Рішення № 78255222, 03.12.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2018 року м. Житомир справа № 240/4872/18

категорія 3.1

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Черняхович І.Е., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання протиправною відмову, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (далі - Коростенський РВ ДМС України в Житомирській області) та до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (далі - УДМС України в Житомирській області), в якому просить:

- визнати протиправною відмову відповідачів в оформленні та видачі йому паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ;

- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області в особі Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що у зв'язку з втратою паспорта він звернувся до відповідачів із проханням видати йому паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року, передбаченого Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, у зв'язку з тим, що він не бажав оформляти паспорт у формі пластикової картки типу ID-картки, оскільки така картка містить у собі безконтактний електронний носій із персональними даними, згоду на обробку яких позивач відмовляється надавати. Однак, відповідачами було відмовлено ОСОБА_1 у видачі паспорту у формі книжечки у зв'язку з тим, що починаючи з 01 листопада 2016 року постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" запроваджено оформлення паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, а спеціальним законодавством не передбачено винятків щодо відмови від отримання такого документа особами, які відмовляються від внесення інформації до безконтактного електронного носія, що імплантований у відповідний бланк паспорта громадянина України.

Натомість, позивач вважає, що відповідачі, відмовляючи в оформленні паспорта у формі книжечки, порушують його права та інтереси, оскільки чинними нормативно-правовими актами передбачена можливість отримання паспорта громадянина України як у вигляді паспортної картки, так і у вигляді паспортної книжечки, а тому він звернувся з даним позовом до суду.

Ухвалою суду від 06 листопада 2018 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Копію вищезазначеної ухвали суду Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області отримав 13 листопада 2018 року, а Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області отримало 12 листопада 2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулось на адресу суду, а також інформацією з офіційного сайту "Укрпошта" про відстеження поштового відправлення (а.с. 32, 34).

Однак, станом на дату розгляду справи відповідачі свого права на заперечення проти заявлених позовних вимог не реалізували, відзиву на позовну заяву до суду не надавали, а тому відповідно до положень ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29 травня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області із відповідною заявою, в якій зазначив, що статтею 16 Закону України від 20.11.2012 № 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" йому, через його релігійні переконання, гарантовано право на відмову від внесення інформації до безконтактного електронного носія, що імплантований у відповідний бланк паспорту громадянина України у формі пластикової ID-картки та на відмову від отримання такого документа. У зв'язку з цим позивач просив Коростенський районний відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області видати йому паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки згідно з Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ. (а.с.10-12)

Однак, Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області листом від 01.06.2018 № 22/1166 повідомив позивачу про те, що постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2016 року № 745) визначено, що починаючи з 01 листопада 2016 року відбувається оформлення і видача паспорта громадянина України виключно формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Крім того, у листі відповідач вказав, що на виконання доручення ДМС України від 15.06.2017 №Д/92/2-17 з 16 червня 2017 року у територіальних підрозділах ДМС припинено прийом документів на оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року, а тому ОСОБА_1 було відмовлено в задоволенні його заяви. (а.с.19-20)

З матеріалів справи вбачається, що не погоджуючись з такою відмовою, позивач 20 червня 2018 року звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області зі скаргою на неправомірні дії Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (а.с.13-15).

Крім того, 10 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області із заявою, в якій просив обліковувати його згідно Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ без використання унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі.

Разом з тим, позивач вказує, що відповіді на свою заяву та скаргу від Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області він не отримав. Доказів протилежного відповідач до суду не надав.

Вважаючи відмову у видачі паспорта у формі книжечки протиправною, позивач звернувся за захистом своїх порушених прав до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

За приписами ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Суд зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон № 5492-VI), документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких відноситься паспорт громадянина України.

Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. (ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VI).

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.

Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII (далі - Положення № 2503-XII), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88х125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних до паспорта, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадя нина.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Водночас, п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:

з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII;

з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

До завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється (п. 3 Постанови №302).

Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи .

Згідно ч. 1 ст. 6 Закону України "Про захист персональних даних" (далі - Закон №2297-VI), мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).

Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.

Водночас, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Суд вважає за доцільне зазначити, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

Отже, аналізуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

Варто зауважити, що будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Суд зазначає, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 по зразковій справі № Пз/9901/2/18 (806/3265/17), а відповідно до ч.3 ст.291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 06 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 по справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд зазначає, що дії Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області щодо відмови ОСОБА_1 у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ вчинені з порушенням ч. 2 ст.19 Конституції України та не відповідають ч. 2 ст. 2 КАС України.

Враховуючи вищевикладене та керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне визнати протиправними дії Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області щодо відмови в оформленні та видачі дітям позивачів паспортів громадянина України у вигляді книжечки (на паперових носіях) зразка 1994 року.

Зважаючи на наявність порушеного права та необхідність його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області в особі Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.

Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Щодо позовних вимог у частині визнання протиправною відмови Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області в оформленні та видачі позивачу паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, суд вважає їх необґрунтованими та безпідставними з огляду на наступне.

Статтею 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач, обґрунтовуючи протиправність відмови Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області в оформленні та видачі йому паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, зазначає, що він звертався до Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області зі скаргою від 20.06.2018 на неправомірні дії Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (а.с.13-15), а також із заявою від 10.07.2018, в якій просив обліковувати його згідно Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ без використання унікального номеру запису в Єдиному державному демографічному реєстрі (а.с.16-18).

Однак, на долучених позивачем до позовної заяви копій вищезазначеної скарги та заяви (а.с.13-18) відсутня відмітка про їх отримання Управлінням Державної міграційної служби України в Житомирській області. Крім того, в позовній заяві позивач вказує, що відповіді на свою заяву та скаргу від Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області він не отримав.

Таким чином, під час повного і всебічного з'ясування всіх обставин даної адміністративної справи, судом не було встановлено наявність відмови Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області в оформленні та видачі позивачу паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки.

Оскільки обставини, щодо порушення Управлінням Державної міграційної служби України в Житомирській області прав ОСОБА_1 шляхом відмови в оформленні та видачі йому паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, не були підтверджені належними, достатніми та достовірними доказами, суд приходить до висновку, що позов в цій частині не підлягає задоволенню.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції №359396668 від 12.10.2018 (а.с.4) ОСОБА_1 під час звернення з даним позовом до суду було сплачено судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп.

При цьому, ч. 3 ст. 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки під час розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 лише в частині позовних вимог до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області та про відмову в задоволенні позову в частині позовних вимог щодо Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, то понесені позивачем судові витрати підлягали б стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області. Однак, Коростенський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області не має статусу юридичної особи, а є лише струкрурним підрозділом Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, у зв'язку з цим суд приходить до висновку, що понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 11541; РНОКПП НОМЕР_1) до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (вул.Грушевського, 5, м. Коростень, Житомирська область, 11500), Управління Державної міграційної служби України у Житомирській області (вул. Пушкінська, 44, м. Житомир, 10008; код ЄДРПОУ 37808497) задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (вул. Грушевського, 5, м. Коростень, Житомирська область, 11500) щодо відмови у видачі ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 11541; РНОКПП НОМЕР_1) паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (вул. Пушкінська, 44, м. Житомир, 10008; код ЄДРПОУ 37808497) в особі Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (вул. Грушевського, 5, м. Коростень, Житомирська область, 11500) оформити та видати ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 11541; РНОКПП НОМЕР_1) паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (вул. Пушкінська, 44, м. Житомир, 10008; код ЄДРПОУ 37808497) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 11541; РНОКПП НОМЕР_1) понесені судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.Е.Черняхович