Постанова № 78266389, 29.11.2018, Апеляційний суд Сумської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 року

м.Суми

Справа №591/5576/16-ц

Номер провадження 22-ц/788/1872/18

Апеляційний суд Сумської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Хвостика С. Г. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Криворотенка В. І.

за участю секретаря судового засідання Новікової А.С.,

відповідача ОСОБА_1, її представника адвоката ОСОБА_2,

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 16 серпня 2018 року в складі судді Кривцової Г.В., ухваленого в м. Суми, повний текст якого складений 21 серпня 2018 року,

в с т а н о в и в:

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402 VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Пунктом 8 ч. 1 розділу ХIII «Перехідні положення» ЦПК України, в редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року, також визначено, що утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

24 жовтня 2016 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, вимоги якого обґрунтовані тим, що з відповідачем 17 березня 2010 року був укладений кредитний договір, за умовами якого позичальниця отримала кредит у розмірі 9700 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Скориставшись кредитними коштами, взятих на себе зобов'язань з вчасного їх повернення відповідач не виконала, тому станом на 12 жовтня 2016 року утворився борг на загальну суму 21517,53 грн, який банк просив стягнути з відповідача на свою користь.

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 01 грудня 2016 року позов АТ КБ «Приватбанк» було задоволено у повному обсязі, проте, ухвалою цього ж суду від 02 жовтня 2017 року заочне рішення було скасовано.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 16 серпня 2018 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором, що складається з боргу по тілу кредиту у сумі 8145,74 грн, боргу по відсоткам за користування кредитом у сумі 3598,29 грн, 7222,67 грн пені, а всього стягнуто заборгованості у сумі 18966,70 грн та 1378 грн судового збору.

ОСОБА_1 з вказаним рішенням суду не погодилась і, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить його скасувати. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що банк дійсно видав їй кредитну картку, проте, кредитного договору з визначеним кредитним лімітом вона з банком не укладала, Умови та Правила надання банківських послуг і Тарифи банку не підписувала, кредитних коштів не отримувала і, відповідно, їх не використовувала.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_1 і її представника адвоката ОСОБА_2, які підтримали доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції за наявними в справі доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції вірно встановлено, що 17 березня 2010 року ОСОБА_1 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку (а.с. 10).

Також, підписавши анкету-заяву, ОСОБА_1 виразила свою згоду на те, що її заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також з Тарифами банку складає між нею та банком договір про надання банківських послуг (зворот а.с. 10).

Крім того, 20 жовтня 2010 року ОСОБА_1 підписала Довідку про Умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» по договору SAMDN50000036973991, в якій містяться наступні умови кредитування: тип кредитної картки - поновлювана; пільговий період - до 55 днів по кожному витрачанню кредитних коштів; базова процентна ставка за місяць, виходячи з 360 днів у році, - 2,5%; розмір щомісячних платежів - 7% від суми заборгованості, але не менше 50 грн та не більше залишку боргу; строк щомісячних платежів - до 25 числа; пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів нараховується за кожен день прострочення платежів у розмірі 1% від суми боргу, але не менше 30 грн один раз на місць за наявності 5-денної прострочки платежів по тілу кредиту чи процентам на суму від 50 грн і більше; штраф за порушення строків повернення будь-яких платежів по кредиту - 500 грн + 5% від суми заборгованості по кредиту з урахуванням нарахованих та прострочених процентів і комісій. До того ж, довідкою передбачені розміри комісій за послуги банку, пов'язані з використанням кредитних коштів та кредитного рахунку (а.с. 132).

Відповідно до наданої банком інформації по кредитному рахунку № НОМЕР_2 за договором SAMDN50000036973991 ОСОБА_1 видавались наступні картки: № НОМЕР_3 зі строком дії по липень 2014 року; № НОМЕР_4 зі строком дії по червень 2015 року; № НОМЕР_5 зі строком дії по червень 2016 року; № НОМЕР_6 зі строком дії по січень 2018 року (а.с. 133).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, банк надав розрахунок заборгованості, в якому вказав, що за кредитним договором № б/н від 17 березня 2010 року станом на 12 жовтня 2016 року утворилась заборгованість на загальну суму 21517,53 грн, яка складається з 8145,74 грн заборгованості по тілу кредиту, 3598,29 грн заборгованості по процентам за користування кредитом, 7222,67 грн пені за прострочене зобов'язання, 1050 грн пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн, а також 500 грн фіксованої частини штрафу та 1000,83 грн його процентної складової (а.с. 7-8).

