Рішення № 78255205, 26.11.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2018 р. Справа№0540/8068/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кониченка О.М. при секретарі судового засідання Рудь Т.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про зобов'язання відповідача виплатити заборгованість яка склалась за період з 01 березня 2016 року.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про зобов'язання відповідача виплатити заборгованість яка склалась за період з 01 березня 2016 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є пенсіонером за віком та внутрішньо переміщеною особою, перебуває на обліку в Покровському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області. В травні 2018 року позивачу виплачена пенсія в розмірі 7841,84 гривень та в серпні 2018 року була перерахована поточна пенсія за місяць в розмірі 3920,92 гривень. Проте заборгованість з 01 березня 2016 року по 30 квітня 2018 року та з 01 червня 2018 року по 31 липня 2018 року не виплачена. На звернення до відповідача щодо виплати заборгованості позивач отримала письмову відповідь про те, що заборгованість буде виплачена відповідно до окремого порядку. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною та такою, що порушує конституційні права. Просила суд зобов'язати відповідача виплатити заборгованість яка склалась за період з 01 березня 2016 року.

Ухвалою суду від 10 вересня 2018 року суд відкрив провадження по справі, призначивши до розгляду на 26 вересня 2018 року за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою від 26 вересня 2018 року розгляд справи був відкладний на 17 жовтня 2018 року.

17 жовтня 2018 року розгляд справи був відкладений на 29 жовтня 2018 року.

Ухвалою від 29 жовтня 2018 року суд перейшов зі спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 19 листопада 2018 року.

Ухвалою від 19 листопада 2018 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 26 листопада 2018 року.

21 вересня 2018 року відповідач надав через канцелярію суду відзив на адміністративний позов, відповідно до якого просив суд відмовити в задоволені позовних вимог.

Свою позицію відповідач вмотивовував наступним, 26 липня 2017 року до управління надійшов витяг з протоколу № 30 засідання Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконкомі Мирноградської міської ради, в якому було відмовлено внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1, в призначенні (відновлені) виплати пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням акту обстеження матеріально побутових умов сім'ї. 25 січня 2018 року позивач знов звернувся з заявою про відновлення виплати пенсії. 01.02.2018 року до управління надійшов витяг з протоколу № 5 засідання Комісії з питань призначення (відновлення) ОСОБА_1 соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконкомі Мирноградської міської ради від 31.01.2018 року, в якому було вирішено призначити (відновити) внутрішньо переміщеній особі виплату пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням акту обстеження матеріально побутових умов сім'ї. Розпорядженням від 10.04.2018 року № 977 було відновлено виплату пенсії позивачу за поточний місяць. Відповідно до протоколу № 27 соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконкомі Мирноградської міської ради від 02.07.2018 року в якому було вирішено призначити (відновити) внутрішньо переміщеній особі виплату пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням акту обстеження матеріально побутових умов сім'ї. На даний час управлінням сплачується щомісяця поточна пенсія. Відповідно до пункту 16 постанови КМУ від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, що здійснює соціальні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного КМУ. На даний час окремий порядок здійснення виплат за минулий час Кабінетом Міністрів України не визначений. Тому, сума до відновлення виплати пенсії за розпорядженням від 10.04.2018 року та 20.07.2018 року буде виплачена після прийняття окремого порядку.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1, місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1.

08 червня 2017 року позивач взятий на облік внутрішньо переміщених осіб за адресою проживання: АДРЕСА_2, про що свідчить довідка № 0000231520 від 08.06.2017 року. Довідка є чинною та на момент розгляду справи не скасована (доказів її скасування сторонами до суду не надано).

