Рішення № 78264725, 30.11.2018, Татарбунарський районний суд Одеської області

Справа № 515/2161/15-ц

Провадження № 2/515/138/18

Татарбунарський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2018 року м.Татарбунари

Татарбунарський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Семенюк Л.А.

за участю секретаря - Унгурян Т.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача -адвоката ОСОБА_2

відповідача представника ПАТ КБ «ПриватБанк»

ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

07 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до публічного акціонерного товариства комерційний банк (далі - ПАТ КБ) "Приватбанк", в якій просив визнати недійсним кредитний договір № ODTOGA00000035 від 23.04.2008 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1.

В обґрунтування вимог ОСОБА_1 зазначив, що 23 квітня 2008 року між ним та ПАБ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір за № ODTOGA00000035 в іноземній валюті на суму 29.717. 50 доларів США, строком до 23.04.2028 року. Згідно преамбули даного кредитного договору від імені «Банку» діє особа, яка зазначена в п.9.1 в особі начальника відділення в м. Татарбунари філії «Южне ГРУ ЗАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_4

Також зазначає, що в кредитному договорі зовсім не має посилань на документ (назва, дата його укладання), яким надається повноваження начальнику відділення в м. Татарбунари філії «Южне ГРУ ЗАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_4 представляти банк та вчиняти від його імені певні дії, що мають юридичне значення.

Із витребуваних судом доказів, на думку позивача, вбачається, що начальник відділення в м. Татарбунари філії «Южне ГРУ ЗАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_4 не мав належні повноваження, а тому вважається не уповноваженою особою, що тягне за собою наслідки недійсності кредитного договору.

Згідно до кредитного договору Банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 23.04.2008 року по 23.04.2028 року включно у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 36.967.50 доларів США. З урахуванням викладеного також виникають сумніви з приводу того, чи мало відділення в м. Татарбунари філії «Южне ГРУ ЗАТ КБ «ПриватБанк» на дату укладання кредитного договору - 23.04.2008 року, дозвіл та інші установчі документи, відповідно до постанови Національного Банку України №375 від 31.08.2001 року «Про затвердження Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень».

Приймаючи до уваги, що начальник відділення в м. Татарбунари філії «Южне ГРУ «ЗАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_4, не маючи належних повноважень, вніс у договір дані, які є несправедливими, позивач вважає, що це у подальшому потягло порушення його прав та законних інтересів.

Також посилається на те, що в кредитному договорі не зазначено, що відповідач є уповноваженим банком на здійснення валютних операцій, відповідно до статей 5,11,13 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року за №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Крім того, позивач зазначає, що при підписанні кредитного договору не було надано інформації про особу кредитодавця, його правоздатність та дієздатність.

Також відповідачем було допущене істотне порушення прав позивача, як споживача фінансових послуг, через невиконання вимог закону щодо надання позивачу повної, своєчасної та достовірної інформації про послугу, що є предметом договору, у зв'язку з чим позивач був позбавлений можливості належним чином оцінити властивості такої послуги та можливі негативні для нього наслідки, що можуть настати внаслідок її отримання. Отже, для позивача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману, придбати кредитні послуги, які перевищують проценту ставку. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладання цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору, тому ОСОБА_1 вважає, що кредитний договір №ODTOGA00000035 від 23.04.2008 року підлягає визнанню недійсним.

Під час розгляду справи судом було вчинено наступні процесуальні дії.

Ухвалою суду від 08.12.2015 року було відкрито провадження по справі (а.с.12).

21 грудня 2015 року ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області (а.с.25), вказану позовну заяву залишено без розгляду.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 19.01.2016 року (а.с.34-35) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 21.12.2015 року -залишено без руху.

22.03.2016 року відкрито апеляційне провадження по справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 21.12.2015 року та прийнято до розгляду апеляційним судом Одеської області, згідно ухвали апеляційного суду Одеської області про відкриття апеляційного провадженння (а.с.45).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 21.04.2016 року (а.с.52), апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 21.12.2015 року про залишення позову без розгляду - скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для розгляду по суті.

28 липня 2016 року ухвалою суду було витребувано від ПАТ КБ «ПриватБанк» документи, підтверджуючі повноваження начальника відділення м.Татарбунари філії «Южне Гру» ЗАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_4 на укладення кредитного договору між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 за № ODTOGA00000035 від 23.04.2008 року.

Через канцелярію суду представник відповідача надав витребувану судом довіреність за № 9260 від 20.11.2007 року (а.с.86).