З довідки банку про зміну відповідачу ОСОБА_1 умов кредитування та обслуговування кредитної картки № НОМЕР_6 від 17 липня 2014 року вбачається, що старт карткового рахунку відбувся 20 жовтня 2010 року. Кредитний ліміт у розмірі 8200 грн банк встановив відповідачу 17 липня 2014 року, а 25 липня 2014 року кредитний ліміт було збільшено до 9700 грн (а.с. 9).

В обґрунтування позовних вимог АТ КБ «Приватбанк» надав виписку по кредитній картці ОСОБА_1 № НОМЕР_6 і додаткових рахунках договору за період з 01 січня 2010 року по 07 листопада 2017 року, з якої вбачається, що починаючи з 21 грудня 2010 року по 01 листопада 2017 року позичальниця за допомогою банківських карток № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, № НОМЕР_5 та № НОМЕР_6 використовувала кредитні кошти шляхом їх зняття готівкою у банкоматах, а також шляхом безготівкового розрахунку за придбані товари (а.с. 134-148).

У розрахунку заборгованості за кредитним договором зазначено та підтверджується випискою по кредитному рахунку, що 26 листопада 2015 року ОСОБА_1 здійснила останній платіж на погашення кредитного бору у сумі 106,28 грн шляхом переказу коштів з іншого рахунку, а 11 грудня 2015 року банк здійснив автоматичне перерахування коштів з іншої банківської картки відповідача у сумі 353,20 грн у рахунок погашення кредитного боргу, після чого кредит не погашався (зворот а.с. 8, зворот а.с 143, а.с. 144).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що між сторонами 17 березня 2010 року був укладений кредитний договір, умови якого відповідач належним чином не виконала, внаслідок чого утворився борг по тілу кредиту на суму 8145,74 грн і процентам за користування кредитом у сумі 3598,29 грн, який суд стягнув у повному обсязі. В частині вимог про стягнення з відповідача неустойки суд першої інстанції вирішив стягнути 7222,67 грн пені за прострочення виконання відповідачем кредитного зобов'язання, відмовивши у задоволенні вимог про стягнення 1050 грн пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн та 1500,83 грн штрафу, оскільки вважав, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне і те саме порушення, тобто, за порушення строків повернення кредиту, призведе до подвійної відповідальності, що прямо заборонено ст. 61 Конституції України.

Проте, з такими висновками суду колегія суддів повністю погодитись не може, виходячи з наступного.

Так, згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов'язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

Факт підписання відповідачем 17 березня 2010 року анкети-заяви та 20 жовтня 2010 року довідки про умови кредитування, отримання від банка кредитної картки та існування між банком та позичальницею договірних відносин ОСОБА_1 визнала у суді першої інстанції, що вбачається з її клопотання про перегляд заочного рішення від 18 серпня 2017 року, в якому вона визнала факт наявності з банком договірних відносин (а.с. 112-113).

Отже, на думку колегії суддів, ОСОБА_1, підписавши анкету-заяву та отримавши кредитну картку визнала, що ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг в Приватбанку, а також з Тарифами банку, отримавши, таким чином, повну інформацію про умови кредитування.

Як зазначалось вище, після підписання анкети-заяви 17 березня 2010 року, банк відкрив позичальниці кредитний рахунок № НОМЕР_2, на якому обслуговувались кредитні картки, які мали встановлений строк дії, зокрема, картка № НОМЕР_3 діяла по липень 2014 року, після чого позичальниці була видана картка № НОМЕР_4 зі строком дії по червень 2015 року, після закінчення строку дії якої була видана картка № НОМЕР_5 зі строком дії по червень 2016 року та картка № НОМЕР_6 зі строком дії по січень 2018 року (а.с. 133). Незважаючи на те, що позичальниця отримувала нові кредитні картки, проте, умови використання і повернення кредитних коштів залишались незмінними, тобто, ті, які були визначені у Довідці про Умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» по договору SAMDN50000036973991, яку ОСОБА_1 підписала 20 жовтня 2010 року.

