Рішення № 78254106, 26.11.2018, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 214/104/18

2/214/1218/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

26 листопада 2018 року Саксаганський районний суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Прасолова В.М.

при секретарі – Улятовській (Усік) М.О.

за участю представників позивача – ОСОБА_1В, ОСОБА_2

за участю відповідачки – ОСОБА_3

за участю представника відповідачки – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «ДОМ.КОМ» до ОСОБА_3 про спростування недостовірної інформації, суд, –

ВСТАНОВИВ:

Позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «ДОМ.КОМ» (далі за текстом «ТОВ») звернулося до суду до ОСОБА_3 з позовом, в якому просить: зобов’язати ОСОБА_3 протягом семи днів, з дня набрання судовим рішенням законної сили, розмістити спростування недостовірної інформації в громадсько-політичному тижневику «Домашня Газета», поширеної при виступі 6 грудня 2017 року на зборах співвласників багатоквартирних будинків міста ОСОБА_5 наступного змісту: «Є недостовірною поширена інформація про те що ТОВ «КК «ДОМ.КОМ» підроблювало протоколи зборів співвласників багатоквартирних будинків міста ОСОБА_5 із зазначенням у них померлих осіб; що до ТОВ «КК «ДОМ.КОМ» порушено кримінальні провадження по факту підроблення протоколів співвласників багатоквартирного будинку та ведеться судове слідство.» та тексту резолютивної частини ухваленого у цій справі рішення суду. Зазначає, що при цьому обсяг спростування інформації не може бути меншим, ніж половина стандартної сторінки машинописного тексту. В обґрунтування позову вказує наступне. 6 грудня 2017 року близько 16 год. 30 хв. депутат Криворізької міської ради VII скликання, від Криворізької міської організації Політичної Партії «Об’єднання «Самопоміч» ОСОБА_3, в приміщенні за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Мусоргського буд. 15-А на зборах мешканців міста ОСОБА_5 щодо оформлення протоколів зборів співвласників багатоквартирних будинків, провела виступ, який було зафіксовано на відео. Вказаний виступ містить звернення відповідачки з наступною інформацією, яка була викладена російською мовою: «Я Вас бажаю застерегти тому, що коли вийшов 417 Закон, і цей процес перший раз починався, але потім заглух, та компанії «ДОМ.КОМ» , «Житлосервіс» та інші штампували ці протоколи липові. Там були особи підписували від домів, які на справді на білому світі не живуть. Ми все це виявили. І зараз розглядаються і справи розглядаються і в судах і в слідстві». Вказує, що як висновок, серед мешканців міста ОСОБА_5 Ріг відповідачкою поширено інформацію, яка формує у слухачів цієї інформації негативне упереджене ставлення про ТОВ про те, що: позивач підроблював протоколи зборів співвласників багатоквартирних будинків міста ОСОБА_5; у підроблених протоколах позивачем зазначалися померлі особи; що до позивача порушено кримінальні провадження по факту підроблення протоколів співвласників багатоквартирного будинку; відносно позивача відкриті судові справи за фактом підроблення протоколів співвласників багатоквартирного будинку. В подальшому, як автор статті, викладеної російською мовою: «Як в «ДОМ.КОМі» гріли вуха споживачам» у громадсько-політичному тижневику «Домашня Газета», відповідачкою, вже із більш виваженим ставленням до своїх висловлювань, але із тим самим підходом до формування оцінки професійної діяльності ТОВ, відповідачка більш обережно подає інформацію. У відповідності до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», відповідачем у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична особа, яка поширила недостовірну інформацію. ОСОБА_6, що відповідачка по справі поширила недостовірну інформацію, яка завдає шкоди діловій репутації ТОВ, та має спростувати її. 14 травня 2015 було прийнято Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» №417 (надалі «Закон №417») метою якого є регулювання відносин, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов'язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку. Відповідно до ст. 9 Закону №417, рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об'єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об'єднань співвласників багатоквартирного будинку). Згідно ч. 7 ст. 10 Закону №417, рішення зборів співвласників оформляється протоколом, який підписується усіма співвласниками (їх представниками), які взяли участь у зборах, кожен з яких ставить підпис під відповідним варіантом голосування ("за", "проти", "утримався"), за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики. Основним видом господарської діяльності ТОВ є надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території. З метою реалізації положень Закону №417, ТОВ регулярно проводяться збори співвласників багатоквартирних будинків, надаються роз’яснення мешканцям порядку прийняття рішень та визначення форми управління спільним майном. Усім охочим надається безкоштовна правова допомога у підготовці та оформленні рішень загальних зборів співвласників багатоквартирних будинків. Саме на таких зборах та за допомогою позитивного досвіду із надання відповідних послуг, ним, позивачем формується для споживачів позитивна оцінка його підприємницької діяльності. Натомість відповідачкою при поширенні недостовірної інформації на меті було саме поширення відомостей, які негативно будуть характеризувати підприємницьку діяльність ТОВ та призведуть до звуження кола споживачів, які будуть мати бажання скористуватися послугами ТОВ. Вказані відповідачкою дії, які начебто вчинило ТОВ, мають ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст.358 Кримінального Кодексу України - підроблення документів. Зазначає, що подальше посилання відповідачки у своїй доповіді на наявні справи у судах та правоохоронних органах, підкреслює негативну оцінку діяльності ТОВ та покликане, в першу чергу, на негативне сприйняття оточуючими професійної діяльності ТОВ та погіршення його ділової репутації. Ним, позивачем, категорично заперечується вчинення таких дій, а так само наявність порушених кримінальних проваджень як у правоохоронних органах так і в судових інстанціях. Внаслідок поширення відповідачкою недостовірної інформації, мало місце порушення особистих немайнових прав ТОВ на повагу до ділової репутації. Вказує, щ застосовуючи обман, відповідачка намагається переконати значну кількість громадян в корисливих, меркантильних мотивах діяльності ТОВ, зокрема в тому, що ТОВ, начебто, «штампували липові протоколи із внесенням до них померлих людей», з метою примушення співвласників та нав’язування їм своїх послуг, що безпосередньо направлено на дискредитацію ТОВ в очах громадськості. ОСОБА_6, що це завдає шкоди діловій репутації ТОВ, оскільки справляє враження на суспільство, переконуючи його в тому, що ТОВ чинить аморальні дії, зневажає закон, порушує права співвласників багатоквартирного будинку на вільний вибір форми управління. ОСОБА_6, що вочевидь, відомості наведенні та поширені відповідачкою виступі щодо незаконних дій ТОВ є негативними, образливими, принизливими та такими, що не відповідають дійсності, що в цілому завдає непоправної шкоди діловій репутації ТОВ. Недостовірність, неправдивість поширеної відповідачкою вищезазначеної негативної інформації про ТОВ, об'єктивна неможливість підтвердити її у судовому процесі належними та допустимими доказами, були завідомо відомі відповідачці. Ця інформація була вигадкою саме відповідачки, метою чого було створення негативного ставлення з боку суспільства до ТОВ. Пунктом 4 вказаної Постанови Пленуму ВСУ визначено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Ділову репутацію визначено як оцінку діяльності юридичної або фізичної особи, яка ґрунтується на висновках щодо ділових якостей та морального обличчя цих суб'єктів, дотримання ними вимог законодавства (законослухняність) і належного виконання договірних та інших зобов'язань перед діловими партнерами і виборцями. Відповідно до п. 15 зазначеної Постанови Пленуму ВСУ, недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Згідно п. 24 вказаної Постанови Пленуму ВСУ, якщо суд ухвалює рішення про право на відповідь або про спростування поширеної недостовірної інформації, то у судовому рішенні за необхідності суд може викласти текст спростування інформації або зазначити, що спростування має здійснюватися шляхом повідомлення про ухвалене у справі судове рішення, включаючи публікацію його тексту. За загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення. У судовому рішенні також має бути зазначено строк, у межах якого відповідь чи спростування повинно бути оприлюднено. Вказує, що зважаючи на те, що поширення недостовірної інформації відбулося на зборах співвласників багатоквартирних будинків, встановити чіткий перелік осіб, серед яких було поширено таку інформацію є неможливим, тобто, відбулося поширення інформації серед необмеженого кола осіб. Так як відповідачка у подальшому звертає увагу на свій виступ ще й у статті громадсько-політичного тижневика «Домашня Газета», відповідно, ОСОБА_3, як особа, яка поширила недостовірну інформацію, має спростувати таку інформацію у найбільш подібний спосіб - шляхом розміщення в громадсько-політичному тижневику «Домашня Газета» спростування недостовірної інформації.