Ухвалою суду від 14 вересня 2016 року (а.с.100) по вказаній цивільній справі за клопотанням представника позивача адвоката ОСОБА_2 було призначено судово-економічну експертизу та зупинено провадження по справі на час проведення експертизи..

На виконання вимог вищезазначеної ухвали на адресу суду від експертної-дослідної служби України надійшов висновок № 231 від 09.06.2017 року (а.с.133-168).

16 червня 2017 року провадження у справі відновлено та призначено до судового слухання, згідно ухвали Татарбунарського районного суду Одеської області (а.с.169).

08 вересня 2017 року згідно ухвали Татарбунарського районного суду, на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2017 року, справу передано на розгляд судді Семенюк Л.А., прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду на 06.10.2017 року(а.с.181), потім справа неодноразово відкладалась за заявами представника позивача.

В судове засідання представник позивача не з'явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність, вимоги позову підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_5, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася. Направила до суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечувала, вважаючи їх необґрунтованими та просила у позові відмовити, посилаючись на те, що при підписанні кредитного договору сторони чітко та добровільно обумовили обсяг взаємних прав та обов'язків, одночасно встановивши рівень відповідальності та порядок дій у разі порушення норм договору. Тому, вважає посилання позивача на положення ЗУ «Про захист прав споживачів» після погодження умов, багаторічної сплати за кредитним договором, тривалого виконання його умов, за відсутності дійсних підстав вважати відповідні умови договору несправедливими, лише намагання уникнути відповідальності за допущення прострочення кредитного зобов'язання шляхом отримання неправомірної вигоди за рахунок отримання на свою користь рішення суду, після введення суду у оману обставинами, викладеними у позові.

Згідно з частиною 3 статті 211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

З огляду на належне сповіщення сторін та їх представників про дату, час та місце розгляду справи, надходження від них заяв про розгляд справи без їх участі, суд вважає можливим розглянути зазначену цивільну справу без участі позивача та представників сторін. При цьому, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності з вимогами частини 2 статті 247 ЦПК України, не здійснюється.

Перевіривши матеріали справи та дослідивши наявні докази, з урахуванням доводів представника відповідача, викладених у відзиві на позов, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.ст. 4,5,12,13,81 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених прав. Суд, здійснюючи правосуддя, захищає порушені права цих осіб у спосіб, визначений законами України. Перелік можливих способів захисту міститься в ст.16 ЦК України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими способами, які беруть участь у справі. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, які розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом з достовірністю встановлено, що 23 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "Приватбанк" укладено кредитний договір №ODTОGA00000035, за умовами якого банк зобов'язався надати позивачу кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу банку на строк з 23.04.2008 року по 23.04.2028 року включно, у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 28 500 дол. США на споживчі цілі, 855 дол. США - на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту, 220 дол. США - страхування майна та 142,50 доларів США - особисте страхування.

Відповідно до п.8.1 кредитного договору №ODTОGA00000035 від 23.04.2008 року процентна ставка за користування кредитом становить 12,96% річних.

Підпунктом 2.3.1 кредитного договору передбачено право банка в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, зокрема, при зміні кон'юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме при зміні курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення Договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ. При цьому відповідач зобов'язаний надіслати позивачу письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати вступу в чинність зміненої процентної ставки.

Сторонами не заперечується, що кредитні кошти ОСОБА_1 отримав від банка у повному обсязі.

Із копії позовної заяви (а.с.10) вбачається, що публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» в березні місяці 2015 року звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 в розмірі 31 704.71 доларів США. Після цього позивач звернувся до суду з вказаним позовом про визнання кредитного договору недійсним.

Таким чином, між сторонами склалися кредитні правовідносини, правовідносини з визнання кредитного договору недійсним.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Підставами виникнення цивільних права та обов'язків, зокрема, є договори.

За правилами, передбаченими ст.ст.509, 525, 526 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Згідно ст.ст. 1054, 1056, 1057-1 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитора до встановленого договором строку його надання якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин можу бути визнаний судом недійсним. Недійсний правочин не здійснює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Крім того, слід зазначити, що за змістом ст.99 Конституції України та ст.192 ЦК України грошовою одиницею України та законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Використання іноземної валюти на території України за зобов'язанням допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

У силу положень ст.ст. 192, 533 ЦК України та ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» необхідно встановлювати наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями. Про це вказується, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 року у справі №6-100цс14. Виходячи з наведеного, посилання позивача на відсутність у Банку індивідуальної ліцензії на надання йому кредиту в іноземній валюті не можуть бути підставою для визнання кредитного договору недійсним.

