Рішення № 78268502, 23.11.2018, Нетішинський міський суд Хмельницької області

Провадження № 2/679/100/2018

Справа № 679/791/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2018 року м. Нетішин

Нетішинський міський суд Хмельницької області в складі:

судді Гавриленко О.М.,

секретарів судового засідання Василюк Л.С., Сопронюк Л.А, ОСОБА_1,

номер справи 679/791/17,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_2,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_3,

відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_4,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача за зустрічним позовом - комунальне підприємство Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне об’єднання»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нетішин цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про втрату права на користування жилим приміщенням та за зустрічними позовами ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача – комунальне підприємство Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне об’єднання» про зміну договору найму жилого приміщення,

за участю представників:

представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) ОСОБА_5,

представника відповідачів за первісним позовом (позивачів за зустрічним позовом) ОСОБА_6,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_7 про втрату права на користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18 травня 2012 року серії САС №583736 є власником квартири №74 у житловому будинку №6, що знаходиться на вул. Шевченка у м. Нетішин Хмельницької області, в якій зареєстрований та проживає. Разом з ним у вказаній квартирі зареєстрованими також є відповідачі – його колишня дружина ОСОБА_4, дочка ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_4 від першого шлюбу – ОСОБА_7, які у належній йому квартирі з 2003 року не проживають. Як йому відомо, ОСОБА_4 та ОСОБА_7 проживають в Іспанії, куди в 2003 році виїхали на заробітки, і станом на 2012 рік вони проживали у м. Мадрид, де працювали за трудовими договорами, маючи посвідки на проживання, а дочка ОСОБА_3 виїхала з його дозволу на навчання в 2005 році і по 2012 рік навчалась у загальноосвітній середній школі Мадриду. Будь-яка інформація щодо місця проживання останніх після 2012 року у позивача відсутня, оскільки такі з ним не спілкуються.

Жодних перешкод у користуванні житлом для відповідачів він не створює, проте останні не навідують житло та таким не цікавляться, що на його думку, свідчить про втрату ними інтересу до нього.

Крім того, ОСОБА_2 зазначає, що реєстрація відповідачів створює для нього додаткові труднощі, пов’язані з витратами, які він несе за надані послуги з утримання будинку та прибудинкової території, що нараховуються на чотирьох осіб, та які для нього є непосильними, оскільки він не має ні роботи, ні пенсії.

Вказуючи на те, що відповідачі у спірній квартирі не проживають більше чотирнадцяти років, не вносять плату за користування житлом і комунальні послуги, не несуть інших витрат по його утриманню та не приймають участь у спільному побуті, позивач вважає, що вони втратили право користування квартирою.

За вказаних обставин та посилаючись на норми матеріального права, які містяться в ст.ст. 71, 72 ЖК України, ст.ст. 383, 405 ЦК України, просить визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою №74 у житловому будинку №6, що знаходиться на вул. Шевченка у м. Нетішин Хмельницької області.

27 жовтня 2017 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача – ОСОБА_4, комунальне підприємство Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне об’єднання» про зміну договору найму житлового приміщення. 14 лютого 2018 року остання подала суду уточнену зустрічну позовну заяву, в обґрунтування якої зазначила, що заявлений ОСОБА_2 позов не визнає та вважає його безпідставним, оскільки останній чинив перешкоди в користуванні спірною квартирою їй, її сестрі та мамі, що унеможливлювало їх спільне там проживання. Після ухвалення рішення про вселення у квартиру останній не надав їй ключі, коли вона повернулась з Іспанії, та не впустив у квартиру. В примусовому порядку рішення про вселення залишилось не виконаним, а їй довелось певний період жити у знайомої, а в подальшому повернутись до Іспанії, де проживала її мама. По закінченню навчання вона змушена була працювати, аби забезпечити собі можливість проживання в період поки не повернеться на Україну. Мама повернутись в Україну не мала можливості, спочатку через те, що не було де жити, адже батько не надав ключі від квартири, а в подальшому через отриману нею травму в 2016 році, що потребувало лікування.

Вказані причини непроживання ОСОБА_3 вважає поважними.

Водночас, вказуючи на неможливість спільного користування квартирою через поведінку батька, просить вирішити питання про зміну договору найму жилого приміщення – квартири №74 у житловому будинку №6, що знаходиться на вул. Шевченка у м. Нетішин Хмельницької області.

