Рішення № 78255639, 29.11.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2018 року справа №810/4770/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, третя особа - Головне управління ДФС у Київській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області, третя особа - Головне управління ДФС у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області по не виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації втрат доходів при утриманні сум податку на доходи фізичних осіб та затриманні розрахунку при звільненні;

- стягнути з Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) компенсацію податку на доходи фізичних осіб за період з 01 січня 2017 року по 31 серпня 2018 року у сумі 92 009 (дев'яносто дві тисячі дев'ять) грн. 42 коп.;

- стягнути з Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 22 червня по 31 серпня 2018 року в сумі 51 373 грн. (п'ятдесят одна тисяча триста сімдесят три) грн. 07 коп.

В обгрунтування таких вимог позивачем зазначено, що з 13.10.2016 року проходив службу у Броварській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на посаді старшого інспектора штабу, а з 11.12.2017 на посаді начальника штабу оперативного управління та мав спеціальне звання - підполковник податкової міліції.

Наказом Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 12 червня 2018 року № 428-0 «Про звільнення ОСОБА_1.» позивача було звільнено з посади та податкової міліції Державної фіскальної служби України 22 червня 2018 року в запас Збройних Сил України за п. 64 пп. «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29 липня 1991 року № 114 (через скорочення штатів) (далі - наказ № 428-0).

Проте, відповідачем при здійсненні з позивачем остаточного розрахунку при звільненні не було вчинено дії, спрямовані на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів на суму утриманого з його грошового забезпечення податку з доходів фізичних осіб (ПДФО) в розмірі 92 009 гри. 42 коп. та затримано розрахунок при звільненні, внаслідок чого з нього підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримання розрахунку в розмірі 51 373 гри. 07 коп.

У зв'язку з цим, позивач просить задовольнити адміністративний позов у повному обсязі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.09.2018 відкрито спрощене провадження в даній адміністративній справі без проведення судового засідання.

Відповідач правом, передбаченим статтею 162 Кодексу адміністративного судочинства України на подання відзиву на позов не скористався.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з огляду на таке.

З 13.10.2016 позивач проходив службу у Броварській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на посаді старшого інспектора штабу, а з 11.12.2017 на посаді начальника штабу оперативного управління та мав спеціальне звання - підполковник податкової міліції.

Наказом Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 12 червня 2018 року № 428-0 «Про звільнення ОСОБА_1.» позивача було звільнено з посади та податкової міліції Державної фіскальної служби України 22 червня 2018 року в запас Збройних Сил України за п. 64 пп. «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української PCP від 29 липня 1991 року № 114 (через скорочення штатів) (далі - наказ № 428-0).

Цим же наказом № 428-0, відповідно до п. 10 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей» від 17 липня 1992 року № 393, надано розпорядження виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби, а також, відповідно до ст. 24 Закону України «Про відпустки» - грошову компенсацію за невикористані відпустки.

Проте, на думку ОСОБА_1 відповідачем при здійсненні з ним остаточного розрахунку при звільненні не було вчинено дії, спрямовані на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів на суму утриманого з позивача грошового забезпечення податку з доходів фізичних осіб (ПДФО) в розмірі 92 009 гри. 42 коп. та затримано розрахунок при звільненні, внаслідок чого з нього підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримання розрахунку в розмірі 51 373 грн. 07 коп.

Вказані обставини стали підставою позивачу для звернення з даним адміністративним позовом до суду.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оспорюванні правовідносини регулюються п. 357.1 ст. 357 Податкового кодексу України «Матеріальне та соціально-побутове забезпечення осіб начальницького і рядового складу податкової міліції», згідно якого форми та розмір матеріального забезпечення осіб начальницького і рядового складу податкової міліції, включаючи грошове утримання, встановлюються Кабінетом Міністрів України. Вказана норма права регулює правовідносини з виплати матеріального забезпечення співробітникам податкової міліції до дня набрання чинності законом, який визначає правові основи організації та діяльності центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов'язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об'єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, та інших осіб, з якими цей орган взаємодіє, - відповідно до абз. 3 п.1 розділу II Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21 грудня 2016 року №1797-УІІІ.

