках із ОСОБА_4, дочка ОСОБА_5 та двоюрідна сестра ОСОБА_3, показала суду, що 23 серпня 2015 рокуміж п'ятою і шостою годинами вона побачила, що горить належний їй автомобіль «Тойота Ауріс», який стояв у дворі біля будинку.

Під час спілкування із ОСОБА_17 остання висловила думку та була впевнена в тому, що підпал вчинив ОСОБА_10

Також свідок показала, що вона була такої ж думки, оскільки до цієї події ОСОБА_10 вчинив підпал дверей тамбуру, що веде до її квартири та квартири ОСОБА_17, а також вона бачила потерпілого, коли він проїздив повз місце пожежі - двір будинку, у якому стояв автомобіль.

Вранці, після пожежі, ОСОБА_4 знаходився вдома та спав. У цей час вона,її тітка та батько ОСОБА_4, займалися вирішенням питань щодо збереження підпаленого автомобіля, зустріли з потягу ОСОБА_5 Остання і ОСОБА_4 на протязі дня знаходилися у квартирі 77 будинку 7 у 3-му мікрорайоні міста Первомайський.

Одночасно ОСОБА_11 показала, що ОСОБА_4 їздив разом із нею та зазначеними особами.

Ближче до вечора ОСОБА_4 пішовдо ОСОБА_10, оскільки останній йому постійно телефонував,а також з метою вжиття заходів відносно потерпілого щодоприпинення зловживання ним алкогольними напоями і з'ясування у ОСОБА_10, з яких причин той підпалив автомобіль.

ОСОБА_3 в цей час знаходився вдома, оскільки вона йому телефонувала.

У той день вона бачила ОСОБА_3 лише під час пожежі.

В ніч з 23 на 24 серпня 2015 року ОСОБА_4, на її думку, знаходився за місцем мешкання ОСОБА_10 ОСОБА_5 також вечором 23 серпня 2015 року пішла до нього - о котрій годині вона повернулася, їй не відомо. Де вона знаходилася у нічний час їй також не відомо.

ОСОБА_4 повернувся додому ввечері 24 серпня 2015 року.

Після цих подій до неї приходив ОСОБА_10, який повідомив їй, що кримінальне провадження відносно обвинувачених було сфабриковане співробітниками правоохоронних органів, яким він за це сплатив гроші.

Крім того, свідок ОСОБА_11, стверджуючи, що підпал автомобіля вчинив саме ОСОБА_10, будь-яких конкретних мотивів, з яких діяв останній, що заслуговують на увагу, суду навести не змогла.

Також свідок показала суду, що їй відомо, що за п'ять днів до підпалу автомобілю ОСОБА_17 і ОСОБА_10 побили, коли вони відпочивали.

Із показань свідка ОСОБА_33 - батька ОСОБА_4, вбачається, що 23 серпня 2015 року близько восьмої години він прибув у двір будинку, в якому мешкає його син, для вжиття заходів щодо збереження автомобілю «ТайотаАуріс» у зв'язку із чим він разом із ним та ОСОБА_11 для вирішення цього питання їздили по місту.

Потім вони зустріли з потягу ОСОБА_5.

Після чого він підвіз зазначених осіб у двір будинку 7 у 3-му мікрорайоні, потім він, залишивши автомобіль «ВАЗ - 21099», у післяобідній час пішов до свого місця мешкання.

Свідок ОСОБА_34 - дід ОСОБА_4, показав суду, що 23 серпня 2015 року у першій половині дня до його місця мешкання приїхали онук, син та ОСОБА_11, які повідомили йому про пожежу та попросили дозволу поставити на зберігання у дворі його домоволодіння автомобіль «ТайотаАуріс», що і було зроблено 24 серпня 2015 року.

Оцінивши показання свідків ОСОБА_11 і ОСОБА_33, що були дані вказаними особами у судовому засіданні, в сукупності з іншими зібраними у справі доказами, наведеними у вироку, суд визнає їх недостовірними, оскільки вони є неконкретними, узгоджуються лише між собою та з показаннями обвинувачених, і не тільки не ґрунтуються на об'єктивних даних, але й спростовуються дослідженими в судовому засіданні доказами, які визнані судом достовірними і взяті в основу вироку, а саме -показаннями свідків ОСОБА_13, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_23, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_19, даними, що містяться у наведених вище доказах: документах, протоколах слідчих дій: пред'явлення особи для впізнання, слідчого експерименту, обшуку, огляду предмету, висновками судових експертиз, речовими доказами, і дані лише з однією метою, щоб обвинувачені уникли відповідальності за скоєні злочини, а тому відкидає їх.

