Рішення № 78255716, 14.11.2018, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 листопада 2018 року (16 год. 10 хв.)Справа № 0840/3565/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Калашник Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Аксьонової С.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Михайлюченка В.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_3) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) із позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 19.06.2018 №0008951407.

В обґрунтування позову зазначено, що податковим органом під час перевірки зроблений висновок про порушення позивачем ч.6 ст.15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» (далі - Закон України №481), відповідно до якої продаж алкогольних напоїв для споживання на місці дозволяється лише суб'єктам господарювання громадського харчування та спеціалізованих відділам, що мають статус суб'єктів господарювання громадського харчування. Позивач не погоджується із таким твердженням, оскільки відповідно до наказу Міністерства економіки України поняття громадського харчування замінено на поняття «ресторанне господарство». При цьому, Законом №481 не передбачений порядок отримання статусу підприємства ресторанного господарства.

Ухвалою суду від 03.09.2018 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 03.10.2018.

03.10.2018 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 18.10.2018.

Ухвалою суду від 18.10.2018 закрито підготовче провадження на призначено судовий розгляд справи по суті на 01.11.2018.

01.11.2018 у судовому засіданні оголошено перерву до 14.11.2018.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та надав пояснення, аналогічні викладеним у позові, відповіді на відзив. Зокрема зазначив, під час перевірки встановлено реалізацію кафе ФОП ОСОБА_3 коньяку на суму 30грн., проте розрахунок здійснено через термінал, який зареєстровано на ФОП ОСОБА_4, а тому відповідачем не встановлено факту продажу саме позивачем алкогольного напою. Також зазначив, що вимога відповідача про отримання позивачем статусу підприємства ресторанного господарства є незаконною, оскільки відсутній механізм отримання такого статусу. Також представник позивача вказав, що твердження відповідача про відсутність у позивача довідки органу місцевого самоврядування про розміщення об'єкту торгівлі є необґрунтованим, оскільки норми Закону України «Про місцеве самоврядування» не надають органам місцевого самоврядування повноважень щодо видачі таких довідок та не встановлюють порядку їх отримання. Також зазначив, що відповідач не має повноважень встановлювати чи здійснювати регулювання та/або державний контроль, включаючи інформацію про харчові продукти.

Представник відповідача проти позову заперечив повністю, надав суду відзив на позовну заяву та заперечення. Зокрема вказав, що факт продажу алкоголю підтверджено рахунком №001655 від 22.05.18, виданим ОСОБА_3 особисто на місці проведення розрахунків та письмовими поясненнями ОСОБА_3, які він особисто надав в ході перевірки та підписав. Також представник відповідача зазначив, що за загальними правилами у всіх суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність у сфері обігу харчових продуктів (в т.ч. напоїв) існує обов'язок зареєструвати такі споруди або комплекс споруд, приміщення, будівлі, обладнання та інші засоби, включаючи транспортні засоби, а також території, що використовуються в обігу продуктів, шляхом звернення із заявою до Держпрожспоживслужби, як компетентного органу, що приймає таке рішення. Просив відмовити у задоволенні позову.

Враховуючи норми ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), у судовому засіданні 14.11.2018 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вислухавши пояснення представника позивача, заперечення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, суд з'ясував наступне.

Позивач є фізичною особою підприємцем та має Ліцензію на роздрібну торгівлю алкогольними напоями (а.с.22-23).

22.05.2018 відповідачем, на підставі наказу №1405 від 11.05.2018 та направлень від 11.05.2018 №№ 691, 692 проведено фактичну перевірку кафе, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, буд.10, прим.26, у якому здійснює підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_3 За результатами проведеної перевірки складений акт від 30.05.2018 (а.с.50-25).

Під час перевірки встановлені та у акті зафіксовані порушення позивачем: ч.6 ст.15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва й обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», а саме: продаж суб'єктом господарювання, який не має статусу закладу ресторанного господарства (громадського харчування) алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці.

Порушення виникло внаслідок наступного:

під час фактичної перевірки встановлено реалізацію в кафе ФОП ОСОБА_3 50 гр. коньяку «Шабо», 3 зірки на суму 30 грн. Розрахунок здійснено через банківський термінал, що підтверджується чеком терміналу № 415941 від 22.05.2018.