Відповідно до відповіді відповідача на звернення позивача № ВЕБ-05253-Ф-С-18-015418, зазначено, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 «Про

внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365»

визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється, на підставі рішення

комісії з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи про

поновлення пенсії. Суми доплат, які не виплачені за минулий період

обліковуються та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного

Кабінетом Міністрів України. На підставі вищевикладеного, у травні 2018 року поновлено

виплату пенсії у розмірі 3920,92 грн. та проведено розрахунок боргу з місяця

звернення за поновленням виплати пенсії, а саме з 01.01.2018 року по 30.04.2018 року та

складає 19604,60 грн. Сума боргу пенсії за минулий час з 01.03.2016 року по 31.12.2017 року розрахована з урахуванням вимог ст. 46 Закону України «Про

загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (борг за 12

місяців з 01.03.2016 року по 28.02.2017 року складає 39993,36 грн. (з урахуванням вимог

ст.24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» - виплата

пенсії працюючим пенсіонерам), решта боргу з 01.03.2017 року по 31.12.2017 року

складає 35092,22 гривень та виплачується щомісяця рівними частинами, що не

перевищують місячного розміру пенсії). Таким чином, 08.05.2018 року пенсію за травень 2018 року у сумі 7841,84 грн. було зараховано на поточний рахунок, який відкрито у А'Г

«Ощадбанк». Всі борги з місяця звернення за поновленням виплати пенсії

управлінням обліковані, суми доплат, які не виплачені за минулий період також

обліковані та будуть виплачуватися на умовах окремого порядку, визначеного

Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до витягу з протоколу № 5 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконкомі Мирноградської міської ради від 31.01.2018 року та витягу з протоколу № 27 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконкомі Мирноградської міської ради від 02.07.2018 року ОСОБА_1 було призначено (відновлено) пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням акту обстеження матеріально побутових умов сім'ї.

Згідно довідки від 13.09.2018 року яка видана ОСОБА_1, що проживає за адресою АДРЕСА_2 та отримує пенсію за віком зазначено, що в травні 2018 року була виплачена пенсія в розмірі 7841,84 гривень, в серпні 2018 року була виплачена пенсія в розмірі 3920,92 гривень, та в вересні 2018 року була виплачена пенсія в розмірі 3920,92 гривень. Сума боргу з 01.03.2016 року по 28.02.2018 року в розмірі 39993,36 гривень не виплачена.

Відповідачем надана довідка в якій зазначено, що пенсія ОСОБА_1 нараховується з березня 2016 року але не виплачується, виплачена пенсія лише в травні 2018 року в розмірі 7841,84 гривень, в серпні 2018 року в розмірі 3920,92 гривень та в вересні 2018 року в розмірі 3920,92 гривень.

19 жовтня 2018 року від відповідача надійшли пояснення до довідки про нараховану та фактично виплачену пенсію в якій зазначено, за період з 01.03.2016 року по 30.09.2018 року управлінням було нараховано 133311,28 гривень та виплачена 15683,68 гривень, борг за період з 01.03.2016 року по 31.03.2018 року та з 01.06.2018 року по 31.07.2018 року склав 117627,60 гривень, з серпня 2018 року сплачується щомісячні поточні нарахування пенсії 3920,92 гривень. Нараховано та не виплачена 117627,60 гривень які обліковуються управлінням та будуть виплачені після прийняття окремого порядку до постанови КМУ № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» від 08.06.2016 року.

Із встановлених обставин вбачається, що між позивачем та відповідачем, як фізичною особою та суб`єктом владних повноважень, виник публічно-правовий спір у сфері соціального захисту, з приводу правомірності невиплати такого виду страхової виплати, як пенсія.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості. При цьому основи соціального захисту, а також форми і виді пенсійного забезпечення, визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).

Зокрема, з огляду на положення статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ.

Разом з цим, положення частини 1 статті 27 цих же основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: а) якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості; б) якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність; в) якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи; г) внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування; д) в інших випадках, передбачених законами.

Отже, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон №1706-VII).

Згідно статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону №1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон №1058).

Відповідно частини 1 статті 49 Закону України №1058 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, і закон, який є спеціальним, вичерпних випадків припинення пенсійних виплат не передбачав, але унормовував, що ці інші випадки припинення пенсійних виплат можуть бути передбачені тільки законом.

Також суд звертає увагу на те, що у будь-якому випадку, хоча припинення виплати пенсії могло мати місце й в інших випадках, передбачених іншим законом, воно можливе виключно на підставі рішення територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду.