До того ж показання ОСОБА_11 щодо місця знаходження ОСОБА_4 вранці 23 серпня 2015 року є суперечливими.

Щодо показань свідка ОСОБА_34, то вони взагалі є неконкретними, у зв'язку із чим не беруться судом до уваги.

Крім того, показання свідків ОСОБА_11, ОСОБА_33 і ОСОБА_34 не можна вважати об'єктивними, оскільки зазначені свідки є особами, які зацікавлені у справі

Свідок ОСОБА_32, який проходив службу на посаді начальника Первомайського РВ ГУМВС України в Харківській області, показав суду, що ОСОБА_3 також проходив службу у цьому ж підрозділі міліції та був його підлеглим, обіймав посаду дільничного інспектора міліції.

Охарактеризував ОСОБА_3 з позитивної сторони та підтвердив, що 23 і 24 серпня 2015 року останній знаходився поза службою, до чергування у добовому наряді у складі слідчо-оперативної групи та охорони громадського порядку не залучався.

Свідок ОСОБА_28, який обіймав посаду начальника СДІМ Первомайського РВ ГУМВС України в Харківській області, показав суду, що 26 серпня 2015 року від чергового йому стало відомо, що до зазначеного відділу міліціїзвернувся ОСОБА_10 із заявою про застосування до нього дільничним інспектором міліції ОСОБА_3 фізичного насильства.

Прибувши до місця мешкання ОСОБА_10 зі слів останнього йому стало відомо, що учасником описаних вище подій був ОСОБА_4 Чи приймав у них участь ОСОБА_3, він не бачив тому, що знаходився у лежачому положенні, однак при цьому повідомив, що ОСОБА_3 займався встановленням обставин підпалу.

Подробиці події йому з'ясувати не вдалося, оскільки ОСОБА_10 знаходився у стані алкогольного сп'яніння.

Згідно із документами ОСОБА_3 кайданки, ті, що знаходилися на обліку у райвідділі, в черговій частині не отримував і у постійному носінні їх не мав.

23 і 24 серпня 2015 року ОСОБА_3 був вихідний.

Із повідомленьначальника Первомайського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_32 від 04 і 05 квітня 2016 року вбачається, що 26 серпня 2015 року о 14 год. 12 хв. до Первомайського РВ по телефону чергової частини «102» звернувся ОСОБА_10, у якого була прийнята заява про неправомірні дії ДІМ ОСОБА_3

У період з 18 по 26 серпня 2015 року ОСОБА_10 до Первомайського РВ не звертався.

22 серпня 2015 року з 08 до 20 год. ОСОБА_3 знаходився на службі у форменому одязі із табельною вогнепальною зброєю, згідно з наказом № 297 від 21 серпня 2015 року (т. 11 а.с. 146).

23 і 24 серпня 2015 року останній знаходився поза службою, до чергування в добовому наряді та до охорони громадського порядку не залучався (т. 11 а.с.124, 125).

Оцінюючи показання свідків ОСОБА_32, ОСОБА_28 та дані, що містяться у зазначених документах у сукупності з наведеними вище доказами, суд встановив, що ці свідки не були учасниками подій, про які йдеться, їх показання не містять в собі даних про обставини, які досліджуються і з'ясовуються в судовому засіданні, а тому доходить висновку, що вони, як разом, так і кожне окремо, ніяким чином не спростовують встановлених судом обставин вчинення злочинів,а також того, що вони були вчинені саме ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5

Також судом були досліджені і перевірені показання свідка ОСОБА_35, яка показала суду, що пізно ввечері 23 серпня 2015 року вона прийшла до місця мешкання ОСОБА_3, де окрім останнього, знаходився його товариш.

Потім вони разом дивилися фільм, о 24 годині ОСОБА_3 виходив у магазин, був відсутній близько 10 хвилин.

До п'ятої години 24 серпня 2015 року вона, ОСОБА_3 і товариш останнього знаходилися за місцем мешкання обвинуваченого.У цей період часу, тобто після повернення із магазину ОСОБА_3 своє житло не залишав, мобільний телефон був постійно при ньому, йому телефонували.

Провівши їх ОСОБА_3 залишився вдома.