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала повністю та підтвердила його зміст. Крім того пояснила, що висловлювання відповідачки не є оціночними. Також підтвердила зміст відповіді на відзив, в якому зазначила, що заперечення відповідача які викладені у відзиві на позов, вважає формальними та не спростовують, вину відповідачки. Зазначає, що відповідачка у своєму відзиві самостійно визнає, що інформація про підроблення протоколів, та відкриття кримінальних справ не стосується ТОВ, так як відсутні документи на підтвердження відповідних фактів. Вказує, що тому позовні вимоги ТОВ мають бути задоволені в повному обсязі виходячи з наступного. У відзиві на позовну заяву відповідачка посилається на свій спеціальний статус депутата Криворізької міської ради Дніпропетровської області VII скликання. На думку ТОВ даний статус відповідачки охоплює чималий обсяг повноважень представництва інтересів громади та їх інформування з того чи іншого питання, відповідачка має авторитет у певного кола осіб. Без жодного підтвердження та факту, спочатку перед аудиторією що зібралась у приміщенні ТОВ, а потім як автор статті «Як в «ДОМ.КОМі» гріли вуха споживачам» у громадсько-політичному тижневику «Домашня Газета» виступила з промовою до співвласників в якій публічно обвинуватила ТОВ в підробленні документів та відкритті кримінальних справ пов’язаних з підробкою протоколів зборів співвласників, в свою чергу публічне озвучення вищезазначеної інформації негативно вплинуло на ділову репутацію підприємства, негативним чином позначилося і на думці оточуючих щодо нього як чесного виконавця послуг та Управителя. Відповідно до ст. 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Частиною і статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя, честь, гідність і ділова репутація, ім'я (найменування), авторство, свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством. Статтею 299 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації і може звернутися до суду з позовом про її захист. Згідно з ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації; спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. За змістом ст. 91 ЦК України права на спростування недостовірної інформації, захист ділової репутації, належать і юридичним особам у передбачених законом випадках. За загальними правилами цивільно-правової відповідальності за поширення недостовірної інформації зобов’язаними суб’єктами в цих правовідносинах є особи, які (незалежно від наявності їхньої вини) поширили відомості, що не відповідають дійсності, або виклали їх неправдиво, і це порочить честь і гідність чи ділову репутацію або завдає шкоди інтересам фізичних чи юридичних осіб. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню, з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Відповідно до пунктів 9, 12 згаданої Постанови Пленуму Верховного суду України, відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК. Згідно з п. 15 вказано постанови Пленуму Верховного Суду України, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, с сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Зауважує, що ТОВ являється виконавцем послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, веде господарську діяльність у забезпеченні споживачів відповідними послугами. Позивач як з власної ініціативи так і за проханням самих мешканців, на багатоквартирних будинках, які обслуговує, проводить збори та спілкується із мешканцями. Оголошення на яке посилаєтеся відповідачка, містить в собі запрошення до офісу ТОВ, з метою спільного обговорення Закону № 417, який містить в собі норми, які визначають процедуру оформлення протоколів зборів співвласників багатоквартирного будинку. Звертає увагу на те що аудиторія, яка зібралась в приміщенні офісу ТОВ, з’явилась самостійно за власним бажанням, з ціллю обговорити питання змін у діючому законодавстві. Тобто для мешканців будинків, які обслуговуються ТОВ є цікавим питання реалізації Закону № 417, на таких зборах мешканці будинків мають змогу задати керівництву ТОВ запитання по законодавству, та отримати відповіді на них, поспілкуватись та обмінятися досвідом з іншими співвласниками будинків. Закон № 417 визначає особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов’язані з реалізацією прав та виконанням обов’язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління. Стаття 10 Закону № 417, містить в собі норми які встановлюють процедуру прийняття рішень щодо управління багатоквартирним будинком, в тому числі процедуру оформлення протоколів зборів співвласників багатоквартирного будинку. ОСОБА_6, що відповідачка в своєму відзиві вводить в оману суд своїми твердженнями щодо того, що зміст опублікованої об’яви не відповідає змісту заходу, що був проведений у приміщенні ТОВ. ТОВ не заперечує щодо того що, право голосу та в протоколах зборів мають тільки самі співвласники багатоквартирного будинку, між тим збори співвласників можуть скликатися ініціативною групою у складі не менше трьох співвласників або управителем, обраним відповідно до цього Закону (ст. 10 Закону №417). Вказує, що відповідно до Закону № 417 протокол зборів співвласників з питань, зазначених у пунктах 2 і 3 частини другої цієї статті, складається не менш як у двох примірниках, один з яких зберігається в управителя, а другий передається на зберігання виконавчому комітету сільської, селищної, міської ради за місцем розташування багатоквартирного будинку (п. 9. ст. 10 Закону № 417). Таким чином, директор підприємства, у своєму вислові що процитовано відповідачкою у відзиві на позовну заяву на ст. 5 абз. 4, пояснила: у разі якщо багатоквартирний будинок обрав позивача управителем, підприємство згідно Закону № 417 приймає на зберігання типовий протокол зборів співвласників багатоквартирних. Із змісту вислову директора ТОВ, вбачається: у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку звернулись з проханням роздрукувати бланк типового протоколу, для того щоб провести збори співвласників, або ж звернулись з проханням роз’яснити, як саме заповнюється та чи інша графа протоколу, ТОВ дає таке роз’яснення та роздруковує за необхідністю типовий протокол що затверджений наказом Наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 25.08.2015№203, адже у багатьох співвласників не має живості роздрукувати такі протоколи, дані дії ТОВ не суперечать нормам Закону № 417. Вказує, що дійсно бували і випадки, коли співвласники багатоквартирних будинків які обрали ТОВ Управителем, звертались до юридичного відділу з проханням ознайомитись із змістом відповідного протоколу та дати юридичну оцінку чи вірно він оформлений. ТОВ не втручається у рішення співвласників, протоколи заповнюються самими співвласниками, навпаки завдяки ТОВ, співвласники багатоквартирних будинків мають змогу отримати додаткову інформацію щодо оформлення протоколів співвласників багатоквартирного будинку та самостійно приймають рішення щодо форми управління багатоквартирним будинком. Відповідно до ст. 93 ЦПК на поставлені запитання відповідачем надає наступні відповіді. Закон №417 в першу чергу гарантує співвласникам право спільно вирішувати питання щодо управління багатоквартирним будинком, адже це їх спільна власність. Відповідні рішення оформлюються протоколами зборів співвласників. Стаття 319 ЦК України визначає, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Конституція України як основний Закон, закріплює принципи в яких всі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, що права і свободи людини є невідчужуваними, непорушними (ст. 21 Конституції України), права і свободи людини і громадянина визначаються виключно законами України (ст. 92 Конституції України) тощо. Таким чином співвласники на законних підставах реалізували свої права щодо оформлення протоколів уборів співвласників згідно Закону № 417. Зазначає, що станом