Згідно вимог п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. № 44 (в редакції, яка діяла на дату виникнення спірних правовідносин) (надалі - Порядок), «грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Держспецзв'язку, Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат...».

Як вбачається з п. 3 названого Порядку, виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб.

Згідно з вимогами п. 4 Порядку виплата грошової компенсації військовослужбовцям та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Відповідно до вимог п. 5 названого Порядку грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Згідно ст. 117 Конституції України, Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.

В контексті рішення Конституційного суду України від 25 січня 2012 року № З-ргі/2012 щодо тлумачення положень пункту 2 частини першої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв'язку з положеннями статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 117 Конституції України треба розуміти, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік га інших законів України.

Як слідує зі ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.91 №&gв; 2011 -XII, дія якого поширюється на військовослужбовців правоохоронних органів, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Одноразова грошова допомога при звільненні зі служби військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу також є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення. Згідно з Інструкцією щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 12 березня 2012 № 333, видатки на її виплату здійснюються за кодом «Грошове забезпечення військовослужбовців».

Ця правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 26.01.2016 у справі № 802/3002/14, а також від 04.02.2016 у справі № 826/15609/14.

Вимоги вищевказаних норм права кореспондуються з нормою, викладеною у п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України, якою передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Цей висновок можна зробити з того, що, по-перше, до 01.01.2017 року, а саме до набуття чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від 21 грудня 2016 року № 1 797-VI11, в п. 168.5 ст. 168 ПК України перелік осіб прямо включав рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ та податкової міліції.

Відповідно до абз. 3 п.1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень цього Закону виключення з Податкового кодексу Розділу XVIII «Податкова міліція» та ряду пов'язаних із функціонуванням податкової міліції норм податкового законодавства відбудеться тільки після прийняття та набрання чинності законом, яким визначає інший центральний орган виконавчої влади з аналогічними повноваженнями.

Крім того, системним та комплексним підходом до аналізу ряду нормативних актів, а саме:

- Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні»;

- Розділу XVIII" «Податкова міліція» Податкового кодексу України, службу в якій проходять в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ;

- Закону України «Про міліцію», який втратив чинність 07.1 1.2015 року у зв'язку із набранням чинності Закону Україну «Про національну поліцію»;

- Закону Україну «Про національну поліцію», згідно п. 3і Розділу XI - Прикінцеві та перехідні положення цього закону податкова міліція наділяється рядом повноважень поліції;

- Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію"»;

- Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", який встановлює умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на службі як в органах внутрішніх справ, Національній поліції, так і в підрозділах податкової міліції,

встановлюється, що п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України, який регламентує порядок справляння податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення деяких категорій осіб, які знаходяться на публічній службі, га визначає джерело виплати рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів, враховуючи перехідний тимчасовий період до встановлення повноважень іншого органу, розповсюджується в його теперішній редакції на осіб рядового та начальницького складу податкової міліції до її ліквідації.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8- рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

У рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2007 року №4- рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів) зазначено: "Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99, від 20 березня 2002 року №5-ри/2002, від 17 березня 2004 року №7- рп/2004, від 1 грудня 2004 року №20-рп/2004)".

Посилання на вказану правову позицію викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28.11.2013 у справі К/9991/70467/11.

Згідно із ст. 1 Податкового кодексу України він лише регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Таким чином, п. 168.5 ст. 168 ПК України регулює лише правовідносини щодо справляння податку на доходи фізичних осіб відносно окремих категорій службовців та визначає джерело виплати компенсації втрат їх доходів, а не регулює безпосередньо форми, розмір та порядок матеріального забезпечення.