Оцінивши показання свідка ОСОБА_35, яка перебуває із ОСОБА_3 у дружніх стосунках, суд доходить висновку, що вони не тільки не ґрунтуються на об'єктивних даних, але й спростовуються сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, що наведені вище, які визнані судом достовірними і взяті в основу вироку.

Крім того, показання цього свідка суперечать показанням обвинувачених ОСОБА_5 і ОСОБА_3 про те, що останній передав свій мобільний телефон у тимчасове користування ОСОБА_5

Тобто показання свідка ОСОБА_35 не відповідають фактичним обставинам, встановленим судом і дані з метою створити алібі обвинуваченому ОСОБА_3 та підтримати захисну позицію ОСОБА_4 і ОСОБА_5, щоб вониуникнули відповідальності за вчинені злочини.

На правильність висновку суду вказує і те, що показання цього свідка частково узгоджуються лише з показаннями обвинувачених, що свідчить про попередню домовленість між цими особами і свідком ОСОБА_35 щодо показань, які вона повинна була надати у судовому засіданні.

На підставі викладеного вище суд визнає показання свідка ОСОБА_35 завідомо неправдивими і відкидає їх.

Сторона захисту,заперечуючи обвинувачення,заявила про те, що у разі застосуваннядо ОСОБА_10 фізичного насильства, його катування, у тому числі із використанням наручників, потерпілий, відчуваючи сильний фізичний біль повинен був кричати, у зв'язку із чим про вчинення протиправних дій обвинуваченими стало б відомо сусідам ОСОБА_10, тим більше останній мав змогу звернутися до сторонніх осіб за допомогою.

Оскільки такі дані суду не представлені, то, на думку сторони захисту,подій про які йдеться у обвинувачені, насправді не було.

У зв'язку із цим суд за клопотанням сторони захисту допитав у якості свідка ОСОБА_36, яка мешкає у тому ж під'їзді, у якому проживав ОСОБА_10

Свідок ОСОБА_36 показала суду, що вона мешкає в квартирі АДРЕСА_13, її квартира знаходиться на 4-му поверсі. Квартира, у якій мешкав ОСОБА_10, на 5-му поверсі, з протилежної від її житла сторони.

В ніч з 23 на 24 серпня 2015 року будь - яких надзвичайних подій вона не бачила, і галасу, який би вказував на те, що вони відбуваються, не чула.

Суд, оцінивши показання свідка ОСОБА_36, вважає ці твердження сторони захисту неспроможними, оскільки вони спростовуються даними, які містяться у доказах, що визнані судом достовірними, згідно із якими ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, проникши у житло ОСОБА_10 де ОСОБА_5 нанесла потерпілому удари дерев'яною палкою по голові,від яких останній впав, після чого його руки були закуті у наручники, а коли ОСОБА_10 внаслідокпротиправних дій обвинувачених, відчуваючи сильний фізичний біль став кричати, йому обмотали голову липкою стрічкою, після чого продовжили його побиття, тобто очевидним є те, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5вчинили дії щодо подолання волі потерпілого до опору, а також щодо невикриття їхніх злочинних дій сторонніми особами.

Після прибуття ОСОБА_13 хоча з потерпілого і були зняті кайданки та липка стрічка, однак внаслідок протиправних дій обвинуваченого його воля до опору була зламана, про що свідчить пасивна поведінка ОСОБА_10

ОСОБА_10 у період з 18 по 26 серпня 2015 року, а також протягом серпня - жовтня 2015 року до Первомайської ЦРЛ не звертався, що підтверджується відповідними довідками (т. 11, а.с. 123, 130).

Наведене, на думку сторони захисту, свідчить про відсутність у потерпілого у тойперіод часу тілесних ушкоджень, а отже і про невинуватість обвинувачених.

Суд, визнає ці доводи неспроможними, оскільки вони спростовуються висновками судово-медичних експертиз.

Також, суд не приймає в якості доказу дані про роботу магазину «Престиж», оскільки відповідь, що надана фізичною особою-підприємцем на запит захисника, не містить реквізитів, які дозволяють перевірити достовірність цього документу (т. 11 а.с. 128).

Крім того, суд не приймає до уваги дані, що містяться у матеріалах службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни співробітниками Первомайського РВ, а саме - відповідному наказі, рапорті, поясненнях осіб, опитаних при його проведенні, висновку за результатами розслідування від 24 вересня 2015 року (т. 11 а.с. 133-141), оскільки за його результатами висновки фактично не зроблені і воно було зупинене у зв'язку із розслідуванням даного кримінального провадження.