Оскільки її батьки розлучені і не можуть проживати в одній кімнаті, ОСОБА_3 вважає за можливе укласти з нею окремий договір найму більшої кімнати в двохкімнатній квартирі, для проживання в ній разом із мамою ОСОБА_4, з приводу чого остання не заперечує, в користуванні ОСОБА_2 залишити меншу кімнату. За таким варіантом відповідач отримає в індивідуальне користування кімнату розміром 11.7 кв.м, а вона з мамою – кімнату розміром 17.2 кв.м, місця загального користування залишити в спільному користуванні з укладенням окремих договорів найму жилого приміщення залишаться у спільному користуванні. Такий варіант поділу, на її думку, не порушить права її батьків та дасть можливість повноцінно реалізувати право на житло їй та її мамі, можливість не лише користуватися, але й оплачувати комунальні послуги, здійснити ремонт, поставити замок для забезпечення не тільки збереження власного майна, але й для уникнення наслідків неправомірної поведінки ОСОБА_2

За вказаних обставин, ОСОБА_3, посилаючись на норми права, які містяться в ст.ст. 63, 64, 71, 72, 104 ЖК України, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити та ухвалити рішення, яким змінити договір найму жилого приміщення – квартири №74 у житловому будинку №6, що знаходиться на вул. Шевченка у м. Нетішин Хмельницької області: залишити в користуванні ОСОБА_2 кімнату розміром 11.7 кв.м, виділити в користуванні їй та її мамі ОСОБА_4 кімнату розміром 17.2 кв.м з лоджією, вихід на яку обладнано з даної кімнати, місця загального користування (коридор розміром 7.1 кв.м, кухня розміром 7.5 кв.м, вбиральня розміром 1.2 кв.м, ванна розміром 2.6 кв.м) залишити в спільному користуванні, з укладенням з нею окремого договору найму на виділену їй та ОСОБА_4 кімнату.

26 квітня 2018 року ОСОБА_4 подала до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача – комунальне підприємство Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне об’єднання» про зміну договору найму житлового приміщення.

В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_4 зазначила, що позов ОСОБА_2 не визнає та вважає його безпідставним. Спірною квартирою дійсно певний час не користувалася, однак з вини ОСОБА_2, який чинив їй та її дітям перешкоди в користуванні житлом. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду. Після винесення рішення суду про усунення перешкод у користуванні квартирою, ОСОБА_2 надав їй ключі від квартири, проте одразу змінив замки у вхідних дверях, що змусило її повторно звертатися в ДВС. Після того, як ОСОБА_2 в черговий раз змінив замки у вхідних дверях квартири і не допустив для здійснення ремонтних робіт, вона позбавившись можливості проживати в квартирі та працевлаштуватись у м. Нетішин, змушена була повернутись назад до Іспанії. Не змогла вона потрапити до своєї квартири і наступного разу, коли приїжджала у відпустку на Україну.

В подальшому, з грудня 2016 року вона змушена була залишитись в Іспанії за станом здоров’я, оскільки проходила курс лікування, так як мала гарантійні виплати. За наявності перешкод у користуванні житлом, які чинить ОСОБА_2, не може вона повернутись до України і на даний час, оскільки іншого помешкання не має та за станом здоров’я не може працювати і гарантованих виплат в Україні не отримуватиме.

З огляду на вказане, причини свого непроживання у спірному житлі вважає поважними.

Водночас, вказуючи на неможливість спільного користування квартирою через поведінку ОСОБА_2, зазначає про обґрунтованість заявлених зустрічних вимог ОСОБА_3 про зміну договору найму житлового приміщення – квартири №74 у жилому будинку №6, що знаходиться по вул. Шевченка у м. Нетішин Хмельницької області, з укладенням окремого договору найму на одну із кімнат.

Вважає, що вона та ОСОБА_3 можуть бути наймачами однієї кімнати розміром 17.2 кв.м, оскільки є повнолітніми членами однієї родини. При цьому погоджується із запропонованим ОСОБА_3 варіантом поділу, вказуючи на те, що за таких обставин житлові права осіб, які мають законне право на проживання в квартирі порушені не будуть. При вирішенні даного питання усі зможуть повноцінно реалізувати своє право на житло, можливість не лише користуватися індивідуально окремими кімнатами, але й оплачувати комунальні послуги, здійснювати ремонт, поставити замок для забезпечення не тільки збереження власного майна, але й для уникнення наслідків неправомірної поведінки ОСОБА_2

За вказаних обставин, ОСОБА_4, посилаючись на норми права, які містяться в ст.ст. 63, 64, 71, 72, 104 ЖК України, просить в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити та ухвалити рішення, яким змінити договір найму жилого приміщення – квартири №74 у житловому будинку №6, що знаходиться на вул. Шевченка у м. Нетішин Хмельницької області: залишити в користуванні ОСОБА_2 кімнату розміром 11.7 кв.м, виділити в користуванні їй та ОСОБА_3 кімнату розміром 17.2 кв.м з лоджією, вихід на яку обладнано з даної кімнати, місця загального користування (коридор розміром 7.1 кв.м, кухня розміром 7.5 кв.м, вбиральня розміром 1.2 кв.м, ванна розміром 2.6 кв.м) залишити в спільному користуванні.

