Рішення № 78255257, 27.11.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2018 року м. Житомир справа № 240/5084/18

категорія 12.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфіменко О.В.,

секретаря судового засідання Коваля О.В.,

за участю представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Гунченка Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Житомирського зонального відділу військової служби правопорядку про стягнення 141428,10 грн компенсації за затримку розрахунку та відшкодування 30000,00 грн моральної шкоди, -

встановив:

26.10.2018 до Житомирського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3, у якому він просить:

- стягнути з Житомирського зонального відділу військової служби правопорядку на користь ОСОБА_3 компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 05.09.2017 до 14.09.2018 в сумі 141428,10 грн;

- відшкодувати ОСОБА_3 завдану моральну шкоду у сумі 30000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04.04.2018 позивачу перераховано недоплачену індексацію грошового забезпечення. Враховуючи, що остаточний розрахунок по виплатам проведений із позивачем лише 14.09.2018, останній звернувся до відповідача щодо нарахування та виплати компенсації за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.09.2017 до 14.09.2018, однак відповідачем відмовлено позивачу у відповідній виплаті. Зазначає, що відповідач діяв у порушення вимог чинного законодавства, оскільки непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку. Таким чином, у разі, якщо військовослужбовцю у день звільнення не сплачені усі належні від підприємства суми, відповідно до вимог ст.117 Кодексу законів про працю України на його користь підлягає стягненню середній заробіток за весь період затримки розрахунку за рахунок роботодавця. Крім того, позивач просить відшкодувати на його користь моральну шкоду, яку оцінює у розмірі 30000,00 грн.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 31.10.2018 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з проведенням судового засідання та повідомленням (викликом) учасників справи на 27.11.2018 на 10:00.

20.11.2018 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 20.11.2018 вих. №3224 (а.с. 27-32).

27.11.2018 через відділ документального забезпечення надійшла відповідь на відзив (а.с. 37-38). У вказаній відповіді позивач просить відхилити відзив Житомирського зонального відділу військової служби правопорядку та прийняти рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

У судовому засіданні 27.11.2018 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, що викладені у позовній заяві та у відповіді на відзив (а.с. 37-38).

У судовому засіданні 27.11.2018 представник відповідача проти заявлених вимог заперечував з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву (а.с. 27-32). В обґрунтування заперечень пояснив, що Порядок грошового забезпечення військовослужбовців та отримання ними компенсаційних виплат визначається Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", тобто спеціальним законом. При цьому, при несвоєчасній виплаті індексації виплата середнього заробітку не передбачена. Дана вимога є такою, що не відповідає нормам чинного законодавства, оскільки позивач проходив службу у Збройних Силах України. Тому правовідносини, які складаються при її проходженні, є публічно-правовими і відповідно на них не може розповсюджуватися дія ст.ст.116-117 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), на які посилається позивач як на підставу задоволення своїх вимог у цій частині, а тому вони задоволенню не підлягають. Крім того, представником відповідача пояснено, що позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до наказу Міністра оборони України від 24.06.2017 №428 на підставі наказу начальника Житомирського зонального відділу військової служби правопорядку від 05.09.2017 №176, фактичний розрахунок (виплату індексації грошового забезпечення) проведено, про що позивачу була надана довідка від 14.09.2018 №2542. Однак позивач, вважаючи розрахунок неправомірним, вже звертався до суду з позовом, який стосувався належних виплат звільненому працівникові. Таким чином, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум. При цьому стаття 117 КЗпП України не розповсюджуєтеся на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Окрім того, позивач під час подання позову вказує, що компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні слід стягнути у розмірі середнього заробітку за весь період затримки розрахунку. При цьому позивач під час здійснення розрахунку посилається на Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100). Пунктом 1 Порядку №100 визначено підстави застосування вказаного порядку. Таким чином, на думку представника відповідача, виплата індексації грошового забезпечення не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку у розумінні Порядку №100. Інших правових підстав для виплати позивачу середнього заробітку, передбачених Порядком №100 позивачем зазначено не було. При цьому звільнення позивача з військової служби відбулося законно, наказ про виключення зі списків особового складу позивачем не оскаржувався та останньому при звільненні не було виплачено лише індексацію грошового забезпечення, розрахунок по всім іншим виплатам проведений.

Щодо відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 30000,00 грн, то представником відповідача зазначено, що позовні вимоги позивача, у даному випадку, про стягнення компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди взагалі не пов'язані між собою, оскільки розмір суми належних до виплати вже встановлювався судом та відповідно відшкодований позивачу. Крім того, позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував те, що останньому, діями (бездіяльністю) відповідача, завдана моральна шкода. З огляду на позовну заяву та додані до неї матеріали, відсутній будь-який причинний зв'язок між заподіяною позивачу (на його думку) моральної шкоди і неправомірними діями (бездіяльністю) відповідача. У зв'язку з цим, представник відповідача вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача завданої моральної шкоди у розмірі 30000,00 грн необґрунтованими та безпідставними.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши представника позивача та представника відповідача, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню із таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_3, проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді офіцера штабу Житомирського зонального відділу військової служби правопорядку.

Наказом начальника головного управління персоналу - заступника начальника генерального штабу Збройних Сил України від 16.06.2017 №38 майора ОСОБА_3 було звільнено з військової служби у запас за п.«б» (за станом здоров'я).