При цьому, перевіряючими особами встановлено відсутність у позивача дозвільних документів, які засвідчують наявність у нього статусу суб'єкта господарювання громадського харчування, а саме: довідки органу місцевого самоврядування про розміщення об'єкту торгівлі; рішення органу Держпродспоживслужби про державну реєстрацію потужності.

Перевірку проведено в присутності ФОП ОСОБА_3

На час перевірки у ФОП ОСОБА_3 зауваження до перевірки відсутні, про, що у п. 4.1 Акті свідчить відповідна відмітка позивача (а.с.15, зворотній бік).

Позивачем надав відповідачу заперечення на акт перевірки, проте листом від 15.06.2018 позивача повідомлено, що висновки акту не суперечать фактичним обставинам справи (а.с.16-17).

На підставі акту перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 19.06.2018, відповідно до якого позивачу нараховані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 6 800,00 грн. (а.с.12-13).

Позивач надав скаргу на вказане рішення до ДФС України, проте рішенням про результати розгляду скарги від 17.08.2018 №12419/3/99-99-11-03-01-25, скарга позивача залишена без задоволення (а.с.18).

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду із позовом про його скасування.

Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Спеціальним Законом, який визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв і тютюнових виробів на території України, є Закон України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.1995 №481/95-BP (далі - Закон України №481).

Статтею 16 Закону України № 481 визначено, що контроль за дотриманням цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України.

Відповідно до пп.19-1.1.13 п.19-1.1 ст.19-1 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючі органи здійснюють ліцензування діяльності суб'єктів господарювання з виробництва спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, оптової торгівлі спиртом, оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами та контроль за таким виробництвом.

Згідно із ч. 6 ст. 15-3 Закону України №481, продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці дозволяється тільки суб'єктам господарювання громадського харчування та спеціалізованим відділам, що мають статус суб'єктів господарювання громадського харчування, підприємств з універсальним асортиментом товарів.

Відповідно до п. 22 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1996 року №854 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці дозволяється тільки підприємствам громадського харчування та спеціалізованим відділам, що мають статус підприємств громадського харчування, підприємств з універсальним асортиментом товарів.

Визначення терміну «підприємство громадського харчування» містилося в Правилах роботи закладів (підприємств) громадського харчування, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України №219 від 24 липня 2002 року.

Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 309 від 09 жовтня 2006 року поняття «підприємство громадського харчування» було змінено на поняття «підприємство ресторанного господарства».

Відповідно до п. 1.3 Правил роботи закладів (підприємств) громадського харчування, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України №219 від 24 липня 2002 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), закладом ресторанного господарства є організаційно-структурна одиниця у сфері ресторанного господарства, яка здійснює виробничо-торговельну діяльність: виробляє і (або) доготовляє, продає і організовує споживання продукції власного виробництва і закупних товарів, може організовувати дозвілля споживачів.

Згідно пунктів 1.5, 1.6 Правил роботи закладів (підприємств) громадського харчування, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України № 219 від 24 липня 2002 року (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), заклади (підприємства) ресторанного господарства поділяються за типами: фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, ресторани, бари, кафе, їдальні, закусочні, буфети, магазини кулінарних виробів, кафетерії, а ресторани та бари - також на класи (перший, вищий, люкс). Вибір типу закладу (підприємства) ресторанного господарства та класу ресторану або бару здійснюється суб'єктом господарської діяльності самостійно з урахуванням вимог законодавства України. Суб'єкти господарської діяльності у сфері ресторанного господарства при облаштуванні закладу (підприємства) згідно з обраним типом (класом) повинні мати необхідні виробничі, торговельні та побутові приміщення, а також обладнання для приготування та продажу продукції. Вимоги, що пред'являються до виробничих, торговельних та побутових приміщень закладів (підприємств) ресторанного господарства, обладнання, інвентарю, переліку послуг, технологічних режимів виробництва продукції, встановлюються законодавством України. Відкриття закладу (підприємства) ресторанного господарства узгоджується з органами місцевого самоврядування, установами державної санітарно-епідеміологічної служби в установленому законодавством порядку.