23 серпня 2017 року ОСОБА_2 надав суду заяву, в якій просив судовий розгляд справи проводити у його відсутності за участю його представника - адвоката ОСОБА_5

Цього ж числа представник ОСОБА_2 – адвокат ОСОБА_5 звернулась до суду із заявою про залишення позовної вимоги про втрату права користування квартирою №74 у житловому будинку №6, що знаходиться на вул. Шевченка у м. Нетішин Хмельницької області ОСОБА_7 без розгляду, а 12 жовтня 2017 року з клопотанням про витребування доказів - інформації у Державній прикордонній службі України.

Ухвалою судді Нетішинського міського суду Хмельницької області від 21 липня 2017 року у справі за вказаним позов відкрите провадження та призначене судове засідання.

23 серпня 2017 року ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_7 про втрату права на користування жилим приміщенням були залишені без розгляду.

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 27 жовтня 2017 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача – ОСОБА_4, комунальне підприємство Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне об’єднання» про зміну договору найму жилого приміщення та об’єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_2

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 28 листопада 2017 року задоволено клопотання адвоката ОСОБА_5 про витребування доказів та Державну прикордонну службу України зобов’язано надати інформацію про перетинання кордону України та терміни перебування за її межами і на Україні протягом останніх п’яти років ОСОБА_3 та ОСОБА_4

26 квітня 2018 року ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача – комунальне підприємство Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне об’єднання» про зміну договору найму жилого приміщення було залишено без руху та надано термін для усунення недоліків.

Ухвалою Нетішинського міського суду Хмельницької області від 17 травня 2018 року зазначений вище зустрічний позов прийнято та об’єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_2 Крім того, задоволено клопотання представника ОСОБА_8 про припинення участі ОСОБА_4 у справі, як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача, а також задоволено клопотання останньої про її допит, як свідка.

Інші процесуальні дії у справі судом не здійснювалися.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом ОСОБА_2 (відповідач за зустрічними позовами) та його представник - адвокат ОСОБА_5 підтримали позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві та просили його задовольнити у повному обсязі. При цьому, представник спочатку просила не брати до увага її посилання у позові на ст.ст. 71, 72 ЖК України, як на правові норми, що регулюють спірні правовідносини між сторонами, а брати до уваги лише її посилання на ст.ст. 383, 405 ЦК України. Зважаючи на статус спірного житла, вважала, що при вирішенні позовних вимог ОСОБА_2 про втрату відповідачами за первісним позовом права на користування квартирою, застосовуються саме зазначені норми права.

В подальшому, в ході розгляду справи та встановлення певних обставин, представник ОСОБА_5 вважала за потрібне змінити підстави позову, вказавши на необхідність застосування ст.ст. 71, 72 ЖК України.

Щодо зустрічних позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_2, то такі вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Водночас, вказала, що за будь-яких умов, чи спірне житлове приміщення належить до приватного житлового фонду чи до комунального, державного житлового фонду, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вже фактично не живуть в даному приміщенні з 2004 року, а не цікавляться ним зовсім з 2012 року, що однозначно перевищує термін в шість місяців чи один рік, протягом якого ще зберігається дане житлове приміщення за тимчасово відсутніми.

Зауважила, що, на її переконання, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 первинно повинні були звернутись з питанням про зміну договору найму спірної квартири до наймодавця і тільки уразі його відмови оскаржувати таку у судовому порядку. Разом з тим, рішення про відмову в зміні договору найму ні виконавчим комітетом Нетішинської міської ради, ні ЖЕК не приймалось.

Тому, на її переконання, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не отримували відмову в укладенні договору найму, а відтак не скористались способами реалізації своїх житлових прав, визначених законом, в зв’язку з чим вважає, що їх право не порушено.

Також вказала на не виконання позивачами за зустрічними позовами обов'язків наймачів спірного житлового приміщення щодо оплати житлово-комунальних послуг, які за них оплачував ОСОБА_2, оскільки вони прописані в спірній квартирі.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_4 в судовому засіданні 15 листопада 2018 року та її представник адвокат ОСОБА_6 в даному судовому засіданні позов ОСОБА_2 до ОСОБА_4 не визнали та просили у його задоволенні відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_4 та її представник просили задовольнити повністю, з підстав зазначених у ньому.