Наказом начальника Житомирського зонального відділу військової служби правопорядку від 05.09.2017 №176 позивач виключений зі списків особового складу з 05.09.2017 та його знято з усіх видів забезпечення.

У зв'язку з тим, що на день звільнення ОСОБА_3 не отримав у повному обсязі кошти, на які мав право за час проходження військової служби, а саме йому не було виплачено індексацію грошового забезпечення, позивач у лютому 2018 року звернувся з відповідним позовом до суду.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04.04.2018 в адміністративній справі №806/880/18, яке залишено без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 28.08.2018, позов задоволено частково, визнано протиправними дії Житомирського зонального відділу військової служби правопорядку щодо невиплати ОСОБА_3 індексації грошового забезпечення. Зобов'язано Житомирський зональний відділ військової служби правопорядку нарахувати та виплатити ОСОБА_3 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до дня звільнення - 05.09.2017. Зобов'язано Житомирський зональний відділ військової служби правопорядку надати ОСОБА_3 довідку з помісячним розрахунком індексації та місяця підвищення (базового місяця) та визначеної раніше суми (фіксованої суми) за вказаний період. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 11-17).

14.09.2018 на виконання вказаного рішення суду позивачу перераховано індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 05.09.2017, що підтверджується довідкою від 14.09.2018 №2542 (а.с. 18).

Позивач вважає, що має право на компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 05.09.2017 до 14.09.2018 в сумі 141428,10 грн та на відшкодування моральної шкоди у розмірі 30000,00 грн.

Оскільки відповідач відмовляється добровільно здійснити зазначені виплати, то позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (далі - Положення №114), що визначає порядок проходження служби, а також права і обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, до яких належать особи, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ та яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством.

При цьому Положенням №114 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення працівника з органів внутрішніх справ.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи видно, що позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до наказу начальника головного управління персоналу - заступника начальника генерального штабу Збройних Сил України від 16.06.2017 та відповідно до наказу начальника Житомирського зонального відділу військової служби правопорядку від 05.09.2017 №176 позивач виключений зі списків особового складу з 05.09.2017 та його знято з усіх видів грошового забезпечення, тоді як, фактичний розрахунок (виплату індексації грошового забезпечення при звільненні) проведено лише 14.09.2018.

Однак, позивач вважаючи розрахунок неправомірним, звертався до суду з позовом, який стосувався належних виплат звільненому працівникові.

Згідно з вимогами ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За такого правового врегулювання, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що їх положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

Натомість, спірні правовідносини за своєю суттю є спором, що виник внаслідок невиконання судового рішення, що виключає можливість застосування положень ст.117 КЗпП України.

Таким чином положення статті 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною 2 статті 8 КАС України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.

Таким чином, не має обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

За таких обставин суд вважає, що за наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку у розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 24.01.2018 у справі №807/1502/15 та від 27.06.2018 у справі №810/1543/17.

Частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, також позивач вказує, що компенсацію за затримку повного розрахунку при звільненні слід стягнути у розмірі середнього заробітку за весь період затримки розрахунку. При цьому позивач під час здійснення розрахунку посилається на Порядок №100.

Разом з тим, пунктом 1 Порядку №100 визначено, що цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки; виконання працівниками державних і громадських обов'язків у робочий час; переведення працівників на іншу легшу нижчеоплачувану роботу за станом здоров'я; переведення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, на іншу легшу роботу; надання жінкам додаткових перерв для годування дитини; виплати вихідної допомоги; службових відряджень; вимушеного прогулу; направлення працівників на обстеження до медичних закладів; звільнення працівників-донорів від роботи; залучення працівників до виконання військових обов'язків; тимчасового переведення працівника у разі виробничої потреби на іншу нижчеоплачувану роботу; інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

З огляду на вказане, виплата індексації грошового забезпечення не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку у розумінні Порядку №100. Інших правових підстав для виплати позивачу середнього заробітку, передбачених Порядком №100 позивачем зазначено не було.

При цьому, звільнення позивача з військової служби відбулося законно, наказ про виключення зі списків особового складу позивачем не оскаржувався та останньому при звільненні не було виплачено лише індексацію грошового забезпечення, розрахунок по всім іншим виплатам проведений.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку, що у діях відповідача відсутні ознаки протиправності.

Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що у задоволенні позову ОСОБА_3 необхідно відмовити.

Вирішуючи питання стосовно вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Згідно з ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При цьому, Пленум Верховного Суду України у своїй постанові №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснив, що моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Оскільки протиправності у діях відповідача щодо невиплати компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні зі період з 05.09.2017 до 14.09.2018 судом не встановлено, то суд приходить до висновку, що вимоги про відшкодування моральної шкоди до задоволення не підлягають.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250-251, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 10004. РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1) до Житомирського зонального відділу військової служби правопорядку (вул. В.Бердичівська, 17, м. Житомир, 10014. РНОКПП/ЄДРПОУ: 09573178) про стягнення 141428,10 грн компенсації за затримку розрахунку та відшкодування 30000,00 грн моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складене 3 грудня 2018 року.

Головуючий суддя О.В. Єфіменко