Таким чином з аналізу вказаних правових норм вбачається, що продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці може здійснюватись тільки спеціальними суб'єктами господарювання, зокрема суб'єктам господарювання громадського харчування та спеціалізованим відділам, що мають статус суб'єктів господарювання громадського харчування, а також підприємствам з універсальним асортиментом товарів. Відкриття вказаних суб'єктів господарювання (закладу (підприємства) ресторанного господарства) узгоджується з органами місцевого самоврядування, установами державної санітарно-епідеміологічної служби в установленому законодавством порядку.

Суд вважає, що встановлені актом перевірки, який є носієм доказової бази, обставини свідчать, що позивачем здійснено продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці, оскільки, алкогольний напій (коньяк) у кількості 50 гр. проданий на розлив, що фактично має на меті споживання алкогольного напою на місці.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, позивачем у спростування доводів контролюючого органу про порушення ним вимог законодавства не було надано документів, які підтверджують статус його господарської одиниці як підприємства громадського харчування, що дало б право позивачу здійснювати продаж алкогольних напоїв на розлив для споживання на місці. Також не було надано і будь-яких документів, які б свідчили про звернення позивача до уповноважених органів з метою отримання такого статусу.

Суб'єкти господарської діяльності у сфері ресторанного господарства при облаштуванні закладу (підприємства) згідно з обраним типом (класом) повинні мати необхідні виробничі, торговельні та побутові приміщення, а також обладнання для приготування та продажу продукції. Законодавством України встановлюються вимоги, що пред'являються до виробничих, торговельних та побутових приміщень закладів (підприємств) ресторанного господарства, обладнання, інвентарю, переліку послуг, технологічних режимів виробництва продукції. Відкриття закладу (підприємства) ресторанного господарства узгоджується з органами місцевого самоврядування, установами державної санітарно-епідеміологічної служби в установленому законодавством порядку.

Відносини між органами виконавчої влади, операторами ринку харчових продуктів та споживачами харчових продуктів і визначає порядок забезпечення безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, що виробляються, перебувають в обігу, ввозяться (пересилаються) на митну територію України та/або вивозяться (пересилаються) з неї, регулює Закон України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» 23 грудня 1997 року №771/97-ВР (зі змінами та доповненнями).

У Законі України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» терміни вживаються в такому значенні:

заклад громадського харчування - ресторан, бар, кафе, їдальня, закусочна, піцерія, кулінарія, кіоск чи інший заклад, що забезпечує харчуванням невизначену кількість фізичних осіб. Віднесення до закладів громадського харчування не залежить від територіальних ознак (місця) провадження господарської діяльності з громадського харчування та ступеня доступності харчування будь-яким особам (п.27 ч.1);

обіг - реалізація та/або зберігання харчових продуктів для цілей реалізації, включаючи пропонування до реалізації та/або іншої форми передачі, реалізації, розповсюдження або будь-яку іншу форму передачі незалежно від її здійснення на платній чи безоплатній основі. Дії, пов'язані з направленням на переробку (зміну призначеного використання), вилучення та/або відкликання, та/або утилізацію харчових продуктів, не вважаються обігом (п.51 ч.1);

оператор ринку харчових продуктів (далі - оператор ринку) - суб'єкт господарювання, який провадить діяльність з метою або без мети отримання прибутку та в управлінні якого перебувають потужності, на яких здійснюється первинне виробництво, виробництво, реалізація та/або обіг харчових продуктів та/або інших об'єктів санітарних заходів (крім матеріалів, що контактують з харчовими продуктами), і який відповідає за виконання вимог цього Закону та законодавства про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів. До операторів ринку належать фізичні особи, якщо вони провадять діяльність з метою або без мети отримання прибутку та займаються виробництвом та/або обігом харчових продуктів або інших об'єктів санітарних заходів. Оператором ринку також вважається агропродовольчий ринок (п.55 ч.1);

потужності - споруди або комплекс споруд, приміщення, будівлі, обладнання та інші засоби, включаючи транспортні засоби, а також територія, що використовуються у виробництві та/або обігу об'єктів санітарних заходів (п.69 ч.1);

реалізація - передача, обмін, поставка за договором та відчуження іншим шляхом харчового продукту від однієї особи до іншої безвідносно від того, чи відбулася реалізація платно та/або в іншій формі (п.75 ч.1);

харчовий продукт - речовина або продукт (неперероблений, частково перероблений або перероблений), призначені для споживання людиною. До харчових продуктів належать напої (в тому числі вода питна), жувальна гумка та будь-яка інша речовина, що спеціально включена до харчового продукту під час виробництва, підготовки або обробки (п.92 ч.1).

