Рішення № 78255837, 07.11.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2018 року №810/2783/18

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Терлецької О.О., при секретарі судового засідання Кравченко Р.О.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Сокол А.А.,

третя особа - не з'явилась,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Військової частини - А2167, третя особа - Міністерство оборони України про визнання протиправними та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Військової частини А2167 (далі - відповідач), третя особа Міністерство оборони України, - про скасування наказу та стягнення грошового забезпечення.

Зміст позову складають вимоги позивача: 1) скасувати Наказ №210 від 7.11.2014, яким позивача виведено за штат та знято з усіх видів забезпечення (далі - оскаржуваний наказ); 2) визнати протиправним та скасувати запис у військовому квитку позивача про виведення за штат - згідно з наказу від 09.10.2014 №210; 3) зобов'язати командування військової частини військової частини А2167 нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення у розмірі 18 174,40 грн. та інші виплати за період з жовтня 2014 року по квітень 2015 року згідно положенням Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністра оборони від 11 червня 2008 року №260 та згідно наказу 01.04.2015 №89.

Позовні вимоги позивач та його представник в судовому засіданні обґрунтовують тим, що відповідач безпідставно, без належного мотивування та оформлення відповідних документів, виніс оскаржуваний наказ, що призвело також до протиправного запису у військовому квитку позивача та невиплаті належного грошового забезпечення.

Представник позивача подав до суду заяву про зміну предмету позову 12.10.2018. Однак така заява була залишена судом без розгляду на підставі ч.1 ст.47, оскільки на момент подачі такої заяви суд перебував на стадії слухання справи по суті.

Відповідач проти позову заперечив, подавши до суду письмовий відзив та пояснення щодо заявленого позову. Обґрунтовуючи заперечення проти позову представник відповідача вказував на те, що оскаржуване рішення є правомірним та таким, яке було прийняте у зв'язку з грубими порушеннями позивачем службової дисципліни, зокрема, - у зв'язку з безпідставним нез'явленням позивача до військової частини протягом тривалого часу, що було засвідчено безпосереднім керівником позивача по службі.

Дослідивши обставини справи та заслухавши пояснення представників обох сторін, суд встановив наступні обставини.

Відповідно до Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 №303/2014 позивач був мобілізований до Збройних сил України.

Відповідно до записів у військовому квитку ВЧ В0849 позивач проходив військову службу: згідно наказу від 25.03.2014 №62 на посаді 849945 - техніка, згідно наказу від 14.04.2014 №97 на посаді 868089 в званні сержанта ЗМС, згідно наказу від 09.10.2014 №210 виведений за штат, згідно наказу від 01.04.2015 №89 виключений зі списків ВЧ.

Відповідно до довідки №1040 від 3.03.2015, у період з 01.05.2014 по 08.08.2014, - брав участь у антитерористичній операції та є учасником бойових дій, що слідує з посвідчення серії АА №345429 від 16.06.2015.

У відповідності до Припису №61 від 30.09.2014, за підписом командира ВЧ польова пошта В0849 полковника Грищенко А.М. (номер дислокації в/ч А2167 у зоні проведення АТО), пан ОСОБА_3 відбув з м. Волноваха у відпустку на строк з 30.09.2014 по 10.10.2014.

Відповідно до запису у військовому квитку, під час перебування у відпустці, командуванням в/ч А 2167 було прийнято рішення та видано наказ від 09.10.2014 №210 про виведення позивача за штат.

В матеріалах справи міститься витяг з наказу командира військової частини польова пошта В0849 від 16.10.2014 №185, з якого слідує, що позивач убув на лікування з пункту постійної дислокації.

З 16.10.2014 по 21.11.2014, згідно виписного епікризу від 21.11.2014, позивач перебував на стаціонарному обстеженні і лікуванні в ГВМКЦ «ГВКГ» МО України. В зазначений період лікування позивачу стало відомо про зміст оскаржуваного наказу, дії відповідача по виведенню його за штат, внесенню оскаржуваного запису до військового квитка.

З метою встановлення обставин винесення оскаржуваного рішення представник позивача звернувся до відповідача з адвокатськими запитами про надання копій документів про проходження позивачем служби, причини виведення позивача за штат та подальшої невиплати грошового забезпечення та інших виплат, які нараховуються військовослужбовцю при звільненні в запас.

У відповідь на вищезазначений запит відповідачем було направлено представнику позивача лист від 18.10.2017 №2393. Зі змісту зазначеного листа слідує, що позивач втратив право на отримання грошового забезпечення з 09.10.2014 згідно наказу командира військової частини пп В 0849 №210 від 07.11.2014 року.