Проаналізувавши дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності, суд вважає, що показання ОСОБА_3 про його непричетність як працівника правоохоронного органу до умисного вчинення дій, які явно виходили за межі наданих йому прав і повноважень, що супроводжувалися насильством, а також показання ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про їх непричетність до катування, тобто умисного заподіяння ОСОБА_10 сильного фізичного болю, фізичного і морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення, інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого вчинити дії, що суперечать його волі, у тому числі отримати від нього визнання, з метою покарати його за дії, у скоєнні яких він підозрюється, а також з метою залякування, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, не відповідають фактичним обставинам справи, є надуманими, і розцінює їх як позицію захисту, обрану обвинуваченими з наміром уникнути відповідальності за вчинене, оскільки вони не тільки не ґрунтуються на доказах, але і спростовуються сукупністю наведених вище доказів, визнаних судом достовірними і взятих в основу вироку.

Більш того, суд доходить висновку, що позиція обвинувачених, яку вони підтримували на протязі всього судового розгляду, спотворюючи фактичні обставини того, що сталося, це єдина можлива лінія їх поведінки, яка полягає в тому, щоб вигадані обставини з'єднати з незаперечними фактами та доказами і таким чином створити і піднести суду події в такому вигляді, які виправдовують їх злочинні дії і виключають їх причетність до вчинення злочинів.

Суд критично ставиться до заяв обвинуваченого ОСОБА_3 про те, що ОСОБА_10 обмовив його у вчиненні злочинів, оскільки він як дільничний інспектор міліції розглядав заяву і усні звернення його колишньої дружини з приводу того, що ОСОБА_10 застосовував до неї фізичне насильство, влаштовував скандали, вважає їх неспроможними та відкидає з наступних підстав.

По-перше, а ні ОСОБА_3, а ні його захисник жодних об'єктивних доказів на підтвердження цієї позиції суду не надали.

По-друге, показання ОСОБА_3 в цій частині носять суперечливий характер, так, при первинному допиті ОСОБА_3 показав, що відпрацьовуючи згадану заяву, про наявність якої відомо лише обвинуваченому, він жодного разу з ОСОБА_10 не зустрічався і його не опитував, після чого справу закрив. Однак, будучи допитаний додатково, пояснив, що під час зустрічей і профілактичних бесід із ОСОБА_10 останній на його зауваження не реагував, вів себе агресивно, висловлював погрози на адресу родини ОСОБА_4.

По-третє, обвинувачений показав, що дій і заходів, які б потягли відповідальність ОСОБА_10 та негативні наслідки для останнього, він не здійснював.

Суд також критично ставиться до заяв обвинуваченого ОСОБА_4 про те, що підставами для його обмови ОСОБА_10 у вчиненні злочину став нібито конфлікт, обумовлений відмовою потерпілого лікуватися від алкогольної залежності, а також заздрість з боку останнього до його сімейного життя, оскількинаведені вище докази, покладені в основу вироку, вказують на відсутність такого конфлікту між потерпілим і ОСОБА_4, а заяви щодо заздрощів потерпілого не ґрунтуються на жодних даних, тому вважає їх вимислом.

Заяви ОСОБА_5 про те, що ОСОБА_10 обмовив її у вчиненні злочину через заздрощі, а також у зв'язку із тим, що вона та родина доньки перестали із ним спілкуватися, суд визнає надуманими та не приймає при ухваленні рішення, оскільки в обргунтування цих заяв обвинувачена жодного доводу не навела.

Захисник Шинкарчук А.В. заявив про те, що ОСОБА_4 не належним чином повідомлено про підозру у вчиненні злочинів, оскільки під пам'яткою про його права і обов'язки як підозрюваного відсутній його підпис.

Частиною 1 ст. 276 КПК України визначено, що повідомлення про підозру обов'язково здійснюється в порядку, передбаченому ст. 278 цього Кодексу, окрім іншого, у випадку наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

У випадках, передбачених частиною першоюцієї статті, слідчий, прокурор зобов'язані невідкладно повідомити підозрюваному про його права.

Після повідомлення про права слідчий, прокурор на прохання підозрюваного зобов'язані детально роз'яснити кожне із зазначених прав.

Стаття 277 КПК України передбачає, що повідомлення має містити, окрім іншого, права підозрюваного.