Доводи відповідача про те, що кредитні кошти від банку вона не отримувала і не використовувала спростовуються випискою по кредитному рахунку ОСОБА_1, в якому, як зазначалось вище, відображений рух коштів з використанням всіх виданих позичальниці банківських карток, зокрема, витрачання кредитних коштів та їх часткове повернення.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що між позивачем і відповідачем 17 березня 2010 року був укладений кредитний договір.

Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що їй не було відомо про розмір встановленого на картці кредитного ліміту колегія суддів до уваги не приймає з огляду на те, що кредитні кошти у межах запропонованого банком ліміту у сумі 9700 грн позичальниця використала не у день отримання кредитної картки, а поступово, починаючи з 17 липня 2014 року.

Твердження заявниці апеляційної скарги про те, що нею, крім анкети-заяви, кредитний договір з банком не підписувався та, крім того, не підписувались Умови і Правила надання банківських послуг, а також Тарифи банку, є безпідставними з огляду на наступне.

Частинами першою-третьою ст. 633 ЦК України передбачено, що договори, які укладаються банком з фізичними особами, є публічними. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Виходячи з вимог частини першої ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 2 ст. 1067 ЦК України банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунку з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам.

Як зазначалось вище, підписуючи 17 березня 2010 року анкету-заяву, відповідач вказала, що вона погоджується і приєднується до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку.

З наказу № 906 СП-2010-256 «Про затвердження Умов та Правил надання банківських послуг для Приватбанку та всіх дочірніх банків» від 06 березня 2010 року вбачається, що додана до позовної заяви редакція Умов та Правил надання банківських послуг є саме тими умовами кредитного договору, які діяли на день підписання ОСОБА_1 анкети-заяви, тобто, станом на 17 березня 2010 року (а.с. 13-46).

Факт використання відповідачем кредитних коштів та їх часткове повернення свідчить про те, що ОСОБА_1 погодилась на запропоновані банком Умови та Правила надання банківських послуг в Приватбанку, у тому числі і з встановленою банком на момент підписання анкети-заяви процентною ставкою за користування кредитом на рівні, що не перевищує 30% річних або 2,5% на місяць.

Отже, відсутність підпису позичальниці в Умовах та Правилах надання банківських послуг в Приватбанку не свідчить про задоволення доводів апеляційної скарги в зазначеній частині, оскільки відповідач погодилась на запропоновані банком умови використання кредитних коштів, що підтверджується вказаними вище обставинами та письмовими доказами на їх підтвердження.

Як вбачається з виписки по кредитному рахунку № НОМЕР_2 за період з 01 січня 2010 року по 07 листопада 2017 року позичальниця обов'язок по щомісячному поверненню кредитних коштів, як це передбачено Довідкою про Умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», належним чином не виконувала, допускаючи, при цьому, прострочення платежів.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

У відповідності зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов'язань необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.

За вказаних вище обставин, вбачається, що внаслідок неналежного виконання відповідачем кредитних зобов'язань утворилась заборгованість по тілу кредиту, яка згідно розрахунку заборгованості станом на 12 жовтня 2016 року становить 8145,74 грн.

Борг по тілу кредиту відповідач не спростувала, альтернативного розрахунку не надала.

Загальна сума заборгованості по процентам за користування кредитними коштами, як зазначено у розрахунку заборгованості, станом на 12 жовтня 2016 року становить 3598,29 грн.

Водночас, за користування позичальницею кредитними коштами за період з 17 липня 2014 року по 12 жовтня 2016 року банк мав право нараховувати проценти, виходячи зі ставки не більшої, ніж 30 % річних (2,5 % на місяць), проте, ураховуючи межі заявлених банком позовних вимог в цій частині, суд першої інстанції, на думку колегії суддів, дійшов вірного висновку про стягнення боргу по процентам за користування кредитом у тому розмірі, який банк просив у позові, тобто, 3598,29 грн.

Стосовно вирішених позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у сумі 7222,67 грн за прострочення повернення боргу та відмови у задоволенні вимог про стягнення 1050 грн пені за прострочку сплати боргу більше, ніж 100 грн та 1500,83 грн штрафу, колегія суддів зазначає наступне.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно з п. 1.1.5.20 Умов та Правил надання банківських послуг при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором, більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф, розмір якого, згідно з Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», складає 500 грн + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту, з урахуванням нарахованих та прострочених процентів і комісій (а.с. 25, 132).