Водночас представник ОСОБА_4 вказала на те, що 14 листопада 2018 року на ім’я її довірительки був вироблений технічний паспорт на квартиру №74 в житловому будинку №6 на вул. Шевченка в м. Нетішин Хмельницької області, згідно даних якого вказана квартира складається з кімнати розміром 11.5 кв.м, кімнати розміром 17.3 кв.м з лоджією, вихід на яку обладнано з даної кімнати, місць загального користування (коридор розміром 7.2 кв.м, кухня розміром 7.3 кв.м, вбиральня розміром 1.2 кв.м, ванна розміром 2.4 кв.м). Вказані дані остання просили врахувати при ухваленні рішення, оскільки при зверненні із зустрічним позовом ними, за відсутності технічного паспорта, була вказана інша площа даних приміщень. При цьому, представник ОСОБА_6 також наполягала на укладенні з ОСОБА_4 окремого договору найму.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_3 в судовому засіданні 15 листопада 2018 року та її представник адвокат ОСОБА_6 в даному судовому засіданні позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 не визнали та просили у його задоволенні відмовити. Додатково ОСОБА_3 вказала на те, що дійсно тривалий час не проживала у спірній квартирі, проте на це були вагомі причини. А саме те, що вона навчалася за кордоном, а приїжджаючи в Україну не мала де зупинитись, постійно проживала у чужих людей, оскільки її батько ОСОБА_2 не бажав, щоб вона проживала у їх квартирі.

Також ствердила, що останні два роки доглядала матір, яка сама не спроможна була дати собі ради. Підтвердила і те, що щоразу після того, як за участю державних виконавців її з матір’ю вселяли та їм надавався комплект ключів від спірної квартири, то на наступний день ОСОБА_2 змінював вхідні замки і потрапити до квартири знову ставало неможливим.

На даний час вона має намір повернутись в Україну, проте, їй не має куди приїхати, бо ОСОБА_2 не впускає її в житло, в якому вона має право проживати. Вважає, що запропоновані нею зміни до договору найму жилого приміщення є правомірними. На підставі наведеного ОСОБА_3 та її представник-адвокат ОСОБА_6 просили її зустрічний позов, з урахуванням уточнення щодо площі приміщень, задовольнити повністю, з підстав зазначених у ньому.

Додатково представник позивачів за зустрічними позовами – ОСОБА_6 вказала, що зміни договору найму спірного жилого приміщення за варіантом запропонованим позивачами за зустрічними позовами не призведуть до штучного погіршення їх житлових умов, при такому варіанті зміни договору найму житлові умови відповідача за зустрічними позовами не погіршуються, з урахуванням того, що частка ОСОБА_2 значно більша за частки, які припадають на ОСОБА_4 та ОСОБА_3

Щодо тверджень представника позивача за первісним позовом – ОСОБА_5 про те, що відповідачі за первісним позовом ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не виконували тривалий час обов’язки наймача по оплаті житлово-комунальних послуг, то представник ОСОБА_6, вказала, що ОСОБА_2 мав можливість скористатись правом звернення до організації, яка надає житлово-комунальні послуги про те, щоб не нараховували оплату за такі послуги на фактично не проживаючих осіб, проте таким право він не скористався. Не скористався останній і своїм правом на звернення з відповідними вимогами до її довірителів в судовому порядку.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача за зустрічним позовом - комунального підприємства Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне об’єднання» в судове засідання не з’явилася, подала заяву про розгляд справи у її відсутності, в якій зазначила, що при прийнятті рішення покладається на розсуд суду.

Заслухавши учасників справи, свідків, встановивши фактичні обставини справи, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень на них, дослідивши та оцінивши докази, проаналізувавши норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що в первісному позові слід відмовити, а зустрічні позови задовольнити повністю зважаючи на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 11 березня 2002 року у відділі реєстрації актів цивільного стану Нетішинського міського управління юстиції Хмельницької області.

Вказана обставина не оспорюється сторонами по справі та підтверджується даними свідоцтва про розірвання шлюбу серії І-БВ №015906, виданого 26 жовтня 2006 року (арк. спр. 10).

Як убачається з свідоцтва про право власності від 18 травня 2012 року та витягу з державного реєстру прав №34400049 від 07 червня 2012 року, квартира №74, яка знаходиться на вул. Шевченка, 6 в м. Нетішин Хмельницької області, належить на праві приватної власності ОСОБА_2, свідоцтво видане згідно з розпорядженням від 17 травня 2012 року №35 (арк. спр. 8, 9).

За даними довідок виконавчого комітету Нетішинської міської ради №8501 від 13 червня 2017 року та №0265/2017 від 17 липня 2017 року, у квартирі №74, яка знаходиться на вул. Шевченка, 6 в м. Нетішин Хмельницької області, значились зареєстрованими - ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_3 (арк. спр. 7, 23), а за даними довідки виконавчого комітету Нетішинської міської ради №10475 від 10 серпня 2017 року значаться зареєстрованими лише ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (арк. спр. 43).