на 6 грудня 2018 року між ТОВ та співвласниками які обрали ТОВ Управителем, договори про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, не укладалась. Зазначає, що відповідачка в своєму виступі чітко висловлювалася з негативними та образливими висновками не до осіб які складали протоколи зборів співвласників, а безпосередньо до ТОВ, з даного вислову вбачається наклеп саме на ТОВ з боку відповідачки. Згідно з ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації; спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Згідно ч.4 статті 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. ОСОБА_6, що не директор має спростовувати недостовірну інформацію та не особи, які там були присутні як слухачі, а саме та особа що її поширила - відповідачка. Під терміном, що викладений у позовній заяві «непоправна шкода діловій репутації позивача» мається на увазі поширення негативної недостовірної інформації, яка принижує гідність та честь таких осіб, а також завдає значної, шкоди діловій репутації юридичної особи. Також підтвердила зміст пояснень, згідно до яких зазначає, що в заперечені відповідачки вказано: «Позивач не зазначив у своїй позовній заяві, яку саме інформацію він просить суд визнати недостовірною та яка порочить його ділову репутацію» (ст. 2 абз. Заперечення відповідачки). Нагадує, що ТОВ чітко та беззаперечно просить спростувати інформацію яка була поширена при виступі 6 грудня 2017 року на зборах співвласників багатоквартирних будинків міста ОСОБА_5, а саме: «ТОВ «КК «ДОМ.КОМ» підроблювало протоколи зборів співвласників багатоквартирних будинків міста ОСОБА_5 із зазначенням у них померлих осіб; Щодо ТОВ «КК «ДОМ.КОМ» порушено кримінальні провадження по факту підроблення протоколів співвласників багатоквартирного будинку та ведеться судове слідство». Вказує, що на думку відповідачки, ТОВ доповнив предмет та підставу позову посилаючись на статтю яка була опублікована в громадсько-політичному тижневику «Домашня Газета», вважає, дані роздуми відповідачки хибними. Вказує, що ТОВ не доповнював та не змінював предмет або підставу позову. Позивач в позовних вимогах просить спростувати інформацію яка була поширена при виступі 6 грудня 2017 року на зборах співвласників багатоквартирних будинків міста ОСОБА_5 Ріг. вул Мусоргського, 15 А. ОСОБА_6, що відповідачка є автором згаданої статті що була опублікована після виступу відповідачки перед аудиторією 06.12.2017року , відповідно, ОСОБА_3, як особа, яка поширила недостовірну інформацію, має спростувати таку інформацію у найбільш подібний спосіб - шляхом розміщення в громадсько-політичному тижневику «Домашня Газета» спростування недостовірної інформації,(ст. З абз. 9 тексту позовної заяви). Вказує, що дійсно у 2014 році було виключено ч. 3 ст. 277. яка покладала на відповідача обов'язок довести, що поширена ним інформація є достовірною. Однак скасування даної норми не звільняє відповідача від відповідальності та не дозволяє поширювати недостовірну інформацію відносно інших. Діючим цивільним законодавством закріплена презумпція добропорядності особи, а тому згідно з положеннями статті 10 ЦПК України обов'язок довести, що поширена про позивача інформація є достовірною, покладається на відповідачів. Аналогічну правову позицію висловив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй ухвалі від 6 липня 2016 року у справі № 758/8751/15-и. Так, суд указав, що відповідач не довів достовірність поширеної інформації, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що інформація є недостовірною та такою, що порушує права позивача на повагу до його честі та гідності. При цьому ВССУ зазначив, що на момент виникнення спірних правовідносин ч. 3 ст. 277 ЦК України було виключено, разом з тим принцип презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, закріплений у ст. 62 Конституції України, ст. 11 Загальної декларації прав людини, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 17 КПК України, передбачає невинуватість особи до тих пір, доки її вину не буде доведено в порядку, передбаченому законодавством України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Зазначає, що ТОВ надано повні та обґрунтовані відповіді на поставлені відповідачкою питання, лише по першому питанню дійсно у відповіді на запитання наявна описка. Станом на 06.12.2017 року між ТОВ та співвласниками не укладались договори на управління багатоквартирним будинками. ОСОБА_6, що твердження відповідачки під час виступу про винуватість у підробці документів не може бути оціночним судженням оскільки відповідно до презумпції невинуватості факт злочину встановлюється включно обвинувальним вироком суду, а отже можна перевірити на істинність. Вищий спеціалізований суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (надалі - ВССУ)|.в ухвалі від 06 вересня 2017 року у цій справі № 607/16749/15-ц також вказує що обвинувачення у злочині не може бути оціночним судженням: «Отже, висловлювання відповідача містить звинувачення іншої особи у вчиненні кримінального правопорушення, що можна перевірити на істинність і спростувати, тому воно не є оціночним судженням, а с саме недостовірною інформацією, що порочить честь і гідність цієї особи.» Вказує, що розповсюджена відповідачкою інформація не містить в собі висловлювань, що характерні для оціночних суджень та підкреслюють суб’єктивність висловлювання розповсюджувача, таких як: «на мій погляд», «напевне», «можливо», «не виключено» та інше. Вищій спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 19 травня 2016 року у справі № 658/4025/14-цдійшов висновку: «Суди попередніх інстанцій відповідно до ст. 212 ЦПК України належним чином оцінили подані сторонами докази та дійшли правильного висновку, що поширена про Позивача інформація є не оціночними судженнями Відповідачів про Суб'єктивну оцінку, а є твердженнями про певні об'єктивні факти: вчинення ним конкретних порушень законів, зазначено місце порушення. Зокрема, в інформації зазначалось про дії Позивача: втручання у справи територіальної громади, використання бюджетних коштів у власних інтересах (ремонт дороги до власного будинку), вплив на ЗМІ з метою компроментації інших осіб, що є порушенням законів України, які не знайшли свого підтвердження. Оскільки Відповідачі не довели, що поширена ними інформація (твердження) відповідає дійснойті, є оціночними судженнями, що є їхнім процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України, суд обґрунтовано задовольнив позов. Такі висновки суду відповідають практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Аналогічної правової позиції дотримуються суди у наступних справах. ВГСУ у своїй постанові від 18 січня 2017 року по справі № 910/7977/16 дійшов висновку, що ВССУ у своїй ухвалі від 06 липня 2016 року у справі № 758/8751/15-ц зазначив, що Відповідач не довів достовірність поширеної інформації, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що інформація є недостовірною та такою, що порушує права позивача на правду до його честі та гідності.Відповідачем не доведено, що ПАТ "Турбоатом" перешкоджає проведенню комплексної перевірки підприємства, а тому висвітлена Відповідачем інформація не відповідає дійсності. При цьому ВГ СУ зазначає, що обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. ВССУ у своїй ухвалі від 17 лютого 2016 року у справі № 6-24445ск15 дійшов висновку, що суди визнали такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію Позивача, інформацію, поширену в ефірі програми "ТСН" та в сюжеті, розміщеному на інформаційному ресурсіtsn.ua, про те, що Позивач відрізав пальці бізнес-конкурентам, є членом злочинного угрупування тощо. Розглядаючи цю справу, ВССУ зазначив, що інформація, поширена Відповідачами відносно Позивача, є недостовірною, оскільки її було подано суспільству як перелік конкретних фактів, що відбулися, які негативно характеризують Позивача в очах суспільства, і Відповідач не надав доказів про те, що така інформація відповідає дійсності, як передбачено ст. ст. 10, 60 ПГІК України. ОСОБА_6, що з вищезазначеної судової практики вбачається що судочинство в Україні ґрунтується на загальних принципах щодо доказування та змагальності сторін, а саме: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто не лише позивач повинен доводити свої вимоги, а й відповідач зобов'язаний надати належні докази на підтвердження своїх заперечень (наявність кримінальних справ відносно позивача, або ж відносно співвласників). Вказує, що відповідачка не надала жодного належного доказу який би підтверджував що її вислови є оціночним судження.