Державній реєстрації, відповідно до статті 25 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», підлягають потужності з виробництва та/або обігу харчових продуктів, на які не вимагається отримання експлуатаційного дозволу.

Не підлягає державній реєстрації як окрема потужність транспортний засіб, що використовується оператором ринку у зв'язку з експлуатацією іншої належної йому зареєстрованої потужності або потужності, на яку видано експлуатаційний дозвіл. Транспортні засоби, що використовуються оператором ринку виключно для перевезення харчових продуктів, яке не пов'язане з експлуатацією належної йому зареєстрованої потужності або потужності, на яку видано експлуатаційний дозвіл, підлягають кумулятивній державній реєстрації, для якої подається одна заява (незалежно від кількості відповідних транспортних засобів) та за результатами якої присвоюється один особистий реєстраційний номер. Транспортний засіб, що використовується як потужність з реалізації харчових продуктів кінцевим споживачам, підлягає державній реєстрації як окрема потужність (ч.1 ст.25).

Державна реєстрація потужностей здійснюється компетентним органом шляхом внесення відповідної інформації до реєстру на безоплатній основі. Потужностям у реєстрі присвоюється особистий реєстраційний номер (ч.2 ст.25).

Не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку роботи потужності оператор ринку зобов'язаний подати (надіслати) до територіального органу компетентного органу заяву про державну реєстрацію потужності, в якій зазначаються найменування, ідентифікаційний код згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, місцезнаходження або прізвище, ім'я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), місце проживання оператора ринку, назва (опис) потужності, її адреса, заплановані види діяльності та перелік харчових продуктів, виробництво та/або обіг яких планується здійснювати, вид оператора ринку за класифікацією суб'єктів господарювання, визначеною Господарським кодексом України (суб'єкт мікро-, малого, середнього або великого підприємництва) (ч.3 ст.25).

Відповідно до ч.4 ст.25 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», заява про державну реєстрацію потужності засвідчується підписом оператора ринку або уповноваженої ним особи та реєструється територіальним органом компетентного органу в день її надходження.

Частиною 5 ст. 25 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» встановлено, що підставою для відмови у державній реєстрації потужності є невідповідність заяви встановленій формі, надання в ній неповної інформації або наявність раніше прийнятого рішення про державну реєстрацію цієї потужності. Відмова у державній реєстрації потужностей з інших підстав не дозволяється. У рішенні про відмову в державній реєстрації потужності обов'язково зазначаються підстава для відмови та фактичні обставини, що підтверджують наявність такої підстави.

Згідно із ч.6 ст. 25 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», рішення про державну реєстрацію потужності або про відмову у такій реєстрації приймається протягом 10 календарних днів після отримання відповідної заяви оператора ринку. Копія рішення про державну реєстрацію потужності або про відмову у такій реєстрації надається (надсилається) оператору ринку протягом трьох робочих днів з дня його прийняття.

Оператор ринку має право розпочати експлуатацію потужності за принципом мовчазної згоди, якщо протягом 15 робочих днів після подання ним заяви про державну реєстрацію потужності територіальний орган компетентного органу не прийняв рішення про відмову у державній реєстрації потужності або не надав копії такого рішення оператору ринку (ч.7 ст.25 указаного Закону).

Відповідно до ч.10 ст. 25 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», компетентний орган забезпечує відкритий та безоплатний доступ до державного реєстру потужностей операторів ринку шляхом його розміщення на своєму офіційному веб-сайті.

Процедуру державної реєстрації потужностей, які використовуються на будь-якій стадії виробництва та/або обігу харчових продуктів та не потребують отримання експлуатаційного дозволу, ведення державного реєстру потужностей операторів ринку та надання інформації з нього заінтересованим суб'єктам, визначено Порядком проведення державної реєстрації потужностей, ведення державного реєстру потужностей операторів ринку та надання інформації з нього заінтересованим суб'єктам, який затверджений Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України 10 лютого 2016 року №39 (далі - Порядок №39).

Відповідно до п.3.5 розділу ІІІ Порядку №39, рішення про державну реєстрацію потужності містить таку інформацію:

1) найменування або прізвище, ім'я та по батькові оператора ринку;

2) особистий реєстраційний номер потужності;

3) адреса потужності;

4) вид діяльності, що планується здійснювати з використанням потужності;

5) дата прийняття територіальним органом компетентного органу рішення про державну реєстрацію потужності.