Позивач за первісним позовом ОСОБА_2 вказуючи на те, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у спірній квартирі не проживають більше чотирнадцяти років, не вносять плату за користування житлом і комунальні послуги, не несуть інших витрат по його утриманню та не приймають участь у спільному побуті, вважає, що вони втратили право користування квартирою, в зв’язку з чим звернувся до суду з даним позовом за захистом свого порушеного права.

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 також звернулись до суду за захистом свого порушеного права з зустрічними позовами про зміну договору найму жилого приміщення.

За таких обставин між сторонами вбачається спір щодо права користування житлом та визначення порядку такого користування, який регулюються нормами Житлового кодексу України (далі ЖК України).

Як встановлено в судовому засіданні та підтверджено наявними в матеріалах справи актами комісійного обстеження квартири КП НМР «ЖКО» від 16 вересня 2013 року, від 23 червня 2015 року, від 03 липня 2015 року, від 24 травня 2017 року, від 10 серпня 2017 року, від 21 лютого 2018 року (арк. спр. 12, 46, 49, 52, 55, 176), та квитанціями про оплату послуг з утримання будинку та прибудинкової території, комунальних послуг (арк. спр. 58-83), ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не проживають у квартирі №74, яка знаходиться на вул. Шевченка, 6 в м. Нетішин Хмельницької області, плати за користування квартирою та комунальні послуги не вносять. Дані обставини підтвердила також в судовому засіданні свідок ОСОБА_9, тривалу відсутность ОСОБА_10 та ОСОБА_3 за вказаною адресою підтвердив також свідок ОСОБА_11

Водночас судом встановлено, що така відсутність ОСОБА_4 та ОСОБА_3 зумовлена перебуванням останніх в Іспанії. Зокрема ОСОБА_4 спочатку перебувала в Іспанії по трудовому контракту, про що зазначає і сам позивач у поданому позові, та з 21 грудня 2016 року по листопад 2018 року не могла залишити країну, в зв’язку з перебуванням на лікарняному, а ОСОБА_3 виїхала до Іспанії в зв’язку з навчанням, де на даний час працює за контрактом.

Вказані обставини стверджуються даними довідок №570/4-1572-12 та №570/4-1570-12 від 26 червня 2012 року, згідно яких ОСОБА_4 перебувала на тимчасовому консульському обліку в Посольстві України в Іспанії з 20 червня 2012 року до 10 липня 2015 року, а ОСОБА_3 з 20 червня 2012 року до 10 липня 2012 року (арк. спр. 16, 17), довідки від 01 квітня 2013 року, згідно яких ОСОБА_3 зарахована до Середньої школи ІІ-ІІІ ступеню та середньої професійної освіти «МАНУЕЛЬ ДЕ ФАЛЬЯ» на 2012/2013 навчальний рік (арк. спр. 192), довідки начальника відділу кадрів АТ «ЕМАП» від 25 січня 2018 року, згідно яких ОСОБА_3 працювала на посаді касира за строковим договором, термін дії якого завершується 01 квітня 2018 року (арк. спр. 191), довідок про стан здоров’я від 29 січня 2018 року, від 13 березня 2017 року, згідно яких ОСОБА_4 з 21 грудня 2016 року перебуває на лікарняному та перейшла під контроль Національного інституту соціального забезпечення, який продовжив лікарняне ще на шість місяців (травень-червень 2018 року), протягом вказаного періоду пацієнтка не може виїжджати за межі Іспанії, тому що її можуть позбавити права на отримання допомоги (арк. спр. 190, 193-195).

На це ж в судовому засіданні вказала і ОСОБА_4, будучи допитаною як свідок.

Остання, крім того пояснила, що коли вона вийшла заміж за ОСОБА_2 і в них народилась дочка, то вони, як сім’я отримали двокімнатну квартиру, з урахуванням також ще одного члена їх сім’ї - її дочки від першого шлюбу ОСОБА_11. Через деякий час, із-за поганого відношення ОСОБА_2 до неї вона була змушена була переїхати до найманої квартири, яку їй оплачувала її знайома ОСОБА_12 Згодом вона через скрутне матеріальне становище була змушена поїхати за кордон на заробітки, а доньку ОСОБА_3 залишила у ОСОБА_12 Коли вона періодично приїжджала із-за кордону в Україну, то змушена була проживати у ОСОБА_12, оскільки її чоловік не давав дозволу на проживання у спірній квартирі.

Не змінило ситуації і рішення суду про її вселення у дану квартиру, ОСОБА_2 не впускав до її зареєстрованого місця проживання. Щоразу, після чергового вселення її до квартири за участю державних виконавців та надання їй комплекту ключів від спірної квартири, на наступний день ОСОБА_2 змінював вхідні замки і потрапити до квартири знову ставало неможливим.