Відповідачка у судовому засіданні позов не визнала повністю та пояснила, що автором публікації в «Домашній газеті» є вона. Крім того підтвердила зміст свого відзиву на позов, згідно якого не погоджується з позовом та вказує наступне. Позивач вважає, що недостовірною інформацією про нього, яка порушила його особисте немайнове право на недоторканність ділової репутації, є наступна інформація про ТОВ, висловлена нею, відповідачкою, як депутатом Криворізької міської ради Дніпропетровської області VII скликання, усно 06.12.2017р. приблизно о 16:30 невизначеним 20-ти фізичним особам – мешканцям міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, які були присутні на так званих зборах мешканців міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, що відбулись 06.12.2017р. в приміщенні офісу ТОВ за його місцезнаходженням як юридичної особи: «Я Вас бажаю застерегти тому, що коли вийшов 417 Закон, і цей процес перший раз починався, але потім заглух, та компанії «ДОМ.КОМ» , «Житлосервіс» та інші штампували ці протоколи липові. Там були особи підписували від домів, які на справді на білому світі не живуть. Ми все це виявили. І зараз розглядаються і справи розглядаються і в судах і в слідстві»(далі – оскаржувана інформація). Звертаю увагу на те, що не відповідає дійсності твердження позивача, що 06.12.2017р. на 16:00 у приміщенні позивача проводились збори мешканців міста Кривого Рогу Дніпропетровської області щодо оформлення протоколів зборів співвласників багатоквартирних будинків. На оголошеннях, розвішаних Позивачем на багатоквартирних будинках Покровського району міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, зазначений захід названий загальними зборами по обговоренню Закону України «Про особливості здійснення права власності багатоквартирному будинку» від 14.05.2015р. № 417-VIII. При цьому наводить зображення одного з оголошень, яке містить запрошення на обговорення Закону №417 об особливостях здійснення права власності в багатоквартирному будинку. Вказує, що зазначена оскаржувана інформація складається з п’яти речень. Єдиною фразою, у якій побічно згадується позивач, вважає лише перше речення. В інших реченнях позивач не згадується, , останній не довів суду, що у другому, третьому, четвертому та п’ятому реченнях мова йде саме про нього, що вона, відповідачка, висловлюючи ці речення, мала на увазі саме позивача, а не співвласників багатоквартирних будинків, які причетні до оформлення протоколів зборів співвласників багатоквартирних будинків. Зазначає, що насправді, вона, відповідачка, висловлюючи друге, третє, четверте та п’яте речення, не мала на увазі позивача, а мала на увазі те, що у місті Кривому Розі Дніпропетровської області є випадки порушення законодавства України при оформленні протоколів зборів співвласників багатоквартирних будинків. Вказує, що тому незрозуміла реакція позивача, який в принципі не може мати відношення до оформлення та складання протоколів зборів співвласників, у яких позивача визначено управителем. Вказує, що у фрагменті виступу її, відповідачки згадується 417-тий Закон, що є скороченою назвою Закону України «Про особливості здійснення права власності багатоквартирному будинку» від 14.05.2015р. № 417-VIII, який визначає особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулює правові, організаційні та економічні відносини, пов'язані з реалізацією прав та виконанням обов'язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління. Цей закон набрав чинності з 01.07.2015р. Питання прийняття рішень щодо управління багатоквартирним будинком зборами співвласників врегульовані ст. 10 цього закону. Зокрема, встановлено, що співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир або нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею (ч.1); до повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про визначення управителя (п.2 ч.2); збори співвласників можуть скликатися ініціативною групою у складі не менше трьох співвласників або управителем, обраним відповідно до цього Закону (ч.3); повідомлення про дату та місце проведення зборів співвласників має бути вручено не пізніше ніж за 10 днів до дати проведення зборів у письмовій формі кожному співвласникові під розписку або шляхом поштового відправлення рекомендованим листом на адресу квартири або нежитлового приміщення, що належить співвласнику в цьому багатоквартирному будинку, а також має бути розміщено у загальнодоступному місці при вході до кожного під'їзду багатоквартирного будинку (ч.4); рішення зборів співвласників оформляється протоколом, який підписується усіма співвласниками (їх представниками), які взяли участь у зборах, кожен з яких ставить підпис під відповідним варіантом голосування ("за", "проти", "утримався"), за формою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики (ч.7); протокол зборів співвласників з питань, зазначених у пунктах 2 і 3 частини другої цієї статті, складається не менш як у двох примірниках, один з яких зберігається в управителя, а другий передається на зберігання виконавчому комітету сільської, селищної, міської ради за місцем розташування багатоквартирного будинку, який розміщує результативну частину рішення, прийнятого зборами співвласників, на своєму офіційному веб-сайті (ч.9); повідомлення про рішення, прийняте зборами співвласників, не пізніше 10 днів після його прийняття надається в письмовій формі кожному співвласнику під розписку або шляхом поштового відправлення рекомендованим листом на адресу квартири або нежитлового приміщення, що належить співвласнику в цьому багатоквартирному будинку, а також розміщується у загальнодоступному місці при вході до кожного під'їзду (ч.10); рішення зборів співвласників є обов'язковими для всіх співвласників, включаючи тих, які набули право власності на квартиру чи нежитлове приміщення після прийняття рішення (ч.11); рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 75 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень відповідної групи (під'їзд, секція багатоквартирного будинку тощо). Якщо одна особа є власником квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, загальна площа яких становить 50 відсотків або більше загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень відповідної групи (під'їзд, секція багатоквартирного будинку тощо), рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більш як 75 відсотків загальної кількості співвласників усіх квартир та нежитлових приміщень відповідної групи (під'їзд, секція багатоквартирного будинку тощо) (ч.12). Форма протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку затверджена наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 25.08.2015р. № 203. В цій формі зазначено, що підпис(и), прізвище(а), ініціали особи (осіб), що склала(и) протокол повторюються на кожній сторінці. Вказує, що таким чином, згідно вимог Закону № 417, жодна юридична особа, якщо вона не є співвласником багатоквартирного будинку, не може мати жодного відношення до оформлення протоколів зборів співвласників багатоквартирного будинку. Вказує, що позивач не надав жодного доказу того, що його працівники від імені позивача приймали участь в оформленні протоколів зборів співвласників багатоквартирного будинку. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» статус депутата місцевої ради визначається Конституцією України, Законом України «Про статус депутатів місцевих рад» та іншими законами України. Згідно зі ст. 2 цього закону депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради (далі - депутат місцевої ради) є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який відповідно до Конституції України і закону про місцеві вибори обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування на строк, встановлений Конституцією України. Частиною 2 ст. 1 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» визначено, що депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов'язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування. Виборчим округом, в якому у 2015 році обиралася вона, відповідачка, депутатом Криворізької міської ради Дніпропетровської області VII скликання, є вся територія міста Кривого Рогу Дніпропетровської області. Стаття 11 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» визначені права депутата місцевої ради у виборчому окрузі. Зокрема, встановлено, що у виборчому окрузі депутат місцевої ради має право офіційно представляти виборців свого виборчого округу та інтереси територіальної громади в підприємствах незалежно від форми власності з питань, що належать до відання органів місцевого самоврядування відповідного рівня; порушувати перед підприємствами та їх посадовими особами питання, що зачіпають інтереси виборців, та вимагати їх вирішення; вносити на розгляд підприємств та їх посадових осіб пропозиції з питань, пов'язаних з його депутатськими повноваженнями у виборчому окрузі відповідно до закону, брати участь у їх розгляді (ч.1); при здійсненні депутатських повноважень депутат місцевої ради має також право вимагати усунення порушень законності і встановлення правового