До вищезазначеної відповіді позивачу був наданий витяг з наказу №210 від 07.11.2014 року, з якого слідує, що позивачу було припинено службове відрядження з 9.10.2014 у зв'язку з самовільним залишенням розташування підрозділу, зарахований в розпорядження командира військової частини та знятий з усіх видів забезпечення. З витягу також слідує, що підставою для винесення наказу №210 від 07.11.2014 є рапорт командира мінометної батареї 3 механізованого батальйону від 7.11.2014 року.

Відповідно до витягу з наказу від 01.04.2015 №89, позивача виключено зі списків особового складу 72 окремої механізованої бригади у зв'язку зі звільненням в запас. Позивачу належало до виплати: компенсація за невикористану відпустку, одноразова грошова допомога, матеріальна допомога та грошова допомога на оздоровлення у відповідності до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил та деяким іншим особам, затвердженої Наказом Міністра оборони від 11.06.2008 №260 (далі - Інструкція від 11.06.2008), яка втратила чинність 20.07.2018 року.

Зазначені виплати позивач не отримував, що не заперечує і представник відповідача.

В судовому засіданні представником відповідача не було спростовано факт перебування позивача на лікуванні у період з 16.10.2014 по 21.11.2014 та не було спростовано доводи у позивача щодо протиправності наказу відповідача від 7.11.2014 №210 та рапорту, який став підставою для винесення цього наказу. Представником відповідача на запит суду не було надано зазначеного рапорту, а при огляді в судовому засіданні матеріалів службового розслідування щодо позивача рапорт, на підставі якого було винесено наказ від 7.11.2014 №210 відсутній, що нівелює правомірність наказу від 7.11.2014 №210 з врахуванням п.1, п.3, п.5, п.6 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

В матеріалах справи є відповідь Командира ВЧ А2167 полковника Р.В. Татусь від 19.02.2018, надана на запит представника позивача, з якої слідує, що відповідач не заперечує, що позивач перебував на лікуванні у період з 16.10.2014 по 21.11.2014, та вказує на те, що відповідно до обліку особового складу військової частини період з 22.11.2014 по день звільнення 01.04.2015 позивач рахувався як такий, хто самовільно залишив військову частину. Таким чином відповідачем фактично спростовувались обставини, що могли бути підставою притягнення позивача до відповідальності 09.10.2014 на підставі рапорту командира мінометної батареї. Ніяких доказів чи аргументів самовільного залишення позивачем розташування підрозділу з 9.10.2014 по 7.11.2014 чи раніше, відповідач суду не навів.

В матеріалах справи також відповідь від Начальника Кадрового центу Сухопутних військ Збройних Сил України полковника В.Г.Ходот від 14.03.2018 №116/9/КЦ/4/1319, надана на запит представника позивача, з якої слідує, що позивач після завершення лікування, тобто з 22.11.2014, до військової частини не повернувся, а тому - з 22.11.2014 позивач не може претендувати на виплату грошового забезпечення.

Однак, підтримуючи такі доводи, представник відповідача, не надав суду належних та допустимих доказів притягнення позивача у передбаченому законодавством порядку саме за неповернення позивача до військової частини після 21.11.2014. Зокрема, суду не було надано відповідного рапорту та наказів щодо такого порушення позивача.

За таких умов, суд відхиляє доводи відповідача щодо відмови у задоволенні позову у зв'язку з нез'явленням позивача до військової частини після 22.11.2014, оскільки суд в силу вимоги ст.19 Конституції України, самостійно не повноважний підміняти відповідача у діях та рішеннях щодо встановлення такого факту та притягнення військовослужбовця до відповідальності, а відповідачем - не було вчинено належних законних дій по встановленню цих обставин та притягненню позивача до відповідальності.

У зв'язку з зазначеним, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині скасування оскаржуваного наказу.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача щодо правомірності оскаржуваного наказу у зв'язку з висновками службового розслідування, проведеного у зв'язку зі зверненням позивача щодо відповідача щодо роз'яснень обставин винесення оскаржуваного наказу та згідно наказу командира військової частини А2167 за №696 від 26.02.2018.

Так на підставі зазначеного службового розслідування, затвердженого Командиром військової частини А2167 Татусь Р.В. від 6.03.2018 було видано наказ №792 від 26.03.2018, яким було вирішено внести зміни до оскаржуваного в даній справі наказу. Наказом командира військової частини А2167 (по стройовій частині) за №56 від 7.03.2018 було внесено зміни в оскаржуваний наказ, а саме доповнено наступним пунктом: «Прапорщика ОСОБА_3, що перебуває у розпорядженні командира військової частини у зв'язку з перебуванням на стаціонарному лікуванні у медичному закладі, вважати таким, що з 21 листопада 2014 року здійснив самовільне залишення військової частини (неприбуття з лікувального закладу без поважних причин). Військовослужбовця зняти з усіх видів забезпечення».

