Рішення № 78257699, 30.11.2018, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/1753/18

пр.№ 2/464/947/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.11.2018 м. Львів

Сихівський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Мички Б.Р.,

секретар судового засідання Комарницька Р.В,

за участі: позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №464/1753/18 за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування спричиненої шкоди,

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до відповідача ОСОБА_2 у якому просить стягнути з останнього триста вісімдесят тисяч гривень спричиненої протиправною поведінкою матеріальної шкоди. В обґрунтування позову покликається на те, що у 1964 році одружився із ОСОБА_4 Після одруження почали проживати у будинку дружини (с. Монастирець Жидачівського району Львівської області), у якому вже проживали її матір із трьома дітьми, серед яких був відповідач. Будинок був невеликої площі, а тому не було достатньо місця для проживання. У зв'язку із цим, позивачу була виділена земельна ділянка для будівництва житлового будинку у смт. Журавно Жидачівського району Львівської області. Відтак, для будівництва житла почав купляти будівельні матеріали. Відповідач разом із братом, дізнавшись про таку купівлю, переконали позивача використати куплений матеріал для завершення будівництва будинку, де усі проживали на той час. Таким чином, позивачем було проведено усі дії по завершенню будівництва на загальну суму 250 тис. грн. Натомість, відповідач обіцяв допомогти позивачу по будівництву будинку на земельній ділянці, яка була виділена позивачу, однак це залишилось обіцянками. Окрім цього, позивач оплатив проведення весілля та навчання в інститут відповідача, на загальну суму 130 тис. грн. У зв'язку із наведеним вище, 02 березня 2017 року позивач направив відповідачу досудову письмову претензію з вимогою відшкодувати спричинені витрати, однак 23 травня 2017 року отримав письмову відмову. Таким чином, у відповідності до ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, просить позов задовольнити повністю.

08 травня 2018 року ухвалою Сихівського районного суду м. Львова прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

20 липня 2018 року представником відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подано відзив, який містить заперечення на позов наступного змісту. Житловий будинок у селі Монастирець був збудований у 1965 році, що підтверджено технічним паспортом на вказаний будинок. Власником цього будинку була ОСОБА_5 (матір відповідача), яка померла у 2002 році. Після смерті матері спірний будинок успадкував відповідач, а у 2014 році останній заповів сину позивача ОСОБА_6 Твердження позивача про здійснення будівництва даного житлового будинку та підтвердження даного факту квитанціями про придбання будівельних матеріалів для будівництва будинку у смт. Журавно, а не у селі Монастирець за 1968, 1969, 1971, 1972 роки спростовано технічним паспортом, який містить дані, що будинок збудований раніше. Між сторонами не було жодних домовленостей про відшкодування позивачу будь-яких коштів. Аргументи позивача про понесення витрат на весілля та навчання відповідача, жодними доказами у відповідності до ст. ст. 77-81 ЦПК України, не підтверджено. Навпаки, такі витрати поніс відповідач особисто, адже мав можливість. Покликання позивача на ст. ст. 1166, 1167 ЦК України є безпідставним, адже жодної протиправної поведінки відповідач по відношення до позивача не вчиняв.

Разом із відзивом представником відповідача подано заяву про застосування строку позовної давності. Аргументує заяву тим, що позивач просить відшкодувати витрати за 1960-1970 роки, однак звернувся до суду лише у 2018 році. Вважає, що оскільки позивачу було достовірно відомо про будівництво житлового будинку у селі Монастирець, про факти одруження та навчання відповідача, а відтак позивач мав право протягом трьох років звернутися до суду за захистом свого порушеного права, у відповідності до ст. ст. 256, 257, 261 ЦК України. Позивач жодним чином не підтверджує неможливості звернення до суду раніше будь-якими доказами, а відтак причини пропуску є неповажними, а тому у позові необхідно відмовити за спливом строку позовної давності.

02 серпня 2018 року позивачем через канцелярію суду подано відповідь на відзив, який містить наступні пояснення. Після одруження колгосп почав будувати будинок для сім'ї дружини. Так як, коштів для завершення будівництва не було, всі роботи починаючи з 1964 по 1979 роки здійснював позивач, що підтверджено поданими квитанціями про купівлю будівельних матеріалів протягом 1968-1972 роки. Коштів на весілля та навчання у відповідача не було, адже увесь тягар по утримання всієї сім'ї був на позивачу. Відповідач неодноразово просив матеріальної допомоги, при цьому постійно обіцяв що кошти за весілля та навчання поверне обов'язково. Щодо спливу строку позовної давності, вважає, що такий строк не пропущений, адже 23 травня 2018 року отримав письмову відмову від повернення коштів і лише після цього звернувся до суду, а відтак трирічний строк не пропущений.