порядку (ч.2). ОСОБА_6, що вона, відповідачка, здійснювала зазначений виступ як фізична особа зі спеціальним статусом, реалізуючи свої повноваження депутата Криворізької міської ради Дніпропетровської області VII скликання. Звертає увагу на те, що відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень; оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема, з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири); оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості; якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Вказує, що фраза «штампували ці протоколи липові» не містить фактичної інформації про дії будь-якої особи, в тому числі і про позивача. Законодавство України не містить таких правових термінів, як «штампувати протоколи» або «липові протоколи». В цій фразі застосовані такі мовностилістичні засоби, як вживання гіпербол, алегорій та сатири, що є елементом здорової критики з боку депутата Криворізької міської ради Дніпропетровської області VII скликання. Вказує, що слово «Штампувати, умю, умєш» має такі значення: виготовляти за допомогою штампа (у 1 знач.). Титан і його промислові сплави можуть бути оброблені тиском усіма відомими способами: їх можна кувати, прокатувати на холоді і в гарячому стані, штампувати, обтискувати, піддавати глибокій протяжці (Наука.., 6, 1956, 11); Гідравлічним пресом згинають товсті металеві плити, штампують металеві предмети, продавлюють отвори в товстих листах, випробовують міцність різних матеріалів і т. д. (Курс фізики. І, 1957, 163); ставити на чому-небудь штамп (у 2 знач.). 3. перен., розм.; робити що-небудь формально, за готовими зразками, штампами. (Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. ОСОБА_7. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 533.). ОСОБА_6, що вона, відповідачка висловлювала слово «штампували» в тому сенсі, що ці протоколи загальних зборів співвласників багатоквартирних будинків створювали за встановленою формою. На відео, яке надано суду Позивачем, зафіксовано, що директор ТОВ «ОСОБА_8 каже: «Ми беремо типові протоколи, ми людям допомагаємо, щоб не було неправильно заповнено, допомагаємо заповнювати «шапки», щоб нікому не повернули, ми віддаємо людям пусті протоколи, вони приносять нам з правом власності в точно також і в мене в кабінеті були люди, - я точно все об’яснила. Далі на репліку про те, що обраній уповноваженій особі багатоквартирного будинку не треба нести протокол позивачу, а треба надавати його на зберігання до міськвиконкому, ОСОБА_8 каже: «Наші юристи перевіряють». Вважає, що ці слова є доказом того, що позивач брав участь у створенні протоколів, тобто «штампував протоколи загальних зборів співвласників багатоквартирних будинків». Вказує, що мова йде про протоколи, які створювались після набрання чинності Закону № 417 з 01.07.2015р., згідно з яким треба було визначитись щодо форми управління багатоквартирним будинком чи обрати управителя до 01.07.2016р. Однак, рішення по визначенню управителя оформлені протоколами зборів співвласників багатоквартирних будинків не були реалізовані через те, що Закон № 417 вступив у суперечність з чинним на той період (з 01.07.2015р. по 01.07.2016р.) Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004р. № 1875-IV, який не містив визначення терміну «послуга з управління багатоквартирним будинком». Лише з 17.12.2017р. набрав чинності новий Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017р. № 2189-VIII, в якому є визначення цього терміну і який буде введений в дію лише з 10.06.2018р. Отже, до 10.06.2018р. Позивач та інші подібні підприємства до цього часу продовжували надавати послуги не як вибрані співвласниками багатоквартирних будинків управителі, які надають послуги з управління багатоквартирним будинком за договором з співвласниками багатоквартирного будинку, а як призначені у встановленому порядку виконавці послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. ОСОБА_6, що саме ці обставини стали підставою для оцінки нею, відповідачкою, зазначених протоколів як несправжніх, які станом на 06.12.2017р. не мали належних правих наслідків. Слово «Липовий, а, е» має такі значення: 1. ОСОБА_9. до лимпа 1. Хати, оточені вишневими садочками, привітно виявлялись із-за липових і кленових заростей (Стор., І, 1957, 359); — Поїхав я в ліс дров нарубати. А ліс густий, .. липовий(Донч.. VI, 1957, 21); // Обсаджений липами. По довгих липових та каштанових алеях вештались або бігали бігцем молоді послушники (Н.-Лев., IV, 1956, 288); З липового шляху вчитель повертає до крайнього двору (Стельмах, І, 1962, 649); // Зробл. із липи. [Лев:] Та вже тих сопілок до лиха маєш![Лукаш: ] Ну, скілько ж їх? — Калинова, вербова та липова — ото й усі (Л. Укр., III, 1952, 194); Він дістав з мисника невелику липову довбаночку.. і налив меду (Стельмах, II, 1962, 238); // Вигот. або видобутий із квітів липи. Липовий мед — не тільки найцінніший продукт харчування, він широко застосовується і в медицині (Літ. Укр., 19.І 1965, 1). 2. у знач. ім. лимпові, вих, мн. Родина листяних дерев з серцеподібним зубчастим листям і жовтим пахучим медоносним цвітом. 3. перен., розм. Підроблений, несправжній. — Звуть його — Яків, трохи кульгає, прізвища не пам’ятаю, воно в нього липове (ОСОБА_10., І, 1954, 226); — Виявилось, коли ми перевірили роботу Званова, що ударник з нього липовий (Донч., II, 1956, 120). (Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. ОСОБА_7. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 488.) Вказує, що у сполучення слів «протоколи» і «липові» вона, відповідачка вклала значення «несправжні протоколи». Протоколи зборів співвласників багатоквартирних будинків не можуть виготовлятись будь-якими іншими особами, крім самих співвласників багатоквартирних житлових будинків (ст. 10 Закону № 417). Таким чином, вважає, що словосполучення «протоколи липові» - це оціночне судження її, відповідачки щодо документів, які не мали ніяких правових наслідків, про що свідчать слова відповідачки, зафіксовані на відео: «Коли вийшов 417 закон і цей процес перший раз починався, він потім заглох». Стосовно другого, третього, четвертого та п’ятого речень виступу відповідачки, то вона, відповідачка не стверджує, що фраза «мертві душі, там було все, що завгодно, там особи підписували від домів, яких вже не було на білому світі» стосується саме позивача, бо мова там йде і про «Житлосервис», і про інших. Не стверджувала, що огріхи в протоколах загальних зборів співвласників є результатом саме їх підробки - це може бути свідченням неякісного складання, отримання недостовірних даних про співвласників будинку, остаточну правову оцінку кожного протоколу може дати лише суд. Зазначає, що на відео зафіксовано, що коли після слів відповідачки «І зараз справи розглядаються і в судах і в слідстві», ОСОБА_8 заперечує і каже, що стосовно позивача такого нема, присутня на зібранні депутат Дніпропетровської обласної ради ОСОБА_11 зазначає: «Я не скажу по вас, в мене нема доказів, на по іншому в мене є». Зазначає, що ще в ході публічного заходу було з’ясовано і спільно донесено до їх учасників, що інформація про наявність у протоколах мертвих душ і розгляд таких фактів правоохоронними органами стосується інших управителів. Вона, відповідачка не наполягала, що це стосується саме позивача, не спростовувала реплік ОСОБА_11 та ОСОБА_8, маючи на меті лише в інтересах територіальної громади міста Кривого Рогу Дніпропетровської області запобігти складанню протоколів загальних зборів співвласників з такими порушеннями. Вказує, що позивач по суті вважає, що критика позивача, висловлена нею, відповідачкою, як депутатом Криворізької міської ради Дніпропетровської області, а отже представником інтересів територіальної громади міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, для нього є неприпустимою, і ніхто в жодному разі не може критикувати позивача. Зазначає, що у позовній заяві позивач зазначив, що «застосовуючи обман, відповідачка намагається переконати значну кількість громадян в корисливих, меркантильних мотивах діяльності позивача, зокрема в тому, що позивач, начебто, «штампували липові протоколи із внесенням до них померлих людей». Отже, позивач вважає, що 20 мешканців ОСОБА_5, з яких значна частина працівників позивача, є значною кількістю громадян ОСОБА_6, що зазначений аргумент не відповідає дійсності. Вказує, що у позовній заяві позивач зазначив, що відповідачка «завдала непоправної шкоди діловій репутації позивача», але не пояснює, в чому виражається ця шкода і чому вона є непоправною. Зазначає, що у позовній заяві позивач зазначив, що «відбулось поширення інформації серед необмеженого кола осіб». ОСОБА_6, що насправді коло осіб, які чули виступ її, відповідачки, є обмеженим, і обмеженим кількістю учасників, які прийшли на збори, – це десь 20 осіб. З огляду на вимоги ч. 7 ст. 277 ЦК України, де зазначено, що спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена, їй, відповідачці, незрозуміло, чому і на яких правових підставах позивач вимагає від неї, яка до того ж не є власником або редактором громадсько-політичного тижневика «Домашня газета», спростувати начебто недостовірну інформацію не в такий же спосіб – у присутності 20 осіб у приміщенні позивача, а у громадсько-політичному тижневику «Домашня газета». Вказує, що у позовних вимогах позивач просить суд «зобов’язати розмістити спростування недостовірної інформації наступного змісту: «є недостовірною поширена інформація про те, що: ТОВ «Дом.