Із повідомлення про підозру ОСОБА_4 від 22 лютого 2016 року вбачається, що вона містить відомості про права підозрюваного та заяву останнього, з якої вбачається, що йому повідомлено про підозру, він отримав пам'ятку про його процесуальні права та обов'язки, які йому були оголошені і роз'яснені у цей же день о 16 год. 15 хв., що підтверджується власноручним підписом ОСОБА_4

Згідно із протоколом ОСОБА_4 у цей же час було отримано копію повідомлення про підозру, зміст якої відповідав вимогам ст. 277 КПК України (т. 3 а.с. 155 - 160, 167).

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що заява захисника є безпідставною, оскільки повідомлення про підозру було здійснено відповідно до вимог наведених статей та ст. 278 КПК України, з дотриманням прав ОСОБА_4 як підозрюваного, тому сама по собі відсутність підпису останнього під відповідною пам'яткою, яку він отримав, засвідчивши це, не тягне за собою незаконність цієї процесуальної дії.

Сторона захисту, намагаючись переконати суд у невинуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, заявила про те, що він не міг перевищити надані йому як працівнику правоохоронного органу - міліції, владу і службові повноваження, оскільки 23 і 24 серпня 2015 рокуБуряченко О.А. був вихідний і знаходився поза службою - до чергування у добовому наряді, охорони громадського порядку та конвоювання спецконтингенту не залучався, тобто він не є суб'єктом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України.

Визнаючи ці доводи надуманими, суд виходить з наступного.

Так, відповідно до ст. 10 Закону України «Про міліцію», працівник міліції на території України незалежно від посади, яку він займав, місцезнаходження і часу в разі звернення до нього громадян або службових осіб з заявою чи повідомленням про події, які загрожують особистій чи громадській безпеці, або у разі безпосереднього виявлення таких був зобов'язаний вжити заходів до попередження і припинення правопорушень, рятування людей, подання допомоги особам, які її потребують, встановлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, охорони місця події і повідомити про це в найближчий підрозділ міліції.

Під часвчинення злочинів ОСОБА_3 обіймав посаду дільничного інспектора міліції, мав спеціальне звання лейтенанта міліції, мав при собі та застосував спеціальний засіб - наручники, який мав право застосовувати тільки співробітник міліції з підстав та у визначених законом випадках.

Крім того, під часвчинення злочинів він використовував свої службові повноваження з метою облегшення їх вчинення, а саме: мав при собі та продемонструвавочевидцю вчинення злочину - свідку ОСОБА_13 своє службове посвідчення, представився йому як працівник міліції і запевнив його,що діє саме як працівник міліції по забезпеченню правопорядку, а отже, правомірно.

Тобто, відповідно до наведеної норми, ОСОБА_3, мав статус працівника правоохоронного органу, а відтак, для виконання завдань міліції та покладених на нього обов'язків був наділений правами та владними повноваженнями, про які йдеться вище, незалежно від перебування на службі.

Зазначені обставини свідчать про те, що вчиняючи злочиниОСОБА_3. діяв як працівник правоохоронного органу, і його дії були зумовлені його службовим становищем та пов'язані з його владними і службовими повноваженнями працівника міліції, які він використав та перевищив.

Згідно із обвинуваченням, висунутим ОСОБА_3., останній як співробітник міліції, вчинивши насильницькі дії, котрі не викликалися необхідністю і явно виходили за межі наданих йому прав і повноважень, спричинив істотну шкоду охоронюваним Конституцією України правам ОСОБА_10

Разом із тим, з набранням чинностіЗаконом України № 1261-VIIвід 13 травня 2014 року виклад пункту 3 Примітки ст. 364 КК України зазнав змін, оскільки законодавець уже не використовує у нормативних визначеннях ознаки «істотна шкода» сполучник «якщо» і тому чинна редакція цього положення охоплює майнову шкоду, яка досягла розміру, що у 100 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Згідно з диспозицією ч.1 ст. 365 КК України відповідальність за перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав чи повноважень, настає якщо вищевказані дії завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб.

Частиною 2 ст. 365 КК України встановлена відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, якщо вони супроводжувалися насильством або погрозою застосування насильства, застосуванням зброї чи спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування.

Тобто, за диспозицією ч.2ст. 365 КК Україникримінальна відповідальність за цією частиною статті настає за вчинення лише дій, передбачених у ч.1 ст. 365 КК України, і за наявності хоча б однієї кваліфікуючої ознаки, передбаченої ч.2 ст. 365 КК України, зокрема, якщо ці дії супроводжувалися насильством або погрозою застосування насильства, застосуванням зброї чи спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування.