Зазначила, що останні два роки вона і її дочка ОСОБА_13 не мали можливості приїхати до України, оскільки вона хворіла, а дочка її доглядала. Крім того, дочка була змушена заробляти кошти, оскільки свого житла вони не мали, а оплачувати оренду житла та купувати продукти харчування було необхідно. На даний час вона працювати за станом здоров’я не може, отримала по втраті працездатності пенсію в Іспанії та має намір повернутись в Україну. Проте їй не має куди приїхати, бо ОСОБА_2 неправомірно не впускає її в житло, в якому вона має право проживати, а іншого житла вона не має.

Встановлені обставини відсутності відповідачів у спірному житлі, на переконання суду, є поважними, що виключає підстави для втрати останніми права на користування цим житлом, в зв’язку з чим аргументи ОСОБА_4 та ОСОБА_3, наведені в обґрунтування своїх заперечень, заслуговують на увагу суду.

Що стосується аргументів позивача за первісним позовом щодо відсутності з його боку перешкод у користуванні житлом та втрати відповідачами до нього інтересу, то такі, на думку суду, є необґрунтованими, оскільки не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи та спростовуються дослідженими судом доказами.

На наявність у ОСОБА_4 та ОСОБА_3 інтересу до спірного житла, на поважність не проживання останніх у квартирі та існування перешкод в користуванні квартирою вказують обставини, встановлені рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 24 грудня 2012 року, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_3 про визнання останніх втратившими право на житло відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_4, ОСОБА_7 та ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення задоволено (арк. спр. 209).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини встановлені рішенням суду у господарській, цивільній, або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Дані обставини підтвердила також в судовому засіданні свідок ОСОБА_12, яка показала, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 мають інтерес до спірного житла, мали і мають намір там проживати, проте ОСОБА_2 не дає їм змоги, не зважаючи на рішення суду про вселення, користуватись даним житлом. Зазначила, що була безпосереднім свідком того, як ОСОБА_2 виганяв їх зі спірної квартири та погрожував у випадку їх повернення до даного житла. Тому весь період, коли ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не мали де проживати, оскільки не мають іншого житла, вона надавала їм допомогу шляхом надання можливості деякий час проживати у неї та пізніше за свої кошти знімала їм житло. Також підтвердила і те, що ОСОБА_4 тривалий час перебувала на лікарняному, а ОСОБА_3 її доглядала, про що знає, бо постійно з ними спілкувалась.

Також судом приймаються до уваги аргументи ОСОБА_4 та ОСОБА_3 щодо виконання зазначеного вище рішення про їх вселення, яке набрало законної сили 28 травня 2013 року, в примусовому порядку, що також вказує на наявність перешкод зі сторони ОСОБА_2 у користуванні квартирою.

Згідно постанов старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Нетішинського міського управління юстиції від 20 лютого 2014 року та 27 серпня 2014 року саме при примусовому виконанні виконавчого листа №2/2211/514/2012 від 06 серпня 2013 року усунуто перешкоди в користуванні квартирою №74, яка знаходиться на вул. Шевченка, 6 в м. Нетішин Хмельницької області, шляхом вселення відповідно ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (арк. спр. 154, 155).

Заслуговують на увагу суду і обставини встановлені рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 26 грудня 2012 року, яким визнано недійсним Розпорядження органу приватизації виконавчого комітету Нетішинської міської ради від 17 травня 2012 року №35 на безоплатну передачу у власність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1, скасовано свідоцтво про право приватної власності від 18 травня 2012 року на належність вказаної квартири ОСОБА_2 та вилучено з державного реєстру прав власності на нерухомість від 07 червня 2012 року відомості про державну реєстрацію свідоцтва про право власності ОСОБА_2 на квартиру (арк.спр. 210).

Вказане рішення набрало законної сили 08 січня 2013 року, звернуте позивачами до виконання, в зв’язку з чим відомості від 07 червня 2012 року про державну реєстрацію свідоцтва про право власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 скасовано, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14 листопада 2018 року (арк. спр.13, т.2).

Таким чином спірна квартира повернута до державного житлового фонду, тому при вирішенні позовних вимог ОСОБА_2 про втрату відповідачами за первісним позовом права на користування квартирою суд, зважаючи на статус спірного житла, вважає невірним посилання позивача за первісним позовом та його представника на норми права, які містяться в ст.ст. 383 та 405 ЦК України, оскільки вони визначають умови збереження житла членами сім’ї власника житла за тимчасово відсутніми та порядок визнання їх такими, що втратила право користування житлом.

При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Виходячи з аналізу наведених норм закону та встановлених обставин, суд приходить переконання, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 не втратили право на користування квартирою №74 на вул. Шевченка, 6 в м. Нетішин Хмельницької області, тому підстави для задоволення заявлених ОСОБА_2 вимог відсутні.