Ком» підроблювало протоколи зборів співвласників багатоквартирних будинків міста ОСОБА_5 із зазначенням у них померлих осіб; що до ТОВ «КК»Дом.Ком» порушено кримінальні провадження по факту підроблення протоколів та ведеться судове слідство». Зазначає, що при цьому позивач не надав суду докази того, що вона, в відповідачка, поширювала інформацію про те, що позивач, як юридична особа, підроблював протоколи зборів співвласників багатоквартирних будинків міста ОСОБА_5 із зазначенням у них померлих осіб, що до позивача, як юридичної особи, порушено кримінальні провадження по факту підроблення протоколів та ведеться судове слідство. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Також відповідачка підтвердила свої письмові заперечення, відповідно до яких, у відповіді на відзив позивач зазначив додатково до раніше заявленого у позовній заяві обсягу недостовірної на його погляд інформації, додав якусь невизначену інформацію, що міститься в статті відповідачки, розміщеній в друкованому засобі масової інформації «Домашня газета». Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Зазначає, що позивач не зазначив у своїй позовній заяві яку саме інформацію він просить суд визнати недостовірною та яка порочить його ділову репутацію. Звертає увагу на те, що відповідно до п.2 ч.2 ст. 49 ЦПК України крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. За приписами ч.3 цієї статті у справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі. Вказує, що позивач не змінив предмет або підстави позову, а доповнив предмет та підставу позову, що не передбачене ЦПК України. Вказує, що позивач не зазначає, яку саме інформацію, яка міститься в статті відповідачки він просить суд визнати недостовірною. Зазначає, що позивач не зазначає, в якому засобі масової інформації опублікована стаття відповідачки. Вказує, що редакція засобу масової інформації, в якому опублікована стаття відповідачки, не є учасником процесу. Звертає увагу на те, що позивач у відповіді на відзив послався на нечинну правову норму, яка була викладена у ч.3 ст. 277 ЦК України, а саме «негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного». Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 27.03.2014р. № 1170-VII який набрав чинності 19.04.2014р. ч3 ст. 277 ЦК України виключено, отже, неможливим є застосування до спірних правовідносин, які виникли 06.12.2017р., вимоги ч.3 ст. 277 ЦК України, яка є нечинною з 19.04.2014р. Надуманим і таким , що не відповідає дійсності вважає твердження позивача щодо того, що відповідачка у відзиві на позов начебто стверджувала, що зміст опублікованого оголошення не відповідає змісту заходу, відповідна фраза або аргумент відсутні у відзиві на позов. Вказує, що предметом спору є такі особистісні блага, як особисте немайнове право позивача, що забезпечує його соціальне буття – право на недоторканність ділової репутації (ст. 299 ЦК України), ключовим для вирішення спору є визначення сторонами предмету доказування. Відповідно до Конституції України Україна є правовою державою, в якій діє принцип верховенства права. Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34). Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. У зв'язку з цим ст. 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ст.1 ЦК України). Ст. 3 ЦК України закріплені загальні засади цивільного законодавства, серед яких є справедливість, добросовісність та розумність. Згідно до ст.297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі; гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Ст. 299 ЦК України визначено, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Відповідно до ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому треба наголосити, що предметом захисту є права сторін: позивачів і відповідачів. Предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб’єктивної думки і поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції (зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини від 08 липня 1986 року в справі «Лінгенс проти Австрії» вказано на те, що необхідно проводити різницю між фактами та оціночними судженнями. Існування фактів може бути доведено в той час, як істинність оціночних суджень не завжди підлягає доказуванню). У рішенні від 07.12.1976 року у справі Хендісайд проти Сполученого Королівства Європейський Суд з прав людини зазначив і знову нагадав у п.41 свого рішення від 08.07.1986 року у справі Лінгенса (Lingens case, 12/1984/84/131), що за умови додержання ст.10 ч.2 Конвенції свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Європейський Суд звернув увагу на необхідність розрізнення фактів та оціночних суджень: «На думку суду, слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна», зазначив суд у рішенні від 18.07.1986 року (справа Лінгенса, п. 46) та у продовження цієї думки у п. 41 рішення від 29.03.2005 року у справі «Українська Пресс-Група» проти України підкреслив, що у своїй практиці суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється ст.10 Конвенції. Імплементуючи зазначене у національному законодавстві, зокрема, у ст.47-1 Закону України «Про інформацію», законодавець вказав, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. У справі Lindon, Otcharotry Lanrens and Iuly v. France (рішення від 22.10.2007 pоку) Європейський Суд з прав людини знову нагадав, що для того, щоб оцінити виправданість оспорюваного висловлювання, необхідно провести відмінність між ствердженнями про факти і оціночними судженнями. У той час як реальність фактів може бути продемонстрована, істинність оціночних суджень не може бути предметом доказування. Вимога довести істинність оціночного судження не може бути виконана і порушує саме право на вільне вираження поглядів, яке є важливим елементом права, гарантованого ст.10 Конвенції. Класифікація висловлювання як ствердження про факт чи оціночне судження представляє собою питання, яке перш за все знаходиться у рамках свободи розсуду національної влади, зокрема національних судів. Проте навіть якщо висловлювання представляло собою оціночне судження, воно повинно бути підтверджено достатньою фактичною підставою, за відсутності якого буде визнано таким, що виходить за належні рамки. Вказує, що відповідачкою у виступі на парламентських слуханнях виражена його думка щодо інших, ніж позивач осіб (невизначених співвласників багатоквартирних будинків) без ставлення до позивача «з явним злим умислом» сформувати думку щодо позивача у громадськості з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість. ОСОБА_6, що висловлювання відповідачки є оціночним судженням, яке відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію» є висловлюванням, яке не містить фактичних даних і яке не може бути витлумачене як таке, що містить фактичні дані. Вказує, що висловлюючи друге, третє, четверте та п’яте речення, вона, відповідачка не мала на увазі Позивача, а мала на увазі окремі випадки порушення законодавства України при оформленні протоколів зборів співвласників багатоквартирних будинків без зазначення причетних до цього осіб. Вважає, що позивач має змогу повторно зібрати подібні загальні збори розмістивши запрошення на місцях, де були розвішені оголошення у грудні 2017 року, особисто до тих 20-ти осіб, які були присутніми на загальних зборах 06.12.2017р. Саме така аудиторія з 20-ти осіб, яка прийде на це запрошення і вислухає текст спростування (в разі ухвалення відповідного судового рішення), буде відповідати подібному способу поширення інформації, що повністю відповідає вимогам законодавства України та судовій практиці. У судовому засіданні також безпосередньо досліджені наступні докази: номер видання «Домашня газета» від 13 грудня 2017 року (а.с.7-8). Судом досліджений зміст записів, які містяться на диску (а.с.6). При огляді диску встановлено, що на ньому мається зображення приміщення, в якому сидять люди, а перед ними стоять чоловік та три жінки, одна з яких відповідачка., яка, звертаючись до осіб, які сидять каже російською мовою: «Я Вас бажаю застерегти тому, що коли вийшов 417 Закон, і цей процес перший раз починався, але потім заглух, та компанії «ДОМ.КОМ» , «Житлосервіс» та інші штампували ці протоколи липові. Там були особи підписували від домів, які на справді на білому світі не живуть. Ми все це виявили. І зараз розглядаються і справи розглядаються і в судах і в слідстві». При цьому перед тим як відповідачка висловила останнє речення, серед присутніх відбувається шум. Після останнього речення, висловленого відповідачко, жінка, яка стоїть поряд з нею каже, що це все неправда, що вони допомагають людям. Слів з боку відповідачки, в яких би вона висловила відношення до оцінки її висловлювань як неправдивих не мається.