У судовому засіданні позивач позов підтримав повністю та надав пояснення аналогічні змісту письмових обставин, викладених у позовній заяві та запереченнях на відзив.

У судовому засіданні відповідач та його представник заперечили проти позову повністю та просять у такому відмовити з підстав викладених у відзиві на позов.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи, перевіривши їх доказами, суд прийшов наступного.

Суд установив, ОСОБА_1 та ОСОБА_7 перебувають у шлюбу із 13 лютого 1965 року та зареєстровані за адресою - смт. Журавно Жидачівського району Львівської області, що підтверджено копією паспортів громадянин України /арк. спр. 13, 20/.

Разом із тим, суд встановив, що відповідач та дружина позивача є рідними братом і сестрою. Певний період свого життя сторони разом із ОСОБА_5 (матір'ю відповідача та дружини позивача) проживали за адресою - АДРЕСА_3. Дані обставини визнані сторонами у судовому засіданні, а відтак не підлягають доказуванню у відповідності до ч. 1 ст. 82 ЦПК України.

Після смерті ОСОБА_5 вищевказаний житловий будинок був успадкований відповідачем ОСОБА_2 та належить йому на праві власності, що підтверджено свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 09.08.2004 та витягом про право власності на нерухоме майно відповідно від 13.08.2004, що містяться у матеріалах справи.

Розглянувши та проаналізувавши заяву відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. ст. 15 та 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Згідно з ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше, про що зазначено у правовій позиції ВСУ у справі за N 6-2469цс16 від 16.11.2016 року.

Згідно з ст. 256 ЦК України позовна давність строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 ЦК).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ст.267 ЦК).

Повертаючись до матеріалів справи убачається, що позивач просить відшкодувати йому матеріальну шкоду понесену з 1964 року по 1972 роки на придбання будівельних матеріалів з метою завершення будівництва будинку у селі Монастирець, святкування весілля та навчання відповідача. На неодноразові усні звернення до відповідача про повернення коштів останній жодних дій з цього питання не вчиняв. Дані обставини підтверджені позивачем у судовому засіданні.

Таким чином, суд прийшов переконання, що позивач дізнався про факт порушення свого права саме після 1972 року. Тобто тоді позивач вже знав про стан свого майнового права, адже жодних доказів, які б підтверджували незнання позивачем про порушення свого цивільного права і з певної причини не звернувся за його захистом до суду, не наведено.

Суд приймає аргументи відповідача щодо застосування строку позовної давності, адже позивач поніс витрати в період з 1964 по 1972 роки та про нього зазначає позивач, будь-яких інших даних з цього питання суд не встановив, а відтак відповідач довів, що позивач про факт порушення свого права знав, адже був безпосередньою стороною спірних відносин.

Суд критично оцінює аргументи позивача щодо не пропуску строку звернення до суду за захистом свого порушеного права, адже про порушення свого права дізнався лише після отримання письмової відмови від 23.05.2017 від відповідача про повернення коштів. Звернувся до суду за захистом свого порушеного права у квітні 2018 року. Суд зазначає, що даний доказ засвідчує лише факт письмової відмови отриманої у 2017 році, якій передували неодноразові тривалі усні обіцянки відповідача про повернення коштів позивачу, однак не підтверджувались жодними діями та на які покликався позивач.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов переконання, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, оскільки всі обставини порушення його цивільного права були доступними і відомими останньому починаючи з 1972 року, однак звернувся до суду за захистом свого порушеного права лише у 2018 році, а тому суд прийшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити у зв'язку із закінченням строку позовної давності.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 17, 76-80, 259, 265, 273, 280-282, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

у х в а л и в:

відмовити в позові повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається з урахуванням Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття судом апеляційної інстанції постанови за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1.

Відповідач: ОСОБА_2, серія паспорта НОМЕР_2, місце проживання: АДРЕСА_2.

Повний текст судового рішення складено 30.11.2018.

Головуючий Б.Р. Мичка