При цьому, наслідки у виді спричинення істотної шкоди, не передбачені у диспозиції ч.2 ст. 365 КК України як обов'язкова ознака цього складу злочину.

На підставі викладеного, враховуючи те, що наслідки у виді заподіяння істотної шкоди охоронюваним законом правам ОСОБА_10, які ставляться у провину ОСОБА_3 органом досудового розслідування, у матеріальному виразі не визначені, а за встановлених судом обставин шкода матеріального характеру потерпілому внаслідок протиправних дій ОСОБА_3 заподіяна не була, суд доходить висновку, що вказівка натакий наслідок, підлягає виключенню з обвинувачення, висунутого ОСОБА_3

Органами досудового розслідування ОСОБА_4 і ОСОБА_5 обвинувачуються в тому, що 23 та в ніч на 24 серпня 2015 року вони, усвідомлюючи, що ОСОБА_3 є співробітником правоохоронного органу - міліції, з використанням службового становища останнього, перебуваючи у попередній змові з ним, скоїли стосовно ОСОБА_10 умисні насильницькі дії, котрі не викликались необхідністю і явно виходили за межі наданих ОСОБА_3 законом прав і повноважень, чим спричинили істотну шкоду охоронюваним Конституцією України правам ОСОБА_10

Вказані дії ОСОБА_4, а також ОСОБА_5 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч. 2 ст. 27, ч. 2ст. 365 КК України, тобто як співучасть в умисному вчиненні працівником правоохоронного органу умисних насильницьких дій, котрі не викликались необхідністю і явно виходили за межі наданих йому законом прав і повноважень, внаслідок чого було спричинено істотну шкоду охоронюваним Конституцією України правам потерпілого, при вчиненні якихвони діяли як співвиконавці.

Обвинувачені ОСОБА_4 і ОСОБА_5 в судовому засіданні свою вину, в тому числі, у скоєнні даного кримінального правопорушення не визнали та пояснили, що вони не є службовими особами, а тому не можуть вчинити такий злочин.

Вказане звинувачення в судовому засіданні свого підтвердження не знайшло.

Так, ч. 3ст. 18 КК Українивстановлено, що службовою особою може бути особа яка постійно або тимчасово за спеціальними повноваженнями здійснює функції представників влади, обіймає посади та має відповідні повноваження.

Згідно з ч. 2ст. 27 КК Українивиконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений цим Кодексом.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у пункті 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 15 від 26 грудня 2003 року «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень», виконавцем (співвиконавцем) злочину, відповідальність за який передбачена ст. 365 КК України, може бути лише службова особа. Відповідальність настає лише за умови, що дії службової особи були зумовлені її службовим становищем і пов'язані з її владними чи службовими повноваженнями.

ОСОБА_4 і ОСОБА_5, які не є працівниками правоохоронних органів та не наділені владними і службовими повноваженнями, не можуть бути співвиконавцями, а відтак не є суб'єктами даного злочину.

Оскільки судом встановлено, що ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не є суб'єктами злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України, що виключає склад вказаного кримінального правопорушення в їх діяннях, а тому на підставі п. 2 ч. 1, ч. 7 ст. 284 КПК України, як ОСОБА_4, так і ОСОБА_5 слід визнати невинуватими у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 365 КК України та відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України виправдати.

Надаючи правову кваліфікацію діям обвинувачених суд дотримується положень ст. 337 КПК України і виходить виключно із кваліфікуючих ознак, передбачених ч. 2 ст. 365, ч. 2 ст. 127 КК України, зазначених в обвинувальному акті.

Таким чином, суд,дослідивши та оцінивши представлені докази у їх сукупності, доходить висновку про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 365,ч. 2 ст. 127КК України, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК України, і кваліфікує:

- дії ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 365 КК України, як перевищення влади та службових повноважень, тобто умисне вчинення працівником правоохоронного органу дій, які явно виходять за межі наданих йому прав та повноважень, що супроводжувались насильством;

- дії ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 127 КК України, як катування, тобто, умисне заподіяння сильного фізичного болю, фізичного і морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення, інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого вчинити дії, що суперечать його волі, у тому числі отримати від нього визнання, з метою покарати за дії, у скоєнні яких він підозрюється, а також з метою залякування, вчинені за попередньою змовою групою осіб.