У судовому засіданні були заявлені наступні клопотання: про відкладення розгляду справи, яке задоволено; про поновлення процесуального строку, яке задоволено; про виклик свідків, в якому відмовлено.

Суд, керуючись вимогами ст. 77 ЦПК України, згідно якої предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, оцінюючи з точки зору належності досліджені у судовому засіданні докази, приходить до наступних висновків.

Суд вважає належним доказом зміст відеозапису (а.с.6), так як він стосуються заявленої вимоги, а саме змісту виступу відповідачки.

Суд вважає належним доказом газету (а.с.7-8), так як він стосуються заявленої вимоги, а саме змісту виступу відповідачки в пресі.

Суд, відповідно до ст. 78 ЦПК України, вважає досліджені у судовому засіданні зазначені письмові докази допустимими, так як ці докази одержані без порушення порядку, встановленого законом.

Оцінюючи докази з точки зору їх достовірності, суд приходить до висновку, що досліджені у судовому засіданні докази: диск (а.с.6), газета (а.с.7-8) є достовірними.

Керуючись вимогами ст. 80 ЦПК України, суд вважає, що сукупність визнаних судом допустимими, належними та достовірними доказами є достатньою для встановлення наступних фактів та обставин.

ТОВ є управителем об’єднання співвласників багатоквартирних будинків, що не заперечується сторонами.

Відповідачка станом на 6 грудня 2017 року була депутатом Криворізької міської ради VII скликання, від Криворізької міської організації Політичної Партії «Об’єднання «Самопоміч».

6 грудня 2017 року близько 16 год. 30 хв. відповідачка в приміщенні за адресою: м. Кривий Ріг, вул. Мусоргського буд. 15-А на зборах мешканців міста ОСОБА_5 щодо оформлення протоколів зборів співвласників багатоквартирних будинків, провела виступ.

Вказаний виступ містить звернення відповідачки з наступною інформацією, яка була викладена російською мовою: «Я Вас бажаю застерегти тому, що коли вийшов 417 Закон, і цей процес перший раз починався, але потім заглух, та компанії «ДОМ.КОМ» , «Житлосервіс» та інші штампували ці протоколи липові. Там були особи, підписували від домів, які на справді на білому світі не живуть. Ми все це виявили. І зараз розглядаються і справи розглядаються і в судах і в слідстві». Вказані обставини встановлені записом (а.с.6).

Перед тим як відповідачка висловила останнє речення, серед присутніх відбувається шум. Після останнього речення, висловленого відповідачкою, жінка, яка стоїть поряд з нею, каже, що це все неправда, що вони допомагають людям. Слів з боку відповідачки, в яких би вона висловила відношення до оцінки її висловлювань, як неправдивих, не мається. Вказані обставини встановлені записом (а.с.6).

На вказаному заході також була присутня депутат Дніпропетровської обласної ради ОСОБА_11, яка після слів відповідачки: «І зараз справи розглядаються і в судах і в слідстві», зазначила: «Я не скажу по вас, в мене нема доказів, по іншому в мене є». Вказані обставини встановлені поясненнями відповідачки, які узгоджуються з відеозаписом.

12 грудня 2017 року у громадсько-політичному тижневику «Домашня Газета», у статті, була викладена публікація, автором якої є відповідачка, викладена російською мовою під назвою: «Як в «ДОМ.КОМі» гріли вуха споживачам». В цій публікації надається негативна оцінка діяльності ТОВ. Вказана обставина встановлена судом на підставі газети (а.с.7-8).

До взаємин між сторонами належить застосувати норми Конституції України, ЦК України, Закону України «Про інформацію».

Як передбачено ст. 3 Конституції України, зокрема, людина, її честь та гідність визнаються в України найвищою соціальною цінністю. Як передбачено ст. 34 Конституції України, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб. Згідно із ч. 1 ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 297 ЦК України визначено, що кожен має право на повагу до його гідності та честі; гідність та честь фізичної особи є недоторканними, фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Частиною і статті 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя, честь, гідність і ділова репутація, ім'я (найменування), авторство, свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Статтею 299 ЦК України передбачено, що фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації і може звернутися до суду з позовом про її захист.