Тому, норма права, закріплена п. 168.5 ст. 168 Податкового кодексу України, взагалі не регулює оспорюванні правовідносини щодо розміру матеріального забезпечення осіб начальницького і рядового складу податкової міліції (включаючи грошове утримання), а вказує на можливість відповідача використати ці суми податку на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини, зокрема, у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) від 08 листопада 2005 року, в якій встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, в п.26 зазначеного рішення вказано, що суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Таким чином, практика Європейського суду з прав людини свідчить про протиправність та необгрунтованість бездіяльності відповідача з огляду на відсутність бюджетних асигнувань чи невпорядкованість джерела виплати оспорюванної компенсації.

Врешті, відповідно до іншого рішення Свропейського суду з прав людини, зокрема, у справі «Серков проти України» (заява №39766/05), в якій останній також встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати прибуткового податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини та за наявності існування неоднозначності у тлумаченні питань порядку адміністрування та сплати податку на доходи фізичних осіб, при розгляді оспорюванних правовідносин наявні підстави для застосування підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 (презумпція правомірності рішень платника податку) та пункту 56.21 статті 56 (в разі неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків прийняття рішення на користь платника податків) Податкового кодексу України.

Крім того, відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Наведене свідчить про те, що грошове забезпечення, в тому числі одноразова грошова допомога та компенсація за невикористану відпустку, були нараховані у зв'язку з тим, що до 22 червня 2018 року позивач обіймав посаду старшого інспектора, а потім начальника штабу оперативного управління Броварської ОДПІ ГУ ДФС у Київській області (був особою начальницького складу).

Отже, відповідач повинен був одночасно з виплатою позивачу грошового забезпечення здійснити виплату грошової компенсації у розмірі утриманої з позивача суми податку на доходи фізичних осіб за рахунок відповідних коштів, які є джерелом його доходів.

Однак, відповідачем в порушення вимог вищезазначених нормативно-правових актів фактично сплачену позивачем з нарахованого грошового забезпечення суму ПДФО в розмірі 92 009 грн. 42 коп. компенсовано не було.

Щодо затримання розрахунку при звільненні позивача слід зазначити наступне.

Як слідує з листа відповідача від 10.09.2018 за № 2814/10/10-06-05- 25 на виконання наказу ГУ ДФС у Київській області щодо звільнення позивача № 428-0, загальна сума нарахованої заробітної плати позивача (грошового забезпечення) за червень 2018 року з урахуванням одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби та грошової компенсації за невикористані відпустки склала 275 212 грн. 70 коп.

Виплату нарахованого за червень 2018 року грошового забезпечення, що належало отримати позивачу від установи, відповідач здійснив з 15 червня 2018 року по 31 серпня 2018 року, а саме:

- 15.06.2018 року в розмірі 2 500 грн. (аванс);

- 27.06.2018 року - 108 421 грн. 90 коп.;

- 30.07.2018 року -43 953 грн.;

- 31.08.2018 року - 66 671 грн. 32 коп.;

всього в розмірі 221 546 гри. 22 коп. (за винятком утриманих податків і зборів в розмірі 49 538 грн. 29 коп. (ПДФО) та 4 128 гри. 19 коп. (військовий збір), що підтверджується випискою про надходження по картці/рахунку 5167985660559741 за період 01.01.2017 - 31.08.2018 ПАТ КБ «Приватбанк» від 11.09.2018 за №НА7ММКFВ5SJLBUK5.

Умови проходження та звільнення зі служби, порядок та умови оплати праці, правове становище осіб, які проходять службу в органах внутрішніх справ, податкової міліції та поліції врегульовано спеціальним законодавством, зокрема: Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 114 (далі - Положення),

Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України № 499 (далі - Інструкція) та постановою Кабінету Міністрів України №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - постанова КМУ № 393).

Згідно з абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Таким чином, непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/поліції/податкової міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Разом з цим, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі № 21 -8а 15.

Згідно з вимогами ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Однак, в день звільнення 22 червня 2018 року, в супереч вимогам наказу ГУ ДФС в Київській області № 428-0 про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні та грошову компенсацію за невикористані відпустки, відповідачем не було здійснено виплату позивачу всіх сум, що йому належали від установи, як того вимагає ст. 116 КЗпП України. Вказана сума була повністю виплачена позивачу 31 серпня 2018 року.