Суд вважає, що не є підставою для визнання кредитного договору недійсним і посилання ОСОБА_1 на порушення Закону України «Про захист прав споживачів», які полягають: 1) у не наданні йому повної письмової інформації про умови надання кредиту, загальну вартість кредиту; 2) не попередження банком, що вартість кредиту може значно зрости; 3) дискримінаційності положення кредитного договору про можливість зміни банком процентної ставки з попередженням про це Позичальника; 4) збільшення курсу долара США, що призвело до порушення його прав, оскільки сплаті підлягає більша сума у гривні, ніж на час укладання кредитного договору.

Частиною 2 ст. 11 закону України «Про захист прав споживачів» передбачено надання перед укладанням договору про надання споживчого кредиту відповідної письмової інформації. У разі ненадання вказаної інформації наступають наслідки, передбачені ст.ст. 15 і 23 цього Закону, а саме: споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків; вимагати надання у прийнятно короткий строк, але не більше місяця, належної інформації. Якщо інформація в обумовлений строк не буде надано споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків.

Судом з достовірністю встановлено, що під час укладання кредитного договору ОСОБА_1 ознайомився і погодився з умовами кредитування, які були надані йому у письмовій формі. Своїм підписом останній підтвердив факт надання йому повної інформації про умови кредитування в Банку.

У випадку ненадання необхідної інформації, позичальник мав право вимагати надати таку інформацію у найбільш короткий строк, відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця.

Випадки визнання умов договору про надання споживчого кредиту несправедливими передбачені ч.5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Загальні положення про не справедливі умови договору вказуються у ч.ч. 2,3 ст. 18 цього Закону. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Частиною 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що у разі коли визнання недійсним положення зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір можу бути визнаний недійсним у цілому.

Під час укладання кредитного договору Банку не були відомі обставини щодо можливого зростання курсу долара США внаслідок фінансової кризи, а тому він не міг попередити про це позичальника. Крім того, ризик настання негативних наслідків внаслідок можливого зростання курсу іноземної валюти фінансової кризи або можливого його зменшення внаслідок економічного зростання несуть сторони кредитного договору.

Умовами кредитного договору (п.2.3.1), щодо яких сторони дійшли згоди під час його укладання, передбачено право Банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов, з додержанням установленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника. Тому не можна розглядати ці умови дискримінаційними, такими, що порушують права позивальника. Крім того, якщо таке підвищення процентної ставки відбулося після 01.12.2009 року, набрання чинності Закону України від 12.12.2008 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банками змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», за наявності відповідних положень у кредитному договорі, позивач не позбавлений можливості оспорити розмір нарахованих процентів (Постанова Верховного Суду України від 19.12.2012 року у справі №6-149цс12).

Не відповідає дійсності твердження позивача про те, що кредитний договір не містить положень щодо порядку зміни його умов, припинення договору. Пунктами 6.2 та 6.3 кредитного договору передбачені випадки зміни та припинення кредитного договору (а.с.7 зворот).

Таким чином, не знайшли свого підтвердження доводи позивача щодо несправедливих умов договору про надання споживчого кредиту. Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: 1) умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1, ч.3 ст. 3 ст. 509 ЦК України); 2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних права та обов'язків сторін; 3( умови договору завдають шкоди позивачеві. Разом з тим, позивач послався тільки на істотний дисбаланс прав та обов'язків сторін угодою.

Беручи до уваги те, що зміст кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам законодавства, відповідає вимогам, встановленим Законом України «Про захист прав споживачів», враховуючи, що сторони на момент його укладення мали необхідний обсяг дієздатності, доказів на підтвердження застосування будь-якого примусу відносно сторін при його укладенні в матеріалах справи немає, більш того, реальність договору підтверджується його подальшим виконанням обома сторонами протягом тривалого часу, суд вважає безпідставними доводи позивача щодо недійсності договору з вказаних підстав.

Крім того, на аркушах справи 134-155 міститься висновок експерта щодо проведення судово-економічної експертизи за №126/06/2017 року від 08.06.2017 року, за результатами якої встановлено: що реальна процентна ставка на момент укладання договору № ODTОGA00000035 від 23.04.2008 року складає 15,90 %, та є вищою від визначеної умовами договору процентної ставки, абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладання договору складає 56405, 65 доларів США.

Що стосується висновку експертизи, то він є одним із доказів, який оцінюється судом у сукупності з іншими доказами по справі.

Суд критично оцінює висновок судової економічної експертизи № 231 від 09.06.2017 р. (а.с.133- 168) з наступних підстав.