Згідно з ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації; спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

За змістом ст. 91 ЦК України права на спростування недостовірної інформації, захист ділової репутації, належать і юридичним особам у передбачених законом випадках.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно положень ч. 1 ст. 200 ЦК України інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Статтею 1 Закону України «Про інформацію» встановлено, що під інформацією розуміється будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді, під документом - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Статтею 5 Закону України «Про інформацію» визначено, що кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про інформацію» визначено, що право на інформацію охороняється законом. Згідно з ч. 2 наведеної статті ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Згідно ст.47-1 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу і дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

У рішенні Європейського Суду з прав Людини Лігенс проти Австрії (12/1984/84/131), зазначено, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 Конвенції, свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. На думку Європейського Суду з прав Людини, слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна.

Таким чином, з сукупності вказаних норм вбачається, що юридична особа має право на захист від розповсюдження недостовірної інформації, при умові, що ця інформація завдає шкоду ділові репутації цієї особи.

У судовому засіданні встановлено, що позивачка 6 грудня 2017 року на зборах громадян повідомила відомості, які стосуються ТОВ, тобто здійснила розповсюдження інформації. При цьому відповідачка завила наступне «Я Вас бажаю застерегти тому, що коли вийшов 417 Закон, і цей процес перший раз починався, але потім заглух, та компанії «ДОМ.КОМ» , «Житлосервіс» та інші штампували ці протоколи липові. Там були особи, підписували від домів, які на справді на білому світі не живуть. Ми все це виявили. І зараз розглядаються і справи розглядаються і в судах і в слідстві». Як встановлено судом, перед тим як відповідачка висловила останнє речення, серед присутніх відбувається шум. Після останнього речення, висловленого відповідачко, жінка, яка стоїть поряд з нею каже, що це все неправда, що вони допомагають людям. Після цього відповідачка не висловила відношення до оцінки її висловлювань, як неправдивих. Судом також встановлено, що присутня при цьому депутат Дніпропетровської обласної ради ОСОБА_11, після слів відповідачки «І зараз справи розглядаються і в судах і в слідстві», зазначила: «Я не скажу по вас, в мене нема доказів, по іншому в мене є». Також суд встановив, що 12 грудня 2017 року у громадсько-політичному тижневику «Домашня Газета», у статті, була викладена публікація, автором якої є відповідачка, викладена російською мовою під назвою: «Як в «ДОМ.КОМі» гріли вуха споживачам», в якій надається негативна оцінка діяльності ТОВ.

Встановлені судом обставини, на переконання суду, дозволяють прийти до висновку, що висловлювання на зборах стосувалося саме ОСОБА_9 цьому суд бере до уваги і зміст публікації, здійсненої в нетривалий проміжок після виступу, який стосувався саме ТОВ.

У четвертому реченні позивачки мається прислівник «там», тому наведені в цьому реченні відомості про те, що протоколи мали підписи осіб, які померли, відносяться до першого речення, яке стосується безпосередньо ТОВ та того, що протоколи «штампували», що вони є «липовими». Таким чином, відповідачка у своєму зверненні пов’язала неправильність протоколів і з тією обставиною, що в них маються підписи померлих людей.

На переконання суду висловлювання відповідачки про те, що справи розглядаються судами та ведеться слідство, також було віднесене нею до ТОВ, оскільки саме так це висловлювання було сприйнято ОСОБА_11, оскільки остання заявила від себе, що ця інформація не відноситься до ТОВ, але відповідачка цю думку ОСОБА_11 не підтвердила.

Пояснення відповідачки, що її висловлювання не відносилося до ТОВ, спростовуються вище наведеним обставинами та логічним змістом її висловлювання, а тому суд це пояснення вважає недостовірним, та не приймає його до уваги при вирішенні справи.

У судовому засіданні відповідачка не спростувала, що наведена в її висловлюванні інформація про неправильність протоколів, про наявність в судах та слідстві справ відносно ТОВ, є недостовірною інформацією.

На переконання суду висловлена відповідачкою інформація є негативною, оскільки містить відомості про недобросовісність ТОВ, а тому завдає шкоду репутації цього підприємства.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом. Наявність фактів може бути продемонстрована, у той час як достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу довести правдивість оціночного судження виконати неможливо, і така вимога порушує свободу вираження думки як таку, а вона є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції, як це зазначено в рішеннях ЄСПЛ у справах «Лінгенс проти Австрії» «Обершлік проти Австрії (№ 1)»

Суд приходить до переконання, що недостовірна інформація поширена відповідачкою на зборах громадян не може бути визначена оціночним судженням, так як містить конкретну недостовірну інформацію відносно того, що ТОВ причетне до виготовлення неправдивих протоколів, що це є предметом судових справ та слідства. Таким чином, публічно повідомлена відповідачкою інформація носить стверджувальний характер. При цьому, суд також бере до уваги, що у висловлюваннях відповідачки відсутні будь які слова, що вказують на те, що наведені нею обставини є судженням, міркуванням.

Пояснення відповідачки, що її висловлювання є оціночним судженням, спростовуються вище наведеним обставинами, а тому суд це пояснення вважає недостовірним та не приймає його до уваги при вирішенні справи.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, зобов'язана переконатися в її достовірності. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. При цьому фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело.

У висловлюванні відповідачки відсутнє будь-яке посилання на офіційні джерела інформації, відносно того, що ТОВ причетне до виготовлення неправдивих протоколів, що це є предметом судових справ та слідства.

У 2014 році законодавцем зі ст.377 ЦК України було виключено частину третю, яка покладала на відповідача обов'язок довести, що поширена ним інформація є достовірною. На переконання суду скасування даної норми не звільняє відповідача від відповідальності та не дозволяє поширювати недостовірну інформацію відносно інших осіб.

Суд також враховує, що діючим цивільним законодавством закріплена презумпція добропорядності особи, а тому згідно з положеннями статті 10 ЦПК України обов'язок довести, що поширена про позивача інформація є достовірною, покладається на відповідачів.

Аналогічну правову позицію висловив Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своїй ухвалі від 6 липня 2016 року у справі № 758/8751/15-и. Так, суд указав, що відповідач не довів достовірність поширеної інформації, а тому суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що інформація є недостовірною та такою, що порушує права позивача на повагу до його честі та гідності.

Отже вислухавши пояснення представника позивача та пояснення відповідачки, дослідивши письмові докази, суд на підставі ст. 12 ЦПК України, згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, та ст. 13 ЦПК України, згідно якої цивільні справи розглядаються на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом, вважає, що позов в тій частині, що відповідачка допустила розповсюдження відносно ТОВ недостовірної інформації, яка негативно впливає на ділову репутацію позивача, є обґрунтованим.

Обговорюючи питання про задоволення позову суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 275 ЦК України, захист немайнового права може бути здійснений способом, який відповідає змісту цього права, способу його порушення. Таким чином, суд вважає, що позивач у відповідності до вимог ст. ст. 15, 16, 275 ЦК України, мав право на спростування відповідачкою інформації в тому самому приміщенні, де відбулося розповсюдження інформації, в присутності громадян та в усній формі. Обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом розміщення публікації в газеті не відповідає способу, в який було допущено порушення, а тому не підлягає застосуванню.

Отже, вислухавши пояснення представника позивача та пояснення відповідачки, дослідивши письмові докази, суд на підставі ст. 13 ЦПК України, згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог, вважає, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 32, 34, 68 Конституції України, ст.ст.15, 16, 200, 201, 275, 277, 299, 302 ЦК України, ст.ст.1, 5, 7, 30, 47-1 Закону України «Про інформацію», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 77, 78, 80, 133, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Керуюча компанія «ДОМ.КОМ» до ОСОБА_3 – відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складений 3 грудня 2018 року

Головуючий суддя: В.М. Прасолов