Таким чином, Порядком №39 встановлено тільки обов'язкові реквізити рішення без встановлення конкретної визначеної форми.

В Розділі IV Порядку №39 визначені питання функціонування Державного реєстру потужностей операторів ринку та внесення інформації до нього.

Пунктом 4.1. Розділу IV Порядку №39 встановлено, що Реєстр ведеться компетентним органом в електронному вигляді з використанням матеріально-технічної бази територіальних органів компетентного органу за формою, наведеною у додатку 3 до цього Порядку.

Внесення до Реєстру інформації, вказаної у пункті 3.5 розділу III цього Порядку, здійснюється компетентним органом протягом 5 робочих днів з дати прийняття рішення про державну реєстрацію потужності (п.4.2 Розділу IV Порядку №39).

Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (Держпродспоживслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства та який реалізує державну політику у галузі ветеринарної медицини, сферах безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, карантину та захисту рослин, ідентифікації та реєстрації тварин, санітарного законодавства, попередження та зменшення вживання тютюнових виробів та їх шкідливого впливу на здоров'я населення, метрологічного нагляду, ринкового нагляду в межах сфери своєї відповідальності, насінництва та розсадництва (в частині сертифікації насіння і садивного матеріалу), реєстрації та обліку машин в агропромисловому комплексі, державного нагляду (контролю) у сфері агропромислового комплексу, державного нагляду (контролю) у сферах охорони прав на сорти рослин, насінництва та розсадництва, державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів і рекламу в цій сфері, за якістю зерна та продуктів його переробки, державного нагляду (контролю) за додержанням заходів біологічної і генетичної безпеки щодо сільськогосподарських рослин під час створення, дослідження та практичного використання генетично модифікованого організму у відкритих системах на підприємствах, в установах та організаціях агропромислового комплексу незалежно від їх підпорядкування і форми власності, здійснення радіаційного контролю за рівнем радіоактивного забруднення сільськогосподарської продукції і продуктів харчування.

Держпродспоживслужба діє на підставі Положення про Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 №667.

Держпродспоживслужба відповідно до покладених на неї п.4 Положення завдань:

у сферах безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, державного нагляду (контролю) за дотриманням санітарного законодавства організовує, здійснює у межах повноважень, передбачених законодавством, державний нагляд (контроль) щодо потужностей, на яких здійснюється обіг об'єктів державного контролю (пп.3);

у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за дотримання законодавства про захист прав споживачів (у тому числі споживачів виробів з дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння):

перевіряє додержання суб'єктами господарювання, що провадять діяльність у сфері торгівлі і послуг, вимог законодавства про захист прав споживачів, а також правил торгівлі та надання послуг;

проводить контрольні перевірки правильності розрахунків із споживачами за реалізовану продукцію відповідно до закону;

накладає на суб'єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення за порушення законодавства про захист прав споживачів;

передає матеріали перевірок на дії осіб, що містять ознаки кримінального правопорушення, органам досудового розслідування (пп.6).

З аналізу вищезазначених норм вбачається, що за загальними правилами у всіх суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність у сфері обігу харчових продуктів (в т.ч. напоїв) існує обов'язок зареєструвати такі споруди або комплекс споруд, приміщення, будівлі, обладнання та інші засоби, включаючи транспортні засоби, а також території, що використовуються в обігу продуктів, шляхом звернення із заявою до Держпрожспоживслужби, як компетентного органу, що приймає таке рішення.

Щодо твердження позивача, що відповідач не може контролювати обіг харчових продуктів, то суд зазначає, що ст. 16 Закону України № 481 визначено, що контроль за дотриманням цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, визначеної законами України. Оскільки ліцензування, у даному випадку позивача здійснено Головним управлінням ДФС у Запорізькій області, то, в силу вказаних вище приписів, відповідачу надано право в силу Закону України №481 контролювати обіг алкогольних напоїв.

Ураховуючи викладене вище, суд не вбачає підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятих рішень, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб'єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.

Керуючись ст.ст.9, 139, 243-246 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (69001, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі протягом тридцяти днів, з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 26.11.2018.

Суддя Ю.В. Калашник