Позивач надав до позову не весь кредитний договір із наміром ввести в оману експерта, у зв'язку з чим експерт помилково дійшов висновку, про те, що реальна процентна ставка на момент укладення кредитного договору № ODTOGA00000035 від 23.04.2008 року складає 15,90 % та є вищою від визначеної умовами договору процентної ставки та абсолютне значення подорожчання кредиту на момент укладення кредитного договору ODTOGA00000035 від 23.04.2008 року складає 56405,65 долл. США. В матеріалах справи відсутні (в т.ч. у відповідь на клопотання не надані) документальні підтвердження усіх витрат позичальника, передбачених на момент укладання кредитного договору, в т.ч. щорічних витрат на страхування. В межах наявних матеріалів, згідно умов кредитного договору на момент його укладання, щомісячні платежі становлять від 88,05 долл. США до 371,99 долл. США.

В самому висновку не зазначена формула, відповідно до якої експерт провів розрахунки та виявив показник сукупної вартості кредиту та реальну відсоткову ставку, саме не зрозуміло які цифри із договору він брав для розрахунку, при тому, що, як вбачається з п.7 висновку експерта, встановити фактично сплачену суму заборгованості позичальника по договору ODTOGA00000035 від 23.04.2008 року за наданими платіжними документами не видається за можливе, оскільки частина з них в нечитабельному вигляді.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Розмір кредиту, строк надання кредиту, розмір відсотків за користування кредитними грошима, розмір щомісячного платежу встановлені у п.8.1 кредитного договору, згідно якого банк зобов'язався надати позичальникові кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 23.04.2008 року по 23.04.2028 року включно, у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 36967,50 долл. США на наступні цілі: у розмірі 28500,00 долл. США, у розмірі 855,00 долл. США на сплату винагороди за надання фінансового інструменту у момент надання кредиту 220,00 долл. США - страхування майна, 142,50 долл. США - особисте страхування, а також у розмірі 7250,00 долл. США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,08% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,00% від суми виданого кредиту щомісячно в період сплати, винагороди за резервування ресурсів у розмірі 0,96 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу згідно п.7.2 даного договору. Період сплати вважати період з 20 по 25 число кожного місяця. Щомісячно в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти у сумі 371,99 долл. США згідно графіку погашення кредиту для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

Згідно п.8.2 для виконання даного договору банк відкриває позичальникові рахунок НОМЕР_1 для зарахування коштів, спрямованих на погашення заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороді та ін. платежам. Позичальник доручає, без додаткового узгодження, перерахувати кредитні кошти: винагороду за надання фінансового інструменту банку у розмірі 855,00 долл. США, на оплату страхових платежів у розмірі 362,50 долл. США на поточний рахунок страхової компанії. Кредит надається в обмін на зобов'язання позичальника на повернення кредиту, сплаті відсотків.

Що стосується повноважень представника банка на підписання кредитного договору, то на аркуші справи 86 міститься довіреність № 9260 від 20.11.2007 року, з якої, видно що вона була видана начальнику відділення в місті Татарбунари філії «Южне ГРУ» ЗАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_4 на здійснення від імені ЗАТ «Телесистеми України» перелічених у ній дій.

Відповідно до ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Враховуючи той факт, що згідно умов кредитного договору банком було надано кредит позивачеві, це свідчить про прийняття його до виконання.

Вирішуючи питання про застосування позовної давності суд виходить з такого.

Позовна давність, за змістом ст.256 ЦК України, є строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК).

Частиною 1 ст.261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно з ч.5 ст.261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За змістом ч.ч.4,5 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, якщо суд не визнає поважними причини пропущення позовної давності.

З огляду на викладене, суд зазначає, що оскільки ОСОБА_1 звернувся з позовною вимогою про визнання недійсним кредитного договору з підстав порушення його прав як споживача та не пов'язував визнання договору недійсним з невиконанням банком договірних зобов'язань, до спірних правовідносин положення частини 5 ст.261 ЦК України не застосовуються.

За відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження поважності причин пропущення позивачем трирічного строку для звернення за захистом свого права у судовому порядку, на думку суду, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк», є окремою підставою для відмови ОСОБА_1 у позові.

За вказаних обставин, у задоволенні вимог позову слід відмовити в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

В матеріалах справи містяться квитанція № 14256339 від 20 листопада 2015 року (а.с.1), яка засвідчує той факт, що позивачем ОСОБА_1 при подачі позовної заяви сплачено 487 грн. 20 коп. судового збору, а тому судові витрати слід залишити за позивачем.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 509, 525, 526, 1054, 1056, 1057-1 ЦК України ст.ст. 13, 77-80, 81, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.А.Семенюк