При призначенні покарання суд не приймає до уваги зазначене в обвинувальному акті посилання про те, що ОСОБА_4 має неповнолітню дитину, оскільки жодних документів в обґрунтування цього суду не надано.

Призначаючи покарання обвинуваченим суд враховує, що згідно зі ст. 12 КК України ОСОБА_3 вчинив тяжкі злочини, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 тяжкий злочин, сукупність всіх обставин, які характеризують злочинні діяння, характер та ступінь участі обвинувачених у вчиненні злочину у співучасті, наслідки, що настали.

Дослідивши дані про особу ОСОБА_3 суд встановив, що останній раніше не судимий, за місцем мешкання та служби характеризується задовільно.

Дослідивши дані про особиОСОБА_37 і ОСОБА_5 суд встановив, що вони раніше не судимі, за місцем мешкання характеризуються задовільно, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебувають.

З урахуванням викладеного, тяжкості вчинених злочинів, обставин справи і даних, які характеризують обвинувачених, суд доходить висновку, що справедливим покаранням, необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, попередження нових злочинів, є покарання у виді позбавлення волі, яке їм належить відбувати реально.

Враховуючи, що ОСОБА_3, який має спеціальне звання «старший лейтенант поліції», засуджується за тяжкі злочини, які він вчинив як працівник правоохоронного органу, внаслідок перевищення влади і службових повноважень під час проходження служби в органах міліції, суд, на підставі ст. 54 КК України позбавляє його спеціального звання.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 174 КПК України - суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

У зв'язку з тим, що за вироком до обвинувачених не застосовується спеціальна конфіскація та обвинуваченим не призначається покарання у виді конфіскації майна, суд вважає за необхідне скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Червонозаводського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2015 року.

Питання про речові докази підлягає вирішенню в порядку ст.100 КПК України.

Прокурором було заявлене клопотання про обрання щодо обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

ОСОБА_25 до уваги те, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 мають постійні місця проживання, міцні соціальні зв'язки, стабільні джерела існування, жодного разу не порушили умов застосованих щодо них та продовжених запобіжних заходів, а також у зв'язку із цим покладених на них обов'язків, не ухилялися від органів досудового розслідування та суду, суд вважає недоцільним обиратищодо обвинувачених запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Керуючись ст.ст. 368, 370, 373, 374 КПК України, -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 365, ч. 2 ст. 127 КК України, і призначити йому покарання:

- за ч. 2 ст. 365 КК України у виді позбавлення волі строком на три роки з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах строком на три роки;

- за ч. 2 ст. 127 КК України у виді позбавлення волі строком на п'ять років.

Відповідно до ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань визначити ОСОБА_3 остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на шість років з позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах строком на три роки.

На підставі ст. 54 КК України позбавити ОСОБА_3 спеціального звання «старший лейтенант поліції».

ОСОБА_4 невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 365 КК України, та за відсутності в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 365 КК України - виправдати.

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК України, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років.

ОСОБА_5 невинуватою у пред'явленому обвинуваченні у вчинені злочину, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 365 КК України, та за відсутності в її діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 27, ч. 2 ст. 365 КК України - виправдати.

ОСОБА_5 визнати винуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 127 КК України, і призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на п'ять років.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 обчислювати з дня їх затримання після набрання вироком законної сили.

Скасувати арешт, накладений згідно з ухвалою слідчого суддіЧервонозаводського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2015 року на: металеві наручники, 37 ножів, сорочку літню та брюки формені, ключ, стрічку-скотч, обрізки стрічки-скотчу з плямами бурого кольору.

Речові докази:

- оптичний диск СD-R з написом «МТС Україна від 19.11.2015» відповідно до п. 7 ч. 9 ст. 100 КПК України зберігати у матеріалах кримінального провадження;

- металеві наручники, стрічку-скотч, обрізки стрічки-скотчу з плямами бурого кольору відповідно до п. 4 ч. 9 ст. 100 КПК України - знищити;

- 37 ножів, сорочку літню та брюки формені, ключ відповідно до п. 4 ч. 9 ст. 100 КПК України - повернути законним володільцям.

У задоволенні клопотання прокурора про обрання щодо ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили - відмовити.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції

Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Харківського апеляційного суду через Первомайський міськрайонний суд Харківської області, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Обвинуваченим та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя: Г. М. Васянович