Доказів прийняття такого рішення та доведення його до позивача сторонами суду не надано.

З огляду на викладене, суд вважає, що призупинення виплати пенсії позивачу мало місце не у спосіб передбачений законом України, а з точки зору положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було "законним".

Суд зазначає, що позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, в силу положень статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб". Проте будь-яких положень щодо незастосування до внутрішньо переміщених осіб Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у собі не містить, а положення Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та Закону України "Про боротьбу з тероризмом" не містять вказівок про те, що ці закони є спеціальними по відношенню до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Суд констатує, що Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та Закон України "Про боротьбу з тероризмом" не визначає жодної спеціальної підстави для припинення виплати особі будь-якого виду соціальної виплати, у тому числі і пенсії, як і не наділяє органи пенсійного фонду України правом не приймати рішення у випадку наявності підстави для припинення виплати пенсії, як це прямо встановлено частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і тим більше, не встановлює права вчинити це автоматично на підставі інформації, отриманої від управління праці та соціального захисту населення, Держприкордонслужби або іншого державного органу про відсутність внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання чи про її повернення до покинутого місця проживання і не повернення назад.

Положеннями статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені саме Конституцією та законами України.

Суд не погоджується з запереченням відповідача, що заборгованість за минулий період буде сплачена після прийняття відповідної постанови Кабінету Міністрів України. Суд зазначає, що з квітня 2018 року по час прийняття рішення по справі, така постанова Кабінету Міністрів України не прийнята. Крім того, суд звертає увагу сторін, що конституційне право позивача на отримання пенсії не може бути обмежено з огляду на приписи Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Не виплата пенсії яка гарантована Конституцією України є прямим порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії, суд вважає таким, що не мало ознак "законності". Тому, суд не бачить необхідним перевіряти дії пенсійного органу на предмет того чи переслідували вони легітимну мету: публічні або ж суспільні інтереси, а також чи було втручання у право на мирне володіння своїм майном пропорційним поставленій меті. Встановлення судом відсутності "законності втручання", тобто вчинення дії не у спосіб, що встановлений законом, є окремою підставою, яка вказує на те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

За таких обставин суд вважає обґрунтованими в цій частині вимоги позивача.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у зразковій адміністративній справі № 805/402/18-а від 03.05.2018.

Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини п'ятої статті 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Крім того, згідно частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності дій щодо припинення виплати пенсії позивачу в розумінні зазначеної норми Закону.

З урахуванням вище викладеного, оскільки дії щодо невиплати пенсії позивачу з 01.03.2016 року по 31.04.2018 року та з 01.06.2018 по 31.07.2018 року були протиправними для відновлення порушеного права позивача на отримання пенсії, відповідача дійсно слід зобов`язати виплатити заборгованість з пенсії за період 01.03.2016 року по 31.04.2018 року та з 01.06.2018 по 31.07.2018 року в розмірі 117627,60 гривень.

Відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.

Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оскаржується та оскільки судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що припинення пенсії позивачу є протиправними діями суб'єкта владних повноважень - Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

Отже, згідно з нормами частини другої статті 46 Закону № 1058-IV виплата пенсії позивачу підлягає поновленню з моменту її припинення. Таким чином, право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежено будь-яким строком.

Правовий висновок щодо неможливості застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія викладений в постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 646/6250/17 (адміністративне провадження № К/9901/2128/18).

У відповідності до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Тож, сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про зобов'язання відповідача виплатити заборгованість яка склалась за період з 01 березня 2016 року - задовольнити повністю.

Зобов'язати Покровське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області ( Донецька область, м. Покровськ, вул. Центральна, 13, код ЄДРПОУ 42169323) виплатити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_2) заборгованість з пенсії за період 01.03.2016 року по 31.04.2018 року та з 01.06.2018 по 31.07.2018 року в розмірі 117627,60 гривень.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Покровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області ( Донецька область, м. Покровськ, вул. Центральна, 13, код ЄДРПОУ 42169323) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_2) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 03 грудня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Кониченко О.М.