Зважаючи на те, що оскаржуваний наказ був винесений у зв'язку та на підставі рапорту про порушення військової дисципліни, вчиненого до винесення оскаржуваного наказу, то висновки відповідача про наявність правопорушення вже після винесення оскаржуваного наказу, нівелює правомірність винесення оскаржуваного наказу як такого. Це, в свою чергу, нівелює правомірність внесення до такого наказу змін у зв'язку зі службовим розслідуванням. Окрім того зміни, внесені до оскаржуваного наказу після службового розслідування є за своїм змістом констатацією факту іншого правопорушення, вчиненого позивачем - нез'явлення до військової частини після сплину періоду лікування. Відтак за наслідками такого правопорушення відповідач мав би винести окреме рішення у визначеному законом порядку. Однак такого рішення відповідачем не було винесено. Відповідач допустив підміну підстави для притягнення позивача до відповідальності в супереч передбаченому законодавством порядку, позбавивши позивача як взяти участь у винесенні рішення щодо правопорушення допущеного з 21.11.2014, так і оскаржити його у передбачений законодавством спосіб.

Зазначене приводить суд до висновку про те, що зміни, внесені відповідачем до оскаржуваного наказу після проведення службової перевірки підтверджують протиправність винесення оскаржуваного наказу.

Досліджуючи питання щодо правомірності внесення запису до військового квитка позивача, судом було встановлено з огляду на зміст документів, поданих представниками сторін та їх пояснень, що дата оскаржуваного наказу 9.10.2014 була внесена відповідачем помилково. Тому, враховуючи вищезазначене щодо недоведеності відповідачем дій позивача за які останній міг бути притягнутий до відповідальності у вигляді виведення за штат та позбавлення належних виплат, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог і в частині запису до військового квитка позивача.

Питання належних позивачу виплат регулюється положеннями Інструкції від 11.06.2008, яка діяла на момент коли позивачу мали нараховуватись належні, відповідно до наказу від 01.04.2015 №89 виплати.

Відповідно до п. 1.12 Інструкції від 11.06.2008, - у разі виникнення спірних питань щодо нарахування належного грошового забезпечення фінансові органи до з'ясування (уточнення) у фінансовому органі вищого рівня порядку виплати здійснюють виплату безспірно належного військовослужбовцю грошового забезпечення.

Позивачем на підставі розрахунків, здійснених самостійно з врахуванням розміру невиплаченого грошового забезпечення за період з 22.11.2014 по 01.04.2015, надбавок за вислугу років, таємність, виконання особливо важливих завдань, премій та щомісячної додаткової грошової винагороди було визначено суму заборгованості в розмірі 18 174 грн. 40 коп.

Відповідно до ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», - військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», - держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до ст.19 та ст.20 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», - неправомірні рішення, дії (бездіяльність) органів військового управління та командирів (начальників) можуть бути оскаржені військовослужбовцями в порядку, передбаченому законами, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Військовослужбовцям гарантується право на захист у порядку, встановленому законами України. Судочинство у справах за участю військовослужбовців, які проходять військову службу на території України, здійснюється відповідно до законів України, а військовослужбовців, які проходять військову службу за межами території України, - відповідно до вимог міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У своєму відзиву на позову заяву відповідач не спростував розрахунку належної позивачу виплати у разі задоволення позову, відтак суд, беручи до уваги процесуальний принцип доведення в адміністративному судочинстві, закріплений в ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає належною суму до виплати позивачу в розмірі 18 174 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ №210 від 07.11.2014, яким прапорщика ОСОБА_3 виведено за штат та знято з усіх видів забезпечення.

Визнати протиправним та скасувати запис у військовому квитку ОСОБА_3 про виведення за штат - згідно наказу від 09.10.2014 № 210.

Зобов'язати командування військової частини А2167 нарахувати та виплатити ОСОБА_3 грошове забезпечення у розмірі: 18 174 (вісімнадцять тисяч сто сімдесят чотири) грн. 40 коп. та інші виплати за період з жовтня 2014 року по квітень 2015 року згідно положення Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил та деяким іншим особам, затвердженою Наказом Міністра оборони від 11 червня 2008 року № 260 та згідно наказу 01.04.2015 № 89.

Присудити на користь ОСОБА_3 сплачений ним судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини - А2167.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Терлецька О.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 03 грудня 2018 р.