Пунктом 2.1.1.12.6.1 Умов та Правил надання банківських послуг передбачено право банку нараховувати та обов'язок позичальника сплачувати пеню у разі виникнення прострочених зобов'язань на суму від 100 грн, яка згідно з Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» нараховується за кожен день прострочення платежів у розмірі 1% від суми боргу, але не менше 30 грн один раз на місць за наявності 5-денної прострочки платежів по тілу кредиту чи процентам на суму від 50 грн і більше (а.с. 38, 132).

Отже, умовами укладеного сторонами 17 березня 2010 року кредитного договору передбачено застосування пені за несвоєчасне погашення боргу, пені за виникнення простроченого зобов'язання на суму від 100 грн, а також штрафу за несвоєчасне погашення заборгованості за кредитом.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення, тобто строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом України у постанові від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.

Отже, законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Суд першої інстанції врахував зазначені вище норми Конституції України та ЦК України та стягнув 7222,67 грн пені за прострочення повернення боргу, відмовивши у задоволенні решти вимог банку про стягнення неустойки, тобто, не допустив подвійної відповідальності боржниці за порушення кредитного зобов'язання.

Водночас, Конституційний суд України у рішенні від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 зазначає, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів кредитних послуг.

При цьому, суд першої інстанції не врахував, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту завдання негативних наслідків через прострочення виконання зобов'язання відповідачем, що інтереси відповідача, як споживача послуг банку, є найменш захищеними.

У зв'язку з цим, на думку колегії суддів, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню саме штраф за несвоєчасне повернення боргу у сумі 1500,83 грн, замість пені в сумі 7222,67 грн.

Такий висновок відповідатиме положенням ст. 2 ЦПК України про те, що завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 1500,83 грн штрафу та задоволених вимог про стягнення з відповідача пені у сумі 7222,67 грн слід скасувати та частково задовольнити вимоги банку про стягнення неустойки, а саме: стягнути з відповідача на користь позивача штраф у сумі 1500,83 грн (500 грн фіксований штраф + 1000,83 грн процентна складова штрафу).

Таким чином, всього з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 13244,86 грн (8145,74 грн боргу по тілу кредиту + 3598,29 грн боргу по процентам за користування кредитом + 1500,83 грн штрафу) заборгованості за кредитним договором.

Отже, оскаржене рішення суду на підставі ст. 376 ч. 1 п. п. 1, 4 ЦПК України підлягає скасуванню в зазначеній вище частині, а апеляційна скарга, відповідно, підлягає частковому задоволенню, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в частині розміру судових витрат необхідно змінити.

Ураховуючи, що позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» підлягають задоволенню частково (на 61 %), як і вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 (на 39%), тому на підставі ст. 141 ч. 1, ч. 10, ч. 13 ЦПК України позивач за наслідками апеляційного перегляду даної справи звільняється від обов'язку сплачувати відповідачу 806,13 грн судового збору за подання апеляційної скарги (39% від 2067 грн), а відповідач, яка мала б сплатити позивачу 840,58 грн судового збору за подання позову до суду (61 % від 1378 грн), звільняється від сплати 806,13 грн судового збору на користь позивача, але зобов'язана сплатити банку різницю у розмірі 34,45 грн судового збору (840,58 грн - 806,13 грн).

Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п. 1, п. 4; 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 16 серпня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення 1500 грн 83 коп. штрафу та задоволення вимог про стягнення пені у сумі 7222 грн 67 коп. скасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1) на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» (місцезнаходження юридичної особи: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1-Д; код ЄДРПОУ 14360570) 1500 грн 83 коп. штрафу, відмовивши у стягненні 7222 грн 67 коп. пені, а всього стягнути 13244,86 грн (8145,74 грн боргу по тілу кредиту + 3598,29 грн боргу по процентам за користування кредитом + 1500,83 грн штрафу) заборгованості за кредитним договором.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 16 серпня 2018 року в частині стягнення судового збору змінити, стягнувши з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» 34 грн 45 коп. судового збору.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий - (підпис) С.Г.Хвостик (суддя-доповідач)

Судді: (підпис) В.І.Криворотенко

(підпис) О.Ю.Кононенко