Що стосується зустрічних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про зміну договору найму жилого приміщення, то такі, на переконання суду, підлягають задоволенню повністю зважаючи на таке.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права, у випадку його порушення.

Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частинами 4, 5 ст. 9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер (ст. 61 ЖК України).

Згідно із ст. 63 ЖК України предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат.

Відповідно до ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.

Стаття 104 ЖК України передбачає, що член сім'ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам статті 63 цього Кодексу.

У разі відмовлення членів сім'ї дати згоду на укладення окремого договору найму, а також у разі відмови наймодавця в укладенні такого договору спір може бути вирішено в судовому порядку.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавством визначено рівність прав і обов'язків усіх членів сім'ї наймача та передбачено можливість встановлення судом порядку користування жилими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду лише при одночасному вирішенні питання про зміну договору найму жилого приміщення.

Відповідно до роз'яснення, викладеного в абз. 2 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», при поділі жилого приміщення за вимогою члена сім'ї наймача йому може бути виділено ізольоване жиле приміщення розміром меншим за жилу площу, що припадає на нього. Однак поділ не може бути допущений, коли це призведе до штучного погіршення житлових умов позивача і викличе необхідність постановки його на облік як такого, що потребує поліпшення житлових умов.

Також аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що член сім'ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, звернувшись до наймодавця - житлово-експлуатаційної організації та укласти з ним договір найму жилого приміщення, таким чином стати наймачем, однак при умові згоди інших членів сім’ї. Та лише у разі відмови членів сім'ї дати згоду на укладення окремого договору найму, спір може бути вирішено в судовому порядку.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в даному випадку ОСОБА_2, зважаючи на звернення останнім до суду з первісним позовом, як основний наймач, не дає згоди на укладення окремого договору найму членом сім'ї наймача, який вправі вимагати лише за згодою інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, звернувшись до наймодавця - житлово-експлуатаційної організації і стати наймачем, що останній не заперечував у судовому засіданні.

Зміна договору найму жилого приміщення та укладення окремого договору найму, на переконання суду, не погіршить житлові умови ОСОБА_4 та ОСОБА_3 і не призведе до штучного погіршення їх житлових умов та не викличе необхідності постановки на облік як таких, що потребують поліпшення житлових умов. Тому суд вважає, що права позивачів за зустрічним позовом можуть бути захищені шляхом задоволення їх позову повністю.

При цьому, суд виходив з того, що з урахуванням усіх осіб, зареєстрованих в квартирі, на позивачів за зустрічними позовами припадає жила площа в розмірі 17,3 кв.м. з лоджією. Вона може бути виділена у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам закону. Водночас, відповідачу слід залишити в користування житлову кімнату площею 11,5 кв.м, а підсобні приміщення - у спільному користуванні сторін.

Такий варіант порядку користування спірною квартирою, на думку суду, відповідає інтересам усіх осіб, що проживають в квартирі та не порушує їх житлових прав і забезпечить захист інтересів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 та відновить їх порушені права на житло.

Що стосується визначеної ст. 104 ЖК України умови щодо проживання членів сім’ї з наймачем в спірній квартирі для укладення окремого договору найму жилого приміщення, то суд звертає увагу на те, що не проживання ОСОБА_4 та ОСОБА_3, за обставин встановлених у судовому засіданні, у спірній квартирі, яка належить до державного житлового фонду, не позбавляє їх права на укладення окремого договору найму.

Суд не погоджується з аргументами представника позивача з приводу того, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 первинно повинні були звернутись з питанням про зміну договору найму спірної квартири до наймодавця і, уразі його відмови, оскаржувати таку у судовому порядку, в зв’язку з чим, на її думку, їх права не порушено.

Як визначено положеннями ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).

Відповідно до положень частин першої-третьої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року №15-рп/2002 у справі №1-2/2002 зазначено, що право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою захисту власних житлових прав ОСОБА_4 та ОСОБА_3 звернулися до суду з даними зустрічними позовами і, на переконання суду, відсутність вмотивованої відмови наймодавця, в контексті положень ст. 106 ЖК України, не позбавляє права особи звернутися за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права до суду, та не є підставою для залишення позову без задоволення.

Щодо тривалого невиконання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 обов’язків по оплаті житлово-комунальних послуг, на чому в судовому засіданні наголошувала представник ОСОБА_5, то суд зауважує на тому, що ОСОБА_2 мав можливість скористатись правом звернення до організації, яка надає житлово-комунальні послуги про те, щоб остання не нараховувала оплату за такі послуги на фактично не проживаючих осіб, проте таким право не скористався.

Надаючи оцінку посиланням ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в зустрічних позовних заявах, а також їх представника ОСОБА_6 в судовому засіданні, на те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_3 можуть бути наймачами однієї кімнати розміром 17.3 кв.м, оскільки є повнолітніми членами однієї родини і це відповідає вимогам ст. 63 ЖК України, то суд дійшов наступного.