Як слідує з п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 р. «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 1 17 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановления рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 нього Порядку.

За приписами абз. 3 п. 3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення (п. 6 Постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату прані № 13 від 24.12.1999 Пленуму ВСУ).

Відповідно до вимог п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються з середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з вимогами п. 3 розд. III Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток вчастині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли числоробочих днів у розрахунковомугіеріоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Згідно з листом відповідача від 10.09.2018 за № 2814/10/10-06-05-25, у квітні 2018 року мені було нараховано заробітну плату у сумі 21 418 грн. 50 коп., а у травні 2018 року - в сумі 20 518 грн. 50 коп.

Фактична кількість відпрацьованих днів за квітень - травень 2018 року, з урахуванням рішення Кабінету міністрів України щодо перенесення робочих днів, затверджених розпорядженням КМУ №1-р від 11.01.2018, складає 40 робочих днів, оскільки в квітні 2018 року було 19 робочих днів, а в травні 2018 року було 21 робочий день.

Розмір середньоденної заробітної плати позивача за останні 2 календарні місяці роботи, що передували звільненню, становить 1048 грн. 43 коп. (21418 грн. 50 коп.+ 20518 грн. 50 коп. /40).

Оскільки звільнення із займаної посади позивача відбулося 22 червня 2018 року, що підтверджується наказом Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 12 червня 2018 року №428-0, і в цей день він працював, а остання частина грошового забезпечення (розрахунку при звільненні) була виплачена 31 серпня 2018 року (підтверджується випискою про надходження по картці/рахунку 5167985660559741 за період 01.01.2017-31.08.2018 ПАТ КБ «ГІриватбанк» від 11.09.2018 року за №НА7ММКFВ5SJLBUK%), то відповідачем було затримано виплату всіх сум, що належать позивачу від установи при звільненні на 49 робочих днів, з урахуванням рішення Кабінету міністрів України щодо перенесення робочих днів, затверджених розпорядженням КМУ №1-р від 11.01.2018 тривалість робочих днів у цей період складала - (у період з 22 по 27 червня 2018 року було 5 робочих дні, у період з 01 по 31 липня 2018 року - 22 робочих дні, у період з 01 по 31 серпня 2018 року - 22 робочих дні).

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку на 49 робочих дні складає 51 373 грн. 07 коп. (1048 грн. 43 коп. (середньоденна заробітна плата) х 49 (кількість днів затримки).

Отже, відповідно до положень ч. 1 ст. 117 КЗпП України відповідач повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 51 373 грн. 07 коп.

Таким чином, загальна сума коштів, яку повинен виплатити позивачу відповідач у зв'язку з невиплатою компенсації втрат доходів на суму утриманого з його грошового забезпечення ПДФО та у зв'язку із затриманням розрахунку складає 143 382 грн. 49 коп. (92 009 грн. 42 коп. + 51 373 грн. 07 коп.).

Згідно із ч.2 ст. 19 КАС України адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які прийняті (вчинені, допущені) стосовно конкретної фізичної чи юридичної особи (їх об'єднань), вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача, або адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частина 1 ст. 77 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а ч.2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у сумі 1 433,82 грн., отже такі понесені витрати підлягають присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області по не виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації втрат доходів при утриманні сум податку на доходи фізичних осіб та затриманні розрахунку при звільненні.

Стягнути з Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) компенсацію податку на доходи фізичних осіб за період з 01 січня 2017 року по 31 серпня 2018 року у сумі 92 009 (дев'яносто дві тисячі дев'ять) грн. 42 коп.

Стягнути з Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 22 червня по 31 серпня 2018 року в сумі 51 373 грн. (п'ятдесят одна тисяча триста сімдесят три) грн. 07 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) сплачений ним судовий збір у розмірі 1 433 (одна тисяча чотириста 3тридцять три) грн. 82 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Терлецька О.О.