Згідно ст. 63 ЖК України предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

Не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі (частина перша статті 48), частина кімнати або кімната, зв'язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо).

Приписи ст. 48 ЖК України вказують на те, що жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України.

Пунктом 16 Пленуму Верховного суду України від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» визначено, що в силу ст.104 ЖК України суд вправі задовольнити вимоги члена сім'ї наймача про поділ жилого приміщення, якщо жилу площу, що припадає на нього (або з урахуванням укладеної угоди про порядок користування жилим приміщенням), може бути виділено у вигляді ізольованого приміщення, яке складається з однієї або кількох кімнат, розмір якого не менше встановленого для надання одній особі.

При поділі жилого приміщення за вимогою члена сім'ї наймача йому може бути виділено ізольоване жиле приміщення розміром меншим за жилу площу, що припадає на нього. Однак поділ не може бути допущений, коли це призведе до штучного погіршення житлових умов позивача і викличе необхідність постановки його на облік, як такого, що потребує поліпшення житлових умов.

В п. 3 постанови виконавчого комітету Хмельницької обласної ради народних депутатів і Президії обласної ради професійних спілок «Про порядок обліку громадян, що потребують покращення житлових умов і надання їм жилої площі в Хмельницькій області» №8 від 02 січня 1985 року, встановлено, що на квартирний облік приймаються громадяни, які постійно проживають, а також прописані в даному населеному пункті не менше двох років і мають житлову площу менше 6,5 кв. м на кожного члена сім’ї.

Крім того, суд зауважує на тому, що ст. 63 ЖК України містить відсилку на ст. 48 ЖК України, а не на 47 ЖК України, де норма жилої площі встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метра на одну особу, як зауважувала на тому представник позивача за первісним позовом – ОСОБА_5, що на думку суду, є невірним.

Отже, з врахуванням вищевказаних нормативних актів, суд дійшов висновку про можливість виділення ОСОБА_4 та ОСОБА_3 житлової кімнати розміром 17,5 кв.м, що не викличе необхідності постановки їх на облік, як таких, що потребують поліпшення житлових умов, та захистить їх порушені житлові права.

Водночас суд не вбачає підстав для розгляду вимоги ОСОБА_4 про укладення з нею окремого договору найму жилого приміщення на виділену їй з дочкою кімнату в квартирі, оскільки така була заявлена поза строками, визначеними ст. 49 ЦПК України. За цих же обставин суд позбавлений можливості прийняти до розгляду змінені представником позивача за первісним позовом ОСОБА_14 підстави первісного позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує вимоги ст. 141 ЦПК України та, зважаючи на відмову в задоволенні заявлених вимог за первісним позовом, вважає за необхідне судові витрати покласти на позивача за первісним позовом. При цьому, задоволення зустрічних позовів повністю, зумовлює покладення витрат, які понесли позивачі за зустрічними позовами при зверненні до суду, на відповідача за зустрічними позовами.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_3 про втрату права на користування жилим приміщенням - відмовити повністю.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача – комунальне підприємство Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне об’єднання» про зміну договору найму жилого приміщення задовольнити повністю.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача – комунальне підприємство Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне об’єднання» про зміну договору найму жилого приміщення задовольнити повністю.

Визначити порядок користування квартирою №74 в будинку №6 по вулиці Шевченка у м. Нетішин Хмельницької області: виділити в користування ОСОБА_3 та ОСОБА_4, жилу кімнату площею 17,3 кв.м з лоджією, залишити в користуванні ОСОБА_2, жилу кімнату площею 11,5 кв.м. Підсобні приміщення: коридор площею 7,2 кв.м, кухню площею 7,3 кв.м, вбиральню площею 1,2 кв.м, ванну площею 2,4 кв.м залишити у спільному користуванні сторін.

Змінити умови договору найму, шляхом укладення з ОСОБА_15 окремого договору найму жилого приміщення - кімнати площею 17,3 кв.м з лоджією в квартирі АДРЕСА_2.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Хмельницького апеляційного суду або через Нетішинський міський суд Хмельницької області (відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року) протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_2 (місце проживання: 30100, АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_1).

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_3 (місце проживання: 30100, АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_2).

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_4 (місце проживання: 30100, АДРЕСА_3, РНОКПП НОМЕР_3).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача за зустрічним позовом комунальне підприємство Нетішинської міської ради «Житлово-комунальне об’єднання» (місцезнаходження: 30100, Хмельницька область, м. Нетішин, пр. Незалежності, 31, ЄДРПОУ 31345419).

Повне судове рішення складено 03 грудня 2018 року.

Суддя О.М. Гавриленко